Традиции і звичаї України укр

Традиции і звичаї украины.

.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть й освячені віками ..

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи й дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини й світовідчуття безпосередньо впливають для культури даного народу, що.

в свою чергу впливає на процес постання народньої.

творчості.Саме тому народна творчість нерозривале зв`язана із звичаями народу ..

Звичаї народу — це тих прикмети по які розпізна-ється народ, не лише в сучасному, а його історичному минулому..

Звичаї - це тих неписані закони, якими керуються в найменших щоденних й найбільших всенаціональ-них справах. Звичаї, а також мова — це тих найміцніші.

елементи, що об`єднують окремих людей один на-.

род, до однієї націю .Звичаї, як й мова, виробилися про-.

тягом усього довгого життя, і розвитку шкірного.

народу ..

У всіх народів світу існує повір`я, що тієї хто.

забув звичаї своїх батьків, карається людьми й Богом. Він блукає по світі, як блудний сін, й ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу ..

Наш великий співає Тарас Шевченко, звертаючись.

до України, як до матері, що вічно страждає питає :.

Чи ти рано до схід-сонця.

Богу не молилася ?.

Чи ти діточок непевних.

Звичаю не вчила?.

I.

Ми, українці, нація дуже стара й свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом з християнством Візантія принесла нас свій культуру, але й саме свою культуру, а чи не культуру взагалі. В Україні на Україні уже був національна культура, й Володимир Великий лише додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури ..

Зустріч Візантії із Україною — це не був зустріч бідного із багатим; це був зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але й різних характером культур. Ще і тепер ми маємо у своїх звичаях й народній усній творчости ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Алі ми до цого уже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське й де починується християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть й притулок наших звичаїв, й тепер ми собі не уявляє-.

мо Різдва без куті, Великодня — без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо частку, але в «Андрія» хто із нас потребу не кусав калети (це великий корж з білого борошна) й котра дівчина не ворожила, чи вий-.

де заміж цого року? Нарешті, діти, бавляться весною ,.

співають :.

«А ми просо сіяли, сіяли ,.

Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли …".

Співають подібне й дівчата, ведучи хоровід :.

«Ой, дід, дід й Ладо …».

Усі це — наша дохристиянська культура, наша найстаріша.

традиція. Кутя — це символ врожаю, писанка — це символ на-.

родження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє.

II.

житло від нечистих духів, що прокидаються (так смердоті вірили).

разом з воскресінням природи — від русалок, мавок, перелес-.

ників ….

Купала — це типове дохристиянське свято із усіма старо-.

українськими атрибутами. Ладо — це поганський бог кохання.

і плодючості ..

На годину, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колися, ще до християнства на Україні прпадало свято зимово-.

го повороту сонця. Це був годину ворожіння на майбутній рік; а тому ми й тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що малі своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство й добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка — дружинника князя чи і самого княжеча. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям й худобі ..

Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється.

і у звичайних обрядах, як вісь: дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю морозу, вовк, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі ..

Всі ці рухи, дії й слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце шкірного із нас чаром рідної стихії й є для душі котрі живуть бальзамом, який сповнює її могутньою силою..