Культура Київської Русі

Контрольна робота № 1.

Варіант № 10.

Культура Київської Русі, традиції, освіта, письменність, література, музика.

Зміст: 1. Вступ. 2. Кирило та Мефодій — просвітники слів «янь. 3. Володимир Великий у культурному розвитку. 4. Ярослав Мудрий й культурний розвиток Київської Русі. 5. Характерні особливості рукописної книжки Київської Русі. 6. Літературні пам «ятки Київської Русі. 7. Музичне мистецтво Київської Русі. 8. Внесок Київської Русі у розвиток культури.

Вступ.

Київська Русь — одна із могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль історії східних слів «янь та інших слів «янських народів. Давньоруська держава сприяла їхнього суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала й розвивала торговельні, політичні і культурні зв «язки із багатьма країнами Заходу й Сходу. Вона тісно співпрацювала із Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов «янськими — Польщею й Чехією. Активно розвивалися культурні відносини із південними слів «янами, особливо із Болгарією; як відомо, південнослов «янська писемність справила вплив на писемність Русі, а із XI—XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов «янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних й південних слів «янь, близькість їхніх культур та історичної долі.

Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу й Закавказзя.

Діти київських князів були пошлюблені із більшістю царських батьківщин Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів.

Спільність мови, територї, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини («Руська Щоправда »), спільна боротьба із ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомішого ставлення щодо про «єднання руських в одну державу.

Кирило та Мефодій — просвітники слів «ян.

Святі рівноапостольні просвітники слів «янь, брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, співуче, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному із монастирів на горі Олімп.

Костянтин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим. Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де уже живий Мефодій. Брати взяли у собі важкий послух — нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в «чудесний спосіб «сподобили мощі священномученика Климента, а Костянтин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані «руськими письменами », а також зустрів русина, який мовивши мовою руською, й від нього перейняв її.

Почувши про освіченість й мудрість братів, моравський князь Ростислав запросивши їхнього пропагувати слово Боже мовою слів «янь. Вони дали згоду.

разом з братом святимо Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом й Ангаляром святий Костянтин уклав слів «янську абетку, переклав 863року Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.

Володимир Великий у культурному розвитку.

По смерти Ярополка Володимир (980— 1015) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель — слів «янських, фінських, тюркських. Спільною їм був княжачи влада.

У цих землях постійно спалахували повстання, котрі Володимир придушував, але й військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців й сформував власне воїнство, із яким був у приязних стосунках.

З цого середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуду та ін. Цю політичну акцію відзначають й билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих «ясних князів «й роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, з сильною економікою, зі сталими торговельними й дипломатичними зв «язками.

Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл й розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише із допомогою консолідуючої сили, якою на тієї годину був релігія. Прораховувались усі варіанти — політичний й світоглядний — як самим князем, то й його радниками. Потрібна був програма, що задовольнила б й народ, й уладові, й сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слів «янської Русі.

Християнство не було б чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ «я, котрі не малі подвійних трактувань й були досить гуманними порівняно із католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей з сімей як свого оточення, то й жителів міста із наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно із освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення успенської церкви, відомої як Десятинна — Першого православного храму Київської Русі.

Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в які готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.

Ярослав Мудрий й культурний розвиток Київської Русі.

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019— 1054), прозвань Мудрим, який єдино-владно правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні і дипломатичні зв «язки з західноєвропейськими володарями. В частности, він пошлюбив своїх дітей із багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили доньки Ярослава, смердоті несли з собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анні Ярославни із королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вон стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: «За згодою дружини моєї … «чи » … у присутності королеви Анні «. Після смерти Генріха І Ганна був регентшею й досить успішно керувала королівством. З собою вон привезла слів «янське Євангеліє, на якому присягали усі наступні правителі под годину коронування. На терени Франції Ганна принесла найвищі досягнення культури України-Руси й гідно їхнього продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було б багато освічених людей, котрі навчали грамоти, малювання, мозаїчної справ, переписування книжок, співи. У тієї годину на Русі уже існували нотний спів й нотне (крюкове) письмо.

Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорити: Ярослав многи книжки списавши, поклавши церкви Святої Софії «, зібрав першу в Україні бібліотеку.

Ярослав зібрав навколо собі освічених людей — Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його сін Малк-Мстиша, онук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його сін Остромир, для якого переказано Білоконеве відоме Євангеліє, сін Остромира воєвода Вишата, сін його Ян, діяч часів синів Ярослава — 7 поколінь.

Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали «Руську правду », літописи, літературні зводи, котрі і сьогодні мають велику цінність.

Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам «яні будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було б зведено чотири в «їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золота (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво й триповерхові будинки із балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань й 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві 1018 року.

Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам «яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися до одного потік, який давши ту неповторну єдність й своєрідність, чим й нині пишається Український народ. Зведення як храмів, то й світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

Характерні особливості рукописної книжки Київської Русі.

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні лише їй особливості. Вже майстрів перших відомих нам книжок характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книжок залежно від змісту та призначення: чи великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, чи невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані і скомпоновані гармонійно, а їхнього обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, котрі робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт — статут та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Статут та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. як правило, текст писали у два кольори: чорним й червоним. Червоним •— Перші рядки, звідси вираз «червоний ряд », а також окремі слова чи речення, на котрі читач винен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом із рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч под це правило, не підпадали. Порожні місця заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їхні виконували кіновар «ю. Допоміжний апарат — колонтитули, колонцифри — також писали червоним кольором — це робило книжку ошатною й святковою.

У оформленні староруської книжки широко використовували декоративний елемент — в «язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва чи слово відігравали роль орнаменту, їхнього писали червоною фарбою, а престижних виданнях — золотом.

Рукописна книга був насичена ініціалами, що виконували декоративні і символічні функції. Вражає їхні розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукописної книжки, у руській майже не зустрічаються чи зустрічаються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.

Широко й зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їхні заподіяння — привернути увагу читача до початку розділу. У одній книзі могло бути від 3 до 6 заставок, але й відомі рукописи, де їхні набагато понад. У композиції окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української народної творчости. У окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше — рамки й таблиці.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книжки були мініатюри. Вони поділяються на вихідні, чи лицеві, і тих, що власне «відкривають «текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації «розсипані «за текстом: чвертьта півсторінкові, оборкові, з полів. Характерна особливість цого періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, бо і понад зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи із великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.

Усі рукописні книжки «одягалися «в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добро висушені і оброблені дошки, котрі надійно скріплялися із блоком, їхнього покривали шкірою, а подекуди і коштовними тканинами, металевими прикрасами — жуковинами та середниками, котрі були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою сканню, філігранню, зерню, фініфтю, але в середниках малювали сюжетні сцени зі святого листи чи житія. Такі оправи називались окладними. Обов «язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті із металу, найчастіше із бронзи.

За окремим замовленням обріз рукописної книжки оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому чи золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак книга був схожа на коштовну річ чи ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книжки невідома, лише зрідка ми подибуємо згадки про імена, але й смердоті не достовірні. Напевно можна говорити про школу чи спрямування в оформленні книжки, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі. Рукописні книжки стали цінним надбанням нашої культури.

Літературні пам «ятки Київської Русі.

Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали ". Усе це зумовило формування унікального явища — літератури періоду Київської Русі.

У літописах поряд з дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного слова. Це, зокрема, «Повчання Володимира Мономаха дітям », яку зберіг для нас суздальський чернець Лаврентій. У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем й утримувати державу. Колі клят-вовідступництво й сваволя були майже нормою співжиття, він учив бути вірними слову, не давати сильним губити людину, стверджуючи ті, що сам він не кривдив: «ані бідного смерда, ані бідну вдову ». Перед нами постає мудрий державець, освічена, відважна людина, Яка не знала спокою й віддавала усі сили на зміцнення й розбудову країни. Такий заповіт міг із «явитися лише в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави.

Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у «Слові про закон й благодать », Іларіон працював разом із Ярославом Мудрим, що засвідчується статутом князя: «се з князь Великий Ярослав, сін Володимерь… сгадал есьм з митрополитом Ларионом… «Геніальність його незаперечна, адже він був перший, хто на такому високому рівні, із такою духовною віддачею написавши твір, який пізніше ставши взірцем для наслідування. До речі, «Слово… «Іларіона на півтора століття старше за «Слово про полку Ігоревім » .

Вражають пластична ясність й конструктивна цілісність «Слова… ». Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її «каганам », Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов «язані і логічно входять один на одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, заговорили українською у «язуючи все із долею народу руського.

У першій частині йдеться про взаємозв «язок двох заповітів: старого — «закону «— й нового — «благодаті «. Взаємозв «язки подаються в усталених символічних схемах того години. Через світову історію прославляється Русь. Наголошується, що для нової віри потрібні нові люди. У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина — похвальне слово Володимиру та землі руській, котра посідає гідне місце серед країн світу, утвердження рівності всіх народів, хвала за одержану можливість уведення в обіг на Русі набутків християнства. Богословська думка й політична ідея, єдність народів становлять жанрову своєрідність «Слова… «Іларіона.

Вершина поетичної творчости київської доби — «Слово про полку Ігоревім ». Його автор палко любити свій край й співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос з лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність й вболівання за події, про котрі йдеться. Такий твір міг бути написань лише в суспільстві, яку мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.

Основна тема твору — єднання в ім «я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил у тому, щоб уникнути вже зроблених помилок.

На особливу увагу заслуговує літературна пам «ятка «Слово про погибелі російської землі «, написана приблизно в 40-ві рокта XIII ст. у зв «язку із татаромонгольським нашестям. Вона становить науковий інтерес як у нас собі, так й у зв «язку зі «Одне слово про полку Ігоревім ». Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології. Ці світські твори поєднують елементи уславлення й плачу, головний герой вони — земля руська, обидва написані после поразок. Пам «ятку знайдено у Псково-Печорському монастирі; уперше опубліковано 1892 р. у «Пам'ятниках древньої писемності «(СПб. — Вип. 84).

Музичне мистецтво Київської Русі.

Музичне мистецтво східних слів «янь доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.

У усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісня, похоронні Плачі і голосіння, їхнього найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості.

Плин години зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший — билинний епос, що активно розвивався у Х—XI ст. У билинах у художньопоетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Микитович, Альоша Попович, Микула Селянинович. Історія зберегла також імена народних співців билин — Бояна, Митуси, Ора, згадки про які зустрічаються у «Слові про полку Ігоревім », Іпатїївському літописі та ін.

Носіями народного мистецтва були блазні. Ці обдаровані виконавціімпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музикантаінструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних розваг, святий, урочистих подій; нерідко їхнього запрошували до боярських та княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до цих «веселих молодців », як їхнього називали в тих часи.

Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням істориків, починаючи із середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили под музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиню Ольгу, Яка под годину свого перебування у Константинополі 945 р. був вражена грою на різних інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме із того години орган поширюється на Русі.

На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Учасниками князівських розваг, святий у княжих палатах були співці — сказителі билин, скоморохи.

Музіка супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.

Багатство й різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.

Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові — гудок, смик; щипкові — лютня, гуслі, псалтир; духові — роги, сурми, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні — бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, котрі сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.

Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. Там, зокрема, зображено музик, котрі грають на духових та струнно-щипкових інструментах.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів.

Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом (від давньослов «янського «знам «я «— знак). Відповідно й східнослов «янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, чи крюковою. Запозичений із Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слів «янь. Так було в інтонуванні текстів помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних плачів.

Основою знаменного розспіву стали «гласи «— хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був суто вокальний, без супроводу. Його краса й самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.

У Київській Русі із «явилися центри навчання співи. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, що були одночасно диригентами і вчителями співи. Важливу роль у формуванні і поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська Лавра. Серед відомих майстрів церковного співи слід назвати деместика та піснетворця Стефана.

Багата і різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підґрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.

Внесок Київської Русі у розвиток культури.

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слів «янь, протягом IX—XII ст. вибудувала самобутню й високу культуру, Яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії. Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про їхнього самобутність й спростовують тези окремих науковців про іноземні впливи, котрі особливо були популярними серед вчених у ХІХ й на початку XX ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам «яток й написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира й Ярослава працювали школи. Народилася й утвердилася любов до книжки, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книжки. Утворюються бібліотеки — перша із них був при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — «книголюбцями ». Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, «шануючи часто щодня і в нощи », був палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На шкода, до відома наших днів дійшло мало світських творів, але й «Слово про Ігорів похід «серед них посідає чільне місце. Один з найвизначніших світських творів періоду Київської Русі — це «Повчання «дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їхні до світу й злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення й мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут образи богатирів — це уособлення патріотизму й мужності, героїки й безмежної відданості Батьківщині.

З прийняттям християнства витісняється традиційна дерев «яно архітектура, на зміну їй приходити мурована, візантійського типу, котра частково увібрала у собі традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П «ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.

Високого рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не лише на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби з золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

Культурі Київської Русі притаманні також спільні риси в різних галузях духовної й матеріальної культури — житті, одязі, промовах побуту, декоративноприкладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчости, що на сьогодні являє нам єдину спільність — культуру Київської Русі.

Використана література.

1. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навч. посібник.

— До.: МАУП, 1998. — З. 232.

2. Теорія та історія світової й вітчизняної культури: Підручник / Горбач.

Н.Я., Гелів С.Д., Росінська З.П. та ін. — Львів: Каменяр. 1992 — С.

166.