Суржик у мовленні фахівців технічного напряму підготовки

Вступ Актуальність нашої теми полягає у вивченні особливостей суржику у мовленні фахівців технічного напряму підготовки. Від зазначеного літературного прийому свідомого змішування лексичних елементів двох мов з чітким підкресленням їх окремішності і конфронтаційного характеру стосунків слід відрізняти тип змішаної мови, що побутує в реальному житті під назвою суржику.

Суржик — це мовна хвороба, що виникає внаслідок намагань носія української мови, переважно вихідця з села, пристосуватись до російськомовного міста. Національну й соціальну природу суржику відображає сам термін, запозичений з сільськогосподарської лексики, де суржик — це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». Перенесене на мовне явище слово позначає змішану мову, суміш з двох мов.

Вживані в побутовому спілкуванні мовні підвиди, утворені з безладної суміші двох мов, виникають, як правило, в колоніальних країнах і мають назву мов-піджинів, а на наступному етапі асиміляції, що виявляється у злитті піджину з мовою колонізаторів, дістають назву креольських мов, або креолів.

Піджин (англ. спотв. pidgin МФА: ['pi?in]) — загальна назва мов, які виникли в екстремальній ситуації міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння. Для виникнення піджина, як правило, необхідно двічи більше мов.

Один з перших дослідників суржику Тарас Кознарський вважає, що піджини й креольські мови — явища іншого порядку, ніж наш суржик. «…Ні піджин, ні креол не дорівнюють суржикові, — пише він, — вони формуються здебільшого між істотно відмінними мовами (наприклад, гаїтянсько-французький або ямайсько-англійський креоли) і часто не зрозумілі носіям стандартної панівної мови даної території (мови-суперстрату). Вони формуються в умовах, коли носії підпорядкованої мови (мови-субстрату) не писемні. Натомість носій суржику (гіпотетично) розуміє і українську, і російську мови (принаймні у найпростішому спілкуванні). Суржик виникає не задля власне „розуміння“, а для певних соціальних потреб, передусім відокремлення від села з його „неотесаною“ мовою (українською, діалектом) і перехід у „нормальне“ (міське) суспільство з „нормальною“ (російською) мовою — ситуація, характерна для радянських часів, але актуальна й тепер» .

Мета роботи: полягає у дослідженні суржика у професійному мовленні, аналізу літератури та опитуванні студентів технічного напрямку підготовки.

Об'єкт дослідження: суржик у професійному мовленні.

Методи дослідження курсової роботи: аналіз літератури, узагальнення матеріалу, синтез, класифікація.

Курсова робота має теоретичне і практичне значення, може служити джерелом інформації для ознайомлення молодого покоління з правилами мовної технічної норми.

Розділ 1 Суржик як феномен мови в Україні

1.1 Поняття про суржик та його історичне значення

Мовне явище, що одержало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні.

Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях:

1. «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші;

2. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова". Через це можна зробити висновок, що суржик поєднує два елементи значення — змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту.

Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

Коротка доба українізації 20-х років, яка гостро поставила потребу розширення функцій і сфер вживання української літературної мови, винесла на порядок денний і проблему змішаного типу мовлення. Її торкався, зокрема, головний ідеолог українізації нарком освіти Микола Скрипник. Так, в одному зі своїх виступів, опублікованих у журналі «Більшовик України» (№ 12,13−14 за 1931р.), він говорив: «Я маю на увазі окремі випадки мішаної й ламаної мови. Як я вже зазначив, за переписом 1930 року, на Україні 1 300 000 громадян, що визнали свою національну приналежність до українців, а своєю рідною мовою визнали російську, а не українську… Мова, що нею в дійсності говорить цей мільйон населення міст і містечок України, вельми неоднорідна. Іноді, зокрема по більших містах — і здебільшого у середньої і міської буржуазії, чиновництва, кваліфікованої інтелігенції в старому сенсі цього слова і т. ін.— це російська мова з певною домішкою українських слів, що додають мові так званий кольор-локаль. Такою мовою пишуть деякі й російські письменники походженням з України. Здебільшого в них синтакса і вся побудова мови українська, а вимова і певний запас слів російський. Значна частина таких громадян говорить по-українському лише з певною домішкою російських слів і виразів. Врешті, переважна частина таких громадян говорить мовою ламаною, мішаною, де здебільшого на основі української мови переплітаються слова українські із словами російськими, що мають українську вимову, з словами українськими, що мають вимову російську, в найрізноманітніших пропорціях, залежно від місцевості, ступеня начитаності, перебування в старій армії чи служби в чиновному апараті, від кількості пришлого російського населення в даній місцевості, наприклад у Донбасі, і від багатьох інших причин». Дослідження суржику вимагає передусім розв’язання проблеми кваліфікації цього типу мовлення, визначення його місця в системі усно-розмовних форм побутування української мови.

У мовознавчих працях спостерігається тенденція розглядати суржик як одну з форм українського просторіччя. До цієї лінгвістичної категорії відносять його автори енциклопедії «Українська мова», де в статті суржик зазначено: «Уживається переважно щодо українського просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (внаслідок українсько-російської інтерференції) російськими елементами: самольот, січас, тормозити, строїти, кидатися в очі, займатися в школі, гостра біль. Відповідно й автор енциклопедичної статті просторіччя розглядає суржик як один із різновидів цієї форми існування української мови.

Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику як явища багатопланового, з’явилися в 1990;х роках. Проблематика суржику розглядалася в працях Т. Возняка, Т. Кознарського, Л. Масенко, Я. Поліщук, Ст Радчук, О. Рудою, Л. Ставіцкой, М. Стріхи, Ст Товстенко, Ст Труба, М. Феллера, О. Шумілова, Л. Біланюк, М. Флаєра, А. Окари і інших учених-мовознавців. Раніші роботи носили переважно публіцистичний характер. За станом на 2007 рік існують лише робочі варіанти виробили Леся Ставіцкая і Володимир Труб:

Суржик — це розмовно-побутовий стиль мови (мова), яка виникла унаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в його діглоссной формі, що не кодифікує. Суржик виникає в результаті системної інтерференції на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він репрезентується лексемами — суржікизмамі, які накладаються на українську або російську мовну основу; виявляється на базі регіональних різновидів української мови як мовний код в середовищі індивідів різних типів мовної компетенції, в різнотипних соціально-корпоративних і комунікативних сферах.

У той же час енциклопедія «Російська мова» інакше трактує це поняття: «Просторіччя — слово, граматична форма або зворот переважно усного мовлення, що вживається в літературній мові звичайно з метою зниженої, грубуватої характеристики предмета мовлення, а також просте невимушене мовлення, яке містить такі слова, форми і звороти».

Видно з уже наведених дефініцій, головна суперечність у розумінні досліджуваної мовної категорії в російській лінгвістиці полягає в тому, що до неї відносять два різних явища — з одного боку, мовлення, котре перебуває за межами літературної норми, з другого — мовлення, що не порушує норм, але має знижену, фамільярну експресію.

У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» зроблено спробу уникнути суперечности в дефініції шляхом розрізнення двох видів російського просторіччя — нелітературного та літературного.

Водночас у деяких працях спостерігається надто широке розуміння суржику, спричинене, очевидно, хибним ототожненням цього специфічно українського феномена з російським просторіччям у другому — ширшому — значенні слова. Натомість постання суржику спричинене протилежною психологічною мотивацією, а саме намаганням носіїв української сільської говірки, або й літературного стандарту, пристосуватися до російськомовного міського середовища, а це явище принципово іншої природи.

1.2 Класифікація за регіонами діалектного вживання суржику Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення: на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Слід також звернути увагу, про існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між діалектами староруської мови, які склали основу сучасної літературної української і діалектами, які склали основу сучасної літературної російської мов.

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови», а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10−15% до 25%).

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):

§ вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрiмєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто),імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больнiца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;

§ «українізовані» форми російських дієслів — здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав («вважав» або «рахував» залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);

§ «українізовані» форми російських числівників — первий/перва, вторий/втора;

§ змішування українських і російських форм невизначених займенників — хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);

§ порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком — по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

§ утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

§ утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком — відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

§ слова і вирази, кальковані з російської — міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;

§ у вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говорямть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

§ активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра) і т. д.

Прогнозуючи майбутнє українсько-російського суржику, є підстави стверджувати, що:

а) відбувається поступовий перехід частини носіїв суржику на спілкування українською літературною мовою, і цей процес може бути вже незворотним;

б) явище «забруднення» української літературної мови, неминуче при розширенні кола носіїв і сфер використання будь-якої літературної мови, має, звичайно характеру;

в) хвиля демонстративного захоплення суржиком у художній творчості, втрачаючи свою епатажність, неминуче піде на спад;

г) дальша ж доля конкуренції між українською і російською літературними мовами, які заповнюють ніші мовної комунікації, що вивільняються від суржику, залежить уже від загального розвитку мовної ситуації в країні.

1.3 Висновки Виходячи з цього розділу, ми можемо зробити такі висновки:

Суржик, це явище, яке з’явилося у давні часи та швидко почало поширюватися на теренах України. Це явище стало предметом досліджень багатьох мовознавців та до сьогодення залишається предметом різноманітних суперечок. У багатьох регіонах нашої країни суржик проявляється у різноманітних формах. В наслідок цього було випущено величезна кількість словників, які з часом змінювалися, покращувалися та доповнювалися словами у наслідок наукової та технічної діяльності.

Руйнація структури української мови в індивідуальному мовленні носія суржику поєднується з поверхово засвоєною структурою російської мови, що спричиняє сильне спрощення. Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення.

суржик мова діалектний порушення

Розділ II. Літературна мова

2.1 Норми літературної мови Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу. Літературній мові властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

1) орфоепічні (вимова звуків і словосполучень)

2) графічні (передавання звуків на письмі)

3) орфографічні (написання слів)

4) лексичні (слововживання)

5) морфологічні (правильне вживання морфем)

6) синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

7) стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

8) пунктуаційні (вживання розділових знаків) Літературна мова має дві форми вживання: 1) писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної; 2) усну — розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Типи норм:

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо! дитиви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Стилі літературної мови — різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) Характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) Систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

· Розмовний стиль. Сфера використання — усне повсякденне спілкування у побуті, у родині, в побуті, на технічному виробництві та виробництві у цілому.

· Публіцистичний стиль. Сфера використання — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

· Художній стиль. Сфера використання — творча діяльність, різні види мистецтва, культура й освіта.

· Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

· Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики.

· Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква.

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксують у правописі, словниках, доповідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

2.2 Норми порушення літературної мови Норми порушення літературної мови полягають у порушенні вимовлення слів, тобто у їхньому суржику. Суржик проявляється у неправильному перекладі слова, вживанні наголосу тощо.

М. Рильський закликав «пильно й ненастанно» полоти мовний бур’ян. Але в наш час того «бур'яну» стільки розвелось, що полоти прийдеться досить довго. Ми засмітили мову численними інтернаціоналізмами (хоч є і українські відповідники), сленгом, жаргонізмами, вульгаризмами, «албанізмами» .

Тепер більш докладно розглянемо норми порушення у технічному мовленні. Перед тим як більш детально дослідити технічний переклад та спробувати оцінити різноманітні теорії перекладу, буде корисно поглянути на те, що ми маємо на увазі під «технічним перекладом» та протиставити деякі невірні уявлення про технічний переклад з реальністю про те, що ж цей тип перекладу значить для технічного перекладача.

Технічний переклад включає технічні терміни, економіку, закон, та ін. Насправді, «технічний» точно позначає щось пов’язане з технікою та технічними текстами. Але той факт, що десь є спеціалізована термінологія, не означає, що це щось технічне. Під час обговорення технічного перекладу дуже важливо розрізняти спеціалізований та технічний переклад. Наприклад, у підручниках технічного напряму підготовки в текстах дуже специфічна термінологія, стилі та документальна структура. Із цих перекладів випливає об'єкт нашого дослідження — суржик. У технічному перекладі усе пов’язано з термінологією. Саме це невірне уявлення дуже широко розповсюджене серед тих, хто не задіяний у технічному перекладі. Але на диво, дуже велика кількість людей, що працюють у сфері технічного перекладу стверджують, що словник — це найбільш важлива лінгвістична характеристика технічних текстів. Це вірно до тієї міри, що термінологію найлегше помітити у технічних текстах й насправді саме термінологія дає тексту «паливо», необхідне для передачі інформації. Як приклад, у додатку № 2 приведено суржиковий переклад слів технічного мовлення.

Існує три важливі речі, які важливі для того аби навчитися працювати з науковими та технічними текстами:

· Знати структуру тексту у різних мовах

· Знати лінгвістичні особливості кожної сфери

· Знати предметну область Найбільш частими помилками в області наголосу є:

— вживання невірного наголоси під впливом місцевого діалекту;

— вживання допустимого варіанту як вірного.

Щоб дослідити неправильне вживання технічної термінології, ми провели опитування серед студентів технічних спеціальностей нашої академії, які мешкають у гуртожитку. У ході дослідження було виявлено, що у майже 65% опитаних є складнощі з перекладом і постановкою наголосу у технічних термінах.

2.3 Висновки Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов. Щоб грамотно перекласти літературу за спрямуванням, або прочитати наукову статтю треба знати термінологію своєї спеціальності.

На сьогоднішній день у молодого покоління фахівців технічної сфери виникають великі труднощі у використанні літературних норм мови. Нашим головним завданням культури мовлення є виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, несприйняття спотвореної мови (суржику). Суржик є небезпечним, шкідливим і загрозливим явищем, бо паразитує в українській мові і призводить до значних спотворень мовних норм.

Кожному студенту треба боротися з двомовною хворобою, тому це погіршує враження про спеціаліста, та про його підготовку.

Висновок

І так ми можемо бачити, що на кінець XIX — початок XX ст. змішана субмова уже набула значного поширення, що зафіксовано в художній літературі і публіцистиці а також у мові технічного спрямування.

Як бачимо, віднесення суржику до просторічних мовних форм здійснюється в координатах класифікації мовних систем, прийнятих у російській лінгвістиці. Проблему ускладнює, однак, недостатня усталеність категорії «просторіччя» в російському мовознавстві, значна розбіжність у поглядах на визначення її меж, яку демонструють навіть видання енциклопедичного типу.

Звичайно, процес взаємопроникнення слів з однієї мови в іншу — закономірний процес; значна частина слів з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною лексикою іншої мови. Вважається, що близько десяти відсотків слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину власних слів, які не мають права громадянства в літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних різновидах.

Проблема суржика у технічному мовленні ускладнює роботу фахівцям технічної сфери. Складнощі перекладу технічних термінів не дають можливості у повному обсязі виконувати конкретні задачі достовірно, адже саме через це виникають непорозуміння серед фахівців. Саме через суржик виникають проблеми зі складанням технічної літератури. У усному мовленні робітників технічної сфери суржик особливої шкоди не несе, але втрачаються краса та милозвучність нашої мови.

У ході курсової роботи ми провели дослідження, яке базувалося на анкетуванні студенти Донбаської державної машинобудівної академії, які навчаються за спеціальністю «Інтелектуальні системи прийняття рішень», з метою виявити вплив суржику на мовлення фахівців технічного напряму підготовки. Для виявлення цього впливу були проаналізовані відповіді респондентів, які показали частотність використання, найпоширенішу мову та типи словників, що використовують безпосередньо фахівці технічної сфери. Анкетування показало, що у більшості студентів суржик виникає при перекладі технічної літератури та технічно-наукових термінів. Також ми виявили у ході дослідження, що суржик у студентів є порушенням лінгвістичних та акцентологічних норм. Опитані підтвердили, що гарному та освідченному фахівцю треба боротися з двомовною хворобою, тому це погіршує враження про спеціаліста, та про його підготовку.

Мова — це те невелике, що є у нас з вами. Мову треба зберігати у тому первинному і недоторканому стані, у якому нам її передали такі видатні діячі, як Шевченко і Котляревський. І байдуже, де ти її використовуєш: вдома, чи на вулиці, на технічному підприємстві, чи у суспільстві загалом. Плекайте рідну мову, як скарб, дарований Богом. Нація, у якої немає мови — не є нацією.

Список використаної літератури

1. Антисуржик. (За заг. редакцією Олександри Сербенської). Львів, 1994. — С. 6−7.

2. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. — К., 1991. — С. 12.

3. Л. Г. Погиба, Т.О. Грибіниченко, М. П. Баган, 2002 С. 7

4. Довідник з культури мови: Посібник/ С.Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, Н. М. Сологуб та ін., — К.: Вища шк., 2005. — 399с., С. 8−9

5. Російсько-український загально технічний словник / Л.І. Мацько, І.Г. Трегуб, В. Ф. Христенок, І.В. Христенок. — К.: Вища шкю, 1994. — 173 с., С. 117

6. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. Посібник. — К.: Літера, 2000. — 480с.

7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. 3-тє вид., доповнене. — Х.: Торсінг, 2003. — 488с., С.18−26, С.5−7

8. Труб В. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності // «Мовознавство». — 2000, № 1. — С. 52

Додатки Додаток, А Словник суржикових конструкцій загальновживаної лексики

— Суржик- -Літературний

Додаток Б Словник суржика у технічному мовленні

Додаток В Таблиця: ознаки усної та писемної форм літературної мови