Екологічне право України: передумови і особливості його подальшого розвитку

Екологічне право України: передумови і особливості його подальшого розвитку

Г.І. Балюк О. В. Кохановська За останні 10−15 років в Українській державі і суспільстві відбулися кардинальні зміни економічного, політичного, ідеологічного, правового характеру. Стосовно сфери «суспільство-природа» вони відобразились в ряді процесів «деекологізації влади», реорганізації структури державних органів виконавчої влади, які здійснюють екологічні функції, прийнятті ряду нових законів і внесенні змін до чинних, які отримали неоднозначну оцінку з боку учених-екологів, у тому числі юристів, громадськості.

Зазначені процеси не можуть не зачіпати систему правових поглядів у цілому, та поглядів на екологічне право України зокрема. Все це викликає об'єктивний інтерес до історії становлення екологічного права, підштовхує до пошуку закономірностей, тенденцій, особливостей подальшого розвитку еколого-правових досліджень та наукових доробок наукової школи «Земельне, екологічне право та право екологічної безпеки» юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Відомо, що дослідження в будь-якій галузі науки — це дзеркало її стану, її досягнень і проблем. Еколого-правова наука, на нашу думку, не є винятком. Адже знання того, що представляють собою наукові дослідження сьогодні, які тенденції їх розвитку — не лише дозволяють оцінити нинішній стан, але й зазирнути в майбутнє. В зв’язку з цим вважаємо за необхідне підкреслити, що саме поява і розвиток нового напрямку екологічного права — забезпечення екологічної безпеки сприяла тенденції, яка характеризується підвищеним інтересом з боку науковців кафедри до дослідження проблем пов’язаних з правовими аспектами забезпечення безпеки, зокрема в сфері використання, ядерної енергії, забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки, захисту людини від негативного впливу іонізуючих випромінювань, охорони довкілля від радіоактивного забруднення тощо. Зазначені напрямки наукових досліджень кафедри є актуальними не лише на національному рівні, а й на міжнародному.

Водночас, зазначимо, що нині українська юридична наука, як і будь-яка інша, в тому числі еколого-правова наука, переживає не найкращі часи. Проте, як було зазначено, і вона має свої досягнення та перспективи розвитку. І про це, зокрема, свідчать наукові доробки представників кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наприклад, лише за останні п’ять років у відповідь на нагальні вимоги практики на кафедрі захищені наступні кандидатські дисертації: Єлісєєва О.В. «Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України»; Бахуринська М. М. «Правові засади концесії земельної ділянки за законодавством України»; Ільїна Н.Л. «Організаційно-правові засади забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України»; Медведєва Н.П. «Правові засади гірничої концесії»; Оверковська Т. К. «Правові засади охорони земель від забруднення та псування в Україні». Прийнято до захисту, а також готуються до прийняття і захисту не менш актуальні дисертаційні дослідження: Євстігнєєв А.С. «Правове забезпечення вимог екологічної безпеки в процесі приватизації земель в Україні»; Суярко М. О. «Об'єкти правовідносин в сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні»; Шомпол О. А. «Вдосконалення законодавства про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань України»; Власенко Ю. Л. «Оптимізація законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки»; Сушик О. В. «Правове регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України»; Шараєвська Т.А. «Правове регулювання захисту територій і громадян за надзвичайних екологічних ситуацій в Україні»; Семенець О. С. «Правове регулювання використання в Україні природних ресурсів у сфері туризму» та ряд інших.

Зазначимо, що екологічному праву України як галузі права на сьогодні більш ніж іншим галузям притаманна публічність, відкритість, гласність в прийнятті рішень, яка несе в собі глибинний зміст. В такому разі можна було б стверджувати, що екологічне право України в юридичному плані більшою мірою входить в систему публічного права, а це означає цілісне праворозуміння специфіки вказаної галузі права в суспільно значимій сфері, тобто в тій сфері, від якої залежить існування, функціонування та розвиток і суспільства, і держави, і корпорацій, об'єднань та громадян. Такими суспільно значимими сферами саме і є сфера природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, які становлять предмет наукових досліджень колективу кафедри. Значущість наукових доробок кафедри постійно зростає, що пояснюється не лише національними, але і глобальними проблемами.

Як відомо, сьогодні на порядку денному всього вітчизняного суспільства, багатьох українських політичних партій та рухів стоїть питання про виживання України в найближчі роки, які, як прогнозують учені, будуть роками різного роду техногенних катастроф та екологічних катаклізмів. Україна, як до речі, і багато інших країн, вступила в еру перманентної кризи, пов’язаної з наявністю обмеженої кількості природних ресурсів, погіршенням екологічної обстановки, зміною клімату тощо. Екологічні проблеми нині все більшою мірою витісняють проблеми політичні. Нездорова сама планета Земля, вона так само гостро потребує лікування, як і свідомість тих, хто на ній проживає - людей. В зв’язку з цим постає все більш суттєво проблема екологічного, зокрема еколого-правового виховання людини та становлення її екологічної (у т. ч., еколого-правової культури) з перших днів її життя.

Постало завдання: разом з молоком матері немовля повинно ввібрати в себе любов до навколишньої природи. Нині людина стоїть перед вибором: або полюбити природу як себе саму, або зникнути з планети як вид. Іншої альтернативи, на думку фахівців багатьох галузей знань, не існує. Саме на цій теоретичній базі побудовані найбільш прийнятні теорії розвитку людства, які не ведуть до катастрофи. Наприклад, на Заході розроблена теорія виживання, в якій перше місце займає висновок щодо необхідності екологічної етики глобальної свідомості людства. Не є винятком в цьому питанні і наша держава. В зв’язку з цим в Україні, як на рівні державних органів, так і громадських організацій ведеться певна робота. Зокрема громадська організація — Всеукраїнська екологічна ліга — активно займається розробкою стратегії виживання суспільства як нерозривно пов’язаної із збереженням природи, так і вихованням любові до неї. З цього приводу, письменник Володимир Зотов зокрема вважає, що благо людини — це осмислене життя, яке складається із втілення (реалізації) індивідуальних цілей особистості, які нерозривно пов’язані з любов’ю до природи. Отже, принцип виживання вільного суспільства залежить від правильного вибору моральних цінностей, і головна з них — любов до природи, яка символізує щастя та благополуччя особистості і всього суспільства.

Мабуть чи не вперше за останнє десятиріччя в вітчизняні суспільні науки, в тому числі науку екологічного права, вводиться фактор любові до природи, який прирівнюється любові до людини. Як відомо, у вільному суспільстві взаємовідносини між людьми — добровільні. Людина може вільно обирати, з ким їй співпрацювати, підтримувати стосунки, керуючись цілями взаємної вигоди. Однак, цей принцип ринкових виробничих відносин в сучасних умовах не може бути завершеним без врегулювання взаємовідносин природи і людини. Суть цих відносин — спільне виживання Людини і Природи. На сьогодні беззаперечним є те, що особисте благополуччя людини, її свобода, щастя, життя та здоров’я повністю залежать від стану Природи. Суспільство і Природа стали взаємопов'язаними соціально-економічними та еколого-правовими критеріями. Зокрема, ще зі шкільних уроків географії більшість із нас пам’ятає тему глобальних проблем людства, серед яких чи не перше місце займали вичерпність природно-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів та як наслідок — всесвітньої енергетичної кризи. Тоді це все здавалося таким далеким: примарна загроза техногенного апокаліпсису, страшні наслідки нераціонального використання природних багатств, екологічні катастрофи, світові війни за розподіл енергетичних ресурсів, — колізії, гідні науково-фантастичного твору. Та минуло зовсім небагато часу, і про сировинну та енергетичну проблему, як найближчу сумну перспективу більшості країн сучасності, наукові світила заговорили в теперішньому часі. Наприклад, вже сьогодні нафтогазова складова щільно замішана на геополітичному ґрунті, а ціна за вплив на світовому енергоринку — життя мільйонів людей, доля цілих держав.

Однак у повсякденному житті ми іноді так захоплюємося політичними баталіями, підсумками виборів, аналізом найнеочікуваніших обіцянок претендентів на ті чи інші високі посади, що забуваємо: а навіщо вся ця «політика», якщо вона і на крихту не наближає нас до гідного існування у системі координат XXI сторіччя?

Україна з кожним роком стає меншою якщо не географічно, то вже демографічно — точно. Вчені переконані: ще одне десятиліття — і нас вже буде не 46, а 35 мільйонів. Більше людей вмирає, менше народжується. Зникає як такий інститут сім'ї. Знедоленими залишаються десятки тисяч дітей. А ще ми долаємо всі мислимі й немислимі планки щодо найнебезпечніших захворювань сучасності - СНІД, сухоти, гепатит С, серцево-судинні, рак.

Про причини й наслідки цього негативу вже сказано й пересказано багато, але, можливо, тільки зовсім недавно науковці особливо голосно заговорили про похідний, на перший погляд, аспект наших соціально-економічних негараздів — екологічну складову розвитку суспільства. Таке веління часу і з кожним роком воно стає все більш актуальним. В його вирішенні, на нашу думку, важлива роль належить юридичній науці та окремим галузям права, зокрема такій галузі права як екологічне право, яке започаткувало свій активний розвиток в Україні в 80-х рр. минулого століття.

Розкрити зміст, призначення, прояснити роль екологічного права в сучасній правовій системі України допоможуть ряд притаманних йому рис, проявів, особливостей. На думку правників-екологів, таких рис у сучасного екологічного права України досить багато, однак серед них виділяються найважливіші. екологія довкілля антропогенний здоров’я Однією з перших таких рис — є молодість цієї галузі. На відміну від фундаментальних галузей, таких, наприклад, як цивільне, кримінальне, від переважної більшості похідних галузей, наприклад, банківського, корпоративного і т. п., екологічне право України почало формуватися в другій пол. XX ст.

Це сталося в зв’язку з загостренням соціально-економічної обстановки в світі, в першу чергу в післявоєнній Європі, посиленням впливу антропогенних факторів, особливо промислового виробництва, зміною технологій, зростанням споживання тощо. Зазначені проблеми не могли не торкнутися України. В 50-ті роки минулого століття людство зіткнулося з проявами регіональних і глобальних криз і почало усвідомлювати необхідність нових концепцій, більше того, нового екологічного світогляду, частиною якого є право. З того часу крок за кроком формувалося і продовжує розвиватися на даному етапі розвитку екологічне право України. Звичайно, окремі норми, правові спільності і навіть інститути (наприклад, правова охорона рідкісних і зникаючих видів тварин, охорона тваринного світу) існували здавна, регулювали різноманітні сторони деяких небезпечних видів діяльності. Однак, у цілому екологічні правові ідеї і приписи, які їх відображали, були розрізненими. Більше того, була відсутня постановка самого поняття правової охорони навколишнього природного середовища.

З вищезазначеною рисою екологічного права України пов’язана і така його особливість, як надзвичайна інтенсивність розвитку.

Важко навести інший приклад, коли за два-три десятиліття створюється розвинене і детальне регулювання, масив різноманітних, гірше чи краще узгоджених між собою норм: від охорони атмосферного повітря до обмежень екологонебезпечної діяльності, від охорони рідкісних рослин — до конституційного права громадян на екологічно безпечне довкілля. Показова в цьому плані і законотворча діяльність Верховної Ради України: починаючи з 1991 р. були прийняті десятки законодавчих актів, в тому числі, найважливіші екологічні закони — «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит», «Про природно-заповідний фонд», «Про екологічну мережу» тощо. На рівні органів місцевої державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в цей період також значно активізувалася нормотворча діяльність в зазначеній сфері.

До особливостей екологічного права України відноситься і специфічність його термінології. Багато актів, особливо підзаконні, відомчі насичені природничо-науковою термінологією, яка, в першу чергу, відображає поняття і процеси хімії, фізики, біології, зоології, генетики та інших наук, наприклад, геном, ДНК, стовбурові клітини, бер, зіверт і т. п., які використовуються в нормативно-правових актах та ін.

Однак справа не обмежується використанням спеціальних термінів. Є і інший аспект — спеціалізованість юридичної мови в цілому, або точніше вузькопрофесійна орієнтованість текстів нормативно-правових актів. Зокрема, відзначається, що ст. про екологічні злочини (і не лише вони) сформульовані спеціалістами для спеціалістів.

Універсальність — це та особливість екологічного права України, яка в останні роки проявляється все більш яскраво. Імовірно, екологічне право здатне внести найбільший внесок в подолання відмінностей (різниці) між правовими системами і дійсно активно бере участь в цьому процесі. Воно уособлює тенденції зближення різних правових систем — континентальної, англо-американської, мусульманської та ін.

Зазначимо, що багато галузей права сьогодні прагнуть до максимальної уніфікації правових принципів, заборон, вимог, але в екологічному праві України цей процес відбувається закономірно, постійно і в зростаючих масштабах. Достатньо згадати сферу забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, як складових і передумови екологічної безпеки; реформу кримінального законодавства щодо відповідальності за екологічні злочини: наприклад, законодавці Китаю, Німеччини, Росії, України та інших країн реалізували єдиний підхід, передбачивши кримінальну відповідальність за забруднення навколишнього середовища, порушення правил поводження з небезпечними матеріалами та відходами тощо.

Юстиціарність екологічного права України — це та властивість, яка поки що не отримала належного розвитку, хоча останнім часом і тут спостерігається певний прогрес. Юстиціарність означає створення спеціальних процедур, закріплених в законі (поелементно, поетапно, досить детально), які регулюють, наприклад, порядок відмови в наданні ліцензії або у випадку її анулювання; формування механізму судового захисту екологічних прав громадян; створення спеціальних правоохоронних органів, наділених відповідною компетенцією (наприклад, природоохоронних прокуратур); збільшення частки адміністративних рішень, які можна оскаржити в суді (ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Інакше кажучи, ця властивість характеризує включеність екологічного права в усталену систему юстиції. Чим вища юстиціарність, тим вищий рівень охоплення юридичними гарантіями даної сфери людської діяльності, чіткіші процедури (наприклад, проведення державної екологічної експертизи), сильніша підтримка з боку стабільних інститутів судової влади, більше порядку.

Зазначимо, що ще 10−15 років назад юстиціарність екологічного права України була мінімальною (і не лише в нашій державі). Наприклад, відсутня була можливість оскарження в суді порушень екологічних прав громадян, в тому числі, права на доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, відшкодування шкоди, завданої здоров’ю або майну екологічним правопорушенням. Відмову посадових осіб в наданні дозволу чи інший адміністративний акт можна було оскаржити лише у вищестоящого чиновника. Мабуть єдиним позитивним прикладом стало створення в Україні в 80-х рр. XX ст. природоохоронних прокуратур. Сьогодні ж уже в ряді регіонів діє також і екологічна міліція. Можливо, в майбутньому будуть створені і особливі екологічні суди, хоча це питання досить дискусійне. Водночас світовій практиці такі приклади уже відомі (наприклад, Бразилія).

Крім того, хоча це характеризує не лише екологічне право України, але і інші галузі, слід вказати на об'ємність нормативного матеріалу і одночасно його розрізненість. Масив законодавчих актів лише спеціальної екологічної нормотворчості фактично неосяжний. Будь-який із законів в цій сфері підкріплюється рядом постанов Кабінету Міністрів України, десятками, якщо не сотнями підзаконних актів. Наприклад, для застосування кожної норми лише КК України щодо екологічних злочинів при розкритті бланкетності вимагається опрацювання декількох законів і десятків підзаконних актів. До того ж вони за своїм змістом, за видами регульованої поведінки і відносин дуже різні: стосуються і порядку рекультивації земель, і обмежень щодо використання генно-інженерномодифікованих організмів, рослин або тварин для виробництва продуктів харчування, речовин, які сприяють виникненню парникового ефекту, правил здійснення магнітного, ультразвукового, іонізуючого впливу і багато іншого.

У зв’язку з зазначеним виникають труднощі не лише з кодифікацією, але й систематизацією екологічного законодавства України.

Змішаність методів правового регулювання — особливість екологічного права України, яка пов’язана з його змістом, предметом і різноманітністю. В зв’язку з зазначеним екологічне право України однозначно не можна відносити ні до приватного, ні до публічного права, хоча в тих чи інших його розділах можуть переважати приватноправові чи публічно-правові елементи.

Найважливіші характеристики екологічного права України в сучасному світі, мабуть, — його глобальність і значущість. Навряд чи сьогодні знайдеться будь-яка особа, а особливо юристи, які б це заперечували. Адже від ступеню урегульованості питань правової охорони навколишнього середовища, раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки залежить сама можливість збереження життя на Землі, прийнятних умов діяльності людини, надія на попередження катастроф, пов’язаних з глобальним потеплінням, підйомом рівня вод Світового океану та інших. Значущість екологічного права і його норм підтверджується, зокрема включенням в Кримінальний кодекс України ст. 441 «Екоцид» — злочину проти світу і людства.

Вищезазначені риси визначають і таку особливість екологічного права України, яка досить цікавим чином відобразилась на його формуванні, — взаємозалежність і взаємодоповнюваність міжнародного і національного регулювання. Якісь норми, інститути і правові ідеї виникали спочатку на рівні світової спільноти або її частини і в подальшому переносилися в систему національну (наприклад, відповідальність за ядерну шкоду); якісь же, навпаки, спочатку розроблялись, реалізувались в рамках законотворчої діяльності однієї держави (напр., відповідальність за «минулу екологічну шкоду»), а потім не лише сприймалися іншими країнами, але й підводили до укладення міжнародних конвенцій.

Найважливіша властивість екологічного права України, як уже зазначалося, — його відкритість, тобто, відкритість для плідних комунікацій, яка обумовлена сутністю соціально-природних і соціальних взаємодій, їх багатоаспектністю, що передбачає міждисциплінарність досліджень.

Зазначена риса вплинула на розвиток екологічного права України як галузі інтегрованого типу з опорою на універсальні стратегії (наприклад, стратегію усталеного розвитку).

Виключні оновлюваність і новизна екологічного права України як властивості, які проявляються за рахунок відособлення в ньому нових, неймовірних ще 15−20 років тому назад об'єктів правового регулювання, відносин. Серед них можна назвати генно-інженерну діяльність, клонування, проблеми охорони навколишнього природного середовища при знищенні хімічної зброї, відповідальність за застосування біологічної зброї, правовий режим територій та захист населення за надзвичайних екологічних ситуацій, таке явище, як надання економічних послуг або інакше торгівля навколишнім середовищем — від законного продажу квот на його забруднення (наприклад, викидами) до незаконного ввезення за плату на територію інших держав небезпечних відходів чи контрабанда рідкісних та зникаючих тварин.

Зазначені властивості (виключна оновлюваність та новизна) відображають сучасну концептуальність та високий рівень адаптованості екологічного права України до реальних проблем. Екологічне право України характеризується значною орієнтованістю в кожний даний момент на державну екологічну політику, яка реалізується, залежить від неї, більше того, інколи може призначатися для виконання певного політичного чи політико-економічного замовлення. Водночас, йому властивий, як і будь-якій галузі, опортунізм (франц. opportunisme від лат. — opportunus — зручний, вигідний) стосовно державної, і зокрема державної екологічної політики, завдяки стабільності правової системи в цілому і окремих її елементів.

Нарешті, можна вказати на таку рису екологічного права України як конфліктність. Вона, в першу чергу, проявляється між екологічними і економічними інтересами, публічними та приватними інтересами, необхідністю збереження природних ресурсів і одночасним зростанням споживання і т.п. Конфліктність екологічного права України дуже часто відображається на поведінці людей в сфері охорони навколишнього природного середовища. В якості прикладу можна навести згоду всіх без винятку його суб'єктів (від Уряду до окремих громадян) з принципами і цілями екологічного права, сформульованими абстрактно, і реальною поведінкою, тобто, реалізацією конкретних правових приписів в конкретному акті поведінки, (чи то прийняття рішення про будівництво ядерних об'єктів, про ввезення небезпечних відходів в Україну, чи то купівля у продавців квітів занесених до Червоної книги тощо).

Окрім виділених особливостей екологічного права України слід вказати і на таку його рису, як реактивність на кризові ситуації. Вона проявляється в негайній розробці і прийнятті законодавчих і інших нормативно-правових актів, які допомагають регулювати соціально-екологічні кризи, що виникли чи виникають, пом’якшити або ліквідувати їх наслідки, а також у створенні управлінських структур, виділенні нових функцій управління в сфері екології, появі нових організаційних і правових засобів і інструментів або розширенні сфери дії звичних способів правового впливу на нові відносини. Наочним прикладом служить розвиток такого інституту екологічного права України, як правове регулювання відносин за надзвичайних екологічних ситуацій, укладення міжнародних угод про зниження виробництва і використання озоноруйнуючих речовин, заборону ядерних випробувань та ін.

Реактивність екологічного права України на кризові явища може досягати, і як свідчить досвід,

— досягає, надзвичайно високого рівня. Тобто, екологічні кризи служать стимулом, спонукають до пошуку нових, нестандартних правових рішень, але в той же час їх вирішення можливе лише упорядкованим чином, шляхом послідовної реалізації встановлених правомірних дій та реалізації закріплених в ньому вимог, заборон, обмежень, обтяжень, обов’язків.

Вищевикладене, на наш погляд, свідчить про наявність широких перспектив і реальних передумов подальшого розвитку екологічного права України. В якості передумов подальшого розвитку екологічного права України можна вибрати різні за масштабами, сферою прояву, значенню, силі прояву та ефективності дії фактори соціального, економічного політичного та правового життя. Зазначений відбір залежить багато в чому від цілі його проведення, частково — від підходу до поняття даної галузі права, її предмета та об'єктів, від визначення етапів її розвитку тощо.

І все ж, на нашу думку, вирішальними передумовами подальшого розвитку екологічного права України на будь-якому етапі і поза залежністю від широкого чи вузького розуміння предмета правового регулювання є: * по-перше, соціально-екологічна криза (об'єктивний фактор); * по-друге, державна екологічна політика (суб'єктивний фактор).

Обидва зазначені фактори не меншою, якщо не більшою, мірою піддаються з плином часу (інколи дуже швидко) змінам під впливом інших явищ і процесів, найрізноманітніших за змістом. Розглянемо їх як певну даність в статиці, в показниках сьогоднішнього дня, залишивши за рамками в даному разі їх динамічні характеристики.

Соціально-екологічна криза являє собою сукупність станів та змін навколишнього середовища, його компонентів і зв’язків між ними, що характеризується стабільним погіршенням і зростанням загроз людині і природі. Як бачимо, соціально-екологічна криза, як одна з передумов подальшого розвитку екологічного права, має дві складові: соціальну та екологічну. В даному разі, на нашу думку, особливої уваги заслуговує саме екологічна складова зазначеного явища. Екологічна криза — це якісна зміна параметрів природного середовища, його біологічних, фізичних, хімічних компонентів, що призводить до порушення умов життєдіяльності людини. За джерелами виникнення екологічні кризи поділяють на два типи:

• * спричинені природними процесами;
• * спричинені діяльністю людини. За масштабами соціально-екологічна криза оцінюється як: глобальна, національна та регіональна.

Виявами соціально-екологічної кризи, які спостерігаються на даному етапі в Україні, є:

• * виснаження природних ресурсів;
• * погіршення їх якості та зниження споживної цінності;
• * погіршення умов життєдіяльності людини, стану здоров’я людей під впливом факторів середовища перебування; виникнення загрози життю (живим організмам, включаючи людину).

Дуже часто як вияви соціально-екологічної кризи визначають і чинники міжнародного масштабу, зокрема: руйнування озонового шару; зміна клімату; підвищення рівня вод Світового океану; зміни температурних характеристик в окремих районах Землі; засмічення космічного простору; зникнення тварин і рослин (тобто знищення біорізноманіття); погіршення якості атмосферного повітря в результаті антропогенних навантажень в промислових районах і містах та транскордонного перенесення шкідливих речовин; зниження запасів прісної води в окремих регіонах земної кулі; масштабне споживання невідновлюваних природних ресурсів; перевиробництво відходів, поява нових захворювань людини, тварин і рослин, їх генетичні зміни тощо.

Зазначимо, що зміст названих факторів (якісні та кількісні їх характеристики) в Україні певною мірою усвідомлені і враховуються при прийнятті правотворчих і правореалізуючих рішень. Наприклад, з метою охорони та збереження біорізноманіття, згідно з чинним вітчизняним законодавством, ведеться моніторинг об'єктів тваринного світу, Червона книга України, розширюється мережа особливо охоронюваних територій і т.п. Для попередження змін клімату вживаються заходи щодо обмеження виробництва, використання та транспортування озоноруйнуючих речовин, здійснюються багаторічні програми щодо попередження вирубки лісів, розширення їх площ (наприклад, Програма 2008 «Посади дерево» тощо). З метою боротьби з забрудненням навколишнього середовища вводяться заборони на виробництво і використання шкідливих хімічних речовин та продукції, яка їх містить, встановлюються особливі правила безпеки при випуску генно-інженерно-модифікованих організмів в відкрите навколишнє середовище, стимулюється використання багаторазових пакувальних матеріалів, вводяться ліміти на розміщення відходів та квоти на викиди шкідливих речовин в атмосферу.

Однак, як свідчить реальний стан та аналіз практики реалізації екологічного законодавства в Україні прояви екологічної кризи часом ігноруються або ж компетентними структурами приймаються недостатні зусилля, а інколи ця криза посилюється і непродуманою державою екологічною політикою та недосконалим законодавством, корумпованим екологічним управлінням та рядом інших факторів.

Зазначимо, що у вирішенні наявних проблем чільне місце належить державній екологічній політиці як сукупності рішень і дій, які здійснюються уповноваженими органами влади і управління в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки в масштабах держави і по різноманітних напрямках, а також використовуваних для цього правових і таких, що знаходяться поза сферою права способів і засобів. На сьогодні прийнято виокремлювати пріоритетні, перспективні, довготривалі і поточні завдання державної екологічної політики.

У державній екологічній політиці України виокремлюють, зокрема, окремі політики, такі як: правова, економічна, сільськогосподарська, транспортна, в сфері містобудування та інші. Безумовно, що з метою висвітлення актуальних проблем сучасного вітчизняного екологічного права необхідні дослідження поняття, змісту, завдань, основних напрямків державної еколого-правової політики.

До того ж, суміжним з поняттям державної екологічної політики є поняття екологічної функції держави. Зокрема, екологічна функція сьогодні визнана однією з основних функцій Української держави. В наукових спеціально-юридичних дослідженнях зустрічаються різні підходи до визначення поняття «екологічна функція держави». Так, Бринчук М. М. визначає її як діяльність по розпорядженню в інтересах суспільства природними ресурсами, що перебувають у державній власності, а також діяльність, спрямовану на забезпечення раціонального використання природних ресурсів з метою попередження їх виснаження, на охорону навколишнього середовища від деградації, збереження його якості, охорону екологічних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як бачимо, при вищевикладеному підході, екологічна функція держави виражається в тому, щоб забезпечити збалансоване співвідношення екологічних і економічних інтересів суспільства і водночас забезпечити необхідні гарантії для реалізації і захисту права громадян на екологічно безпечне довкілля. Шестерюк А. С., наприклад, вважає основною стратегічною метою екологічної політики держави забезпечення стабілізації обстановки, яка близька до катастрофічної, і послідуюче покращення якості навколишнього середовища, яке б відповідало світовим стандартам.

З наведеними поглядами, на нашу думку, важко не погодитись, враховуючи сьогоднішні українські реалії. Екологічна функція держави в Україні обумовлена конституційним положенням про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу «є обов’язком держави» (ст. 16 Конституції України). Реалізується екологічна функція шляхом проведення відповідної державної політики на тому чи іншому етапі розвитку держави. Принципові засади державної екологічної політики визначені Основними напрямками державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Ними передбачені пріоритети екологічної політики, її головні етапи і механізми реалізації. До них, зокрема, віднесено:

• * гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля; - зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
• * поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; * стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
• * будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
• * запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; - формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; - збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Крім того, принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Про основи національної безпеки України» (2003). Згідно із зазначеним законом пріоритетами національних інтересів України в екологічній сфері, крім тих, які передбачені Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, є:

• • розвиток технологій переробки та утилізації відходів;
• • недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;
• • реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань.

Головними складовими механізму реалізації державної екологічної політики за Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є: відповідна державна інституційна структура; законодавчо-правовий механізм регулювання екологічних відносин; економічний механізм природокористування; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм.

Звернемо увагу на те, що виконання вищенаведених завдань пов’язано з екологізацією різних сфер життєдіяльності суспільства. Водночас, термін «екологізація» є багатовимірним і розглядається як:

• • поліпшення екологічного стану природних або соціальних систем (наприклад, зменшення рівня забруднення довкілля, підсилення потенціалу самовідтворення екосистем, оздоровлення середовища життєдіяльності людини тощо);
• • зміна властивостей компонентів природних або антропогенних систем, яка сприяє поліпшенню екологічного стану цих систем або інших систем, пов’язаних з ними (наприклад, активізація процесів в екосистемі, зменшення частки шкідливих видів виробництва; підвищення рівня екологічної свідомості населення тощо);
• • діяльність спрямована на поліпшення екологічного стану природних чи соціальних систем або екологічно орієнтовану зміну властивостей їхніх складових (наприклад, рекультивація земель, впровадження маловідходних технологій, застосування екологічно спрямованих економічних інструментів тощо);
• • ступінь причетності когось або чогось до екологічно спрямованої сфери діяльності (наприклад, екологізація економіки може означати, крім усього іншого, її спеціалізацію на виробництво товарів екологічного призначення; екологізація навчальної програми — збільшення частки дисциплін або тем екологічного спрямування);
• • підвищення ролі самовідтворюваних природних чинників (зокрема, за рахунок заміщення ними техногенних засобів виробництва у виконанні різних функцій соціально-економічних систем).

Серед об'єктів екологізації, які передбачені другим та третім визначеннями і які на сьогодні є об'єктами прискіпливої уваги представників науки екологічного права кафедри особливо виділяються:

• • компоненти природних систем (земля, водні об'єкти, надра, ландшафти, біологічні об'єкти, рекреаційні ресурси та ін.);
• • суспільні системи (економіка країни або регіону, сектори господарського комплексу, галузі, зокрема, ядерна енергетика підприємства);
• • виробничі системи та їхні компоненти (технології, діяльність (зокрема, використання ядерної енергії), обладнання, інструменти, виробничі процеси);компоненти економічної сфери (виробництво, споживання, транспортування, екологічні послуги);
• • весь комплекс суспільних відносин, які наповнюють предмет екологічного права;
• • властивості людини (еколого-правові знання, навички, потреби, екологічна інформованість).

Здійснювана на сучасному етапі державна екологічна політика безумовно пов’язана зі специфічними рисами екологічного права України, яке продовжує активно розвиватися.

Вищевикладене ставить перед висококваліфікованим колективом викладачів кафедри трудового, земельного та екологічного права нові завдання і немає жодного сумніву в тому, що він здатний відповідати потужними науковими доробками на всі виклики, які виникають в сфері правового регулювання суспільних екологічних відносин.

Література

• 1. Дубовик О. Л. Экологические конфликты // Юридическая конфликтология / Под ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1995.
• 2. Шестерюк А. С. Экологическое право. Вопросы теории и методологии анализа. — СПб., 2000.
• 3. Бринчук М. М. Экологическое право (Право окружающей среды). — М., 1998. — С. 15−20, 58−61.
• 4. Шестерюк А. С. Экологическое право и вопросы кодификации экологического законодательства Российской Федерации // Экологическое право. — 2001 — № 2. — С. 27.