Зв'язок між споживанням та заощадженням в економічній системі

Національна академія управління Курсова робота на тему

«Зв'язок між споживанням та заощадженням в економічній системі»

Виконала: студентка 1-го курсу, 2 групи Бровченко Аліна Григорівна Керівник: професор, док. ек. наук Костюк Валентин Романович Київ 2009 рік

План ВСТУП

1. Споживання та заощадження: поняття та економічна суть

1.1 Споживання, як похідна економічних потреб

1.2 Заощадження, теоретичне окреслення головних понять

1.3 Споживання та заощадження: дві сторони одного явища

2. Категорії споживання та заощадження через призму мікрота макрорівня

2.1 Споживання та заощадження на макрорівні

2.2 Мікрорівень споживання та заощадження: особливості, наслідки, причини

3. Споживання та заощадження у економічній системі України

3.1 Споживання, як складова національного доходу України

3.2 Заощадження, як джерело інвестицій в економіці України

3.3 Споживання та заощадження в сучасних умовах фінансово-економічної кризи ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Вибір даної теми та процес її розкриття в даній роботі є результатом поглибленого осмислення та бажання самого автора ширше окреслити та зрозуміти такі економічні категорії як споживання та заощадження, виявити їх базові та похідні фактори, простежити причино-наслідкові зв’язки виникнення та економічний ефект. Актуальність розкриття та важливість даної роботи полягає в тому, що сучасна економічна система, яка до речі діє в рамках загальновизнаного та глобального капіталістичного світу, акцентує увагу на створенні активного споживача, орієнтованого на безперервне та можливо не завжди об'єктивне, необдумане задоволення своїх потреб. Приватна власність, конкуренція, прибуток, споживання і на сам кінець свобода ось основні категорії сучасного капіталістичного світу. Капітал, трудові ресурси, товари рухаються вільно і без перешкод, лише підкоряючись певним економічним законам. Дана робота — це можливість автора повністю викласти свої думки, які будуть теоретично обґрунтовані та по можливості доведені. Відзначимо також, що процес споживання як і заощадження залежить від суб'єктивно — об'єктивної сторони, а це означає, що споживач в силу своїх економічних, психологічних та соціальних факторів робить свій вибір, вирішуючи при цьому, яку частину йому споживати, а яку заощаджувати. Варто підкреслити, що заощадження являє собою якби діаметрально протилежне явище до споживання і його величина обернено пропорційна до величини споживання. І те і інше являється напрямками розподілу одного і того ж економічного результату, а саме доходу. Отже, метою даної роботи буде окреслення двох дуже важливих економічних категорій, які мають істотний вплив на формування рівноважної зростаючої економіки. Саме пропорційність у розподілі доходу у вигляді споживання та заощадження визначає, як рівень поточного попиту, так і рівень майбутнього ефекту від заощаджень. Тому актуальність даної роботи не викликає сумніву і має велике теоретичне та практичне значення.

1. Споживання та заощадження: поняття та економічна суть

1.1 Споживання, як похідна економічних потреб Економіка дуже складний, цікавий, неоднозначний та необхідний аспект діяльності будь-якого суспільства. Ще давні греки визначали її як мистецтво ведення домашнього господарства (від гр. oikonomia). Тобто економіка може розглядатися як мінімум у чотирьох аспектах:

— як народне господарство певної країни, інтеграційних економічних утворень, всього світу;

— як сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

— як економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються у суспільстві;

— як сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

Виходячи з вищенаведеного теоретичного окреслення поняття економіка, можна зробити висновок, що такі категорії як споживання та заощадження виникають у сфері господарської діяльності людини, тобто мають практичну складову, бо існують в реальному світі і тому розглядаються, пояснюються та описуються економічною наукою, тобто мають теоретичну складову, а тому мають відповідні закономірності та принципи, на яких існують в реальному світі. Це означає, що розгляд даних категорій повинен мати як теоретичну основу, так і емпіричну перевірку, бо будь-яке економічне твердження повинне мати реальне втілення, давати реальний результат.

Забігаючи наперед, варто відзначити, що умовою сучасного капіталістичного світу, що призводить до виникнення споживання є дохід, але умовою не головною, а опосередкованою. Це означає, що повинна бути причина, яка спонукає людину отримувати дохід (шукати шляхів до його отримання), а потім це й же дохід витрачати на споживання економічних благ. Економічна теорія знаходить таку причину і саме вона є першоосновою даного ланцюжка. Це та причина, яка має як соціальний, психологічно-духовний, так і фізіологічний характер. В економічній теорії вона називається потребою. Отже, потреба — це відчуття недостачі чогось, що об'єктивно необхідне для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому. Варто відзначити, що це класичне визначення, але автор вважає за потрібне додати, що потреба не завжди може бути об'єктивною, а тільки вважатися такою, тобто прийматися суб'єктом як об'єктивна не будучи такою по суті. Вона може нав’язуватися внаслідок впливу на людину інформаційного поля. В економічній системі задовольняти людську економічну потребу може лише економічне благо (предмет, явище, процес), що має для суб'єкта певну корисність. Економічним вважається обмежене благо, тобто те, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності. Виходячи із закону зростання потреб, варто зазначити, що економіка має справу із постійним зростанням потреб при обмеженості економічних благ. Тобто відбувається постійна суперечність між обмеженістю ресурсів та бажанням отримувати економічне благо. Дані твердження находять своє відображення і у мікроі у макроекономічній суті споживання.

З вищенаведеного зрозуміло, що потреба — це об'єктивно існуюче явище, яке має базове значення для будь-якої економічної системи. Оскільки кожна така система вирішує наступні питання: як виробляти?, скільки виробляти?, для кого виробляти? То як бачимо останнє питання прямо пов’язане з потребою, тобто якщо вона є, відповідно є для кого виробляти, якщо вона первинна то її задовольнятимуть в першу чергу, тобто більшість людей, а отже вирішується питання скільки виробляти. Як бачимо шляхом не складних логічних операцій можна зробити висновок, що потреба є первинною категорією економічної системи.

Тепер постає питання, а як задовольнити потребу, який для цього існує механізм? Сучасна економічна система характеризується існуванням ринкових відносин. Тобто процес обміну відбувається через ринок, як систему економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг. Універсальною мірою вартості цих товарів та послуг являються гроші, а ціна це відповідно корисність даного товару чи даної послуги виражена у грошовій формі. Тобто для споживача, а саме суб'єкта, який має певні потреби єдиним шляхом для їх задоволення є вихід на ринок та купівля даних благ.

Саме процес виходу на ринок з метою купівлі даного товару чи послуги з метою задоволення власних потреб закономірно породжує процес споживання. Тобто споживання — це процес пов’язаний із задоволенням різноманітних потреб, що об'єктивно виникають через ринок. Тому говорячи про споживання, як явище, варто відзначати, що його виникнення прямо пов’язане з усвідомленням суб'єктом своїх власних потреб. Тобто споживання по своїй першопричині - це кінцевий етап процесу задоволення потреби. Його можна також розглянути з точки зору окремої людини: людини-працівника, людини-підприємця. Для першого — це процес, пов’язаний з відтворенням своєї здатності до праці, тобто задоволення потреб необхідних для подальшої життєдіяльності та підтримання нормального рівня здатності до праці. Для людини-підприємця споживання проявляється у необхідності підтримки безперервності виробничого процесу.

Отже, роблячи невелике узагальнення вищевикладеного матеріалу варто відзначити, що споживання, як явище — це похідна усвідомлених потреб та дій щодо їх задоволення. Відповідно до цього, через ринок відбувається задоволення даних потреб, тобто споживання товарів та послуг, що підштовхує виробників до їх відтворення. А це означає, що існування споживання як економічного явища має базове значення для будь-якої ринкової економічної системи, оскільки воно є причиною постійного відтворення. Звичайно, що це явище досить поліплощинне і тому не може окреслюватися однозначно і безапеляційно. На нього впливають різні за своїм походженням та суттю фактори. Крім економічних, які я розглядатиму далі, можна окреслити психологічні, адже кожна людина керується в своєму виборі товарів чи послуг не завжди раціональними побудженнями, а й психологічними. Проте єдиною причиною, що породжує це явище економічного світу являється потреба, як базова категорія, яка має найважливіше значення для будь-якої економічної системи, бо вона виникає об'єктивно і притаманна всьому суспільству і окремо кожному.

1.2 Заощадження, теоретичне окреслення головних понять Розумно було б сказати, що людині властиво думати про своє майбутнє, страхувати себе перед страхом втрати чогось. Дана психологічна особливість має свій прояв і у економічному житті суспільства, окремої людини. В процесі розподілу отриманого чистого доходу кожне домогосподарство завжди стоїть перед вибором, скільки витрачати, а скільки заощаджувати. Тобто заощадження являється по своїй суті протилежним до споживання процесом, стороною одного процесу, процесу розподілу доходу. Варто зрозуміти, що людиною крім психологічного аспекту, в процесі вибору між споживанням та заощадженням керує також економічний аспект. Це означає, що частка заощадження у структурі розподілу доходу може варіюватися під впливом очікувань людини. Дані очікування являють собою не що інше, як можливість примножити заощадженні ресурси з метою збільшення власного доходу. Тобто відбувається перетворення частини отриманого реального доходу у заощадження з метою їх подальшого примноження. Процес розміщення заощаджень з метою їх примноження являє собою інвестицію. Тому відбувається трансформація однієї економічної категорії, як частини заощадженого або не спожитого доходу в іншу. Це говорить про прямий зв’язок між заощадженнями та інвестиціями. Останні являються головним джерелом оновлення та вдосконалення процесу виробництва (інвестування в структурні перебудови, технологічні процеси, розвиток інфраструктури) все це впливає на вдосконалення та раціоналізацію процесу відтворення. Саме тому, заощадження мають не менш важливу роль у процесі економічного зростання. Більш того, якщо споживання відіграє поточну роль тобто стимулює процес відтворення на даний момент і на тому ж технологічному рівні, то заощадження впливають на економіку через призму якісних, продуктивних зрушень. Варто відзначити, що процес інвестування на основі заощаджених ресурсів у капіталістичній системі прямо залежить від стану кредитної системи, бо відбувається саме через кредитні механізми. Тобто через механізми залучення банками заощаджених домогосподарствами ресурсів із подальшим їх інвестуванням. Використовуючи логічні прийоми можна зробити висновок, що заощадження являє собою частину не спожитого доходу. Це означає, що: Д=С+З. Відповідно до цього неокласична теорія робить висновок, що заощадження перебувають у тотожності з інвестиціями. Це означає, що рівень заощаджень являється базою для подальшого інвестування. Тобто у процесі розподілу доходу на користь заощадження важливим фактором, що визначає частку заощаджень являються очікування щодо отримання майбутнього приросту. Тобто заощаджуючи, суб'єкт розраховує на майбутній приріст самого доходу. Це означає, що на його вибір сьогодні впливають очікування майбутнього. Часто відбувається так, що суб'єкт заощаджуючи сьогодні не враховує дуже багатьох факторів. Наприклад, на даний момент ставка по депозиту банку складає 15%, а очікувана інфляція 5%. Тобто очікувана дохідність вкладених коштів без врахування факторів ризику втрати вкладу складає 10%. Це статичні дані, що підштовхують заощаджувати частину доходу з метою її подальшого примноження, тобто інвестування. Проте, починаючи заощаджувати — людина змінює ситуацію, бо її дії по осмисленню ситуації вже вносять дестабілізуючий фактор у майбутню ситуацію. Дане твердження не зовсім стосується економічної складової написання даної роботи, про те не позбавлене раціонального підгрунття. Більше того — це невід'ємна складова економічних дій будь-якого суб'єкта. Тобто у будь-якій економічній дії спрямованій на досягнення певного результату проявляється економічний інтерес та майбутні очікування самого учасника процесу. Тобто учасник впливає на ситуацію, ситуація впливає на учасника, що змінює саму ситуацію, яка знову впливає на учасника, а це призводить, як показує практика до розходжень між отриманим результатом та вхідними очікуваннями. Вищевикладений принцип не має відношення до економічної теорії оскільки не описується нею, проте спрацьовує в реальному житті.

Як бачимо заощадження являють собою не менш важливу складову, оскільки — це потенційні інвестиції, а ті в свою чергу необхідна умова якісного суспільного відтворення. Тому пропорційний розподіл між заощадженням та споживанням є необхідною умовою стабільного економічного зростання.

1.3 Споживання та заощадження: дві сторони одного явища Отже, у попередніх двох теоретичних підрозділах було зазначено, що і споживання, і заощадження це процеси пов’язані з використанням певного економічного об'єкта, а саме доходу. Оскільки основою споживання є потреба, а заощадження відповідно бажання це й дохід примножити чи застрахувати від його можливої втрати, то детермінантою, що впливає на те і інше являється дохід. Так, саме величина доходу має визначальне значення у об'ємі як споживання, так і заощадження. Тобто якщо дохід, що лишається у домогосподарств після сплати всіх податків являється досить значною величиною, то це дозволяє більше споживати, більше заощаджувати. Тому на думку автора варто було б звернути увагу на процес формування доходів домогосподарств, оскільки це основний фактор, що впливає на споживання. За словами самого Адама Сміта першоосновою будь-якого доходу являються три фактори: заробітна плата, прибуток і рента. Тобто дохід являє собою грошові та натуральні надходження до суб'єктів економічних відносин. Для повноти сформованої картини, варто розглянути також функціональний розподіл доходів, тобто розподіл їх за факторами виробництва. Так, згідно монетаристської концепції до факторів виробництва відносять працю, капітал, землю і підприємницькі здібності, згідно ж марксистської - речові фактори (земля та капітал) та особовий (робоча сила). Функціональний розподіл доходів є первинним і тому значною мірою визначає межі та можливості розподілу та перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств. В економічній теорії є два принципово різні підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський та маржиналістський. Функціональний розподіл доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) та капіталу.

За марксистською концепцією функціональний розподіл доходів на таких засадах:

— капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

— носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а, по-друге, створює нову вартість;

— новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є згідно теорії К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

— результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу;

— додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами та землевласниками). У зв’язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р — прибуток промислового капіталіста Н — прибуток торговельного капіталіста

і - позичковий процент

Rрента За цією концепцією, визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

За маржиналістьким підходом щодо функціонального розподілу доходу то тут вирізняють такі засади:

— власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

— є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

земля створює ренту ®;

капітал (інвестиційні ресурси) — процент (і);

праця — заробітну плату (w);

здатність до підприємництва — підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Pn);

— величина доходу на кожний із вищенаведених факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

— такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Тому, зрозуміло, що кожен з даних підходів пояснює і описує, суть та причини виникнення такої економічної категорії, як дохід. Варто відзначити, що він являє собою нагороду за використання певного ресурсу з метою створення додаткового продукту. Це означає, що для того щоб зростав дохід потрібно щоб відтворення було розширеним та відбувалося на основі не кількісної, а якісної сторони. Тобто величина доходу від використання праці, землі, капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг. Крім цього, варто звернути увагу на те, що величину доходу визначає ціна ресурсу, що є економічним механізмом розподілу у ринковій економіці. Ціна ресурсу в умовах досконалої конкуренції визначається попитом та пропозицією. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари та послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Отже, роблячи невеликий висновок, варто зазначити, що нам вдалося розкрити основі теоретичні особливості таких понять, як споживання, заощадження. Крім цього було окреслено таке поняття доходу, як їх об'єктивну причину існування. Бо і споживання, і заощадження — це не що інше як процес використання доходу, напрямки його витрачання, що тим не менше мають різне економічне призначення. Не менш важливим у даному розділі було висвітлення поняття доходу, оскільки він є основною детермінантою, що прямо впливає на величину споживання, а відповідно і заощадження. В подальшому розкритті даної теми важливо буде зрозуміти та розтлумачити вплив даних категорій на економічну рівновагу та економічне зростання. Визначити ступінь впливу споживання та заощадження на формування зростаючої економіки, глибше розкрити процеси витрачання доходу з точки зору споживача, тобто мікрорівня, а також існуючих умов на макрорівні, що впливають на сукупне споживання, яке впливає на решту макроекономічних показників.

2. Категорії споживання та заощадження через призму мікрота макрорівня

2.1 Споживання та заощадження на макрорівні

Продовжуючи розкриття даної теми, по логіці речей, потрібно зупинитися на ролі споживання та заощадження на макрорівні, тобто розкрити ступінь впливу даних явищ на створення стабільно зростаючої економіки. Одним із найвагоміших та комплексних показників, що відображають рівень зростання економіки являється ВВП. Він являє собою вартість всіх створених та спожитих за рік товарів та послуг без врахування вартості прямих матеріальних витрат.

Одним із найпоширеніших методів обчислення ВВП є метод витрат або кінцевого використання. Він ґрунтується на тій умові, що вартість вироблено суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб'єктів є витратою, для інших є доходом. Наприклад, для підприємницького сектору заробітна плата являється витратами, тоді як для домогосподарств — це форма доходу. Тому дана формула стверджує, що :

ВВП = С + і_g+ G + NE

де С — споживчі витрати домогосподарств; і_g — валові приватні інвестиційні витрати; G — витрати держави; NE — чистий експорт.

Виходячи з різних статистичних даних, варто відзначити, що споживання у структурі ВВП займає близько 70%, а також інвестиції, що становлять до 20%.

Тобто споживання та заощадження справляють найбільший вплив на формування величини ВВП.

Отже, споживання, як зазначалося у першому розділі прямо пропорційно залежить від рівня доходу. Особистий дохід в свою чергу формується з таких джерел:

ОД = ЗП + Д + ТR

де ЗП — заробітна плата, Д — дохід від активів (рента, відсоток по вкладах, дивіденди), TR — трансфертні платежі.

ЧД (у розпорядженні) = ОД — ОП;

де ОП — особисті податки.

Варто відзначити, що структура споживання різна у різних верств населення. Тому в статистичних дослідженнях виходять з якісних моделей поведінки людини. Ці моделі виходять із залежності від платоспроможності та доходу домогосподарств. Так, наприклад, закон Енгеля описує залежність між зміною доходу на 1% і зміною структури споживання. Його зміст полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, є важливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим більший добробут. Варто також зазначити, що сучасна ринкова економіка супроводжується глибокою диференціацією у доходах домогосподарств. Ступінь нерівності у доходах описується кривою Лоренца:

С С=Д; З=0

¼ (функція споживання) а В

(Споживання)

Д О

(рис. 2)

Як бачимо з графіка, чим більше крива відхиляється від бісектриси, тим більша нерівність в доходах даного суспільства. Для визначення ступеня нерівності у доходах домогосподарств світова практика використовує коефіцієнт Джінні: k_gini = S (OAC)/S (OAB). Чим більши коефіцієнт Джінні, тим більша нерівність в доходах. Низьким вважається коефіцієнт у 24−26%. Продовжуючи аналіз, стає зрозуміло, що основним фактором споживання являється дохід. Оскільки споживання прямо пропорційне доходу, то спробуємо описати це графічно.

Кожна з точок на даному графіку характеризує різну макроекономічну ситуацію. Так, у точці В спостерігається низький рівень ВВП, високе безробіття, низькі доходи. Тобто споживається весь дохід, що не дозволяє розширити інвестування та наростити рівень виробництва. Кожна з точок відрізку аВ характеризує ситуацію, коли споживається більше, ніж отримується доходу. Таке споживання може існувати лише за рахунок попередніх заощаджень. Ця ситуація називається «ефектом заощаджень» і дія її проявляється у кризових явищах. Символічно це явище можна зобразити так:

Розглядаючи споживання та заощадження через призму макроекономіки, варто зазначити, що залежність їх від доходу описується різними закономірностями. Так, розрізняють середню та граничну схильність до споживання. Середня схильність характеризує частку споживання або заощадження у доході.

АРС = (С/Д) * 100%

АРS = (S/Д) * 100%

Сума АРС та АРS дає 100%, або 1

Граничні схильності до заощадження та споживання показують дані показники в динаміці.

Тобто як змінюється один із показників при зміні доходу.

МРС = ((С₁-С₀) / (Д₁-Д₀)) * 100%; МРS = ((S₁-S₀) / (Д₁-Д₀)) * 100%.

МРС > МРS;

АРС > АРS

Логічно, що якщо в економіці діє ефект заощадження то справедливими є умови АРС > 1, а АРS<0

Варто зазначити, що середні та граничні схильності до споживання та заощадження статистично не розрізняються, тому уводяться такі умовні позначення:

АРС = с; АРS=s

Отже, завершуючи опис даних категорій у макроекономічному аспекті зазначимо, що крім доходу на них впливають також недоходні фактори (багатство, податки, рівень цін, відрахування на соц. страхування, споживча заборгованість, процентна ставка).

2.2 Мікрорівень споживання та заощадження: особливості, наслідки, причини З’ясувавши загальні риси споживання та заощадження на макрорівні, їх основні принципи та закономірності, ми переходимо до поглибленого аналізу процесу формування ринкового попиту. Тому ми розглянемо поведінку домогосподарств як покупців товарів та послуг, дослідимо як споживачі приймають рішення щодо покупок, як ці рішення впливають на криву попиту, як відбувається процес заощадження на мікрорівні. Економічна теорія виходить з того, що в основі теорії поведінки споживачів лежить поняття корисності. Тобто модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання на три основних елементи: мету, обмеження, вибір. Мета будь-якого споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності. Обмеження — це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів та послуг та доход споживача. Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Фундаментальні дослідження поведінки споживача пов’язані з маржиналістською революцією в економічній теорії кінця XIX ст. Виникнення наукового напряму — маржиналізму (marginal-граничний) було підготовлене працями перших економістів-математиків А. Курно, Й. Тюнена, Г. Госсена, які започаткували метод граничного аналізу, здійснити розробку основ теорії суб'єктивної цінності. Представники першої хвилі маржиналістської революції створили кардиналістську (кількісну) версію поведінки споживача, яка окреслила принципово новий підхід до аналізу цінності благ: цінність розглядалася як функція корисності, що визначається суб'єктивними оцінками споживачів та запасом благ. Певна аналітична недосконалість кардиналістської моделі поведінки споживача в подальшому виповнюється в межах іншої - ординалістської моделі, моделі виявлених переваг або споживчих уподобань.

Представниками маржиналізму були не тільки обґрунтовані принципові положення, що стали фундаментальними в сучасній економічній теорії, — принцип раціональної поведінки, принцип обмеженості ресурсів, але й вдосконалено інструментарій економічного аналізу. Саме завдяки їхнім розробкам економічна теорія звертається до дослідження психологічних мотивів економічної діяльності суб'єктів ринкової економіки, потреб окремої людини, до оцінки кінцевих результатів функціонування економіки саме за критерієм максимізації задоволення потреб, добробуту споживачів.

Як було зазначено у першому розділі даної роботи метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Саме максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

До речі, термін «корисності» був вперше введений у науковий оборот 200 років тому англійським філософом І. Бентамом. Щоб узагальнити мотивацію поведінки споживача, необхідно було б дати кількісну оцінку корисності. Але корисність являє собою психологічно-суб`єктивну оцінку задоволення. Це означає, що для різних людей оцінка корисності одного й того ж блага буде різною. Навіть для однієї людини корисність одного й того самого блага може різнитися в залежності від інтенсивності потреби та ступеня її насиченості, запасу блага, періоду часу та інших обставин. Не існує і реальної одиниці вимірювання ступеня задоволення від споживання будь-якого блага. Проте, вченими для аналітичних цілей була введена умовна одиниця виміру корисності «ютиль», за допомогою якої характеризуються загальні тенденції динаміки корисності. Кардиналістська модель як раз і виходить з того твердження, що корисність може мати кількісний вимір, визначатися функціонально. В даному випадку корисність є науковою абстракцією, аналітичною конструкцією, яка дозволяє виявити і математично обґрунтувати типові закономірності вибору для всіх споживачів. Для поглибленого аналізу виділяють сукупну та граничну корисність. Сукупна корисність — це сума задоволення від споживання благ. Вона може бути представлена у вигляді функції, яка показує залежність корисності від загальної кількості спожитих благ. Для оцінки зміни сукупної корисності вводиться поняття граничної корисності. Гранична корисність — це зміна сукупної корисності набору товарів при зміні кількості даного блага на одиницю. Тобто — це приріст сукупної корисності. Важливо відмітити, що спостереження з, а поведінкою споживача дозволило Г. Госсену зробити висновок, що блага мають цінність для індивіда тільки у випадку, коли їх кількість менша за необхідну, причому цінність кожної наступної одиниці блага зменшується. Його теорія споживання ґрунтується на законі спадної граничної корисності, який звучить наступним чином: величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується, доки не досягне нуля у точці повного насичення потреби. Графічно це можна зобразити наступним чином:

TU

40 TU _max

кількість блага

9 x

(рис. 3)

Закон спадної граничної корисності стосується абсолютної більшості благ. Але як і будь-який закон, він має виключення. Існують блага (антикваріат, колекціонування), а також анти блага (алкоголь, наркотики для залежних від них осіб), зі збільшенням споживання яких гранична корисність зростає.

Взагалі, кардиналістська версія поведінки споживача, яка ґрунтується на тому, що споживач, здатний кількісно визначати корисність, з’являється на ринку з набором вже відомих йому оцінок граничних корисностей благ, має чимало переваг. Зокрема, вона значно спрощує розуміння психології споживача, мотивації його поведінки. Крім того, її можна застосувати до аналізу споживчого вибору серед набору благ — двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Ординалістський підхід на основі виявлених переваг виходить з того, що раціональний споживач знає, чого він бажає, він може порівнювати набори товарів, його поведінка несуперечлива, він послідовний у своєму виборі і обирає кошик, якому віддає найбільшу перевагу. Суттєвим є те, що що споживач віддає певному набору товарів. Тепер не потрібно знати, наскільки кошик, А корисніший за кошик В, досить того, що кошику, А надається перевага. Наданням переваг певному кошику споживач порядкову корисність кошиків, робить порядкове їх ранжування. Порядковими є змінні, які можна розташувати у певній послідовності без виміру кількісної різниці. Впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості для споживача називають порядковою вимірюваністю корисності або ординалістською корисністю.

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

— порівнянність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

— транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ, А привабливіший для суб'єкта, ніж набір В, той в свою чергу переважає привабливістю набір С, то набір, А буде привабливішим і за набір С;

— не насичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товару.

Припущення щодо уподобань завжди стосуються однієї особи. У колективі (наприклад, сім`ї) уподобання можуть не співпадати, — для кожного члена родини привабливішим може бути інший набір благ. Ситуація з неспівпадінням уподобань називається парадоксом Ерроу: за транзитивності уподобань кожного з індивідів може виникати нетранзитивність колективних уподобань. Споживчі рішення завжди розглядаються на певний момент часу. Вони стійкі в часі, якщо інші умови залишаються незмінними, а поведінка споживача несуперечлива. Спочатку розглянемо «модель бажаного», тобто поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик. На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості: споживачу байдуже, який набір обирати. Множина еквівалентних з точки зору споживача наборів благ створює поверхні байдужості. Кількість поверхонь байдужості нескінченна, — кожна людина має свої уподобання, що і відображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужості складають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиків поверхні байдужості можуть бути зображені набором кривих, які називаються кривими байдужості або індиферентності.

В ординалістській моделі криві байдужості стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Крива байдужості являє собою функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних.

Графічно це виглядає наступним чином

y A ₁

M ₁ Крива байдужості

M B ₁

o N ₁N x

(рис. 4)

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується карта байдужості, як сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності. Форма кривих байдужості визначається уподобаннями споживача і залежить від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їх криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Функція, яка враховує схильність споживача до споживання того чи іншого блага, називається мультиплікативною функцією корисності. Разом з тим крива байдужості може мати й іншу, ніж зображено на рис. 4 форму. Якщо споживачу байдуже, який з товарів споживати, такі товари є абсолютними замінниками. Варто відзначити, що аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх основні властивості:

— криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача.

— криві байдужості розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє одержувати споживачу більшу кількість благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.

— криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитися від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість отримати додаткові одиниці іншого блага і залишатися на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої байдужості є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

— в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає вологішою, випрямляється.

Проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним співвідношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважати на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того щоб визначити, який з кошиків обере споживач, прагнучи максимізувати корисність, нам потрібно розглянути останній фактор даної моделі, а саме бюджетне обмеження споживача.

Отже, вибираючи скільки і яких благ купити, споживач постає перед проблемою розподілу свого доходу між різними товарами. Доход споживача, а також ціни товарів і послуг формують бюджетне обмеження споживача. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження отримала назву «модель можливого». Вона визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості. Для спрощення ситуації візьмемо двопродуктову модель: припускаємо, що споживач витрачає свій доход на купівлю лишу двох товарів X та Y. Отже, сукупні видатки споживача на придбання цих товарів в межах певного доходу визначаються рівнянням бюджетного обмеження

P_x * X + P_y * Y = I

де I доход споживача за деякий період, P_x та P_y — ціни товарів, а X та Y кількість даних товарів.

Визначивши основні фактори, що впливають на споживача у ході його вибору даного набору благ, ми можемо повністю окреслити модель оптимізації, як за кардиналістського, так і за ординалістського підходу. Виходячи з вищевикладеного теоретичного матеріалу можна зробити наступні твердження. За кардиналістського підходу споживач максимізує корисність, якщо рорзпорділяє бюджет так, що гранична корисність на останню витрачену грошову одиницю видатків є однаковою для кожного з видів товарів. Або іншими словами: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їх цін однакове для всіх благ.

Окреслюючи модель поведінки споживача, за ординалістського підходу, ми звернемося до графічного способу, оскільки він є наочнішим та повністю відображає потрібну картину. Як зазначалося, споживач прагне досягти найпривабливішого набору благ на найвищій кривій байдужості, але повинен враховувати свої фінансові можливості. Тому знайти оптимальний кошик найпростіше за допомогою накладення моделей «можливого» та «бажаного». Таке поєднання можливе шляхом суміщення кривої байдужості та графіку бюджетної лінії.

товар У

оптимум

товар Х Як бачимо, найпривабливішим для споживача є варіант при якому його рівень бюджету повністю відповідає вибраному кошику благ.

Отже, в даному розділі нами було окреслено мікроекономічні аспекти таких явищ як споживання та заощадження. Як бачимо, кожне домогосподарство та кожен індивід самостійно окреслює собі процес вибору між різними наборами благ, при цьому враховуючи свої фінансові можливості та смакові уподобання. Даний розділ дав теоретичне визначення двох взаємопов'язаних і в той же час різних рівнів економічної сутності процесів споживання та заощадження. Так, якщо перший підрозділ — це намагання донести роль та вагу споживання та заощадження за їх впливом на формування національного доходу, а отже і на національну економіку в цілому, її стабільність та перманентне зростання, то друга частина розділу — це процес осмислення процесів, що відбуваються на мікроекономічному рівні, на рівні окремого домогосподарства, як структурної одиниці економічної системи.

Таким чином, окресливши головні аспекти даних економічних явищ, на мою думку, варто перейти до аналізу економічної системи України. Визначити головні особливості процесів споживання та заощадження, їх тенденції щодо впливу на економічну рівновагу. Крім цього, потрібно розглянути дані процеси у аспекті тієї кризи, що сьогодні охопила всю без виключення глобалізовану економічну систему.

3. Споживання та заощадження в економічній системі України

3.1 Споживання як складова національного доходу України Розкриваючи дане питання, на мою думку потрібно звертати увагу, в першу чергу на статистичну сторону питання, оскільки, воно має наочність.

Варто зазначити, що узагальнення інформації, що характеризує споживання населення, являє собою складний процес балансових розробок, націлений на співставлення різноманітних джерел даних. На його базі будуються баланси продовольчих ресурсів, визначається фонд споживання населенням основних продуктів харчування, і розраховуються натуральні середньодушові показники споживання, вивчається динаміка споживання. У СНР на макрорівні узагальнюючим вартісним показником споживання є витрати домашніх господарств на кінцеве споживання, що відображаються на рахунку використання доходу у розпорядженні й витрати, що включають:

1) кінцеве споживання домашніх господарств (резидентів і нерезидентів) на економічній території країни;

2) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-резидентами за кордоном;

3) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-нерезидентами на економічній території країни].

Однак розглянутий узагальнюючий показник не враховує вартості спожитих населенням безкоштовних послуг.

Іншим узагальнюючим вартісним показником споживання виступає фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що відображає реальну величину, що забезпечується як за рахунок доходу у розпорядженні, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, надаваних населенню органами державного управління й некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства. Величина фактичного кінцевого споживання відображається на рахунку використання скоректованого розташовуваного доходу. Даний рахунок характеризує розподіл скоректованого розташовуваного доходу на фактичне кінцеве споживання й заощадження.

Так, протягом 2000;2008 рр. кінцеві споживчі витрати коливалися в межах 75,2−79,2% від розміру ВВП. Це свідчило про зростання споживання домогосподарств у докризовий період. Проте відомо, що країна, в якій споживання становить левову частку ВВП, розвивається більш повільними темпами, ніж та, в якій споживання менше заощаджень.

На рівні домашніх господарств споживання вивчається на основі вибіркового обстеження їхніх бюджетів. Програмою обстеження передбачений збір інформації, що характеризує не тільки доходи, але й витрати населення. Витрати домогосподарств включають витрати на споживання й витрати, не пов’язані зі споживанням. До останнього ставляться податки, відрахування на пенсії й соціальне страхування й інші страхові внески, грошові перекази, подарунки.

Споживчі витрати охоплюють всі поточні витрати на товари й послуги незалежно від того, повністю або частково вони були оплачені протягом обстежуваного періоду й чи призначалися вони для споживання усередині домашнього господарства. Споживчі витрати складаються з витрат на покупку продуктів харчування (у тому числі витрати на харчування поза домом), алкогольних напоїв, непродовольчих товарів і витрат на оплату послуг. Безкоштовні послуги з освіти, медичні й інші послуги в споживчі витрати не включаються. Споживання продуктів харчування враховується в натуральних одиницях і за вартістю.

Для вирахування показників забезпеченості населення відповідними предметами товари розбиваються на 3 групи:

· товари однократного користування (продукти харчування).

· товари нетривалого користування (строк використання — до 3-х років);

· товари тривалого користування (строк використання — більше 3-х років) .

Дослідивши динаміку зміни витрат домогосподарств протягом 2000;2008 рр., наводимо наступні показники: продукти харчування та безалкогольні напої у 2000 р. складали 65,2% від загальної структури сукупних витрат, тоді як за 2007;2008 роки склали 56,6% та 53,2% відповідно. Алкогольні напої, тютюнові вироби у 2000 р. складали 2,9%, 2007;2008рр. 2,9% та 2,6% відповідно. Як не прикро, але споживання «шкідливих» товарів за 8 років не скоротилося.

Вивчення споживання непродовольчих товарів по програмі вибірки бюджетів домашніх господарств здійснюється по наступних видах: витрати на одяг, білизну, взуття, тканини, меблі й предмети домашнього побуту, товари культурно-побутового призначення, транспортні засоби, гігієнічні, парфумерні й фармацевтичні кошти, будівельні матеріали й інші непродовольчі товари. Натуральні показники споживання обчислюються по споживанню взуття й тканин. По інших непродовольчих товарах розраховуються лише вартісні показники, а також структура споживання.

Непродовольчі товари та послуги у 2000 р. складали 28,5%, а 2007;2008рр. — вже 31,6% та 34,7% відповідно, в тому числі (2007;2008рр.): одяг і взуття — 5,7% та 5,8%; житло, вода, види палива — 8,5% та 9,6%; предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла — 2,6% та 2,8%; різні товари і послуги — 1,8% для обох років.

Для ряду товарів тривалого користування, використовуваних, як правило, спільно членами домогосподарства, середній рівень споживання переважно розраховується на домогосподарство в натуральних одиницях, а забезпеченість розуміють, як ступінь поширеності даних товарів в особистому користуванні громадян. Такого роду показники лише побічно характеризують споживання. Точніше розкриває забезпеченість населення товарами тривалого користування показник, використовуваний у закордонній практиці: він визначається часток домогосподарств, що володіють як мінімум одним предметом даного виду (наприклад, одним холодильником, одним телевізором і т.д.), і обчислюється як відношення числа домашніх господарств, що мають даний вид предмета, до загального їхнього числа.

Темпи споживання в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук) протягом 2001;2008рр. змінювалися досить різними темпами по окремим видам товарів Зростаючу роль у споживанні населення грають різноманітні послуги. Оцінка їх має свою специфіку. Послуги — особливий вид споживчої вартості, що існує у формі корисної діяльності для людини й суспільства. Час виробництва послуг збігається з часом їхнього споживання.

Отже, на практиці дуже важко виміряти розміри національного споживання, проте статистика дає змогу в узагальненому і наближеному вигляді оцінити ці розміри. Для цього оцінюється споживання певної кількості домогосподарств, державних та недержавних установ тощо і на підставі середніх показників та з урахуванням певних зовнішніх та внутрішніх впливів в суспільстві середній показник сприймається як повноцінний показник споживання. Через такі умови дослідження вимагає поділу предметів споживання на: товари однократного користування (продукти харчування); товари нетривалого користування (строк використання — до 3-х років); товари тривалого користування (строк використання — більше 3-х років).

Випереджаючі темпи зростання галузей, орієнтованих на внутрішній ринок (насамперед харчової промисловості, виробництва будматеріалів), спонукають до приділення особливої уваги стимулюванню внутрішнього попиту в цих країнах. Тому дослідивши вищенаведені тенденції, можна стверджувати, що споживання в Україні неухильно збільшується. Це пов’язано і зі збільшенням доходів населення і розширенням внутрішнього ринку товарів і послуг. Не можна сказати, що на терені пострадянських країн Україна розвивається найдинамічніше, про що свідчать аналізовані соціально-економічні показники. Проте не слід забувати, що розміри споживання в багатьох випадках не відображають реальної ситуації через заниження оцінок вартості прожиткового мінімуму та недообліку зростання вартості життя в наслідок інфляції.

Табл. 1

Структура валового внутрішнього продукту за категоріями доходу

* За виключенням операцій з військовою технікою, що перебувала у використанні.

3.2 Заощадження як джерело інвестицій в економіці України Питання забезпечення національної економіки інвестиційними ресурсами є одним із найважливіших. Джерелом цих ресурсів, як уже зазначалося є національні заощадження. Поступовий розвиток національної економіки можливий завдяки формуванню і раціональному використанню національних заощаджень та дієвого механізму трансформації їх в інвестиції. Варто відзначити, що проблема заощаджень та інвестицій всебічно досліджувалась класиками економічної думки: Дж. Кейнсом, П. Самуельсоном, М. Фрідменом, К. Марксом, А. Смітом, А. Маршшалом. Цікаво, що заощадження стають предметом дослідження провідних економістів завдяки А. Маршаллу, який приділив їм значну увагу. Дж. Кейнсом було сформульовано правило, що в будь-якому новому прирості сукупних доходів частка заощаджень зростає випереджувальними темпами стосовно частки, яка споживається, а отже, забезпечується основа майбутніх інвестицій. Згідно теорії Солоу, держава, яка заощаджує та інвестує значну частку свого доходу, матиме значний обсяг капіталу і високий рівень доходу. Якщо ж держава заощаджує та інвестує лише невелику частку свого доходу, її обсяг капіталу і дохід буде незначним. Хоча заощадження завжди виступають певним відрахуванням від поточного споживання, вони забезпечують стійке підвищення рівня капіталоозброєності та продуктивності праці, зайнятості населення, максимум споживання на одного працівника і, врешті-решт, оптимізують економічний добробут. Вплив заощаджень на діяльність господарської системи здійснюється через інвестиції. Приватні і державні заощадження, що формують національні заощадження, цілком трансформуються в інвестиції, але повної рівності між ними не має.