Аналіз методики оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк»

Головна мета оцінки кредитоспроможності позичальника — оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінки кредитоспроможності позичальника (рис. 2.2) та доцільності видачі кредиту (рис. 2.1) можуть проводитись за допомогою різних методів за вибором банку.

Рис. 2.1 Оцінка доцільності видачі кредиту Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх видатків;

відмінна репутація керівництва (кваліфікація і здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

конкурентоспроможність продукції/послуг, що випускається (надаються), на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність державних замовлень, обсяги експорту тощо;

економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел фінансування капіталовкладень тощо) та ін.

Рис. 2.1 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника Оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться у двох напрямах (Рис. 2.2).

Рис. 2.2 Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника Перелік показників оцінки кредитоспроможності позичальника та критерії їх оцінки визначаються кожним банком самостійно і мають бути документально закріплені в окремому положенні, яке входить до стандартів кредитної політики банку.

Подальше дослідження оцінки кредитоспроможності проведемо на базі методики оцінки кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк» .

АКБ «Укрсоцбанк», заснований в вересні 1990 року на базі колишнього державного «Жилсоцбанка» СРСР, сьогодні є одним з крупніших системних банків в Україні. За роки свого існування банк витримав декілька криз банківської та економічної систем України, вистояв та закріпив свої позиції, завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, яка стрімко розвивається і оперативно реагує на зміни ринку.

Місія банку — виконувати роль системного фінансового інтегратора, об'єднувати інтереси виробників, торговців та покупців, надаючи кожному клієнту необхідний спектр продуктів та послуг. В системі банка зайнято близько 9 тисяч кваліфікованих спеціалістів. Філіальна мережа банка обслуговує майже 120 тис. корпоративних та більше 600 тис. приватних клієнтів. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно організаційно-правовій формі є відкритим акціонерним товариством (ВАТ).

Система банка складається з головного офісу в Києві, 27 регіональних (обласних) та прирівняних до них філіалів, а також філіалів та без балансових відділень, підлеглих регіональним філіалам. Всього в системі банка нараховується більше 500 операційних крапок, розташованих в усіх регіонах України. Фактично прийнята дворівнева система управління: головний офіс — регіональний (обласний) філіал — підлеглі філіали та без балансові відділення.

Органи управління АКБ «Укрсоцбанк» — загальне зібрання акціонерів, наглядова рада та правління. Наглядова рада та правління керують діяльністю банка в межах повноважень, наданих їм загальним зібранням акціонерів. Вищим органом банка є загальне зібрання акціонерів, яке ззивається не ріже одного разу на рік.

АКБ «Укрсоцбанк» — принциповий член міжнародних платіжних систем EuropayInternational, VisaInternational та MasterCardInternational. В банку діє власний процесинговий центр, який обслуговує всі карткові програми.

Клієнтами Банка є лідери різних сфер економіки в усіх регіонах України: НАК «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», «Укрморпорт», «Укртелеком», «Інтерпайп», «Мотор Січ», «Житло-Інвест», Госкомрезерв України, «Познякижилбуд», «Консоль», ПП «Баядера», завод им. Малишева, завод «Титан», «ЛАЗ», «Союз Віктан», «Залк», «Міжнародні Авіалінії України», Полтавський ГЗК, «Дніпроенерго», группакомпаний «ДЦ», «Верес», «Галактон», ЗАО «Чумак», ФК «Дарниця», «Сандора», компанія «Автокапітал» и корпорация «Укравто», ДП «Меркс-Меблі» та ще 120 тис. інших підприємств.

" Укрсоцбанк" є членом Асоціації українських банків, Української міжбанківскої валютної біржи, Української фондової біржи, Першої фондової торгової систеи (ПФТС). Голова Правління банка Борис Тимонькин вибраний головою Ради ПФТС.

Банк є членом Суспільства всемірних міжбанківських фінансових комунікацій (SWIFT) та входить в трійку лідерів зі здійснення грошових переводів за системою Western Union.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника розроблена у відповідності з вимогами «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банка» (Затверджене Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 г., зареєстроване Міністерством юстиції Украіни 03.08.2000 № 747/4695). Вона визначає порядок здійснення аналізу фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) — юридичної особи та надання його результатів для прийняття кредитних рішень, здійснення кредитного моніторинга, проведення класифікації кредитних операцій за рівнем ризику у відповідності з положенням про порядок резервування.

Згідно даній методиці її метою є аналіз фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) для визначення спроможності своєчасного виконання своїх зобов’язань перед банком.

Методика містить такі основні розділи:

• 1. Загальні положення.
• 2. Джерела інформації для здійснення аналізу фінансового стану. (Вимоги, які пред’являються до документів, які надаються відповідають рекомендаціям НБУ та теоретичним аспектам оцінки кредитоспроможності. Дані джерела дають можливість всебічно розглянути та проаналізувати діяльність позичальника та основні показники кредитоспроможності.
• 3. Етапи аналізу фінансового стану. Включає в себе рекомендації з формування інформаційної бази, проведенню підготовчого етапу, проведенню аналіза (з зазначенням всіх необхідних коефіцієнтів та методик їх розрахунку), а також рекомендації з підготовки на підставі проведеного аналізу висновків про фінансовий стан та наданні їх в кредитній оцінці.

З попередніх розділів видно, що в світовій банківській практиці використовуються різні коефіцієнти для оцінки кредитоспроможності позичальника. Їх вибір визначається особливостями клієнтури банка, можливими причинами фінансових труднощів, кредитною політикою банка. Всі коефіцієнти які використовуються можна розбити на 5 груп:

• 1. — коефіцієнти ліквідності;
• 2. — коефіцієнти ефективності або обіговості;
• 3. — коефіцієнти фінансового левережу;
• 4. — коефіцієнти прибутковості;
• 5. — коефіцієнти обслуговування боргу.

Показники кредитоспроможності, які входять в кожну з названих груп, можуть відрізнятися великим різноманіттям. В якості приклада можна навести наступну систему (табл. 2.1.) [7].

Показники платоспроможності позичальника;

Показники фінансової стійкості;

Показники «солідності» позичальника;

Таблиця 2.1.

Показники фінансового стану позичальника — юридичної особи.

В українських посібниках розрахунок та оцінка показників фінансової діяльності позичальника відносять до першого етапу (аналіз фінансового стану) механізму оцінки кредитоспроможності. На практиці ж, наприклад в методиці проведення оцінки фінансового стану позичальника банка «Укрсоцбанк», при оцінці фінансового стану позичальника — юридичної особи, розраховуються такі показники його діяльності:

• 1. — Показники платоспроможності позичальника;
• 2. — Показники фінансової стійкості;
• 3. Показники «солідності» позичальника.

Діловий ризик — це ризик, пов’язаний з тим, що кругообіг фондів позичальника може не завершитися в строк та з бажаним ефектом. Факторами ділового ризику є різні причини, які приводять до затримки кругообігу фондів на окремих стадіях. Фактори ділового ризику можна згрупувати за стадіями кругообігу.

I стадія — створення запасів:

кількість постачальників та їх надійність;

потужність та якість складських приміщень;

відповідність способу транспортування та характеру вантажу;

доступність цін на сировину та його транспортування для позичальника;

кількість посередників між покупцями та виробниками сировини та інших матеріальних цінностей;

віддаленість постачальника;

економічні фактори;

мода на сировину, яка закуповується та інші матеріальні цінності;

фактори валютного ризику;

небезпека застосування обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.

II стадія — стадія виробництва:

наявність та кваліфікація робочої сили;

вік та потужність обладнання;

завантаженість обладнання;

стан виробничих приміщень.

III стадія — стадія збуту:

кількість покупців та їх платоспроможність;

диверсифікованість дебіторів;

приналежність позичальника до базової галузі за характером кредитуємої готової продукції;

ступінь конкуренції в галузі;

вплив на ціну кредитуємої готової продукції суспільних традицій та переваг, політичної ситуації;

наявність проблем перевиробництва на ринку даної продукції;

демографічні фактори;

фактори валютного ризику;

можливість застосування обмежень на вивіз з країни та ввіз в іншу країну експортної продукції.

Крім того, фактори ризику на стадії збута можуть комбінуватися з факторів першої та другої стадії. Тому діловий ризик на стадії збуту вважається більш високим, ніж на стадії створення запасів або виробництва. Критерії ділового ризику можна представити у вигляді таблиці.

Таблиця 2.2.

Критерії оцінки ділового ризику.

В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент видачі позики суттєво доповнює оцінку кредитоспроможності клієнта на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на підставі середніх фактичних даних минулих звітних періодів. Аналогічна модель оцінки ділового ризику застосовується і на підставі інших критеріїв. Бали проставляються за кожним критерієм та сумуються. Чим більше сума балів, тим менше ризик та більше вірогідність завершення угоди з прогнозуємим ефектом, що дозволить позичальнику в строк погасити свої боргові зобов’язання [7].

У кредитному процесі дуже важливо правильно та об'єктивно оцінити кредитоспроможність позичальника. Достовірність оцінки істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

Вітчизняні банки розробляють методики оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ, викладених у положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Критичний аналіз зазначених методик свідчить про суттєві їх недоліки, зокрема:

ігнорування галузевих особливостей об'єкта аналізу (передбачене деякими методиками врахування цих особливостей зводиться до коригування сукупної кількості балів на суб'єктивно визначений середньо галузевий рівень ризику);

довільність фіксування нормативних значень окремих показників;

суб'єктивне формування вибірки показників, які підлягають аналізу (не береться до уваги явище мультіколінеарності тощо);

ігнорування (або суб'єктивне врахування) чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

окремі параметри фінансового стану характеризуються різною кількістю показників, що викривляє результати аналізу.

Через ці та інші недоліки наслідком застосування згаданих методик на практиці є високий рівень помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів у кредитному портфелі вітчизняних комерційних банків.

Розглянемо за допомогою табл. 2.3 порівняльну характеристику методик оцінки кредитоспроможності.

Таблиця 2.3.

Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності.

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що методика «Укрсоцбанку» цілком відповідає рекомендаціям НБУ, до того ж порівняно з методикою «Аваль» в ній присутні елементи дискримінантного аналізу.

В цій методиці, ми вважаємо присутньо багато суб'єктивних чинників. Так, наприклад такий показник як наявність рахунків в інших банках у відповідності з його методикою значно знижує кредитоспроможність позичальника. Викликає сумніви доцільність включення в методику оцінки кредитоспроможності, а саме в об'єктивні фактори діяльності клієнта таких показників (до речі, вони значно підвищують кредитоспроможність позичальника), як частка АППБ «Аваль» в статутному фонді або чи є співробітником АППБ «Аваль» керівник клієнта (директор, фінансовий директор, заст. директора з правом підпису платіжних документів та інш. Це означає, що банк завчасно віддає перевагу тим клієнтам на яких сам бан має вплив, при цьому не зважаючи на його фінансовий стан.

Як бачимо, нині в банках України застосовується доволі широкий спектр методик визначення кредитоспроможності позичальника. Причому кожен банк розробляє власну систему оцінки, виходячи з особливостей кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентоспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності держави тощо.