Морально-етичне виховання школярів

Реферат на тему:

Морально-етичне виховання школярів Морально-етичне виховання школярів Велика увага у групі продовженого дня приділяється вдос­коналенню морально-етичного виховання дітей. Дуже важливо виховувати у них чесність і правдивість, доброту, чуйність, ду­ховно збагачувати кожну особистість.

Відомо: моральні норми формують зміст вчинків, визнача­ють, що саме слід робити, як реалізуються у поведінці вимоги моральні. Розрізняють внутрішню і зовнішню культуру. Внутрі­шню культуру становлять світогляд, моральні переконання, загальний розвиток людини, її знання, інтереси, потреби.

Внутрішня культура визначає зовнішню поведінку. Мора­льне виховання невіддільне від духовного. Діти відчувають гостру потребу мати надійного друга. Наше завдання роз’яснити суть моральних цінностей, на яких базується спра­вжня дружба, спрямувати її, збагачувати моральними мотива­ми, спонукати дітей до безкорисливих, благородних вчинків.

Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості учнів. Слід урахувати те, що часто школярі знають правила і норми поведінки, але в житті їх не додержуються. Тому рівень вихованості, культуру поведінки слід судити не за зовнішніми виявленнями, а за результатами діяльності, став­ленням до інших людей.

Критерії оцінки вихованості, культури поведінки уч­нів, її моральних основ.

Культура спілкування і взаємин у повсякденному житті.

Ввічливість — шанобливість, привітність, доброзичливість, прагнення не завдавати неприємностей іншим, готовність при­йти на допомогу.

Уважність — чуйність щодо старших і молодших, готов­ність допомогти людям, які тебе оточують.

Скромність — відсутність прагнення виділятися у колекти­ві зовнішнім виглядом, поведінкою, похизуватися успіхами, стриманість, простота.

Тактовність — розуміння стану іншої людини, її пережи­вань, прагнень, вміння не нав’язувати свою думку, знайти по­трібний тон у спілкуванні.

Чуйність — чутливість, щире ставлення до інших, допомога з власної ініціативи, вміння зрозуміти настрій іншого, відверну­ти від неприємних думок.

Делікатність — особлива м’якість у спілкуванні, допомогти вийти із даної ситуації, не підкреслюючи своєї зверхності.

Моральні основи культури поведінки в колективі: своєча­сне і точне виконання вимог колективу, повага до своїх друзів, скромність в оцінці свого внеску в загальну справу.

Пунктуальність і відповідальність — своєчасне і точне ви­конання своїх обов’язків, доручень, точність у справах, береж­ливе ставлення до часу інших, розумне використання кожної хвилини, сумлінність, звичка доводити розпочату справу до кінця.

Дисциплінованість і організованість — виконання правил учнів на уроках, під час перерви, в громадській діяльності, швидке й точне виконання розпоряджень учителів, вміння спо­кійно вислуховувати зауваження, швидко виправляти недоліки, організованість у виконанні-доручень.

Культура взаємин у праці: вміння узгоджувати свої дії з ді­ями інших, утримування в чистоті робоче місце, допомога то­варишам, бережливе ставлення до результатів праці своєї та інших.

Культура мовлення: ясність, виразність, вживання ввічли­вих слів, спокійні інтонації, міміка, жести, що супроводять мов­лення, вміння уважно слухати співрозмовника, прагнення до збагачення словникового запасу.

Культура зовнішнього вигляду: охайність, акуратність в одязі й зачісці, зібраність і підтягнутість, естетика жестів, поз і ходи, наявність хорошого смаку.

Визначаючи рівень вихованості дитини, обов’язково слід врахувати мотиви, що спонукають їх до тих чи інших вчинків.

Метод спостереження — один із основних у діагностуванні реальної поведінки учнів. Особливо доцільно поспостерігати за ними під час екскурсії, культпоходів, під час перерви.

Орієнтовна програма спостереження за учнями під час перерви.

1. Чим учень займався під час перерви? Чи доцільно вико­ристовував час, відведений для відпочинку?

2. З ким спілкувався? З якого приводу?

3. Як ставиться до однокласників під час спілкування (з по­вагою, інтересом, грубо і т.д.)?

4. Який тон розмови з однокласниками?

5. Через що свариться? Чи може поступитися товаришеві? Як швидко мириться?

6. Чи виконує вимоги чергових?

7. Чи зупиняє порушників?

Діти бувають активні, пасивні і дезорганізатори. Не повинні випадати з поля зору не тільки порушники, але й благополучні учні. Вони дисципліновані, не конфліктують, ввічливі, з усіх предметів встигають. І оскільки вони нікому не заважають, на них ніхто не звертає уваги, вважають, що з ними все в порядку. Проте буває, що такі учні виростають байдужими й пасивними.

Особливе місце у моральному вихованні дитини посідає етична бесіда. Основний її зміст — розв’язання поведінкових задач — ситуацій. Порівнюючи ті чи інші варіанти поведінки, діти вчаться аналізувати, правильно оцінювати людські вчинки.

Зразок бесіди про правила гостинності:

1. Як ви думаєте, діти, чому люди ходять у гості? (Праг­нення людей до спілкування).

2. Що означає бути гостинним?

Гостинність — уміння так прийняти гостя, щоб йому було добре, цікаво, приємно.

3. Чи доводилось вам колись почуватися незручно, пере­буваючи в гостях? Чим це можна пояснити?

4. Що слід робити, щоб перебування у вашому домі прино­сило гостям задоволення?

(Заздалегідь дізнатися про їхні інтереси і нахили, продума­ти, чим їх зайняти, пригостити).

Закінчуючи бесіду, слід підвести дітей до висновку, що в основі гостинності, як і в основі культурної поведінки, лежить повага до людей.

Учні можуть запропонувати інші ситуації. Можна підготува­ти інсценівки, вірші. Слід вислухати думку кожного учня, і якщо чиясь думка неправильна, не критикувати, а спростувати її.

Щоб краще закріпити у дітей навики культурної поведінки за столом, додержання правил гостинності, можна організува­ти в класі святкове чаювання. Наприклад, до днів народження кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні підібрати, виготовити подарунки власними руками (ма­люнок, сувенір, скласти вірш). Така організація гри не тільки створює умови для тренування культурних навичок, а й викли­кає радісні переживання, сприяє емоційному засвоєнню пра­вил ввічливості.

Обговорення культури поведінки і діяльності на основі ре­альної обстановки в школі (до цього залучають сантрійки, від­повідальні за стан збереження шкільного і класного майна, підручників, за дисципліну і порядок) допомагає учням не тіль­ки глибше усвідомити етичні норми із повсякденного життя школи, класу, а й спонукає до розв’язання цілого ряду важли­вих організаційних питань: створення постів бережливих, «книжних лікарень», організації виставки найбільш охайних зошитів і підручників.

Роз’яснюючи етичні норми в бесіді чи розповіді, вихова­тель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід повсяк­денного спілкування, усвідомити моральні цінності, на яких ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкрет­них ситуацій з життя чи літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських вчинків, уточнюють моральні оцінки і су­дження.

Бесіда «Будьмо ввічливими»

Питання для обговорення:

1. Які слова називають чарівними? Для чого вони існують?

2. З якими людьми приємніше спілкуватися: з привітними чи похмурими, чемними чи грубими?

3. Як позначається неввічливість на людських взаєминах?

4. У чому виявляється вихованість школяра?

5. Яких правил ввічливості слід дотримуватись в школі, по­за школою (в громадських місцях, вдома, на вулиці)?

Підсумовуючи відповіді учнів, а також використовуючи ілю­стративний матеріал до теми, ще раз нагадати дітям правила ввічливості.

З’ясувати походження слів: «доброго ранку», «добрий день», «вітаю», «привіт», «будьте здоро­ві», «здрастуйте», «вибачте», «даруйте», «на добраніч», «будь ласка».

— Вибачте, пробачте, а не вибачаюсь, пробачаюсь.

— Люди вітають один одного за допомогою слів і жестів.

— Які ви знаєте жести вітання? (Уклін, рукостискання).

Під час вітання потискувати один одному руку. Сьогодні це традиція вважається виявленням поваги.

Правила ввічливості забороняють нам галасувати, турбу­вати і дратувати присутніх.

Можна розіграти сценку самими дітьми з життя класу, або провести конкурси.

Невеличкі оповідання, вірші морально-етичного змісту стають повчальними для дітей. З них вони дізнаються, що таке ввічливість, скромність, доброта, мужність, правдивість, пра­цьовитість, які риси характеру роблять людину красивою, ду­ховно багатою, а які ні.

До виховання культури поведінки школярів важливо залу­чити батьків, які повинні спрямувати свої зусилля на закріп­лення дітьми набутих у школі естетичних умінь і навичок. На­самперед у спілкуванні.

Особливо засвоюються учнями елементи поведінки під час ігор, інсценівок, оповідань, віршів і казок. Під час перегляду дітей звертають увагу на моральні риси героїв. Вони бачать їхні вчинки і їх обговорюють, висловлюють свої думки щодо даної ситуації, як би вони поступили в даному випадку.

Отже, виховання поведінки потребує взаємопов'язаного впливу різних методів морального виховання. Не слід забувати і про такий засіб виховання, як систематичний контроль, особ­ливо це стосується поведінки вихованців, що зарекомендували себе як важкі, грубо порушують дисципліну, ігноруючи вимоги вчителів, вихователів.

Завдання морально-етичного виховання — роз’яснювати ді­тям суть моральних цінностей.