Основы теорії відносності
Важнейшими постулатами класичної механіки, основи яку було закладено Галилеем і Ньютоном, є принцип ізотропність і однорідності простору й часу, три закону Ньютона, і навіть закон складання швидкостей Галілея. Наприкінці ХІХ століття деякі висновки класичної механіки, передусім, застосовувані до електромагнітному випромінюванню, прийшли о різке в протиріччя з практикою. Закони Максвелла… Читати ще >
Основы теорії відносності (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Основы теорії відносності.
Важнейшими постулатами класичної механіки, основи яку було закладено Галилеем і Ньютоном, є принцип ізотропність і однорідності простору й часу, три закону Ньютона, і навіть закон складання швидкостей Галілея. Наприкінці ХІХ століття деякі висновки класичної механіки, передусім, застосовувані до електромагнітному випромінюванню, прийшли о різке в протиріччя з практикою. Закони Максвелла суперечили закону складання швидкостей Галілея. Щоб врятувати становище, було запроваджено особлива середовище — ефір — заполняющая всі простір, й було оголошено, що Максвелла справедливі саме у ній. Проте кілька дослідів (зокрема. знамениті досліди Майкельсона (1881) і Морли) показали неспроможність цієї гіпотези. Становище врятував Альберт Ейнштейн, в 1905 року що опублікував спеціальну теорію відносності. Як основних постулатів своєї теорії він вибрав принцип ізотропність і однорідності простору й часу, і навіть принцип сталості швидкості світла. Другий принцип негайно призвів до зміни закону складання швидкостей та координат під час переходу до іншої систему відліку. З іншого боку, уважне розгляд цих постулатів призвело до відкриттю відносності одночасності подій, і навіть залежності швидкості течії часу, маси тіла, і його поперечної довжини від швидкості тіла у цій системі відліку. Згадані формули такі: 
.
Относительность времени.
Все висновки спеціальної теорії відносності нині підтверджені досвідом. Відхилення світлових променів від прямий поблизу Сонця.
Но Ейнштейн у цьому не зупинився й у 1916 року закінчив загальну теорію відносності. У ньому він досліджував інший випадок відступу досвіду від законів класичної механіки, саме, поведінка тіл в сильних гравітаційних полях. З’ясувалося, що простір викривляється, а час сповільнюється поблизу великих мас. При наближенні до масивним тілах гравітація зростає трохи спритнішим, чому це передвіщається законом Ньютона; зокрема, із загальної теорії відносності слід існування гравітаційного радіуса, у якому тяжкість звертається до нескінченність. Тіла, розміри котрих значно менша їх гравітаційного радіуса, називаються чорних дірок. Вважають, що чорні діри є фіналом еволюції масивних об'єктів.
Правильность загальної теорії відносності вже підтверджено спостереженнями за орбітою Меркурія, що відчуває обурення через близькість до Сонцю, і виявленням ефекту гравітаційної лінзи, тобто. викривлення світлових променів поблизу масивних тіл.
Список литературы
Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.