Процес формування ресурсозберігаючої політики фінансових суб"єктів господарювання в умовах економічної кризи

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Ринкове середовище України за останні роки стрімко впливає на погіршення ефективного функціонування фінансових суб'єктів господарювання. Дестабілізація економічної ситуації відбувалася за рахунок погіршення економічних показників та призвела до знецінення національної валюти, зниження довіри населення банківській системі, зниження купівельної спроможності населення, і як наслідок зменшення обсягів виробництва в промисловості та сільському господарстві.

В Україні здійснюються глибокі економічні, політичні, виробничі, промислові перетворення, які спричиняють реформування механізму функціонування фінансових суб'єктів господарювання в напрямку їх адаптації до динамічних умов ринкових відносин. В майбутній перспективі ми маємо бути готовими до виникнення нових криз в силу циклічності розвитку економіки країни. Тому ми маємо зробити усе можливе, щоб уникнути або мінімізувати такий хід розвитку подій застосовуючи ресурсозберігаючу політику.

Поряд із зазначеними чинниками, за визначений період (вересень 2014р.-січень 2015р.) відбуваються активні коригування, оновлення та зміни законодавчо-нормативної бази, які регулюють функціонування та змінюють податкове навантаження на підприємства. Дані фактори впливають на систему господарювання вітчизняних підприємств та потребують змін в процесі планування його сутності та наявного стабільного замовлення на відповідну перспективу. У зв’язку з цим, вважається за доцільне, необхідність впровадження процесу ресурсозберігаючої політики фінасових суб'єктів господарювання та удосконалення існуючих класичних підходів (стратегічного, оперативного та тактичного планування) в умовах економічної кризи за для ефективного фінансового розвитку країни та її інвестиційної привабливості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання оцінки та аналізу господарської діяльності фінансових суб'єктів на основі ресурсозбереження в умовах економічної кризи залишаються у полі зору багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Вагомий внесок в розробку теоретичних та методичних положень щодо проблеми оцінки ефективності ресурсозберігаючих проектів зробили такі закордонні вчені: М. Байков, І. Башмаков, П. Безруких, В. Войтов, О. Гришан, Л. Каменік, О. Попов, Н. Семенов та ін. Серед вітчизняних науковців, які займалися проблемами ресурсозбереження, слід відмітити таких, як: Н. Андрєєва, Р. Балашова, А. Близнюк, Р. Близький, А. Бреславцев, І. Горленко, Б. Данилишин, С. Дорогунцов, М. Іванов, Н. Конищева, Н. Лебідь, С. Манюк, О. Мірошниченко, Н. Подольчак, С. Половнікова, Л. Руденко, І. Сотник, Л. Хижняк та ін.

Проте, слід зазначити, що в науковій літературі ще недостатньо розробленими залишаються важливі аспекти формування процесу ресурсозберігаючої політики фінансових суб'єктів.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Визначення класифікаційних ознак ресурсної політики в процесі управління суспільством; виявлення основних напрямків її впровадження; передумови переходу до ресурсозберігаючої політики; обґрунтованість переходу від екстенсивного типу ресурсозабезпечення до інтенсивного типу (відтворення вторинних ресурсів); визначення системоутворюючих завдань ресурсозберігаючої політики; формування процесу ресурсозберігаючої політики на основі ресурсозбереження в умовах економічної кризи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Функціонування вітчизняної економіки в умовах кризових явищ впливає на систему господарювання та потребує змін в процесі планування та формуванні його сутності, яке в першу чергу залежить від наявного стабільного замовлення ресурсів на відповідну перспективу. Вивчаючі питання економічної нестабільності доречно розглянути такі показники, як індекс споживчих цін (ІСЦ) — у січні 2015 року становив 103,1% (рис. 1.) та індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВ)-у січні 2015 року становив 102,3%(рис. 2.).

У поточній період, постійних змін економічних показників (рівень інфляції за 2014 рік склав 124,9%; індекс цін виробників -131,8%) та негативних прогнозів (очікуваний рівень інфляції за 2015 рік — 26%), виникає необхідність впровадження комбінованих методів планування у системі господарювання на підприємстві і впровадження формування процесу ресурсозберігаючої політики.

Рис. 2. ІВЦ у 2014;2015 роках (до попереднього місяця) [1].

Як наслідок, ефективність виробничої діяльності підприємства стає можливим лише за умови розробки плану розвитку виробничої програми і прогнозу соціально-економічного розвитку підприємства на перспективу з урахуванням обсягів залучених ресурсів.

Слід зауважити, що прогнозування та планування є домінантною функцією розвитку й управління підприємством. За часів стабільної економіки підприємства використовували класичні методи планування, які передбачали прогнозування фінансово-економічних показників під конкретний портфель замовлень на конкретний випуск продукції з урахуванням стабільної ціни на ресурси, асортименту, кількісних та якісних показників. Але в залежності від вищезазначених економічних змін, підприємства повинні обирати конкретні методи не довгострокової(5,10,15 років), середньострокової перспективи (1−5років), а тільки оперативно-короткострокової, яка в свою чергу враховує своєчасні потреби ринку на попит продукції конкретного підприємства.

В даних умовах виникає актуальне питання планування фінансової діяльності підприємств з урахуванням змін, які повинні коригувати даний процес на основі ресурсозбезбереження та використання ресурсозберігаючої політики. Підприємство задля посилення конкуренти позицій самостійно визначає мету діяльності і формує відповідні плани створюючи формування процесу ресурсозбереження, враховуючи всі види задіяних ресурсів, як матеріальних, трудових, фінансових, так і технічних, інформаційних, природних.

Можна виділити укрупнено три ознаки, сукупність яких дозволяє класифікувати в системі управління суспільства організацію процесу ресурсозбереження як політику:

• — за місцем ресурсозбереження в історично сформованій системі суспільного виробництва;
• — за роллю ресурсозбереження в системі промислового виробництва;
• — за роллю ресурсозбереження в громадській організації праці.

З цього видно, що організація ресурсозбереження вже сформувалася як політика і економічні зміни потребують її використання в плануванні діяльності підприємств. Основними напрямками впровадження ресурсної політики є їх направленість на покращення фінансових результатів суб'єктів господарювання, передумовами, яких є:

• — наявність матеріальних ресурсів є одним з основоположних елементів у системі суспільного виробництва;
• — наявність дефіциту сировини призводить до унеможливлення виробництва високоякісної продукції, що, в свою чергу, призводить до зниження конкурентоспроможності, втрати покупців і, як наслідок, — закриття виробництв;
• — монопольно високі ціни на сировину здійснюють вплив на собівартість продукції і, відповідно, — на фінансові результати.

Останнє означає, що ресурсозбереження в процесі планування та прогнозування діяльності підприємств під час кризи має глибокі зв’язки і вплив. Природно виникають спільні інтереси і з іншими сферами. Це створило основу для вирішення питань ресурсозбереження методом формування політики. Політика у сфері ресурсозбереження здійснює один з вирішальних впливів на розвиток суспільства, його господарської системи, на обстановку загальної соціально-політичної стабільності, наголошуючи, насамперед, на масштаби споживання сировини, а також на загальні ключові тенденції соціально-політичного, національно-державного, соціально-економічного розвитку країни і, звичайно ж, на безпосередні економічні інтереси основної маси населення [2].

Одночасно має місце і багатосторонній зворотний зв’язок, що здійснює сильний вплив на стан і перспективи розвитку ресурсозберігаючої політики, що виявляється через дію конкретних соціально-економічних політик. Масштаб майбутніх перетворень у сфері ресурсозбереження потребують залучення великих інвестицій — довгострокових вкладень капіталу в область ресурсозбереження. Можуть бути залучені інвестиції як внутрішні, всередині країни, так і зовнішні - іноземний капітал [3].

Від наявності або відсутності інвестицій безпосередньо залежать обсяги, масштаби і термін реалізації ресурсозберігаючої політики, здійснення конкретних її заходів. Але в той же час ресурсозбереження є одним із джерел поповнення доходу. Процес економії матеріальних ресурсів не закінчив своєї повної стадії розвитку, може і повинен мати еволюційні перетворення. Він ще не вичерпав своїх можливостей [3,4,5].

Враховуючи ситуацію, що склалася у сфері ресурсозабезпечення і наявну практику на порядок денний повинно бути поставлено питання про перехід від екстенсивного типу ресурсозабезпечення до інтенсивного типу, заснованого на великомасштабному промисловому відтворенні сировини з вторинних ресурсів.

Переробка вторинних ресурсів здійснювалася і раніше, однак освоєння їх запасів як альтернативного джерела ресурсозабезпечення не було актуальним завданням. У багатій сировиною країні були відсутні як потреба в нарощуванні виробництва сировини з вторинних ресурсів, так і можливості для цього, що можна розцінити, з позиції сьогоднішнього дня, як результат недалекоглядної політики. Закладається нова сировинна база. Розвиток її пов’язаний з великими структурними перетвореннями. Повинна формуватися досить потужна промисловість, що переробляє вторинну сировину. Проте багато підприємств сьогодні не ефективні, вони вимагають технічного переоснащення [2,6].

Подальший розвиток економіки диктує необхідність розглядати комплекс переробних підприємств як зародок самостійної нової галузі.

Значимість і масштаби майбутніх робіт у сфері повторної переробки ресурсів ставлять питання про необхідність створення нової галузі, що безумовно спричинить великі структурні перетворення. Зокрема:

• — необхідна розробка нових технологій;
• — потрібне створення нових машин;
• — має місце додаткова потреба в трудових ресурсах;
• — підготовка кадрів за новими спеціальностями;
• — необхідне будівництво нових інноваційно-модернізованих підприємств.

Все це можливо завдяки створенню привабливих умов інвестування, але в умовах фінансового дисбалансу національної валюти, все відкладається до повного стабілізування ситуації, тобто до періоду її повного зміцнення.

Формування та впровадження політики ресурсозбереження неможливо без налагодження цих складних, багатоаспектних зв’язків у різних сферах економіки. Має самостійне значення і ряд інших взаємозв'язків: ресурсозберігаюча і науково-технічна політика, ресурсозберігаюча та екологічна політика, які вимагають свого конкретного розгляду.

Система виробничих відносин, що складається при формуванні ресурсозберігаючої політики як більш високого рівня управління, повинна враховувати їх взаємозв'язок з об'єктивними економічними законами. Ігнорування даних взаємозв'язків призводить до порушення об'єктивних економічних законів, а це, в свою чергу, призводить до збоїв в господарській діяльності. У традиційній практиці господарювання ресурсозбереження являє собою окремі, розрізнені заходи, спрямовані на організацію окремих елементів економії матеріальних ресурсів. Тут немає системи управління ресурсозбереженням, як цільним процесом. Є тільки окремі заходи [6, с. 81].

У сучасних умовах для ефективного управління процесом ресурсозбереження необхідна система управлінських рішень, орієнтована на перспективу, а не система заходів. Можна констатувати, що наразі існують окремі елементи економії матеріальних ресурсів, а потрібна система управління, політика прийняття рішень, що охоплює весь спектр проблем ресурсозбереження від зниження питомої матеріаломісткості до промислового відтворення сировини.

Ресурсозберігаюча політика спрямована не на процес ресурсозбереження, як такого, а на управління цим процесом, на вироблення ідеології управління процесом ресурсозбереження, на перетворення існуючих виробничих відносин у сфері ресурсозбереження та створення умов розвитку процесу ресурсозбереження [7, с.46].

Візуально спостерігаємо на основі вищезазначених умов, що ресурсозберігаюча політика розглядається, як система управлінських рішень, спрямована на постановку і вирішення великих ресурсозберігаючих проблем, що мають стратегічне народногосподарське значення, націлена на досягнення світового рівня ресурсозбереження, орієнтована на стабілізацію ресурсозабезпечення та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Рис. 3. Передумови переходу до ресурсозберігаючої політики [9].

Цільовим системоутворюючим завданням тут виступає триєдність завдань:

• 1) досягнення світового рівня ресурсозбереження;
• 2) стабілізація ресурсозабезпечення;
• 3) підвищення ефективності національної економіки, забезпечене діями ресурсозберігаючої політики [8, с. 81].

Цим зумовлюються і функції ресурсозберігаючої політики, істотно відмінні від процесу ресурсозбереження в традиційному розумінні. Цим зумовлюється і необхідність розробки наукових основ формування та реалізації ресурсозберігаючої політики. Нові цільові завдання у сфері ресурсозбереження вимагають наукового забезпечення досягнення їх вирішення. Перехід, перетворення простої форми ресурсозбереження в нову, більш складну модель, ресурсозберігаючу політику, повинен здійснюватися на наукових засадах [50, с. 82].

Раніше процес заощадження ресурсів базувався на технічній і внутрішньовиробничій основі. Тепер ресурсозбереження необхідно розглядати як результат певних виробничих відносин, приведення яких в ефективну ресурсозберігаючу систему можливо тільки методом політики.

У цьому принципова відмінність нового підходу від традиційно прийнятого розуміння організації ресурсозбереження. Якщо раніше результати ресурсозбереження в основному залежали від технологічних рішень, то тепер, на етапі зміни типів ресурсозабезпечення, на перше місце виходить фактор управління, який повинен швидко адаптуватись до кризових умов, бути більш гнучким щодо ціноутворюючої ланки та короткостроковим, як в системі реалізації так і в системі виробництва. Це необхідно для того, щоб створити нові умови, нову технічну базу для формування нового типу ресурсозбереження та ресурсозабезпечення. Крім того, тепер в умовах розвитку ринкових відносин, підприємці самі регулюють економію ресурсів в своєму виробництві. У той же час, наразі змінилися взагалі умови соціально-економічного розвитку в країні, розширився горизонт впливу ресурсозбереження, що вимагає перенесення центру ваги в організації ресурсозбереження на рівень країни (рис.3).

Дані умови і диктують необхідність переходу до нової моделі - ресурсозберігаючої політики. Ми пропонуємо новий підхід до сутності процесу формування нової моделі - ресурсозберігаючої політики ресурсозбереження на підприємстві зображено на рис. 4.

На основі інноваційного впровадження процесу формування ресурсозберігаючої політики взалежності від організаційно-правивих форм діяльності фінансових суб'єктів господарювання, пропонуємо розглядати її сутність, як систему виробництва і прийняття управлінських рішень у сфері ресурсозбереження на державному рівні, орієнтовану на стабілізацію ресурсозабезпечення національної економіки, що реалізується на основі узгодження інтересів підприємців і суспільства [11, с. 125].

Рис. 4. Сутність процесу формування ресурсозберігаючої політики ресурсозбереження [10, с. 126].

Провідним в даному запропонованому процесі є два моменти. По-перше ресурсозберігаюча політика, як система управління, несе в собі дві функції: формування та реалізацію управлінських рішень на макрорівні підприємства (рис.5).

Рис. 5. Функціональна модель ресурсозберігаючої політики [12, с. 92].

А по-друге, крім специфічної, для окремо взятої країни, повинна бути і модель ресурсозберігаючої політики, що відображає загальні тенденції і задає загальний тон у вирішенні проблеми, загальна модель ресурсозберігаючої політики на макрорівні.

На основі здійснення аналізу змін економічного стану і його впливу на ефективність діяльності підприємств, можна виділити два основних напрямки в концепціях утворення та вибору процесу ресурсозберігаючої політики на підприємстві. Перший напрямок-це моделі, які функціонують на традиційній основі:

• 1) зниження питомої матеріаломісткості;
• 2) зниження утворення відходів;
• 3) посилення використання вторинних ресурсів.

До другого напрямку належать нові моделі, основою яких є:

• 1) скорочення споживання окремих видів ресурсів;
• 2) саморесурсозабезпечення на основі переходу до промислового відтворення сировини [13, с. 147].

У найближчій перспективі повинна відбутися оптимізація всього процесу і всіх форм ресурсозбереження та ресурсозабезпечення на вітчизняних підприємствах, результатом якої стане створення єдиної системи «ресурсозбереження-ресурсозабезпечення», націленої на перехід до промислового відтворення сировини.

Для удосконалення цієї методики управління на підприємствах пропонується здійснювати постійний моніторинг інформаційного простору на можливість появи новаторських методів оцінки та аналізу ресурсозбереження.

Дослідження дозволило зробити висновок: традиційні моделі ресурсозберігаючої політики перестали бути стійкими, проблема вимагає нового підходу. Нова концепція запровадження процесу, це коли в якості однієї з генеральних тенденцій висувається нова ідея, яка орієнтована на ресурсозбереження, висунута рядом розвинених країн про скорочення споживання.Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

Визначили класифікаційні ознаки ресурсної політики в процесі управління суспільством на основі діяльності вітчизняних підприємств; дослідили і виявили основні напрямків впровадження політики ресурсозбереження; розглянули і визначили передумови переходу від стратегічного, оперативного планування до прогнозування на основі ресурсозберігаючої політики (тактичне планування); обґрунтували на основі нестабільності економічних показників необхідність переходу від екстенсивного типу ресурсозабезпечення до інтенсивного типу (відтворення вторинних ресурсів); визначили основні системо-утворюючі завдання ресурсозберігаючої політики; схематично відобразили процес формування ресурсозберігаючої політики на основі ресурсозбереження в умовах економічної кризи.

Таким чином, сучасна економічна ситуація української економічної системи обумовлює не тільки доцільність, але й необхідність її руху до ресурсозбереження, до такого типу виробництва, який потребує підвищення ефективності використання всіх без виключення видів ресурсів: матеріальних, енергетичних, техніко-технологічних, фінансових, інформаційних, трудових, інтелектуальних. Все це повинно працювати одночасно, оскільки поступове чотирьох ступеневе здороження на протязі 2015 року забезпечуючих ресурсів (паливо, електроенергія, газ, вода) стає невід'ємною економічною складовою, і про збільшення прибутку говорити не приходиться. Ресурсозберігаюча політика повинна спрацювати ефективно і дозволити підприємству «справитися» із складною економічною ситуацією та вивести підприємство на рівний прогнозований стан. Застосування ресурсозберігаючої політики повинно зробити ринковий потенціал підприємства цікавим реальним кредитним інвесторам, не дивлячись на ринковий курс національної валюти та стрімке його щоденне зростання. Процес формування ресурсозберігаючої політики стає одним з ключових факторів ринкового успіху, що є вагомою конкуруючою перевагою в системі пошуку нових можливостей розвитку фінансових суб'єктів господарювання в умовах економічної кризи.

Література

• 1. Експрес випуск від 06.02.2015р. № 30/0/11вн-15//Офіційний сайт державної служби статистики України [Electronic Resource]: http://www.ukrstat.gov.ua/. — Електрон. дан., 2015.
• 2. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.1999 № 916-XІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1999. — № 37. — Ст. 336.
• 3. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-ІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2002. — № 36. — Ст. 266.
• 4. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 01.12.98 N 284-XІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1999. — № 2−3. — Ст. 20.
• 5. Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13.12.1991 № 1977;XІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1992. — № 12. — Ст. 165.
• 6. Ковальова Ю. О. (Крихтіна Ю.О.) Критерії комплексної економічної оцінки ефективності ресурсозберігаючих технологій на залізничному транспорті та по господарству сигналізації і зв’язку / Ю. О. Ковальова (Ю.О. Крихтіна) // Вісник ХНУ ім. Каразіна. — 2002. — № 551, Ч. ІІ. — С. 79−83.
• 7. Терёшина Н. П. Инновационная деятельность и конкурентоспособность отрасли / Н. П. Терёшина // Железнодорожный транспорт. — 1999. — № 1. — С. 43−48.
• 8. Іпполітова І.Я. Процес ресурсозбереження як складова ефективного управління нафтогазовидобувними підприємствами / І.Я. Іпполітова // Економіка промисловості. — Донецьк: ІЕП НАН України. — 2002. — № 2. — С. 101−105.
• 9. Путренко В. В. Особливості територіальної організації системи ресурсозбереження на регіональному рівні / В. В. Путренко // Український географічний журнал. — 2009. — № 2. — С. 19−24.
• 10. Набатова Ю. О. Основи процесу формування ресурсних стратегій діяльності підприємств / Ю. О. Набатова // Зимові читання, присвячені видатним вченим в галузі бухгалтерського обліку, аналізу і контролю проф. П.П. Німчинова та проф. І.В. Малишева: ІХ Всеукр. наук. Internet-конф., 23−24 лют. 2011 р.: тези. — Житомир, ЖДТУ, 2011. — С. 126−127.
• 11. Паламарчук М. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії / М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук. — К.: Знання, 1998. — 416 с.
• 12. Лісовський С. А. Основи сталого (збалансованого) економічного, соціального, екологічного розвитку: моногр. / Лісовський С.А. — Житомир: Полісся, 2007. — 108 с.
• 13. Маслова Г. Н. Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів / Г. Н. Маслова // Економіка та право. — 2009. — № 1. — С. 146−150.