Проблемы зі шкільною психологією

Проблемы зі шкільної психологией

На питання «Що таке шкільна психологія?» кілька ухильно можна відповісти, що усе це, чим займаються шкільні психологи у школі та для школи. Найчастіше всього їм, як пожежникам, доводиться за викликом гасити конфліктні і кризові ситуації, на які така багата шкільна життя. Досвідченіші колеги чують «дим» набагато раніше «вогню», менш досвідчені іноді самі виконують роль порушників спокою. На жаль, реальна діяльність надто розбігається з обов’язками, прописаними в документах про психологічну службу у шкільництві. А реальність така, що психолог у шкільництві поки що нерідко сприймається як інородне тіло з неясними функціями. І коли він переважно саме у своєму кабінеті, коли є, й приймає відвідувачів на прийомні годинник, то діє і як дратівливий чинник, провокуючий в шкільному «організмі» поява «антитіл». Вочевидь, перед шкільними психологами ще довго стояти завдання вживання у цей непростий «організм».

Проблема відторгнення психолога від школи цілком і заслуговує всебічного аналізу. Розібравшись у механізмі відторгнення, ми легше знайдемо превентивні заходи. Не так уже рідко «гоніння» на шкільних психологів пояснюються консерватизмом чи психологічної безграмотністю педагогічного колективу школи. Позиція «нас потребу не розуміють, тому не люблять» дозволяє психологам зберегти до певної міри відчуття власної гідності, але особливої конструктивністю не відрізняється. У разі вона призводить до того, що психологи стикаються з зустрічним і симетричним обвинуваченням у педагогічній безграмотності і безпорадності. Відомо, що у шкільні психологи стрімко звертаються не щасливі педагоги або ж молодь, яка учительством будь-коли займалася. Тож у цій суперечці обидві сторони почасти може бути мають рацію.

Основная завдання шкільного психолога — надання адміністрації, вчителям, учням і батькам психологічної допомогу й сприяння створення умов, які забезпечують нормальне психічне розвиток кожної дитини (див. Психологічний словник, 1996, з. 277). Мабуть, це формулювання за всієї розпливчастості все-таки сама точна. У ідеалі шкільного психолога можна уподібнити Тезею, який допомагає коллегам-педагогам пробратися лабіринтом окремих вчинків і емоційних проявів особистості до тих психічним структурам, які, будучи що приховані від безпосереднього спостереження, ініціюють ці акти й вияву. Природно, що в міру потреби він має і тестувати, і анкетировать, і розмовляти задушевно, і що, багато іншого.

Вообще кажучи, варіативність проблем, що має психолог у школі та у кошмарному сні не насниться його академічному побратиму. Одного і того самого дня щодо нього можуть звернутися десятикласник, болісно стыдящийся своїх; п’ятикласниця в стресовому стані щодо втрати улюбленого кошеняти; завуч з настійної проханням «попрацювати» з вчителями, своєчасно не сдавшими звіт, план або ще якусь «папірець»; мама гипервозбудимого першокласники… Чимало понять з проблем, які називаються психологічними тільки тому, які пов’язані з людьми, звалюються, як сніг, на голову, і треба будь-яку хвилину виробити готовність до всього. Виходить отже шкільний психолог мимоволі може бути не «вузьким фахівцем» по педагогічної й віковий психології, а «человековедом на всі випадки життя».

Тут доречно згадати про один дуже интригующем ефект, який кілька років тому вони виявив О. Г. Асмолов: запровадження практичної психології до системи освіти сприяло «формуванню культури звернення до психолога як до міждисциплінарного фахівцю» (см. 1,652]). Хоч як дивно, але з зустрічей із багатьма психологами різних міст Росії - ми зрозуміли, що які самі не готові звертатися себе таким чином. У відповідь нерідко чулися стогони: «нам психологію з гріхом навпіл освоїти». Аби звернути реальність в «культуру звернення» мало бути навіть міністр освіти, треба стати чарівником.

Для шкільного психолога обов’язково непросто гарне знання загальної, вікової, соціальної, і, хай у кілька меншому обсязі, медичної психології, а й уміння застосовувати академічні знання практично, і навіть володіння методами психодіагностики, психопрофилактики, психокорекції, психотерапії і консультування. Однак у житті і їх виявиться мало. О. Г. Асмолов цілком прав: шкільного психолога на додаток до психологічної підготовці потрібно широка підготовка в человекознании. До речі, коли шкільних психологів бо й і близько, К. Д. Ушинський щось не вимагав від всіх вчителів, говорячи про необхідності оволодіння ними педагогічної антропологією. Історичний досвід показує, які самі собою такі чудові ідеї у життя не втілюються. Необхідні серйозних зусиль практично на всіх рівнях, зокрема на рівні самих шкільних психологів.

Быть може, тепер видасться надто екстравагантної думка, що з часом шкільні психологи викладатимуть, але з психологію, а человекознание, свого роду педагогічну антропологію. Сьогодні вже усвідомлено думка про важливості та наукові цінності самовиховання, самовизначення, самопізнання у розвиток особистості. Тому сперечатися необхідність людинознавства для підлітків годі й говорити. Отже, в тому, як і хто розроблятиме, і навіть викладати цей курс, точніше систему курсів.

С інший боку, становище психолога у шкільництві набагато поліпшиться, коли він не буде «шкільної білою вороною», тобто безпосередньо включиться в педагогічний процес. Викладає психолог виграє, по крайнього заходу, двічі. По-перше, він сприймається вчителями майже «свій», робить те справу і, можливо, відчуває самі труднощі. По-друге, вона має реальну можливість познайомитися з усіма своїми малолітніми підопічними, Не тільки з тими, кого «послали опрацювання» чи кому хто приходить до нього сам. Понад те, у спосіб воно набуває можливість вільно спілкуватися з учнями саме за умов класу. Діти, як і дорослі, різноманітні («многоличинны»), їхній спосіб поведінки залежить від ситуації: при розмові сам на очей вона може бути спокійним і зацікавленим, а класі звично зайняти позицію шута-надоеды.

Можно сказати, що зараз шкільні психологи воліють індивідуальну роботу з школярами, чи це консультування, психодіагностика чи психокоррекция. Такий їхній підхід має чималі переваги, а й чималі недоліки. До них слід віднести значні тимчасові видатки кожного учня і свого роду вибірковість, тобто можливість надання психологічної допомоги лише одиницям з тих, хто її потребує. Багаторічний досвід роботи у школі навів нас до переконання, що немає жодної учня, ніхто й не якогось моменту гостро не потребував допомоги психолога. Однак у силу особистих якостей і колишнього досвіду (гіпертрофованої сором’язливості, невміння сформулювати свою проблему, почуття незадоволеності від колишнього обігу євро і ін.) далеко ще не хтось може звернутися по медичну допомогу. Нарешті, у великих школах, завжди знайдеться чимало таких, хто, хоч і чула про існування шкільного психолога, не знають їх у обличчя або не розуміють, що до нього можна прийти відносини із своїми бідами. А сам психолог, коли він погано знає дітей, своїм «накиданим оком» який завжди визначає тих, хто потребує ньому першу чергу, і навіть зробивши це, далеко який завжди може запропонувати свої послуги в такий спосіб, щоб були прийнято. Виходить, що до нього приймання частіше потрапляє той, чиї проблеми було виявлено запізно і нею самою, а кимось із боку (вчителями чи батьками), що, природно, ускладнює роботу психолога з цим дитиною. Залучення психолога до викладання значною мірою усуває зазначені перешкоди і, попри збільшення навантаження, у індивідуальної працювати з дітьми.

В справжнє час говорити про впровадження і викладанні людинознавства у шкільництві передчасно. Його ще бажано розробити. Але саме шкільні психологи повинні брати участь у проектуванні та багато в чому визначити зміст системи курсів людинознавства. Цей предмет призначений у тому, що відповідатимуть на питання людині й світі людини. Відповіді ними болісно шукають багато школярі, що дорослі часто вже не підозрюють. Хто це краще психолога знає реальні проблеми, потреби, переживання й інтереси учнів різного віку, які породжують такі особисті та вічні запитання?.. Відповіді ними у шкільництві доки даються. Отже, шкільні психологи мають шанс порушити сумну шкільну традицію відповідати ще на не народжені питання.

Список литературы

Асмолов О.Г. Культурно-історична психологія і конструювання світів. М., 1996.

Мещеряков Б.Г., Мещерякова І.А. Ввведение в человекознание. М., 1994.

Мещеряков Б.Г. Утопічні міркування гуманітарному образовании//"Человек", 1996, N 6, з. 52—58.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.