Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички»

Зміст

Вступ

Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів

1.1 Сутність та особливості графічної навички

1.2 Організаційно-дидактичні умови розвитку навичок каліграфічного письма

Розділ ІІ. Шляхи реалізації естетичного виховання першокласників засобами каліграфічного письма

2.1 Методичні засади навчання письма у взаємозв'язку з естетичним вихованням

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження, аналіз його результатів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. У державних документах, які визначили зміст, характер і спрямованість реформи загальноосвітньої і професійної школи, чітко накреслено мету і завдання навчання і виховання в початковій ланці. Як відмічає О. Я. Савченко, призначення початкової освітизакласти основи всебічного розвитку дітей і «забезпечити формування стійких навичок швидкого, усвідомленого, виразного читання, рахунку, грамотного письма, розвитку мовлення, культурної поведінки; виховувати любов до Батьківщини, дбайливе ставлення до навчання і суспільно корисної праці» [54, 32].

У концепції загальної середньої освіти вказується на необхідність формування розгорнутої навчальної діяльності шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними, контрольно-оцінними естетично насиченими уміннями і навичками у різних видах діяльності. Освітніми результатами цього процесу є «повноцінні мовленнєві й графічні уміння і навички, здатність до творчого самовираження, особистісно-цілісного ставлення до праці, уміння виконувати нескладні творчі завдання, коли школяр вміє бачити довколишній світ, його барвистість очима цікавої і естетично багатої особистості» [71, 6]. У цьому ряді навчальних умінь важливе місце займає формування графічних навичок, тобто навичок каліграфічного письма.

Письмо — комплексний вид навчальної діяльності. Воно складається з цілої «низки структурних компонентів, багатьох правил і умінь, оволодіння якими — складний, тривалий і нелегкий процес не тільки для шестирічних, а й взагалі для учнів початкових класів» [63, 8]. Дитина, навчаючись писати, по суті, повинна оволодіти «трьома основними групами навичок, а саме: а) технічно-гігієнічними — правильно користуватися письмовим знаряддям, координувати рухи руки, дотримуватися гігієнічних правил; б) графічними — правильно зображувати окремі букви, склади, слова, писати букви з необхідним нахилом, розміщувати їх рівномірно в слові і в рядку, правильно з'єднувати, дотримуватися визначеної віддалі між словами; в) орфографічними — правильно визначати звуковий і буквений склад слів, коментувати їх написання, самостійно добирати слова [70, 24].

Отже, протягом першого року навчання в учнів мають сформуватися технічні навички письма (уміння шестирічних учнів користуватися засобами письма, орієнтуватися на сторінці зошита у його розліновці), графічні навички (уміння правильно зображати всі рядкові і великі літери алфавіту, поєднувати їх між собою), а також початкові орфографічні навички (уміння записувати без пропусків і заміни літер слова, вимова і написання яких збігаються, з опорою на звуковий аналіз). При цьому «учитель має враховувати специфіку самого процесу письма як складного комплексу дій для того, хто буде ним оволодівати, особливостей системи знаків, які має дитина засвоїти і набути навичок самостійного їх використання» [4, 34].

Шестирічні першокласники опановують два алфавіти — друкований і писаний, а в алфавітах — накреслення малих і великих букв. Навчання читати і писати проходить одночасно (паралельно) і тісно пов’язується з розвитком мовлення: збагаченням словникового запасу, упорядкуванням синтаксичного ладу, вимовних навичок дитини. Таким чином, процес письма для першокласників складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких вимагає спеціальних вправ для їх відпрацювання.

Навичка письма є синтетичною. Вона складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких на етапі початкового оволодіння вимагає спеціальних вправлянь. До них належать «вміння: писати вивчені букви з дотриманням правильного зображення всіх їх елементів; з'єднувати букви між собою, враховуючи графічні особливості кожної пари сусідніх літер; виконувати звуковий аналіз слова, правильно встановлюючи послідовність у ньому звуків; переводити звукові образи в графічні» [19, 33]. Враховуючи складність для шестирічних дітей такого комплексу дій, виконуваних майже одночасно, слід окремі з них, наприклад, звуко-буквений аналіз слова, запроваджувати як вправи підготовчого характеру із застосуванням розрізної азбуки, що є для дитини також однією з форм письма — графічного зображення складу слова.

Уроки письма є складними за своєю структурою, але це не означає, що на них не слід виділяти часу естетичному вихованню. «Навіть красиво показати, як пишуться літери, додати казковості - ось і вже додано естетичності. Пізнавальна діяльність додає урокам цікавості, краси, збагачує новими фактами, робить їх багатими» [25, 46]. Взагалі, на кожному уроці письма має бути приділено хоч трохи часу естетичному вихованню. Це можна робити під час творчих вправ, а коли нетрадиційні форми роботи застосовуються на уроці, то місце естетичного виховання є провідним.

Проблемою розробки методики навчання каліграфічного письма займалися такі вітчизняні методисти, як К.М. Балютіна [3], М. М. Безруких [5], Г. Й. Блінова [6], М. С. Вашуленко [9], М. С. Кауч [26], І.Ф. Кирей [27−37], М. М. Наумчук [45], О. Ю. Прищепа [51−52], Є.М. Сарапулова [56], Н. Ф. Скрипченко [58−59], В. А. Трунова [63], Л. С. Шарапова [66], В. П. Шпак та ін.

У сучасній методиці навчання письма «виділяються в основному особливості навчання каліграфічного письма і проводиться систематична робота над формуванням почерку учнів» [63, 48]. У сучасній педагогіці окреслюються загальні засади естетичного виховання особистості. В результаті аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури можна стверджувати, що, незважаючи на значні можливості уроків письма у формуванні естетичних смаків, на сучасному етапі цілеспрямованої системи роботи з естетичного виховання дітей на уроках письма не існує.

Таким чином, серед багатьох проблем нової чотирирічної початкової школи однією з найбільш складних і актуальних є формування у першокласників навичок письма у взаємозв'язку з естетичним вихованням. Навчання письма — складова частина загальної програми з рідної мови, її не можна розглядати ізольовано від естетичного виховання дітей.

Система естетичного виховання першокласників знаходиться у тісному взаємозв'язку з навчанням читати, з розвитком усного і писемного мовлення, від неї залежить каліграфічність почерку, грамотність і в кінцевому результаті культура писемного мовлення людини. Важливість сформованості даної якості у школярів, її життєва значущість та недостатня розробленість у методичному плані зумовили актуальність проблеми і вибір теми дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є дослідження особливостей взаємозв'язку естетичного виховання та формування навичок каліграфічного письма у шестирічних першокласників.

Об'єктом дослідження є каліграфічна навичка, предметом — особливості формування каліграфічної навички у першокласників у взаємозв'язку з естетичним вихованням.

Гіпотеза дослідження: процес навчання каліграфічного письма шестирічних першокласників буде ефективним за умов реалізації у процесі формування графічної навички основних положень теорії і методики естетичного виховання, адаптованої до вікових особливостей дітей.

Завдання дослідження:

1) вивчити і проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми дослідження;

2) проаналізувати психологічну сутність графічних навичок;

3) визначити основні методичні проблеми засвоєння графічних знань у взаємозв'язку з естетичним вихованням дітей;

4) розробити систему вправ для формування каліграфічних навичок шестирічних першокласників;

5) експериментально перевірити процес естетичного виховання на уроках письма у 1 класі та виявити його ефективність.

Новизна роботи полягає у тому, що запропоновано комплексний підхід до проблеми формування каліграфічних навичок у взаємозв'язку з естетичним вихованням шестирічних першокласників.

Практична значущість дипломної роботи визначається необхідністю оволодіння першокласниками навичками графічної діяльності, врахування особливостей пізнавальних процесів учнів та актуальними завданнями удосконалення процесу естетичного виховання дітей. Матеріали дослідження можуть бути використані вчителями початкових класів для активізації навчальної діяльності учнів при формуванні навичок каліграфічного письма.

Під час написання дипломної роботи використовувалися такі методи педагогічного дослідження: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з даної теми; узагальнення передового педагогічного досвіду; спостереження; бесіди; теоретичне узагальнення.

Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи — 97 сторінок.

Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів

1.1 Сутність та особливості графічної навички

Письмо — це «система умовних лінійних (графічних) знаків для передавання тих чи інших елементів мови» [66, 19]. Сама «мова є знаковою системою відносно дійсності, а письмо — це знакова система відносно звукової мови (отже, письмо — це знаки знаків)» [17, 12]. Мова і письмо з’явилися не водночас. Звукова мова виникла, можливо, 2 млн. років тому. Письму ж не більше 6−7 тис. років.

Письмо як особливий засіб спілкування має надзвичайно велике значення в розвитку людини й суспільства. Воно «дає змогу людям спілкуватися на великих відстанях і за великих часових проміжків; зберігає людський досвід, передаючи його з покоління в покоління; дає змогу оптимально організувати суспільне життя, виробництво, торгівлю, розвивати науку» [26, 14]. Цікаво відзначити, що «найдавніші графічні написи, які дійшли до нас, переважно пов’язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо)» [30, 17].

У цьому контексті «графіка — це сукупність усіх засобів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення» [43, 11].

Ступінь досконалості графічної системи залежить від того, наскільки точно й однозначно вона в усій своїй сукупності може передавати звукову мову, її окремі елементи. Ідеальної графіки, зрозуміло, не існує: жодне звуко-буквене письмо не в змозі передати всіх відтінків природного звучання мови.

Сучасна «українська графіка досить досконала: вона максимально прилаштована до звукового складу мови; букви в основному відповідають фонемам (що важливо для правильного сприймання написаного тексту); вони, за небагатьма винятками, однозначні» [34, 28]. Щоправда, українська система пунктуації більше відтворює логічну структуру думки, ніж її інтонаційне оформлення.

Формування навичок письма здійснюється у молодшому шкільному віці. Особистість, «не оволодівши на достатньому рівні писемною навичкою, не може повноцінно жити й розвиватися в суспільстві» [47, 21]. Окрім того, перехід до навчання дітей з 6-літнього віку викликає багато запитань у педагогів стосовно структури навчально-виховного процесу, методів та прийомів роботи з дітьми тощо. Труднощі під час навчання дітей читання, письма, лічби відчувають як молоді, так і досвідчені вчителі. В кожному випадку «діють об'єктивні та суб'єктивні фактори, які впливають на формування навчальних дій найменших учнів. Тому кожний педагог намагається знайти свої власні шляхи для розв’язання цих педагогічних проблем, спираючись на свій досвід та знання або звертаючись до сучасних інноваційних методів та технологій» [56, 48].

Практика показує, що в цих пошуках педагогам варто звернутися не тільки до педагогічної та методичної літератури, а й до психології. З огляду на це слід зупинитися на психолого-педагогічних аспектах пізнавальної діяльності дитини.

Деякі особливості формування навчальних дій дітей 6-літнього віку пояснюються специфікою їх пізнавальних процесів: відчуттів, сприймань, пам’яті, уяви та мислення. Вікові особливості розумових дій шестиліток полягають у тому, що «кожний із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприймання інформації у дитини активізується наочно-дійова форма мислення, потім додається образна і нарешті — понятійно-логічна» [58, 23]. Така тріада мислення забезпечує переробку чуттєвої інформації та її узагальнення у складних навчальних схемах.

У моториці письма та читання реалізуються моторні компоненти мислення дитини, які обов’язково спираються на чуттєвий досвід.

Вироблення навчальних навичок відбувається у взаємодії дитини з дорослим. Він створює умови, за яких розвивається увага, пам’ять, розуміння власних способів пізнання. Саме тому важливо здійснювати діяльнісний підхід до організації навчання шестиліток читання та письма. Вчитель виступає як організатор навчальної діяльності, в якій дитина виконує складні рухові завдання. Засвоюючи дії, дитина не отримує інформацію в готових схемах, а діє самостійно. Таким чином відбувається розвиток психомоторних здібностей та інтелекту школярів.

Через це «навчання дітей складно координованих видів діяльності — письма та читання — є сукупним функціонуванням усіх видів відчуттів, сприйняттів, які дають основу для цілісного мислення в дії» [47, 22]. Це означає, що дитина оволодіває методами мислення, які дають змогу функціонувати правій півкулі головного мозку (емоційно-чуттєвий компонент мислення) та лівій півкулі (понятійно-логічний компонент). Інтегратором мозкової діяльності виступає м’язове чуття, тобто тіло, виконуючи координовані рухи, допомагає створити просторову схему інформації (форма, співвідношення частин, структура предмета).

Саме схема тіла органічно сприймається дитиною в ході розвитку психомоторики пізнавальних процесів. Тіло з моменту появи на світ допомагає дитині сприймати зовнішній і внутрішній простір через рухи кінцівок, тулуба та голови. Отож, «за допомогою тіла йде процес сприймання та донесення інформації до мозку, а саме до тієї його зони, в якій ця інформація перетворюватиметься на відповідні сигнали, які починають своє життя як знакові одиниці мислення: звуки мови, слова та букви-символи» [55, 37].

Отже, в системі відчуттів, які дають основу для розумової діяльності (зір, слух, дотик, смак, температура), м’язові чуття мають найважливіше значення. Вони є тією внутрішньою динамічною інтуїтивною, особистісною силою, яка допомагає сприймати знання всім тілом, а не тільки головою.

У навчанні слід обов’язково поєднувати можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу мислити образами, символами. За цих умов мислення стає природовідповідним процесом, воно не порушує гармонію дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від дійових форм мислення до понятійних.

Отже, навчання писати шестирічних першокласників не буде успішним, якщо вчитель не знатиме вікових, фізіологічних можливостей дітей, їхніх психологічних особливостей, зокрема: слабкий розвиток дрібних м’язів руки, недостатня координація рухів під час письма, низька опірність при тривалому напруженні, повільний темп, недостатня сформованість оптичного сприйняття графічного образу, недосконалість механізмів внутрішнього планування рухів і дій, перцептивного синтезу [63, 9].

Учитель має враховувати специфіку самого процесу письма як складного комплексу дій для того, хто буде ним оволодівати, особливостей системи знаків, які має дитина засвоїти і набути навичок самостійного їх використання. Шестирічні першокласники будуть опановувати два алфавіти — друкований і писаний, а в алфавітах — накреслення малих і великих букв. Навчання читати і писати ітиме одночасно (паралельно) і тісно пов’язуватиметься з розвитком мовлення: збагаченням словникового запасу, упорядкуванням синтаксичного ладу, вимовних навичок дитини.

В процесі письма учням доведеться виділяти спеціальні операції і дії мовного характеру: аналіз звукового складу слова (встановлення послідовності звуків, з яких складається слово), уточняти фонемну приналежність, відмежовувати звуки від близьких за звучанням, розрізняти відтінки тощо.

Крім діяльності мовного характеру, учням доведеться фіксувати мовлення буквами, тобто використовувати умовні знаки, які служать способом закріплення (кодом) мови. Ці графічні знаки — буквене позначення звуків (фонем чи їх сполучень) — дитина спочатку читатиме (перехід від букв до вимови їх у словах), а потім і писатиме (перехід від вимовленого і почутого до букв, тобто правил орфографії). При цьому зображення знаків (букв) вимагатиме від шестирічок чіткого уявлення про той чи інший знак, бачити його і не один раз; знати, як приступити до його накреслення (звідки розпочати писати, як закінчити), тобто які рухи необхідно провести, щоб знак вийшов таким, а не іншим.

Під час формування графічних навичок письма, як і будь-яких навичок, у корі великих півкуль голови дитини створюються відповідні нервові зв’язки, умовні рефлекси, асоціації між почутим, вимовленим і побаченим словом, складом, буквою. Одночасно з реагуванням на той чи інший знак-символ дитина має виконати ряд правил: сісти за парту відповідно до вимог гігієни; розташувати зошит, взяти ручку і тільки після цього, дивлячись на зразок, приступити до написання букви.

Рухи під час зображення букв, складів, слів залежать від фізичного розвитку дитини, попередньої підготовки, взагалі психологічної готовності до навчання. Треба враховувати те, що в частини шестирічок недостатньо розвинена права рука, пальці не можуть протягом тривалого часу виконувати необхідні рухи [9, 21].

Складність і багатоплановість дій при одночасному дотриманні декількох правил викликає у дітей напруження руки, а інколи і скованість усього тіла. Як наслідок рука втрачає свою рухливість, письмо уповільнюється, а вимога вчителя писати швидше приводить до гірших, а не кращих результатів. Тому в першому півріччі для шестирічних першокласників письмо має бути повільним. Таку вимогу ставив К. Д. Ушинський перед учителями, які навчали дітей 8—9-річного віку. Він радив зразу міцно закладати основи навичок письма, закріпляючи звичку до правильного сидіння. «Всі ці звички надзвичайно важливі для здоров’я дитини і для ходу самого навчання. Вони набагато легше засвоюються дітьми тепер, при перших легких завданнях, ніж пізніше, коли ці завдання стануть досить складними і займуть всю увагу дитини… Навчивши дитину триматися прямо, ми збережемо дуже багато часу пізніше, позбавимо себе від необхідності безперервних зауважень» [25, 47].

Фізіологами і психологами доведено, що «при високій рухливості органів і значній кількості компонентів, що беруть участь у ній, важко забезпечити точність рухів на той чи інший сигнал, оскільки випадкові відхилення однієї ланки можуть викликати ще більші відхилення іншої частини» [36, 213].

Не вміючи добре координувати рух руки, дитина часто механічно в пришвидшеному темпі виконує рухи вгору, вниз, праворуч, ліворуч, змінюючи при цьому не тільки положення руки, а й фаланг пальців. І чим швидше вона намагається це зробити, тим очевиднішими стають її відхилення у зображенні певного символу. Форма, розмір, нахил, рух руки на рядку — все це вимагає від дитини зусиль, напруження уваги і часу для засвоєння. Якщо за таких умов засвоюються неправильні навички, то виправити їх важко.

Таким чином, процес письма для першокласників складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких вимагає спеціальних вправ для їх відпрацювання.

Робота над звуковою структурою слова у зіставленні з графічною (перекодування звукових одиниць мови у графічні знаки) має бути складовою частиною всіх без винятку уроків письма в період навчання грамоти. Ця робота є, по суті, продовженням тієї, що була розпочата на уроці читання, присвяченого тій чи іншій букві [43, 12].

Як і в процесі оволодіння початковою навичкою читання, на уроках письма (після того як діти засвоять рукописну форму нової літери) основною одиницею діяльності має стати склад у формі злиття приголосного звука з голосним. Складовий принцип української графіки має стати в основі формування графічної навички, що забезпечить не тільки каліграфічне, а й грамотне письмо.

Програма з навчання грамоти передбачає деяке відставання у виробленні в шестирічних першокласників графічних навичок письма, які вимагають більшої затрати відповідних м’язових, фізичних зусиль порівняно з навичкою читання. Тому вчитель не повинен форсувати швидкість письма, не прагнути забезпечити синхронність в оволодінні тією чи іншою буквою на уроках читання і письма, як це мало місце переважно в роботі з семирічними першокласниками.

Враховуючи психологічні особливості пізнавальної діяльності шестирічних першокласників, вчені-методисти пропонують здійснювати процес навчання письма за двома напрямками:

1. Формування відчуттів та здібностей керувати власним тілом.

2. Створення умов для сенсомоторної взаємодії з навколишнім світом [50, 12].

В основі такого підходу лежить принцип формування вищих психічних функцій лівої півкулі (мова, складнокоординовані дії письма) через активізацію сенсомоторного рівня правої півкулі (відчуттів, емоцій). Перевага надається руховим методам з одночасним включенням всіх аналізаторів (зорового, слухового, дотикового, смакового, тактильного) за обов’язкового спілкування з кожною дитиною. Ці аналізатори м’язового чуття знаходяться в м’язовій системі тіла. Таким чином, через систему вправ дитина проектує відчуття та уявлення про власне тіло на особистісне Я і відповідно формує графічні навички.

У формуванні графічної навички письма спостерігаються такі технічні етапи, відображені у відповідному навчальному посібнику — Зошиті з письма:

а) підготовчі вправи, спрямовані на оволодіння вмінням тримати ручку, орієнтуватися в графічній сітці зошита, координувати рухи вістря ручки в межах верхньої і нижньої ліній робочого рядка (штрихування контурів фігур, обведення трафаретів, поданих пунктирними лініями, проведення прямих, ламаних і кривих ліній);

б) засвоєння основних елементів літер: короткої і довгої прямої палички, паличок з закругленням угорі і внизу, паличок з петлями, лівого і правого півовалів, овалу;

в) письмо окремих рядкових літер, які складаються виключно з елементів, опрацьованих у підготовчий період;

г) засвоєння правил поєднання букв у склади і слова; письмо складів і буквосполучень, слів;

д) відпрацювання плавного, ритмічного письма [66, 20].

З 35 хв. уроку з шестирічними учнями на суто графічні вправи відводиться від 15 до 20 хв. Тільки під кінець навчального року на письмо може витрачатися близько 25 хв. уроку. За цей час шестирічні учні можуть зображати на сторінці зошита 60—75 графічних знаків.

Отже, навичка письма є синтетичною. Вона складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких на етапі початкового оволодіння вимагає спеціальних вправлянь. До них належать вміння: писати вивчені букви з дотриманням правильного зображення всіх їх елементів; з'єднувати букви між собою, враховуючи графічні особливості кожної пари сусідніх літер; виконувати звуковий аналіз слова, правильно встановлюючи послідовність у ньому звуків; переводити звукові образи в графічні. Враховуючи складність для шестирічних дітей такого комплексу дій, виконуваних майже одночасно, слід окремі з них, наприклад, звуко-буквений аналіз слова, запроваджувати як вправи підготовчого характеру із застосуванням розрізної азбуки, що є для дитини також однією з форм письма — графічного зображення складу чи слова.

1.2 Організаційно-дидактичні умови розвитку навичок каліграфічного письма

Успішне формування графічних навичок молодших школярів значною мірою залежить від умов, у яких проходить навчання учнів каліграфічного письма. Письмо є складним психофізіологічним процесом, при якому рухи рук контролюються і направляються рухом очей. Рухи правої руки виникають внаслідок напруження і розслаблення м’язів під впливом дії нервових імпульсів, які йдуть від рухових клітин великих півкуль головного мозку.

Одним із факторів, що впливає на засвоєння письма, є зорово-слухове сприймання. Не менш важливим є також моторне сприймання, яке виробляє моторні рухові навички правої руки, кисті та пальців. За допомогою цих двох взаємопідпорядкованих один одному факторів виробляються міцні навички письма. Брак одного з них може негативно впливати на здоров’я учня, зумовлювати труднощі в навчанні каліграфічного письма.

Навчання каліграфічного письма є здебільшого актом наслідування, тому головною умовою в досягненні потрібних якості і темпу письма учнів і студентів педагогічних навчальних закладів є особистий приклад викладача. Отже, все, що пише викладач на дошці і в зошитах, має бути виконане бездоганно.

Для того, щоб навчання каліграфічного письма було успішним, систематичним і послідовним, слід «домагатися від учнів правильного написання букв на заняттях не тільки з каліграфії, а й з усіх інших дисциплін, під час виконання будь-яких письмових вправ» [4, 38]. Загальним недоліком у навчанні графіки письма є поспішність вчителя при викладі програмового матеріалу, поверхове засвоєння молодшими школярами техніки безвідривного і прискореного письма.

Відомо, що письмо учнів може мати індивідуальні відмінності, які виражаються в нахилі, характері закруглення деяких елементів літер, у розмірах тощо. Боротися проти такої «індивідуальності» почерку слід обов’язково. Потрібно тільки вчасно виявити недоліки, які ускладнюють написання тексту, та усунути їх.

Для успішного проведення занять з методики каліграфії слід створити певні організаційні умови: підібрати відповідну класну кімнату, парти, навчальне приладдя, наочні посібники, літературу. Це сприяє раціональному навчанню каліграфічного письма як дітей, так і студентів.

Класне приміщення повинно добре освітлюватися. Воно мусить бути таким, щоб учень з нормальним зором міг вільно читати написане на класній дошці з будь-якого місця класу. Світло не повинно бути сліпучим. Нормою освітлення вважається таке, при якому світло падає на парту чи стіл з лівого боку по відношенню до учня, який пише. Ці вимоги однаковою мірою стосуються як природного, так і електричного освітлення класу.

Шкільні меблі мають відповідати зросту учнів. Невідповідність меблів може спричинити викривлення хребта і порушення зору. Тому з першого дня навчання дітей у школі потрібно звертати особливу увагу на добір парт. При розміщенні учнів за партами слід ураховувати якість зору і слуху тих, хто навчається. Учнів зі слабким зором чи слухом слід розмістити за партами якомога ближче до вчителя [42, 44].

Особливо важливим є правильне сидіння учня за партою. Якщо діти під час писання низько нахиляють голову, то це може стати причиною короткозорості; зігнуте положення корпусу призводить до неправильної осанки. Невміло підібрана парта негативно впливає на розвиток організму.

Крім зазначених умов, є ще умови психолого-педагогічного та гігієнічного характеру, які залежать від стану викладання каліграфії у школі, уміння вчителя організувати процес навчання письма з урахуванням усіх особливостей, тобто від його майстерності проводити заняття.

Найголовнішою умовою психолого-педагогічного характеру, необхідною для навчання каліграфії, є висока методична майстерність учителя. Для виконання цієї умови слід дотримуватись таких вимог [34, 28−29]:

1. У навчанні дітей правильного каліграфічного письма надзвичайно велике значення має особистий приклад того, хто навчає. Так, для того щоб добре засвоїли будову букв, послідовність їх написання, вчитель мусить наочно показати їх написання на класній дошці.

Написане вчителем є для дітей зразком, який вони наслідують; все те, що вчитель пише на дошці, діти старанно копіюють у своїх зошитах. Якщо учитель, наприклад, не допише рядка на дошці і почне новий, то й учні будуть залишати вільне місце в рядку, вчитель пропустить один-два рядки на дошці — те саме зроблять і учні в зошитах.

2. Вимоги чіткого, правильного і каліграфічного письма повинні повсякденно ставитись до всіх видів класних і позакласних письмових робіт учнів. Вимоги щодо чіткого каліграфічного письма слід поєднувати з вимогою охайного ставлення до зошитів.

3. Процес навчання письма в 1—4 класах мусить бути організований як доступний, простий, темп повинен бути спочатку повільний з поступовим його наростанням.

Характерною ознакою прискореного письма є написання цілих слів, в основному без відриву пера від паперу в певному темпі. Так, у 1 класі на кінець навчального року учні мусять писати більше 10 знаків за хвилину, в 2 класі — більше 25, в 3 класі - 40, в четвертому — більше 50 знаків за хвилину.

4. Крім того, навчання дітей письма повинно бути послідовним і систематичним. Трапляється так, що вчитель іноді поспіхом опрацьовує з дітьми програмовий матеріал і завчасно, без ґрунтовного засвоєння ними попереднього, переходить від простіших за формою написання букв до складніших, від літер великих за розміром до середніх, від повільного до прискореного. Слід твердо пам’ятати: доки учні не засвоять повністю правильного письма, не може бути й мови про перехід на темп більш прискорений, а згодом до скоропису.

5. До умов, необхідних для оволодіння правильним письмом, належить також збереження встановленого накреслення букв і норм письма. Ця умова має бути загальною і обов’язковою для всіх, без винятку, учнів.

Практика показує, що всілякі відхилення від усталених норм накреслення букв можуть призвести до деформації почерку, що утруднюватиме читання написаного. Це може статися, якщо вчитель не виявлятиме достатньої уваги до вироблення правильного каліграфічного письма учнів.

6. Наступною умовою є постійний контроль за учнівськими роботами з боку вчителя. Вчителеві необхідно систематично вести облік успішності з каліграфії, проводити контрольно-перевірні роботи і висвітлювати їх результати перед класом. Такі роботи можуть зберігатися в учителя, вони дадуть змогу спостерігати за процесом формування в учнів потрібних навичок. Та цього замало. Для того, щоб домогтися поліпшення письма учнів, вчителеві необхідно на кожному уроці звертати увагу на недоліки в написанні букв, знову і знову пояснюючи правильне накреслення їх, відпрацьовуючи та вдосконалюючи раніше вироблені школярами уміння.

Починаючи з першого дня занять, учитель навчає дітей, як правильно сидіти за партою, щоденно контролюючи їх на уроках. Обов’язковість і важливість уваги щодо цього зумовлені особливостями розвитку організму дитини і необхідністю запобігання викривленню хребта.

Ручку під час письма треба тримати трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. Ці три пальці перебувають у злегка зігнутому і спокійному стані. Не слід дуже стискувати ручку, бо рука швидко втомиться. Вказівний палець має лежати на ручці зверху, середній підтримувати її з правого боку, а великий — з лівого. Ручку слід тримати не ближче як за 15—20 мм від кінця кульки чи пера (на палець), щоб було видно процес написання. Підмізинний і мізинний пальці трохи підігнуті до долоні. Вони є опорою кисті руки під час писання і мають злегка торкатися паперу та ковзати по ньому [42, 43].

Якість письма залежить також від положення зошита. Його слід класти на парту або стіл навскіс (з нахилом вліво) так, щоб нижній лівий кут був проти середини грудей, а верхній правий був трохи відхилений праворуч від середини грудей.

Від того, як лежатиме на парті зошит під час письма, деякою мірою залежить і правильна посадка учня за партою. Практикою встановлено, що як би вчитель не намагався на уроці стежити за положенням зошитів, деякі учні в процесі письма тримають їх неправильно, наприклад, кладуть перед собою майже прямо, внаслідок чого письмо стає прямим (вертикальним).

З метою полегшення контролю за правильним положенням зошитів рекомендується накреслити на столику кожної парти, відступивши відстань на ширину зошита від правого нижнього краю, тоненьку похилу (під кутом 45°) лінію світлою олійною фарбою [41, 41].

Каліграфічне письмо значною мірою залежить від якості письмового приладдя. До письмового приладдя належать ручка, зошит, крейда, дошка.

Кулькові ручки для письма — різноманітні за своєю конструкцією і відповідають вимогам дорослих. Для учнів початкових класів випускаються спеціальні шкільні кулькові ручки типу РК-49, що виготовляються з пластмаси різного кольору. Довжина такої ручки 14—16 см, діаметр — 7 мм; вона має пластмасовий ковпачок. Для зручності тримання ручки в руці вона має 6—8 продовжніх граней. Такі ручки в цілому відповідають методичним вимогам, але мають також недоліки: вказівний палець сповзає униз, що заважає спостереженню за процесом письма.

Бажано, щоб нижня частина ручки на відстані 10—15 мм від краю мала тонкі поперечні насічки, які запобігатимуть сповзанню пальців вниз. Крім того, на відстані 10 мм треба мати одну товстішу (до 1 мм) поперечну насічку, за допомогою якої можна було б контролювати положення вказівного пальця під час писання.

У зошитах папір має бути достатньої щільності, злегка глазурованим, але не блискучим, добре проклеєним, бо учні пишуть з деяким натиском. На недоброякісному папері під час писання з’являються різні дефекти, що не залежать від учнів, і це негативно впливає на їхнє ставлення до письма.

Розліновка учнівських зошитів має відповідати методиці навчання дітей письма в різних класах. Так, для 1 класу застосовують зошит з розліновкою № 3 в дві горизонтальні рядкові лінії з допоміжною та контрольними похилими лініями. Контрольні похилі накреслені під кутом 65° зліва направо і розміщені на відстані 25 мм одна від одної. Крім того, ця графічна сітка має верхню надрядкову та нижню підрядкову (допоміжні) лінії, які визначають висоту великих літер. Якщо цих ліній немає, то висота великих букв визначається на око, але вона має дорівнювали 2/3 відстані між рядками [41, 42]. Відповідно до програми, учні 1 класу пишуть у такому зошиті протягом усього навчального року, а також на початку 2 класу.

Зошит з розліновкою № 3 вперше введено у 1 класі з 1970/71 навчального року і використовується й досі. Необхідність заміни зошита з густою сіткою викликана тим, що письмо у ньому було дуже великим за розмірами і тому повільним. Це ускладнювало процес виконання вправ: дітям було важко писати елементи малих літер заввишки 9 мм. Ще складнішим було написання елементів великих букв. Висота їх досягала 15 мм. Недоліком густої сітки було й те, що вона чітко визначала у прямокутній клітинці зошита місце для кожної малої і великої букви, а це обмежувало розвиток координації рухів кисті та пальців правої руки, притуплювало зір дитини. Внаслідок цього письмо у зошиті з графічною сіткою № 5 було занадто складним тому, що діти на око визначали ширину букв, а також сполучали елементи і букви між собою на середині рядка без середньої рядкової лінії. Це негативно впливало на темп і якість письма. Щоб запобігти цьому, слід у 2 класі переходити до письма у зошиті з розліновкою № 4, а у 3 класі — у зошиті з розліновкою № 5.

Малі букви у такому зошиті пишуться заввишки 3 мм (одна третина відстані між лініями). Великі букви по висоті займають 2/3 відстані у рядку. Ширина букв визначається на око за таким співвідношенням, як і в 1 класі (ширина до висоти як 1 до 1,5).

Письмо в зошиті в одну лінійку має бути похилим, з нахилом зліва направо під кутом 65°, як і в попередніх класах.

Папір у зошитах має бути злегка жовтуватим, бо білий колір негативно впливає на зір. Глянцевий папір також непридатний для письма, бо учневі треба докладати значних зусиль, щоб писати по ньому кульковою ручкою, внаслідок чого сліди від ручки помітні на наступних 2—3 сторінках зошита.

Велике значення для каліграфічного письма на класній дошці має якісна крейда. Вона повинна бути у вигляді добре виструганої чотирикутної палички, ширина кожної бічної поверхні якої дорівнює 5—6 мм; крейда має бути сухою і м’якою, але не пересушеною, щоб в процесі письма не кришилася [52, 64].

У класі доцільно мати також кольорову крейду, щоб записувати нею на дошці нову букву, яку діти вивчатимуть па уроці. Кольоровою крейдою можна цю букву виділяти також в словах; усі інші букви, вже вивчені дітьми на попередніх уроках, пишуть білого крейдою. Крейда різних кольорів буває у продажу, але її легко виготовити й самому. Для цього слід сухий обструганий брусок білої крейди покласти в аніліновий розчин фарби потрібного кольору, після чого добре висушити. Найкращою для письма є крейда природна (грудкова), а не пресована в паличках. Грудкову крейду розпилюють ножівкою і вистругують ножиком відповідного розміру квадратик, який і застосовується для письма. Отже, якість крейди, якою вчитель пише на класній дошці зразки, відіграє важливу роль на всіх етапах навчання учнів письма.

Класна дошка повинна мати бездоганно рівну матову поверхню. Якщо дошка блискуча, учням важко розбирати написане на ній. Крім того, на її поверхні погано затримується крейда — сповзає або повністю осипається. Сьогодні найкращою вважається дошка з лінолеуму зеленого кольору, що має основу з тканини. Вона має приємний колір і матову поверхню, на ній добре тримається крейда. Лінолеум фарбувати не можна, бо поверхня його стане блискучою і непридатною для письма.

Для того, щоб класна дошка відповідала всім навчальним вимогам, лінолеум наклеюють столярним клеєм на дерев’яну поверхню, а потім оббивають по краях рейками. З метою економії часу на уроці дошка має бути постійно розкреслена для письма і математики. Середня частина дошки залишається нерозкресленою. Це місце виділено для малювання будь-яких предметів [6, 54].

Власноручне письмо вчителя на класній дошці є зразком для учнів. Тому кожний учитель повинен уміти добре писати крейдою, а для цього необхідно старанно готуватися до кожного уроку, більше вправлятись у письмі на класній дошці.

Таким чином, правильний добір приладдя до письма та вміле користування ним — одна з головних передумов вироблення в учнів правильного і красивого, каліграфічного письма. Проте успішне навчання учнів каліграфічного письма значною мірою залежить від демонстраційного матеріалу, якості його виконання і використання вчителем.

Крім обов’язкового навчального посібника — зошитів з друкованою основою — є ще кілька інших, які виготовляються в друкарнях на замовлення навчально-педагогічних видавництв України. Це насамперед плакат, що показує правильну позу учня під час письма й правильне тримання ручки, а також таблиці «Пиши красиво і правильно» з написанням великих і малих букв та сполучень їх у словах. Навчальне значення мають також саморобні наочні посібники, які використовують на уроці. Але, готуючись до уроку, вчитель мусить точно встановити в робочому плані призначення таблиць, їх місце в структурі уроку та методику використання.

Наочність у навчанні застосовується не тільки тому, що за її допомогою легше пояснити і закріпити знання в пам’яті дітей. Вона потрібна ще й тому, що знання, засновані на спостереженні, є найглибшими, і, отже, наочність сприяє розвитку мислення [18, 28]. Найчастіше доводиться застосовувати наочність (таблиці) в добукварний, букварний та післябукварний періоди і менше в 2 класі. Це зумовлено як віковими особливостями дітей, так і характером викладу матеріалу.

Постійними наочними посібниками для учнів початкових класів мають бути навчальні таблиці «Пиши красиво і правильно», а також «Правильно сиди на письмі», які необхідні для кожного уроку.

У період навчання грамоти учні оволодівають початковими вміннями писати в зошиті і на дошці. Зошити з письма для шестирічних першокласників розліновані в такий спосіб: ширина робочого рядка становить5 мм, відстань між лінійками робочого рядка та проміжними пунктирними — 6 мм. Висота великих літер та малих з подовженими елементами (б, в, д, з, р, у, ф) становить 11 мм. У цих зошитах учні пишуть протягом усього року.

На уроці опрацювання нової літери вчитель, крім показу письма на дошці, використовує картки із зразковим накресленням літер, збільшених приблизно в 20 разів. У зошитах з письма представлені зразки написання літер, у тому числі й пунктиром, призначені для обведення. Однак при необхідності вчитель, надаючи дитині індивідуальну допомогу, може подати додатковий зразок і в процесі письма. Відповідно до шрифту, запровадженого для навчання письма шестирічних першокласників, накреслення літер у рядках здійснюється під кутом 65°.

Для забезпечення відповідного нахилу вчитель з перших уроків має подбати про правильну позу дитини під час письма, положення лівої й правої руки на парті та інші гігієнічні правила, а саме [28, 18−19]:

1. Під час письма тулуб дитини має перебувати у прямому положенні, не притискуючись грудьми до краю парти, голова трохи схилена до зошита так, щоб відстань від очей до вістря ручки становила близько 30 см.

2. Ноги мають стояти на підніжці або на підлозі.

3. Обидві руки мають бути розташовані на парті.

4. Лікоть правої руки ні в якому разі не повинен звисати з парти.

5. Ручку слід тримати трьома пальцями — великим, середнім і вказівним без зайвої напруги, під кутом близько 45°, кінець ручки має бути спрямований до правого плеча.

Відстань від вістря ручки до вказівного пальця — 1,5—2 см.

Дотримання правильної постави під час письма можливе лише за тієї умови, якщо висота парти відповідає зростові учня, на що вчитель повинен звернути особливу увагу, розсаджуючи учнів у класі. Крім зросту дитини, треба враховувати також її зір, визначаючи відстань від парти, за якою сидить учень, до дошки.

6. Зошит кладеться проти середини грудей так, щоб контрольна похила лінія по відношенню до лінії краю парти утворювала прямий кут. У міру заповнення сторінки зошит весь час пересувається вгору лівою рукою по парті так, щоб початок робочого рядка знаходився напроти середини грудей.

Для організації письма учнів на дошці треба встановити в класі підставку по всій ширині дошки так, щоб учень міг дістати хоча б до її середини. Письмо на дошці крейдою відіграє значну роль у зміцненні м’язів пальців, тому його слід запроваджувати не тільки на уроці (з метою вироблення координації рухів руки відповідно до конфігурації нової літери), а й у позаурочний час, заохочуючи учнів до письма, малювання на дошці.

Розташування в класі парт має бути здійснено також з урахуванням відповідних гігієнічних вимог: парти в класі можуть бути розташовані не більш як у три ряди; відстань від першої парти до дошки не повинна бути меншою ніж 2 м, а від останньої — не більшою як 8 м; світло має падати на дошку зліва стосовно учнів; поверхня дошки має бути вкрита зеленою або світло-коричневою матовою фарбою; при необхідності біля дошки повинні бути встановлені додаткові світильники, від яких світло рівномірно відбивалося б на поверхню дошки, не створюючи на ній відблисків [34, 58].

На уроках письма, як ні на яких інших, учитель має дотримуватись режиму, який би чергував дитячу працю з відпочинком. Крім 3—4-хвилинної динамічної паузи в середині уроку, необхідно проводити дві додаткові фізкультхвилинки в межах кожної половини уроку. Після кожних 5 хв письма вчитель змінює вид роботи, даючи можливість відпочити м’язам рук й очам.

Дотримання організаційних і гігієнічних правил постановки навчальної роботи з письма має бути в полі зору вчителя на кожному уроці, оскільки від цього залежить не тільки успіх в оволодінні графічними навичками, а й здоров’я дітей.

Розділ ІІ. Шляхи реалізації естетичного виховання першокласників засобами каліграфічного письма

2.1 Методичні засади навчання письма у взаємозв'язку з естетичним вихованням

Всебічний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміння відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. «Краса, — писав В. О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро. Краса вчить розцінювати зло і боротися з ним. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки якому ти інакше ставишся до самого себе» [67, 49].

Естетичне виховання тісно пов’язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого — стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості і дружби. Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не намагалася компенсувати цей недолік.

Одна з важливих умов багатства естетичних потреб, почуттів, переживань є глибокий інтелектуальний розвиток людини. Тому мета естетичного виховання — широко ознайомити дитину з досягненнями світової і національної культури, розуміти прекрасне у всіх його проявах: мистецтві, природі, праці, в суспільних відносинах, у вчинках людей [12, 64].

Естетичне виховання у навчальній, виховній діяльності здійснюється у комплексі з розумовим, патріотичним, трудовим, фізичним, моральним, економічним. Також воно не відірване від навчально-виховного процесу. Перед вчителями початкової школи стоїть завдання формувати в учнів естетичне ставлення до дійсності, розвивати естетичні потреби і здібності у процесі навчальної діяльності.

Красиве письмо — важливий засіб естетичного виховання. Воно радує око того, хто пише, і того, что читає написане. Учень, який красиво пише, із задоволенням виконує письмові роботи з української мови, і завдяки цьому досягає більших успіхів. Водночас каліграфічне письмо сприяє грамотності. Відомий російський методист С. П. Редозубов писав: «Борючись за гарний почерк, ми, по суті, боремося за грамотність учнів» 26, 9[]. І нарешті, привчаючи школярів до охайного й точного виконання письмових робіт, виробляючи їхній почерк, учитель виховує повагу до власної праці, відповідальне ставлення до виконуваного завдання, навичку до чистоти й охайності. Ці корисні навички допоможуть і в навчанні, і в майбутній діяльності учнів.

Як бачимо, відводити каліграфії по 6−8 хвилин на кожному уроці мови, як вимагає програма для початкових класів просто необхідно.

Результати досліджень переконливо показали, що «уроки письма володіють значними можливостями для здійснення естетичного виховання дітей. Більшість із них здатна повноцінно засвоювати навчальний матеріал за умови створення оптимального режиму сприяння (педагогічного, психофізіологічного, методичного, гігієнічного), розвитку природних задатків і здібностей» [58, 23].

Досвід роботи з шестилітками засвідчив, що найбільші труднощі виникають під час навчання їх письма. Зумовлені ці труднощі віковими особливостями нового контингенту учнів і специфікою предмета.

Програмою з письма передбачено навчити дітей зображувати рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту; детально аналізувати графічний образ друкованої і писаної букви, зіставляти і порівнювати структурні компоненти рукописних великих та малих букв. Головне завдання вчителя — допомогти дітям найбільш простими, легкими й економними засобами оволодіти способами письма.

Із завдань видно, що паралельно з формуванням технічних (уміння користуватися правильним способом письма) і графічних (уміння правильно зображувати букви та їх поєднання) навичок учителю необхідно формувати загальнонавчальні вміння і навички, які безпосередньо впливають на графічне зображення літер, зокрема: правильно сидіти за партою, тримати зошит і ручку під час письма, орієнтуватися в розліновці зошита тощо.

Успішне розв’язання такої великої кількості завдань неможливе без знання вчителем причин і характеру труднощів, які лежать в основі навчання дітей письма. Систематичне і цілеспрямоване застосування вчителем спеціальних завдань і вправ корекційного характеру допоможе учням позбутися зазначених помилок. Дітям, графічні навички яких слабо формуються внаслідок незрілого просторового сприймання, недостатнього розвитку окоміру, необхідно показувати початок робочого рядка і міжрядковий простір. Обов’язковими є зразки написання букв та їх сполучень.

За свідченнями досліджень науковців Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України, труднощі у засвоєнні письма пов’язані з недосконалою координацією рухів, недостатнім розвитком дрібних м’язів кисті, незавершеним окостенінням кисті; незрілістю кінестетичного контролю тонких рухів [65, 17]. Як наслідок — лінії під час письма «тремтячі», на місцях овалів та півовалів — ламані, викривлені, занадто великі, виходять за межі рядка. Для дітей з такими вадами доцільно зменшувати обсяги письмових завдань; ефективний прийом, коли вчитель пише рукою учня. Під час перерв між письмом окремих рядків букв доцільно розслабляти м’язи кисті руки, чергуючи її вільне положення на парті зі спеціальними вправами.

Повноцінне оволодіння письмом гальмує також знижена здатність дитини до автоматизації рухових навичок. Такі діти відчувають утруднення при безвідривному написанні елементів букв, складів і навіть окремих букв; перехід до безвідривного письма відбувається в них із запізненням. Темп письма таких дітей повільніший, ніж у основної частини учнів. Рухи їхніх рук скуті, непластичні, що зумовлює написання літер різної висоти, відсутність поєднань [66, 19].

У процесі колекційної роботи для цих дітей також слід скорочувати обсяги письмових завдань. При написанні букв, складів, речень використовувати тактування. Наприклад, письмо рядкової букви «и» йде під лічбу «раз — і - два — і». Цей прийом слід застосовувати лише після того, як діти засвоять накреслення букви, напишуть її 2—3 рази, і з орієнтацією на швидкість письма «середнього» учня. Для таких дітей доцільно також використовувати самодиктант (таку послідовність написання елементів літери, як пояснював учитель). Письмо під тактування не повинно бути тривалим, обов’язкові інтервали, які можна заповнити тихою, плавною музикою. Саме спокійний, рівномірний ритм допоможе розвинути в учнів плавність рухів, сформувати відносно високу швидкість письма, каліграфічний почерк.