Літургія Івана Золотоустого і Василя Великого. 
Проскомидія

Реферат на тему:

Літургія Івана Золотоустого і Василя Великого. Проскомидія.

Загальне поняття літургії. Літургія Василя Великого та Івана Златоустого Увесь зміст східної духовності лежить у Святій Літургії. Саме слово «літургія» походить з давньогрецької мови і під ним розуміли «діло одного для добра цілої громади, загалу». Навіть сплачення податків, приношення жертви, служба у війську, релігійні обрядові ритуали тощо — це все називали одним словом «літургія». Властиво, це останнє релігійно-сакральне значення Літургії є на сьогодні у християнській традиції основним. Отже, Літургія, як вважала первісна Церква, є «служба людей перед Богом» — Служба Божа, Євхаристійне жертвоприношення.

Літургія — найважливіше богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Ісусом Христом у четвер увечері, напередодні хресних Його страждань. Умивши ноги Своїм апостолам, щоб показати їм приклад смирення, Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: «Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається» — потім Він узяв чашу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляючи: «Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів» — причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: «Це чиніть на спомин про Мене» .

В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам’ять. Потім з’явився і письмовий виклад апостольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського.

Св. Василій Великий був архиєпископом Кесарії Каппадокійської (у Малій Азії). «Великим» його називають за великі подвиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церковних писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379 р.

Св. Іоан Золотоустий був архиєпископом Константинопольським. «Золотоустим» його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після себе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні.

Божественна Літургія у візантійському обряді.

Подібно до інших християнських літургічних сімей, візантійський обряд охоплює Божественну Літургію (Євхаристію), Таїнства хрещення, миропомазання, подружжя, єлеопомазання, покаяння і священствацерковне Правило — утреню, вечірню і інші часилітургічний рік із циклами рухомих і нерухомих свят та різні благословення і посвячення.

Колискою візантійського обряду є Константинопіль. Тут протягом століть відбувся синтез, для якого вихідною точкою в ІV ст. був обряд Антіохії. Наприкінці IV ст. обряд Константинополя починає набувати стаційного характеру, що матиме визначальний вплив на форму Божественної Літургії. Його суть полягає в тому, що місцем, де звершується літургічне дійство, є місто: його вулиці, площі і конкретний храм, до якого у процесії прямує вся церковна спільнота, щоби в ньому служити Євхаристію. Ці численні стаційні моління залишили глибокий слід на Божественній Літургії та інших службах візантійської традиції.

Церкви візантійської традиції відправляють Божественну Літургії (Службу Божу) у трьох відмінних видах:

Літургія св. Івана Золотоустого, яка звичайно відправляється у майже всі неділі та будні.

Літургія св. Василія Великого ідентична попередній, за винятком інакшої, дещо тривалішої, євхаристійної частинивідправляється загалом до десяти разів на рік Літургія напередосвячених Дарів відрізняється тим, що немає освячення Дарів протягом самої служби, а вірних причащається часточками, освяченими під час Літургії у попередню неділювідправляється лише у середи та вівторки протягом Великого Посту і у перші три дні Страсного Тижня Літургія має різні назви. Перша назва «літургія» — грецька, означає «спільна служба» і вказує на те, що Таїнство святого причастя є спасительна жертва Богу за гріхи всієї громади віруючих — живих і померлих. Оскільки Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, що означає «подячна жертва», то й літургія називається «євхаристією». Літургію називають ще «обіднею», бо її належить звершувати в обідній час, і тіло і кров Христові, пропоновані у Таїнстві св. причастя, у Слові Божому називаються «трапезою» і «вечерею» Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21- 11, 20). В апостольський час літургія називалася ще «ламанням хліба» (Див.: Діян. 2, 46). У літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага.

Порядок Літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини: 1) проскомидію- 2) літургію оголошених- 3) літургію вірних.

Літургія св. Василія Великого за своїм змістом і порядком однакова з Літургією св. Івана Золотоустого. Відмінність її від останньої полягає ось у чому:

Молитви, які священик читає таємно (про себе) у вівтарі (особливо євхаристійні), значно довші, а тому і співання на цій Літургії бувають протяжнішими.

Слова Спасителя, якими Він встановив таїнство св. Євахаристії, виголошуються так: «дав святим Своїм Ученикам і Апостолам і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.» і затим: «дав святим Своїм Ученикам і Апостолам і сказав: пийте з неї всі, це є Кров Моя.» .

Замість піснеспіву: «Достойно є, і це є істина…» співається особлива пісня на честь Божої Матері: «Тобою радується, Благодатная, всякая твар, ангельський Собор, і чоловічеський рід…» .

Крім того, на Літургії св. Василія Великого, яка відправляється у Великий Четвер, замість «Іже херувими» співається: «Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий…», а у Великодну Суботу: «Нехай змовкнуть усякі уста людські…» .

Літургія св. Василія Великого відправляється тільки десять разів на рік: в навечір'я (напередодні) свят Різдва Христового і Хрещення Господнього (або у дні цих свят, якщо вони припадають на неділю чи понеділок), 1 січня — день пам’яті св. Василія Великого, у п’ять недільних днів Великого посту (без Вербної неділі), у Великий (Великодний) Четвер і у Велику (Великодну) Суботу Страсного тижня.

Тепер перейдемо до розгляду питання Проскомидії.

" Проскомидія" - слово грецьке і означає принесення. Так називається перша частина літургії від звичаю давніх християн приносити хліб, вино і все необхідне для звершення літургії. І як засвідчують давні літургійні документи, християни, збираючись на Літургію, приносили зі собою хліб, вино, олію, мед, овочі тощо і жертвували їх Господеві. Частина цих жертвованих приносів служила для євхаристійних цілей, а решту використовувалося для гостин любові, так званих «агапе». З часом через різні обставини ці «приноси», як і «агапе», відпали, проте, християни самі почали дбати про утримання храмів, церковного клиру, бідних членів своїх громад. Таким чином «дароприношення», крім євхаристійно-літургічних цілей, приймає ще й харитативний характер. Всенародне дароприношення було виявом любові християн до своєї Церкви, до її духовенства і всіх тих, ким опікувалася Церква. Таким чином церковна спільнота творила одне Тіло, члени якого доповнювали одні одних.

У 5−6 ст. Церква залишає давню традицію приношення дарів і проскомидія стає актом приготування, молитви і приношенням євхаристійних дарів виключно священнослужителями. Хоча молитва проскомидії має давній відбиток, адже священик молиться «за тих, що принесли, і тих, за кого принесли», а в анафорі Літургії Св. Василія Великого предстоятель молиться за «тих, що дари тобі принесли, і тих, за кого, ким і ради кого їх принесли… тих, що плоди приносять і добро творять у святих твоїх Церквах… пам’ятають про вбогих… воздай їм твоїми багатими і небесними даруваннями» .

Під час Проскомидії, як вже зазначалося, відбувається приготування святих дарів, хліба і вина, що символізують тіло і кров Ісуса Христа. Ними потім причащатимуть вірних парафіян, що прийшли до храму цього дня. Причастя називають Євхаристією. Початок до здійснення святого причастя здійснив сам Ісус Христос під час Таємної вечері. Про це у Біблії говориться: «Увечері того дня Ісус Христос, знаючи, що Його буде видано цієї ж ночі, прийшов з дванадцятьма апостолами Своїми в приготовану світлицю. Коли всі возлягли за столом, Ісус Христос сказав: «Дуже бажав Я цю паску їсти з вами перш ніж зазнаю страждань. Бо кажу вам, що не буду вже більше їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому». Потім встав, зняв із Себе верхній одяг, обв’язався рушником, налив в умивальницю води і почав омивати ноги ученикам і обтирати рушником, яким був підперезаний.

Обмивши ноги ученикам, Ісус Христос надів одяг Свій, возліг і сказав їм: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і Ви робили так само, як Я зробив вам» .

Цим прикладом Господь засвідчив не лише Свою любов до учеників Своїх, але й навчив їх смиренню, тобто не вважати за приниження для себе служити будь-кому, хай навіть і нижчій за себе людині.

Після споживання старозавітної паски єврейської, Ісус Христос установив на цій вечері Таїнство Святого Причастя. Тому й називається вона «тайною вечерею» .

Ісус Христос, узявши хліб, благословив його, розламав на частини і, даючи ученикам, сказав: «Прийміть, споживайтеце є Тіло Моє» (що за вас віддається на страждання і смерть, для прощення гріхів). Потім узяв чашу з виноградним вином, благословив, подякував Богу Отцю за всі Його милості до роду людського і, подаючи ученикам, промовив: «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» .

Ці слова означають, що у вигляді хліба й вина Спаситель подав те саме Тіло Своє і ту саму Кров, які на другий день після цього Він віддав на страждання і смерть за наші гріхи. Як хліб і вино стали Тілом і Кров’ю Господа, — це таємниця, незбагненна навіть для ангелів, тому і називається таїнством.

Просфори (проскури).

Для здійснення чину Проскомидії необхідно мати проскури (просфори), священні сосуди і інші необхідні предмети. Зупинимося насамперед на характеристиці прорскур. Проскурою називають хліб, випечений за особливим рецептом. Нак перших порах це був хлібний кружечок з зображенням хреста. На проскурі є напис NIKA. Хліб (прocкура) повинен бути квасним, чистим і пшеничним. Сам Господь Ісус Христос для звершення Таїнства св. причастя взяв квасний, а не прісний хліб. Проскура повинна бути круглою і складатися з двох частин за образом двох природ Ісуса Христа — Божественної і людськоїна верхній частині є печатка із зображенням хреста і по кутах — початкові літери імені Христа Спасителя: ІС. ХР. та грецьке слово: НІ-КАтобто Ісус Христос — Переможець. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для проскомидії використовується п’ять проскур на спомин про чудесне нагодування Христом п’ятьма хлібами п’яти тисяч чоловік, обставина, яка дала Ісусу Христу привід навчати людей про духовне насичення і про нетлінну духовну їжу, яку дає Таїнство св. причастя (Див.: Ін. 6, 22−58). Але власне для причастя використовується одна проскура (агнець), за словом апостола: «Один хліб, і нас багато — одне тілобо всі причащаємось від одного хліба» (Див.: 1 Кор. 10, 17), а тому за своїм розміром ця проскура має відповідати кількості причасників.

Проведення Проскомидії.

Приготувавшись, за церковним уставом, до звершення літургії, священик і диякон читають перед зачиненими Царськими вратами так звані «вхідні» молитви й у вівтарі облачаються у священні ризи. Потім, підійшовши до жертовника, священик благословляє початок проскомидії, бере першу (агнецеву) проскуру і копієм робить на ній тричі зображення хреста, промовляючи: «На спомин Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». Це означає: проскомидія проводиться згідно із заповіддю Ісуса Христа. З цієї проскури священик копієм вирізає середину, у формі куба, промовляючи слова прор. Ісаї: «Як агнця на заколення ведено Його. І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, — мовчить, так і Він не відкриває уст своїх. У смиренні Його суд над ним відбувсяале про рід Його хто оповість? Бо візьметься від землі життя Його» (Іс. 53, 7−8). Ця кубічна частина проскури називається агнцем (Див.: Ін. 1, 29) і покладається на дискос. Потім священик хрестоподібно надрізує з нижнього боку агнця, промовляючи слова: «Приноситься в жертву Агнець Божий, що бере гріх світу ради життя світу і спасіння», і пробиває правий бік Агнця копієм, промовляючи слова євангеліста: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве» (Ін. 19, 34). З цими ж словами у чашу (потир) вливається вино, змішане з водою. З другої проскури, «богородичної», священик виймає одну частку на честь Божої Матері і покладає її з правого боку від агнця, на дискос. З третьої проскури, що називається «дев'ятичинною», виймається дев’ять часток на честь святих: Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних, безсрібників, богоотців Іоакима та Анни і того святителя, в чию пам’ять звершується літургіяці частки кладуться ліворуч від Агнця на дискосіз четвертої проскури виймаються частки за живих і кладуться нижче Агнця на дискосіз п’ятої - за померлих, і кладуться нижче вийнятих за живих. Насамкінець виймаються частини з проскур, поданих віруючимиодночасно читаються «поминання» за здоров’я і спасіння живих і за спокій спочилих рабів Божихчастки з цих проскур кладуться разом з частками, вийнятими з четвертої і п’ятої проскур.

У кінці проскомидії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них — ще одним, трохи більшим за розмірами, воздyхом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом’янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн.

Священні предмети, що використовуються на проскомидії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу, звіздиця — вифлеємську зірку і хрест, покрівці - пелени різдвяні, плащаницю, яка була у гробі Спасителя, потир — ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос, приготування Агнця — суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм — проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни — живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Св. Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. причастя.

Проскомидія проводиться священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3-й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова.

У потир до вина додається вода. Її кількість має бути такою, щоб не змінити смак самого вина. Приготувавши агнця, священник виймає частки й з інших священнодійсних проскур, а також з проскур, що принесли до церкви миряни. Все це він розташовує на дискосі навколо агнця, накриває все це звіздицею. Потім накриває все це пеленами. Дискос і потир накриває пеленою, що зветься повітрям, приносячи пошення, щоб Господь укрив всіх вірних своїм покровом. Щоб він відігнав від усіх всіх їхніх ворогів. Щоб зробив життя наше мирним. Далі священник бере кадило й сам кадить, після чого разом з дияконом чинить поклоніння святим дарам. Далі читається молитва предложення, щоб Господь благословив всі ці приношення.

Та частина проскури, що не увійшла до святих дарів, називають антидором (у перекладі з гр. замість дарів). Її ріжуть на частини, а потім наприкінці обідньої Служби Божої роздають тим, хто не причащався.

Проскомидія.

(з Літургії Василя Великого) Перед трапезою предложення (проскомидійником) творять три поклони і мовлять:

Боже, милостивий будь мені, грішному.

Відкупив Ти нас від прокляття закону чесною Твоєю кров’юдавши себе на хресті прибити і копієм проколоти, безсмертя вилляв Ти людям. Спасе наш, слава Тобі.

Диякон: Благослови, владико.

Священик: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки вікїв.

Диякон: Амінь.

Вирізування агнця та частиць Священик робить поверх печаті просфори знак хреста копієм тричі:

На спомин Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (3).

Пробиває копіє у правий бік печаті та, викраюючи агнець, мовить: Як овеча на заколення ведено його. Проколюючи з лівої сторони, каже: І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, безголосий, так і він не відкриває уст своїх. У горішній бік печаті: смиренні його суд над ним відоувся. А в долішній бік: А рід його хто оповість.

Диякон говорить при кожнім різанні: Господу помолімся.

Потім говорить: Візьми, владико.

Священик, викраявши агнця, підносить його і мовить:

Бо візьметься від землі життя його.

При словах диякона: Жертвуй, владико, священик ріже агнець навхрест і мовить: Жертвується Агнець Божий, що бере гріх світу, за життя світу і спасення.

Коли диякон мовить: Проколи, владико, священик, проколюючи агнець у правий бік, каже: Один із воїнів копієм ребра його проколов, і зараз вийшла кров і вода. і той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Диякон, узявши вино й воду, говорить до священика: Благослови, владико, святе з'єднання. І, прийнявши благословення над ними, вливає їх до чаші.

Священик бере другу просфору і мовить:

На честь і пам’ять преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і приснодіви Маріїїї молитвами прийми, Господи, жертву цю в пренебесний твій жертовник.

Викраявши частицю, кладе її праворуч агнця і мовить:

Предстала цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, преокрашена.

Узявши третю просфору, викраює частині і укладаю їх у три ряди, згори вниз, кажучи:

Чесних небесних сил безплотних.

Чесного, славного пророка, предтечі і хрестителя Івана, і всіх святих пророків.

Святих славних і всехвальних апостолів Петра й Павла, і всіх інших святих апостолів.

Святих отців наших, святителів:

Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого, Атанасія й Кирила, Миколая, що в Мирах, Кирила й Методія, учителів слов’янських, святого священномученика Йосафата, і всіх святих святителів.

Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана, святих великих мучеників: Димитрія, Юрія, Тебдора Тирона, і всіх святих мучеників і мучениць.

Преподобних і богоносних отців наших: Антонія, Євтимія, Сави, Онуфрія, і всіх преподобних отців і матерів.

Святих і чудотворців, безсребреників:

Косми й Дам’яна, Кира й Івана, Пантелеймона і Єрмолая, і всіх святих безсребреників.

Святих і праведних богоотців Йоакйма й Анни.

Святого (ім'я, якого храм і якого день), і всіх святихїх молитвами посіти нас, Боже.

Бере четверту просфору і мовить:

Пом’яни, Владико чоловіколюбче, святішого вселенського архиєрея (ім'я), папу Римського, і блаженнішого патріярха нашого (ім'я), і преосвященішого архиєпйскопа й митрополита нашого Кир (ім'я), боголюбивого єпископа нашого Кир (ім'я), і все єпископство православних, чесне пресвітерство, у Христі дияконство, і ввесь священичий чин, (якщо в монастирі: всечеснішого отця нашого, архимандрита (ім'я), протоігумена (ім'я), і ігумена (ім'я)), братію і співслужйтелів наших, священиків і дияконів, і всю братію нашу, що їх Ти з великої Твоєї милости призвав до спільмбти Твоєї, всеблагий Владико.

Згадуючи живих, священик кладе частицю за кожного, і на кожне ім'я мовить: Пом’яни, Господи, (ім'я).

Бере п’яту, просфору і поминає померлих:

За блаженну пам’ять і відпущення гріхів блаженним ктиторам, святого храму цього (якщо в обителі: святої обителі цієї).

Також поминає інших померлих поіменно: Пом’яни, Господи, душу усопшого раба твого (усопшої раби Твоєї) (ім'я).

І всіх у надії воскресення, життя вічного і Твоєї спільноти у сопших православних отців і братів наших, чоловіколюбче Господи.

Священик кладе частицю і за себе:

Пом’яни, Господи, по багатьом щедротам твоїм і мою недостойність, і прости мені всяку провину, вольну і невольну.

Покривання чесних дарів Диякон, вклавши ладану до кадильниці: Благослови, владико, кадило. Господу помолімся.

Священик: Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як приємний запах духовнийТи ж прийми його в пренебесниЙ твій жертовник і зішли нам благодать Пресвятого твого Духа.

Диякон: Господу помолімся.

Священик, покадивши звізду, кладе її зверху святого хліба і мовить:

І прийшла звізда, і стала зверху, де було дитя.

Диякон: Господу помолімся.

Священик, покадивши перший покровець, покриває святий хліб на дискосі і мовить:

Господь воцарився, в красу зодягнувся, зодягнувся Господь у силу і перепоясався. Він бо утвердив вселенну, вона не порушиться, Відтоді готовий престол твій, від віку Ти єси. Піднесли ріки, Господи, піднесли ріки голос свій. Піднімуть ріки рокіт свій від шуму вод многих. Дивні хвилі морські, дивний на висотах Господь. Свідоцтва твої вельми вірні. Домові Твоєму, Господи, належить святість на довгі дні.

Диякон: Господу помолімся. Покрий, владико.

Священик, покадивши другий покровець, покриває чашу і мовить:

Покрила небеса доброта твоя. Христе, і хвали Твоєї - повна земля.

Диякон: Господу помолімся. Покрий, владико.

Священик кадить воздух (великий покровець) і, покриваючи обоє, мовить:

Покрий нас покровом крил твоїх, віджени від нас усякого ворога й супостата. Умири наше життя, Господи, помилуй нас і світ твій, і спаси душі наші, як благий і чоловіколюбець.

Священик кадить предложені дари.

Благословен Бог наш, що так ізволив.

Диякон: Завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. За предложені чесні дари Господу помолімся.

Молитва предложення Свящ.: Боже, Боже наш, Ти, що послав небесний хліб, поживу всьому світові, Господа нашого і Бога, Ісуса Христа, Спаса, і Ізбавителя, і благотворця, що благословляє й освячує нас, сам благослови предложення оце і прийми його в пренебесний твій жертовник.

Пом’яни, як благий і чоловіколюбець, тих, що принесли, і тих, за кого принеслиі нас неосудними збережи в священнодійстві божественних твоїх таїн.

Бо святе і прославлене, пречесно й величне ім'я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.