Необхідність та методи антимонопольного регулювання

Реферат на тему:

" Необхідність та методи антимонопольного регулювання" .

Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають катівними лише в ХІХ ст.

Монополія — це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:

1. 1.Дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов’язаних із конкуренцією.

2. 2.Зайняти привілейовану позицію на ринку.

3. 3.Можуть впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови.

Однак монополістична діяльність вкрай негативно може відбиватися як на світовому господарстві, так і на окремих національних економіках. Монополізм передбачає штучне завишування цін, негативний вплив на добросовісну конкуренцію і ряд інших негативних явищ, які не на руку іншим виробникам та споживачам.

Звідси випливає необхідність антимонопольного регулювання. Головні методи антимонопольного регулювання можуть бути здійснені в першу чергу через законодавство.

Ключовим способам такого регулювання є впровадження антимонопольного законодавства. Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об'єднання типу трест, чи іншого об'єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню — буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінаціязаборона виключних чи «примусових» узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентівзабороняє формування взаємопов'язаних директоратів — коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 15.03.1992 року.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства — як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства — за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

" Структуристи" вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:

• -.чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;

• -.чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);

• -.чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;

• -.чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.

Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.

Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, — це відомий у юридичній практиці принцип причиниконкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку — такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час — чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють:

Горизонтальне злиття — це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.

Вертикальне злиття — це злиття фірм, які пов’язані стосунками «постачальник-покупець» .

Конгломератні злиття — це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін — це спроба декількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування атнимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Обговорюючи атнимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що 1) існують виключення із антимонопольного законодавства і 2) ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренціяможуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Можна зробити висновок, що антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершального вигляду.

Список літератури.

1. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» «Правда України», 1992 р., 15 травня.

2. Дахно И. «Антимонопольне законодавство України» .

" Украина-бизнес", 1995 р., № 24.

3. Караваев А. «Боротьба з несумлінною конкуренцією» // «Директор», 1995 р., № 7, с. 40−55.

4. Тотьев К. «Державна і природна монополії» .

" Закон", 1995 р., № 4, с. 60−63.

5. Сальников Е. «Монополія: учора, сьогодні, завтра» .

" Економіка і життя", 1995 р., № 28.

6. Нікітін С., Глазова Е. «Держава і проблема монополії» «МЭ і МО», 2001 р., № 7, с. 92−93.