Державна служба

Государственная служба Зміст § 1. Поняття державної служби. § 2. Види державної служби § 3. Принципи державної служби § 4. Система правових актів про державній службі. § 5. Поняття і різноманітні види державних службовців Список використаної літератури.

§ 1. Поняття державної службы.

У законодавстві і тому спеціальної літературі відсутня однозначне, отже, загальноприйняте поняття державної служби. У штатівській спеціальній літературі найчастіше він визначається з урахуванням діючих правових актів, з визнання, що державної служби есть:

а) різновид праці працівників державних організацій, є державними службовцями (див. § 2);

б) невід'ємне властивість государства.

Державна служба розуміється у широкому і вузькому значенні. Державна служба у сенсі зводиться до виконання службовцями своїх зобов’язань (роботи) як у державних організаціях: органів структурі державної влади, на підприємствах, у державних установах, інших організаціях; у вузькому значенні — це виконання службовцями своїх зобов’язань як у державних органах.

Державна служба складає професійної основі. Це пов’язано з необхідністю безперервного, послідовного і компетентного здійснення діяльності державних организаций.

Державна служба опосередковується правом. Сукупність правових норм, що регламентують правової статус державних службовців, зокрема умови і Порядок проходження державного служби, види заохочень та фінансової відповідальності службовців, підстави припинення й питання державної служби, утворюють правової інститут державної служби. Сюди входять норми конституційного, трудового, громадянського, фінансового та інших галузей права. Адміністративно-правові норми, які регламентують питання державної служби, становлять важливу частину цієї фінансової інституції і самостійний інститут адміністративного права.

Адміністративне право обслуговує передусім державне управління. Воно визначає адміністративно-правової статус переважно державних службовців державного управления.

Специфічна концепція державної служби покладено основу Закону Російської Федерації від 5 липня 1995 року «Про основи державної служби Російської Федерації» (далі Закон Російської Федерації про державній службі). У російському трактуванні цього закону з державної службою розуміється професійна діяльність із забезпечення виконання повноважень державні органи. У цьому до державній службі стосується виконання посадових обов’язків особами, замещающими державницькі посади лише певних категорій, позначені у самому законі. Тобто, в усіх особи, займають посади як у державних органах, виконують обов’язки, які стосуються державній службі. Під цим кутом зору посади на державних органах поділяються за державні та недержавні посади. різновидом державних є державницькі посади державної службы.

Державні посади діляться втричі категорії: «А», «Б», «В».

До категорії «А» ставляться державницькі посади, встановлювані Конституцією Російської Федерації, федеральними законами, конституціями, статутами суб'єктів Російської Федерації для безпосереднього виконання повноважень державні органи президент і Голова Уряди Російської Федерації, міністри і др.).

До категорії «Б» ставляться державницькі посади, учреждаемые відповідно до законодавством Російської Федерації для посереднього забезпечення виконання повноважень особами, замещающими державницькі посади вищевказаної категории.

До категорії «У» ставляться посади, учреждаемые державними органами виспівати і обеспечения их полномочий.

Посади категорій «Б» і «У» утворюють державницькі посади державної служби, з визначенням якої може і пов’язується службова діяльність осіб, заміщуючих такі посади. Державні посади категорії «А» не зізнаються державними посадами державної служби, отже, діяльність осіб, котрі посідають їх, у здійсненні повноважень відповідних органів, не охоплюють поняттям державної службы.

З’ясування даного обставини має принципове значення, адже він зазначає, що дія закону про основи державної служби не поширюється до осіб, які обіймали посади категорії «А» і вони, з погляду цього закону, є державними службовцями. Однією з підтверджень цього й служити, те, що депутати Державної Думи обіймають посади категорії «А», але вони можуть бути державному службі (п. 3 ст. 97 Конституції Російської Федерації) і, отже є державними служащими.

Звісно ж, що таке вирішення питання з депутатами слід зарахувати до особливому випадку. Стосовно інших осіб, які обіймали посади категорії «А», всі вони державні службовцями, та його статус може бути врегульоване з урахуванням особливостей їх посадового положения.

Перелік державних посад і введення державних посад державної служби дається відповідно Реєстрі державних посад Російської Федерації та є його. частиною, Реєстрі державних посад державної служби Російської Федерації. До останнього додаються перелік спеціалізацій державних посад державної служби й відповідність кваліфікаційним вимогам до осіб, їх замещающим.

До недержавним ставляться посади, включаемые в штатні розкладу державних органів цілях технічного обеспечения их деятельности.

У законі основи державної служби є невизначеність про те, у яких органах засновуються державні служби. У ній говориться — «в федеральних органах структурі державної влади, органах структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації, соціальній та інших державних органах, утворених відповідно до Конституцією Російської Федерації». По-перше, в усіх державні органи є органами виконавчої; по-друге, слід уточнити, які державні органи маються на увазі під «іншими». Безсумнівно, що вони є територіальних органів, створювані федеральними органами виконавчої реалізації своїх повноважень (п. 1 ст. 78 Конституції РФ). З іншого боку, Конституцією Російської Федерації позначена Адміністрація президента Російської Федерації. За всіх розбіжностях поглядів їхньому організаційно-правову природу, тут засновуються державницькі посади, які входять у категорію «А». Хоча Конституція Російської Федерації у прямій формі коштів освіту Центральну виборчу комісію Російської Федерації, у її структурі також є державні должности.

Закон Російської Федерації основи державної служби мовчить про «інших державних органах» суб'єктів Російської Федерації, мають законні підстави для освіти їх і бюджетні установи у яких державних должностей.

Отже дотримуючись букві і змісту закону про засадах державної служби державної служби здійснює юридично обмежене коло осіб: ті особи, які заміщають державницькі посади державної службы.

За це коло виведені особи, реально концентрирующие в руках влада, певну компетенцією відповідних органі («еліта влади»), й обличчя, виконують вспомогательно-технические функції. Це означає також дії, діяльність службовців відповідно до займаними посадами на державних підприємствах, державних закладах державної і організаціях даний закон не розглядає як державної служби (див. докладніше § 2).

Проте Закон основи державної служби перестав бути актом, що містить універсальну трактування поняття державної служби виключає інші аспекти розкриття цієї поняття. Наприклад, Законом Російської Федерації від 11 лютого 1993 року «Про військового обов’язку та військовою службі» військова служба визначається «як особливий вид державної служби у Збройних силах Російської Федерації, інших військах, органах зовнішньої розвідки федеральних органах державної безпеки». Для такого розуміння державної служби є об'єктивні передумови, які полягають насамперед у цілях, характері завдань і статусі військовослужбовців, покликаних їх выполнять.

§ 2. Види державної службы.

Розподіл державної служби на види зумовлено федеративним пристроєм Російської Федерації, принципом поділу влади, особливостями деяких галузей і сфер державної деятельности.

Відповідно до принципом федералізму различаются:

а) Федеральна державної служби, яка перебуває у віданні Російської Федерації (п. «т» ст. 71 Конституції Російської Федерации);

б) державної служби суб'єктів Російської Федерації, находящаяся в їхньому віданні (див. п. 3, ст. 2 закону про засадах державної службы).

У спільній віданні Російської Федерації і його суб'єктів які перебувають лише кадри судових правоохоронних органів (до речі, судді є особами, замещающими державницькі посади державної служби з усіма від цього наслідками, зокрема них поширюється дію закону про засадах: державної службы).

Актом, спеціально присвяченим регламентації основних питань федеральної державної служби, є Закон основи державної служби. Проте правова основа федеральної державної служби не лише цим Законом. Вона ввозяться відповідність до Конституції Російської Федерації, законодавчими й іншими правовими актами. Понад те, Закон не підміняє в усьому раніше видані правові акти, регулюючі державної служби в федеральних органах структурі державної влади низки спеціалізованих деяких галузей і сфер управління. Відповідно до цим Законом можуть прийматися федеральні закони, встановлюють особливості державної служби окремих державних органах.

Законом основи державної служби регламентується широке коло питань, що з організацією федеральної, служби, її проходженням, соціальний захист державних службовців і т.д.

Як зазначалося, Конституція Російської Федерації у прямій формі торкається питання про державній службі в суб'єктів Російської Федерації. Але, відносячи до ведення Російської Федерації лише федеральну службу, цим предрешает, що державної служби в суб'єктів Федерації перебуває у їхньому віданні. Проте по-перше, питання державної служби ні в всіх суб'єктів Російської Федерації отримали спеціальну регламентацію, подібно федеральної державній службі; по-друге, державної служби тут ввозяться відповідність до Конституції Російської Федерації, федеральними законів і іншими правовими актами; по-третє, деякі питання державної служби в суб'єктів Російської Федерації регламентуються їх конституціями й іншими правовими актами; по-четверте, Конституція Російської Федерації виключає видання федеральними органами актів з питань державної служби в суб'єктів Російської Федерації. Наприклад, на державних службовців суб'єктів Російської Федерації поширюється, за встановленими винятками, дію трудового законодавства, який би, як відомо, у спільній віданні Російської Федерації і його субъектов.

У такій віданні перебуває встановлення загальних принципів організації органів структурі державної влади, якій можуть супроводжувати питання державної служби у органах.

Закон Російської Федерації основи державної служби є, по суті, «стрижневим», бо містить з певних питанням норми, зобов’язаних дотримуватися при регламентації і функціонуванні державної служби й у суб'єктів Російської Федерації. Наприклад, поняття службовця, відповідність кваліфікаційним вимогам щодо нього, обмеження під час проходження їм державної служби й т.д.

Нині важливі повноваження на області державної служби суб'єктів Російської Федерації здійснюються на федеральному рівні. Наприклад, Указом президента Російської Федерації встановлено порядок призначення посада і звільнення з посади голів адміністрацій суб'єктів Російської Федерації; Законом Російської Федерації про крайовому, обласному Раді народних депутатів і крайової, обласної державної адміністрації передбачені підстави для дострокового припинення її повноважень. Отже, рішення кадрові питання належить як до правоохоронних органів, про що є прямою вказівкою у Конституції Російської Федерації, до інших органів суб'єктів Російської Федерации.

Проте якщо з погляду конституційного розмежування предметів ведення і передачу повноважень, за загальним правилом, державної служби суб'єктів Російської Федерації перебуває в их ведении.

Залежно від принципу поділу влади різниться державної служби органів представницької, виконавчої та судової влади. За цими рамками залишається служба органів прокуратури, що також є державною. Але питання приналежності органів прокуратури до тій чи іншій влади залишається проблематичним. Включення статей про прокуратуру до глави Конституції Російської Федерації «Судова влада» є механічним, тобто які мають концептуальної основы.

Державна служба організується здійснюється з неодмінним урахуванням різноманіття специфіки сфер державної діяльності. У своїй спеціальній сенсі до державної належить служба у різних спеціалізованих галузях, і сферах — військова служба, служба органів внутрішніх справ, митних, податкові органи, податкової поліції та ін. Характерним для регулювання цих та подобных им видів служби і те, що його зазвичай є системним, що охоплюють службу органів всіх рівнів чи галузі (сфери) в целом.

§ 3. Принципи державної службы.

Основні засади державної служби закріплені у Конституції Російської Федерації чи випливають із неї. Види цих принципів конкретизовано до закону Російської Федерації основи державної служби. Тут принципи сформульовані без розшифровки змісту, без тих застережень про винятки, встановлені чи можуть встановлюватися із правил. Наприклад, принцип гласності у виконанні державної служби не безмежний, в передбачені законами випадках він обмежений у інтересах держави. Зміст деяких принципів конкретизується в нормах, наявних у самому законі. Наприклад, щодо до принципу професіоналізму й компетентності державних службовців і др.

Закон основи державної служби закріплює такі принципы:

1. Верховенства Конституції Російської Федерації і федеральних законів над іншими нормативними правовими актами, посадовими інструкціями у виконанні державними службовцями посадових обов’язків і забезпечення їх прав.

2. Пріоритету права і свободи людини і громадянина, їхньої особистої дії: обов’язки державних службовців визнавати, дотримуватися і захищати правничий та свободи чоловіки й гражданина.

3. Єдності системи структурі державної влади, розмежування предметів ведення між Російською Федерацією та суб'єктами Російської Федерации.

4. Поділу законодавчої, виконавчої та судової власти.

5. Рівного доступу до державній службі відповідно до своїми здібностями та фахової підготовкою було без будь-якої дискримінації. Вимоги до кандидату на державну посаду обумовлюються характером посадових обов’язків. Правоограничения державних службовців випливають із факту осуществления ими владних повноважень із керівництву діяльністю покупців, безліч специфіки конкретних службових функцій, xapaктерных тих чи інших категорій державних служащих.

Громадянину, котрий претендує на державну посаду, треба мати освіту й підготовку, відповідні змісту й обсягом повноважень цієї должности.

6. Обов’язковості для державних службовців рішень, прийнятих вищестоящими державними органами та його керівниками не більше їхніх повноважень і згідно з законодательством.

Проте державний службовець ні беззастережно виконувати незаконні акти вищих гаразд підпорядкованості керівників. З цього приводу Законом основи державної служби встановлено правила, яким він повинен керуватися. Державний що служить у разі сумніви щодо правомірності отриманого розпорядження зобов’язаний письмовій формах негайно повідомити звідси: а) своєму безпосередньому керівнику; б) керівнику, издавшему розпорядження; й у) вищестоящому руководителю.

Якщо вищестоящий керівник, а його відсутність керівник, видав розпорядження, в письмовій формах підтверджує вказане розпорядження, державний службовець зобов’язаний його виконати, крім випадків, що його виконання є адміністративно чи кримінальною деянием.

Відповідальність за виконання державних службовців неправомірного розпорядження несе підтвердив це розпорядження руководитель.

7. Єдності основних вимог, що висуваються до державної службе.

8. Гласності у виконанні державної службы.

9. Професіоналізму і компетентності державних служащих.

10. Відповідальності державних службовців за підготовлювані і прийняті рішення, невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків. Вона має займати особливу увагу серед заходів, вкладених у вдосконалення системи виконавчої. Досвід доводить, головна причина збоїв у цій системі й не так у недоліках в правовому регулюванні, як у безвідповідальності, що веде у себе порушення норм чинного права. Неприйняття захисних заходів веде до правовому нигилизму.

У зв’язку з цим виникає у правовий захист суспільства через прийняття відповідних законів, визначальних поведінка усіх тих державних службовців, особливо керівних посадових осіб, і навіть державного контролю та нагляду над їх исполнением.

11. Позапартійності державної служби. У системі державної служби заборонена створення організацій політичних партій та рухів. Державні службовці у виконанні посадових обов’язків пов’язані рішеннями громадських об'єднань є і керуватися законодательством.

12. Відділення релігійних об'єднань потім від держави. На діяльність державних службовців що неспроможні впливати Релігійні об'єднання, оскільки вони відділені від государства.

13. Соціальною захищеності державних службовців. Їм гарантується грошове зміст, оплачувані відпустки, пенсійне забезпечення тощо. Державним службовцям на окремих видах державної служби можуть надаватися пільги з оподаткування, оплаті транспорту, житла і др.

14. Стабільності кадрів державної служби. Становище державного службовця на повинен залежати від політкон'юнктури, конкретної особи політичного керівника, необгрунтованих організаційних імпровізацій. Проте надійні правові гарантії стабільності державної служби адміністративному праву Російської Федерації невідомі. 181.

Серед принципів державної служби немає принципу законності. Його не було можуть підмінити ті принципи, які у тих законності, висловлюючи її окремі вимоги (наприклад, про верховенство Конституції Російської Федерації, обов’язковості рішень вищих органів для державних службовців). Тим більше що принцип законності універсальний, вона повинна мати для когось будь-яких винятків. Органи структурі державної влади, посадові особи зобов’язані дотримуватися Конституції Російської Федерації і закони, і навіть підзаконні акти, видані межах компетенції і згідно з законодательством.

§ 4. Система правових актів про державної службе..

У Російській Федерації немає правового акта, що регулював б усю комплекс основних питань державної служби. Вона ввозяться відповідність до Конституції Російської Федерації і конституціями республік, іншими правовими актами Російської Федерації і його суб'єктів. До них належать Закон основи державної служби, Кодекс законів про працю РСФСР.

Спеціальними правовими актами та аналогічних норм регулюються багато запитань державної служби в воєнізованих державних і правоохоронних органах, соціальній та органах, працівники якої з службовими обов’язками вбираються населенням, діяльністю різних підприємств, установ і закупівельних організацій, здійснюють спеціальні контрольно-наглядові функції (транспорту, зв’язку, різних інспекцій та інших.). Наприклад, законами Російської Федерації від 11 лютого 1993 року «Про військового обов’язку та військовою службі», від 22 січня 1993 року «Про статус військовослужбовців», від 24 червня 1993 року «Про федеральних органах податкової поліції»; Положенням про проходженні служби органів податкової поліції Російської Федерації, затвердженим постановою Верховної Ради Російської Федерації від 20 травня 1993 року, Положенням службу органів внутрішніх справ Російської Федерації, затвердженим постановою Верховної Ради Російської Федерації від 23 грудня 1992 року й ін. У різних правових актах передбачаються особливості державної служби в митних, податкових та інших державних органах.

Ставлення конституцій і статутів відповідними суб'єктами Російської Федерації до питань державної служби відрізняється строкатістю. З цього погляду можна згрупувати Конституції та статути, которые:

а) містять окремі розділи, присвячені державній службі даного суб'єкта Російської Федерації. Наприклад, статути Липецкой, Курганської, Свердловській областей. Статут Свердловській області цього плані є унікальним. У документі не бракує докладно регламентуються питання, що стосуються поняття та молодіжні організації державної служби; поняття державного службовця області, відповідальності держави і обмеження прав державних службовців, гарантій осуществления ими прав;

б) відносять державної служби суб'єкта Російської Федерації для її ведення (див., наприклад, п. «про» ст. 37 Статуту Ставропольського краю, п. «л» ст. 5 Статуту Іркутської области);

в) обмежуються зарахуванням до ведення даного суб'єкта Російської Федерації установа його нагород і почесних звань та інших заходів заохочення (див., наприклад, п. 19, ст. 81 Конституції Республіки Дагестан, п. «до» ст. 22 Статуту Оренбурзької області). Нерідко пряма вказівка ці гроші відсутня, але таке повноваження випливає з компетенції тих чи інших органів прокуратури та глав суб'єктів Російської Федерації, глав их администраций.

Але Конституції і статути суб'єктів Російської Федерації не є єдиними актами, що містять норм із питанням державної служби. Суб'єкти вправі регулювати з допомогою інших правових актів. У багатьох суб'єктів вже ухвалені якісь закони про державної службе.

У систему правових актів про державній службі входять статути й положення про дисципліни, які у низці галузей і сфер державної діяльності; положення про конкретних органах та його підрозділах, містять норми про статус тих чи інших їх посадових осіб; посадові інструкцією, і др.

Зазвичай, спеціальні правові акти, що стосуються питань державної служби, поширюють свою дію визначені категорії державних служащих.

§ 5. Поняття й ті види державних служащих.

У нормативні акти й літератури відбиті різні ставлення до понятті службовця. Основною причиною цього — розмаїтість соціальних функцій, виконуваних службовцями. Воно об'єктивно виключає можливості використання одного критерію визначення цього поняття. Наближає для її сутності визначення, за яким службовцями зізнаються «працівники нефізичного і розумової праці, котрі одержують заробітну плату…». За загальним правилом, результатом праці службовця перестав бути створення тих матеріальних цінностей як речовинних продуктів, виконання робіт чи надання послуг матеріального характеру. Праця службовця пов’язані з організацією роботи різних органів, підприємств установ, або зі створенням духовні цінності, наданням соціальних послуг населению.

Не можна визнати вдалим визначення, сводящее службовця до обличчя, що працює за наймом у різних установах, у сфері обслуговування. Адже воно то, можливо поширене на працівників, які є служащими.

Помилково думка, що службовець, на відміну виробничого персоналу, не бере участь у створенні тих матеріальних цінностей, що його працю непродуктивна. Навпаки, багато категорії службовців стоять біля джерел науково-технічного прогресу в всі сфери економіки та опосередковано впливають їхньому функціонування і развитие.

Втрачає своє значення отграничение службовця з інших категорій працівників лише з характеру праці: нібито працю службовців не пов’язаний безпосередньо з фізичною впливом на матеріальні об'єкти. Праця багатьох категорій робітників і службовців зближується спільністю його характеру. Інколи важко визначити з погляду характеру праці, є та чи іншого працівник службовцям чи робочим (наприклад, командир повітряного судна, черговий пульта енергоблоку, хірург, друкарка тощо.). Хоча безсумнівно, що фізична праця — доля основної маси робітників і крестьян.

Склад службовців неоднорідний. Вони працюють у різноманітних і недержавних організаціях, займаються приватної практикою, має державний характер (нотариусы).

Державні службовці — різновид службовців, які серед усіх інших службовців утворюють основну групу суб'єктів адміністративного права.

До ухвалення закону основи державної служби термин.

«державний службовець» трактувався у літературі у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні державних службовців визнавалося обличчя, що займало гаразд, встановленому правовими актами, посаду у державної організації: державному органі, для підприємства, у пихатій інституції, іншу організацію. А у вузькому значенні — громадянин Російської Федерації, котрий обіймає гаразд встановленому правовими актами, посаду у державному органе.

У цьому під посадою розумілася штатна одиниця державної організації, який відповідає посадове становище особи, що заміщує ее.

Головним у викладеної концепції є визнання державними службовцями службовців як державні органів, і інших організацій, які є такими. Службовці ж державні органи ставляться к их особливої категорії, що у тій чи іншій ступеня у виконанні завдань та зняття функцій государства.

Відповідно до законом основи державної служби государственным службовцям є громадянин Російської Федерації, виконуючий гаразд, встановленому законом, обов’язки з державної посади державної служби за грошову винагороду, виплачуване рахунок коштів федерального бюджету чи коштів бюджету відповідного суб'єкта Російської Федерации. Отже ознаки державного службовця зводяться до того що, що он:

а) громадянин Російської Федерации;

б) заміщає державну посаду у державному органе;

в) заміщає у тому органі посаду державної службы;

р) не здійснює обов’язків, зумовлені даної должностью;

буд) отримує право їх виконання грошову винагороду рахунок коштів бюджета.

Особи, займають посади як у державних органах, і навіть на державних підприємствах, у державних установах та організаціях, але з які характеризуються зазначеними ознаками, Закону основи державної служби, державними службовцями не являются.

За цим законом государственной є посаду у Федеральних органах структурі державної влади, органах структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації, соціальній та інших державних органах утворених відповідно до Конституцією Російської Федерації, з установленою колом обов’язків у виконанні і забезпечення повноважень даного державний орган грошовим змістом потребують і відповідальністю за виконання цих обязанностей..

Посада визначає коло службовими обов’язками, правничий та межі відповідальності державного службовця, вимоги для її професійно-кваліфікаційної підготовці. Вона відображає зміст виконуваної службовцям роботи, визначає її правове положение.

Система посад будується по ієрархічному принципу, подразделяясь ми такі п’ять груп: а) вищі державницькі посади державної служби — п’ята; б) головні державницькі посади державної служби — четверта; в) провідні державницькі посади державної служби — третя; р) старші державницькі посади державної служби — друга; буд) молодші державницькі посади державної служби — перша группы.

Зрозуміло, що кожній із цих груп властиві специфічні елементи, що визначають особливості правового становища службовців, заміщуючих відповідні посади, і навіть їх кваліфікаційні качества.

Не окреслені посади засновуються у кожному державному органі. У яких органах і які саме із зазначених посад засновуються визначається Реєстром державних посад державної служби. Наприклад Реєстром державних посад федеральних державних службовців, затвердженим Указом президента Російської Федерації 11 січня 1995 року, не передбачається установа України в Конституційному Суде Російської Федерації вищою державною должности.

Що стосується групам державних посад державної служби службовцям присвоюються розряди і класи за результатами державного кваліфікаційного іспиту чи атестації державного службовця: дійсний державний радник Російської Федерації 1, 2 і трьох класу — державних службовців вищих державних посад; державний радник Російської Федерації 1, 2 і трьох класу — державних службовців головних посад; радник Російської Федерації 1, 2 і трьох класу — державних службовців старших посад; радник державної служби 1, 2 і трьох класу; референт державної служби 1, 2 і трьох класу — державних службовців молодших должностей.

Мотивацій і критеріїв розподілу державних посад державні органи Закон основи державної служби зовсім позбавлений. Не вбачається також наявність його через відкликання характером і обсягом повноважень державних службовців, заміщуючих відповідні державницькі посади державної служби. Лише частково ці прогалини заповнюються Положенням про порядок присвоєння та збереження кваліфікаційних розрядів федеральним державних службовців, затвердженим указом президента Російської Федерації від 22 квітня 1996 року № 578.

Але немає сумніву, що після кожної групі зазначених посад властиві елементи статусу, що визначають особливості правового становища державних службовців, заміщуючих посади цієї групи, і навіть вимоги до кваліфікаційному уровню.

Слід особливо наголосити, що правове поняття державного службовця й форми державної посади не вичерпуються лише, пов’язані тільки з державними органами. Хоча у преамбулі закону про засадах державної служби й говориться, що він встановлює правові основи організації державної служби Російської Федерації та організаційні засади правового становища державних службовців Російської Федерації, його поширюється не так на усіх зацікавлених державних службовців. Вони функціонують у державних органах, а й у державних підприємствах; у державних установах та інших організаціях. Відмінності між вищеназваними органами предопределены їх функціональним призначенням, адекватним природі державних підприємств, установ, организаций.

Державні службовці державні органи зосереджені на здійсненні завдань та зняття функцій держави за керівництву суспільством. Участь різних категорій службовців у цьому різна, але загалом служба як у державних органах спрямовано цю цель.

Функціональне призначення службовців державних підприємств, установ і закупівельних організацій інше. Їхню діяльність пов’язані з організацією процесів відповідно виробництва, соціально-культурної та іншої, тобто виконання основних цілей, обумовлених цілями і продуктами підприємств, установ і организаций.

Почасти цим можна пояснити те, що ознаки державних службовців не збігаються з тими, якими характеризуються державні службовці державні органи, і навіть, з одного боку, установ, з другого — підприємств. Так, змістом діяльності більшості службовців державних підприємств, установ і закупівельних організацій перестав бути забезпечення повноважень, притаманних державні органи; працю державних службовців установ оплачується рахунок коштів бюджету, а підприємств — з допомогою прибутку, одержуваної від комерційної діяльності. (У цьому маю на увазі службовці, є громадянами Російської Федерації. Іноземні громадяни й обличчя без громадянства в що допускаються законом випадках також можуть тривати посади на підприємствах, у державних установах, але, вони, природно, неможливо знайти віднесено до російських державним служащим).

Разом із цим у статусі державних службовців державні органи, і наприклад, державних підприємств чимало спільного. Так, керівники підприємств призначаються, й звільняються й від посади вищестоящими державними органами, їм підконтрольні і підзвітні. Цей суттєвий штрих в правове становище керівників підприємств свідчить про державний характер их службової деятельности.

На усіх зацікавлених державних підприємствах, у державних установах та організаціях службовці поділяються зі свого функціональному призначенням дві категорії: а) службовці, здійснюють як фахівців фактичну діяльність із виконання завдань, обумовлених цілями і предметом діяльності підприємства, установи, організації (економічного, соціально-культурного характеру, наприклад, навчання дітей у школі, лікування з онкозахворюваннями та т.д.); б) службовці, діяльність яких підпорядкована здійсненню управління підприємством, установою, організацією (керівники, їх заступники і т.д.).

Особливу групу становлять службовці, поєднують виконання зазначених функцій. Наприклад, ректор вузу, здійснює одночасно педагогічну деятельность.

Багато в чому проблемним є питання, чи належать до державних службовців військовослужбовці. Воно зумовлене неоднорідністю складу військовослужбовців, специфікою призначення військової служби. У тому числі — професійні вояки та військовослужбовці термінової служби, військовослужбовці, які заміщають посади на державних органах, і навіть на військових підприємствах і установах, де їх виконують трудові функції, які виконуються робітниками та представниками цивільних (невійськових) органів, підприємств та шкільних установ. Разом про те їх статус обтяжений поруч істотних правил, обумовлених специфікою військової службы.

Тож у співвідношенні з сутністю невоєнною державної служби до державних службовців слід віднести військовослужбовців, які обіймали посади органів військового управління, за іншими військових організаціях і учреждениях.

Проте зізнання у цьому плані державними службовцями усіх військових є помилковим. Ними є, наприклад, рядові військовослужбовці термінової служби, курсанти військових навчальних установ і др.

Особливості статусу, який мають лише військовослужбовці, є фактом, визнаним російським правом. Для їх ототожнення коїться з іншими службовцями немає юридичних оснований.

Залежно від характеру повноважень, визначальних роль державних службовців у виконанні державно-владних вони діляться на посадових осіб, оперативний, допоміжний состав.

У законі основи державної служби така класифікація відсутня, хоча вона не має принципове і практичного значення. Зокрема, поняття посадової особи, про який вкотре Законі і згадується, одна із ключових, оскільки вони зізнаються спеціальними суб'єктами різних галузей права, зокрема багатьох правонарушений.

Проте досі термін «посадова особа» офіційно вживається над ролі загального, а спеціального поняття, часто відбиває наявність суперечностей у законодавстві. Так було в КК РФ 1996 року воно трактується, по-перше, стосовно статей глави 30 «Злочини проти структурі державної влади, інтересів державної служби й служби органів місцевого самоврядування»; по-друге, себто, в усьому співпадаючому з іншими положеннями закону про засадах державної служби. Зокрема, під особами, які займають державницькі посади, розуміються лише особи, займають посади, встановлювані конституцією і законами Російської Федерації, конституціями і статутами її суб'єктів для безпосереднього виконання повноважень державні органи. Проте з цією визначенням охоплюються лише посади категорії «А», які за Законом основи державної служби не ставляться до категорії державних посад державної служби, а особи, займають посади зазначених категорій, не зізнаються державними службовцями державної служби. Це означає, що концепцію посадової особи, котре виражається у КК РФ, ще розкриває його загального понятия.

Посадовими особами називаються державні службовці, з правом здійснювати не більше своєї компетенції владні дії манливі юридичні наслідки (наприклад, видавати правові акти управління, підписувати грошові документи, здійснювати реєстраційні дії, реєстрацію підприємств тощо.). До них належать також службовці, які роблять таких дій але керують діяльністю підлеглих їм працівників і уповноважені пред’являти до них обов’язкові до виконання вимоги (наприклад керівники багатьох структурних підрозділів органів управления).

Проте поняття посадових осіб не зводиться до керівників. Керівники, хоча і є провідною частиною, проте є різновид посадових осіб, до яких належать й інші категорії державних службовців. Наприклад, їх заступники і др.

Службові особи роблять юридичні дії владного характеру, пов’язані з міським управлінням людьми, але наділяються при цьому різними за обсягом і характерові повноваженнями. Найбільш широкими владними повноваженнями мають керівники державні органи, підприємств, установ і закупівельних організацій. Керівники приймає рішення з різних питань своєї діяльності, і навіть заходи заохочення і дисциплінарну відповідальність до подчиненным им работникам.

Серед посадових осіб особливий статус займають представники адміністративної влади. Це посадові особи, з правом пред’являти юридично владні вимоги (давати розпорядження, вказівки) і здійснювати заходи адміністративного впливу органам і приватним особам, не які є в их підпорядкуванні (наприклад, головні санітарні лікарі, працівники міліції та др.).

Оперативний склад (функціональні працівники) — це державні службовці, виконують роботу, безпосередньо котру визначаємо завданнями даного органу, як фахівців. Сюди входять фахівці державні органи, наділені повноваженнями у сфері здійснення державно-владних функцій, але мають права здійснювати службові юридически-властные акти як засіб управління людьми. Повноваження цієї групи службовців позволяют им успішно виконувати роботу, що з підготовкою рішень, половинчастим вивченням питань, потребують спеціальних знань, досвіду. До них належать економісти, юрисконсульти і др.

До посадових осіб в ознакою ставляться державні службовці, які заміщають вищі, головні, провідні, старші державницькі посади, і навіть керівники підприємств, установ, громадських організацій і ін.; до складу — молодші державницькі посади (референти 1,2 і трьох класу) і т.д.

Оперативний склад, якщо врахувати дух закону, також можна віднести до посадових осіб, їх різновиду. Але з свого статусу, вони не наділені повноваженнями до дій, створені задля досягнення юридичних наслідків, владним чином мати вплив на поведінка інших. Тому виділення в окрему групу є одночасно умовним і обоснованным.

Оперативний склад службового апарату необхідно відрізняти від аналогічних категорій службовців, до нього стосовних (лікарів, викладачів та інших.). Окремі службовці цієї категорії уповноважені з урахуванням спеціальних знань до дій, манливі юридичні наслідки (наприклад, лікарі, оскільки вони теж мають право видавати аркуші непрацездатності, в встановлених випадках рецепти на безплатне отримання ліків). Дії таких службовців, манливі юридичні наслідки, мають значення як їхнього оцінки з погляду юридичну відповідальність, а й подають котра управляє вплив на громадські отношения.

Допоміжний склад — службовці, службова діяльність яких немає припускає скоєння дій, манливих юридичні наслідки, які впливають зміст рішень даного органу. Їх обов’язки, і права визначаються завданнями забезпечення службову діяльність посадових осіб, оперативному складові з допомогою умов, необхідні виконання ними службових функцій (технічні секретарі тощо.). До обов’язків службовців цієї групи може входити дії, мають юридичне значення. Наприклад, реєстрація вступників скарг, бо від часу скоєння цього дії обчислюється термін розгляду жалобы.

Особливу групу посадових осіб становлять громадяни, не состоящие на державній службі, але уповноважені до дій, манливі юридичні наслідки. Відповідно до Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат, нотаріальної діяльністю може займатися громадянин Російської Федерації, дуже поширений сьогодні її здійснення ліцензію. При здійсненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права незалежно від цього, працюють вони у державною нотаріальною конторі чи займаються приватної практикою. Обов’язковою для останніх і те, що повинно бути членами нотаріальної палаты.

Список використаної литературы.

1. Збори законодавства РФ. 1995 р. № 31 ст. 2290.

2. Конституція РФ. 1994 р. Москва.

3. «Положення про порядок присвоєння та збереження кваліфікаційних розрядів Федеральним державних службовців» указ президента РФ від 22 квітня 1996 р. № 578.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення. Москва 1997 г.