Гамлет» О.П. Сумарокова

Гамлет" О.П. Сумарокова

Н.В. Грипич Творчество Олександра Петровича Сумарокова (1717−1777) — найважливіше ланка у російському историко-литературном процесі. Його досягнення зустріли наступними письменниками, і зроблену ним увійшло скарбницю великої російської літератури.

«Различного роду віршованими й прозовими творами, — писав А.І. Новиков, — придбав він велику і безсмертну славу, як росіян, але від чужоземних академій і найславетніших європейських письменників. І хоча перший він з росіян почав писати трагедії за всіма правилами театрального мистецтва, але стільки встиг в них, що заслужив назва Північного Расіна».

Желание виправляти вдачі та роз’ясняти істину, прагнення навчити кожного виконувати свої обов’язки перед суспільством штовхнуло Сумарокова до драматургії.

Театр був школою життя. Корнель, Расін, Мольєр навчалися у греків та римлян, і держава сама стали великими майстрами. У ще був своїх трагіків і коміків, і з сцени хто б вражав пороків і підносив чеснота. Немає поки що й самого театру.

А.П. Сумароков вважав, шлях до національної драматургії повинна відкрити трагедія. Цей жанр, на думку письменники та його сучасників, повинен висвітлювати життя осіб царської крові, від яких доля держави й народу. Людська природа вважалася історично незмінною — в усі часи люди відчувають і думають однаково, тому обстановка подій була незначна.

В 1747 г. було написано трагедія «Хорев». У дахівській постановці кадетів Сухопутного Шляхетного корпусу вона мала успіх. Тож у тому ж виконанні в 1750 г. глядачу була представлена наступна трагедія Сумарокова — «Гамлет».

Вопрос про джерела цього твору остаточно не вирішене, мабуть, це був прозаїчний переклад трагедії Шекспіра, виданий М. де ла Плассом у збірнику «Англійський театр» (1745−1748).

Герой у російській версії, за словами самого автора, «ледь» нагадує шекспірівського Гамлета — Сумароков намагався виправить англійський джерело: «…Не все йому знадобилося. Після Вольтером він думав: що пише як п’яний дикун, не дотримуючись ніяких літературних правил. Шекспір може чіпати серця, але ображає освічений смак хаосом дії» [1,c.89].

Сумароков в трагедії залишає тільки один ідею: влада беруть силою чи обманом, ми за неї борються до страти.

Изменен і сюжет: кровожерливий Полоній, розчищаючи шлях трону своєму покровителю Клавдію, вбиває законного короля датського, батька Гамлета. Клавдій займає трон і одружується з королеві Гертруду, що стала жертвою інтриги.

Убитый батько є Гамлета у сні й, знаючи про його любові до Офелії, дочки Полонія, просить сина «відставити справи любовні».

Гертруда глибокій відчай та приймає рішення палац, щоб у усамітненні просити бога прощення — до цього мама приходить, дізнавшись всю правду від сина про королі та вбивстві. Корольова хоче, щоб Гамлет «сприйняв батьківську влада», а Клавдія просить залишити трон, але відмовляється. Король готовий вбити Гертруду і одружується з Офелії.

Гамлет мріє про смерти-сне, дає забуття від страждань (мотив Шекспіра). Проте думка про муках народу під владою тирана Клавдія змушує її діяти.

Полоний, бачачи, що Офелія гребує брати участь у його й планах короля, загрожує дочки смертю.

Клавдий відправляє десять рабів убивства Гамлета і Гертруди. Готується і страту Офелії. Розноситься слух про загибель принца, народ оточує палац.

В цей час є сам Гамлет з воїнами і наперсником Армансом, рятує Офелію, хоче вбити Полонія, проте дочка вымаливает життя батьку й його беруть під варту.

С цього історичного моменту тема любові Офелії і Гамлета активно впливає сюжет. Після страшної душевної боротьби принц цурається помсти Полонію й відверто розповідає своєї коханої, як врятував себе й мати від убивць, посланих Клавдієм, як увірвався під палац узурпатора й убив його. Саме тоді стає відомо, що Полоній «дух у злобі випустив».

Как це випливає з сюжету, усе, що не пов’язані з темою влади було відрізано — в п'єсі не стало героїв «Гамлета» Шекспіра: Фортінбраса, Розенкранца, Гильденстерна, акторів, гробарів.

Взамен виникли Арманс — наперсник Гамлета; подруга Офелії - повірниця Флемина, а також її мамка — Ратуда.

Трагедия грунтувалася єдності дії, а суть його — помста принца Гамлета за вбивство короля-отца. Розвиваючи проблему влади, Сумароков характеризує її носіїв.

Новый король Клавдій — викінчене лиходій. Домагаючись трону, готовий умертвити своїх колишніх союзників, починаючи з королеви, й узяти собі Офелію.

Царедворец Полоній вважає, що цар — це Бог у належних йому країнах, всі дії його виправдані:

«Когда кому дана порфіру і корона,.

Тому вся щоправда, влада, немає і тому закона"[1,c.89].

Каким ж, на думку автора, може бути ідеальний правитель? Він каже вустами Гертруди, яка заперечує Полонію:

«Не цим є праведних наповнений розум царів:

Царь мудрий є приклад всієї галузі своєї;

Он правду паче всіх підвладних спостерігає.

И всі свої у ньому підвалини творить,.

То пам’ятаючи завжди, що стислий смертних століття:

Что він у величності така сама людина,.

Раби його йому люб’язні суть чады,.

От скіпетра його лиется струм отрады…"[1,c.89].

Гамлет у Сумарокова позбавлений коливань, роздуми і спрямований до однієї мети — їм володіє жага помсти. Він любить Офелію, але знає, що її батько Полоній — учасник лиходійства, і вибирає між необхідністю вбити його й свідомістю нещастя, що буде заподіяно Офелії:

«Что робити мені тепер? Прикро, що дозволяло розпочати.

Легко ль Офелію навіки втратити.

Отец! Коханка! Про імена драгие…

Пред кимось із вас має бути, у вини" [2,c.86].

Автор наділив Гамлета готовністю до дії в ім'я відновлення. Він відчуває моральне на трон, маючи на меті врятувати народ, тому виходить переможцем у жорстокої боротьбі.

В датському державі знову усе гаразд: скіпетр до рук принца, разом із ним Офелія.

«Гамлет Сумарокова — не месник, а визволитель народу від тиранії у майбутньому, треба думати, цілком освічений монарх».

Театр за доби класицизму бачив у «Гамлеті» Шекспіра «грубу варварську п'єсу». Таке ставлення зумовили створення «перероблених» Гамлетів.

Реабилитация великого англійського драматурга межі 18−19вв. (спочатку сентименталистами, і потім романтиками), розуміння те, що його п'єси «не вимагають виправлень» (М.М. Карамзін), відкрило дорогу суперечкам про Гамлеті і його численних прочтениям.

Гамлет О. П. Сумарокова цілком відповідає вимогам класицизму і епосі 17 В. Він менш глибокий, ніж герой Шекспіра, прямолінійнішим. Тут немає самозаглиблення, дотепних реплік як і англійської п'єсі.

Отсутствие в трагедії деяких дійових осіб позбавило твір Сумарокова те, що збагатило шекспірівську: філософські роздуми Гамлета про людину, про державі, про театр, літературі; багато гумору, іронії.

Однако Гамлет у російській версії приваблює своєї сміливістю, рішучістю.

Нельзя сказати, що він поверховий людина. Гамлет у Сумарокова теж розмірковує, сумнівається, переживає, щоправда, цю лінію запозичена у Шекспіра. Ідея народного визволителя, вкладена автором у цей образ, викликає щодо нього симпатії читачів.

Список литературы

1. Западов А. У. Літературні нариси. — М.: Вид-во Московського університету, 1984.

2. Енциклопедія літературних героїв. — М.: Агаф, 1988.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.