Российская банківська система від Жовтневої революції 1917г

Після Жовтневої революції 1917 р. банківська система піддалася істотним перетворенням. Їх утримання і спрямованість визначалися ідеологічними і економічними концепціями партії большевиков.

Однією з вирішальних елементів поглядів більшовиків був постулат про неминучості відмирання товарно-грошових відносин за переходу до соціалізму. У той самий час передбачалося, що збереже своє значення принципу розподілу за працею. Тож було сформульовано вимога налагодити в перехідний до безгрошовим відносинам період найсуворіший облік і контролю над мірою праці та споживання. А для інструмента такого контролю Ленін розглядав банк — єдиний, найбільший із найбільших, державний, із відповідними відділеннями у кожному волості, за будь-якої фабриці, вважаючи, що така банк означає загальнодержавне рахівництво, загальнодержавний облік виробництва та розподілу продуктов.

Відразу після Жовтня більшовики енергійно розпочали реалізацію ідеї єдиного банку. Спочатку вони оволоділи Державним банком, поставивши на службу Радянському державі. На початку грудня 1917 р. скасовуються іпотечні банки — Державний, Дворянський земельний банк і Селянський поземельный банк. Наприкінці тієї самої місяці було прийнято декрет «Про націоналізації банків», яким банківську справу оголошувалося державної монополією, проте які були приватні банки і банкірські контори підлягали об'єднанню із Державним банком. Трохи згодом, наприкінці 1918 р., акціонерні капітали колишніх приватних банків передаються Госбанку на основі повної конфіскації. Об'єднаний і колишньою приватними банками Держбанк став називатися Народним банком РСФСР.

Після цього було прийнято кілька законодавчих актів, вирішили долю інших ланок банківської системи страны.

У 1918 р. ліквідуються суспільства взаємного кредиту. У грудні цього року націоналізується Московський народний (кооперативний) банк, який був злитий з «Народним банком республики.

Одночасно ліквідуються міські громадські банки й потужні приватні земельні банки. Нарешті, у квітні 1919 р. Раднарком припинив діяльність функционировавших не більше РРФСР іноземних банков.

У результаті країна одержала своєрідний «єдиний банк» від імені Народного банку РРФСР. Чільну увагу він був приділяти організаційним питанням, таких як прийняття на баланс активів і пасивом націоналізованих банків. Нерідко цю роботу порушувалася через те, що ту чи іншу установа банку, опинившись біля, контрольованій білим рухом, піддавалося денационализации.

Що ж до виконання суто банківських операцій, то Народний банк РРФСР я не встиг як слід розгорнути своєї діяльності. Це було внаслідок усиливавшейся інфляції, та ще більше через політику «військового комунізму ». Підрив і згортання товарно-грошових взаємин у державний сектор народного господарства сприяли різкого звуження сфери кредитування і обгрунтованість розрахунків. Через це вже під кінець 1919 р. Народний банк РРФСР фактично припинив свої операції. Декретом РНК від 19 січня 1920 р. він було скасовано. Багато хто розцінював це важливим етапом початку безгрошовим отношениям.

Однак життя відкинула ці безглузді очікування. Вже під час громадянської війни виявилася неспроможність політики «військового комунізму », й у початку 1921 р. було оголошено перехід до новою економічною політиці (НЭПу), включаючи заміну продрозкладки продподатком, після внесення якого селянин міг вільно розпоряджатися свою продукцію. Практично це означало необхідність відновлення товарно-грошових відносин, створення ринку, зміцнення рубля, і навіть відтворення банківської системи. Іншими словами, йшлося і про перехід до ринкової економіки. І, природно, що однією із перших кроків цьому шляху стало (у жовтні 1921 р.) рішення про установі Державного банка.

Поступово збільшуючи мережу власних установ, Держбанк через рік мав 116 філій. Здається, можна було б очікувати подальшого зростання кількості його філій — низової ланки «єдиного банку» з охопленням всіх районів країни. Проте саме цей період (кінець 1922 р.) приймають рішення про створенні спеціальних, допоміжних банків — галузевих, територіальних, і навіть банків з участю іноземного капитала.

В протягом 1922 — 1925 рр. создаются:

акционерные банки — Промисловий банк, Электробанк, Зовнішторгбанк і Середньоазіатський банк, кооперативні банки — Всекобанк і Укроинбанк, комунальні банки — Цекомбонк і місцеві комунальні банки;

система сільськогосподарського кредиту — Центральний сільськогосподарський банк, республіканські банки й суспільства сільськогосподарського кредиту; суспільства взаємного кредита.

До жовтня 1925 р. країни налічувалося 1211 банківських установ (без кредитних кооперативів). У тому числі частку спецбанков доводилося 752 установи (62%), тоді як Держбанк мав 459 установ (38%).

Отже, в відбудовний період ідея «єдиного банку» виявилася забутої. Виниклі поруч із Держбанком СРСР спеціальні 6анки виявилися щодо справи комерційними. Нео6ходимость у структурі банківської системи о6условливалась особливостями ринкових відносин періоду НЭПа.

Але у другій половині 20-х у зв’язку з відмовою від НЕПу і переходом до формування командно-адміністративної системи управління економікою знову реанімували ідея «єдиного банку». У результаті розвиток банків було підпорядковане цієї идее.

На цьому етапі ідея «єдиного банку» реалізовувалася вже з іншою метою, ніж у післяреволюційний період: для створення передумов початку безгрошовим відносинам, а централізації управління економікою командно-адміністративними методами. Реалізація варіант «єдиного банку» зажадала передусім корінний перебудови в період НЕПу системи спеціальних банків. Вона стала проведена період із 1927 по 1932 р. Початок покладено постановою ЦВК, і РНК СРСР від 15 червня 1927 р. «Про засади побудови кредитної системи», яким передбачалося обмеження кола діяльності спеціальних банків та посилення централізованого керівництва ними з боку Держбанку СССР.

Тепер спеціальні банки, сформовані у роки НЕПу як комерційних і дуже що приваблювали клієнтуру з різних галузей господарства, у найближчій перспективі повинні бьии обмежити своєї діяльності операціями по довгостроковому кредитування і фінансуванню капітальних вложений.

Но перебувають у них покладалося виконання таких задач:

. на Промбанк — довгострокове і короткострокове кредитування державної промисловості (крім підприємств, кредитующихся в Госбанке);

. на Электробанк — довгострокове і короткострокове кредитування электрохозяйства;

. на систему сільськогосподарського кредиту на чолі з Центральним сільськогосподарським банком — довгострокове і короткострокове кредитування сільського хозяйства;

. на кооперативні банки — кредитування всіх видів кооперації (крім кооперативних організацій, кредитующихся В.

Госбанке);

. на Цекомбанк і місцеві комунальні банки — довгострокове і короткострокове кредитування комунального і житлового господарства, але в місцеві банки кредитування промислових «і видача торговельних підприємств місцевого значения.

Цією самою постановою на Держбанк було покладено безпосереднє керівництво усією банківською системою. Конкретно це означало, що представники Держбанку брали участь у радах і ревізійних органах банків та кредитних установ із участю державного капіталу. Держбанк отримав право безпосереднього контролю над використанням банками відкритих їм кредитів і поза їх спрямовуванням на конкретні галузі народного господарства за відповідність до урядовими директивами.

Постановою від 15 червня 1927 р. реалізували принцип «один клієнт (один банк». Це означало, що клієнти, зазвичай, мали користуватися короткотерміновим кредитом і зосереджувати свої вільні кошти на одному певному банку відповідно до характером своєї організації та господарської деятельности.

Короткострокові операції спецбанков поступово згорталися. Спецбанки ставали цреимущественно банками довгострокового кредитування. Як це відбувалося, можна показати з прикладу Промбанка.

Спочатку (192б р.) при банку створили відділ довгострокового кредитування. Потім (лютий 1928 р.) банк реорганізується у спеціальний Банк довгострокового кредитування в промисловості й электрохозяйства (ВДК). У цьому Электробанк ліквідується, яке довгострокові операції передаються ВДК. Одночасно до ВДК перейшли довгострокові операції, раніше яких припустилися Госбанком.

Стосовно ж довгострокового кредитування та фінансування підприємств місцевої промисловості зберігався колишній порядок: вони продовжували обслуговуватися комунальними банками.

Значна частина коштів довгострокових операцій відбувалася з допомогою бюджетних асигнувань. На 1 жовтня 1928 р. їх у ресурсах ВДК становила 60%. Беручи до уваги такий високий рівень бюджетних асигнувань у поновлюваних джерелах довгострокового кредиту, уряд поклав на ВДК здійснення контролю як над витрачанням бюджетних коштів, але і поза ходом строительства.

Отже закладалися організаційні основи централізованої банківської системи, яка включала з одного боку, Держбанк, сформований як емісійний і розрахунково-касовий центр і який формувався центром короткострокового кредитування народного господарства; з іншого боку, спеціальні банки, дедалі більше превращавшиеся в американські банки довгострокового кредитування та фінансування капітальних вложений.

Сформована у СРСР до початку 1930;х років найзагальніших рисах командноадміністративна систему управління економікою зажадала якнайшвидшого завершення централізації банківської системи. У цих цілях в 1930 — 1932 рр. було проведено кредитна реформа, принципово змінила характер кредитних взаємин у країни й створила систему банків, яка мала аналогів. Її ідейне спрямування визначалася тієї самої думкою про «єдиному банку » .

Початком корінний реформи банківську діяльність послужило постанову РНК СРСР від 30 січня 1930 р. Про кредитної реформі, яким було заборонено комерційний кредит (який одержав широке використання у роки НЕПу). Він замінявся прямим банківським кредитуванням. Постановою був завершено розпочатий 1927 — 1928 рр. процес зосередження короткострокового кредитування у Держбанку. Відтепер останньому передавалися все короткострокові кредитні операції, збережені на той час за іншими банках. Крім цього постановою ліквідовувалися все філії «Всеросійського» і «Всеукраїнського кооперативних» банків, які клієнтура передавалася Госбанку. У результаті особі Держбанку створили єдиний центр короткострокового кредитування. Щоправда, було зроблено одне тимчасове відступ, коснувшееся сільськогосподарського кредиту. У результаті високих темпів колективізації що діяла до тих часів система сільськогосподарського кредиту зажадала істотних перетворень, переважно переорієнтування на обслуговування великих колективних господарств. Реорганізація звелася до наступному. Постановою від 30 січня 1930 р. Центральний сільськогосподарський банк перетвориться у Всесоюзний сільськогосподарський коолеративно-колхозный банк. У филиялы останнього иревращаотся республіканські, крайові і обласні сільськогосподарські банки. Низовим ланкою системи сільськогосподарського кредиту стали сільськогосподарські кредитні товарищества.

Проте діяльність кредитної кооперації виявився нетривалим. У разі масової колективізації індивідуальних селянських господарств було вирішено відмовитися від послуг кредитної кооперації. З початку 1931 р. кредитно-розрахункове обслуговування колгоспів передали державної банківську систему. На базі 1800 районних кредитних товариств було створено філії Держбанку, унаслідок чого мережу низових установ Державного банку значно возросла.

Заключним акордом реорганізації банків під командноадміністративну систему стало постанову ЦВК, і РНК СРСР від 5 травня 1932 р. «Про організацію спеціальних банків довгострокових вкладень». Їм був завершено розпочатий 1927 — 1928 рр. і подовжений в 1930 р. процес перетворення спеціальних банків банки довгострокових вложений.

Перетворившися фактично на банки довгострокових вкладень, спеціальні банки зберігали відомчу підпорядкованість. Так, ВДК був підпорядкований ВРНГ, Всекобанк — Центросоюзу тощо. Через це кожен спеціальний банк в в індивідуальному порядку розробляв свою систему фінансування й контролю. Тим більше що крепнувшая командно-адмииистративная система вимагала максимально високого рівня концентрації тільки в руках процесу управпения фінансових ресурсів государства.

Виникло й те вельми важливе обставина, також подталкивавшее до черговий реорганізації спеціальних банків. У 1930 р. були істотно змінені бюджетні відносини у народному господарстві як у лінії фінансування підприємств, і лінією платежів до бюджету. Відповідно до постанови ЦВК, і РНК СРСР від 23 травня 1930 р. все бюджетні асигнування фінансування капітальних вкладень державних підприємств стали безповоротними. Довгострокове кредитування капітальних вкладень було збережено тільки до колгоспів і кооперації. Тим самим було спеціальні банки ставали банками иреимущественно безповоротного бюджетного фінансування, що у своє чергу зажадало за умов командноадміністративної системи централізувати все бюджетні асигнування на руках Наркомфина. Тому постанову ЦВК, і РНК СРСР від 5 травня 1932 р. по-своєму логічно вирішувало, що всесоюзні спеціальні банки організуються у складі Народного комісаріату фінансів СРСР. Таких банків було четыре:

— банк фінансування капітального будівництва в промисловості й электрохозяйства (Промбанк), перетворений з Банку довгострокового кредитування в промисловості й электрохозяйства.

(БДК);

— банк фінансування социаоистического землеробства (Сельхозбанк);

— банк фінансування капітального будівництва кооперации.

(Всекобанк), перетворений з Всеросійського кооперативного банка;

— банк фінансування комунального і житлового строительства.

(Цекомбанк).

Новым спеціальним банкам було поручено:

Промбанку — фінансування (в иорядке безповоротних вкладень і довгострокових позичок) капітального будівництва усіх зацікавлених державних підприємств будівельних організацій союзного, республіканського і місцевого значения;

Сельхозбаику — фінансування (і иорядке безповоротних вкладень і долгосрочиых позичок) всіх видів капітальних видатків підприємств і закупівельних організацій державного сектора сільського господарства, Трактороцентра і колгоспної системы;

Всекобанку — фінансування (в иорядке довгострокових позичок) всього капітального будівництва всіх видів кооперації, крім жилищной;

Цекомбанку — фінансування (в лорядке безповоротних вкладень і довгострокових позичок) всього житлового, комунального і культурно-побутового будівництва, і навіть комплексного будівництва нових міст і поселков.

Названі банки поширювали своєї діяльності всю територію країни. За винятком Цекомбанка, який проводив своєї роботи через місцеві комунальні банки, усі вони мали мережі філій, відкритих в пунктах із кількістю об'єктів фінансування. У групі тих пунктах, де відкриття філії чинився економічно недоцільним, обслуговування клієнтури пррводилось через установи Держбанку на договірних засадах. У таких випадках спеціальним банкам дозволялося мати своїх уповноважених при конторах Держбанку. У цьому касове обслуговування спеціальних банків здійснювалося Держбанком з урахуванням відповідних соглашений.

Відзначені заходи мали на меті сконцентрувати у спеціальних банках під медичним наглядом Наркомфина усі засоби, призначені на капітальні вкладення, — бюджетні асигнування, кошти державних підприємств і кооперативних організацій корисною і кошти спеціальних фондів. Схема давала можливість визначати «звірку «напрями капітальних видатків та стежити над виконанням ухвалених центральних органів решений.

Що ж до Державного банку, його роль економіці країни було визначено постановою РНК СРСР від 20 березня 1931 р., у якому, в частковості, містилися такі два вимоги. Держбанк мав, уперших, стати загальнодержавним апаратом обліку виробництва та розподілу продуктів, по-друге, забезпечити дієвий повсякденний контроль карбованцем над перебігом виконання планів виробництва та звернення товарів, над втіленням фінансових планов.

У двоє десятиліть банки країни робили свою діяльність, не наражаючись скільки-небудь істотним реорганізаціям. Лише 1936 р. Всекобанк було перейменовано на Банк фінансування каиитального будівництва торгівлі, і кооперації - Торгбанк.

У другій половині 1950;х років зміни торкнулися спеціальних банків. Коротко суть перетворень полягала в скорочення кількості банков.

З січня 1957 р. припинив операції Торгбанк. Це було викликане колись всього тим, кілька раніше вона була ліквідована промислова кооперація, підприємства становили значну частину клієнтури даного банку. Остававшуюся клієнтуру передали Цекомбанку і Сельхозбанку.

Згодом Сельхозбанк і Цекомбанк і системи комунальних банків також було скасовано (указом президії Верховного Ради СРСР від 7 квітня 1959 р. «Про реорганізації системи банків довгострокових вкладень». Функції скасованих банків було передано Госбанку і Промбанку, причому той був реорганізовано у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Стройбанк СРСР. Усі довгострокові операції, які Цекомбанком та місцевими комунальними банками, перейшли до Стройбанку, а операції з короткотерміновому кредитування і здійснення розрахунково-касових операцій комунальних підприємств і організацій житлового господарства було передано відділенням Госбанка.

Також Госбанку було передано майже всі операції ліквідованого Сельхозбанка. Винятком є операції з фінансуванню капітальних капіталовкладень у хлебопродуктовые підприємства міста і організації, перейшли до Стройбанку. Тим самим було Сельхозбанк, тривале час був галузевим банком довгострокових вкладень, виявився включеною у склад Держбанку, що з кінця 20-х формувався як центру короткострокового обслуговування народного господарства. Подібний крок, досконалий всупереч раніше проведеної політиці чіткого розмежування між Держбанком і спецбанками короткострокових і довгострокових операцій, тепер пояснювався необхідністю зосередження в одному банку як короткострокових, і довгострокових операцій із обслуговування сільськогосподарських підприємств і организаций.

Річ у тім, що працівники Держбанку практично нерідко вирішували проблеми відносин із сільськогосподарськими підприємствами незалежно стану їх сфери капітальних вкладень. Натомість працівники Сельхозбанка не звертали увагу стан поточної діяльності сільськогосподарських підприємств і їх відносин із Держбанком. Такий вузьковідомчий підхід породжував формализм.

З іншого боку, приймалося до уваги, що Сельхозбанк, які мають досить розгалуженої мережі своїх низових філій, доручав установам Держбанку обслуговування сільськогосподарських підприємств у частини фінансування й кредитування капітальних вкладень. Отже, у багатьох районах працівники Держбанку у тому чи іншою мірою вже робили довгострокові операції з сільськогосподарськими предприятиями.

Ліквідація Торгбанка, Цекомбанка і Сельхозбанка і передачі їх операцій на основному Госбанку знову дозволили казати про перетворення Держбанку в «єдиний банк». Отже, країни залишилося три банку Держбанк СРСР, Стройбанк, і Зовнішторгбанк СРСР. Держбанк і Стройбанк робили операції у внутрішньому ринку, Зовнішторгбанк — на внешнем.

У 1962 р. Державному банку СРСР було передані ощадні каси, які доти перебувають у системі Міністерства фінансів СРСР. Завдяки цьому значні ресурси у вигляді вкладів населення перейшли у розпорядження Держбанку і вони використовуватися їм у інтересах кредитування народного хозяйства.

Кожен із решти трьох банків був складну централізовану систему з розгалуженою мережею установ на місцях. До початку 1986 р. їх кількісні характеристики виглядали наступним образом.

Найбільшим був Держбанк СРСР. Він містив правління, контори і відділення (філії). Центральним ланкою було правління, яке керувало всієї системи через контори — республіканські, міські, обласні та крайові. Усього налічувалося 185 таких контор. Їм непосредственио підпорядковувалися 4274 відділення, які практично в кожному адміністративному районі країни. Вони обслуговували підприємства міста і організації, розташовані біля даного району й мали у тому відділенні свій розрахунковий чи поточний счет.

Стройбанк СРСР також був многозвенной централізованої організацією. Правління здійснювало керівництво усіма установами через республіканські і обласні (крайові) контори, кількість яких становила 180. Щоправда, Стройбанк у відсутності на місцях настільки широкої мережі відділень (філій). Відділення відкривалися з урахуванням обсягу фінансування й кредитування капітальних капіталовкладень у даному районі. На початку 1986 р. їх налічувалося 908.

У районах, де у зв’язки Польщі з незначними обсягами фінансування й кредитування капітальних вкладень було недоцільно відкривати відділення Стройбанка, всі необхідні операції виконувалися уповноваженими Стройбанка при відділенні Держбанку. Усього вирішено було відкрито близько 800 пунктів уповноважених Стройбанка. Якщо і відкриття пункту уповноваженого вважалося недоцільним, усі операції з фінансуванню і кредитування капітальних капіталовкладень у даному районі покладалися на договірних засадах на відділення Держбанку, виконувало за рахунок ресурсів Стройбанка.

Державні трудові ощадні каси мали до початку 1986 р. дуже розгалужену мережу — 78,5 тис. ощадкас. Загальне керівництво їх діяльністю здійснював Держбанк СРСР. Натомість система Гострудсберкасс очолювалася правлінням, якому підпорядковувалися головні управління союзних республік. На території автономних республік, областей і країв керівництво роботою ощадкас здійснювали відповідно республіканські, обласні та крайові управління. Безпосереднім робочим ланкою у цій системі були ощадні каси — центральні, каси 1- го і другого розрядів та продюсерської агенції. Центральні ощадні каси керували роботою ощадкас біля міста, чи району й робили всі види операцій, покладених на ощадкаси. Ощадкаси 1-го і другого розрядів, і навіть агентства розрізнялися за кількістю штатних работников.

Зовнішторгбанк СРСР мав невелику мережа лікувальних закладів — 17 відділень на території країни та одне у Швейцарії. У своїй роботі Зовнішторгбанк широко використовував кореспондентські відносини: в 131 країні підтримував зв’язку з 1835 банками-корреспондентами.

Радянська банківсько системо включала у собі також банки по закордонах з участю капіталу радянських організацій. Совзагранбанки та їхні відділення працювали у наступних країнах: мови у Франції - Комерційний банк Північної Європи на Парижі; у Великій Британії - Московський народний банк у Лондоні з відділеннями у Лівані (Бейрут) і Сінгапурі; до ФРН — Ост-Вест Хандельсбанк у Франкфурті-на-Майні; в Люксембурзі - Ист-Вест Юнайтед бенк; Австрія — Донау банк у Відні. Вищезгадані банки було створено для розрахунково-кредитного обслуговування підприємств і закупівельних організацій СРСР та інших соціалістичних країн. Основний завданням цих банків була підтримка розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Банки виконували депозитні, кредитні, розрахункові, валютні, і інші операції у міжнародних рынках.

Які країни банки повною мірою відповідали вимогам командно-адміністративної системи управління економікою. Банки прагнули контролювати весь процес виробництва обслуговуваних підприємств і організацій, спостерігаючи за правильністю накопичення та витрачанням сировини, оплати праці, станом власних оборотних засобів, формуванням і використанням коштів у капітальні вкладення і т.д.

Оскільки пристосовані для потреб адміністративно-командної системи Правила оформлення банківських операцій суворо регламентувалися докладними інструкціями і циркулярами, вся діяльність банків перетворилася в дріб'язкову опіку, сковуючу будь-яку ініціативу обслуговуваних підприємств і закупівельних організацій. У результаті банківсько системо виявилася вкрай неповороткою, мало враховувала специфіку тих чи інших деяких галузей і сфер экономики.

Вкрай неэластичная, позбавлена необхідної оперативності, банківська система служила «дзеркалом «функционировавшего країни господарського механізму. Тривале панування командно-адміністративної системи викликало дедалі більше відставання економіки нашої країни від країн із розвиненою ринковою економікою. Чітко вимальовувалася невтішна перспектива перетворення СРСР у второразрядное і навіть третьеразрядное государство.

У 1980;х років у обстановці пошуку шляхів інтенсивнішої розвитку стали вживатися спроби реорганізації банківської системи. Після тривалих дискусій 1987 р. було вирішено провести країни радикальну економічну реформу, стрижнем якій передбачалося зробити ідею повного госпрозрахунку і самофінансування. Натомість це вимагало перебудови банківської системи. З метою посилення впливу банків на прискорення економічного розвитку було вирішено реорганізувати діючі заходи та утворити нові спеціалізовані банки з урахуванням особливостей діяльності народногосподарських комплексів. Через війну було створено систему банків наступному составе:

. Державний банк СРСР.. Агропромисловий банк (Агропромбанк).. Промышленно-строительный банк (Промстройбанк).. Банк житлово-комунального господарства та розвитку (Жилсоцбанк).. Банк зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк).. Банк трудових заощаджень і кредитування населення (Ощадний банк).

Уся низова мережу Держбанку (відділення) було передано спеціалізованим банкам. За Держбанком збереглися: у центрі - Правління, в союзних республіках — республіканське ланка (Держбанк республіки), в областях, краях і автономних республіках — управління Госбанка.

Знову створені спеціалізовані банки (Промстройбанк, Агропромбанк і Жилсоцбанк) утворили у центрі правління, в союзних республіках — відповідні республіканські банки, а областях, краях і автономних республіках, як і Держбанк, — управління. І з управлінь спецбанков отримала своє підпорядкування ряд колишніх відділень Держбанку, причому прикріплення відділень до того що чи іншому управлінню здійснювалося у залежність від того, клієнтура якого банку переважала в даннном відділенні - Промбудбанку, Агропромбанку чи Жилсоцбанка.

Завдяки проведеної реорганізації щодо одного відділенні (філії) банку зосереджувалася обслуговування може й поточної, та інвестиційної діяльності підприємств. А загалом реорганізація тільки погіршило вади на роботі банків. Далекосяжні задуми залишилися невыполненными.

Однією з суттєвих недоліків реформи банківської системи є те що, що будь-який колишнє відділення Держбанку, передане до складу однієї з спеціалізованих банків, продовжувало обслуговувати й українські підприємства інших галузей у відповідність до нормативними документами цих банків. Таким чином, відділення, яке здобуло статус підрозділи однієї з спеціалізованих банків, як і залишалося універсальним установою. Розподіл ж клієнтури на «профільну» і «непрофільну», «свою» і «чужу» сприяло виникненню нездорових відносин між банком і господарствами і тоді замість очікуваного партнерства зумовлювало серйозним конфликтам.

Суттєвий недолік полягав у тому, над кожним колишнім відділенням Держбанку, перейменованим у відділення однієї з спеціалізованих банків, виникло чотири управлінські структури як обласних управлінь Держбанку, Агропромбанку, Промбудбанку і Жилсоцбанка. І з них, керуючись вказівками зі свого центру, направляло в відділення відповідні вказівки і. Натомість відділення банків мали спрямовувати звітну документацію вчетверо вищих адреса.

Внаслідок такої «перебудови» значно зросла управлінське ланка банківської системи лише на рівні області, краю і автономної республіки. Оскільки реорганізація проводилася не більше яка була штатної чисельності Держбанку і Стройбанка, а обласне ланка зажадало істотного збільшення кількості працівників, то нерідко це забезпечувалося шляхом скорочення штатної чисельності відділень, що й так були перевантажені работой.

Реорганізація системи банків не торкнулася системи безготівкових розрахунків із помошью межфилиальных оборотів (МФО). Безготівкові розрахунки між підприємствами і міжнародними організаціями продовжували здійснюватися так, мов у країні зберігся єдиний банк з розгалуженою мережею своїх установ (філій). У цій ситуації розукрупнення Держбанку СРСР й створення кількох спеціалізованих банків призвела до того, що розрахунки значно сповільнилися, різко зросли залишки за рахунками нез’ясованих сум (було викликано недосконалістю безготівкових розрахунків у тому випадку, коли постачальник і покупець обслуговувались учреждениямп різних спеціалізованих банків), значно побільшало час обробки даних, і складання зведеного балансу як у кожному з банків, і у системі банків країни у целом.

Спеціалізовані банки розпочали операцій із 1 січня 1988 р. І досить швидко зрозуміли, що механізм управління системою банків ускладнився, що розрісся адміністративний апарат своєї удаваної активністю підім'яв низове ланка — відділення, позбавивши їхні можливості щодо самостійно вирішувати питання кредитно-расчетного обслуговування клієнтури. Відомства, творячи реформу зі свого образу і подоби, так захопилися створенням зручних крісел, що ні помітили, як управлінська піраміда стала на «голову »: внизу одне відділення, а вгорі 12 бюрократичних структур. У результаті вийшов «апаратний «варіант перебудови банківської системи. Реорганізація, проведена, начебто, з ліквідації монопольного становища Держбанку і Стройбанка у сфері кредитних відносин, привела змінюють одним монополістам інших. Незабаром зрозуміли, що справжня реорганізація банківської системи ще впереди.

На межі 80-ті і 90-х у думці стала затверджуватися думка про необхідність початку ринкової економіки. З огляду на жорстокої ідеологічної дискусії щодо цієї проблеми стали створюватися перші недержавні комерційні фірми та кооперативні банки. Тим самим було виникло якісно новий напрям формування банківської системи. Ідеологічно й економічно було підготовлено підґрунтя відродження комерційних банків, доля яких, начебто, безповоротно визначилася в останній момент їх повну ліквідацію за переходу до командним методів управління экономикой.

Чисельність новостворених комерційних і кооперативних банків швидко зростала. На 1 січня 1989 р. у СРСР налічувалося лише 43 комерційних і кооперативних банку, а ще через 2 роки їх частка кількість зросла до 1357, зокрема у Росії - до 1215. Надалі кількість комерційних банків продовжувало швидко зростати, зокрема з допомогою які утворилися на базі невиправданих державних спеціалізованих банков.

На той час Держбанк СРСР став виконувати функції Центрального банку. Одночасно самі функції поступово знаходив Центральний банк РРФСР (Банк Росії). Тим самим у країні триває формування дворівневої банківської системы.

У умовах виникла потреба у відповідній законодавчу базу, юридично закрепляюшей статус як центрального банку, і комерційних банків. Необхідні закони було прийнято у грудні 1990 р. На союзному рівні Верховною Радою СРСР 11 грудня 1990 р. були ухвалені якісь закони «Про Державному банку СРСР» і «Про банки та надійної банківської діяльності «; Російській Федерації - закони «Про Центральному банку РРФСР (Банку Росії) «і «Про банки та надійної банківської діяльність у РРФСР «(2 грудня 1990 р.). З прийняттям цих законів розвиток мережі комерційних банків характеризувалася який ще швидшими темпами певної уверенностью.