Організація процесу управління банківськими активами

Управління активами банку є одним з найважливіших завдань діяльності комерційних банків. У напрямку менеджменту активами персонал банку повинен володіє такими методами:

• · загальним методом розподілу коштів;
• · розподілом активів (конверсія коштів);
• · науковим методом.

Суть загального методу розподілу коштів полягає у тому, що всі набуті кошти банку у вигляді ощадних строкових вкладів та вкладів «до запитання», акціонерного капіталу створюють загальний фонд коштів, які розміщуються в активні операції банку.

Загальнорейтингову оцінку якості активів визначають за такими показниками класифікації (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Рейтингова оцінка якості активів банку.

Банківському персоналу, особливо аналітичних і кредитних підрозділів, треба постійно робити аналіз активів банку і проводити оперативне їх скеровування на підвищення якості роботи.

Метод наукового управління активами має на меті отримання максимального прибутку. При цьому частина коштів вкладається в активи з високим відсотком доходів, а частина — туди, де нижчі відсотки, але з високою гарантією повернення. Тобто, активи доцільно вкладати за кількома напрямками, що дозволить банку домагатися достатньої дохідності і дотримуватися коефіцієнтів ліквідності.

Нормативне значення коефіцієнтів може змінюватися залежно від фінансово-економічної ситуації банків та політики держави і Національного банку України.

Банківський нагляд традиційно спрямований на підтримку надійності та ефективної діяльності окремих складових кредитної системи країни, в першу чергу банків, з метою забезпечення стабільного нормального функціонування всієї банківської системи. Досвід багатьох країн свідчить про те, що при правильному управлінні банки можуть вижити навіть і не в сприятливих економічних умовах.

Умови здійснення банківського нагляду закладаються, як правило, в законодавчі акти, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд найчастіше є складовою ланкою саме центральних банків держави. В зв’язку з тим, що функцією банківського нагляду є створення безпечної та здорової банківської системи і попередження нестабільності фінансової системи в цілому, центральний банк як інститут, що здійснює державне управління грошово-кредитною політикою і виступає кредитором останньої інстанції, є природним центром банківського нагляду.

Якщо аналізувати загальну практику діяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління, то можна дійти такого висновку. Чим сильнішим і незалежним є центральний банк країни, тим більше підстав для створення структури банківського нагляду в його межах. І навпаки, чим він більш слабший і залежний від органів влади, тим наявніша необхідність створення незалежного банківського нагляду.

Банківський нагляд (у широкому розумінні) є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров’я.

Головними завданнями, що стоять перед системою банківського нагляду, є:

• · гарантія здоров’я банківського сектора для підвищення і сприяння економічному зростанню країни;
• · захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Ця задача пов’язана із підтримкою довіри громадськості до банківської системи, втрата якого веде до її послаблення і таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, більш несподівані зобов’язання уряду, економічна нестабільність у державі;
• · підвищення конкуренції в банківському секторі: тобто банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції і попередження монополії та дій, що перешкоджають конкуренції;
• · підвищення ефективності банківської справи і справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система відповідає вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг по прийнятій вартості. Грошові кошти надходять в економічні сектори, які можуть використати їх найбільш продуктивно і ефективно.

Визначення предмета аналізу має принципове значення для обґрунтування самостійності та відособленості тієї або іншої галузі знань. Усі визначення предмета аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати у такий спосіб: фінансова та інша діяльність комерційного банку; різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому. Зазначимо, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати. Щоб виділити особливості, властиві тільки банківському аналізу, потрібно виходити із сутності процесів діяльності банку. Процес — це причинно обумовлена зміна подій, явищ, стан об'єкта відповідно до поставленої мети. Результати економічних процесів, які безпосередньо впливають на діяльність банку, плануються і прогнозуються у відповідних показниках, ураховуються в міру фактичного їх виконання і потім аналізуються. Але результати як наслідок процесів є не предметом аналізу банківської діяльності, а його об'єктом. Предметом же аналізу є причини утворення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв’язків у діяльності банку дає змогу розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв’язки різних сторін діяльності банку, можна досить швидко розрахувати, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, обчислити зміни суми прибутку, економічні нормативи банківської діяльності у разі зміни кон’юнктури різних ринків. Отже, особливістю аналізу банківської діяльності є дослідження причинно-наслідкових зв’язків економічних явищ і процесів, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку.

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв’язком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на зміни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв'язку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язане дослідження роботи комерційного банку.

Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є такі:

• · фінансово-економічна ситуація у країні;
• · заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;
• · якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);
• · показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;
• · темпи зростання банку;
• · показники ліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансову стійкість;
• · показники економічних нормативів.

Україна, організовуючи власну систему банківського нагляду, пішла традиційним для європейських країн шляхом, обмежуючи його проведення компетенцією центрального банку і не створюючи окремих спеціалізованих органів для здійснення банківського регулювання та нагляду. Зміст нагляду первісне визначався повноваженнями Національного банку України, встановленими Законом України «Про банки і банківську діяльність», в якому закріплювалося, що НБУ координує діяльність банківської системи в цілому та здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.

У Законі «Про Національний банк України» зазначається: «Банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, а також інших кредитних установ. Банк України здійснює постійний нагляд за додержанням банками та іншими кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів Банку України і економічних нормативів. Головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів».