Повітроплавання

Воздухоплавание

В червні 1783 р. французи — брати Жозеф і Етьєн Монгольф'є спорудили повітряний кулю — аеростат. Вони наповнили його теплим повітрям, а прикріплену щодо нього кошик посадили півня і барана. Куля зріс у небо і далі благополучно приземлився. Переконавшись, що підйом у повітря не загрожує небезпекою, вже літають на повітряних кулях і.

Первый такий політ здійснили листопаді 1783 р. французи Пилатр де Розье і буд «Арланд. Куля протримався повітря 25 хв. Почалася ера повітроплавання. Перші польоти на аеростатах були розважальними. Потім повітряні кулі почали застосовувати для своїх наукових та воєнних цілей. Російський хімік Д. І. Менделєєв скористався повітряним кулею для спостереження сонячного затемнення над хмарами. Проте аеростат летів не туди, куди було повітряним мандрівникам, а куди ніс його вітер. Тому повітроплавців не полишала одна думка зробити політ керованим. Французький винахідник А. Жиффар побудував на 1852 р. сигарообразный аеростат — дирижабль з повітряним кермом і гребним гвинтом, наведеним у обертання невеличкий паровий машиною. Дирижаблі, на жаль, були громіздкі, незграбні і тихоходны. Тому їх витиснули інші літальні апарати — літаки і вертольоти.

Аэростаты і він використовують із наукових цілей. З допомогою сучасних шаров-зондов і аеростатів, які з автоматичними приладами й радіостанціями на 30— 40 км, вчені досліджують атмосферу Землі. Використовують аеростати як і стартові майданчики для запуску метеорологічних ракет й у підйому телескопів. Для підйому аеростата замість нагрітого повітря можна використовувати гази, які легше повітря, наприклад водень чи гелій. Останнім часом знову відродився інтерес до використанню дирижаблів. Увага приваблюють їх економічність і велика вантажопідйомність. Наприклад, дирижабль «Урал-3» працює як підйомний кран. Він може доставляти вантажі масою до 500 кг. Наші конструктори проектують дирижаблі вантажністю 30 т і більше. Незамінними виявилися дирижаблі й у космічних дослідженнях. У 1985 р. автоматичні міжпланетні станції «Вега-1» і «Вега-2» залишили у атмосфері планети Венера аеростати, оснащені науковими приборами.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.

Возрождение

В 14—16-м ст. в країнах Західної та Центральної Європи: Італії, Нідерландах, Франції, Німеччини — сталися великі зміни. У надрах старого, феодального ладу зароджувалися капіталістичні відносини. Зростали, розвивалися і багатіли міста. Вони не могли жити без постійного обміну товарами іншими країнами і містами. Городяни обмінювалися як товарами, а й пізнаннями, діловим досвідом, технічними новинками, ідеями, винаходами. Змінювалися й існують самі люди. Тоді ж складається тип людини діяльного, вольового й те водночас допитливого, вміє цінувати красу.

В цей час Христофор Колумб, Фернан Магеллан та інші мореплавці відкрили нові землі, вчені Коперник і Галілей стали проникати у таємниці Всесвіту. Чимало понять з освічених людей тих часів вивчали природу, та організаційні засади багатьох сучасних наук було закладено тоді. Було зроблено багато відкриттів, написано багато нових книжок, створено чимало чудових творів мистецтва. Усе це породжувало в людях відчуття впевненості в силах, в могутність розуму. На противагу старому, церковному погляду на людину, як на істота незначна, жалюгідне і гріховна складалося і міцнішала переконання, що людина мають право користуватися усіма радощами життя.

Возникло нове прогресивне світогляд — гуманізм (від латинського слова «гуманос» — «людський»). У пошуках ідеалу гуманісти зверталися до своєї історії людства і знаходили їх у античності, у античній культурі. У зв’язку з відродженням інтересу до античному мистецтву цей період у розвитку культури та людства почали називати епохою Відродження. Художники епохи Відродження прагнули до правдивому, реалістичного зображенню мистецтво природи й людини. Вони оспівували красу людського тіла, одухотвореність людського особи. І хоча вони писали свої картини основному для релігійні сюжети, в образах святих, богоматері вони передавали передусім поетично виражений, накопичений століттями життєвий досвід людей. Старі християнські міфи вони наповнювали новим змістом. Італійські художники Леонардо так Вінчі й Рафаель, зображуючи мадонн, прославляли велич і материнства, красу звичайних жінок — їх сучасниць.

Леонардо вважав людини найдовершенішим витвором природи. Своєрідним символом епохи Відродження став портрет Мони Лізи (Джоконди). Надзвичайна глибина і значущість образу, його одухотвореність зробили твір безсмертним. Атлетичні постаті героїв, виліплені великим скульптором і живописцем епохи Відродження Мікеланджело, втілюють у собі ідеал на той час — гармонійно розвинену особистість, загартованого в життєвих випробуваннях людини, який живе земними інтересами і далекому від суворого аскетизму середньовіччя.

Но як Італія славилася великими майстрами. Саме тоді мешкали й працювали нідерландські живописці Ян ван Ейк, Пітер Брейгель Старший, немецкие—Альбрехт Дюрер, Ганс Хольбейн Молодший та інші. Життя епохи Відродження була міцно пов’язана з мистецтвом. Мистецтво було частиною життя — як як споглядання, милування, але, як праці й творчості. Важко було тоді змогла знайти чоловіка, байдужого мистецтва. Князі, купці, ремісники, духовенство були лише любителями і знавцями живопису, а й замовниками і покровителями художників. Розвитку мистецтв сприяло й те що містах накопичувалися великі багатства. Строителя-ремесленника тут змінює специалист-архитектор. У Італії будують палаци — палаццо. Фасад цих споруд порівняно невеликі за обсягом і, суворо симетричні, пропорційні, тоді як гігантські готичні середньовічні собори важко оглянути. На півночі Європи, у Німеччині й Нідерландах, міцно зберігаються старі традиції готичної архітектури.

Поэт епохи Відродження італієць Данте Аліг'єрі написав поему «Божественна комедія». Хоча твір побудовано як мандрівка поета по загробному світу, вона всі звернене земного життя, до долі людської особистості, до людським почуттям: дружбі, любові, радості, гордості, каяттю, співчуття. Вірші поетів Відродження — Петрарки, Ронсара, Камоэнса — читають i в наші дні. До цих пір хвилюють читачів мандрівки Дон-Кіхота — героя роману М. Сервантеса. Найбільше досягнення літератури епохи Відродження — трагедії, і комедії У. Шекспіра. Бродячі актори ставили його трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір». Постійні міські театри з’явилися наприкінці 16-го в. і гралися значної ролі у житті іспанців, італійців, французів, англійців. Ф. Енгельс писав про епоху Відродження: «То справді був найбільший прогресивний переворот із усіх пережитих доти людством, епоха, яка потребувала титанах і що сприяла титанів за силою думки, пристрасть і характеру, по багатобічності і учености…».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.