Томас Августин Арн

Томас Августин Арн

Юрий Бочаров Его ім'я — Томас Августин Арн (Arne). У Великобританії його шанують як видатного діяча музичної культури XVIII століття. У країнах ж континентальної Європи (і Росія тут винятком перестав бути) про Арне майже нічого невідомо, як, втім, узагалі мало відомо про англійської музиці на той час, яку, по дивній традиції, прийнято вважати якийсь вторинної, несамостійною, отже, і гідної вивчення. Але, судячи з усього, анонімні творці такого підходу просто більше не спромоглися ознайомитися із музикою англійських майстрів XVIII століття. Їх, до речі, ще називають національними англійськими композиторами, підкреслюючи цим, що найбільший з музикантів, творили в Англії на той час, — Георг Фрідріх Гендель по своєму походженню і музичної освіти зовсім на був британцем. І все-таки англійська музика по смерті Пёрселла наприкінці XVII століття зовсім не від плекала катастрофічному занепаді, як здається з читання музично-історичних праць багатьох авторів (у тому числі російських). Так, годі й казати, історія розсудила отже найбільші композитори XVIII століття — Бах, Гендель, Вівальді, Телеман, Рамо, Глюк, Гайдн, Моцарт народилися в один інших країнах. А ось із іншими європейськими музикантами на той час творча постать Томаса Августина Арна, здається, цілком порівнянна.

Арн був переважно театральним композитором, більшість його музики була органічною частиною спектаклів найрізноманітніших жанрів — від драматичних п'єс і пантомім до повномасштабних опер. І це у що свідчить утрудняє відродження повному обсязі творчого доробку композитора після відомого періоду тривалого забуття, у якому перебувала майже вся театральна музика XVIII століття. Попри те що, що чимало твори Арна було видано ще його життя, повністю відновити його оригінальні партитури здебільшого неможливо. Бо публікувалися звичайно цілісні твори, які окремі номери (звані favorite songs), а повні рукописні партитури (приміром, опер або близьких їм «масок») майже збереглися.

Однако музика більш як до 90 спектаклям найрізноманітнішого роду (у тому майже 40 опер і «масок»), а про безліч інших вокальних і інструментальних композицій, — цілком вагомий аргумент у тому, щоб ознайомити читачів з основними віхами життя і «британського Амфиона», як поетично називали Арна сучасники.

***

Томас Августин Арн народився Лондоні 12 березня 1710 року, проте хрещений був двоє з лишком місяці - 28 травня цього року в церкви Св. Павла в Ковент-Гардене, успадкувавши своє перше ім'я від діда і Валеріана Петровича — потомствених членів лондонській гільдії шпалерників. Друге ж своє ім'я — Августин він отримав вже в конфірмації під впливом про свою матір Анни Арн (уродженої Уїллер). Ревна католичка, намагалася цим підкреслити приналежність тато свого сина до «щиру віру».

Отец Арна орендував велика хата на Кинг-стрит, що й вів свій бізнес шпалерника меблів, і гробаря. Справи в нього йшли непогано, чого не міг сказати про діда майбутнього композитора, котрий примудрився потрапити до боргову в’язницю, де й помер в 1713 року.

Биографические інформацію про дитячих і юнацькі роки Т. А. Арна досить жалюгідні й базуються головним чином спогадах знаменитого англійського історика музики Чарлза Бёрни. Відомо, що Арн отримав непогане освіту, навчався Ітоні, де, до речі, і проявилася його любов до музиці: він навчився на подовжньої флейті і клавесині і навіть пробував щось складати. Приїжджаючи на канікули додому, він часу проводив за невеликим спинетом, що стояли у його кімнаті, часом займаючись навіть вночі, заглушаючи струни з допомогою носового хустки. Без достатніх засобів, щоб відвідати спектаклі Королівську академію музики, юний Арн, траплялося, переодягався в ліврею й під виглядом слуги пробирався на галерею театру, звідки міг чути оперну музику Генделя та інших славетних композиторів того часу. Саме опері Арн вперше зустрівся з Майклом Крістіаном Фестингом, який і був лише п’ять років його старше, але вже настав вважався талановитим скрипалем і дуже авторитетним музикантом. Арн почав позичати гроші в нього уроки гри на скрипці. Ймовірно, що став саме Фестинг допоміг Арну й у освоєнні премудростей генерал-басу. Відомо також, що вдвох вони відвідували різноманітних музичні заходи. Приміром, 12 листопада 1725 року були присутні на конкурсі посаду органіста церкви Св. Георгія на Ганновер-сквер, де перемогу здобув відомий у часи англійський композитор Томас Розенгрейв. А згодом (в 1733 року) разом їхали о Оксфорд виконання генделівською ораторії «Аталия».

По закінченні навчання у Ітоні Арн три роки віддали в навчання лондонському адвокату Артурові Кинастону, але особливою схильністю до юриспруденції не виявляв, чого не скажеш його музичних заняттях, де зараз його робив солідні успіхи. Отож Томас Арн-старший у результаті побачив тато свого сина які виступали над суді, але в концерт на одному з сусідських будинків. Природно, побачене дуже обрадувало «ділову людину», але він стане перешкоджати молодому Томасу, який зважиться професійно зайнятися музикою. Тим паче, що деякі «дивіденди» від цього сім'я вже отримувала: зайве було витрачатися оплату вчителів музики для молодших дітей — Сусанны Марії і Річарда. Адже їх навчав власний брат.

Впрочем, перспективи в Томаса Августина Арна вимальовувалися була дуже привабливі. Через свою належність римсько-католицької церкви не міг прогнозувати успішну кар'єру англійської столиці у ролі придворного музиканта або кафедрального органіста і тому вимушений був звернувся безпосередньо до музичному театру. Арн почав із те, що узяв активну що у створеної 1732 року нової компанії, яка вирішила ставити англійські національні опери в так званому Малому театрі на Хаймаркете. Компанія ця заявили про собі у постановкою опери Джона Фредеріка Лампі «Амелія» (березень 1732 р.), з ним пішла невідомо ким зроблена сценічна версія «Ациса і Галатеї» Генделя. Проте восени тієї самої року Арну довелося залишити це оперне підприємство й нам на кілька днів піти у театр Линкольн-Инн-Филдз, де 20 листопада він взяв участь у постановці опери Дж.К. Сміта «Тераминта». А 7 березня 1733 року там-таки була виконана перша опера самого Арна — «Розамунда», написана на лібрето Джорджа Аддісона.

.

Лондонский театр Друри-Лейн, для спектаклів якого Т. А. Арн написав музики.

На наступний сезон початкуючий театральний композитор подав Малому театрі своє черговий твір — «Опера опер, чи Том Тамб Великий» (на зло поновленню в Друри-Лейн опери Лампі те що ж лібрето). Ця комічна опера Арна було досить тепло прийнята публікою, як, до речі, і яка з’явилася трохи згодом «маска» «Дидона і Еней». Ці твори витримали відповідно 15 і 17 спектаклів, що з тих часів вважалося дуже непоганим результатом.

Положение Арна у театральній світі Лондона ще більше сталим по тому, як і 1734 року і його сестра Сусанна Марія, на той час вже відома співачка, а згодом одну з найкращих англійських драматичних акторок, вже вийшла заміж за актора й драматурга Теофіла Сиббера, чия трупа виступала тут Друри-Лейн. Арн став постійним композитором цього театру, придумавши кілька років музику для безлічі п'єс і пантомім. Того ж період у житті Арна сталося важлива подія: 15 березня 1737 року одружився з талановитої співачці Сесилии Янг, що вже придбала зізнання лондонських меломанів завдяки брати участь у постановках опер Генделя «Аріодант» і «Альцина». Згодом Гендель приваблював її й до виконання своїх ораторій, але найчастіше вона виступала в сценічних творах, музику яких писав її чоловіка.

В кінці 1730-х — початку 1740-х років з’явилися три твори, зробили Арна знаменитим. У 1738 року поставили його перший шедевр — маска «Комус» (на текст Мільтона, адаптований Дж. Далтоном), продержавшаяся на англійської театральну сцену до кінця XVIII століття. У 1740 року для святкування, устраиваемого принцом Уэльским, Арн написав музику до масці «Альфред» (лібрето Д. Малле і Дж. Томсона) однією з номерів якої стала патріотична пісня «Прав, Британія», яка здобула автору колосальну популярність. На березні 1742 року з більшим успіхом була виконана нова маска «Суд Париса» (лібрето У. Конгрива). Арн став помітної постаттю у тій музичній життя Лондона. Невипадково він (поруч із Генделем, Бойсом і Пепушем) був у числі засновників з так званого Товариства музикантів (пізніше який отримав статус Королівського).

Тем щонайменше влітку 1742 року обставини змусили Арна залишити столицю. Вона було прогнозувати нові замовлення від театру Друри-Лейн після грандіозного скандалу, у якого була та сестра — Сусанна Сиббер, зважилася на публічний розрив із власним чоловіком. Ще грудні 1741 року його поїхала в Дублін, де кілька місяців брала участь в прем'єрному виконанні «Месії» Генделя. Арн також вирішує вирушити у Дублін, де керує виконанням генделівських ораторій, стали особливо популярними Ірландії. Саме там, в Дубліні, 18 лютого 1744 року вперше пролунала власна ораторія Арна «Смерть Авеля».

В Ірландії композитор затримався на два сезону. Про це час лондонське громадськість встигло забути про старому скандалі, і можна було прогнозувати продовження творчої діяльність у столичних театрах. І тепер до осені 1744 року Арн із дружиною повертаються до Лондон. Разом із нею приїжджає і молодий талановитий музикант Чарлз Бёрни, якого Арн зустрів у Честере і погодився взяти з собою учня, причому було без будь-якої оплати. Можливо, Арн привіз тоді Лондон і тато свого сина Майкла, таємниця походження якого розкрито досі. Вважається, що Арн усиновив цього хлопчика, народженого десь на початку 1740-х років (справжньої записи про його хрещенні не виявлено). Ймовірно, що його матір'ю можна було навіть Сусанна Сиббер (тим більш, що вона переважно займалася його вихованням). Але, хіба що не пішли, Майкл Арн пішов стопами свого «офіційного» батька, ставши музикантом і домігшись популярності як виконавець на клавішних інструментах і театральний композитор.

Вернувшись до Лондона, Томас Арн з новими силами розпочав роботу, пишучи багато різної музики для столичних театрів. Щоправда, який завжди результат опинявся задовільним, свідченням чого з’явилися провали опер «Генрі і Емма» (1749) і «Дон Саверио» (1750). І все-таки в вона найчастіше композитору супроводжував успіх. Невипадково, його музика становила значну частину популярного репертуару, виконуваного в лондонських розважальних садах, включаючи знаменитий «Воксхолл».

Однако у жовтні 1755 року Арн знову вирішив змінити обстановку, вирушивши разом із сім'єю в Дублін, де почав працювати по замовлень місцевого Smock Alley Theater. Але невдовзі в нього виник серйозний конфлікт за дружиною. Вона, можливо не безпідставно, скаржилася на постійні зради чоловіка, а той, своєю чергою, оголосив її душевнохворий. Усе це привело до того що, що наприкінці сезону композитор повернувся у Лондон зі своїми ученицею — співачкою Шарлоттою Брент, що стала його коханкою, залишивши дружину в Дубліні. Він погодився висилати їй лише з 40 фунтів на рік. Отож місіс Арн, пребывавшая в Ірландії до 1762 року, вела дуже скромну життя й навіть мусила все давати уроки вокалу. У той самий час доходи який залишив її чоловіка були дуже пристойними, з урахуванням, що йому вдалося опублікувати у знаменитого видавця Дж. Уолша низку своїх творів, зокрема 6 сольних кантат (1755), 8 сонат для клавесина (1756), 7 тріо-сонат (1757), і навіть партитури «маски» «Британія» (1755), опер «Альфред» і «Еліза» (обидві - 1757). Успіх принесла Арну і «учениця» Шарлоту Брент, вдало яка виступила тут Ковент-Гарден в постановках нових творів композитора, серед яких були його власна версія «Опери Жебрака» (1759), комічна опера «Томас і Саллі» (1760), опера-сериа «Артаксеркс» (1762), і навіть ораторія «Юдифь» (1761). Популярність музики Арна у публіки супроводжувалася офіційним визнанням заслуг композитора. У 1759 року він отримав ступінь доктора музики Оксфордському університеті.

Тем щонайменше цей успішний період її життя Арна виявився дуже тривалим. Його опери «Обманутий опікун» (1764) і «Олімпіада» (1765) зазнають поразки. У 1766 року вмирає улюблена сестра Сусанна Марія, а Шарлоту Брент кидає його, вийшовши заміж за скрипаля Томаса Пинто. До того ж замовлень налаштувалася на нові роботи у театрі стає дедалі більше. Тож до кінцю 1760-х років Арн починає відчувати серйозні фінансових труднощів. Попри це він продовжує складати. Останні 10 років життя пише музику до майже двом десяткам нових сценічних творів, одна з яких (комічна опера-пастиччо «Любов знаходить шлях») побачило світ рампи за з половиною місяці до його смерті. Трохи раніше Арн нарешті возз'єднався зі своєю дружиною, проте знову знайдене сімейне щастя виявилося недовгим. 5 березня 1778 року Томас Августин Арн помер від «спазматического нездужання» і був похований у дворі усе ж церкви Св. Павла у районі Ковент-Гарден, де колись його хрестили.

.

Музыка Т. А. Арна часто звучало у знаменитому розважальному саду «Воксхолл».

***

Творческое спадщина Арна неравноценно. Чудові твори часом поєднуються у ньому з відверто «прохідними» і як випадковими, що ні дивовижно, враховуючи, що композитору часто доводилося складати музику «для заробітку» на тексти невисокого художнього рівня. Але навіть серед дуже вдалих опусів Арна можна знайти фрагменти, які свідчать про великому таланті їх творця.

Арн, безсумнівно, мав багатим мелодійним задарма, і багато його мелодії швидко набували популярність. Його партитури свідчать і і високу майстерність оркестрового листи. При необхідності Арн домагався надзвичайно виразних оркестрових ефектів, не боючись експериментувати з інструментарієм. Зокрема, він перший з англійських композиторів почав використовувати кларнет («Томас і Саллі»).

В стилістичному відношенні музика Арна неоднорідна. Якщо кінця 1740-х років у його творах явно переважала барокова стилістика на кшталт Генделя, збагачена застосуванням окремих інтонаційних і ритмічних елементів, запозичених із англійського фольклору, то подальшому дедалі більше виразно став заявляти себе т.зв. галантний, раннеклассический стиль.

Арн вніс колосальний внесок у розвиток англійського музичного театру. У разі панування у Лондоні італійської опери йому вдалося довести життєздатність музично-сценічних творів на англійській, створюваних у найкращих континентальних традиціях. І цей стосувалося як комічних опер (найбільш успішний зразок — «Томас і Саллі»), так і серйозних («Артаксеркс», став першої оперой-сериа англійською, ставився у Лондоні до 1830-х років). Арн також істотно модернізував балладную оперу, у якому поруч із популярними і фольклорними мелодіями, включав спеціально написані номери, використовуючи у своїй повномасштабну оперну оркестровку (яскравий — опера «Кохання у селі», 1762).

Кроме музичного театру, Арн під очевидним впливом Генделя пробував свої сили, і жанрі ораторії, створивши 2 твори на біблійні сюжети («Смерть Авеля» і «Юдифь»). Як католик, Арн у відсутності можливості складати антемы та інші піснеспіви для англіканській церкві, обмежившись лише кількома творами на латинські духовні тексти (у цьому числі двома месами для хору у супроводі органу, написаними для собору Дорсеті). Світські вокальні жанри представлені у творчості Арна переважно кантатами і одами, і навіть продовжують англійську національну традицію численними кэтчами, канонами і «веселими піснями» (glees) для вокальних ансамблів без супроводу, які, починаючи з 1760-х років, регулярно в концертах і найчастіше публікувалися у різних збірниках вокальних мініатюр.

Если музика Арна до драматичних вистав в значною мірою втрачено (збереглися лише окремі номери, розкидані чисельним і різноманітним нотним збірникам), то інструментальні твори композитора сягнули нас майже у повному обсязі. Найвідоміші їх увертюри і симфонії, опубліковані двох зборах. Витримані в стилістиці пізнього бароко твори з першої добірки (Eight O vertures in 8 P arts, 1751) мають явно театральне походження (на її користь свідчать включені до збірника увертюри до маскам «Комус» і «Суд Париса», і навіть опері «Генрі і Емма»). Друге ж збори (Four New Overtures or Symphonies in 8 and 10 Parts, 1767) демонструє змінилися стильові переваги Арна. Ця музика, можливо, що створювалася вже безпосередньо для концертного виконання, близька раннеклассическому стилю симфоній И. К. Баха, який, як відомо, з 1762 року працював у Лондоні.

Известно, що Арн нерідко з’являвся перед лондонській публікою як виконавець на органі чи клавесині. Саме у передчутті органом він зображений на карикатурі роботи Франческо Барталоцци — цей шарж по суті залишився єдиним «достовірним» зображенням композитора. Що стосується його органних концертів, певною мірою продовжували традиції, закладені Генделем, то, при життя Арна вони, хоч як дивно, не публікувалися і ми побачили світло лише наприкінці XVIII століття.

Несмотря на очевидні впливу загальноєвропейських тенденцій розвитку музичного мистецтва, творчість Арна — це передусім феномен англійської культури, що, проте, не заперечує певний інтерес, який ще за життя автора проявлявся до музики Арна у країнах континентальної Європи, зокрема у Росії. Приміром, відомо, що 28 квітня 1772 року у Петербурзі відбулася прем'єра опери Арна «Кохання у селі», поставлена трупою Фішера, — англійської антрепризою, давала подання у так званому Театрі на Царицыном луці у сезоні 1771−1772 років. Але подальше знайомство російської публіки має з доробком Арна великим рахунку не склалося. Хоча сама її твір у Росії, безумовно, добре відомо — це знаменита весь світ патріотична пісня «Прав, Британія». Але, на жаль, ім'я Арна як його автора навіть не згадувалося. Так було в початку XX століття, публікуючи фортепіанне перекладення цієї пісні, видавництво «Гутхейль» дало їй підзаголовок «Англійська народна пісня». Погодьтеся, дуже симптоматично, враховуючи, що божественної музики Арна стало у Великій Британії воістину національним надбанням.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.