Хронічний коліт

РЕФЕРАТ на тему:

Хронічний коліт Хронічний коліт Хронічне неспецифічне запалення кишечнику з порушенням його функції та структурними змінами слизової оболонки у вигляді запалення, дистрофії, атрофії називають хронічним ентероколітом.

Етіологія та патогенез. Нині педіатри і гастроентерологи звертають увагу на збільшення розповсюдженості хронічних неспецифічних захворювань у дітей. Згідно зі статистичними даними їх частота в різних регіонах коливається від 5−12 до 59,6 на 1000 дитячого населення. Якщо вважати, що хронічні захворювання кишечнику є джерелом формування поєднаної патології органів травлення, то стає очевидною необхідність їх ранньої діагностики. Остання може відіграти важливу роль у запобіганні прогресуванню процесу й ортофункціональним змінам кишечнику, втягуванню у патологічний процес органів, що функціонально зв’язані з цим відділом травлення.

Епідеміологічні дослідження показали, що перенесені гострі кишкові інфекції є причиною хронічного неспецифічного запалення кишечнику. Інфекційні агенти призводять до порушення цілості клітин тканин травного каналу, їхньої деструкції або морфологічної метаплазії. Внаслідок цього утворюються чи вивільнюються антигени, генетично чужі організму, які впливають на імунну систему. На фоні пригніченої супресорної активності накопичуються клони цитотоксичних лімфоцитів і продуцентів антитіл, спрямованих проти антигенних структур автологічних тканин травного тракту.

Наступним за значенням фактором ризику є зниження місцевого імунологічного захисту кишечнику, що характеризується відносним зниженням вмісту в копрофільтрах секреторного імуноглобуліну А. Крім того, відбувається зниження активності клітинної ланки імунітету, що проявляється зменшенням абсолютного та відсоткового вмісту Т-лімфоцитів, а також їх функціональної активності. Зміни неспецифічної реактивності та імунного статусу організму негативно впливають на мікробний склад кишкової мікрофлори, посилюючи ступінь дисбактеріозу. Взаємний негативний вплив неспецифічного імунологічного захисту організму та кишкового дисбактеріозу збільшує ці зміни, створюючи, таким чином, хибне коло, наслідком якого є стійке запалення кишечнику. Друге місце серед факторів, що спричинюють захворювання, посідає нераціональне харчування. Певну роль відіграє харчова алергія, наявність первинної ферментативної недостатності кишечнику та підшлункової залози, а також природжена патологія кишечнику. До формування захворювання призводить також нераціональне тривале застосування медикаментозних засобів, особливо антибіотиків.

Клініка. Головними симптомами хронічного ентероколіту є біль у животі та порушення характеру випорожнень. Болі в животі неоднорідні за своїм характером. Типовою локалізацією є пупкова ділянка, але біль може мати розлитий характер, можлива іррадіація в підлопаткову ділянку, праве підребер'я та епігастральну ділянку. Найчастіше біль має нападоподібний характер, інколи буває ниючим, тупим. Сильний біль характерний при ушкодженні товстої кишки. Виникає гостро після вживання грубої, подразнювальної їжі, холодної рідини, за характером нагадує коліку. Еквівалентом болю є симптом прослизування: у дитини після приймання їжі виникає ослаблення випорожнення. Цей симптом найчастіше відзначається при тотальному ушкодженні кишечнику.

Ще одним важливим симптомом ентероколіту є розлад випорожнень у вигляді чергування проносів і запорів. Діарея відмічається при переважному ушкодженні товстої кишки. Характерний великий об'єм випорожнень світло-жовтого кольору з домішками слизу, інколи з кров’ю. Переважання гнилісних процесів обумовлює смердючий запах калу та лужну реакцію. При процесах бродіння у кишечнику калові маси пінисті, з пухирцями газу, мають кислу реакцію. Рідко відмічають посилене відходження газів.

До найпостійніших симптомів ентероколіту належать метеоризм, особливо у нижній частині та бокових відділах живота. Ці симптоми посилюються у другій половині дня, більше виражені у дітей з непереносимістю коров’ячого молока. Характерні також буркотіння та переливання, які виникають у різних відділах живота. При тривалому перебігу ентероколіту спостерігаються затримка зростання маси тіла, рідше зросту, порушення трофічних процесів, ознаки полігіповітамінозу. Хворі скаржаться на слабість, нездужання, головний біль, стомлюваність, дратівливість.

Діагностика. Діагноз визначають на підставі даних анамнезу, клінічних проявів, результатів лабораторних та інструментальних досліджень. Для визначення діагнозу необхідна наявність не менше трьох симптомів:

1. Помірний або переймистий біль у ділянці пупка або по всьому животу, який частіше припиняється самостійно або після акту дефекації та відходження газів.

2. Нестійкий характер випорожнень.

3. Метеоризм та буркотіння в животі.

4. Непереносимість молока, овочів, фруктів.

5. Поліфекалія. У копрограмі виявляють лейкоцити, епітеліальні клітини, кристали жирних кислот, розчинні білки. Ендоскопічне дослідження дистального відділу товстої кишки дозволяє в усіх хворих діагностувати запальні зміни слизової оболонки у вигляді катарально-фолікулярного та субтрофічного проктосигмоїдиту.

Диференційний діагноз хронічного ентероколіту проводять із інфекційними та неінфекційними захворюваннями: дизентерією, сальмонельозом, кампілобактеріозом, ієрсиніозом, лямбліозом, неспецифічним виразковим колітом, хворобою Крона, поліпозом і дивертикулом кишечнику, синдромом подразнення товстої кишки, лактазною недостатністю тощо.

Лікування. Головне завдання, яке стоїть перед лікарем, — відновлення порушених функцій кишечнику та запобігання загостренням захворювання. Призначають дієту № 4. Для нормалізації кишкової флори застосовують бактеріальні препарати: лактобактерин, біфідумбактерин, колібактерин, біфікол. Ефективно нормалізує мікрофлору бактисубтил, споробактерин. Антибіотики призначають суворо за показаннями при стійких запорах, загостренні осередків хронічної інфекції. Для замісної терапії використовують ферментні препарати (панзинорм, фестал, дигестал та ін.). Щоб нормалізувати моторну функцію кишечнику, застосовують седативні, міотропні та спазмолітичні засоби, а також препарати з різнобічною дією (галідор, пробактин, реасен, імодіум тощо). При виражених запальних змінах у дистальному відділі товстої кишки призначають мікроклізми з відвару ромашки, коларголу, олій обліпихи, вазелінової та шипшинової.

Профілактика. Первинна профілактика повинна охопити дітей, які страждають на функціональні порушення (запори), харчову алергію, дисбактеріози. Багато важить правильна організація режиму харчування, боротьба за природне вигодовування немовлят. Важливе також обгрунтоване та запроваджене суворо за показаннями лікування антибіотиками.

Диспансеризація передбачає вияв хворих та їх облік.

Прогноз при правильній діагностиці та своєчасно проведеній терапії сприятливий Література:

1. 1.Бронштейн А. М., Мельникова Л. И., Фирсова Р. А. и др. Анализ результатов клинических испытаний аналогов празиквантеля при кишечных цестодозах и трематодозах // Мед. паразитол. — 1993. — № 2 — С. 16−17.

2. 2.Гельминтозы человека / Под. ред. Ф. Ф. Супрунова. — М.: Медицина. — 1985. — 368 с.

3. 3.Генис Д. Е. Медицинская паразитолгия. — М.: Медицина. — 1991. — 240 с.

4. 4.Інфекційні хвороби / За ред. М.Б. Тітова. — К.: Вища школа, 1995. — 568 с.

5. 5.Инфекционные болезни / Под ред. Е. П. Шуваловой. — М.: Медицина, 1995. — 656 с.

6. 6.Кимардинов Х. К. Серологическая диагностика фасциолеза у человека // Здравоохранение Таджикистана — 1984. — № 4. — С. 78−80.

7. 7.Камардинов Х. К. Фасциолез у человека // Мед. паразитол. — 1985. — № 5. — С. 17−20.

8. 8.Машковский М. Д. Лекарственные средства, т. 2. — Харьков, 1997. — 656 с.

9. 9.Озерецковская Н. Н., Зальнова Н. С., Тумольская Н. И. Клиника и лечение гельминтозов. — М.: Медицина. — 1985. — 184 с.

10. 10.Рахманов Э. Р. Сравнительная эффективность лечения больных хроническим фасциолезом в зависимости от клинических форм // Здравоохранение Таджикистана. — 1985. — № 3. — С. 43−47.

11. 11.Фасциолез печени / В. Л. Коваленко, В. В. Хрячков, В. В. Лукин и др. // Архив патологии. — 1990. т.52, № 10. — С. 59−61.