Партии у системі общества

Тема: «Партії у системі общества».

План:

1. Сутність, це основна прикмета і функції політичну партію. 2. Походження процес формування партій. 3. Інституціоналізація партій. 4. Типологія партій та партійних систем.

Невід'ємною частиною політичною системою сучасного демократичного суспільства є політичні партії. Партіяце політична громадська організація, яка влади чи що у здійсненні влади. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових родин чи популярних лідерів, багато століть становила характерну, істотну риску політичної історії. Але такі організації, які ми називаємо політичними партіями, виникли у Європі в Сполучені Штати не раніше початку 19 століття. Наприклад, з тексту американської Конституції. Декларації права і свободи громадянина, за іншими політичних документах кінця 18 в. немає згадування про політичних партиях.

Формування партій була досить тривалим і складнішим процесом. Спочатку активно діяли тільки певний період виборчих компаній. Вони мали постійно діючих місцевих организаций.

Політичні партії з звичними нам ознаками (оформлене членство у Комуністичній партії, партійні квитки, внески, внутрішньопартійна дисципліна) з’явилися торік у Європі з появою масового робітничого руху. Існування зараз політичні партії по організаційну структуру можна до двох основним типаморганізаційно оформленим і суто організаційно неоформленим. У партіях першого типу члени партії отримують партійні квитки, і платять партійні внески. У організаційно неоформлених партій немає офіційного членства, а здобуття права вважатися членом такий партії, досить проголосувати під час виборів за висунутого нею кандидата. Найбільш відомими прикладами другого типу партій є республіканська і демократична партії США, консервативна партія Великобритании.

Загальне, що взагалі властиве сучасним політичних партій І що відрізняє їх від партії початку будівництва і у першій половині 19 в., — наявність партійного апарату, тобто. організованою групи людей, на яку партійна, політична діяльність професія. Структура партійного апарату відповідає передусім завданням ведення виборчої борьбы.

Кожна партія створювалася за захистом інтересів певної соціальної групи. Поступово вона привертала всі нові й нові верстви виборців Через війну партії сталі у здебільшого об'єднаннями, в що у тому чи тому поєднанні представлені інтереси різноманітних соціальних груп. Через це партії, зазвичай, неоднорідні і мають всередині себе фракціїгрупи, які висувають програми, які від загальної програми партии.

Існування у Комуністичній партії кількох фракції, напрямів не послаблюють партію, а навпаки, роблять її політику гнучкішою, бо дає змогу їй зберегти свій вплив серед різноманітних груп виборців, враховувати розмаїття соціальних, економічних, політичних інтересів, у суспільстві. Політика партії виробляється під час внутрішньопартійної боротьби між різними фракціями і течениями.

Ті верстви українського суспільства, серед яких партія користується найбільшим і який підтримують в протяг багато часу, становлять її соціальної бази, а виборці, регулярно віддають їй голоси під час виборів, — її електорат. Традиційної соціальної базою соціал-демократичних партій на Європі був робітничий клас; ліберально-демократичні підтримували середні верстви (службовці, інтелігенція, малі вітчизняні підприємці тощо.); аграрні партії спиралися на селянство; партії, котрі обіймали консервативні позиції, отримували підтримку великих власників, частини селянства, й середніх верств. Приблизно о середині 20 в. ситуація змінилася. Великі партії отримують під час виборів голосів виборців, які належать до різним груп населення. Так, за соціал-демократів голосують як робочі, але і службовці, інтелігенція, дрібні й середні власники. Партії консервативної орієнтації підтримують робітники і службовці, члени профспілок і предприниматели.

У програмах партій зазвичай наголошується їх намір служити інтересам різних соціальних груп, більшості громадян країни. У практичної політиці партії прагнуть враховувати інтереси різних категорій виборців, бо тільки так можна перемогти на демократичні вибори. Разом про те виборах у країни (в значною мірою США) партії продовжують зберігати своєрідність, власне політичне й ідеологічне обличчя. Наприклад, від социалдемократів виборці очікують проведення великої соціальної політики, прийняття нових, або вдосконалення існуючих програм допомоги соціально незахищених груп населения.

Політичні партії змушені вирішувати своєї діяльності дуже різноманітні завдання, тому й кількість приписуваних їм деякими політологами функцій перевищила десяток.

По-перше це функції ланки між правлячими і керованими. Партія завжди постає як канал передачі, циркулюючої «згори донизу» і «знизу вгору». Інтенсивність цих двох інформаційних потоках може збігатися. Скажімо, у СРСР за Сталіна перший був просто потужним, другий майже вичерпався. Але за умови ліберальної демократії годі було недооцінювати значення партії, у формуванні суспільної думки. Інше справа, що саме партія не може абстрагуватися від настрої рядових членів і. Це дозволяє партіям висловлювати соціальні интересы.

По-друге партії виконують функції акумуляції соціальних інтересів. У такому суспільстві завжди є різні і різнорідні інтереси, переваги, вимоги. Зрозуміло, що трансформувати всі вони в політичне рішення неможливо, та й потрібно: це зробило політичну життя хаотичної та непередбачуваною. Насамперед, з сукупності інтересів необхідно виділити найбільш соціально значимі. Далі й інші «добірні» інтереси необхідно ув’язати між собою, щоб у вигляді послідовної програми поставити на політичну порядок денний. Цим і займаються партии.

По-третє важливою функцією партій є постановка колективних цілей для суспільства. Було великим спотворенням істини вважати, що партія здатна переслідувати лише цілі, які «носяться повітрі» і випливають із обставин повсякденні її і прихильників. Ні на Китаї, в Росії необхідність побудови комунізму не випливала з поточних інтересів населення. Але, будучи сформульована партією, ця мета надихнула мільйони людей у програми радикального перетворення общества.

По-четверте, партії займаються рекрутуванням владної еліти й сприяє її політичної социолизации. під рекрутуванням слід розуміти добір кадрів як партії, і інші організації, які входять у політичну систему, зокрема й висунення кандидатів до представницькі органи виконавчої влади, виконавчий апарат, і бюрократию.

Нарешті, партії яких багато важать, виступаючи у ролі референтних групгруп, куди індивід орієнтує поведінкасвоїх прибічників. У багатьох країнах люди, підкоряючись сімейних традицій і вихованню, відчувають сильну емоційну відданість тій чи іншій партии.

Класифікація політичних партії зазвичай починають за ознакою внутрішньопартійних структур. У межах, а такою виділяються кадрові і масові партії, різняться за кількістю членів, основним напрямам діяльності, організаційної стабільності та принципами керівництва. Масові партії відрізняються передусім численністю состава.

Масові партії відрізняються тісній і голову постійної взаємозв'язком їх членів. Основна діяльність таких партій має ідеологічну і виховну спрямованість. Вони активну участь у виборчому процесі. Керівництва в масових партіях належать професійним політикам, постійної професійної бюрократії, причому осередки влади перебуває у самої партійної організації. Інша річкадрові партії. Це об'єднання про «нотаблів» з підготовки виборів і навіть збереження контактів із вже обраними представителями.

Розрізняють кілька категорій «нотаблів». По-перше це, які своїм добрим ім'ям чи престижем підвищують авторитет кандидати депутати завойовують йому голоси; по-друге, вмілі організатори виборчих компаній; по-третє, финансисты.

Кадрові партії діють переважно у період передвиборних марафонів, а проміжках їх активність завмирає. Зазвичай, вони відрізняються відсутністю механізму офіційного приєднання до ці партії. Керівництво здійснюється «нотаблями», причому особливо широкі повноваження концентруються у тих, хто від партії бере участь у правительстве.

Ряд партій розглядають, як полумассовыепроміжний тип, не мають свого місця у класифікації. Це партії, котрі перебувають тільки з колективних членів, наприклад британські лейбористи у перші роки свого існування. З кожної фінансової погляду, це був масова партія, оскільки виборні витрати покривалися з допомогою внесків членів тред-юніонів (що й входили до партії на правах колективного членства).

За характером первинних організацій виділяють чотири різновиду: партии-комитеты; партии-секции; партии-ячейки; партии-милиции.

1. Партии-комитеты є кадровими. Цеорганізаційно пухкі асоціації «нотабелей», і первинні осередки тут просто відсутні. Прикладами може бути Консервативна і Ліберальної партії Великобританії в 19 В.

2. Партии-секции мають розгалужену мережу місцевих громад. Це централізовані партії з досить жорсткої внутрішньої дисципліною, але водночас яка допускає «горизонтальні зв’язку» між низовими подразделениями.

3. Партии-ячейки відрізняються ще більше жорсткої структурою. «Осередки» створюються, зазвичай, на робочих місць (виробничого чи з территориально-производственному ознакою) Внутрішньопартійні зв’язку носять по перевазі «вертикальний» характер: «згори» йдуть директиви, «знизу" — звіти про їхнє виконанні. Фракційна діяльність заборонена, керівництво носить суворо централізований і найчастіше авторитарний характер. Члени партій зобов’язані активної участі у тому работе.

4. Партии-милиции мають воєнізовану структуру з її головною відмінністюпринципом єдиноначальності. Такі партії зустрічаються нечасто. Для прикладу можна навести штурмові загони Німеччини (хоча сама НСДАП була партією секційного типу), терористичні організації, деяких країн, у яких десятиліттями триває війна (Ліван, Північна Ирландия).

Поняття партійної системи відображає спосіб взаємодії різних партії, у боротьбі влада. Найстарішим (і найпопулярнішим посій день) критерієм, що використовуються для класифікації партійних систем, є кількісний: виділяють безпартійні, однопартійні, двухпартийные і багатопартійні системи. Перші чи два різновиди можливі лише поєднанні з авторитарними режимами і може названі партійними системами умовно, бо значиме політичне взаємодія між партіями тут відсутня. Безпартійні системи у світі трапляються нечасто. Це деякі збережені режими і пояснюються деякі збережені диктатури, налагающие заборона діяльність від партій. Для прикладу може бути своєрідні політичні устрою Ірану (після саморозпуску Ісламської республіканської партії) і Лівії. Однопартійні системи властиві основному эгалитарноавторитарним, авторитарно-ипэгалитарным і популістським режимам. З існування у тому чи іншої країни однопартійної системи, можна досить впевнено приписувати їй одне із перелічених режимов.

Кількісна класифікація виділяє лише дві партійні системи, що з ліберальної демократієюдвопартійну і багатопартійну. Головна складність, що з застосуванням цих понять, випливає з деякою умовності терміна «двопартійна система» у Великій Британії, яка вважається її класичним зразком, «треті» партії набирають під час виборів до 10% голосів, а розмір цих партії давно перевищила сотню. Обгрунтовуючи правомірність використання терміну, зазвичай зазначають, влада усе ж таки здійснюється поперемінно двома великими партиями.

Порівняльний аналіз недоліків, і достоїнств двопартійної і багатопартійної систем здавна обіймав політологів. Більшість завжди схиляється набік першої, наводячи такі аргументы:

1. Стверджують, що двопартійна система сприяє поступового пом’якшенню ідеологічних конфліктів між партіями та його поступового переходу більш помірні позиції. І це робить політичну систему більш устойчивой.

2. Інше перевагу двопартійної системи вбачають у тому, що вона дозволяє одержавшей перемогу в виборах партії сформувати не підвладне криз уряд. Справді, якщо у парламенті представлені лише дві партії, то одне з них неодмінно має абсолютне більшість місць, і «винести вотум недовіри її лідерупрем'єр-міністру невозможно.

3. З погляду виборця, незаперечну перевагу двопартійної системите, що вона полегшить вибір під час голосування. не треба читати десятки партійних програм чи годинами сидячи перед телевізором, вникати у міркування «розмовляючих голів»; партій лише дві, і співвіднести власні інтереси зі своїми програмами непогані сложно.

4. Нарешті, стверджують, що тільки двопартійна система дозволяє наблизиться до ідеалу відповідального правління, що грає найважливішу роль переважають у всіх без винятку теоретичних моделях демократії. Один із партії при владі, інша — у опозиції. Якщо виборці незадоволені роботою уряду, вони використовують вибори щоб відправити її в отставку.

У разі багатопартійності керівництво носить як правило коаліційний характер. Це можливої ситуацію, коли потерпіла поразка під час виборів партія залишається інформації з уряду лише оскільки є зручним партнером по коалиции.

Двухпартийные системи справді продемонстрували рівень стабільності та ефективності, про який вкотре умовах багатопартійності припадає лише мечтать.

Хоча політичні партії, у сучасному буквальному розумінні виникли негаразд давно, нині, як вважають політологів і в політиків, вони переживають період занепаду. Сходить нанівець значення низових партійних організації, а партійна печатку, довго яку вважали однією з ознак ліберальної демократії, нині стала анахронізмом. Роль партії, у структуруванні результатів виборів теж помітно зменшилася. Часто люди голосують не було за партію, а й за «імідж» того чи іншого кандидата, створений комерційними засобами масової коммуникации.

Проте, немає інституту, який успішніше справлявся б із трьома найважливішими функціями — процесу передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимації існуючих режимів, ніж партии.

1. Порівняльна політологія. Голосів Г. В. вид-во НГУ, 1995.

2. Введення у політологію К. С. Гаджиева М, Просвітництво, 1994.

3. Основи політології, Дорофєєв В.І., Родіонов В.А., СГУ, 1993 г.