Навчання іноземної мови молодших школярів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ПЕРЕКЛАДУ Навчання іноземної мови молодших школярів Бакалаврська робота Спеціальність 6.30 507

Допущено до захисту ««2008 р.

Зав. каф. перекладу д. філол. н., проф. Швачко С.О.

Науковий керівник:

кандидат філол. наук, доцент

Чернюк Н.І.

Виконала:

студентка гр. ПР-43

Косенко О.Ю.

СУМИ 2008

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Особливості вікової групи
• Розділ 2. Методи навчання іноземної мови
• 2.1 Формування навичок користування всіма аспектами мови
• 2.2 Мовленнєва діяльність
• 2.3 Лінгвокраїнознавчий аспект
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додаток 1
• Додаток 2

Вступ

Визнання на державному рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школі стало предметом зацікавлених дискусій педагогів, філологів та батьків. У наш час вкрай важливо замислитися над завданням раннього шкільного навчання цього предмета і можливостями його реалізації, оскільки в суспільстві існує велика потреба в фахівцях з якісно високим рівнем мовної підготовки.

У країні відкривається все більше й більше ліцеїв, гімназій, де іноземна мова займає пріоритетне місце в учбовому процесі. З’являється все більше й більше загальноосвітніх шкіл, в учбовий план яких вводиться іноземна мова з першого класу. В багатьох дитячих садках та приватних школах програма передбачає обов’язкове вивчення іноземної мови. Збільшується кількість батьків, які бажають платити за навчання своїх дітей іноземної мови у групах при палацах культури, будинках творчості, в лінгвістичних центрах тощо. У газетах все частіше зустрічаються оголошення бажаючих знайти для своїх дітей домашнього вчителя (репетитора, гувернера) із знанням іноземної мови. Однією з основних умов запрошення на навчання чи роботу за кордон є знання іноземної мови. Ось чому знання іноземної мови дуже важливе.

У сучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу. Це поступово стає домінуючою стратегією викладання іноземної мови в початковій школі. Особлива увага приділяється навчанню іноземної мови школярів в початкових класах, бо в дитинстві схильність до вивчення мов набагато більша. Останнім часом в педагогіці, як і в багатьох інших галузях науки відбувається перебудова практики та методів роботи в школі, а головною є проблема підтримки інтересу учня до навчання взагалі та іноземної мови зокрема.

Об'єктом даної роботи є процес навчання іноземної мови молодших школярів.

Предмет роботи представляють методи та способи викладання фонетики, лексики, граматики іноземної мови на початковому етапі навчання.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що в методиці викладання іноземної мови все ще висвітлено всі питання навчання іноземної мови на молодшому етапі та гостро стоять питання, як допомогти дитині як можна скоріше перебороти мовний бар'єр та привити йому любов до іноземної мови. В даній роботі враховується психологічні особливості кожної окремої дитини, а також той факт, що чим пізніше дитина починає вивчати іноземну мову, тим важче проходить процес навчання. Робота відповідає сучасним вимогам з методики навчання іноземній мові. В ній розглядаються проблеми підтримки інтересу учня до навчання та іноземної мови зокрема.

Метою роботи є розробка певних питань методики викладання іноземної мови на початковому етапі, що сприяло б подоланню труднощів на шляху засвоєння іноземної мови.

Завданнями, поставленими в даній роботі, є:

1. Виявлення психологічних, фізичних та фізіологічних особливостей школярів на початковому етапі навчання іноземної мови;

2. Вивчення та відбір найефективніших методів та прийомів викладання лексики, фонетики, граматики та орфографії на цьому етапі;

3. Узагальнення методики розвитку навичок аудіювання, читання, письма та говоріння;

4. Висвітлення особливостей лінгвокраїнознавчого аспекту та діалогу культур.

Матеріалом дослідження являються методи аналізу та узагальнення. Серед вчителів-методистів, які займалися розробкою цих проблем є І.Н. Верещагін, Г. В. Рогова, Є.Н. Соловьйова, Ш. А. Амонашвілі.

У даній роботі були використані результати їх наукових праць та розробок. Дані автори підкреслюють, що раннє вивчення іноземної мови має значний практичний ефект, підвищуючи якість оволодіння іноземною мовою в школі.

При написанні даної роботи використовувався метод інтерв'ю з методистом А. Д. Чепелюк, яка викладає методику навчання іноземної мови на кафедрі германської філології Сумського державного університету. Експертна думка А. Д. Чепелюк була використана для визначення пріоритетів у викладанні іноземної мови на початковому етапі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Курсова робота виконана в рамках науково-дослідницької теми з дослідження подібності та розбіжності культурних аспектів на лексичному рівні.

Теоретичне значення випливає з аналізу методик викладання іноземної мови у початкових класах. Досліджено індивідуальні особливості молодших школярів, в залежності від яких викладач визначає методи навчання, що будуть найефективнішими.

Практичне значення роботи полягає в можливості її використання при викладанні курсів методики, викладання англійської та німецької мов та теорії мовленнєвих актів.

Новизна отриманих результатів ілюструється використанням інтегрованих методів навчання, що дозволяє поєднувати різні типи мовленнєвої діяльності.

Характер зібраного матеріалу визначив структуру даної курсової роботи, яка складається із вступу, основної частини, представленої двома главами, та додатків.

У першій главі дається коротка характеристика початкового етапу навчання та психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку.

У другій главі представлені основні прийоми та методи викладання фонетики, лексики, граматики, орфографії, та описуються види мовленнєвої діяльності.

У додатках наводяться зразки вправ, які сприяють розвитку лексико-граматичних та фонетичних навичок.

У роботі містяться приклади скоромовок, приказок, римовок, а також окремих вправ, які розвивають мовні та мовленнєві здібності молодших школярів.

Розділ 1. Особливості вікової групи

У сучасних соціально-економічних умовах дедалі більшого значення набуває досконале володіння іноземною мовою. Вивченню мов відводиться все більше програмного навчального часу не лише в школах і вузах, а й у дитячих садках.

Починаючи з 2002/2003 навчального року вивчення іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах починається з другого класу, а у гімназіях та спеціалізованих школах — з першого, що вказує на особливу актуальність і того питання, яке розробляється в даній роботі. Іншим, не менш важливим, пріоритетом у розв’язанні питання є орієнтація на комунікативно спрямоване навчання учнів іншомовного спілкування, а також пошук таких видів діяльності на уроці, які були б ефективним інструментом у вивченні іноземної мови молодшими школярами. Проблема оволодіння дітьми 7−10 років другою мовою досить добре висвітлена в науковій літературі [25,6]. Як свідчать результати проведених досліджень, дитина оволодіває іноземною мовою легше, ніж доросла людина. Розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови характерний для дітей 4−10-річного віку. На цей період уже визначилася локалізація мовних функцій як у лівій, так і у правій півкулях головного мозку, що означає здатність дитини сприймати значну кількість інформації, аналізувати її і адекватно оперувати нею як на вербальному, так і на мовленнєвому рівнях. Психологи довели, що молодші школярі мають стійку довготривалу пам’ять, їхній мозок характеризується пластичністю, здатністю швидко реагувати та переключатися з одного виду діяльності на інший, їм властиве володіння мистецтвом імітації [5,217]. Усі згадані психологічні чинники свідчать про те, що для вивчення іноземної мови на початковому етапі навчання є всі необхідні передумови, а тому воно є виправданим.

Із закінченням дошкільного періоду формується спрямовування до суспільно-корисної діяльності, вміння робити прості узагальнення, керувати власною поведінкою, практично оволодівати мовленням і вмінням будувати взаємозв'язки та співпрацювати з іншими людьми [19,5]. З цими новоутвореннями дитина переходить до наступного вікового періоду.

Молодший шкільний вік (з 6−7 до 9−10 років) визначається важливими зовнішніми обставинами в житті дитини — вступом у школу. Досягши віку 6−7 років, дитина в основному вже готова до систематичного навчання у школі. Про неї можна вже говорити, як про особистість, оскільки вона усвідомлює власну поведінку, може порівнювати себе з іншими. Майбутній школяр вже розуміє, яке місце він займає серед людей і яке місце він займе у найближчому майбутньому (він піде до школи). Таким чином, він відкриває для себе нове місце у соціальному просторі людських відносин.

Перехід до шкільного віку пов’язаний з значними змінами у діяльності, спілкуванні, відносинах дитини з іншими людьми. Основною діяльністю є навчання, змінюється уклад життя, з’являються нові обов’язки, новими стають відносини дитини з оточуючими її людьми.

Нова соціальна ситуація вводить дитину у строго нормований світ відносин та потребує від неї відповідальності за дисципліну, розвиток виконавчих дій, пов’язаних із набуттям навиків навчальної діяльності, а також за розумові здібності. Нова соціальна ситуація розвитку впливає на умови життя дитини та виступає для неї як така, що провокує стрес. Цей вік називається кризою семи років [13,15]. Це період народження соціального «Я» дитини.

Зміна самосвідомості веде до переоцінки цінностей. Старі спонукальні мотиви замінюються новими. Все, що пов’язане з навчальною діяльністю, виявляється більш важливим. Криза семи років виникає на основі особистої свідомості. Педагог має намагатися зробити уроки на засадах індивідуального підходу в умовах колективних форм навчання.

Спостереження психологів стверджують, що спілкуючись, діти переконуються в тому, що іноземна мова є реальним засобом спілкування, і водночас отримують можливість проявити свою індивідуальність.

Треба звернути увагу на те, що для молодших школярів зовнішні враження — це сильний відволікаючий фактор. Їм важко зосередитися на незрозумілому складному матеріалі [4,88]. Їхня увага характеризується невеликим об'ємом, малою стійкістю: вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10−20 хвилин (у той час як для підлітків цей час — 40−45 хвилин, а для старшокласників — до 45−50 хвилин). Тому урок для цієї вікової групи школярів не може тривати більше 35 хвилин.

Щодо особливості мислення молодших школярів, то воно конкретне. На початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Чим менша дитина, тим більше навчальний процес має опиратися на її практичні дії, бо їй недостатньо лише дивитися та мислити, їй необхідно взяти предмет до рук, тримати в руках, погладити його, побудувати щось тощо. Усі види діяльності, типові для молодшого школяра, маються бути по можливості включені в загальну канву уроку іноземної мови. І чим більше буде задіяно видів сприйняття, тим ефективнішим буде навчання.

Новий цікавий підхід до вивчення іноземної мови — це комунікативно-ігровий метод навчання. Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовного спілкування. Психологічні, фізичні і фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам’ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена сенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування, — все це є передумовами успішного вивчення молодшими школярами іноземних мов. Виходячи з цього, психологи вважають, що у шкільному віці гра все ще залишається важливою діяльністю в житті дитини. Гра для дитини — не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу, спосіб моделювання взаємовідносин, коли у дитини формується схема її взаємовідносин з однолітками [26,105]. Оскільки гра, навчання і праця — основні види діяльності в житті людини, а перехід від одного виду діяльності до іншого — це взаємодія попередніх і наступних форм, то вибір гри як важливого прийому і оптимальної форми навчання на початковому етапі є цілком виправданим.

Педагог має запропонувати такий спосіб засвоєння знань, який був би спрямований спеціально на розвиток, а не на шкоду дитині. Для цього важливо, щоб дитина була головним дієвим героєм на уроці, почувала себе вільно та комфортно, приймала активну участь в обговорюванні тем уроку. Важливо, щоб діти почувалися вільно і разом з учителем «створювали» урок. Не тільки і не стільки знання та володіння мовним і мовленнєвим матеріалом визначають ефективність процесу навчання іноземної мови в молодшому шкільному віці, скільки готовність та бажання дитини брати участь у міжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основною формою шкільної діяльності буде не слухання, говоріння, читання та письмо іноземною мовою, а живе активне спілкування з учителем та один з одним.

Надання дітям можливості багато рухатись не тільки співпадає з потребою віку, але й суттєво прискорює процес засвоєння іноземної мови [10,93]. Адже фізична активність, за дослідженнями фізіологів, тісно пов’язана з мовленнєвою. Воднораз це дозволяє дітям «скинути» зайву енергію, накопичення якої під час традиційного ведення уроку дається взнаки як порушенням дисципліни, так вадами фізичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Що ж стосується спеціальних вправ типу фізкультпаузи та аеробіки, то для дитини їх виконання є доброю нагодою продемонструвати класу свою фізичну досконалість і привести у відповідність до неї свою мовленнєву діяльність. Беручи до уваги швидку стомлюваність дітей, на уроці іноземної мови не можна обійтися без фізкультхвилинки, що супроводжується римовками [3,187]. Таким чином учитель досягає подвійної мети: невеликий перепочинок та запам’ятовування нових слів.

Дуже важливо грамотно спланувати навчальний процес, опираючись на психологічні, фізіологічні та фізичні особливості віку. Але не можна спиратися лише на ігри, оскільки сучасність, розширення культурних кордонів, прагнення до пізнання світу у школяра молодших класів зумовлює практичну значимість вивчення іноземної мови.

Іноземна мова має засвоюватися учнями як засіб спілкування. Діти повинні вивчати мову в процесі зацікавленого спілкування та взаємодії з різноманітними персонажами: вчителем, ляльками, вдаваними носіями мови. Потрібно стимулювати потреби в ознайомленні зі світом іноземних одноліток та використовувати для цієї мети мову іншого народу. Будь-яке спілкування починається з мотиву та мети, тобто з того, чому та навіщо щось говориться, сприймається на слух, читається, пишеться.

Діти краще сприймають та засвоюють матеріал, якщо він якось обіграється, інсценується [11,126]. У цьому на допомогу приходять вірші, казки, невеличкі п'єси, дитячі спектаклі та свята з використанням англійських пісень та віршів. Можна просити дітей принести іграшки, килимець, на що вони відкликаються із задоволенням.

При вивченні іноземної мови важливо те, яким голосом учитель вимовляє слова та фрази і який при цьому вираз його обличчя. Безумовно, голос учителя має бути доброзичливим та запрошувати до спілкування. Вираз обличчя має відповідати тону, який інтригує, змовницько-довірливим або серйозним, діловим, з виразом радості зустрічі.

При вивченні іноземної мови з першого класу середньої школи необхідно звертати особливу увагу на взаємовідносини учня з оточуючими його людьми, а не тільки бути об'єктом контролю мовної компетенції. Цьому сприяє цілий ряд вправ. Наприклад: «Слідкуйте уважно за Юрком, слухайте уважно, чи правильно він говорить». Головне, щоб учень, вступаючи до спілкування іноземною мовою, не відчував страху за помилки та намагався всіма засобами, якими він володіє, реалізувати той чи інший комунікативний намір. Вважається, що помилки — це засіб та умова успішного оволодіння комунікативною компетенцією [2,19]. Їх наявність не свідчить про невдачу, а навпаки, вони показують, що навчальний процес проходить нормально і учні приймають у ньому активну участь.

Комфортність взаємодії дітей під час спілкування іноземною мовою багато в чому залежить від того, як використовуються різноманітні організаційні форми навчання. Поруч із індивідуальною та фронтальною роботами необхідно також активно впроваджувати в навчальний процес і інші форми: групові, колективні та проектні. Дуже важливо при цьому правильно розміщувати дітей у класній кімнаті. Бажано, щоб молодші школярі працювали, знаходячись у колі. Очі вчителя при цьому знаходяться на рівні з очима дітей.

Розділ 2. Методи навчання іноземної мови

Ні для кого не таємниця, що у наш швидкий та мінливий час важливою ланкою суспільного розвитку є система освіти в цілому та початкова освіта як етап навчання молодого покоління, під час якого формуються основні уміння та навички, необхідні у подальшому навчанні. Темпи збільшення об'єму навчального матеріалу вказують на умови щодо методів навчання молодших школярів. І часто ці методи направлені на кількість засвоюваного матеріалу, а не на якість.

Звичайно, такий підхід не сприяє успішному засвоєнню програмного матеріалу та підвищенню рівня кількості знань. Навпаки, матеріал, що погано засвоївся учнями, не може бути надійною основою для засвоєння нових знань.

Дуже важливо створити в процесі навчання дітей іноземної мови такі умови, щоб матеріал засвоювався природно, щоб діти вчилися легко, з інтересом і бажанням, без зайвого напруження емоційно-вольових та інтелектуальних сил. Щоб полегшити процес навчання дитини іноземної мови, слід максимально наблизити його до процесу оволодіння рідною мовою. Не можна починати вивчати іноземну мову перш ніж будуть закладені міцні основи рідної мови.

На сучасному етапі розвитку методики існує багато методів викладання іноземної мови. Але найбільш результативним та дієвим методисти називають природний метод, тобто навчання іноземної мови проходить за тих же умов, що й засвоєння рідної мови [1,26].

Враховуючи психологічні та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, найоптимальнішим способом початкового навчання є ігрова ситуація.

Гра — це один з найдавніших, до тепер актуальних методів навчання. Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку гра має виключне значення: гра для них — це навчання, праця, серйозна форма виховання [5,163]. У різних системах навчання грі відводиться незвичайне місце. Визначається це тим, що гра відповідає природі дитини. Дитина від народження і до зрілості приділяє велику увагу іграм. Діти із задоволенням самі вигадують ігри, за допомогою яких найбанальніші, побутові речі переносяться в особливий та цікавий світ пригод [12,102].

Задовольняючи потребу дитини гратися, перевтілюватися, рухатися, учитель забезпечує умови для вивчення іноземної мови. Така форма навчання не виснажує нервову систему та організм дитини, а реалізується головним чином за рахунок мимовільних процесів сприйняття і пам’яті. Оскільки гра, що охоплює елемент змагання, мотивує мовленнєву діяльність, а мотиви — це чинники активізації психічних процесів, то вона позитивно впливає на психічний розвиток дитини. Гра сприяє розвитку класифікуючого сприйняття, довільної уваги і пам’яті, а також мови, виробленню вміння спілкуватися, інтелектуальному зростанню.

Для цього необхідно знайти образ того, кому діти довірятимуть, кого вони не боятимуться, кого сприймуть як реальну істоту і, нарешті, кого вони полюблять. Щоб знайти такий образ, учителю знадобиться фантазія. Найефективніше використати ляльку, вдягнену у національний костюм, або м’яку іграшку — яскраву, симпатичну, кольорову, саме таку, яка б зацікавила дітей і викликала позитивні емоції, — здивування, захоплення. На першому ж уроці відбувається знайомство. Попередньо учням треба повідомити, що це гість, який приїхав з Німеччини чи Англії і хоче навчити їх своєї мови. Він не знає жодного слова українською мовою, тому розмовляти з ним можна лише його рідною мовою. Для зустрічі з ним треба підготуватись. Щоб познайомитися з ним, потрібно вивчити необхідні мовні зразки. Діти уважно слухають кожне слово, намагаючись правильно повторити його [12,111]. Таким чином, нудний і монотонний процес повторення готових фраз перетворюється на вмотивований процес вивчення мовних одиниць для спілкування з уявним «носієм мови». Тепер роль учителя на уроці опосередкована. Він стає з'єднуючою ланкою між учнями і їхнім «другом». Така форма спілкування є прийнятною і дуже зручною, особливо коли в групі є сором’язливі учні, які неохоче йдуть на контакт з дорослими. Коли вони спілкуються з учителем не безпосередньо, а за допомогою іграшки (яка просто не може не сподобатись дитині), тоді учні поступово позбуваються комплексів, які загальмовують їх мовленнєву діяльність.

Водночас ігрова діяльність як засіб формування та удосконалення знань, умінь і навичок у процесі навчання іноземної мови має бути спрямована на формування та удосконалення не тільки аспектів мови, а й мовленнєвих механізмів (уміння говоріння, аудіювання, читання та письма).

Наступною допомогою учителю буде роздавальний матеріал — основний компонент навчально-методичного комплексу для I, II и III класів [24,15]. Він представляє собою набір предметних, сюжетних, тематичних картинок, малюнків, що призначаються для роботи як в класі, так і вдома. Цей набір має бути у кожного школяра. Мислення у дітей конкретне, тому важливо новий матеріал ілюструвати. Ілюстративним матеріалом і будуть малюнки, іграшки, предмети, листівки. Тут спрацьовує метод наочності.

2.1 Формування навичок користування всіма аспектами мови

Досвід вчителів доводить, що одним з ефективних прийомів забезпечення інтересу дітей до навчання, їх активності та працездатності є використання прислів'їв та приказок.

На початковому етапі можна звертатися до прислів'їв та приказок для роботи на фонетичному рівні. Вони допомагають у вимові окремих складних голосних та приголосних, особливо тих, що відсутні в рідній мові. Замість окремих слів та словосполучень можна запропонувати спеціально підібрані прислів'я та приказки, які впродовж двох-трьох уроків повторюються, чим корелюється вимова відповідного звука. Такий вид роботи є також розрядкою для дітей. Наприклад, можна взяти такі прислів'я та приказки для тренування звука [w]:

Where there is a will there is a way.

Watch which way the cat jumps.

Which way the wind blows.

Під час розвитку фонетичних навичок і тренування правильної вимови та артикуляції, виконуючи фонетичні вправи, учні готуються до слухового сприйняття певних звуків, слів, словосполучень, диференціації та виокремлення певних звуків та їх звукового відтворення. Ці вправи стають першою ланкою в розвитку навичок аудіювання.

Так, під час вивчення голосних, можна запропонувати учням вибрати з трьох слів те слово, в якому вони почують вивчений звук. Така вправа є тренуванням селективного слухання. Наприклад:

Photo — volley — water [w];

See — zoo — thank [и];

Goose — cat — house [h].

Методом виокремлення потрібного звуку може служити оплеск після правильного слова. Або, навпаки, діти мають плескати в долоні один раз, якщо чують неправильний звук, а при вимовлянні потрібного — позначати голосними оплесками. Таким чином дитина відволікається, атмосфера змінюється, переходячи в гру. У той же час дитина почуває себе одним із членів колективу, у неї з’являється відчуття спільності, згуртованості.

Наступним способом урізноманітнити цей вид діяльності - ігрові вправи, які відомі учням з раннього дитинства. Наприклад «Зіпсований телефон» («Chinese whispers» або «Telephone game»). Діти намагаються якомога чіткіше вимовляти пошепки почуте слово, щоб воно дійшло до останнього гравця і зберегло свою первинну форму [23,275]. Тренувальні вправи «пошепки» корисні для тренування сприйняття та артикуляції.

Можна запропонувати ще одну вправу, яку виконують парами. Для цього групу поділяють на дві команди. Члени команд стають один проти одного так, щоб кожен мав пару, відстань між парами не повинна бути занадто малою. Один учень вимовляє слово, словосполучення, коротке речення (залежно від віку) якомога тихіше, але чітко артикулюючи. Його напарник повинен вимовити це слово вголос. За правильну відповідь команда одержує бал. Для збільшення відстані можна поставити партнерів по діагоналі, а після відповіді вони поступаються місцем наступному гравцеві і переходять в інший кінець класу.

Матеріал для роботи над фонетичними засобами спілкування міститься в римовках та пісеньках. Аспект вимови може відтворюватись у римовці. Наприклад, в німецькій мові довгий звук [i:]:

Lie — lie — Liese

Liese, komm und spiele [1,27].

Обов’язковим для роботи на уроках іноземної мови є використовування технічних наочних засобів [16,27]. Звукозапис дає змогу дітям чути мову в оригіналі. А оскільки у дітей молодшого віку гарно розвинута здібність до імітації, це впливає на їхню вимову та на вміння сприймати мову на слух. Використання касет доцільне як на уроках, так і вдома. Це створює умови для роботи кожного учня індивідуально. Одному учню треба прослухати та повторити один раз чи два, а іншому 5 — 6 разів.

При формуванні лексичних навичок педагог повинен, перш за все, на початку навчання дуже вдумливо підійти до добору лексики в процесі спілкування з дітьми: вона має бути конкретною та максимально зрозумілою учням. Основне завдання тут — допомогти дітям усвідомити, що лексика потрібна їм для спілкування. Значення нового мовного знаку слід розкривати за допомогою різноманітних наочних засобів [23,280]. Подаючи на заняттях певний матеріал, бажано кожне нове слово пов’язувати з конкретним образом. Такий підхід зумовлений особливістю мислення молодших школярів: у малих дітей воно конкретне. Іноземну мову, як і рідну, дитина запам’ятовує у два способи: прямим — безпосереднім зіставленням значення та звучання слова з предметом (явищем, дією) реальної дійсності, що його цим словом названо, та непрямим — через здогадку про значення слів та словосполучень на основі базових знань. Причому в другий спосіб дитина оволодіває значно меншим обсягом лексики, і процес цей триваліший. Вживання цих слів та зворотів розраховано не на заучування, а на розуміння їхніх значень після багаторазового повторення в однакових ситуаціях протягом кількох занять. Поступово дитина починає сприймати і розуміти їх не лише в контексті, а й поза ним, а потім і вживати в своєму мовленні (пасивна лексика поступово стає активною) [22,35]. Так, непрямим шляхом дитина засвоює привітання та накази вчителя, пов’язані із заняттям чи грою.

Нова лексика може вводитися лише на основі відомої лексики. У ході вивчення іноземної лексики педагог має допомагати дітям знаходити зв’язок між уже відомою та новою лексикою.

Як вже зазначалось, на початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Тому методика навчання молодших школярів лексики нерідної мови ґрунтується здебільшого на предметній чи картинній наочності. Завдяки цьому автоматично зникає потреба в перекладі іноземної лексики, що прискорює процес навчання, привчає дитину «мислити» відразу іноземною мовою, сприяє вільному та легкому засвоєнню нових слів. Крім того, це дає можливість багато разів повторювати нову лексику, вводити її у власне мовлення (використовувати у відповідях на запитання, під час вивчення віршів, переказів, бесід або ігор).

Отже, для успішного засвоєння лексичного матеріалу необхідно ознайомлення дітей не з ізольованими словами, а з групами слів, зв’язаних семантичною чи фонетичною асоціацією; формування мотиву для ознайомлення зі словами даної семантичної групи; інтеріоризація лексики через систему ігор, а не механічне запам’ятовування слів за списком; включення нових слів у систему відносин, яка склалася між відомим дітям словами та їх групами; узгоджене знайомство з лексичним матеріалом та граматичними операціями, які дозволяють ввести його в мовну діяльність (Додаток 1).

Комунікативна методика припускає навчання граматики на функціональній та інтерактивній основі. Це означає, що граматичні явища вивчаються не як «форми» та «структури», а як засоби відображення певних думок, відносин, комунікативних намірів.

Прихильники прямих методів вважають, що багатократне повторення одних і тих же фраз у відповідних ситуаціях формує в решті решт здатність не допускати граматичних помилок у мовленні. Прислів'я та приказки якнайкраще сприяють автоматизації та активізації даних граматичних форм і конструкцій [22,37]. Наприклад, наказовий спосіб виконує у спілкуванні спонукальну функцію, і з його допомогою можна виразити прохання, пораду, пропозицію, побажання, дозвіл, заборону, застереження, які містяться в прислів'ях та приказках:

Don’t burn your bridges behind you.

What is done can’t be undone.

One link broken, the whole chain is broken.

Better late than never.

The best fish swim in the bottom.

Never put off till tomorrow what you can do today.

When pigs can fly.

You can’t eat your cake and have it [7,57].

Проте дітям це може швидко набриднути, якщо це буде просто механічне запам’ятовування тексту.

Відомо, що тренування учнів у використанні граматичних структур, яке потребує багатократного їх повторення, стомлює дітей своєю одноманітністю, а затрачені зусилля не приносять швидкого задоволення. Зробити нудну роботу більш цікавою допоможуть ігри (Додаток 2).

Сприйняття та запам’ятовування полегшується для учнів при використанні віршів та римовок. Пісні також являються невід'ємною частиною у вивченні граматики на початковому етапі.

Граматика на початковому етапі не пояснюється. Граматичні конструкції вводяться у вигляді мовних прикладів. Діти заучують їх, а потім використовують в мовленні за аналогією. Проте на наступному етапі такі пояснення вже включаються в навчальний процес у ігровій формі. Вони максимально прості та короткі. У цьому віці діти не сприймають тривалих пояснень вчителя і просто відключаються.

При вивченні граматики використовується принцип аналогії з рідною мовою там, де аналізуються подібні явища. Пояснення будуються в цікавій та доступній для дітей формі (граматичні казки, історії та пригоди мови, вірші тощо). У тих випадках, коли вивчаються явища, не властиві рідній мові, потрібно використовувати казки та історії, елементи наочності, побудовані на тому чи іншому граматичному явищі, яке слугує для дитини свого роду дискусійним сигналом, що дозволяє мислити і в подальшій роботі пам’ятати це явище [3,28]. Наприклад, використовується граматична гра «Город» (можна грати лише один раз).

Вчитель звертається до дітей:

«Діти, скажіть, чи може одна дитина засадити один город в нашому садку, поливати його та збирати врожай?»

«Ні!» — відповідають діти.

«А хто може?»

«Усі!» — відповідають діти.

Вчитель продовжує: «Правильно, усі, тобто усі ми. А ми вміємо говорити по-англійськи: I plant (я саджаю), I water flowers (Я поливаю квіти), You, and We… Що ж робити? Можливо, треба навчитися говорити „Ми саджаємо“, „ми поливаємо“? Українською мовою ми говоримо „Я саджаю“, а по-англійськи I plant, „ми саджаємо“? we plant».

Таким чином: оволодіти іноземною свідомістю означає вміти сприймати та розуміти мовні ситуації з точки зору людини, що говорить на цій мові. Недостатня продуктивність старих методик була пов’язана, перш за все, з тією обставиною, що учню пропонувалося здійснити прямий перехід від мовних форм рідної мови до форм іноземної мови, виключаючи ключовий момент іноземної мовної свідомості.

В першу чергу необхідне формування розуміння розбіжностей аспектів в українській та англійській мовах. Як правило, навчання видо-часовим формам зводиться до заучування конкретних правил конкретних граматичних форм та моделей. Засвоєння системи видо-часових форм розтягується на роки, на що, звичайно, витрачається багато навчального часу. Використання різноманітних прийомів сприяє формуванню та розвитку граматичних навичок під час навчання іноземної мови на початковому етапі.

На початковому етапі також допомагають таблиці [15,56]. Вони слугують своєрідним підґрунтям для використання правил, сприяють виробленню навичок вжитку конкретного граматичного явища у мовленні, сприяють узагальненню та систематизації вивченого матеріалу. Щоб зробити матеріал таблиці більш наочним, використовують кольори. Так, допоміжні дієслова виділяються червоним кольором, а основні дієслова — синім. Окрім кольору ці ж завдання виконують схеми. Таким чином, вчитель може попередити деякі помилки, характерні учням. Наприклад, для позначення основних синтаксичних видів речень можна використовувати геометричні фігури, кожна з яких відповідає одному з членів речення.

позначає підмет, позначає присудок, а — дієслівну зв’язку. Символіка в таблицях грає важливу роль, бо сприяє кращому засвоєнню порядку слів у реченнях різного типу.

Спочатку треба проводити рідною мовою вступні бесіди, пояснювати елементарні граматичні завдання. Але необхідно враховувати той факт, що в учнів обмежені можливості чути оригінальну мову, тому під час уроку вчитель повинен максимально використовувати іноземну мову.

При вивченні граматики можна також широко вживати граматичні сценки, казки.

На ранньому етапі, і особливо на першому році вивчення іноземної мови, бажано враховувати труднощі орфографії. У кінці півріччя, коли учні вже набули певного запасу знань, можна провести нетрадиційний урок іноземної мови, наприклад, урок-конкурс з різноманітними загадками, ребусами, змаганнями з виставленням балів та призів. Це дозволяє залучити до підготовки уроку іноземної мови максимальної кількості учнів, створити позитивний фон та стимулювати інтерес до іноземної мови, внести дух змагання в навчальний процес. Бажано, щоб участь брали два класи однієї паралелі, можна запросити гостей (старшокласників, батьків) [18,78].

Одним із завдань може бути таке. Школярі читають буквосполучення ck, ch, th, ar, or, ir, er, oo з використанням знаків фонетичної транскрипції. Після цього діти згадують слова з даними буквосполученнями, наприклад: neck, black, bench, they, three, park, yard, for, her, book. Учитель записує їх на дошці для подальшого підбиття підсумків. Наступне завдання полягає в тому, що учні складають слова з літер, записаних вчителем на дошці, наприклад, а, е, о, d, g, h, m, n, r, t, або із літер даного їм слова, наприклад, demonstration.

Далі школярам пропонується дописати слова після вказаних перших літер. Тут можуть роздаватися картки або показується одна спільна табличка. Потрібно затратити якомога менше часу. Слова читаються по черзі. За кожне слово даються бали. Ще одним завданням може бути таке. Учні складають ланцюжок зі слів. По черзі з кожної команди діти називають слово. Кожне наступне слово має починатися буквою, якою закінчується попереднє слово. Наприклад:

bear — rose — eye — end — dog — green — neck…

Наведені завдання можна використовувати також для тренування орфографічних навичок на звичайному уроці.

Отже, на початковому етапі діти засвоюють мову переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Для формування фонетичних навичок молодших школярів використовуються спеціальні римовки, казки, що допомагають засвоїти той чи інший звук. Методика навчання молодших школярів лексики нерідної мови ґрунтується здебільшого на ознайомленні дітей не з ізольованими словами, а з групами слів, зв’язаних семантичною чи фонетичною асоціацією. Щодо засвоєння граматики, найефективнішим вважається комунікативний метод, під час реалізації якого діти проговорюють кожну дію.

2.2 Мовленнєва діяльність

У досягненні практичних, розвиваючих, освітніх та виховних цілей велику роль на початковому етапі відіграє аудіювання як вид мовленнєвої діяльності. Воно слугує ефективним засобом навчання іноземної мови. Важливим компонентом змісту навчання аудіювання є психологічний компонент — доведення сприйняття та розуміння звучання іноземної мови до рівня навички та вміння [14,25]. Аудіювання представляє собою мовленнєве уміння, тобто учні по слуховому каналу отримують елементарну змістовну інформацію на іноземній мові. Цей навик має формуватися починаючи з першого року навчання іноземної мови. І це можна забезпечити високим рівнем сформованості фонетичних, лексичних та граматичних навичок. Формування навички аудіювання в основному проходить під час накопичування слів та структур іноземної мови, на рівні умінь за безпосереднього спілкування учителя з класом, використання спеціальних текстів чи озвучених діафільмів для отримання інформації, для вирішення конкретних мовленнєвих завдань, а також у ході взаєморозуміння, коли учні слухають один одного. Програма передбачає тривалість прослуховування не більше півхвилини. При цьому текст має супроводжуватися малюнками. Якщо після прослуховування будуть завдання на заповнення пропусків чи відповіді на питання, то вони мають бути в учнів перед очима. Перевірку розуміння тексту можна здійснювати за допомогою малюнків із помилками, щоб учні могли визначити, де помилка.

У процесі навчання іноземної мови у школі читання, як і усне мовлення, виступає у ролі мети та засобу: по-перше, учні мають оволодіти читанням як джерелом здобуття інформації, а по-друге, користуватися читанням для кращого засвоєння мовного та мовленнєвого матеріалу.

Використання читання у якості джерела здобуття інформації створює необхідні умови для стимулювання інтересу до вивчення іноземної мови у школі. Учень може задовольнити його самостійно, бо для читання не потрібен ані співрозмовник, ані слухачі, а потрібна лише книга. Оволодіння вмінням читання іноземною мовою робить реальним та можливим досягнення виховних, освітніх та розвиваючих цілей вивчення даного предмета.

У сучасній методиці є багато різноманітних форм і методів, які допомагають реалізувати основне завдання — практичне застосування учнями набутих навичок у комунікативній ситуації, спираючись на власний досвід, особисту думку, попередні знання та уяву, моделюючи свою поведінку згідно заданої ситуації. Тому, добираючи тексти, вправи і завдання, необхідно враховувати інтереси, досвід, попередні знання і вікові особливості учнів [6,256]. Якщо текст для читання чи аудіювання не відповідатиме реальності, з якою зустрічаються учні (чи могли б уявно зіткнутись) у власному житті, то навряд чи такий текст стане продуктивним для опрацювання і подальшої інтерпретації, завданням, яке розвиває непідготовлене спонтанне мовлення.

Важливим етапом є також підготовка учнів до слухання чи читання тексту. Навчання читанню має здійснюватися на лексико-граматичному матеріалі, який було попередньо засвоєно усно. Доцільно підвести учнів до теми самого тексту, вправи на упорядкування чи реконструювання за допомогою мовної здогадки «зруйнованого» тексту тощо. Усе це дасть уявлення про текст, підготує учнів до основного сприйняття. Використання наочності - малюнків, картин, карт, схем і т. д. — полегшує розуміння тексту і часто стає поштовхом до мовлення. Добираючи завдання для розвитку навичок аудіюваня і читання, ми повинні враховувати їх характер: інтенсивне, глобальне чи селективне. Завдання потрібно формулювати чітко і зрозуміло, перед тим, як учні почнуть слухати текст. Запитання, тести, текст із пропусками повинні бути перед очима. Усі вправи перед слуханням або читанням вчитель має формувати так, щоб підготувати учнів до продуктивної творчої інтерпретації отриманої інформації [26,213]. Це можуть бути різноманітні завдання: скласти діалог, інсценувати задану ситуацію, продовжити історію, придумати закінчення, розподілити ролі і описати ситуацію з точки зору кожної дійової особи, написати листа другові тощо.

Пропонується гра, мета — удосконалювати уміння читання. Клас поділяють на дві команди. Усі члени команди одержують від учителя картки з текстом. Протягом певного часу учні не вголос читають текст. Потім учитель пропонує відшукати у тексті і прочитати речення зі словом, яке він вимовляє рідною мовою. Учень, який першим відшукав потрібне речення, піднімає руку і зачитує його. Перемагає команда, члени якої знайшли найбільшу кількість таких речень.

Здійснювати навчання слід не лише на заняттях, а й у позакласний час. Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей учнів [17,15]. Важливо, щоб читання було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюблені твори. Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

В класі бажано мати бібліотечку. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, що книги постійно знаходяться в полі зору учнів. Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає безсистемно. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Читання тісно зв’язане з іншими видами мовленнєвої діяльності. Перш за все, воно пов’язане з письмом, адже і читання, і письмо користуються однією графічною системою мови. Це слід враховувати під час навчання іноземної мови та розвивати ці види мовленнєвої діяльності і взаємозв'язку, і, в першу чергу на початковому етапі. При цьому слід зважати на те, що роль письма у навчанні іноземної мови значно менша [9,49]. Тренувати учнів у написанні зв’язних висловлювань за зоровими або вербальними опорами можна за допомогою наступної вправи-гри. На дошці прикріплено малюнок або серію малюнків, за якими учні повинні написати протягом визначеного часу зв’язне оповідання. Переможцем вважається той учень, який напише найбільшу кількість логічно об'єднаних, правильно оформлених з граматичної точки зору речень відповідно до змісту малюнків. Спрощеним варіантом може виступити написання листа другові або привітальної листівки з нагоди свята.

Приступаючи до вивчення іноземної мови, діти перш за все хочуть навчитися говорити. Навіть мінімальна кількість мовленнєвих одиниць, які вони засвоюють на перших уроках, уже дозволяє їм відчути комунікативну функцію мови, що одразу ж позитивно позначається на мотивації навчання, без чого неможливе оволодіння іноземною мовою.

Оволодіння мовленнєвими навичками здійснюється в кілька етапів. На першому етапі дитина ознайомлюється зі значеннями мовних одиниць — простих (дитина дізнається, як предмет, явище чи дія називаються іноземною мовою) і складних (слів-речень) [8,119]. Складання дітьми речень з двох-трьох слів сприяє синтаксичному засвоєнню мови — у вигляді граматично об'єднаних в одне семантичне ціле окремих мовних одиниць. Прикладами цих речень можуть слугувати фрази з такими складниками: звернення до людини та наказ виконати певну дію (Bob, play!); наказ виконати дію та об'єкт дії (Take the ball!); наказ рухатися та напрямок (мета) руху (Go to the table! Come to me!); суб'єкт дії та дія, яку учень виконує (Ann is playing, Sam is sleeping). Другий етап — пасивне мовлення. Це усвідомлення і запам’ятовування словесного виразу, тобто багаторазове зіставлення дитиною мовної одиниці з відповідними предметами та явищами реальної дійсності. А вже третім і останнім етапом є активне мовлення, тобто використання слів чи виразів у мовленні [9,54]. Саме даний етап визначає рівень сформованості мовленнєвої навички.

У сучасних програмах сформульовані вимоги щодо читання, письма, аудіювання, діалогічного та монологічного мовлення. Головними критеріями є кількісні та якісні характеристики, вказані для кожного класу. Навчаючи дітей молодших класів усім чотирьом видам мовлення, слід пам’ятати особливість їхньої психіки. За домінуючу форму навчання слід брати гру [20,51]. Матеріал повинен уважно відбиратися. Він має бути цікавим і здійснювати виховні, освітні та розвиваючі цілі.

2.3 Лінгвокраїнознавчий аспект

Вивчення іноземної мови нерозривно пов’язане з прониканням у культуру її народу, оскільки мова і культура нероздільні. Як відомо, лінгвокраїнознавчий аспект спілкування передбачає обов’язкове ознайомлення учнів з системою уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країн, мова яких вивчається, а також оволодіння учнями необхідним мінімумом етико-візуальних форм мовлення. Проникання в культуру народу має не лише освітнє, але й чисто практичне значення. Діти, особливо учні перших класів, повинні вивчати іноземну мову як засіб спілкування, а також як елемент залучення їх до англійської культури. Цей аспект дійсно важливий, оскільки він сприяє розширенню загального кругозору дітей, що відображається у майбутньому на їх успішності, наприклад, з географії, естетики, світової художньої літератури, навколишнього світу тощо.

Для формування країнознавчої мотивації можна допомогти дітям встановити листування, обмін листівками, фотографіями, касетами з однолітками із Великої Британії, Німеччини тощо, в залежності від мови, яку вивчають. Звичайно, для першокласників це буде достатньо складно, але сам педагог може бути буфером обміну інформацією. Ввести дитину у світ культури іншої країни, мову якої вивчають, — дуже важливе завдання вчителя, вирішуючи яке він буде сприяти формуванню у дітей загальнолюдської свідомості. Тому навчання молодших школярів іноземної мови з перших кроків слід будувати як діалог культур: рідної та іноземної. І найголовніше у процесі навчання іноземної мови пам’ятати, що, приходячи на уроки іноземної мови, дитина має почуватися, немов вона потрапила в іншу країну [21,57]. Головним чином, за це відповідає оформлення класу іноземної мови. Окрім звичайної наочності, тут будуть і символіка та прапор країни, тут же й ляльки у національних костюмах, тут же може стояти столик для чаювання, як за кращими традиціями країни. Необхідно, щоб поруч з димарем висіли різдвяні шкарпетки, а на Різдво там мають бути подарунки. Тобто усі характерні реалії країн, мову яких вивчають діти, повинні бути присутні, щоб стимулювати інтерес до культури та традицій, і тим самим — до мови.

Домашніми завданнями можуть бути, наприклад, такі. Підготовка малюнків, на яких зображені діти з України і Великобританії в національному вбранні, і коротенького повідомлення про них англійською мовою; малювання або ліплення фігурок улюблених персонажів відомих англійських (американських) та українських (російських) казок або мультфільмів і коротка характеристика цих персонажів англійською мовою; підготовка напередодні відомих свят англомовних країн та України деяких атрибутів цих свят, зокрема різдвяних вітальних карток, карток у формі серця на день Святого Валентина з відповідними написами англійською мовою; малюнки булочок з хрестом із крему (cross buns), які в англомовних країнах випікають напередодні Великодня, та українських писанок для ілюстрації дітьми своїх коротеньких повідомлень англійською мовою. Інтерес усіх дітей, зважаючи на особливості їх віку, викликає робота з малими формами англійського дитячого фольклору: віршиками, лічилками, скоромовками, піснями. Залучення до іншої національної культури такими автентичними, привабливими для дітей цього віку, засобами сприяє формуванню образу англійського (німецького тощо) ровесника і викликає в учнів почуття причетності до народу-носія англійської (німецької) мови. Цю роботу доцільно проводити у порівняльному плані з малими формами українського дитячого фольклору. Такий підхід обіцяє стати важливим моментом виховання дітей як типових носіїв національної культури. Адже принцип етнізації згідно з концепцією національного виховання Міністерства освіти і науки України — невід'ємна складова частина соціалізації дітей.

Отже, зміст початкової освіти відкриває широкі можливості для реалізації ідеї інтегративності в аспекті розвитку індивідуальності молодшого школяра під час навчання іноземної мови.

Висновки

В результаті проведеного аналізу вдалося вирішити завдання, які були поставлені у вступі до курсової роботи: вивчення літератури з даної проблеми; виявлення психологічних, фізичних та фізіологічних особливостей школярів на початковому етапі навчання іноземної мови; вивчення та відбір найефективніших методів та прийомів навчання лексики, фонетики, граматики та орфографії на цьому етапі; вивчення методів розвитку навичок аудіювання, читання, письма та говоріння; висвітлення лінгвокраїнознавчого аспекту та діалогу культур.

Передумовами успішного вивчення молодшими школярами іноземних мов є психологічні, фізичні та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам’ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена сенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування. Важливо, щоб кожен учень був головною дієвою особою на уроці, почував себе вільно та комфортно, приймав активну участь в обговоренні тем уроку.

Ефективність процесу навчання у молодшому шкільному віці визначають готовність та бажання дитини брати участь у міжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основною формою шкільної діяльності буде живе активне спілкування з учителем та один з одним. Важливим фактором у вивченні іноземної мови маленькими дітьми є ігровий момент навчання. Гра у шкільному віці все ще залишається важливою у житті дитини. Для неї гра — не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу. Дуже важливо спланувати навчальний процес, спираючись на психологічні, фізіологічні та фізичні особливості школярів цього віку, оскільки дитина швидко втомлюється.

Віршики, лічилки, скоромовки, пісні, сценки, казки також є ефективними, тому що це дітям цікаво. Фізкультхвилинки, що супроводжуються римовками, надають дітям можливість рухатись. Це не тільки співпадає з потребою віку, але й суттєво прискорює процес засвоєння іноземної мови. Проте важливо спиратись не лише на ігри, але й на розширення культурних меж та намагання пізнати світ, що зумовлює для молодших школярів практичну значимість іноземної мови. Кожний урок має бути продуманим та переслідувати окрім практичної мети, виховну, освітню та розвиваючу цілі.