Возможно чи банкрутство некомерційних організацій?

Возможно чи банкрутство некомерційних организаций?

Статья 65 ДК РФ встановлює, що «юридична особа, що є комерційної організацією, крім казенного підприємства, і навіть юридична особа, чинне у вигляді споживчого кооперативу або благодійного чи іншого фонду, за рішенням суду може бути визнаний неспроможним (банкрутом)… » .

Таким чином, ДК поширює дію норм неспроможність здебільшого комерційні організації. У цьому норма п. 1 ст. 65 ДК императивна і допускає доповнення переліку некомерційних організацій, яких застосовні процедури банкрутства, певними іншими видами некомерційних організацій. Такий підхід погано цілком узгоджується з становищем п. 3 ст. 50 ДК, що містить відкритий перелік некомерційних організацій. Через війну заздалегідь виключається можливість поширення положень про банкрутство знову запроваджувані форми некомерційних організацій. Якщо така необхідність виникне, доведеться вносити відповідні зміни до п. 1 ст. 65 ДК й у ст. 1 Федерального закону від 8 січня 1998 р. «Про неспроможності (банкрутство) «(далі - Закон про несостоятельности).

С урахуванням даних обставин представляється, що означає визначення кола некомерційних організацій, проти яких застосовні процедури банкрутства, шляхом перерахування їх конкретних форм навряд чи виправдано. Більше раціональним з погляду юридичної техніки в аналізованої ситуації було б встановлення критеріїв віднесення некомерційних організацій до юридичних, куди поширюється законодавство про її банкрутство. Ні ДК, ні Закон про неспроможності не містять дуже критеріїв. Проте їх можна виявити шляхом аналізу норм, визначальних поняття та ознаки неспроможності, і навіть мета застосування процедур банкротства.

Из сенсу п. 1 ст. 65 ДК слід, що відправним критерієм, є мета діяльності організації - одержання прибутку. Щоб визначити, наскільки заняття підприємницької діяльності пов’язані з можливістю застосування положень про банкрутство, необхідно розглянути, по-перше, особливості правоздатності комерційних і некомерційних організацій, по-друге, мети застосування інституту несостоятельности.

В відповідність з п. 1 ст. 49 ДК юридична особа може мати цивільні права, відповідні цілям діяльності, передбачених у його установчих документах, і терпіти пов’язані із нею обов’язки. У цьому пункті вказується, що комерційні організації, за малим винятком, може мати правничий та нести обов’язки, необхідних здійснення будь-яких видів діяльності. У відношенні некомерційних організацій встановлено загальне обмеження на заняття підприємницької діяльності - така діяльність можлива тільки остільки, оскільки він необхідна задля досягнення статутних цілей організації (п. 3 ст. 50 ДК). До того ж, у ЦК встановлено обмеження можливості участі некомерційних організацій деяких зобов’язання. Чи ж тільки комерційні організації можуть в ролі фінансових агентів по договору фінансування під поступку грошового вимоги (ст. 825 ДК), сторонами у договорі комерційної концесії (п. 3 ст. 1027 ДК). На загальну правилу, довірчим управляючим також може бути лише комерційна організація (п. 1 ст. 1015 ДК). Але й комерційні організації неможливо знайти суб'єктами деяких зобов’язань. Зокрема, вони можуть виступати у ролі одаряемых (п. 4 ст. ст. 575 ДК), одержувачів постійної ренти (п. 1 ст. 589 ДК). У деяких угодах однієї зі сторін можуть брати участь лише спеціалізовані комерційні організації. Наприклад, лише кредитні організації можуть бути стороною, приймаючої кошти й здійснює операції з рахунку в договорах банківського вкладу (ст. 834 ДК) і банківського рахунки (ст. 845 ДК). Тільки банки, інші кредитні закладу і страхові організації вправі видавати банківську гарантію (ст. 368 ДК) і т.д.

Необходимо відзначити, що наявні обмеження у господарському обороті для некомерційних організацій дуже незначні й дозволяють їм приймати активну участь у цивільно-правових відносинах. Отже, у справі можливостей скоєння різних угод правоздатність некомерційної організації сутнісно мало відрізняється від правоздатності комерційного юридичного особи. До того ж закон закріплює за деякими видами некомерційних організацій право займатися підприємницької діяльності, а споживчому кооперативу навіть надає право розподіляти частина прибутку серед учасників (ст. 116 ДК). Правом на заняття підприємницької діяльністю задля досягнення статутних цілей, крім фондів і споживчих кооперативів, наділені, зокрема, некомерційні партнерства і автономні некомерційні організації (ст. 8, 10 Федерального закону «Про некомерційних організаціях »).

Участие в підприємницької діяльності який суперечить сутності некомерційних організацій — адже основним відзнакою їхнього капіталу від комерційних і те, що все прибуток перших повинна бути для досягнення статутних цілей, а чи не розподілятися між засновниками. Некомерційна організація бере участь у різних майнових відносинах і може у ролі боржника і кредитора. Хоча це й комерційні юридичних осіб, некомерційні організації (крім установ) самостійно відповідають за своїми зобов’язаннями повному обсязі і, якщо відповідальність випливає з зобов’язання, що з підприємницької діяльності, вона настає незалежно від наявності провини організації. Причому для кредитора байдуже, у зв’язку з ніж виникло зобов’язання боржника. У кожному разі діє принцип відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. У визначенні неспроможності також відсутня вказівку те що, що заборгованість повинна виникнути під час здійснення підприємницької деятельности.

Согласно ст. 2 закону про неспроможності «неспроможність (банкрутство) — визнана арбітражний суд чи оголошена боржником нездатність боржника на повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів по грошовим зобов’язанням і (чи) виконати обов’язок зі сплати обов’язкових платежів до споживачів протягом терміну, встановленого справжнім Федеральним законом ». З цього випливає, що основою визнання боржника банкрутом є неможливість задоволення будь-яких вимог кредиторів протягом визначеного терміну, якщо заборгованість сягає встановленого законодавством розміру. Під боржником, відповідно до тієї ж ст. 2 закону про неспроможності, розуміється громадянин, зокрема індивідуальний підприємець, чи юридичне лицо.

Из сказаного можна дійти невтішного висновку, що обмеження некомерційних організацій занятті підприємницької діяльності може бути достатньою підставою, аби внеможливити можливість застосування до них процедур банкротства.

Следующим вимогою, необхідним реалізації процедур банкрутства, виступає наявність в власності, чи господарському віданні організації відособленого майна, яким то, можливо звернено стягнення. Цей критерій пов’язані з таким ознакою юридичної особи, як здатність нести самостійну майнову відповідальність. У разі, якщо в організації є відособлене майно, але воно належить їй на праві оперативно керувати, для поповнення обмеження на розпорядження закріпленим за організацією майном та питаннями захисту інтересів кредиторів введено правило про додаткової відповідальності власника за борги такої авторитетної організації (ст. 115, 120 ДК). Така організація може бути визнана банкрутом, бо має майном (крім виділених власником коштів), яких може самостійно розпоряджатися. Банкрутство не має сенсу, бо всі майно належить власнику, що несе додаткову відповідальність за борги організації. Отже, банкрутом повинен визнаватися саме його. Через це процедури банкрутства неприйнятні до казенних заводів. Останні немає права самостійно розпоряджатися переданим їм майном (ст. 296 ДК), додаткову відповідальність з їхньої зобов’язанням несе вся держава (год. 5 ст. 115 ГК).

Таким чином, можливість визнання організації непрацездатною визначається передусім здатністю нести самостійну майнову відповідальність. Більшості некомерційних організацій майно належить на праві власності. Лише одна частка некомерційних організацій — установа — має майном на праві оперативно керувати і має дуже обмежені можливості ним розпоряджатися. Можна дійти невтішного висновку, що в всіх некомерційних організацій є економічні передумови до застосування до них процедур несостоятельности.

Поскольку некомерційні організації активну участь у цивільному обороті, необхідно забезпечити інтереси як їх кредиторів, зокрема працівників організації, так й інтереси самої організації у разі наступу неплатоспроможності. У цьому сенсі треба сказати, що завданням інституту банкрутства є захист інтересів кредиторів і розмірне задоволення їх вимог щодо порядку встановленої черговості, і навіть надання можливості боржникові відновити своє становище, продовжити діяльність після погашення вимог кредиторів. Незастосування до некомерційним організаціям процедур банкрутства як знижує можливості кредиторів зі справляння заборгованості з неплатоспроможною некомерційної організації, а й ущемляє інтереси самої организации-должника, оскільки позбавляє її права використовувати передбачені законодавством неспроможність кошти, створені задля відновлення платежеспособности.

В користь залучення некомерційні організації процедур неспроможності можна зазначити загальної тенденції розширення кола суб'єктів неспроможності, проявляющуюся у російському законодавстві, і поступовий відхід прямий залежності між здійсненням підприємницької роботи і можливістю визнання боржника банкрутом. Так, раніше Закон РФ від 19 листопада 1992 р. «Про неспроможності (банкрутство) підприємств «допускав застосування процедур банкрутства лише у юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, якими тоді були підприємства. ДК відступив від цього принципу, визнавши суб'єктами неспроможності фонди й споживчі кооперативы.

Следует відзначити, що правило про визнання банкрутами залежно від характеру і цілей діяльності ДК встановив у відношенні юридичних, а й громадян. По ДК банкрутами можуть визнаватися лише громадяни-підприємці (ст. 25 ДК), а Законі неспроможність у главі, присвячена визнанню банкрутом громадянина, не котрий займається підприємницькою деятельностью.

Представляется, що з забезпечення істинного рівноправності суб'єктів цивільних правовідносин необхідно включити некомерційні організації (крім, які мають майном на праві оперативно керувати) до суб'єктів неспроможності. Це дозволить створити додаткові гарантії для кредиторів щодо можливості стягнення заборгованості, і навіть дозволить некомерційним організаціям використовувати заходи для відновлення платоспроможності звільненню від боргів, передбачених законодавством про банкротстве.

Однако до некомерційним організаціям навряд можна застосувати загальні процедури банкрутства без відповідної коригування з урахуванням цілей своєї діяльності. Зокрема, що це стосується відбудовних заходів і складні процедури зовнішнього управління. Здійснення заходів відновлення платоспроможності на повинен приводити до домінування підприємницької діяльності над діяльністю некомерційного характеру, заради якої створено спеціальну організацію. Тому важливе роль відновленні платоспроможності має приділятися не розширенню підприємницької діяльності організації, а приведення у належний стан її справ (стягнення боргів, реалізація нерухомого майна, не має істотного значення для діяльності організації та ін.) і отриманню допомогу засновників та інших осіб. Це цілком узгоджується з положеннями ст. 26 закону про неспроможності, де йдеться, що заходи для відновлення платоспроможності може бути прийнятий кредиторами чи інші особами по угоді з должником.

Список литературы

Ю. Світ, кандидат юридичних наук. Чи можливо банкрутство некомерційних організацій?

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.