Нова парадигма орієнтирів публічного управління

Нова парадигма орієнтирів публічного управління

«Окремий вчений може прийняти парадигму без доказу, йому не доводиться в своїй роботі перебудовувати всю область заново, починаючи з вихідних принципів, і виправдовувати введення кожного нового поняття».

Т. Кун Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Зміна парадигм, що відбувається все частіше, є результатом швидкого розвитку науки і техніки. Як наслідок, формується суспільство з новими навичками, вміннями і здібностями. Так званий науково-технічний прогрес «виростив» суспільства інноваційного та інформаційного розвитку. Сучасне суспільство потребує стійкого розвитку і захисту від загроз. Вплив міжурядових, позаурядових і так званих надурядових організацій на розвиток громадянського суспільства в Україні і на взаємодію інституцій державної влади та інституцій громадянського суспільства створив підґрунтя для розвитку публічного управління, а для науковців — необхідність методологічного забезпечення цього процесу і становлення науки публічного управління в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основи побудови публічного управління як науки заклав Томас Вудро Вілсон [20], побудову класичної парадигми в публічному управленні (Public Administration) досліджувала Патрісія Шілдс [17, 18]. Серед українських дослідників, які заклали концептуальні засади, теоретико-методологічні аспекти та передумови становлення публічного управління як науки, слід відзначити таких вчених: Атаманчук Г. [1], Бакуменко В. [2], Попов С. [2], Гаман П. [3], Нижник H. [4], Олуйко B. [4], Оболенський O. [5], Ващенко K. [7], Сурмін Ю. [7], Князєв С. [8], Молодцов О. [10] та інші.

Постановка завдання. У статті пропонується нова парадигма орієнтирів публічного управління на засадах механізму зворотного зв’язку у суб'єкт-суб'єктній взаємодії як теоретико-методологічні засади для становлення науки публічного управління [Public administration) в Україні.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, парадигма [від. греч. тсарабгіура, «приклад, модель, зразок») є сукупністю фундаментальних наукових уявлень, термінів, установок і т. п., що приймається і розділяється науковим співтовариством або більшістю його членів.

У своїй праці «Структура наукових революцій» Т. Кун визначає «парадигми» як термін, тісно пов’язаний із поняттям «нормальної науки». «…Вводячи цей термін, я мав на увазі, що деякі загальноприйняті приклади фактичної практики наукових досліджень — приклади, які включають закон, теорію, їхнє практичне застосування і необхідне обладнання, — все в сукупності дає нам моделі, з яких виникають конкретні традиції наукового дослідження.» [9].

Історичною передумовою і фундаментальною основою становлення публічного управління як галузі науки є наука «Державне управління», яка була започаткована у 1997 р. як новоутворена галузь «Державне управління» і включена наказом Вищої кваліфікаційної комісії України № 86 від 13.03.1997 р. до Переліку наукових спеціальностей. Черговим кроком у розвитку цієї наукової галузі було визначено спеціальності та їх паспорти, відкрилися магістратури, аспірантури і докторантури з підготовки за відповідними спеціальностями з державного управління, створено спеціалізовані вчені ради, фахові видання, здійснювалася організація науково-дослідної роботи, що сформувало теоретикометодологічні основи та інфраструктуру для цієї галузі науки.

На жаль, сьогодні галузь знань «Державне управління» повністю реформовано в галузь «Публічне управління та адміністрування». Детально зупинимося на публічному управлінні [public administration), що є, з одного боку, викликом часу, а з іншого — проекцією глобалізаційних процесів.

До речі, у країнах Західної Європи та США підготовка в академічній сфері здійснюється переважно за програмою (MPA) «магістр державного управління», і докторських ступенів у галузі публічного управління: доктор публічного управління [the Doctor of Public Administration (DPA)) та доктор філософії з публічного управління та адміністрування [the Ph.D. in public administration), де public administration з’явилося в науковому середовищі в ХІХ столітті. У багатьох країнах світу німецький вчений Лоренц фон Штейн визнається фундатором науки публічного управління. У 1855 році він стверджував, що публічне управління є наукою, тому що знання формується і оцінюється відповідно науковими методами [16].

У США засновником публічного управління визнається Вудро Вільсон. У 1887 році у статті «Дослідження адміністрації» він пише про публічне управління: «це є предметом адміністративного дослідження, щоб виявити, по-перше, те, що уряд правильно і успішно може зробити, і, по-друге, як це може зробити ці правильні речі з максимально можливою ефективністю і при мінімально можливій вартості або грошей, або енергії» [20].

Становлення науки Публічного управління в Україні вимагає перш за все формування теоретико-методологічних засад, побудованих на складових нової «парадигми публічного управління». Для побудови моделі дисциплінарної матриці розглянемо докладніші складові (орієнтири) парадигми публічного управління — інституції громадянської суспільства й державного управління.

Інституція — походить від латинського «institutio» — «пристрій, вказівка», У словнику української мови інституція визначається як установа, заклад; підрозділ установи, закладу [11]. І, водночас, людина — є головною інституцією громадянського суспільства.

З точки зору людиноцентризму людина — чи то індивід, чи то представник спільноти — завжди має бути метою і ніколи — засобом, це етичні принципи Канта [15].

Інститути громадянського суспільства сьогодні в Україні представлені громадськими об'єднаннями, релігійними, благодійними організаціями, творчими й професійними спілками та їх об'єднаннями, асоціаціями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, органами самоорганізації населення, недержавними засобами масової інформації, іншими непідприємницькими товариствами та установами, легалізованими відповідно до законодавства [12].

Щодо інституцій державного управління, то вони представлені органами державної влади: голова держави або колегіальний орган, органи законодавчої, виконавчої і судової влади. В Україні - це Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та центральні органи виконавчої влади, місцеві адміністрації та інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи та силові органи.

Взаємодія інституцій державної влади та інституцій громадянського суспільства створила можливість суб'єкт-суб'єктних відносин між ними. Тобто, публічне управління (на відміну від державного управління, де методологічні аспекти державотворення будувалися на суб'єкт-об'єктних відносинах між владою та суспільством) пропонує впровадження нового підходу, де методологічні аспекти державотворення визначатимуться на взаємодії і рівноправності як органів влади (інституцій державної влади), так і суспільства (інституцій громадянського суспільства) в цілому.

Враховуючи зазначене, нову парадигму орієнтирів публічного управління можна представити у вигляді дисциплінарної матриці.

Механізм взаємодії між інституціями громадянського суспільства й інституціями державного управління можна представити як суб'єкт-суб'єктну взаємодію побудовану за принципом зворотного зв’язку між ними. За визначенням, даним у Вікіпедії, зворотній зв’язок означає вплив результату функціонування системи на характер її подальшого функціонування [6].

У нашому випадку зворотний зв’язок розглянемо як механізм взаємодії.

Використовуючи нову парадигму орієнтирів публічного управління у вигляді дисциплінарної матриці (Рис. 1) на засадах механізму зворотного зв’язку побудуємо модель взаємодії інституції громадянського суспільства й інституції державного управління та представимо її як модель публічного управління (Рис. 1).

Рис. 1 — Модель публічного управління на засадах механізму зворотного зв’язку

публічний управління дисциплінарний матриця Де.

a0j — інституції державного управління;

ai0 — інституції громадянського суспільства;

aij — результат взаємодії a0j та ai0;

R — регулятор.

Як видно з рисунку, інституції державного управління та інституції громадянського суспільства входять до моделі, де мають суб'єкт-суб'єктну взаємодію через регулятор. Регулятор у даному випадку — це інструмент, який налагоджує, коригує та регламентує суб'єкт-суб'єктні відносини в механізмі зворотного зв’язку. Наприклад, регулятором може бути: нормативно-правова база (міжнародні акти, Закони України, Укази Президента України, Постанови КМУ та інші підзаконні акти); стандарти (міжнародні, державні, галузеві, підприємств, норми, правила, вимоги та інше); ресурси (природні, матеріальні, фінансові, трудові), а також окремі інструменти державних, громадських і наддержавних організацій (договори, програми і, навіть, міжособистісні стосунки).

Виходячи з отриманих результатів, побудована модель публічного управління є взаємодією інституцій громадянського суспільства й інституцій державного управління, тобто, суб'єкт-суб'єктна взаємодія на засадах механізму зворотного зв’язку.

Висновки

Таким чином, пропонуємо нову парадигму орієнтирів публічного управління у вигляді дисциплінарної матриці. Побудовану модель публічного управління на засадах механізму зворотного зв’язку у суб'єкт-суб'єктній взаємодії можна розглядати як теоретико-методологічні засади для становлення науки публічного управління (Public administration) в Україні.

Список використаних джерел

• 1. Атаманчук Г. В. Государственное управление: [Учебное пособие] / Г. В. Атаманчук. — М.: Энциклопедия управленческих знаний, 2000. — 188 с.
• 2. Бакуменко В. Парадигма інноваційного розвитку суспільства: сучасні концепції реформування публічного управління // В. Бакуменко, С. Попов // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. — 2015. — Вип. 43.
• 3. Гаман П.І. Суб'єкт-об'єктна та комунікативна парадигми організації і функціонування місцевого самоврядування [Електронний ресурс] / П.І. Гаман. // Державне управління: удосконалення та розвиток. — 2011. — № 9. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Duur_2011₉_3
• 4. Державне управління в Україні / За заг. ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка. — Львів: Львівська політехніка, 2002. — 352 с.
• 5. Державне управління та державна служба: словник-довідник / [уклад. О. Ю. Оболенський]. — К.: КНЕУ 2005. — 480с.
• 6. Концептуальні засади розвитку галузі науки «Державне управління»: наук. розробка / кол. авт.: К. О. Ващенко, Ю.П. Сурмін, Л.І. Загайнова та ін.; за заг. ред. К. О. Ващенка, Ю. П. Сурміна, Л. І. Загайнової. — К.: НАДУ 2013. — 48 с.
• 7. Князев С. Н. Наука в государственном управлении и государственное управление в науке / С. Н. Князев, И. И. Ганчеренок // Подготовка научных кадров высшей квалификации с целью обеспечения инновационного развития экономики: материалы междунар. науч.- практ. конф. / под ред. И. В. Войтова и др. — Минск: ГУ «БелИСА», 2006 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: / /www.belisa.org.by/ru/izd/other/Kadr2 006/kadr10.html
• 8. Кун Томас. Структура наукових революцій / Томас Кун. — К.: Port-Royal, 2001. — 228 с.
• 9. Молодцов О. В. Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема. Держава та регіони / О. В. Молодцов // Аналітичний ресурс місцевого регіонального розвитку. Проект делегації України в Конгресі місцевих регіональних влад в Європі (КМПБ). — 2003 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ ej2/txts/ region/05movrnp.pdf
• 10. Національна Стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 — 2020 роки: Указ Президента України від 26 лютого 2016 року № 68/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/68/2016
• 11. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова КМУ від 3 листопада 2010 р. № 996 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/996−2010;%D0%BF
• 12. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4. — 1973. — С. 34.
• 13. Харченко Н. П. Поняття механізму держави, наукові пошуки теоретико-правової дефініції / Н. П. Харченко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». — 2007. — Т. 20 (59). — № 2. — С. 278−284.
• 14. Цигульов С. Ю. Філософія людиноцентризму — парадигмальний шлях розвитку суспільства [Електронний ресурс] / С. Ю. Цигульов // Интеллект портал. — Режим доступу: http ://nauka.zinet.info/17/tsygulyov.php
• 15. Public administration // Wikipedia, the free encyclopedia [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Public administration
• 16. Shields, Patricia. Pragmatism as a Philosophy of Science: A Tool for Public Administration / Patricia Shields // Research in Public Administration. — Vol. 4. — 1998. — Р. 195−225.
• 17. Shields, Patricia. Pragmatism as a Philosophy of Science: A Tool for Public Administration / Patricia Shields // Research in Public Administration. — Vol. 4. — 1998. — Р. 199.