О життя, смерті" й квантової механіці

О життя, смерті Леніна і квантової механике

Михаил Щербаков В нашій культурі кілька понять, про які люди мовчить, не думати, не розмірковувати й не згадувати. У водночас одна з цих понять є постійною у кожному миті нашому житті. Те, з чому ми постійно зіштовхуємося, перетинаємося і тих щонайменше чого у будь-який спосіб одвертаємось.

Смерть.

Что відчуваєте, коли бачите чи чуєте це слово? Відчуття можуть бути досить різні: сумнів, страх, неприйняття чи, навпаки, посмішка.

В нашій культурі від згадки про «смерть виникає чи бажання відвернутися і думати взагалі, чи бажання відбутися загальними, малозначищими фразами типу: «І ми там будемо », або прагнення переключитися в цинічні жарти, як і часто роблять люди, займаються медициною.

В водночас кожна людина, по крайнього заходу, лише на рівні логіки знає, що помре. Кожна розумна людина знає чи підозрює, що раніше чи пізно може втратити своїх друзів, близьких. Кожна молода людина знає, що у будь-яку час його житті все може щось статися, і він несподівано загине. Як сказав Булгаковський герой: «Людина непросто смертний, людина раптово смертний ». Цікаво: як ми сприймаємо це?

Тема смерті починає спливати ще у дитячому віці. Не пам’ятаю точно, що не саме віці я представив собі, що помру. Напевно, років у у п’ять чи сім. Думка, що це залишиться, а мене нічого очікувати, що піду, а мама страждатиме і оплакувати мене — навівала повний жах. Років у дванадцять в мене з’явилося уявлення похорон і ще, й усе страждатимуть, коли мене не буде.

По моєму особовому досвіду і з досвіду людей, що змогли згадати свої ранні, виникаючі разів у п’ять-сім, думку про смерті, можу сказати, що став саме ті дитячі переживання несли хіба що найглибші філософські ідеї з цього тему.

Помню, що за такому віці я болісно намагався осмислити ідею нескінченності простору й часу й кінцівки на цім часу й у тому просторі. Ця філософська проблема, що її, природно, було висловити словами і міг запитати звідси дорослих, була мене така важлива, що буквально плакав, коли думав звідси. Цікаво, більшість людей такому віці не змогли знайти собі якихось гідів чи порадників, які б допомогти їм вдалося отримати свій досвід.

Хочу розпочати сіло, що тему смерті важлива, передусім, не для життя.

Размышления про «смерть необхідні здобуття права глибше зрозуміти дільницю життя, який ми живемо.

Опыт смерті, досвід стану, близького до смерті, — це чень глибокий особисте й болюче духовний досвід. Коли ми потрапляємо у ці стану, то наші переживання чи можуть бути словами. У моєму житті були кілька таких подій, коли дуже близько зустрічався із смертю. І тому комплекс відчуттів, що його у своїй відчував, неможливо сплутати ні із чим. Це настільки яскраве, сильніша і небезпечніша глибоке подія, що його відкладає відбиток протягом усього що залишилася життя.

Как правило, люди можуть перетворити цим досвідом в образи. Свідомість влаштовано отже будь-яку занадто вже не схожу в іншу інформацію він намагається перетворювати на образи або у словесне опис. Але це слова мають сенс, передусім, для того, хто описує свої переживання.

В блискучому альбомі Лори Андерсен є такий епізод. Її бабуся була активна послідовницею церкви свідків Єгови і свято вірила, що настане апокаліпсис. Якось вона з усіма домашніми у чистій одязі стояла на пагорбі і чекала, коли настане кінець світу, і цього цього не сталося. І тепер настав час їй вмирати. Вона спокійно лежала себе вдома і з посмішкою в очах чекала, що зараз прийдуть ангели і заберуть їх у рай за віру і подвижничскую життя, яку вона вела. Раптом, за мить на смерть в неї промайнула думка, що раптом цього станеться, що нині просто скінчиться і нічого не буде. І з вона померла страху.

Если оцінити нашого суспільства з космосу, воно може здаватися дуже дивним, майже хворим. Справді, кожному за людини у глибині душі дуже важливий питання життя і смерть, у тому, що з нею по смерті, як і підійдемо до цьому моменту, у чому зміст його життя, наскільки смерть підведе підсумок прожитого життя. Візьміть політика чи бізнесмена, так будь-кого — до якогось особливий момент життя, то, можливо протягом кількох миттєвостей на смерть нічого для будь-якого людини допускатимуть лише ті важливі саме ця питання. Набагато більше важливі, ніж будь-які інші. Попри це, суспільство витрачає свої фінансові ресурси, час і грошей створення тих матеріальних цінностей, на дослідження структури елементарних частинок, структури інших галактик та інші речі. Виникає відчуття, що питання про «смерть у суспільстві або важливий, або настільки лякає, що ми всіляко від цього одвертаємось, намагаємося невтомно говорять нього й косо дивимося на людей, які намагаються про нього. У цьому безліч людей, які мають ані свого досвіду, ні осмысливших досвід чужій, із задоволенням міркують по цій проблемі. Як правило, у тих релігії. Міркують оскільки ніби вже побували і достеменно знають істину.

Одни люди вірять, що розмова після смерті настане рай чи пекло, інші люди вірять, після відомих смерті настане інкарнація до іншого тіло, треті люди також свято вірять, що ніхто після смерті щось буде. Говорячи словами Козмы Пруткова: «Якщо людина помре, то перетвориться на кисень » .

Я хочу запропонувати вам зробити перший крок вбік від будь-якого такого вірування чи ідеї.

Не знаю, чи є в вас прямий досвід спілкування з смертю, що й невідь що важливо. Якщо спробуємо оцінити смерть максимально відкритим поглядом, можна знайти у ній кілька дуже важливих аспектів.

Прежде всього, смерть то, можливо Великим Учителем.

Из свого досвіду, з літератури, наприклад, книжки Моуди «Життя після життя », «Тибетській книжки мертвих », можна дійти невтішного висновку, що у точці смерті чи пізно їй попередньої настає дуже важлива річ. Річ у тім, що у порозі смерті людина несподівано дуже глибоко й найчастіше трагічно усвідомлює, будь-які соціальні чи матеріальні гри, у які він грав із життя, повністю втратили свій сенс. Інакше кажучи, людина задається питанням: хто я?

По життю людина міг вважати, що з нього дуже важливо бути багатим, знатним, мати влада, високий статус. Він робив безліч речей, хто був йому пріоритетні. І от усі ці соціальні й матеріальні речі раптом стали важливі. Хіба ж і важливо?

Именно це запитання — необов’язково ментально, необов’язково на логічному рівні — постає перед людиною у точці, близька до смерті. У певному сенсі, це питання, який смерть задає як вчитель. Тож часто люди, які змогли усвідомлено пережити фазу клінічної смерті чи фазу зустрічі з смертю, життя змінюється. Саме на цей момент вони мали деякі дуже важливі питання міркування життя. І це питання вірування, а деякою внутрішньої ясності.

Во багатьох міфах і казках головним героєм, опинившись у потойбічному світі, отримує можливість повернутися назад, аби виконати важливу життєву місію. У певному сенсі, то здобуває можливість прожити своє життя, з точки істини й розуміння, для чого студент живе, що з речей справді йому важливі.

На погляд, все люди мають всередині себе свого роду іскру Божу, і тому їх навіть треба учити вірити в бога, зайве вчити якимось заповідей. Їх глибинний внутрішній досвід, якась внутрішня точка налаштована в резонанс з особливої енергією Всесвіту. Вона вони мають. Але, щоб краще виживати, краще спілкуватися із довкіллям, люди формують навколо себе захисну оболонку, екран з броні і цинізму. Навіть дуже идеалистичные, тонкі люди формують навколо себе захист, щоб виживати. Але це захист оточує їх тонким шаром, а під нею — велике, відкритий і глибоке серце.

У іншим людям, цілком непомітно їм, захисна оболонка поступово починає пускати коріння всередину і більше роз'їдати серцевину. Часто самі цього помічають до пуття, як і оточуючі. Зовні усе залишилося колишнім, оболонка не змінилася. Це дуже великий спокуса, оскільки такий людина, спочатку будучи тонким, глибоким, відкритим до найрізноманітніших ідеям, поступово перетворюється на машину заробити грошей, чинів, слави, соціального статусу, впевненості у своїй правоті. І це велика трагедія, тому що у душі людина глибоко страждає, погано розуміючи що з нею сталося, як це сталося, що він випадково чогось купився. Така людина часто боїться смерті оскільки смерть виявляється тієї точкою, де всі захисні оболонки скидаються. Вони цілком втрачають сенс.

Встречи із смертю означають можливості потрапити на вельми глибоку точку істини, де той, що справді важливо задля життя, відкривається надзвичайно яскраво і рельєфно. Це момент, коли людина несподівано залишається повністю віч-на-віч із собою. Як каже російська прислів'я: «Голим людина прийшов у той інший світ — голим і йде з її «, сенс цих слів надзвичайно глибокий. Коли людина входить у той інший світ, не має жодних регалій, статусу, формальних обов’язків і. Точнісінько такою самою ж вона з нього йде. Смерть — це зустріч із собою, і вона може бути такою вже страхітливою моментом для таких людей, які всіляко уникали таких зустрічей протягом свого життя.

По моєму досвіду спілкування з представниками найблагополучніших товариств Західної Європи — й Штатів, саме цих країнах є найбільший страх смерті. Наведу маленький приклад. У та Західній Європі, починаючи з 60-х -1970;х років, бурхливо поширилися різноманітних суспільства, практикуючі фізичне безсмертя (Physical Immortality). Ці суспільства пропонують людям різні способи і практики продовження життя хіба що нескінченно. Ці ідеї були вперше привезені Росію приблизно 90-му році. Я був присутній на перших конференціях, коли американські і європейські майстра пропонували їх російської аудиторії. Приблизно тоді водночас сюди прийшли та інші технології New Age. Але якщо дихальні техніки, Рейки, ряд целительских технік кілька років бурхливо поширилися Росією та СНД, про практиці фізичного безсмертя практично хто б чув. У російських людей не виникло бажання робити це, закладати під них свої сили та час. На міжнародній конференції я поставив питання одного з великих американських майстрів по Physical Immortality: «А навіщо, власне, треба жити вічно? «Він був дуже збентежений такий постановкою питання. Певне, аудиторія, з якою звик спілкуватися, ніколи про таке не задавала. Зрештою, відповів: «Кожен своя причина, я особисто цього дуже хочу».

Люди, які максимально далеко відмовилися від себе, панічно бояться смерті. Напевно, найяскравішим прикладом є Сталін. Цей глибоко нещаслива людина просто паталогически боявся смерті. Щоб огородиться від нього, він зробив кілька, в загальн-те, анекдотичних винаходів: залізні двері, численну охорону, цілком безумну систему власної воєнної безпеки. Подібною надходили Кім Ір Сен, Гітлер та інші диктатори.

Интересно, більшість самогубців роблять самогубство саме з страху перед смертю. Людина настільки неспроможна винести спілкування з собою, про таку ступеня боїться смерті, що він стрибає у ній як і звільнення від себе. Як людина, боїться висоти, зривається до прірви зі страху перед ній, а людина, боїться води, тоне.

Для людини, відкритого, досить духовного смерть то, можливо союзником. Адже союзником може лише то, чого ж ми не боїмося на що готові відкрито подивитися, простягнути руку…

Второй сенс смерти

Рано чи пізно ми зустрінемося із смертю своєї чи смертю своїх близьких. Яке внутрішнє розуміння смерті народних обранців ми матимемо? Конче важливо заздалегідь виробити у собі певний рівень взаємини з смертю.

Если оцінити страждання і переживання у смерті близьких очима марсіанина, всі вони здаються досить дивними. Адже всі знають, що раніше чи пізно у день настає ніч, і ніхто страждає з цього приводу. Кожен людина знає, що тепер після літа буде осінь, а після осені настане зима. Більшість людей теж відчувають особливих мук від цього, що зіштовхнуться з цим. Але фізична смерть тіла — настільки ж природне явище як наступ ночі чи зими. І він вимагає гідного, мудрого і спокійного відносини.

Существует глибока філософська притча по цій проблемі. Якось до Будди прийшла жінка, у якої помер син. Вона дуже страждала і благала Великого Вчителі воскресити її дитини. І тому готова була докласти всіх зусиль, що догоджає. Будда відповів жінці, що воскресить її сина, але за однієї умови. Він попросив жінку знайти у її селі будинок, у якому ніхто не помирав. Біля цього вдома дружина має була відшукати гречишные насіння і зібрати їх. Окрилена надією, жінка вирушила шукати будинок, у якому хто б помирав. Вона стукала у кожний дім і запитувала: «Скажіть, будь ласка, помирав чи хтось у вашому домі? «І навіть людей — нормальні люди, жили і займалися своїми справами — відповідали: «Так, ми вмирали близькі «. І перераховували, хто. Вона йшла на наступний будинок, стукала в таку двері, але з’ясовувалося, як і там хтось помирав. У кожному будинку, в кожній сім'ї був досвід втрати своїх близьких. Так не зумівши знайти вдома, у якому хто б помирав, жінка знову дійшла Будду та сказала, що зцілилася, зрозумівши, що немає сенсу змінювати встановлений порядок речей.

Наконец, третій аспект смерти.

Все знаємо, що ми помремо, і з нас вірять, що з цим не все закінчиться.

Что дасть смерті? З цього приводу є чимало ідей. Найпростіша і популярна у країнах у тому, які можна потрапити до рай, попри те, як ми прожили це життя. І тому у найостанніший момент слід скористатися якимось трюком чи заручитися чиєїсь підтримкою. Одні розраховують допоможе церкви, вважаючи, що все роботу, якому вони нехтували у житті, них у найостаннішій момент проробить священик. Хтось сподівається, що досить, провести певний ритуал. Скажімо, почитати тибетську книжку мертвих, купити ікону або стати членом який-небудь секти, що гарантує всілякі блага по смерті за сам собою факт приналежність до ній. Багато такого роду сект, фактично, ставлять за мету кілька дивну підготовку до смерті. Підготовку, коли він людям пропонується взагалі забути про своє життя, думати лише про «смерть, про майбутніх благах потойбіччя тощо. Нехай життя йде, як завгодно, перетвориться на страждання, в самозречення, на повний кошмар, в смерть в ім'я з так званого духовного лідера — аби в потойбічному існуванні усе гаразд. На погляд, це той самий самий трюк, як і ідея купити на гріш п’ятаків.

Для мене смерть — це, передусім, сертифікат життя. Це іспит, який людина триматиме, і результати його залежить саме цього, як і прожив життя. І екзаменатор буде, напевно, найсуворіший з усіх можливихне та частина особистості вмираючого, яку можна обдурити чи підкупити, на відміну будь-яких церков, організацій, священиків.

Тот факт, що смерть і його наслідки дуже тісно пов’язані з життям, є у геть усіх великих духовних навчаннях, переважають у всіх священних писаннях, зокрема десятки разів: «За плодами судіть їх». Смерть — це іспит, й тут доречно провести аналогію з іспитом, який здають студенти в інституті.

Представьте, що спочатку семестру ви дізнаєтеся, що з вас якийсь дуже складний предмет, І що професор, приймає іспит, абсолютно непідкупний. Його не можна піддобрити, обдурити чи пустити йому пилюку у очі. Він бере іспити точно в відповідність до вашим знанням предмета. Як поводяться студенти? Якийсь невеличкий їх відсоток відразу ж починають займатися журналістською й протягом усього семестру просто гарно навчаються. Краще організовують свого часу, більше направляють увагу цей складний предмет. Інша ж частина студентів воліє, навпаки, менше думати скоріш про майбутньому іспиті. Навіть якщо його хтось у компанії згадає, що скласти іспит треба буде складати, вони відмахуються: «Рано ще про цьому, давайте краще вип'ємо ». Хтось із студентів береться за розум в середині семестру, хтось протягом тижня, хтось три дні до іспиту.

И ось настає час складати іспит. Що відбувається далі? Одні студенти йдуть на іспит спокійно, впевнено, з посмішкою. Інші — страхові і жаху. Цікаво, що заодно роблять друзі і родичі таких студентів? Одні, то, можливо, підбадьорюють їх, ляскають під силу, кажуть, що ми подумки з тобою, ми хворіти за тебе, підтримувати тебе. А інші… Уявіть собі, що вони розподіляються на великий коридор і починають ридати в голос, чіплятися за піджак, за штани і скиглити: «На кого ж ти нас покидаєш?! Які ж тобі там погано! І з тобою там станеться? «І намагаються відтягнути від двері, які ведуть у кімнату екзаменатора, хоча, у принципі, всі розуміють, що ввійти у цю тильні двері й складати іспит неминуче доведеться.

Некоторые студенти покладають великі сподівання невигадливі трюки. Мовляв, якщо покласти п’ятак в черевик, пов’язати ниточку на мізинець чи тричі плюнути через плече, то ми все гаразд. Так виникає традиція. У певному інституті студенти з покоління до покоління, з курсу в курс дружно кладуть монетку в черевик, й інші інституті повязывают ниточку, у третій роблять це щось так само дивне.

И ось людина опиняється на іспиті. З монеткою чи ні. Що відбувається далі? А далі тут усе залежатиме від двох чинників. По-перше, від цього, як і прожив цей семестр. Якщо професор, приймає іспит справді непідкупний, відкрито й мудрий, то, швидше за все, людина, який володіє цим предметом, отримає п’ять. Той-таки, котрі зовсім в цьому предметі не розуміє і розбирається, мабуть, отримає два. Оскільки, хоч би як був студент досвідчений в мистецтві складання іспитів і, однаково професору буде ясний рівень її знань.

Что ж таки відбудеться з людиною, які перебувають десь посередині? Щось було в нього на протягом семестру добре, у чомусь не розібрався, до чогось немає руки. І тут, хоч як дивно, основну роль відіграватимуть дві речі. Перше, що він нагромадив протягом семестру: які знання, яке розуміння, який власний рівень. Друге, що не стані він у цей іспит прийшов. Наскільки успішно він внутрішньо, психологічно готовий піти на іспиту — відчуває він загальну дрож в усьому тілі, жахливе відчуття страху, коли заплітається язик, і людина забуває і те, що вивчав і знав. Або він спокійний, відкритий, впевнений, доброзичливий, готовий узяти все є. Чи готовий ця людина прийняти висновки екзаменатора та її зауваження як деякі важливі чинники для подальшої роботи з собою, з цим предметом. Або він ховатися, закриватися, озлобляться, ображатися на Бога.

Итак, наскільки ми вміємо здавати цей экзамен?

Абсолютное більшість людності здавати цей іспит будь-коли намагалося і такої досвіду не має. Це означає, що прийом усіх людей слід неодмінно провести через процес смерті? Гадаю, було б занадто небезпечно, занадто ризиковано і, мабуть, не занадто приємно. Якийсь досвід ми маємо очікувати з допомогою різних духовних практик або тренінгів.

Вопрос ось у чому: які ідеї можуть ми бути щодо складання цього іспиту, які ідеї виникають про те, що буде там, в переході між життям і смертю?

Заявлять що хтось знає істинний у відповідь це запитання, абсолютно безглуздо. Я дуже хочу вам запропонувати лише модель. Вона пов’язана, по-перше, із моєю особистою досвідом та з досвідом близьких мені людей. По-друге, з туристичною інформацією із джерел, поводилися до цієї теми смерті — це тибетська книга мертвих, єгипетська книга мертвих, ряд православних джерел постачання та ряд східних джерел.

Однажды в мене виникла ідея, що це закони, які у світі, власне, є результатом якихось загальних законів, і отже, закони квантової механіки у тому чи іншою мірою вірні, і щодо нашої свідомості. З погляду квантової механіки, будь-яке тіло можна подати як набір хвиль. Те, що ми звикли розглядати фізичне тіло як твердий предмет, є значною мірою сваволею нашого бачення. З позицій квантової механіки, ми можемо розглядати фізичне тіло як набір хвиль.

Какая-то частину акцій цього набору хвиль відповідатиме нашому свідомості і всієї що зберігається у ньому інформації. У квантової механіці щільний, зчеплений між собою набір хвиль називають хвильовим пакетом. Цей хвильової пакет зберігає високу стабільність до того часу, поки що має зовнішні джерела.

Кроме фізіологічних джерел енергії, що підживлюють наше тіло, в кожного людини є ще особливий генератор, з яких ми народжуємося. Із деяким відтінком умовності, можна сказати, що це певна частота хвилі, яка перебуває у резонансі із цілком особливим коливанням всесвіту. Толика цієї особливої енергії є і кожному людей, і тією чи іншою мірою практично в будь-якому елементі живий або неживої матерії. Цю особливу енергію, що існує в всесвіту, хтось називає Абсолютом, хтось універсальної енергією, хтось Богом. Останнє визначення мені найближче, хоча коли ми говоримо про настільки і глибоких поняттях, слова залишаються словами. Найменування в тому випадку невідь що важливі — слово Бог говорять різними мовами звучить, природно, по-різному.

Что відчуває людина, що він входить у резонанс саме з цим енергією? Це стан теж описується різними словами. Ми можемо іменувати його почуттям абсолютної любові, молитовним станом. У християнської традиції нього є прекрасне слово «благодать », у «англійському мові слово «bliss ». Слова не грають великий ролі, тому що впевнений, більшість людей мають власний досвід переживання такої міри. І необов’язково, що це переживання виникає у церкви, хоча, звісно, таке цілком імовірно. Це стан можна переживати, сидячи березі озера, гуляючи лісом, дивлячись у зоряне небо, перебуваючи поруч із близькою людиною.

Это дуже глибоке стан, дуже глибокий комплекс відчуттів, що виникає в результаті більшого чи меншого резонансу з божої іскрою. Дві музичні людини, ввійшли до резонанс з енергією бога, стають частиною однієї енергії, стають навіть більше резонансы друг до друга, ніж рідних братів. Про чоловіка, яке зуміло ввійти у тотальний резонанс з цим божої іскрою, можна сказати, що він досяг стану святості чи просвітління. Тобто розчинився у бога і почав її частиною. Цікаво, що людина насправді є незвичайним, хоча б оскільки отримує тотальний доступом до цієї особливої енергії всесвіту, до цілком неуявному океану інформації. З її допомогою така людина може зціляти чи бачити набагато далі в часі та в просторі, ніж здатний бачити звичайна людина.

Спрашивать, де знаходиться бог — у мені або за межами мене — настільки ж безглуздо, як ставити запитання, де знаходиться радіохвиля: в приймальнику, у просторі навколо приймача, у одному з численних ретрансляторів… З погляду принципу невизначеності в квантової механіці, хвиля перебуває абсолютно скрізь.

Что це станеться з нашим хвильовим пакетом разі смерті фізичної оболонки? Смерть фізичної оболонки означає, що коли частина хвильового пакета із якихось причин зазнає змін, у яких перестає бути стабільної та, відповідно, руйнується. Чи можна протидіяти смерті фізичної оболонки? Суто теоретично справді можливо кілька днів підтримувати її стабільність з допомогою резонансу божественної іскри. Але у цьому значна частина енергії відволікається від духовному розвитку. Тому мені не знаю жодної великої духовної практики чи духовного вчення, які робили серйозний акцент на фізичному безсмертя.

Что відбувається, коли розпливається частина хвильового пакета, за своїми коливань далека від резонансу з божої іскрою? Частина хвильового пакета, зокрема, наше фізичне тіло, просто потихеньку розпливеться в різні боки піде. Але певну частину, навіть обов’язково резонансна до спільного центру, але подпитывающаяся від цього, залишиться.

Для здобуття права уявити, що буде далі, скористаємося малюнком, изображающем енергетичні рівні. Зрозуміло, використання двомірної аналогії є спрощенням, позаяк у дійсності картина мусить бути навіть тривимірної, а багатовимірної.

В момент, безпосередньо попередній смерті, хвильової пакет, який є також описує особистість вмираючого, перебуває в одному з енергетичних рівнів.

Нижний енергетичний рівень містить максимум потенційної енергії. З погляду особистості, цьому енергетичному уровеню відповідає стиснення тіла, і навіть комплекс таких почуттів та емоцій як напруга, образа, гнів, страх, біль, агресія тощо. У таких емоційних станах і тіло людини стискається, і він теж внутрішньо стискається.

Предлагаю провести маленький експеримент. Спробуйте, сидячи на стільці, максимально стиснутися сталася на кілька секунд. Після цього спробуйте максимальної розслабитися. Зверніть увагу, які емоції виникають при стисканні і які при розслабленні. Який з цих станів вам найбільш приємно? Яке стан ви хотіли б вибрати для свого життя?

Верхний енергетичний рівень відповідає максимальній відкритості і такому комплексу почуттів як співпереживання, доброта, безумовна любов до людей, природі, Богу, благодать, розслабленість, радість.

Во всіх духовних навчаннях однієї з найбільш важливих ідей є відмови від образи, відмова від злоби, ідея безумовною любові. Як не дивно, та більшість людей, навіть глибоко релігійних, часто вже не можуть питанням, яку головну ідею приніс Христос у цей світ. Починають перераховувати Десять Заповідей, казати про необхідності вірити в Христа, почитати його, служити йому. Але Христос висловив від своєї ідеї чітко, зрозуміло і недвозначно: «Заповідь нову даю вам, любите одне одного ». Абсолютно ті ж ідеї, то, можливо, сформульовані іншими словами, можна знайти переважають у всіх великих духовних навчаннях: в мусульманстві, в буддизмі, в індуїзмі.

Поэтому якщо священик або людина, претендує духовне лідерство, заявляє, що у тому, щоб дійти Богу, необхідно розвинути у собі агресію, нетерпимість, злість, образу, — то, ясна річ, він вас обманює. Навіть якщо про агресії стосовно іновірців, нетерпимості решти церквам і ідеям, злобі і образі на справді невідь що хороші люди.

Вернемся до зображення енергетичних рівнів. З погляду квантової механіки, процес, яку заведено називати смертю, щодо простий. Хвильовому пакету, описывающему особистість вмираючого, потрібно перейти з однієї рівня в інший. Найімовірніше, що він перейде за показ такої ж енергетичний рівень, що в нього і він. Менш імовірний стрибок на сусідній рівень. І малоймовірно, щоб він зумів зробити стрибок сильно вгору, або дуже вниз.

Тем щонайменше, певна вариабильность у тому переході присутній, і може статися, що він усе таки перейде не так на з тієї ж енергією, але в дещо вищий чи трохи більше низький. Навіть у стані смерті, може переходу є певні можливості трохи змінити ситуацію. Саме трохи змінити, оскільки ймовірність, що людина з дуже низького рівня раптом зробить стрибок на дуже високий, вкрай незначна. Щоб це сталося момент смерті він має якимось чином створити занадто велику енергію. В який можна в останній момент переходу трохи змінити ситуацію?

Выше ми вже казали, що дуже важливим є стан вмираючого, його підготовка переходити. Однією з найвідоміших посібників з правильному помиранню є «Тибетська книга мертвих ». На заході «Тибетська книга мертвих «сприймається як збірник тривіальних і дуже екзотичних ходів. Насправді тут інше. У «Тибетській книзі мертвих «міститься лише кілька ідей, які людина має засвоїти у тому, щоб ця перехід був максимально правильним.

Базовая ідея, що відбувається червоною ниткою крізь усе текст, це — йдіть назустріч. Не бійтеся зустрітися обличчям до обличчя із будь-якими страхами, заморочками, образами, із чим завгодно, оскільки що є суть прояви вашу свідомість. Інакше кажучи, не бійтеся зустрітися самі з собою — і оцінити дуже відкритими очима. Лише цього разі ви зможете йти нагору. Книжка містить пряму метафору верхи і низу, у відповідь, що йти можна й туди, і туди, хоча рухатися вниз, звісно, простіше.

Вторая ідея, відбита й у «Тибетській книзі мертвих », і всіх без винятку духовних писаннях, у тому, щоб відмовитися від будь-яких уподобань.

Вспомните відому фразу Христа: «Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти у Царство Небесне ». У первинному, арамейською тексті, фраза звучала приблизно таке: «Легше верблюду легше пройти крізь голкове вушко, ніж людині, залежному від власності, пов’язаному з власністю, прив’язаним до власності, потрапити до Царство Небесне ». Під багатством мається на увазі невідомо володіння якийсь сумою грошей або наявність матеріальної власності, а факт симпатії до чогось. Прихильність до грошам є одним із найпотужніших прив’язок, хоч і далеко ще не єдиною.

Дело у цьому, що якщо в людини сформувався дуже потужний сильна резонанс з якимись елементами матеріального світу, він може бути неспроможна правильно зробити процес переходу і що час може зависнути в проміжному просторі. Заодно він втрачатиме енергію для підтримки стабільності свого хвильового пакета. У результаті потім скоріш виявиться на нижчому енергетичному рівні, за умови що у тому проміжному просторі, він якимось чином не зуміє знайти всередині себе якісь особливі ключі, щоб просунутися, видозмінитися і ввійти у резонанс з вищими енергетичними рівнями.

В в крайніх випадках прив’язок, коли людина має справді залишилося щось, із чим він неспроможна розлучитися — то, можливо, справа, образа чи якась річ — така людина, швидше за все, взагалі зуміє піти з матеріального світу. Його хвильової пакет, вже без матеріальної оболонки, буде кілька днів бездумно валандатися поблизу місця, якому він прив’язаний, у спробі якимось чином звільнитися чи знайти джерело зовнішньої енергетичної підживлення.

Именно тому одне із найбільш головних рад, які належать до умираючому, для її друзям, близьким і родичам: будь ласка, відпустіть все, відпустіть все образи, відпустіть все прив’язки, відпустіть будь-які ідеї, що хтось комусь щось повинен.

Тотальное відпускання традиційно здійснювалося через прощення. На Русі існував традиційний ритуал, пов’язаний із втратою, коли до умираючому приходили люди, і він, дивлячись їм у очі, щиро прощав їм усе, що вони йому заборгували, і саме просив вони вибачення, і отримував його. Дуже важливими присутність священика, що пройшов цього ритуалі представляв всіх людей — живих і минулих — яких умираючий адресував просьбу-обращение прощення. Сенс і важливість цього ритуалу у тому, аби підтримати людини її каяття, в прощення, у його відмові, розставанні, очищення від матеріального світу.

Но цей ритуал має сенс тільки у разі, якщо насправді є щирому і справжнім, а чи не формальним актом, коли священик виконує якийсь комплекс ритуальних заходів, проте учасники просто вимовляють чергові слова.

Можно чи брехати перед смерті? Річ у тім, що людина ніколи у протягом свого життя у відсутності досвіду справжньої щирості стосовно собі: те цілком мабуть, зараз, попередній смерті, він не встигне, не зуміє відкритися собі й центральної брати участь у цьому ритуалі чесно. Отже, надзвичайно важлива практика прощення і відпускання протягом. Хоча людей здобуття права виробити готовність до цього потрібну. Бо людина непросто смертний, а раптово смертний. І невідомо, було б час розгребти усе те, що незроблене протягом семестру.

Итак, людина перейшов до якийсь нового рівня. Що ж станеться далі? Які в нього з’являються можливості?

Возможностей таких кілька. Перша у тому, що перейшовши певний рівень, людина просто створює навколо себе нову оболонку, з якої виростає інший хвильової пакет, максимально резонансний до наявного. Цей хвильової пакет виявляється зародком нове життя, потім із нього поступово розвивається новий людина. Це відбувається самим звичайним способом — через зачаття народження. Інше питання: де виявляється цей зародок?

Он перебувають у місці з тим енергією, яка максимально йому резонансна. Тому у низці східних культур вважається дуже важливим зачинати дитини на цілком особливому стані батьків, ритуально підходитимемо цьому у тому, щоб «притягнути до собі» оптимальний хвильової пакет.

Заметим, що з позиції і тибетських, та деяких менших індуїстських навчань, якби момент переходу, тобто у момент смерті чи ж після смерті, в людини відбувається якесь усвідомлення, він набуває здатність самостійно вибирати, саме йому народитися. Тобто може певним чином простраивать план подальшу життя. Підкреслю, можливість вибору він одержує в тому разі, якщо зумів відійти від чогось минулому світі, з чимось розлучитися, щось відпустити і підійти до певного певному рівню усвідомлення.

Верхний, максимально високий енергетичний рівень на картинці відповідає тотальному резонансу з енергією бога. Людині, достигнувшему його, ми маємо жодного сенсу формувати навколо себе матеріальну оболонку. Це повне, тотальне, цілковите злиття з богом. У цьому, просунувшись до цього енергетичному рівню, то вона може робити вибори. Зокрема, в буддизмі існує поняття бодхисаттвы. Бодхисаттва — людина, який міг би повністю злитися з богом і повертатися у цей світ, але, перебувають у проміжному стані, з усією відповідальністю зробив вибір повернутися. Він добровільно вирішує наростити навколо себе нову оболонку (і навіть, природно, втратити значний пласт наявною в нього інформацією), щоб продовжувати жити, співпереживати, підтримувати й допомагати оточуючим.

А що приміром із людиною, який потрапив у принизливий енергетичний рівень? Таке потрапляння до нашому сприйнятті символізує свого роду пекло. Можна багато розмірковувати, чим є пекло, які форми вона має. Пекло може бути реальної життям, але залишатися пеклом лише на рівні місця, у якому людина потрапляє, на рівні його відчуттів. Пекло може бути якимось цілком іншим простором, неможливо що з нашим матеріальним світом, у якому компенсуватиметься той комплекс відчуттів — агресія, образа, заздрість, злість, ненависть, лють, страх — який людина породив упродовж свого життя.

Что приміром із таким людиною далі? Зрозуміло, в наступного разу в нього, як і, залишається і можливість піднятися. Проте, цих можливості нього трохи менше, ніж в людини, знаходиться в вищих рівнях. Людина, який починає рух з певного середній рівень, при наступному переродження має вибір, куди йому вирушити: трохи вище або нижчий від, зробити стрибок. А людина, які перебувають на дуже низький рівень, може йтися тільки вгору або ж знову своєму рівні, тобто у тому самому пеклі. Зауважимо, що пекло перестав бути покаранням, він скоріш є просто ще однією потенціалом, оскільки у нижніх рівнях найбільше потенційної енергії. Можливість вибору в людини як і є, і вона сама вирішує, наскільки готовий ці можливості реалізовувати, чи хоче вона занурюватися ще глибше, бовтатися на те ж саме чи хоче стрибати нагору.

Возникает природне запитання, чому християнстві зізнається наявність значної частини енергетичних рівнів, а визнається наявність лише двох? Інакше кажучи, чому християнство не визнає модель реінкарнації? Тут кілька відповідей. По-перше, до 500-х років нашої ери ідея реінкарнації в християнстві існувала, і тільки згодом прийнято рішення її визнавати.

Во-вторых, більшість людей сприйняття багаторівневої моделі дуже складно. Крім того, людей, що стоять на примітивному культурному рівні, така модель дуже слабко мотивує займатися розвитком своєї постаті. Знаючи наявності багатьох можливостей щодо переходу з рівня в інший, легко заспокоїтися і махнути рукою: «Та гаразд, тепер житиму, абияк, нехай буде життя, а повне неподобство, взагалі незрозуміло що. Потім як-небудь вже надолужу все згаяне ». Власне, що саме так надходять дурні, недбайливі студенти на початку семестру.

И, нарешті, третя й більш важлива філософська ідея. У математиці існує поняття краю. Що з таким хвилевим пакетом в дальньої перспективі, в межі, при часу, яка прагне до нескінченності? Зауважимо, що якісь базові особливості структури хвильового пакета (душі), певну частину інформації зберігатиметься при кожному процесі переходу смерть — народження. Постійно переходячи з рівня до рівня, впродовж шкалою або вгору, або вниз, при часу, яка прагне до нескінченності, цей хвильової пакет опиниться у остаточному підсумку або на верхньому рівні, або на нижньому. Усі залежатиме від тих глобальних виборів, які з всі ці переходи, на ці втілення людина зробив.

Вполне мабуть, що настане якусь мить, коли більшість людей виявиться або вгорі, або внизу, сама ж середня прошарок майже зникне. Тут доречне провести аналогію з поляизацией, дедалі ближчої у суспільстві у тому ситуації, коли температура громадської середовища сильно підвищується. Прикладом може бути Росія 90-х. До перебудови її у матеріальному, а й у сенсі була якусь усереднену масу. Потім склалася велика потрясіння, протягом енергії посилилося, загальна температура підвищилася, і безліч людей стало замислюватися над питаннями духовності, особистісно зростати. Тим паче, що задля цього з’явилося вулицю значно більше можливостей лише на рівні інформації, літератури, тренінгів. Інша ж частина людей остаточно скотилася вниз — до рівня бандитів, кілерів чи людей, зацікавлених лише у накопиченні матеріальних благ собі. І тому також можливостей стало вулицю значно більше. Отже, відбувається значне розшарування.

Эта стадія передбачено ранніми христиансскими мислителями — ось буде рай і пекло.

А що буде далі, в межі?

Если нехтувати наявність великої універсальної енергії бога, усі залишиться як є. Але коли ми вкотре пригадаємо, що коли хвильової пакет перебуває в найнижчому рівні, у пеклі, у ньому однаково є частка, яка резонансна до універсальної енергії. І все хвильові пакети, все душі, якщо така можна сказати, перебувають у пеклі, почнуть підніматися. Якісь швидше, якісь повільніше. Почнуть підніматися до того часу, доки піднімуться на гору. Питання, як швидко відбуватиметься?

Для здобуття права ті таки почали підніматися, а чи не остаточно залипли внизу, не остаточно злилися із негативною енергією пекла, існують люди, мета яких і було у тому, щоб піднімати інших. я вже говорив, що у буддійської традиції таких людей називають бодхисатвами. Вони відмовляються йти нагору самі до того часу, доки допоможуть людям знизу просунутися вище. І хоча у Росії, і в християнській чи мусульманської традиціях немає слова «бодхисатва», але люди, реально займаються тим самим справою, зрозуміло, є. У цьому, частіше всього, такі люди виконують своєї місії без жодних гучних слів.

Процесс духовної поляризації відбувається нині у Росії, а й в усіх країнах світу. Просто у Росії, він, мабуть, найбільш помітний. Частина людей явно починає уважно дивитися на, зважується на власну особистість, на духовний світ, намагається дійти ідеї Бога, відчути цю енергію, отримати власний досвід. У той водночас інша більшість людей заростає матеріальної оболонкою. Спокуса йти дедалі більше від, заграватися в різноманітних технологічні і матеріальні іграшки, захоплюватися отриманням чуттєвих, формальних, зовнішніх задоволень зараз надзвичайно великий, оскільки сучасна цивілізація надає при цьому вулицю значно більше можливостей, ніж якби не пішли. І поступово оболонка, на якому повідомляв на початку статті, пускає свої метастази всередину і руйнує частина хвильового пакета, пов’язаного вже безпосередньо із душею.

Какие конкретні, практичні висновки можна зробити висновки з цієї картини?

Прежде всього, найважливіший урок від усвідомлення смерті Леніна і побудови її моделі полягає саме у питанні, як проживати своє життя.

И головний відповідь у тому, аби навчатися відкриватися, відкрито оцінювати себе, за свої заморочки, за свої плюси та «мінуси, зважується на власну прекрасну, світлу, добру, творчу частина, й попри всі негативне, що є всередині. Кожен, замкнувшийся у своїй оболонці, став зарозумілим, втратив здатність критично себе сприймати, перестав духовно зростати. Фактично, він почав духовно вмирати. Серед таких людей нерідко можна зустріти релігійних лідерів чи священиків. Саме про цю небезпеку закостеніти в зарозумілості попереджав і Христос, та інші духовні лідери, закликаючи до смиренності. Сенс смиренності в тому, щоб посипати собі голову попелом, а щоб навчитися відкрито він дивитися. І тут великий цілющої силою має гумор. Гуморце універсальний тест на духовне здоров’я нічого для будь-якого людини, й у мирянина, і для священика. Якщо людина я не готовий з гумором оцінити себе, це надзвичайно важкий симптом, який свідчив про початку духовного розкладання. Можете використовувати цей тест щодо абсолютно будь-яких духовних лідерів, священиків, людей, що оголошують себе вчителями.

Вторая важлива ідея у тому, щоб розвивати цілком унікальну духовну здатність відпускати образи. Під образами я маю на увазі будь-яку ситуацію, коли ми тримаємо негативні емоції, пов’язані з іншим людиною чи з що-небудь. Найчастіше на тренінгах ми бачимо зміни, які з людьми, як у хід виконання певних ритуалів чи вправ вони зможуть щось відпустити всередині себе. Ці зміни пов’язані лише з сприйняттям людьми їх конкретної історичної ситуації, якщо хтось на когось образився. Усередині людини змінюється щось значно більше глибоке. Начебто людина пройшов якийсь процес очищення, процедуру своєрідній духовній детоксикації, звільнився чогось, скинув якийсь важкий тягар, і його полегшало йти. Розвивати здатність відпускати образи треба задля здобуття права йти життя легко та вільно.

Наконец, третя і трохи більше тонка ідея — це ідея безумовною любові. У дитячої книзі духовного вчителя Риташи слоненя побудував чарівний літальний апарат у тому, щоб піднятися до Бога. Він зробив його з матеріалу під назвою ЛЮБОВ. Це дуже тонка й глибока метафора.

Сама ідея безумовною любові далеко ще не всім зрозуміла з нашого культурі. У російській мові словом ЛЮБОВ іменуються дуже різні поняття і стан. Як я зрозумів переконався, для багатьох слово ЛЮБОВ є синонімом почуття власності, ревнощів. Згадаймо хоча б прислів'я: «Б'є, отже любить » .

Истинно духовне ставлення до людей полягає, з одного боку, на вельми глибокому рівні внутрішньої близькості. З іншого боку, у відсутності почуття власності, за відсутності прагнення підбудувати іншу людину під свою енергію, під свої коливання, під свої ритми. Істинно духовне ставлення до людей полягає у відмові від еволюційно і генетично заданої ідеї володіння і контролю за іншим людиною на користь максимально відкритими і абсолютно безумовною любові. Я люблю тебе не бо ти належиш мені, не тому, що поводишся оскільки до душі і робиш те, що до душі, а уже тому, що є.

Эта ідея виявляється часто настільки складною для таких людей західної культури, що вони не розуміють, що йдеться. Їм, що й любиш людини, то треба тримати його із собою. Інакше це любов, а повна байдужість. Їх навіть лякає така ідея, і тих щонайменше хочу запропонувати довелося респондентам хоча б замислитися з неї.

Дело у цьому, що кожного з нас досвід безумовною любові. Кожна дитина любить сонце, небо, траву, квіти. І не було за те, всі це належить саме йому іншому. Просто любить. Можна сміливо сказати, що дітей любить світ навколо себе. У цьому плані можна сказати, більшість людей люблять бога, який висловлене у цій цьому світі, який резонує у тому чи іншою мірою з кожної частиною отого світу.

Иисус заповідав нам любити ближнього свого, але з ставив умов, щоб ця ближній нам подобався. Мені глибинний зміст цієї фрази проявився лише у досить зрілому віці. Навіть бачите людини, який, скажімо, привержен до алкоголю, або на абсолютно безсторонньому стані, чи робить іншим якісь гидоти, можна покохати його якуйого частина. При нам може не подобатися ця людина, його теперішнє стан, його етап розвитку чи те, що він ставить. Проте, у ньому є певна частина, яка гідна любові. Саме точка тотальної відкритості до того що, що у кожну людину є певна частина, гідна любові, і є наріжною базової хвилею, яка може перенести нас стало на вищий рівень.

Но наскільки ми вміємо відкриватися? Цікаво, що у вона найчастіше людина не може з’явитися до ідеї безумовною любові, до ідеї відпускання чи прощення через розмови, міркування та філософствування по цій проблемі. Якщо зібрати всі книжки та статті, у яких людей закликають любити одне одного, то напевно вийшла б величезна гора, ставши яку, можна було би побачити сонце набагато раніше світанку. Часто саме люди, багато розмовляючі про безумовною любові, мають вкрай дуже слабке уявлення, що це насправді таке. Мені здається, що найкращим радою буде шукати у собі маленькі іскорки, маленькі рослинки тієї безумовною любові, що у вас міститься вже.

И тут може дуже корисним спілкування із дикою природою. Нехай безумовна любов до світу і людей виростає з любові до квітки, до сонця світанку, до хмарам або до ранковому туману. Конче важливо просто відкрити своє сприйняття, відкритися якимось новим відчуттям, почуттям, досвіду. Найстрашніше безглузде, які можна придумати, це категорично зобов’язати себе негайно всіх возлюбити, і потім відчувати відчуття провини тому, що це погано виходить.

Какие висновки взято з усе те, про що ми говорили?

Самый важливий висновок у тому, що у вас вже зараз є божа іскра. Для вас відкриті можливості переходу більш рівні, треба тільки розвиває у собі глибоку пильність і дбайливе ставлення до тому, щоб що у вас паростки виростали і розцвітали. Не заважайте цього процесу, не піддавайтеся спокусі відвернутися убік й захопитися іншими речами. Це спокуса дуже велике, оскільки безумовна любов, прощення, відкритість, — те, що не можна помацати руками. На відміну від машини, посади, інших потребує матеріальних та соціальних благ. І людині складно узгоджувати одне з іншим — адже одне зрозуміло й помітно, а інше — незримо, тонко, ефемерне. Але саме ця тонкі і, по суті, невловимі речі й є найважливішими. І моя порада полягає у тому, щоб виявляти до них якомога більшу увагу і открытости.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.