Артеміда

Артемида.

Вічно юна богиня Артеміда народилася на Делосе водночас з братом своїм златокудрим Аполлоном. Найщиріше любов пов’язувала брати і сестру. Гаряче любили які й мати свою Латону.

Артемида піклується про всім, що живе на, землі, зростає у лісі й на полі. Піклувалася вона людях, про чередах домашнього худоби, про диких звірів. Вона благословляє народження, весілля і шлюб, зумовлює зростання трав, кольорів та дерев. Багаті. жертви приносять грецькі жінки Артеміді, дає щастя у шлюбі, яка зцілює хвороби. Прекрасна, як ясний із цибулею і сагайдаком за плечима, зі зброєю до рук, весело полює Артеміда в тінистих лісах і залитих сонцем. За Артемідою поспішають її спутницы—нимфы. Веселий сміх, крики, гавкіт собак лунають серед стосів. Коли ж стомиться богиня на полюванні, поспішає вона із німфами в Дельфи, до улюбленого братові, стреловержцу Аполлону. Під звуки золотий кіфари Аполлона водить вона хороводи з музами і німфами. Прекраснішого всіх німф і муз Артеміда і їхня на цілу голову. Любить відпочивати Артеміда й у прохолодних, повитих зеленню гротах, далеко від поглядів смертних. Горе тому, хто порушує її спокій. Так загинув юний Актеон, син Автонои, дочки фиванского царя Кадма.

Актеон. Якось полював Актеон відносини із своїми товаришами у лісах Киферона. Настав спекотний полудень. Стомлені мисливці розташувалися відпочивати в тіні густого лісу, а юний Актеон пішов шукати, прохолоди. Вийшов він у зелену, квітучу долину Гаргафию, присвячену богині Артеміді. Пишно розрослися платани, мирты і ялиця; як темні стріли височіло у ньому стрункі кипариси, а; зелена трава рясніла квітами. Прозорий струмок дзюрчав в долині. Усюди, панували тиша, політичний спочинок і прохолода. У крутому гори побачив Актеон чудовий грот, замаєний зеленню. Він пішов до гроту, не знаючи, що грот нерідко слугує місцем відпочинку Артемиде.

Артемида хіба що ввійшла в грот. Вона віддала цибуля й стріли одній з німф і готувалася до купанью. Німфи знято з богині сандалії, волосся зав’язали вузлом вже хотіли йти до струмка зачерпнути студеної води, як в входу в грот видався Актеон. Голосно скрикнули німфи, побачивши вхідного Актеона. Вони оточили Артеміду, щоб приховати його від погляду смертного. Приблизно так, як пурпурним вогнем запалює хмари висхідний сонце, так зашарілось фарбою гніву обличчя богині, гнівом спалахнули її очі, і ще прекраснішого стала вона. Розгнівалася Артеміда, що Актеон порушив її спокій. У гніві Артеміда перетворила нещасного Актеона в оленя;

Ветвистые роги зросли на голові Актеона. Ноги і руки звернулися на ноги оленя. Витягнулася його шия, загострилися вуха, плямиста шерсть покрила її. Полохливий олень звернувся до втеча. Побачив Актеон себе у струмку. Він хоче вигукнути: «Про, горі!» — однак може. Сльози поки-, тились в нього з глазно із поля зору оленя. Лише розум людини зберігся в нього. Що робити йому? Куди бежать?

Собаки Актеона відчули слід оленя, де вони дізналися свого і з лютим гавкотом кинулися його. Через долини по ущелин Кисрерона, по горами, через лісу й до поля як вітер нісся прекрасний олень, закинувши горілиць гіллясті роги, а й за ним мчали собаки. Усі близько і стають ближчими собаки, от вони наздогнали його, та його гострі зуби вп’ялися в тіло нещасного Актеона-оленя. Хоче! крикнути Актеон: «Про, змилуйтеся! Адже це, Актеона ваш хозяин!"—но лише стогін виривається з} грудях оленя, і чується в цьому стогоні голос людини. Упав навколішки олень-Актеон. Скорбота, жах і благання видно у його очах. Неминуча загибель: рвуть його тіло на частини рассвирепевшие псы.

Подоспевшие товариші Актеона шкодували, що немає його із нею в такому щасливому лові. Дивного оленя зацькували собаки. Не знали товариші Актеона, хто це олень. Так загинув Актеон, порушив спокій богині Артеміди, єдиний з смертних бачив божественну красу дочки Зевса і Латоны.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.