Труд — трудові відносини — профспілки

Труд — трудові відносини — профсоюзы

Грибанов В.В.

Сегодня не сумнівається, що причиною проблем, пережитих нашим суспільством, криється, передусім, у прорахунках теоретико-методологического характеру. Досить переглянути, яке відводиться праці у найновіших соціальних, економічних і полі-тичних теоріях, у відповідній практичної діяльності. Тим більше що, будь-які суспільних перетворень можливі лише результаті використання організаційно-управлінських, науково-технічних, фінансово-економічних, духовно-моральних заходів із вдосконалення змісту, характеру, форм і умов праці людей. Світовий досвід модернізації економіки свідчить, що це можливо при загальним підйомі трудовий активності населения.

Совершенствование економіки російського суспільства на пострадянський період здійснюється з порушенням однієї з важливих принципів початку ринкових відносин — посилення мотивації праці. У разі стає неможливим підвищити творчий потенціал соціальної полі-тики, має вирішальне значення для стабілізації економіки та виходу їх із кризи. Соціальна політика покликана сприяти підвищенню предприни-ательской активності та зниження утриманських настрое-ний. Отже, ключі до розв’язання проблеми перебуває у сфері труда.

Качественно нове, сучасне дослідження проблем праці, — це обгрунтування об'єктивної роль праці в модернізації економіки умовах зміни способу виробництва, виявлення місця праці системі функціонування продуктивних сил складывающегося ринкового суспільства, конституювання особливій ролі праці громадських відносинах перехідного характеру. Поставлену завдання не можна вирішити правильно, якщо виходити із спрощених поглядів на суті продуктивних зусиль і виробничих взаємин, як про механічних сумах відповідно простих момен-тов процесу праці та економічних відносин між людьми.

Сегодня в усвідомленні соціально-економічні проблеми пострадянського російського суспільства склалася ситуація теоретичного змішання суті Доповнень і яв-ления, забезпечення і форми у сфері поділу праці. Внаслідок цього, начебто, несуттєвого теоретико-методологического огріху у економічній політиці нинішнього керівництва у країні є розрив змістом потребують і формою ринку, між цілями і коштами його затвердження. Зокрема, очевидна явна орієнтація прави-тельства для досягнення формальних ознак ринкової економічної системи на шкоду змістовним сторонам динаміки громадського виробництва: його ефективності, технико-технологическому рівню та конкурентоздатності, рівню та якості життя, соціального захисту населення, без яких ринок втрачає сенс. Це і підміна змісту формою.

Корень проблеми — в ігноруванні того факту, що багатство суспільства створюється і лише працею. Необхідними умовами успіху є чітка постановка реалістичних, надихають і поділюваних суспільством цілей і лобіювання відповідних засобів їх досягнення. Інакше кажучи, суспільство повинно отримати ефективний стимул до високопродуктивному праці. Самі собою такі інструменти економічної політики, як лібералізація, приватизація, інвестування тощо., застосовувані без орієнтації на змістовні мети, неможливо знайти продуктивні, а вони просто шкідливі. Приміром, приватизація власність розрахована чи і активізацію виробничої діяльності людей. Насправді ж приватизація привела й не так до накопичення багатства, як проеданию основного капитала.

Сила ринкових відносин у тому, що вони при-званы безупинно активізувати діяльність. Визнаючи цього факту, деякі теоретики ринкової економіки вважають, що «природа праці та його роль розвитку суспільства залишаються незмінними, не залежать принциповим чином від характеру соціально-економічної суспільно-політичного системи ». В наявності ігнорування діалектичній взаємозв'язку забезпечення і форми труда.

Такую ж методологічну неточність спостерігаємо при розрізненні трудового і нетрудового у системі доходів, у сенсі області праці та мотивів праці. Йдеться тому, що у радянський період поняття праці поширювалося лише матеріально-речовинної сфері, де мають місце відчутні предмети праці та знаряддя праці. Як наслідок, утвердилось думка, нібито працю, створює вартість, можливий лише сфері матеріального виробництва. Звідси стає зрозуміло, звідки з’явилося настільки живуче зневажливе ставлення до всього того, що становить так звану невиробничу сферу. Більше того, діяльність у цій сфері зізнавалася за працю, а доходи — за трудові. Досить долю Йосипа Бродського, чия поетична діяльність визнана гідною Нобелівської премії, а доти — у вирішенні нашого суду — визначено як дармоїдство.

С переходом на ринкові відносини ситуація начебто змінилася: тепер працею вважається будь-яка целесооб-разная діяльність людини, яку витрачено думку, енергія та палестинці час незалежно від характеру, змісту, форми і результатів роботи. Проте знову було розмито критерії відмінності трудових доходів від нетрудових, дозволених видів праці від невирішених. Наприкінці кінців, це призвело до перекручення смислу і призначення праці. Крайнощі сходяться — непомірну розширення меж буття праці має той ж результат, як і надмірне звуження сфери його приложения.

В цілому, трудові відносини виступають ланцюгом між державою і обществом:

С одного боку, трудові відносини конструюються плано-мерной діяльністю держави, вони покликані виконати соціотворчу функцію, коли основним засобом виступають способи державного регулирования.

С з іншого боку, трудові відносини ніж формою внегосударственных відносин самі є функція громадянського суспільства; вони можуть повністю регламентуватися згори державою, яке регулює життя лише відомих межах — цю межу задається родової сутністю человека.

Ведущую роль гармонізації трудових відносин покликані грати професійні спілки. Якщо підійти до аналізу їхнє місце і у життя суспільства з позицій історії міжнародного робочого і вільного профспілкового руху, слід визнати: профспілковий рух кожної країни є своєрідною зліпком тієї громадської системи, у якій вона існує. Невипадково в тоталітарному суспільстві, де жорстко регламентовані все основні сфери його життєдіяльності, профспілка може існувати лише у ролі «приводного ременя впливу партії «. У країнах «третього світу », відбиваючи досить складний спектр політичних сил є у суспільстві, в переважній більшості випадків роботодавцям протистоять профспілки революційного і реформістського типів, а країнах із досить серйозний вплив церкви — що й профспілки клерикальні. А в розвинених країнах профспілки досить органічно вписуються на політичну систему суспільства, будучи однією з найважливіших елементів громадянського общества.

В узагальненому вигляді й кілька спрощуючи, роль профспілок у цивільному суспільстві можна з’ясувати, як формування з найманого працівника громадянина. Рішення це завдання було як актуальною, оскільки спочатку громадянське суспільство було суспільством граждан-собственников. За її межами були мали власності наймані робочі, які мають був більшості цивільних прав.

Профсоюзы, які у в країнах Заходу з’являлися, зазвичай, після виникнення громадянського суспільства, зіграли величезну роль його трансформації, в наділення робітників і населення цивільними, політичними, соціальними й іншими правами. З моменту її становлення, профспілки — котрі об'єктивно й часом суб'єктивно — були знаряддям емансипації робітничого класу, засобом здобуття прав.

Защищая робочого економічно, а почасти й за іншими відносинах, обмежуючи сваволю хазяїна, профспілки сприяли становленню робочих, раніше у гнітючому більшості пригноблених і безправних, як громадян, як соціальних суб'єктів. Одночасно, обстоюючи своє право існування й вільне функціонування, профспілки цим защи-щали гражданско-политическое право своїх членів на організацію, на об'єднання за захистом спільних інтересів. Виступаючи проти крайніх форм експлуатації, домагаючись створення та розвитку різних інститутів соціального захисту (виросли згодом у «держава добробуту »), профспілки виборювали соціальне право своїх членів, були агентами надбання ними соціального громадянства.

Таким чином, історично перший і головне, у яких висловилася функція профспілок в громадянське суспільство, це за емансипацію найманих працівників економічної, політична і соціальна областях. Тільки після організацію, в основному профспілкову, наймані робітники — значна і навіть переважна більшість населення — отримали більшість правий і дома праці та у самому суспільстві. Це зазначав ще Л. Брентано, пишучи у своїй «Історії розвитку народного господарств Англії «, завдяки профспілкам «працю стає справді товаром, робочий — справді людиною «(Цит. по: Г. Б. Вебер. Класова боротьба і капіталізм. М., 1986, із 42-го). Під час перебування чергу, це змінювало характер самого громадянського суспільства. Діяльність профспілок (з допомогою — здебільшого — робітничих партій) на протязі десятиліть призвела до перетворенню цього товариства з ліберального в либерально-социальное і либерально-демократическое.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.