Роль політичної соціалізації в подоланні абсентеїзму

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО Навчально-науковий Інститут історії та права Кафедра політології

Аналітична робота на тему:

«Роль політичної соціалізації в подоланні абсентеїзму»

з курсу «ПОЛІТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ»

Виконав:

Студент 374 групи Лютіков Олексій Юрійович Викладач доктор політичних наук Ніколаєнко Наталя Олександрівна Миколаїв 2012

План

І. Сутність та місце політичної соціалізації в житті людини

ІІ. Абсентеїзм та його причини

ІІІ. Види політичного абсентеїзму

I. Сутність та місце політичної соціалізації в житті людини Політиична соціалізаація — це засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму[1].

Політична соціалізація — це «процес розвитку, в ході якого діти і підлітки сприймають ідеї, політичну позицію і поведінку, типове для даної спільності». Іншими словами, політична соціалізація зводиться до засвоєння політичних цінностей і норм, необхідних для адаптації в сформованій політичній системі і виконання різних видів політичної діяльності. Політична соціалізація є одним з напрямків загального процесу соціалізації індивідів. Основними агентами політичної соціалізації виступають такі соціальні інститути, як освіта, засоби масової інформації, сім'я та інші. Велику роль в процесі політичної соціалізації в сучасному суспільстві виконують політологи і політологія, як наукова й освітня дисципліна[1].

Сам термін політична соціалізація був вперше введений в 1959 р. американським вченим Г. Хайменом. Основні напрямки, за якими розвивалася теорія політичної соціалізації в цей період, можна визначити наступним чином: це, по-перше, аналіз процесу політичної соціалізації, по-друге, вивчення «агентів», які впливають на процес соціалізації, і в третіх, дослідження продукту, який виходить на «виході» процесу політичної соціалізації, тобто, політична свідомість, політичні уявлення, орієнтації, установки. Процес політичної соціалізації, в рамках біхевіористської парадигми, що переважали в політичній науці в той період, інтерпретувався як вплив політичного середовища на особистість шляхом передачі певних моделей поведінки через систему організованих суспільних інститутів і цінностей. При цьому соціалізіруючі індивіди або групи є пасивними об'єктами соціалізації, а сам процес соціалізації передбачає «вертикальні» відносини між соціалізується і соціалізірючі.

Процес політичної соціалізації розглядався як стадіальний, зокрема, в ньому виділялася латентна стадія, тобто процес неполітичного научення, згодом впливає на політичну поведінку індивіда і стадія прямої політичної соціалізації - процес ретрансляції власне політичних цінностей та інформації. Серед агентів соціалізації на початковому етапі розвитку теорії найбільшу увагу дослідників була приділена двом — родині і групі однолітків. Багато вчених, що займалися в 60−70-ті роки проблемою політичної соціалізації, дотримувалися тези, що сім'я індивіда є головним соціалізується агентом на етапі латентної політичної соціалізації. На тлі політичних змін, що відбулися у світі наприкінці ХХ століття, змінилися і теоретичні підходи до визначення політичної соціалізації. Так, в останні десятиліття минулого століття соціалізація втрачає свій «вертикальний» характер у зв’язку з тим, що в традиційних суспільствах з’являються риси модернізації. Наприклад, однією з таких рис стає зниження ролі авторитету віку — більш старший вік батьків, вчителів і т.д. не стає підставою для пошани і наслідування; те ж саме відбувається і у відношенні спорідненості - роль родинних зв’язків знижується. Крім того, соціалізаційні процес йде не тільки в «одну сторону» — від соціалізуючих агентів до тих, що соціалізуються, від старшого покоління до молодшого, але й навпаки — зараз є дані про те, що молоді люди ретранслюють свої власні політичні орієнтації батькам.

Теоретичним відповіддю на запити змінилася соціальної і політичної реальності стала запропонована в 1986 р. Річардом Мерелманом принципово нова модель механізму засвоєння та ретрансляції політичних цінностей і установок. Згідно з його ідеєю «горизонтальної"політичної соціалізації, цей процес являє собою безперервний вибір з широкого числа можливих і конкуруючих між собою образів світу та моделей поведінки, кількість яких постійно збільшується в результаті взаємин між «рівними» учасниками процесу соціалізації на «горизонтальному» рівні. У «горизонтальної» соціалізації відносини між об'єктом і агентами соціалізації добровільні, рівні і тимчасові. Особистість соціалізіруючого об'єкта стає центром моделі, на відміну від моделі «вертикальної» соціалізації, де особистість виявлялася своєрідним кінцем ланцюжка впливів.

Філіп Васбурн вважає, що ці моделі політичної соціалізації слід розглядати не як окремі і протистоять один одному концепції, а як взаємодоповнюючі підходи. Він пропонує наступну модель процесу політичної соціалізації: стадії життєвого циклу, на якій перебуває індивід (дитинство, підлітковий вік, юнацтво, зрілість і старість), і агенти соціалізації (сім'я, в якій виховувався індивід, школа, церква, ЗМІ, сім'я самого індивіда, його робота і політичний досвід) являють собою інтерактивні системи. Між агентами соціалізації існують комплексні взаємини на всіх стадіях життєвого циклу, і відносна значимість кожного з агентів соціалізації може варіюватися від одного періоду життєвого циклу до іншого. Політичні орієнтації індивіда в будь-якій точці життєвого циклу визначаються особистими природними особливостями, періодом життєвого циклу, який переживає людина, її попереднім досвідом соціалізації, а також тим положенням, яке він займає в соціальній структурі. З точки зору Ф.Н. Ільясова, політична соціалізація — «це процес включення індивіда в систему владних відносин і структур. Цей процес має такі складові:

1) інтерналізація соціальних норм, що регулюють владні відносини;

2) соціально-політична орієнтація, первинне фіксування (імпринтинг) образу вождя;

3) вибір «своєї» соціальної групи і політичної позиції;

4) входження в «свою» соціально-політичну групу;

5) засвоєння певних політичних функцій, реалізація політичної поведінки.

Стрижнем політичної соціалізації є збагачення особистості політичним досвідом попередніх поколінь, який виражений в політичній культурі. Політична культура — це сукупність загальноприйнятих ціннісних орієнтацій, переконань і норм політичного життя суспільства. У міру її засвоєння людина все більше адаптується до існуючої політичної системи, стає в змозі активно впливати на неї, тобто дедалі більше робиться суб'єктом політичного життя.

Таким чином, політична соціалізація особистості - це завжди двосторонній процес, у якому особистість, з одного боку, відчуває на собі вплив різного роду політичних суб'єктів, а з іншого боку, у міру соціалізації сама стає в змозі впливати на політичне життя суспільства[4].

II. Абсентеїзм та його причини Абсентеїзм — це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму — свідоме ухилення виборців від участі у голосуванні.

Перші відомості про абсентеїзм з’являються ще у III ст. до н.е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримали жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та тривалої участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходить від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори — це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов’язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій (догана від мера), у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув’язнення на строк від місяця до одного року.

Абсентеїзм представляє собою природно-історичне явище, невід'ємний атрибут політичної системи, побудованої на принципах демократії і свободи. Він є феноменом політичного життя будь-якого демократичного суспільства і правової держави, що вступив на спадну гілку свого розвитку. Широке поширення абсентеїзму, як у країнах класичної демократії, так і тих, які нещодавно вступили на шлях демократичного розвитку, пов’язане з наростанням процесів дисфункціональності в їхніх політичних системах.

Масштаб абсентеїзму і форми його прояву безпосередньо пов’язані з історичними умовами становлення інститутів демократії, з відмінностями у менталітеті народів, з існуванням різних традицій і звичаїв у даному соціумі. Проблема абсентеїзму належить до тих проблем соціологічного пізнання, яка протягом останніх десятиліть перебуває в центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних соціологів, які досліджують процеси, що протікають у політичній сфері життя суспільства. Це пов’язано з низкою об'єктивних і суб'єктивних причин, серед яких, насамперед, необхідно назвати чотири основні.

Перша причина така. Соціальна практика переконливо свідчить, що участь населення в політичному процесі і, перш за все, у формуванні виборних органів влади є умовою успішного функціонування будь-якого суспільства, побудованого на демократичних принципах. Ніхто з учених і політичних діячів, прихильних принципам демократії, не ставить під сумнів той факт, що виключення з активного політичного життя представників певних соціальних груп, збільшення числа тих, хто свідомо дистанціюється від політики, неминуче перешкоджає формуванню структур громадянського суспільства, негативно позначається на ефективності діяльності виборних органів влади.

Практично для всіх, хто займається проблемами політики в науковому і практичному плані, є очевидним, що зростання числа абсентеїстів — це свідчення недосконалості сформованої політичної системи, показник зростання недовіри до демократичних інститутів, індикатор наростання соціальної напруженості в суспільстві. Саме з цією обставиною, перш за все, пов’язаний той пильний інтерес до проблеми абсентеїзму, який демонструють багато хто з вітчизняних і зарубіжних вчених.

Друга причина може бути описана таким чином. Як відомо, однією з характерних рис політичного життя постіндустріального суспільства є різке зниження політичної активності громадян. Зростання числа абсентеїстів фіксується практично в усіх високорозвинених в економічному відношенні країнах, починаючи з Англії і закінчуючи Японією. За даними Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам (Стокгольм, Швеція), що проводив аналіз активності виборців на загальних парламентських і президентських виборах у 163 країнах світу, середньостатистичний показник явки виборців знизився за останні роки з 70 до 64% 3. Таким чином, з відомими допущеннями можна стверджувати, що абсентеїзм став своєрідною «візитною карткою» новітнього часу.

Зростає число абсентеїстів і в Росії, де у виборах різного рівня не бере участь від 40 до 70% потенційних виборців, тоді як наприкінці 80-х — початку 90-х років у виборах депутатів Верховної Ради РРФСР, а потім депутатів першої та другої Державної Думи РФ брало участь більше 85% внесених до списків виборців.

Особливо швидкими темпами зростає число тих, хто не бажає брати участь у виборах структур регіональної влади, голів органів місцевого самоврядування. Сьогодні нерідкі випадки, коли місцевими законодавчими органами приймаються акти, в яких вибори визнаються такими що відбулись, якщо в них взяло участь 20−25% зареєстрованих виборців. Очевидно, що зниження числа громадян, які беруть участь у голосуванні, переводить у практичну площину проблему легітимності влади, яка сьогодні багатьма усвідомлюється як головна проблема сучасного етапу розвитку постіндустріального суспільства. Прикладом можуть служити США, де в 1996 році в президентських виборах взяло участь 43% виборців. З них за Б. Клінтона тоді проголосувало 47% або 23% від чисельності внесених до списків виборців. Це дало привід політичним опонентам Клінтона підняти в Конгресі питання про легітимність його обрання.

Немає необхідності доводити той факт, що політичний діяч, який не одержав підтримки більшої частини населення не може розглядатися як носій законної влади, що зазвичай веде до дестабілізації соціального організму, породжує численні кризові явища. Така третя причина, яка обумовлює значущість теми, винесеної в заголовок дисертаційної роботи.

Четверта причина пов’язана з розробкою проблеми абсентеїзму представниками соціологічної науки. Як показує аналіз ряд аспектів даної проблеми не отримали належного висвітлення в науковій літературі. Зокрема, не вироблена єдина точка зору на природу абсентеїзму; немає чіткого уявлення про головні причини, які змушують індивідів приймати рішення «не брати участь в політиці взагалі» і у виборах зокрема, не сформувалася думка і щодо того, як пов’язаний абсентеїзм з формою правління, з ефективністю діяльності інститутів держави, сім'ї, освіти і т.д.

Головною причиною абсентеїзму є неприйнятність для частини виборців соціального ладу, інституту виборів, відсутність інтересу до політики і потреби займатися політичною діяльністю, а не складність технічного або організаційного порядку, що це стверджує ряд західних авторів.

Виділяють ще дві найважливіші типи причин абсентеїзму:

1) пов’язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов’язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією у державі.

О.В. Лазаренко та О. О. Лазаренко вважають, що абсентеїзм як тип політичної поведінки особи є:

1) рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії;

2) світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення.

Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.

Абсентеїзм є відбиттям прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М. Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов’язують з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків — абсентеїзм.

Є. Головаха, І. Бекешкіна, В. Небоженко пояснюють абсентеїзм виборців менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також «психологією конформізму», панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.

Законодавством ряду держав передбачені певні санкції за неучасть у виборах:

— у Австрії — адміністративний штраф 1000 шилінгів або ув’язнення протягом 4-х тижнів;

— в Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років;

— у Греції та Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі;

— у Бельгії, залежно від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за розмірами штрафи;

— в Італії участь громадян у виборах визнається їх обов’язком, за невиконання якого протягом п’яти років прізвища порушників вносяться до спеціальних списків, які виставляються на загальний огляд.

III. Види політичного абсентеїзму політичний соціалізація абсентеїзм Можна виділити два основних види абсентеїзму: пасивний абсентеїзм — низька політична і правова культура певних верств населення, що породжує байдужість до політичного процесу і відчуження від нього і активний абсентеїзм — результат відмови від участі у виборах з політичних мотивів, наприклад незгоду з винесенням питання на референдум, негативне ставлення до всіх кандидатів на президентських виборах і т.п.

Абсентеїзм є видом електоральної поведінки, яке дуже різноманітне. Останнє проявляється не тільки в участі або неучасть у виборах, але і в ухиленні від голосування, а також у байдуже (конформному) голосуванні, в протестному голосуванні і т.д. Кожна з перелічених вище форм поведінки виборця свідчить про прийняття або спростування цілого комплексу соціальних і політичних норм і цінностей. Електоральна поведінка реалізується в політичних процесах, які розкривають динаміку розвитку та зміни інститутів політичної системи, масштаби участі різних груп населення у політичній діяльності.

Електоральна поведінка — це лише одна з форм політичної поведінки. Електоральна поведінка є не участю у владі, а ціннісно-орієнтаційної діяльністю за вибором певної політичної сили, яка існує у вигляді або політичного інституту або персоніфікованого образу. Ця діяльність розгортається протягом усього свідомого життя людини і не зводиться до поведінки в період виборчої кампанії або в момент голосування.

Концепція обмеженого електорального участі не може бути прийнята для пояснення явища абсентеїзму, тому що явно суперечить базовим принципам демократії, які базуються на активному і максимально широкої участі громадян в управлінні державою за допомогою виборів (референдумів). Відстоюючи точку зору про «небажаність участі у виборах представників деяких соціальних груп», ми неминуче в результаті прийдемо до заміни демократії олігархією або меритократії, які як раз і засновані на участі в політичному житті тільки гідних представників вищих соціальних страт. При подібному підході ставиться під сумнів правомірність ідеї про загальне і рівному участю всіх у справах держави, тобто ідеї базовою для демократії. Функція виборів як механізму формування волі більшості стає сумнівною.

Абсентеїзм — це, перш за все, свідоме ухилення виборців від голосування з політичних причин. Дане поняття за своїм змістом суттєво відрізняється він поняття неучасть у голосуванні, яке широко застосовується соціологами і політологами для опису процесів, що протікають у політичній сфері життя суспільства[3].

Абсентеїзм є показником відчуження громадян від влади і власності, формою політичного протесту проти політичної системи, що, політичного режиму, форми влади, який утвердився суспільного ладу в цілому. Абсентеїзм у своїх крайніх проявах набуває рис політичного екстремізму. Плідним ґрунтом для розширення екстремістських настроїв є соціальні кризи і конфлікти, відсоток порушення демократичних прав і свобод, крах моральних орієнтирів, цінностей та стан аномії.

Політичний екстремізм і абсентеїзм проявляються у середовищі найбільш активної частини населення. Зміна політичної ситуації, — головний напрямок їх діяльності. При перетині чи збігу політичних устремлінь екстремістів і абсентеїстів можливі крайні форми політичних перетворень. Може здаватися, що «мовчазні» і «пасивні» складають в суспільстві меншість, але в певний момент, наприклад на виборах, воно може проявити себе як «мовчазну більшість».

Подання про абсентеїзму як про політичну індиферентності оманливе. Масове розчарування в можливості що-небудь змінити не рівнозначно виснаження діяльного потенціалу. Швидше за все, ми маємо справу зі своєрідною сублімацією політичної активності, з її переходом у латентну форму. Абсентеїзм виборців відображає не неприйняття політики як такої, а відкидання усталених способів політичної дії. Подібна оцінка дозволяє припустити, що при черговому загостренні політичної ситуації або скільки-небудь серйозне повороті до інших способів реалізації політики потенційна енергія мас може трансформуватися в політичну дію.

На активність виборців істотний вплив роблять багато факторів, в тому числі тип виборів, особливості регіону, особливості виборчої кампанії, рівень освіти, тип поселення, тип політичної культури, який домінує в суспільстві, і тип виборчої системи. Рівень участі виборців у голосуванні нижче в країнах, де застосовується мажоритарна чи мажоритарно-пропорційна система способів підрахунку голосів, і вище в країнах з пропорційною виборчою системою.

Практика розвитку політичного процесу в Росії говорить про непередбаченому, а іноді і протилежному очікуванням характер поведінки російського виборця. Проявилася в останні десятиліття XX століття тенденція до ослаблення залежності між соціальним статусом, приналежністю до певної групи і електоральним вибором говорить про те, що немає кореляції між політичним вибором, соціально-професійною приналежністю і соціальним статусом особистості, який здійснює цей вибір. У цьому відмінна особливість розвитку політичного процесу в Росії.

Проблема абсентеїзму є однією з ключових проблем демократії. Стрімке розширення масштабів абсентеїзму в останні роки говорить про нестабільність ситуації в Росії політичної системи. Зниження виборчої активності є, перш за все, виразом розчарування населення в російській виборчій системі, втратою довіри до влади, свідченням наростання протестного потенціалу в різних соціальних групах, нігілістичного ставлення до демократичних інститутів, політичним партіям та їх лідерам.

Список використаної літератури

1. Амелін В.Н. Соціологія політики, — М.:1992.

2. Політологія: Підручник / За ред. М. А. Василика. М.: Гардаріки, 2005.

3. Пушкарьова Г. В. Политический менеджмент, — М.: 2002р.

4. Політичний словник / Головна редакція УРЕ., :Київ. 1976р.

5. Політологія: підручник / Ю. М. Розенфельд, Л.М. Герасіна, Н. П. Осипова, М.І. Панов, О. М. Сахань, О.В. Ставицька// - вид. Право: Харків, 2001р.

6. Політологія — Кирилюк Ф. М. Навчально — методичний комплекс: За ред/ Ф. М. Кирилюка. — К., 2005 р.

7. Політологія: підручник / М. М. Вегеш та ін.; ред. М. М. Вегеш. — 3-тє вид., перероб. і доповн. — К.: Знання, 2008. — 384 с.