Основи обліку довгострокових фінансових інвестицій

У бухгалтерському обліку фінансові інвестиції, відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про його застосування (нормативи затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. за № 892/4185), обліковуються на активних рахунках першого («Необоротні активи») та третього («Кошти, розрахунки та інші активи») класів:

— синтетичний рахунок першого порядку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції».

Рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном тощо.

Рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» має такі субрахунки:

• 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»;
• 142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»;
• 143 «Інвестиції непов’язаним сторонам».

За дебетом рахунка 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом — їх вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі.

Аналітичний облік на рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об'єктами інвестування. Побудова аналітичного обліку повинна забезпечити можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в об'єкти як на території країни, так і за кордоном.

Аналітичний облік ведеться за видами фінансових інвестицій із забезпеченням можливості отримання інформації про інвестиції як на території країни, так і за кордоном. Рахунки, з якими кореспондують рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» наведено у додатку Б.

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться в залежності від того, за якими методами обліковуються фінансові інвестиції.

Порядок облікових записів щодо надходження фінансових інвестицій визначається виходячи з джерела такого надходження. Підприємства можуть купувати фінансові інвестиції (цінні папери), одержувати їх як внесок до статутного капіталу, а також в оплату заборгованостей.

Важливим для теорії і практики інвестування є правильне визначення поняття інвестицій та діяльності щодо їх реалізації. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення терміну інвестиції. Недостатньо чітко дане поняття трактують у вітчизняному законодавстві.

В бухгалтерському обліку визначення терміну «Фінансові інвестиції» та їх класифікація наведена в П© БО 2. Відповідно до п. 4 П© БО 2 фінансові інвестиції - це: активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора [4].

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, тощо), корпоративні права.

Всі акції умовно поділяють на два типи: звичайні та привілейовані акції.

Звичайні (прості) акції - це акції, які безпосередньо купує інвестор на ринку цінних паперів і надає інвестору право одного голосу на зборах акціонерів.

Звичайні акції поділяють на іменні акції та акції на пред’явника.

Іменні - це акції, дані про власника якої реєструють в книзі реєстрації емітента.

Акції на пред’явника — це акції, купівлю-продаж яких проводять без реєстрації власника в книзі акціонерів емітента (фіксується лише кількість таких акцій).

Привілейовані акції - це акції, які не надають права голосу на загальних зборах акціонерів, якщо це не передбачено умовами випуску, але вони надають право власникові на отримання гарантованих дивідендів і беруть участь у розподілі прибутків та активів емітента при його ліквідації.

Облігація — це коротко або довготерміновий цінний папір, який засвідчує факт надання кредиту інвестором емітенту, забезпечує інвестору право на отримання регулярних фіксованих дивідендних доходів, а при погашенні облігації - суми кредиту, яка дорівнює номінальній вартості облігації.

Зокрема, найпоширенішими кваліфікаційними типами облігацій є такі.

Залежно від емітента облігації поділяються на державні, місцеві та інституційні (корпоративні).

Залежно від місця реєстрації основного офісу емітента та ринку обертання розрізняють облігації вітчизняні та іноземні.

Залежно від виплати відсоткової винагороди розрізняють облігації відсоткові, безвідсоткові, дисконтні та конвертовувані.

Залежно від терміна «життя» розрізняють облігації короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безстрокові, а також з правом дострокового погашення.

Залежно від наявності певних обмежень на обіг облігацій на ринку цінних паперів розрізняють облігації з вільним або обмеженим обігом, або облігації без права обігу.

Залежно від ступеня ризику розрізняють облігації забезпечені та незабезпечені.

Залежно від механізму виплати дивідендів та способу реєстрації обігу розрізняють облігації іменні та на пред’явника.

Залежно від способу погашення розрізняють серійні та ординарні облігації, облігації з правом дострокової викупівлі та відшкодовувані облігації.

Залежно від форми нарахування дивідендів розрізняють облігації з фіксованою, плаваючою та нульовою купонною ставкою.

Для того, щоб провести оцінку фінансових інвестицій на дату балансу (для відображення їх у фінансовій звітності) можна використовувати один із трьох методів:

• 1. Оцінка за справедливою вартістю;
• 2. Оцінка за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;
• 3. Оцінка за методом участі в капіталі.

У разі володіння борговими інвестиціями (облігаціями) для їх оцінки на дату балансу застосовується метод оцінки за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій (АСФІ).

Вкладення, які утримуються для перепродажу, повинні бути переоцінені на дату балансу за кожною інвестицією окремо, виходячи з їхньої справедливої вартості [19, с. 99].

Порядок оцінювання фінансових інвестицій за справедливою вартістю встановлено пунктами 8 та 9 Положення (стандарту) 12 «Фінансові інвестиції». Сутність означеного методу полягає в тому, що для оцінки фінансової інвестиції на дату балансу використовується сума, що дорівнює вартості, за якою може бути здійснена реалізація інвестиції в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Методом оцінки за справедливою вартістю на дату балансу оцінюють фінансові інвестиції, що придбані та утримуються виключно для продажу.

Порядок оцінювання означених вкладень на дату балансу за амортизованою собівартістю встановлено пунктом 10 Положення (стандарту) 12 «Фінансові інвестиції». Сутність цього методу полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія в разі придбання) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. При цьому амортизована собівартість інвестиції визначається додаванням вартості вкладень на попередню дату та суми амортизації дисконту (премій) за звітний період.