Історія виникнення телефонного консультування

З розвитком телекомунікаційних засобів зв’язку телефонне консультування як метод соціальної роботи набуло значного поширення. Природно, що людина бажає зберегти деяку анонімність, тому що визнання проблеми (та ще й усвідомлення того, що без допомоги спеціаліста обійтися неможливо) робить її уразливішою. Крім того, в умовах сьогоденного бурхливого економічного, технічного розвитку та зосередження уваги на грошах — як цілі, відбувається відчуження людини. Тому не дивно, що сучасна людина відчуває величезну кількість стресів. Міжособистісне спілкування найчастіше поверхневе, неякісне та не задовольняє комунікативних потреб, тому деяким людям стає важко знайти друзів і у важкі хвилини життя нема з ким поговорити, поділитися своїми проблемами й отримати підтримку. У цій ситуації робота телефонне консультування набуває особливої актуальності, оскільки пропонує тимчасову, але миттєву підтримку кожному, хто її потребує.

Можна з впевненістю стверджувати, що така модель допомоги як телефонне консультування з’явилася саме завдяки священикам.

Першою «ластівкою», що вказала на необхідність нового методу соціальної підтримки, було подія, що сталася 1906 року у місті Нью-Йорк. Однієї ночі протестантського священика Гаррі Уоррена розбудив телефонний дзвінок. Той, хто дзвонив благав допомоги, на що священик йому відповів, що церква буде відкрита завтра вранці і поклав слухавку. На ранок святий батько дізнався, що той, хто дзвонив покінчив життя самогубством — він повісився. Тоді приголомшений Уоррен дав термінове оголошення в газеті: «Перед тим, як піти з життя, зателефонуйте мені в будь-який час доби».

Також у 1960році в Нью-Йорку була заснована ліга «Врятуйте життя», метою якої було надання психологічної допомоги по телефону.

У Європі процес становлення цього методу почався після другої світової війни, коли в 1948 році психіатри Х. Хофф і Е. Рінгель організували центр «Лікарська допомога людям, втомленим від життя», що об'єднав допомогу по телефону і очний прийом.

Значний вплив на становлення методу телефонного консультування справив англійський священик Чад Вара. У 1953році, коли одного ранку він прочитав в одній з газет, що у Лондоні відбувається три самогубства на день, то вирішив заснувати рух добровольців _ непрофесіоналів «Самаритяни». В рамках нього також була створена телефонна служба допомоги людям, схильним до суїцидів, що стала прообразом численних центрів в різних країнах світу. Згодом «Самаритяни» перетворилися на самостійну інтернаціональну організацію «Befrienders International» («Міжнародна дружня допомога»). Основне організаційне завдання цієї організації полягає у відборі й підготовці добровольців, що вміють вислухати, зрозуміти, висловити співчуття й духовну підтримку тим, хто їх потребує. По міру розвитку «Гарячих ліній» «Befrienders International» розширює типізацію клієнтів, потребуючих допомоги, і використовуються особами, що переживають будь-який вид емоційної кризи: проблеми в сімейному житті; адаптація до нових умов; вагітність і аборти, шкільні конфлікти тощо. На сьогодні у світі працює близько 300 центрів «Befrienders International», де добровольці допомагають зневіреним людям або близьким до самогубства.

Ідеї концепції «Телефону Довіри» виявилися настільки актуальними, що в найближчі 7 років служби телефонної допомоги виникли в більшості європейських столиць та великих міст (у 1956 році - в Західному Берліні, у 1957 році - у Цюріху, у 1958 році - в Роттердамі і в Осло, у 1959 році - в Женеві і в Брюсселі, а в 1960 році - у Парижі). Мережа служб телефонної допомоги постійно примножувалася й розвивалася, а в 1960 році була проведена перша зустріч працівників невідкладної допомоги зі штаб-квартирою в Женеві.

Через три роки, в 1963 році у Сіднеї преподобний Алан Уокер, голова Центральної методистської лінії, з цією метою заснував телефон «Лінії життя» який з тих пір перетворився на всесвітню мережу з більш ніж 200 Центрами Лінії в 12 країнах. Ці центри, надаючи кваліфіковану допомогу, розвивали свої принципи християнського служіння під девізом: «Допомога так само близька, як і телефон».

Згодом телефонні служби Азії та Австралії («Лінії життя») об'єдналися в «Life Line International» («Міжнародні лінії життя»).

У різних країнах служби телефонного консультування називаються по-різному. Наприклад, в Іспанії - «Надія», в Німеччині - «Духовна Допомога», у Швейцарії - «Простягнута Рука», в Австралії - «Лінія Життя» (Life Line), у США працюють «Кризові Лінії» (Crises Line), «Гарячі Лінії» (Hotline), «Лінія допомоги» (Help Line) та інші. Назва «Телефон довіри» розповсюджена у всіх слов’янських країнах. В Україну ж вона прийшла з Польщі й Чехословаччини, де в 1967 році незалежно один від одного в Гданську й Вроцлаві виникли «Телефони Довіри», як і в Англії, задля запобігання самогубств, але на практиці дзвонили люди з різноманітними проблемами.

Перша українська служба невідкладної телефонної психологічної допомоги «Телефон Довіри» була заснована в Дніпропетровську у 1983 році при психоневрологічному диспансері. В якості консультантів на ній працювали лікарі-психіатри і психологи. Потім було ще декілька спроб заснувати аналогічні служби підтримки, але вони не зустріли з боку тогочасної влади ніякої підтримки.

Ще через п’ять років, тобто у 1988 році був організований «Молодіжний Телефон Довіри» в Одесі при благодійному фонді як некомерційна громадська організація. У столиці України перший «Телефон Довіри» відкрили тільки в 1989 році в психоневрологічному диспансері. З 1991 року держава нарешті стала підтримувати політику впровадження телефонного консультування. Тож за сприяння Державної соціальної служби сім'ї, дітей та молоді почали відкриватися служби «Телефону Довіри» в обласних центрах та великих містах України, зокрема в квітні 1992 року в м. Миколаєві.

7 грудня 2005 року було прийнято «Типове положення про службу та обов’язки „Телефону Довіри“», яке зазначає функції та завдання служби.

Ще важливим є аспект окремого виділення проблематики ВІЛ/СНІДу в рамках телефонного консультування.

В розвинених країнах професійні консультації з приводу цієї проблеми почали надаватися з 1987 року. Наприклад, Telefono Verde AIDS в Римі почав працювати в середині 1987 року, консультантами працювали лікарі і психологи.

Також телефонна гаряча лінія Фонду Червоного Хреста під назвою «Ноєв Ковчег», у Стокгольмі, почала працювати в середині 1987 році.

В тих країнах, де проблема ВІЛ/СНІДу найбільш розповсюджена, почали відкриватися цілодобові гарячі лінії підтримки. Національна гаряча лінія з питань СНІДу Тринідаду й Тобаго, заснована на базі Центру Консультування Королівського Парку, і Клініка «Port of Spain», працюють із 1988 р. В Індонезії центр MITRA, розташований в Джакарті - це 24 годинна гаряча лінія, що дає інформацію про ВІЛ/СНІД.

У Непалі існує гаряча лінія з питань СНІДу в Катманду, пропонує анонімну дискусію про особисті проблеми, пов’язані з ВІЛ. У Замбії консультування по телефону в режимі гарячої лінії проводиться в «Консультативному Центрі Кара», місто Лусака.

Вона була організована в 1989 році. Як не прикро признавати для України також характерна проблема ВІЛ/СНІДу. Отже, в нас «Національна лінія „Телефону довіри“» з проблем ВІЛ/СНІДу починає працювати з 2003 року. консультування підтримка психологічна Підводячи підсумки, можна сказати, що телефонне консультування є ефективним способом надання екстреної психологічної, соціальної (а в деяких випадках і медичної) допомоги.

Щодо подальшого шляху розвивання цього методу в нашій країні. Я вважаю, що покращенню функціонування Телефонів Довіри повинна посприяти державна політика: створити законодавчу базу, яка б регулювала діяльність та розвиток цих організацій. Також можна впровадити, так би мовити, «курси швидкого реагування» для консультантів «Телефону Довіри». Виходячи з того, що в службу підтримки звертаються й клієнти з самогубницьким настроєм — треба бути готовим до впливу на ситуації через реальний контакт. Тобто, в деяких випадках, потрібно спілкуватися безпосередньо з клієнтом.