Формування художніх інтересів учнів основної школи в процесі гурткової роботи

Формування художніх інтересів учнів основної школи в процесі гурткової роботи

Рекомендовано використовувати вчителям загальноосвітніх шкіл та керівникам гуртків.

Із досвіду роботи було розроблено методи формування художніх інтересів у процесі гурткової роботи. Розроблені індивідуальні картки учнів для вивчення художніх здібностей, рівень оцінювання показника і загальну підсумкову оцінку визначених показників.

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Психолого-педагогічні аспекти формування інтересів в учнів загальноосвітньої школи
• 1.1 Засоби та етапи формування інтересу в учнів
• 1.2 Роль декоративного мистецтва у формуванні художньо-естетичних інтересів учнів
• Розділ II. Педагогічні умови формування художніх інтересів учнів у процесі гурткової роботи
• 2.1 Методи формування художніх інтересів учнів в процесі гурткової роботи
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Наш час — це час змін. Зараз Україні потрібні люди, здатні приймати нестандартні рішення, що вміють творчо мислити. Нажаль, сучасна масова школа ще зберігає нетворчий підхід до засвоєння знань. Одноманітне, шаблонне повторення тих самих дій знищує інтерес до навчання. Діти втрачають радості відкриття й поступово можуть утратити здатність до творчості.

За твердженням науковців, інтереси дітей необхідно виховувати, розвивати, в іншому випадку — інтереси згасають.

В умовах відродження національної системи освіти позашкільні заклади стають невід'ємним компонентом освітньої структури, який сприяє всебічному, гармонійному розвитку особистості учня, соціальній адаптації та самореалізації людини в суспільстві. Позашкільні заклади, що працюють у соціально-культурній та освітній сферах, доповнюють шкільну освіту та створюють позитивне виховне середовище для учня. Вони виступають гнучкими виховними інфраструктурами, спроможними здійснювати виховання громадянина незалежної держави України — творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну.

Педагогічний процес позашкільного закладу — процес динамічний, який базується на інтересах дітей, співпраці вихованців, педагогів, сім'ї та школи, що проходить під час дозвілля, в максимально комфортних психологічних умовах взаємовідносин. Творчість є необхідним елементом кожного компонента позашкільного педагогічного процесу.

Сучасна психолого-педагогічна наука зібрала велике розмаїття досліджень з проблем підготовки творчої особистості учнів. Це такі вчені, як Д. Тхоржевський, Л. Виготський, І. Волков, В. Колотилов, Н. Лінькова, В. Моляко та інші.

інтерес учень декоративне мистецтво Повне розкриття творчого та інтелектуального потенціалу особистості залежить від характеру та спрямованості педагогічного процесу, педагогічного середовища та педагогічних умов.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття) визначає потребу широкого залучення учнівської молоді до освоєння народної художньої творчості з метою розвитку естетичного ставлення до природного, соціального та художнього середовища. Підкреслюється, що молоде покоління має з глибокою відповідальністю ставитися до національних джерел духовності, шанувати та всебічно примножувати прекрасне у повсякденному житті, праці, творчості.

В руслі поставлених вимог проблема художньо — естетичних інтересів підлітків є однією із актуальних. Адже, сучасні філософи Г. З. Апресян, М. С. Каган та ін. розглядають інтереси, в тому числі і художньо — естетичні у взаємозв'язку з духовним життям суспільства. В загальному, дослідники пояснюють велику різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх сприймання.

Художній інтерес є органічною складовою естетичного інтересу. Дане поняття досі остаточно невизначене в сучасних естетичних дослідженнях та мистецтві. Здебільшого стверджується, що художній інтерес спрямований на засвоєння прекрасного в мистецтві, формує естетичне ставлення до нього. П.І. Буцаєв, Є.В. Квятковський, Б. М. Теплов та ін. висловлювали думку, що він сприяє всебічному розвитку особистості, її творчої уяви, здатності співпереживати, розвитку естетичних почуттів та смаків.

Незважаючи на численні дослідження інтересу, складовими якого є естетичний та художній інтереси вивчені менше.

Тому темою даного посібника було обрано «Формування художніх інтересів учнів основної школи в процесі гурткової роботи» .

Метою даного посібника було виявити й обґрунтувати ефективні педагогічні умови формування в учнів основної школи художніх інтересів, що виявляються у їх ставленні до мистецтва, художньої діяльності та творчості в процесі гурткової роботи.

В даному посібнику були поставлені такі завдання:

— проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми формування інтересів підлітків;

— дослідити педагогічні умови ефективного використання декоративного мистецтва у формуванні художніх інтересів учнів;

— уточнити критерії та показники рівнів сформованості художніх інтересів учнів засобами декоративного мистецтва в процесі гурткової роботи.

У роботі застосовано комплекс методів дослідження відповідних меті та завданням дослідження: аналіз проблеми шляхом вивчення психологічної та педагогічної літератури; вивчення передового педагогічного досвіду загальноосвітніх шкіл з даної проблеми.

Розділ І. Психолого-педагогічні аспекти формування інтересів в учнів загальноосвітньої школи

1.1 Засоби та етапи формування інтересу в учнів

Властивостями людини, що становлять суб'єктивний чинник інтересу, є її потреби. Це не що інше, як закладена в нас природою І суспільством програма життєдіяльності, це ставлення людини до природи, до навколишньої діяльності, до інших людей. Коли дитина починає розмовляти виникає потреба в самій мові як в найбільш доступному і зручному засобі розумінні дорослих людей і спілкуванні з ними.

У школі можливості дитини пізнати значно розширюються. З набуванням навичок самостійності виникає потреба в науковій творчості, яка поступово перетворюється в самостійну. З часом вона проходить досить складний шлях розвитку від елементарного дослідницького рефлексу «що таке?» до стабільної глибокої потреби в самоосвіті.

Спілкування дитини з дорослими та однолітками в подальшому дає їй змогу правильно оцінювати людей, їхні якості, а водночас і себе, орієнтуватися у власних якостях і можливостях.

Завдяки спілкуванню зростає інтерес до навколишніх, встановлюються різноманітні зв’язки між ровесниками, відбувається обмін знаннями і досвідом, думками. Коли дитина приходить до школи, потреба в самоствердженні виражається в бажанні зайняти в колективі помітну роль серед однокласників, товаришів у дворі.

Як відомо, важливе значення для збудження інтересу до навчальної діяльності мають форми її організації - як індивідуальні, так і колективні. Одна річ, коли дитина окремо, незалежно від товаришів, працює над навчальним матеріалом, інша — коли учень в процесі виконання навчальних завдань включається в багатопланову і безпосередню взаємодію, встановивши багатогранні стосунки: відповідальної залежності, контролю, взаємодопомоги. У першій ситуації створюється лише ілюзія колективної роботи. Кожний учень відповідає насамперед сам за себе. Взаємини і стосунки в класному колективі одноманітні.

У другій ситуації кожний школяр почуває себе частиною класного колективу розглядає свою діяльність як необхідну частину загальної праці. При цьому особисті успіхи або невдачі окремих учнів оцінюються на загальному фоні успіхів усього класу. Це привчає школярів дивитися на навчання як на спільну, колективну справу: твій успіх — це загальний успіх; твоя невдача — це невдача всього класу. Усвідомлюючи свої досягнення на фоні досягнень класного колективу, дитина включається в активне навчання, у неї створюється бадьорий робочий і життєрадісний настрій. Спільне переживання загальних і особистих успіхів справляє згуртуванню учнів у єдиний колектив, в якому зростає їхня активність. Вони вчаться не тільки в учителя, а й один в одного колективно мислити, спільно здобувати знання. Навчальний процес у молодших класах, як відомо, складається з багатьох різноманітних трудових операцій: письма, читання, опанування граматичних правил. Допомогти учневі оволодіти ними, перейти від одних операцій до інших, виробити вміння, навички може не тільки вчитель, а й товариш.

Робота без мети — нецікава. А та діяльність, яка пов’язана з перспективою, «завтрашньою радістю», — завжди цікава.

Школярі старанно вчаться тоді, коли добре розуміють завдання освіти, коли бачать в перспективі роботу, яку потрібно виконати, і ступінь розвитку, якого вони досягнуть після закінчення навчання. Крім того, треба врахувати й опосередковані чинники-умови, за яких інтерес до навчання може посилюватись або послаблюватись незалежно від його об'єктивних властивостей як об'єкта інтересу. Серед цих чинників-умов важливе значення має система оцінювання навчальної діяльності учня. Оцінка може відігравати протилежну роль у процесі формування інтересу до навчання.

В одних ситуаціях інтерес учня до знань практично може змінюватися інтересом до оцінки; в інших стати фактором, що сприяє підвищенню інтересу до знань.

Формування пізнавальних інтересів процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва. Це зобов’язує класовода при формуванні пізнавальних інтересів враховувати характерні особливості навчальної діяльності як об'єкта інтересу учнів, зокрема наявність елементів новизни в змісті навчального матеріалу, функціональний зміст навчальної діяльності як об'єкта інтересу учнів, зокрема наявність новизни в змісті навчального матеріалу, функціональний зміст навчальної праці, форми організації навчальної діяльності.

Учні оволодівають дійовими знаннями тоді, коли під керівництвом учителя активно, з інтересом працюють над джерелами знань — дидактичним матеріалом. Головна умова формування інтересу — це розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Друга важлива умова збудження інтересу — це наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному й тому самому пізнавальному рівні; треба розширювати горизонти пізнання учнів вчити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибокого розуміння матеріалу.

Третя умова виховання інтересу — емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликали в учнів емоційний відгук, активізували їх моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.

Четверта умова виховання інтересу — це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до «відповідної, порції» програмного матеріалу.

Виховання дитячих інтересів великою мірою залежить від педагогічної культури батьків. Як показують матеріали обстеження, дорослі часто зайняті своїми дорослими справами, а тому відмахуються від дитячих «чому?» і «для чого? «, вбиваючи цим самим у зародку найціннішу якість душі маленької людини — допитливість, цікавість.

Отже, особистий приклад батьків і дружна, спільна робота вчителя з батьками — необхідна умова виховання в дітей стійких інтересів. На вихованні інтересів позначаються:

1. Глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності.

2. Висока ефективність кожного заняття, раціональна його побудова, використання наочних посібників.

3. Цілеспрямованість занять, уміння вчителя зосередити увагу учнів на головному, основному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного матеріалу та іншими прийомами. Створювання в класі атмосфери справжньої захопленості предметом.

4. Практична спрямованість викладання з урахуваннями вимог науки й виробництва, а також особистого досвіду учнів.

5. Індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.

6. Піклування вчителя про успіхи кожного учня. Створення моделі педагогічної структури особистості.

7. Тісний пізнавальних інтересів на уроках і позакласних заходах доцільно будувати у такій послідовності: «цікаво», «знаю», «вмію».

Пізнавальні інтереси зв’язок уроків з позакласними заняттями. Різноманітність позакласних занять.

Роботу з виховання виникають під впливом різних факторів і можуть мати різний зміст, глибину, направленість.

Пізнавальні інтереси можуть бути пов’язані з розширенням загального кругозору в різних областях знань, так і з поглибленням знань в окремій області, за визначеною темою. Таким чином, коли говориться про стійкість і глибину пізнавального інтересу, потрібно враховувати, яке місце він займає в розвитку особистості. У процесі навчання в дітей розвивається не тільки пізнавальний, а й специфічний інтерес до процесу здобування знань, який є основою успішного навчання, самоосвіти в самовиховання. Спостерігаючи розвиток інтересів у дітей видно, що вікові відміни в їх інтересах стосуються насамперед не об'єктів, на які вони скеровані. Є цілий ряд таких об'єктів, які цікавлять дітей різного віку, починаючи з дошкільного і закінчуючи старшим шкільним віком. [6, с. 207].

Є ряд спроб визначити основні стадії розвитку дитячих інтересів. Найбільш поширеними є схеми розвитку інтересів у дітей, які дають Кнапаред і Начі.

Кнапаред за своєю схемою визначає такі стадії розвитку інтересів:

І. Стадія набування експериментування.

1. Перший рік життя дитини — період інтересів до зовнішніх сприймань (перцептивних).

2. 2 і 3 роки — період словесних інтересів.

3. Від 3 до 7 років — період загальних інтересів, розумове пробудження (від запитань).

4. Від 7 до 12 років — період спеціальних і об'єктивних інтересів.

II. Стадія організації оцінки.

5. Від 12 до 18 років і далі - період сентиментальний (почуття); інтереси етичні і соціальні; інтереси спеціалізовані, інтереси, зв’язані з статтю.

III. Стадія творчості.

6. Дорослий вік ~ період праці. Різні інтереси підпорядковані одному головному інтересу, чи буде то ідеал, чи просто інтерес особистого самозбереження, і служить лише засобом до його задоволення. Схема Клапареда є схемою не стільки розвитку інтересів дитини, скільки психічного розвитку її взагалі. По суті Клапаред взяв два періоди дитинства (до 12 років і після 12 років) і, давши їм нові назви, проголосив їх стадіями розвитку дитячих інтересів. Розвиток інтересів він розглядає як результат біологічного визрівання дитини і пристосування її до середовища.

Начі визначає такі п’ять стадій розвитку дитячих інтересів:

1) чуттєвий інтерес;

2) суб'єктивний інтерес;

3) об'єктивний інтерес;

4) постійний інтерес;

5) логічний інтерес.

З 6−7 і до 10 років триває стадія об'єктивного інтересу. Тут уже речі починають цікавити дитину за їх дійсною цінністю, а не за відношенням їх до суб'єктивного стану. На перший план виступає практична придатність речей. Дитина все більшого значення надає об'єктивному змісту своєї діяльності і оцінює речі з точки зору їх сприяння її практичній діяльності. Так, наприклад, в цей час діти лазять по деревах не для того, щоб випробовувати свої сили або наслідувати старших, а для того, щоб нарвати плодів, оглянути місцевість, зняти пташине гніздо. На цій стадії інтереси швидко міняються, переходять з одного об'єкта на інший. Залежно від навчально-виховних умов дитячі Інтереси зазнають чималих змін. Переломним моментом в розвитку інтересів є молодший шкільний вік. Тут якісно нові зміни в інтересах дітей особливо рельєфно виступають.

Вирішальну роль у цих змінах відіграє школа. Школа, в роботу якої діти включаються, далі формує і розвиває весь психічний склад дитини, її свідомість в цілому, а тим самим і її інтереси. Тут вони вперше починають набувати чіткого, систематичного, організованого характеру. Систематично навчаючи учнів основам наук, розвиваючи їх мислення, втягуючи їх в громадсько-політичну роботу, ближче зв’язуючи їх з суспільно-політичним життям, організовуючи їх самодіяльність, розширюючи їх кругозір, школа, з одного боку утворює фундамент для виникнення і розвитку різноманітних інтересів, а з другого боку безпосередньо формує нові, багатогранні інтереси Застосування інтересу в навчально-виховній роботі не тільки не заважає вихованню і розвитку здібності до зусиль учнів, а, навпаки, сприяє цьому, якщо тільки не йти по-рабському за інтересами дітей, як того вимагає педоцентристська педагогіка.

Отже, розходження між прибічниками необхідності застосування інтересу в педагогічному процесі і прибічниками теорії зусиль полягає не в питанні, потрібно чи не потрібно звертати найсерйознішу увагу на виховання здатності до зусиль. Суть застосування інтересу в навчально-виховному процесі не зводиться до того, щоб зробити діяльність для дітей забавою, потішати їх, викликати у них приємне почуття, а вона полягає в створенні у дітей внутрішньої настанови, внутрішньої спонуки, готовності виконувати з приємністю те, що вони повинні робити, що їм необхідно здійснювати.

1.2 Роль декоративного мистецтва у формуванні художньо-естетичних інтересів учнів

Пріоритетним питанням особистісно орієнтованої моделі освіти є створення культурного середовища, сприяння становлення в дитини базису особистої культури, залучення її до світу національної та світової культури, формування духовності. В руслі поставлених вимог проблема художньо-естетичних інтересів дітей шкільного віку є однією із актуальних. Адже, сучасні філософи Г. З. Апресян, М. С. Каган та ін. розглядають інтереси, в тому числі і художньо — естетичні у взаємозв'язку з духовним життям суспільства. В загальному, дослідники пояснюють велику різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх сприймання. Суттєвим є наукове положення: феномен «інтерес», який сам по собі має тенденцію розвитку в той самий час несе величезні можливості, які сприяють всебічному розвитку дитини.

Художній інтерес є органічною складовою естетичного інтересу. Дане поняття досі остаточно невизначене в сучасних естетичних дослідженнях та мистецтві. Здебільшого стверджується, що художній інтерес спрямований на засвоєння прекрасного в мистецтві, формує естетичне ставлення до нього. П.І. Буцаєв, Є.В. Квятковський, Б. М. Теплов та ін. висловлювали думку, що він сприяє всебічному розвитку особистості, її творчої уяви, здатності співпереживати, розвитку естетичних почуттів та смаків. Художній інтерес реалізується в чотирьох видах діяльності: сприймання художнього твору, набуття знань в галузі мистецтва, виконавській творчості та продуктивній діяльності, а естетичний інтерес формується в будь-якому виді діяльності. Художній інтерес формується одним із перших. За твердженням науковців, в старшому дошкільному віці починають формуватися основні елементи естетичних інтересів. Спектр сучасних досліджень характеризують художньо-естетичні Інтереси дітей старшого та молодшого шкільного віку як усвідомлене прагнення та вміння дитини виділити з оточуючого естетичні об'єкти або їх естетичні властивості; для них властива емоційність сприймання естетичних та художніх цінностей, наявність співпереживань, бажання займатись художньою діяльністю. Виділена наступна структуризація етапності розвитку інтересів дітей дошкільного віку: відсутність інтересу; зацікавленість одним з видів мистецтва; допитливість; відносно стійкий інтерес. На основі наявних теоретичних узагальнень, можна визначити художньо-естетичний інтерес як складне особистісне утворення, вибіркову активність, спрямовану на вивчення предметів та явищ навколишньої дійсності та мистецтва; він сприяє розвитку естетичних почуттів, розвивається в процесі різних видів художньо-творчої діяльності. Так як художньо-естетичний інтерес є складовою частиною інтересу, необхідно відзначити, що класифікація та характеристика притаманні йому ті ж самі, що й даній категорії: характеризуються вибірковою направленістю психічних процесів; є збудником активності, психічних процесів та діяльності суб'єкта; мають об'єктивно-суб'єктивну природу; це своєрідний сплав емоційних, вольових та мислительних процесів, в основі якого лежить пізнання. Художньо-естетичні інтереси певною мірою залежать від суспільства, соціальних груп, індивідуальної суті суб'єкта, їх можна визначити критеріями духовної культури особистості.

Становлення духовної культури здійснюється в процесі естетичного виховання, коли формуються естетичні смаки, естетичні потреби та естетичні інтереси суб'єкта, відбувається естетичний розвиток особистості. Художнє виховання та творчий розвиток учнів засобами декоративного мистецтва реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій:

— чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;

— асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності;

— поняттєво-логічне мислення; вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

— розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання творчих робіт;

— сприйняття цілісної картини світу, здатність цінувати національну самобутність і культурну спадщину України як невід'ємну складову загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності людини.

Вивчення декоративного мистецтва передбачає послідовне розв’язання художньо-пластичних, виразних, технічних та психологічних завдань в таких напрямах:

1. Мистецтво як мова, специфіка образотворчої мови, що ґрунтується на таких вихідних поняттях, як художній образ, виражальні та зображальні образотворчі засоби, форма, колір, простір, композиція.

2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, художньо-творчої уяви, мистецького бачення, здатності створення художнього образу та вміння його сприймати у творах мистецтва.

В системі позакласної роботи велика увага приділяється різним формам естетичного виховання. У школярів виявляється велике прагнення до творчості в області декоративного мистецтва.

Вчителям та вихователям важливо широко використовувати в цілях естетичного виховання дітей декоративне мистецтво. В наш час в багатьох школах організовують виставки дитячих робіт на різну тематику, що заохочує дітей до занять декоративним мистецтвом і творчого підходу до теми заняття.

З кожним роком декоративне мистецтво все сміливіше входить в життя дітей. І педагоги і учні розуміють: прекрасне — добрий помічник у процесі виховання дитини. Твори декоративного мистецтва допомагаючи пізнавати життя людини і природи, розвивають не тільки зорове сприйняття, але і фантазію. Так, різними засобами виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори декоративного мистецтва кличуть ' до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в декоративному мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в кераміці, у вишивці, плетінні, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з декоративним мистецтвом.

Народний досвід естетичного виховання засвідчує, що діти набувають мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, продовжуючи творчі традиції батьків, дідів і прадідів. Оволодіваючи мистецтвом, діти засвоюють народну духовність, ідейність, моральність, естетик. Важлива закономірність виховання в тому, що як окрема творча особистість, так і масова творчість молоді найуспішніше формується на основі практичного оволодіння різноманітними жанрами народного і професійного мистецтва. Мистецтво, як могутній засіб виховання, цінне тим, що воно концентровано в естетичній формі, матеріалізує непомітний для ока і часто незбагненний для розуму національний дух — вищий прояв творчого генія народу, що проявляється в усній, музичній, руховій ритмічній, візуальній творчості, а в сфері народного мистецтва.

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Передача трудового досвіду від батька до сина, від матері до дочки стала однією із засад народного виховання, а сама праця розглядалася як головний засіб виховання підростаючого покоління. «Сила їх (засобів) — у поєднанні впливу на розум, свідомість і на почуття. Саме це і забезпечує необхідну підготовку підростаючого покоління до праці» .

Любов до природи розкриває почуття прекрасного, створює умови творчого мислення, фантазії та абстрагування. В процесі спілкування з природою студенти вчаться знаходити майбутні сюжети своїх творчих робіт. Загальновідомо, що кожна людина сприймає природу та її явища в контексті особистісного бачення. Дивлячись на одну і ту ж річ, кожен бачить у ній свій образ, свій початок думки, власний сюжет, закінчений твір і його оригінальність по завершенні роботи.

З раннього дитинства діти повинні вчитися бачити та сприймати красу навколишнього середовища, вміти милуватися природою, розвивати емоційність почуттів, відчувати її, що в подальшому буде втілюватися в твори мистецтва. Крім того, загальновідомо, що любов до природи не сумісна з егоїзмом, бездушністю, жорстокістю.

Отже, процес духовного збагачення особистості, її естетичного формування відбувається не лише засобами мистецтва, але й під впливом активної трудової діяльності людини. Праця нерозривно пов’язана з глибокими духовними перетвореннями, творчими пошуками, здобутками і втратами. В праці розкривається духовне багатство людини, реалізується її прагнення творити «за законами краси», формуються естетичні потреби.

Розділ II. Педагогічні умови формування художніх інтересів учнів у процесі гурткової роботи

2.1 Методи формування художніх інтересів учнів в процесі гурткової роботи

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Вчитель повинен знати і враховувати під час уроку та занять в гуртках переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються у результаті навчання. Першочергове завдання педагога — навчити школярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здатність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

Теоретичний аналіз наукової та методичної літератури дають змогу стверджувати, що однією з методичних вимог до реалізації процесу трудового навчання, дотримання якої дасть змогу підвищити ефективність виховного впливу уроків з трудового навчання на підростаюче покоління, є актуалізація змісту і оновлення форм організації урочного і позаурочного часу учнів. Ефективність цього процесу буде підвищуватись за умови здійснення кваліфікаційного відбору і систематизації матеріалів про народні трудові традиції, виділення основних світоглядних ідей у процесі трудового виховання учнів з використанням матеріалів народних традицій.

Сучасні умови нестабільності, ускладнюють роботу науковців та вчителів трудового навчання у напрямку впровадження прогресивних сучасних наукових розробок у практику трудового виховання підростаючого покоління, і взагалі, сучасний стан економіки повністю відповідає стану народної освіти. Одне з найактуальніших питань — нестача наукової, методичної та художньої літератури, зміст якої відповідав би проблемам оновлення національної освіти. Організація занять певним видом декоративно-прикладного мистецтва ставить на меті як навчання так і виховання.

Навчальна результативність занять визначається за наслідками оцінювання кінцевого продукту — одержаного виробу. У кожному виробі декоративно-прикладного мистецтва відображається рівень опанування технологічної і мистецької складових художньої обробки тканини.

До технологічної сторони процесу виготовлення виробу декоративно-прикладного мистецтва відноситься визначення функціональних параметрів виробу: призначення виробу, що надає вимоги до форми, розміри, знання властивостей тканини, що використовується для виготовлення виробу та майстерність обробки тканини.

Мистецька сторона предметної діяльності учнів в процесі трудового навчання полягає, насамперед, у визначенні художньої ідеї твору, тобто образу, який виникає в уяві дитини, тих думок і почуттів, які вона хоче передати оточуючим.

Важливим те, що технологічні і мистецькі сторони в процесі оздоблення виробу тісно переплітаються. Художній задум обов’язково співставляється з призначенням — основною функцією виробу. Адже не можна собі уявити, щоб при оздобленні, пошитті різних виробів, таких як, наприклад, вишита сорочка І рушник, виникали близькі художні образи.

Для того, щоб твори декоративного мистецтва викликали в свідомості дитини почуття естетичної насолоди, розуміння того, що майстер хотів виразити своїм виробом, сама дитина повинна мати певну підготовку в сфері народної культури.

Методи, які використовуються у практиці трудового навчання для формування художніх інтересів можна поєднати з методами, що існують в педагогічній теорії та практиці, але з урахуванням певних особливостей. Кожен із цих методів може бути використаний у різних формах: масовій, груповій, індивідуальній. При цьому засобом впливу цих методів може виступати як слово, так і дія. Використання будь-якого з методів передусім підпорядковане єдиній меті: розвитку художньо-творчих здібностей, які включають у себе розвиток творчого мислення, вміння у кожному конкретному випадку ставити передумову, обирати серед них проблему, розв’язувати її, робити висновки.

Саме художня творчість і розвиває у підлітка ці риси.

При вивченні розділу «Матеріалознавство», коли учні знайомляться із видами волокон, їх властивостями, використовувалась бесіда про обробку натуральних волокон нашими предками, яких традицій вони дотримувались, які способи обробки у них були, а також про властивості цих волокон. Також розповідали учням про традиційну народну технологію фарбування тканин, відбілювання виробів з волокон рослинного походження, зокрема, полотняних тканин.

Вивчення теми «В'язання шпицями» дало підставу для більш тісного знайомства учнів з особливостями цього ремесла, яке побутувало на Україні з стародавніх часів. При вивченні цієї теми було б доцільно провести екскурсію на виробництво, де виготовляють сучасні трикотажні тканини, для порівняння сучасного виробництва з минулим. Але за відсутністю такого виробництва в нашому місті, була проведена екскурсія в Краєзнавчий музей, де діти ознайомилися з культурою та побутом українців, зокрема, з різними видами тканин, які використовувались нашими предками. Також під час проведення екскурсії було звернено особливу увагу учнів на переплетення ниток у тканині, розповіли як доглядали за в’язаним полотном, за виробами. Ось тепер і виникає логічно обґрунтований перехід до вивчення тем безпосередньо пов’язаних із виготовленням виробу. Так у свідомості дітей перекидається ще один місток між минулим і сьогоденним, їм стають зрозумілими традиції предків, які можуть стати у нагоді і сьогодні.

Ознайомлення учнів з окремими видами рушників різних місцевостей проводилось у формі бесіди, в процесі якої учням демонстрували найкращі зразки виробів народних умільців різних областей. Було зроблено звернення до учнів з проханням згадати чи не збереглися в їхніх родинах вишиті сорочки, рушники, серветки, одяг, вишиті їхніми прабабусями, бабусями. Найбільша увага в цій бесіді приділялась традиціям вишивки, історії розвитку даного виду творчості.

На конкретних прикладах було переконано учнів в тому, що твори українських народних майстрів різних жанрів мистецтва визначаються спокійною, не різкою ритмікою. Немає у нас і складних орнаментів, які вишиваються на виробах, і які б неможливо було б обміряти одним поглядом.

Розміри малюнка і вільна площа звичайно прагнуть до зорової врівноваженості, дрібні деталі, як правило, омиваються.

З метою розширення кругозору школярів розповіли їм, що в декоративно-вжитковому мистецтві орнаментальні мотиви дуже поширені, існує навіть окремий стиль творчості, який називається орнаментальним. Окремі елементи орнаменту можуть мати символічне значення. Наприклад, дуже поширене значення мають зображення Сонця — так звані, солярні знаки. В різних місцевостях вони мають певні видозміни і називаються то «павучками», то «вітрячками», то «рожею». Щоб дітям було краще сприймати даний матеріал, використались таблиці, де зображені різні види орнаментів, які використовуються при вишиванні виробу. Також використовувались карти вишивки України, щоб учні краще ознайомилися з традиціями вишивки різних областей.

Вивчення символіки вишивки супроводжувалось показом зразків виробів майстринь нашого народу. Символіка народного мистецтва — дуже цікава бесіда для учнів. Після знайомства з народною символікою учениці завжди намагалися вкласти якийсь глибокий зміст у виконання вишивки, їх фантазії в цьому плані не мали меж. Тому при ознайомленні учнів з темою про регіональні особливості української вишивки було запропоновано ученицям зробити малюнок виробу. Також було пояснено дітям, що вибір кольорової гами не повинен бути довільним, тут треба приймати до уваги два моменти: символіку кольору та місцеві традиції, які надають перевагу певним відтінкам кольорів, що символіка.

На уроках було пояснено символічне значення кольору, що ґрунтується на усереднених суб'єктивних відчуттях, що виникають у пересічної людини при спогляданні певних тонів.

Місцеві традиції також помітно впливають на вибір кольорів і на їх поєднання у виробах декоративно-вжиткового і художньо-прикладного мистецтва. Наприклад, поєднання червоного і чорного кольорів поширене на Черкащині.

Основною метою нашої роботи було розвинути у дітей творче уявлення про застосування різнокольорової гамми її символічне значення користуватися якимись створеними візерунками, а й прививати смак до кропіткої, складної і цікавої роботи — створення власного візерунка. Особливо це помітно в класах, де дівчатка вишивають весільні рушники. Аналіз ознак весільного рушника, гілок «світового дерева», віршованих текстів, які вміщують на весільних рушниках, добору квітів, птахів, та їх символічного значення, оберегів, що відповідають мріям дівчат, допомагають їм без особливих труднощів справлятись із завданнями. Звичайно, великих проблем з учнями, які вміють малювати немає, а тим кому це не вдається пропонувалися шаблони. Виконавши один-два рази завдання із використанням шаблонів, учні набувають уміння щодо самостійного створення системи образів для вишивання. Крім шаблонів для створення візерунків, вчили дівчат використовувати природний матеріал — листки дерев, кущів, квіти тощо.

Ефективність навчального процесу великою мірою залежить від активності учнів під час сприймання і засвоєння матеріалу: від напруженої роботи їх уяви, пам’яті, мислення, інтересу до предметів і явищ. Тому вчителі повинні дбати про максимальну активізацію пізнавальної діяльності учнів.

Для досягнення максимальної ефективності дуже важливо визначити місце кожного уроку або позакласного заняття в загальній системі навчання, одним із найважливіших завдань якої є послідовний розвиток в учнів фундаментальних понять, які забезпечують формування наукового світогляду у школярів, закладають основи аналітичного мислення. Після цього, важливо сформулювати основні завдання кожного заняття. Чітко визначені завдання дозволяють вчителеві виділяти вузлові питання, які повинні бути міцно засвоєні учнями. Навколо таких питань групується підпорядкований матеріал, який служить для їх підтвердження, допомагає розкрити їх зміст. Правильно поставлені завдання уроків дозволяють вчителеві виділяти в кожному з них головне; встановлювати зв’язки з раніше вивченим; націлювати школярів на суспільно-корисну діяльність; орієнтувати їх на вибір професій.

Після того, як встановлена мета заняття, важливо визначити його раціональну структуру, яка б найбільш відповідала змісту навчального матеріалу. Обов’язковою умовою підвищення ефективності занять з учнями є вдосконалення методики їх проведення. Сучасна школа має багатий досвід в цьому відношенні. При підготовці до заняття вчителеві важливо продумати і чітко сформулювати такі питання до учнів, які дозволяють визначити наявність у них опорних знань, які необхідні для засвоєння нового матеріалу, а також впорядкувати ці знання в певну систему. Доцільно також визначити місце цих питань в загальному ході уроку, встановивши, коли кожне з них найбільш раціонально запропонувати — на початку уроку, в ході бесіди при вивченні нового або перед формулюванням висновків за змістом вивченого матеріалу. Важливо під час перевірки знань учнів розширяти коло знань. Одним із цінних прийомів, який сприяє накопиченню інформації школярами є перевірка знань.

Пора юнацтва — важливий етап в становленні людини як особистості. Значущу роль на цій сходинці відіграє формування духовних цінностей індивіда, пошук шляху вираження свого ставлення до життя та мистецтва. Крізь сприйняття та осмислення творів мистецтва людина залучається до світу духовних цінностей, виховує культуру взаємовідносин та розвиває свій творчий потенціал.

Сучасні шкільні програми пропонують школярам розмаїття спеціальних мистецьких дисциплін протягом всього навчання. Вони охоплюють образотворче мистецтво, музику, літературу, українську та світову культуру, трудове навчання. Ці предмети мають на меті особистісний художньо-естетичний розвиток учнів, формування їх світогляду та культури їх почуттів, пробудження особистісно-позитивного ставлення до мистецьких цінностей, виховання культури міжнаціонального спілкування через вивчення художніх традицій народів різних країн. Тому перед вчителями та вихователями постає проблема визначення рівня художньої вихованості учнів.

Мистецькі цінності важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу вступати в діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розвивати в такий спосіб власний духовний світ. Мета мистецької освіти — виховувати в учнів цілісне ставлення до дійсності і мистецтва, розвивати художню свідомість і компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдоволенню.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, розвиваючі, виховні аспекти мистецької освіти:

Навчальні:

1. Формування уявлень про сутність, види, жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв-музичного, образотворчого, хореографічного, декоративного.

2. Засвоєння системи знань, художньо-естетичних понять і категорій.

3. Розширення і збагачення естетичного досвіду, опанування художніми уміннями та навичками у практичній діяльності.

4. Формування художньої компетентності - здатності керувати набутими знаннями та уміннями.

5. Формування навичок художньої самоосвіти.

Розвиваючі:

1. Збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів.

2. Розвиток загальних і художніх здібностей.

3. Стимулювання художньо-образного мислення.

4. Формування універсальних якостей творчої особистості.

Виховні:

1. Виховання в учнів естетичного сприйняття дійсності, особисто-ціннісного ставлення до мистецтва.

2. Виховання світоглядних уявлень і цілісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв’язків мистецтва з природнім і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема, сучасною технікою, засобами масової інформації.

3. Виховання здатності сприймати, інтерпретувати та оцінювати художні твори, висловлювати особисте ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки.

4. Виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб для самореалізації і самовдосконалення.

Загально-мистецька освіта з її унікальними можливостями впливу на людину має розглядатися не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистого розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, естетичних потреб та інтересів.

Рівні сформованості художніх здібностей учнів визначаються за результатами виконання тестових завдань. Використання тестів з метою діагностування дає можливість якісної і кількісної обробки даних дослідження. Тестові завдання, які використовувались під час діагностування, вимагали від учнів розвинутого логічного мислення, теоретичних знань, здатності створювати нові образи, уміння фантазувати, компонувати, відчувати розмір, колір та фактуру.

Для отримання найбільш достовірних даних, тестові роботи учнів перевірялися керівником гуртка, методистом, директором школи.

Результати оцінювання занесла в індивідуальну картку учня, яка містить перелік основних характерних якостей, що визначають художні здібності учнів, рівень оцінювання показника і загальну підсумкову оцінку визначених показників (табл.2.1).

В індивідуальній картці учня виставляємо за допомогою «+», якщо виявлено, або «-», якщо не виявлено, визначав прояв певних особистісних якостей учнів, які характеризують візуальні здібності. Надалі у графі «підсумкова оцінка» визначається показник за допомогою літер: «Н», «С», «В» .

Таблиця 2.1

Індивідуальна картка учня вивчення художніх здібностей

" Н" - низький рівень, тобто відсутність певних якостей, чи мінімальний їх прояв.

" С" - середній рівень, тобто показник виявлено, але існування певних якостей у недосконалій формі.

" В" - високий рівень прояву особистісних якостей, які визначають візуальні можливості учнів.

Далі пропонується розрахунок коефіцієнта, за такою формулою:

де «в» — кількість показників, що мають високий рівень прояву;

" с" - кількість показників, що мають середній рівень прояву;

" н" - кількість показників, що мають низький рівень прояву;

" 5″ - загальний показник, що розраховується за формулою:

3 = В + С + Н Відповідно до значення коефіцієнта К вводиться чотири рівні сформованості художнього інтересу учнів: репродуктивний; частково-репродуктивний; проблемно-пошуковий і творчий.

Якщо К знаходиться між 0 та 0,28, то рівень сформованості художнього інтересу учня репродуктивний.

Якщо К знаходиться між 0,28 та 0,33, то рівень сформованості художнього інтересу учня частково-репродуктивний.

Якщо К знаходиться між 0,33 та 0,66, то рівень сформованості художнього інтересу учня проблемно-пошуковий.

Якщо К знаходиться між 0,66 та 1,00 то рівень сформованості художнього інтересу учня творчий.

Частково-репродуктивний рівень художнього інтересу учнів виявляється в умінні створювати інтегральні уявні образи і цілеспрямовано оперувати ними. Учні, які мають частково-репродуктивний рівень розвитку художнього інтересу, демонструють під час виконання тестових завдань вміння схематичного зображення, прийоми гармонійної єдності композиції, володіють усіма видами знаково-символічних перетворень.

Розвиток художнього інтересу учнів прямо пропорційно залежить від гнучкості художнього мислення, що виявляється у здатності учня легко реконструювати структуру інформації з використанням набутого раніше досвіду. Тому розвиток художнього мислення впливає на формування асоціативних та почуттєвих процесів в особистості учня, а показником його виявлення є здатність учнів до утворення знаково-символічних і фантастичних аналогій, які в подальшому виявляються у цілеспрямованому комбінуванні, комбінаториці, групуванні, виділенні опорних пунктів, створенні композиційних сукупностей, класифікації та структуруванні.

Учні, які мають проблемно-пошуковий рівень розвитку художнього інтересу демонструють сформованість таких якостей як оригінальність, кмітливість, винахідливість, що обумовлені розвитком образного мислення. Учні вільно оперують уявними образами, володіють методами візуального комбінування і моделювання, здатні до почуттєвого «активного асоціювання». Показниками сформованості цього рівня є здатність учнів утворювати візуальні метафори і вільно оперувати ними в процесі виконання тестових завдань.

Творчий рівень розвитку художнього інтересу учнів характеризується вмінням цілеспрямованої трансформації будь-якої інформації відповідно до мети, з використанням оптимальних форм. Показником, цього рівня, виступає наявність в учнів індивідуального дизайнерського стилю. Учні, які мають творчий рівень розвитку художнього інтересу вільно володіють творчими методами візуалізації і «вільного асоціювання», що виявляється в маніпулюванні суб'єктивними образами і сприяє «інтуїтивному» розв’язанню поставлених завдань.

Висновки

Одним із завдань вчителя трудового навчання — всіма можливими засобами сприяти формуванню творчої активності учнів, адже людина виконує роботу, що приносить радість, відчуває приплив творчих сил, робота йде швидко і успішно.

Головною діючою особою в навчальному процесі має стати кожна дитина, як індивідуальність, як потенціальний творець усіляких цінностей. Якщо предмет посильний учневі, якщо мета вивчення ясна, якщо він відчуває рух вперед, якщо йому цікаво і він чекає цих уроків, то результат буде швидким і позитивним. Щоб розвивати творчі здібності учнів, поступово та систематично включати їх у самостійну пізнавальну діяльність, щоб забезпечити співпрацю між учнями та вчителями, практикуються такі методичні прийоми, що підтримують у школярів інтерес до навчання, стимулюють їх активність протягом цілого уроку.

Характерними особливостями формування інтересу є: новизна у змісті діяльності; функціональний зміст процесу діяльності; форми організації діяльності учнів.

Умовами формування інтересу є: розуміння того, що вивчається і його значення; наявність нового; емоційна привабливість; наявність оптимальної системи пізнавальних завдань творчих завдань; врахування потреб і запитів підлітків; врахування їх індивідуальних та фізіологічних особливостей.

На вихованні інтересів позначаються:

— глибоке знання вчителями свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності;

— висока ефективність кожного позаурочного заняття, раціональна його побудова, використання наочних посібників;

— цілеспрямованість занять, уміння вчителя зосередити увагу учнів на головному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно пошукових ситуацій, запровадження дослідницького підходу до роботи та іншими прийомами. Створення атмосфери справжньої захопленості даним видом діяльності;

— творча спрямованість діяльності з урахуванням особистого досвіду учнів;

— індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них;

— піклування вчителя про успіхи кожного учня. Створення моделі педагогічної структури особистості;

— різноманітність позакласних занять.

Здійснений аналіз наукових джерел, дозволив розкрити деякі аспекти формування художніх інтересів учнів та визначити дане питання одним із актуальних в процесі художньо — естетичного виховання учнів загальноосвітньої школи.

В цьому посібнику було з’ясовано педагогічні умови ефективного використання декоративного мистецтва у формуванні художніх інтересів учнів.

Художній інтерес спрямований на художню діяльність у різних видах мистецтва, на засвоєння прекрасного в мистецтві, формує естетичне ставлення до нього, він сприяє всебічному розвитку особистості, її творчої уяви, здатності співпереживати, розвитку естетичних почуттів та смаків. Художній інтерес реалізується в чотирьох видах діяльності: сприймання художнього твору, набуття знань в галузі мистецтва, виконавській творчості та продуктивній діяльності, а естетичний інтерес формується в будь — якому виді діяльності.

Художній інтерес формується у взаємодії з пізнавальним інтересом, залежить від широти, особливої спрямованості та його рівня; він виникає на основі сформованого рівня пізнавального інтересу, може випереджати його в розвитку, або відставати від нього, але завжди пов’язаний з процесом пізнання, підпорядковуючись йому.

Для подальшого підвищення інтересу до навчання треба постійно активізувати пізнавальну діяльність учнів. А для цього необхідно раціонально застосовувати комплекс навчальних методів, урізноманітнювати структуру занять, продумувати їх планування, вміло організовувати самостійну роботу школярів не тільки з підручником, а й з іншими джерелами знань.

Вивчення можливостей використання народознавчого матеріалу в позакласній роботі переконала нас в тому, що залучення школярів до активної самостійно-пізнавальної діяльності, до вирішення творчих завдань значно підвищує рівень сформованості духовного світу особистості, формування національної культури, національної самосвідомості та виховання любові до рідного краю, порівняно з проведеннями традиційних уроків, які не дають таких позитивних результатів.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К. О. Деятельность и психология личности. — М.: Наука, 1981. — 155с.

2. Алексеева М.І. Мотиви навчання учнів. — К.: Вища школа, 1974. — 136с.