Комиссия Європейського Союзу

Комиссия Европейского союзу.

Комиссия посідає особливе місце у системі керування справами Європейського Союзу й як наслідок викликає підвищений інтерес в усіх, хто займається проблемами західноєвропейської інтеграції. По-перше, як така Комісія є специфичес-ким інститутом, якому дуже важко знайти аналог в многочис-ленных міждержавних утвореннях — як існуючих нині, і раніше існували. Саме в цьому труднощі й суперечки у трактуванні статусу юридичної природи Комісії. По-друге, — і це наочно підтверджується на практиці, — роль Комісії у житті співтовариств та Європейського Союзу виключно велика, і жоден інший інститут не виконує що обсяг роботи з вищому рівні управління, як Комісія. По-третє, Комісія є інститутом, важливий у час. Він так і безпосередньо включений до процесів дальней-шего розвитку Європейського Союзу, від нього на вельми великий степе-ни залежить розв’язання проблеми, висунутих часом, увесь перебіг трансформації співтовариств одразу на порозі XXI в.

За десятиліття свого існування Комісія пройшла скільки етапів розвитку, які у повною мірою відбили щаблі інтеграції, її перепади. Відповідно змінювалися функції, зада-чи і відповідних повноважень Комісії. Невипадково, що у установчих договорах її призначення визначається по-різному. Договір ЄОВС 1951 р. виходив речей, що Комісія (як наступник Вищої керівного органу) мусить бути інститутом, який ініціює і при-нимающим самостійно важливі рішення. Тільки самих ответ-ственных ситуаціях необхідно було отримати згоду Ради. Договори про ЄЕС і Евратоме 1957 г., проте, глянули на Комісію іншими очима. Хоча які й відвели їй роль ініціатора і разработ-чика «законодавства» співтовариств, але за цьому позбавили її права самостійного прийняття рішень. Разом про те Комісії прида-ли повноваження, необхідних виконання «законів» та інших важливих правових актів співтовариств. У Маастріхтському договорі можна назвати прагнення підвищити статус Комісії, розширити коло завдань, які нею завдань. Один із статей Договору ставить її врівень із Верховною Радою міністрів. Проте він менш Договір Європейському Союзі не вніс принципових змін — у загальний статус Комісії.

Изменения звелася до з того що посилилися наднаціональні характеристики Комісії, дозволяють їй здійснювати життя політику, як стосовно державам-членам, тобто. внутрішньої політики, і стосовно третім країн і іншим міжнародних організацій, тобто. зовнішній політиці. Комісію часто-густо називають «хранителем договорів», що у чому підтверджується закріпленням з ним повноважень, дозволяють прини-мать заходи для відновленню порушених принципів учредитель-ных договорів і спираються ними правових актів.

Применяя до інституційної системі співтовариств загальні підходи концепції поділу влади, можна вважати, що Комісія — та інституція, можна порівняти зі структурами виконавчої влади тра-диционной моделі держави. Та це порівняння дуже ус-ловно. Оскільки до тієї ж галузі «влади» певною мірою ставляться ще й Європейський рада, і Раду міністрів, постоль-ку Комісія становить тільки п’яту частину, підсистему у структурі виконавчої. Потреба ній виникає речей, що інші складові виконавчої здійснюють своєї діяльності не постійно, а шляхом проведення сесій і засідань. Тим більше що обсяг виконавчої діяльності, дуже существен-ный навіть у момент освіти співтовариств, стає дедалі більше, що своєю чергою обумовлює потреба у постійному совершенст-вовании організаційних форм.

Комиссия не лише постійно функціонуючим ин-ститутом. Тоді як Європейська рада і Раду виконують функції, які можна порівняти із загальним директивним руковод-ством і законодавством, Комісія, маючи правом инициа-тивы, контролю та, — що можна підкреслити особливо, — правом распоря-дительства, включно з правом брати участь у встановлених межах повноважень і встановленому порядку свої власні управлінські правові акти, покликана вирішувати колись всього завдання, які ограничивают-ся виконанням і застосуванням рішень двох цих інститутів. Інакше кажучи, Комісія є певної складовою пра-вительства, коли казати про уряді загалом. Зіставлення Комісії з урядом не витримує критики з тієї простої причини, що уряд приймає рішення, а Комісія цього права у принципі позбавлена.

Поэтому всяка пряма аналогія між Комісією та правитель-ством будь-якого суверенної держави неправильна. Швидше, можна казати про Комісії як «про свого роду органі, вищої бюрократії виконавчої. Але попри всі подібних застереженнях не можна ні про те, що вона досить ближчі один до постійної державної службі, що називається дедалі більше адміністрацією. Щоб переконатись у цьому, корисно ознайомитися про те як освічена, організовано й діє Комісія, який її основне призначення.

Прежде всього слід з відповіддю у тому, чому реалізували початковий задум. Адже попередник нынеш-ней Комісії — Вищий керівний орган ЄОВС задумувався як «самодостатній» інститут, здатний, зазвичай, самосто-ятельно забезпечувати рішення управлінських завдань. Було у вигляді, що діятиме значною мірою автономно, без сильного контролю з боку урядів держав-членів. Але такі ідеї, отражавшие прагнення європейських «федералис-тов» закріпити й обіцянками посилити наднаціональні риси у розвитку меха-низма інтеграції, не зустріли достатньої підтримки учредите-лей ЄОВС. Хоча Вищий керівний орган було визначено у Па-рижском договорі 1951 р. як головний виконавчий інститут Співтовариства, повноваження цього важливого органу поширювалися переважно не так на уряду та їхнього установи, але в підприємства. Як противаги йому реалізації власного контролю госу-дарства-члены ЄОВС утворили Спеціальний Рада міністрів.

Вместе про те саме Вищий керівний орган виконував зако-нодательные функції. Це повноваження виділяла їх у системі ин-ститутов ЄОВС й у будь-якому разі ставило вище Спеціального Ради міністрів, незважаючи великих статків, що у важливих питань Вищий керівний орган мав радитися зі Специаль-ным Радою міністрів чи отримувати його згоду.

Такой статус Вищої керівного органу не влаштовував руко-водителей які об'єдналися держав. У Римських договорах 1957 р., створили дві нові співтовариства — ЄЕС і Євратом, по ана-логии з Вищим керівним органом створили Комісії, які, проте, мали обмеженіші повноваження. У принци-пе відмінність між Вищим керівним органом і Комісією вільно чітко виражено з нового назві інституту. Це действи-тельно не вищий орган, його повноваження не лише скорочені, а й якісно змінені. Він займається законодавством, а виконує на основному функції законодавчої ініціативи.

Процесс ослаблення реального значення Комісії у системі ин-ститутов співтовариств тривав. Певну стабільність вніс Єдиний європейський акт з його процедурою співробітництва, включав-шей Рада, Комісію і Європарламент. Важливим був і положення про прийнятті Радою пропозицій Комісії у другому читанні кваліфікованим більшістю голосів. Але співвідношення престижу і реального авторитету Ради й Комісії неминуче схилялося на користь Ради.

В сутності, Комісія покликана виконувати завдання, пов’язані з функціонуванням співтовариств, створювати передумови їхнього розвитку. За всього значенні «законодавчого процесу» Комісія чинить і багато іншого, зокрема домагається реалізації права співтовариств. Вона розпоряджається фінансами співтовариств, займається проблемами реалізації прийнятої політики, веде готує договори і угоди в сфері зовнішньої політики України, наділена «правом розпорядження, прийняття рішень на встановлених випадках ». Її діяльність можна зводити до трьом головних напрямів — ініціатива, контроль і перетворення у життя прийнятих рішень Уявити собі сьогодні співтовариства без Комісії практично неможливо.

Комиссия не лише замислювалась як інститут співтовариств у самому сенсі цього поняття, а є їм. Її на відміну від ради цьому аспекті у тому, що вона з постійних службовців. Це посилює її «наднаціональний» харак-тер, перетворює в основний рупор евроэлиты. Безперечно, мова не про протиставленні Комісії іншим інститутам сооб-ществ. Це було заздалегідь приречене на невдачу, тим більше першу скрипку грає зовсім на Комісія. Важливо інше. Комис-сия як під назвою, а й у своєї психології, мисленню відбиває стан і висловлює інтереси интегрирующейся Європи.

Когда створювалася єдина Комісія, у складі було 13 членів. Ця кількість зростала зі збільшенням числа держав — чле-нов співтовариств. Але річ у цьому. Як встановлено в учреди-тельных договорах, в Комісії мінімум 1 громадянин кожного держави-члена. Було встановлено і максимум — максимум 2х громадян однієї держави. Отже, членів Комісії були менше 12 і більше 24. Якихось інших певних критеріїв установчі догово-ры не містили. У Маастріхтському договорі ця формальна неоп-ределенность усунуто. Як передбачено у статті 157, Комісія полягає з 17 членів. Цю цифру не придумана наново, у неї сприйнята з практики. Втім, не є незмінним пра-вилом. Після вступу до Європейський союз Австрії, Фінляндії та Швеції, чисельність Комісії було збільшено до 20 людина. Однак це склад то, можливо переглянутий. Слід лише згоду членів Ради. Розподіл встановленого числа мандатів не регулюється ніяким актом. Тут спрацьовує негласне правило у тому, що держави-члени «великий четвірки» (Великобританія, Німеччина, Італія й Франція) плюс Іспанія пропонують у складі комісії з два, інші ж країни — за одним члену. Як видно, й у інституті відбито принцип квотного представництва госу-дарств-участников з тим, проте, поправкою, що відмінності зведені практично до мінімуму й що неспроможні, отже, мати той ефект, що у Європарламенті чи Раді.

Членами Комісії може лише громадяни держав-членів. Цей принцип досить ясний та вже не потребує коментарях. Варто лише підкреслити, що формально цим положенням зв’язок члена Комісії зі своїми державою вичерпується, а, по проше-ствии етапу формування складу Комісії взагалі втрачає значення. Понад те, незалежність членів Комісії подчеркива-ется значно частіше і чіткіше. Передусім в центр ставляться їх високі професійні якості. У Маастріхтському договорі відзначається, що члени Комісії відбираються, по-перше, з урахуванням їх кваліфікації, а по-друге, за умови, що й неза-висимость поза сумнівом (ст. 157). Цей принцип новий. Ще Договорі злиття 1965 р. був особливо сказано у тому, що у інтересах співтовариств члени Комісії повинні бути цілком неза-висимы у виконанні своїх обов’язків (п. 2 ст. 10). Цей прин-цип відтворено на Договорі про Європейському Союзі (ст. 157). Члени Комісії нічого не винні ні шукати, ні отримувати вказівки від будь-якого уряду чи іншого органу. Натомість держави-члени взяли він зобов’язання поважати незалежність членів комісії і не прагнути впливати з їхньої діяльність. Привертає увагу ще одне важливе положення, призван-ное уберегти членів Комісії від спокус поєднати політику з комерцією або з планами забезпечити в майбутньому дохідне місце. Вони мають утримуватися від будь-яких дій, не совмес-тимых зі своїми обов’язками. Вони повинні займатися ніхто інший діяльністю, як приносить, не приносить вигоду; вони урочисто зобов’язуються після звільнення з Комісії поводитися гідно й скромністю щодо пропозицій занятті посад й отримання доходів. У порушення цих зобов’язань Суд співтовариств може клопотанням Ради чи Ко-миссии винести рішення, що відповідний член Комісії залежно від обставин то, можливо примусово звільнений у відставку чи позбавлений права за рахунок пенсій й інші пільги і (ст. 157 Маастрихтського договору).

Впрочем, не можна забувати, що у реальному житті незалежності членів Комісії від своїх урядів має певні преде-лы. По-перше, відбір «комісіонерів» — справа уряду, а по-друге, їх призначення залежить від згоди інших урядів, зазвичай, підтримують офіційно запропонованих кандидатів (потрібно консенсус). З огляду на, що члени Комісії призначаються п’ять років, в руках урядів залишається такий інструмент воз-действия ними, як право наступного призначення без будь-якого обмеження тривалості заняття посаді.

Члены Комісії, зокрема і її голова, призначаються урядами держав-членів на основі консенсусу (приня-тие рішення більшістю голосів виключено, оскільки йдеться про надзвичайно важливих питаннях) терміном на п’ять років з правом нового призначення той самий період після закінчення встановленого часу перебування на посаді. Члени Комісії у складі мають залишитись у відставку у разі, якщо Європарламент установленому порядку прийме постанову по винесенні вотуму недовіри Комісії: би за таке розв’язання має бути подано дві третини голосів за умови присутності простої більшості депутатів.

Амстердамский договір уніс зміни до ладу затвердження голови і членів Комісії, істотно підвищивши роль Європарламенту. Голова Комісії стверджується в посаді після отримання згоди Європарламенту (колись обов’язкової було лише консультативна процедура). Що ж до членів Ко-миссии, всі вони призначаються після досягнення «загального згоди» з кандидатом в голови (колись йшлося і про консультації з нею).

Повышение ролі Європарламенту у процесі призначення членів Комісії на повинен затіняти той факт, що вирішальний слово остает-ся за урядами держав-членів. Ніхто, поза ними, немає права пропонувати Європарламенту кандидати голови, а потім, коли Європарламент дасть свій згоду, окончатель-но призначати його. Європарламент самостійно може лише от-вести кандидатуру, але й з якого разі наділяється ініціативою пропозиції власного кандидата.

Член Комісії захищений під час виконання своїх зобов’язань від можливості усунення висунули його урядом. Крім смерті чи відставки пенсію, і навіть добровільної відставки передбачено лише одна можливість дострокового усунення — примусова відставка. Рішення звідси може взяти Суд со-обществ з двох підставах: 1) член комісії не задовольняє умовам, необхідним продовжувати виконувати обов’язки; 2) член Ко-миссии визнаний винним у скоєнні серйозного проступку.

Число заступників голови Комісії точно б не установле-но. Сказано лише, що Комісія може призначити зі свого середовища заступника чи двох заступників голови. Це явно менше шести заступників, які були в голови раніше. У прин-ципе питання заступників голови Комісії у відсутності досі пір важливого значення, тож вони призначаються без розгляду у Європарламенті і прямої участі урядів держав-членів.

Другое справа — голова комісії. Як свідчить практи-ка, від цього політичної постаті у що свідчить залежить як повсе-дневная діяльність співтовариств, а й їхні політика. Кожен предсе-датель однак накладає свій персональний відбиток в розвитку співтовариств. Амстердамський договір особливо відзначив роль голови, встановивши, що вона здійснює політичне руко-водство роботою Комісії. Характерно й те: голови, зазвичай, є представниками великих країн. Жоден пред-ставитель малої країни не обіймав ще цю посаду. Хоча председа-тель Комісії обирається на 2 року, немає обмежень у тривалості перебування цій посаді. Неодноразово голови залишалися посаді сталася на кілька термінів.

С 1985 р. функції і відповідних повноважень Комісії сформульовані у найзагальніших рисах. У центрі її уваги були й залишаються пробле-мы становлення спільного ринку. Вони охоплюють не лише собствен-но економіку, а й соціальної сфери, політичні стосунки держави й багато проблем міжнародних відносин. Комісія формули-рует рекомендації і висловлює думку з проблемам, затрагива-емым установчими договорами, як у випадках, коли це ними передбачається, і тоді, коли він вважає це. Комісія наділена правом приймати власні рішення і брати участь у прийняття рішень іншими подібними інститутами. Вона осуществля-ет також повноваження, передані їй Радою з метою реалізації ухвалюваних ним рішень.

" Сторожова «функція Комісії в тому, що вона аналізує стан справ у співтовариствах навіщо збирає інформації і виробляє перевірки, аналізи. Її огляди і доповіді направляють у Європарламент, Рада, інші установи співтовариств, прави-тельствам держав-членів. Якщо Комісія знайде, що якийсь з держав-членів не виконує своїх зобов’язань, вони можуть обмежитися загальним нагадуванням і дати державі 2 місяці для відповіді. Якщо держава прийме відповідних заходів або його пояснення визнають Комісією неудовлетвори-тельными, вона спрямовує даному державі своє мотивирован-ное висновок. Якщо сьогодні держава на цей знову реагує долж-ным чином, Комісія вправі звернутися у Суд співтовариств.

Полномочия комісії з «наведення порядку» у межах сооб-ществ можуть менш вже суттєвими. Їй нема право як виключати державу з Співтовариства, а й порушувати питання про цьому. Але через великий зацікавленості госу-дарств-членов в успішне вирішення співтовариствами що стоять їх завдань і взаємозалежності держав-членів досі гру-бых порушень ідей принципів, як і права співтовариств, не зазначалося. Діяльність Комісії сприяє з того що все, хто стосується, повністю виконують свої зобов’язання, будучи переконані, що інші сторони надходять точно також і що будь-який порушення Договору карається.

Рекомендации і думки Комісії носять обов’язкового характеру у кількох конкретних випадках. Комісія має давати Раді рекомендації щодо переговорів із третіми країнами относи-тельно загального митного тарифу (п. 2 ст. 111 Договору ЄЕС). Далі. Рада затребувана думка комісії з питання вступле-нии в Співтовариство нового держави-члена (ст. 237 тієї самої Догово-ра). Переважна більшість випадків Комісія виходить із загальних положень. За Радою залишається право приймати рішення, але па практиці він, зазвичай, потрібно було на позицію, зайняту Комісією.

Наряду зі «сторожовий» функцією першорядну роль дея-тельности Комісії грає право «законодавчої» ініціативи. Зазвичай, Рада самостійно, без пропозицій Комісії неспроможна приймати акти «законодавчого» характеру і выступа-ет з такою ініціативою. Що ж до Європарламенту, він ще більше обмежений у процес прийняття таких рішень. Йому предо-ставлено право вносити пропозиції щодо організації прямих і все-общих виборів у основі єдиного порядку всім государств-чле-нов. Рішення на даному випадку буде прийматися Радою. Якщо Європарламент дійшов підтримуваного більшістю депу-татов висновку про тому, що необхідно ухвалити правової акт Співтовариства у тій чи того питання, він може просити Комісію разра-ботать пропозицію.

На практиці Рада здебільшого приймає проекти правових актів, підготовлені Комісією не змінювалась. Це слідство пропрацьованого питання, кваліфікації Комісії. Ко-нечно, Рада прагне лідирувати стосовно ній. У Маа-стрихтском договорі є запис, дає підстави вважати, що відносини між Радою і Комісією здійснюватимуть понад сбалансиро-ванными: «Раду і Комісія консультують одне одного й по взаємної домовленості визначають порядок взаємодії» (п. 2 ст. 162). Але багато залежатиме від реальної співвідношення сил.

Значительное місце у діяльності Комісії займає собст-венно управління економіки й распорядительство. Ідеться багатьох сторін інтеграції у сфері економіки. Саме тут бачиться ана-логия з урядом держави, яке регулює ринкові відносини, контролює ціни, встановлює правила конкурен-ции тощо. Понад те, можна припустити, що виконавчі функції розширюватимуться й складати дедалі більше важливий компо-нент діяльності Комісії. У цьому плані Комісія розвиває своєї діяльності, з завдань, поставлених перед нею учре-дительных договорах, і навіть на виконання рішень Ради.

Правовые акти Комісії носять підзаконний характер. Вони мають відповідати як установчим договорами, і рішенням Ради. Правотворческая діяльність комісії і грунтуватися у часто на про переданих повноваженнях, тобто. повноваженнях, переданих їй Радою. Ця галузь досить широка. Своїми актами Комісія регулює відносини, возни-кающие у зв’язку з проведенням спільної політики і осуществле-нием намічених програм, у різні сфери розвитку спільного ринку.

Важным ділянкою діяльності Комісії є керівництво різними фондами, центрами, програмами тощо. У ЄОВС ще 50ые рік було освічений фонд на фінансування наукових иссле-дований, соціальних програм, тож виділення кредитів (для капи-тального будівництва, конверсії тощо.). У Евратоме виник Со-вместный дослідницький центр, має чотири відділення у різних країнах — в Бельгії, Німеччини, Голландії, Італії. У 1964 р. з підтримки програм по поліпшенню умов сель-скохозяйственного виробництва й маркетингу створили Європейський фонд підтримки сільського господарства, основне призначення якої полягає полягає у забезпечення проведення єдиної сільськогосподарської політики. Інший фонд ЄЕС — Європейський соціальний фонд, передбачений у статті 123 Договору ЄЕС, — займається проблемами зайнятості, включаючи допомогу безробітним, фи-нансированием програм з підготування й перепідготовки кадрів Третій фонд — Європейський фонд регіонального розвитку, создан-ный в 1975 р., — націлений на подолання відсталості окремих реги-онов. До цій групі фондів примикає Європейський фонд розвитку. Цей фонд має дві речі: по-перше, в нього «зовнішнє» призначення — допомогу ряду країн, входили до складу колишніх колоніальних держав Європи, а по-друге, він фи-нансируется безпосередньо державами-членами.

Свои рішення Комісія приймає більшістю голосів за умови, що у розгляд питання брало участь щонайменше дев’яти членів. Члени Комісії голосують персонально, у цьому числі дві члена від транспортування кожної великої країни. Колегіальність підкреслюється і та обставина, що члени Комісії несуть колективну відповідальність за її вирішення.

Комиссия у що свідчить схожа з урядом держави у орга-низации своєї роботи. Вона має великий і розгалужену профес-сиональный апарат, що нараховує понад 15 тис. людина. Апарат досить великий, а й спеціалізується. Для здобуття права опанувати роботу у нього, необхідно подолати досить тща-тельный відбір за низкою критеріїв: освіті, практичному досвідові, знання мов і культур т.д. Багато посади заміщуються по кон-курсу. У межах співтовариств діють власні правові норми, регулюючі трудові стосунки співробітників апарату. Це дуже розвинений великий розділ права співтовариств.

Определенную аналогію у структурі апарату Комісії можна знайти із розподілом функцій, компетенції і персоналу між міністерствами та інші урядовими органами. У ролі міністерств в співтовариствах виступають Генеральні дирекції, со-зданные за всіма основними напрямам діяльності співтовариств (зовнішні зносини, фінансовий контроль тощо.). Причому у сооб-ществах дуже сильний центральний апарат.

Каждый член Комісії має невелику групу радників, і навіть відповідний технічний персонал. Старші радники членів Комісії на чолі з генеральним секретарем чи шефом кабінету голови Комісії утворюють структуру, занимаю-щуюся питаннями підготовки роботи Комісії. У Главі з Гене-ральным секретарем діє Генеральний секретаріат, на кото-рый покладаються переважно підготовчі, координаційні функції і турбота про реалізації рішень Комісії, і навіть в зв’язку зі апаратом інших інституцій співтовариств.

Наряду з Генеральним секретаріатом в адміністрації Комис-сии є інші підрозділи. У тому числі Юридична служ-ба у якої чимало відомих юристів із різних госу-дарств-членов. Юридична служба представляє свої ув’язнення й рекомендації з питань, що з розвитком співтовариств, представляє Комісію в Суде громад та, що дуже важливо, зани-мается в певною мірою науково-дослідними разработ-ками. Є також Прес-служба, Об'єднавча служба пере-водов і конференцій, Статистична служба з самостійними службами, Служба офіційних публікацій, Служба безпеки та інших. Здебільшого умови роботи чиновників служби апарату сход-ны з умовами роботи національних служб адміністрації. Слід додати, що інтереси службовців в співтовариствах забезпечені хоро-шей захистом. У цілому нині робота у апараті Комісії стає дедалі привабливою.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.