Організаційно-правові форми підприємств

Тверській державний университет.

РЕФЕРАТ.

по экономике.

на тему.

«Організаційно правові форми предприятий».

Єрмаков А.В.

Твер 1999.

План.

1. 1. Основні поняття та визначенням. (стор. 2).

1.1. Стосунки між підприємством, і фірмою. (стор. 4).

1.2. Класифікація підприємств. (стор. 4).

2. Організаційно-правові форми підприємства. (стор. 5).

1. Господарські товариства суспільства. (стор. 5).

2.2. Інші організаційно-правові форми. (стор. 9).

3. Укладання. (стор. 11).

4. Глосарій. (стор. 12).

5. Додаток. (стор. 13).

1. Основні поняття і определения.

Ще під другої половини 80-х в ужиток середньостатистичного людини ввійшло таке як виробничий кооператив. Трохи пізніше, вже у пер-вой половині 90-х, лексикон пересічної людини поповнився термінами «товариство», «суспільство з обмеженою відповідальністю», «муніципальне предприя-тие» тощо. буд. Напевно все чули про сумнозвісну фірму АТ «МММ», кото-рая була акціонерним обществом.

Мета цієї роботи — це розібратися, що означають ці терміни, як вони застосовні відповідає дійсності. Діяльність, переважно, наголошується на российс-кую реальність, хоча деякі аспекти економіки країн все-таки затраги-ваются.

У сучасному економіці підприємства (фірми) виробляють основну масу всіх товарів та послуг, які задовольняють потреби населения.

Фірми утворюють економіки сектор підприємств. У ринковій економіці він швидко приймає форму сектора комерційних організацій, чи підприємницького се-ктора. Підприємство зазвичай є обличчям, проте, як буде пока-зано нижче, це твердження який завжди верно.

Юридична особа — це організація, має в власності, хозяйст-венном запровадження чи оперативному управлінні відособлене майно і відповідає за своїми обов’язків цим майном, може від імені отримувати й осущест-влять від імені майнові та особисті немайнові права, нести обя-занности, бути позивачем і відповідачем в суде.

Взагалі, юридична особа — цю унікальну установу, підприємство, фірма, корпорація, що відповідають певним аттрибутам, встановленим законодавством соот-ветствующего держави. Вищенаведене визначення відповідає существую-щему законодавству Російської Федерації. У зв’язку з через участь у освіті иму-щества юридичної особи його засновники може мати зобов’язальні права в от-ношении цього юридичної особи або речові права з його майно. Юридичес-кие особи, в відношенні яких і учасники мають зобов’язальні права, пред-ставляют з себе господарські товариства суспільства, виробничі кооперативы. До юридичних осіб, на майно яких і учасники заслуговують собст-венности чи інше речове право, відносять державні та муніципальні унитар-ные предприятия.

Юридичні особи можуть становити з себе організації, основна мета ко-торых одержання прибутку — комерційні організації, чи їх головна мета не свя-зана з витяганням прибутку — некомерційні организации.

Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть со-здаваться у вигляді господарських товариств та наукових товариств, виробничих коопера-тивов, державних підприємств і муніципальних унітарних підприємств, т. е. у вигляді осіб, проти яких їх засновники мають майнові і зобов’язальні права.

Підприємства (фірми), що є основою підприємницького сектора, є самостійні господарські одиниці різних форм собствен-ности, объединившие економічні ресурси реалізації комерційної дея-тельности. Під комерційної розуміється діяльність із виробництву товарів хороших і ока-занию послуг для третіх осіб, фізичних і юридичних, які мають приносити підприємству комерційний зиск, а саме прибыль.

Підприємство — це окрема економічна виробнича одиниця (субъ-ект), яка має і призводить виробництво товарів хороших і услуг.

Фірма — економічна господарська одиниця, має право собст-венности і хозяйствования.

Фірма може самостійно приймати рішення, вона реально використовує фак-торы виробництва виготовлення й законність продажу продукції, і навіть прагне полу-чению максимальної прибыли.

1.1. Стосунки між підприємством, і фирмой.

У російської економіці прийнято розглядати терміни «підприємство» і «фи-рма» як синонімів, це який завжди відповідає действитель-ности. У за-рубежной практиці ці поняття розрізняють. У світі предпрятие необов’язково яв-ляется собственником.

Стосунки між підприємством, і фірмою можуть складатися різними пу-тями:

1) Фірма хіба що «тиражує» оптимальний тип підприємства різними территори-ях. Підприємство може накопичувати капітал та вкладати їх в вже освоєний про-изводство, а створення дочірніх, залежних товариств, філій тощо. д.

2) Фірма утворюється шляхом інтеграції (об'єднання) підприємств (добровільне злиття, поглинання, скуповування акцій тощо. д.).

Конкретні шляху реалізації відносин: а) горизонтальна інтеграція, тобто об'єднання підприємств, які произво-дят одна частка продукції, цим частка фірми над ринком цього виду товару увели-чивается; б) вертикальна інтеграція, тобто об'єднання виробництв, які перебувають у різних стадіях технологічного процесу; в) конгломерат, так звана диверсифікація капіталу, тобто об'єднання виробництв, які пов’язані одне з другом.

У цьому роботі терміни «підприємство» і «фірма» спрощення прийнято вважати синонимами.

1.2. Класифікація предприятий.

Підприємницький сектор національного господарства зазвичай містить дуже багато підприємств, які можна для зручності, для певних це-лей економічного аналізу, згрупувати за певним ряду ознак. Наибо-лее поширеними є угруповання, класифікації, за формами собствен-ности, за величиною, характером діяльності, по галузевої спеціалізації, по до-минирующему чиннику виробництва, по правовому статусу.

З двох основних параметрів — числа працівників для підприємства і объ-ема виробництва (продажів), за величиною підприємства можна розділити на малі, сред-ние і крупные.

У Російській Федерації найбільше поширені малі підприємства: ними припадає близько 60 відсотків від загальної кількості російських підприємств. У раз-ных країнах мале підприємство визначають різним чином. За законом «Про госуда-рственной підтримці малого підприємництва Російській Федерації» від 14 червня 1994 року в країні до них відносять ті, де середня кількість працівників вбирається у певних показників: для роздрібної торгівлі, і побутового обслу-живания цей показник становить 30 людина, для оптової торгівлі він дорівнює 50 чоголовекам, для науково-технічної галузі і сільського господарства — 60 людина, для строи-тельного бізнесу й у промисловості вона становить 100 человек.

2. Організаційно-правові форми предприятия.

Організаційно-правова форма підприємства є просто форма юридичної реєстрації підприємства, що створює цього підприємства певний правової статус.

По правовим статусом (организационно-правовым формам) підприємства можна розділити на: господарські товариства суспільства, виробничі кооперати-вы, державні та муніципальні унітарні підприємства, індивідуальних пред-принимателей без утворення юридичної лица.

З усіх типів підприємств (фірм) у Росії найпоширеніші хозяйст-венные товариства суспільства, тому від початку розглянемо ці типы.

2.1. Господарські товариства общества.

Дані форми можна підрозділити на :

Повне товариство — це товариство, учасники якого (повні това-рищи) відповідно до ув’язненим з-поміж них договором займаються предприни-мательской діяльністю від імені товариства несуть відповідальність з його обя-зательствам що належить їм имуществом.

Управління підприємницької діяльності повного товариства осуще-ствляется за загальним згоди всіх учасників. Кожен учасник повного товари-щества зазвичай має вони одностайно під час вирішення будь-яких питань спільною для со-брании. Учасники повного товариства солідарно несуть субсидиарную ответствен-ность своїм майном за зобов’язаннями товариства. Т. е. фактично це утвер-ждение означає необмежену відповідальність товарищей.

Повні товариства поширені переважно у сільському господарство і сфері послуг; зазвичай вони преставляют собою невеликі за величиною підприємства міста і їхня діяльність контролювати досить просто.

Товариство на вірі (командитне товариство) — товариство, в кото-ром поруч із учасниками, здійснюють від імені товариства предпринимате-льскую діяльність й відповідають за зобов’язаннями товариства своїм имущест-вом (повними товаришами), є чи кілька участников-вкладчиков (ком-мандитистов), яких зазнають ризик збитків, що з діяльністю товариства, не більше сум внесених ними вкладів і беруть участі у виконанні то-вариществом підприємницької деятельности.

Ця організаційно-правова форма підприємства й у більш кру-пных підприємств завдяки можливості залучення значних фінансових ресурсів через фактично необмежена кількість коммандитистов.

Суспільство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — засноване одним або кількох особами суспільство, статутний капітал якого розділений частки опре-деленных установчими документами розмірів; учасники суспільства з обмеженою відповідальністю не відповідають з його зобов’язанням і несуть ризик збитків, що з діяльністю суспільства на межах вартості внесених ними вкладов.

Статутний капітал суспільства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його. Ця організаційноправова форма распрост-ранена серед малих і середніх предприятий.

Суспільство з додатковою відповідальністю — засноване однією або кількома особами суспільство, статутний капітал якого розділений частки определе-нных установчими документами розмірів; учасники такого суспільства солідарно несуть субсидиарную відповідальність з його зобов’язанням своїм майном в оди-наковом всім кратному розмірі до вартістю, їм вкладів, визначеному учредитель-ными документами суспільства. При банкрутство однієї з учасників його ответствен-ность за зобов’язаннями суспільства розподіляється між рештою учасників пропорційно їх вкладах, якщо інший порядок розподілу відповідальності не передбачено установчими документами суспільства. Т. е. фактично суспільство з дополнительной відповідальністю представляє з себе гібрид повного товариства суспільства з обмеженою ответственностью.

Переваги товариств полягають у следующем:

1) товариства легко організувати, т. е. практично просто полягає со-глашение між учасниками немає і особливих бюрократичних процедур;

2) економічні, зокрема, матеріальні, трудові, фінансові возмож-ности підприємства значно увеличиваются;

3) з’являється можливість високої спеціалізації учасників товари-щества під управлінням через великі числа участников;

4) Російській Федерації дане перевагу використовувати неможливо: у деяких західні країни в оподаткуванні декому фірм мало-го бізнесу робиться виняток — є юридичних осіб, але податки платить фірма, та її власники через індивідуальний прибутковий налог.

Недоліки ж подібних організаційно-правових форм, котрі з перших етапах створення фірми який завжди видно, виявляється у наступних моментах:

1) учасники товариства який завжди однозначно розуміють мети діяльності підприємства міста і кошти досягнення цього, т. е. учасники може проявитися несумісність у сфері і, коли потрібно буде действо-вать з усією рішучістю, учасники або будуть бути бездіяльними, чи їх політика буде такою неузгодженої, що ця неузгодженість может призвести до збитків, або навіть до банкрутства фірми, причому небезпечнішою всього неузгодженість по головним вопросам;

2) фінансові ресурси обмежені при розвитку підприємства, і це ограниче-нность Демшевського не дозволяє повністю розкрити потенціал компанії, адже развива-ющееся справа потребує нових капиталовложений;

3) виникають проблеми визначення заходи кожного в доході чи збитку фир-мы, складно поділяти, образно висловлюючись, «нажите разом имущество»;

4) існує певна непередбачуваність подальшої діяльності фірми після виходу з її постраждалого учасника даного товариства зза деяких пунктів чинного законодавства: «Учаснику, вибулому з пол-но го товариства, виплачується вартість частини майна товарищест-ва, відповідної частці цього учасника в спільному капіталі…» (Стаття 78, п. 1, ДК РФ), «Учасник суспільства з обмеженою ответственнос-тью вправі у час вийти з акціонерного товариства… У цьому йому мусить бути виплачена вартість частини майна, що відповідає її частці в устав-ном капіталі общества…».

(Стаття 94, ДК РФ): зазвичай більшість та-ких фірм просто розвалюються у цій ситуации;

5) згаданий недолік характерний лише товариств: існуюча неограниченная відповідальність, багато хто учасник несе ответстве-нность як за якісь свої управлінські рішення, але й рішення всього товариства чи іншого участника.

Акціонерне суспільство (АТ) — суспільство, статутний капітал якого розділений на певна кількість акцій; учасники акціонерного товариства (акціонери) не отве-чают з його зобов’язанням і несуть ризик збитків, що з діяльністю общест-ва, не більше вартості їхніх акцій. Акціонери, в повному обсязі оплати-вшие акції, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями акціонерного обще-ства не більше неоплаченої частини вартості їхніх акций.

Відкрите товариство (ВАТ) — суспільство, учасники якого могут відчужувати свої акції без згоди інших акціонерів. Таке акцио-нерное суспільство вправі проводити відкриту підписку на випущені їм акції та їх продаж за умов, встановлюваних законом й іншими правовими акта-ми.

Відкрите товариство зобов’язане щорічно публікувати для загального відомості річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і убытков.

Закрите товариство (ЗАТ) — суспільство, акції якого распреде-ляются лише з боку його засновників чи іншого заздалегідь певного кола осіб. Те-яке суспільство немає права проводити відкриту підписку на випущені їм акції чи іншим чином пропонувати їх задля придбання необмеженому колу лиц.

Акціонери закритого акціонерного товариства мають право придбання акцій, які й інші акціонери цього общества.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальною вартості ак-ций даного акціонерного товариства, які придбали акціонери. Вищим органом управління акціонерного товариства є загальне зборів акціонерів. Збори ак-ционеров може робити призначення рада директорів з її головою у разі, коли загальна кількість акціонерів перевищує 50 человек.

Переваги даної організаційно-правовою форми полягають у следую-щем:

1) є можливість мобілізації значних фінансових ресурсів, наприклад, лише у США близько 100 млн. людина володіють акціями различ-ных акціонерних обществ;

2) є можливість швидкого перетікання фінансових коштів з од-ний галузі другую;

3) існує право вільної передачі й продажу акцій і цього права обеспе-чивает існування компанії незалежно від різних змін соста-ва акціонерного общества;

4) відповідальність акціонерів обмежена, т. е. власники акцій ризикують у разі банкрутства даного акціонерного товариства лише тієї сумою, ко-торая була заплачено купити акцій, фактично кредитори можуть предъ-явить позов не акціонерам як фізичних осіб, а самої ж компанії як юри-дическому лицу;

5) з’являється поділ функцій володіння і управления.

До вад даної організаційно-правовою форми можна віднести следую-щие моменты:

1) є певні складності при реєстрації статуту акціонерного об-щества, такі як тривалі согласовывания, різні бюрократичні процедури, наприклад, випуск акций;

2) з’являються сприятливі змогу фінансових зловживань, т. е. може бути, наприклад, випуск акцій, нічим не забезпечених, не имею-щих жодного реального стоимости;

3) у зв’язку з виплатами з акцій дивідендів виникає ситуація подвійного на-логообложения, коли вперше оподатковується дивіденд як частину прибутку акціонерного товариства, тоді як у вдруге дивіденд оподатковується нало-гом як особиста прибуток власника акции;

4) при великому числі акціонерів виникає ситуація, коли він значитель-ная частина акціонерів мало контролює діяльність ради ди-ректоров, і власники акцій зацікавлені у максимальних дивіденди, а менеджери всіляко намагаються їх зменшити, щоб пустити ці гроші в господарський оборот, ця ситуація склалася випадках із звичайними акціями, коли рада директорів компанії приймають рішення розмір дивіденда, т. е. вирішує, яку частка прибутку виплатити власникам акцій, а яку частина впустити їх у оборот; що стосується префакциями (привілейованими акціями) — одна з переваг цього виду акцій у тому, що дивіденд по префакциям фіксований і встановлюється під час випуску акцій — ця ситуація менш жорстка, і з звичайними акціями: при виплаті дивідендів дивіденди по префакциям виплачуються насамперед, ще, по существующе-му російського законодавства завдяки їхній достатньої на виплату по префцакциям дивідендів прибутку товариство немає права отка-зывать власникам цього виду акцій у виплаті дивидендов.

До ситуації з подвійне оподаткування існують різноманітні підходи. У принципі так, їх можна згрупувати так: а) не та частина прибутку, яка розподіляється між власниками акцій і владілками компанії оподатковується і повному обсязі, т. е. вперше фірма як юридична особа платить податку з прибутку, а вдруге власник як фізична особа платить прибутковий податок з дивіденда; що ситуація й у Росії, США, Швейцарії, Швеции,.

Нидерландов; б) підхід зниження оподаткування лише на рівні акціонерного товариства: распределяемая прибуток або оподатковується по зниженою ставки податку з прибутку фірми (така сиситема чи діє у Германии,.

Японії), або частково звільняється з оподаткування (така система налогообложения працює у Фінляндії); в) підхід зниження оподаткування лише на рівні власників акцій: распределяемая прибуток оподатковується так, коли або акціонерів годинутично звільняють сплати податку дивіденди, причому звільнення залежить від того, обкладали чи компанію податком з прибутку чи ні підбная система чи діє у Канаді, Данії), або діє так званий до податкового кредиту, т. е. той податку з прибутку, який сплатила компанія, почасти береться до стягування податку з акціонера (така система чи діє у Великобританії, Франції); р) підхід повного звільнення распределяемой прибуток від налогообложения або лише на рівні акціонерного товариства (таку систему чи діє у Греции), або лише на рівні власників акцій (даний підхід до оподаткування поширений Австралії, Італії, Финляндии).

Організаційно-правова форма акціонерного товариства поширена серед досить великих підприємств, т. е. серед тих підприємств, у яких є велика потреба у значних фінансових ресурсах.

2.2. Інші організаційно-правові формы.

Виробничий кооператив (артіль) — добровільне об'єднання громадян основі членства для спільної виробничої чи іншого господарської деятель-ности (виробництво, переробка, збут промислової, сільськогосподарської та інший продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших ус-луг), заснованої з їхньої особистому трудовому і іншому участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків. Законом і установчими документа-ми виробничого кооперативу може бути передбачене що у його деятель-ности юридичних. Виробничий кооператив є комерційної организацией. Установчим документом виробничого кооперативу по суті є його статут, який стверджує загальні збори його членів. Майно, кото-рое є власністю виробничого кооперативу, ділиться на частини (паї) його членів відповідно до статутом цього підприємства. Виробничий коопера-тив немає права випускати акції. Член виробничого кооперативу має вони одностайно після ухвалення будь-яких рішень загальним собранием.

Унітарна підприємство — комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене з ним власником майно. Майно унитар-ного підприємства є неподільним не може бути розподілено за депозитними вкладами (до-лям, паях), зокрема між працівниками предприятия.

У Російській Федерації у вигляді унітарних підприємств може бути створено лише державні та муніципальні підприємства. Вони управляють, але з володіють закріпленим по них державним (муніципальним) майном. Підприємство називається федеральним казенним підприємством, якщо воно управляється государстве-нными органами (т. е. грунтується на праві оперативно керувати федеральним иму-ществом).

Індивідуальний підприємець (ИП) без утворення юридичної чица, є котра фізичною особою, є й організаційно-правова форма пред-приятия, наприклад, селянське (фермерське) господарство є підприємством, осу-ществляющее підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, яке глава визнається підприємцем з моменту державної реєстрації речових кре-стьянского (фермерського) хозяйства.

Переваги даної організаційно-правовою форми полягають у следую-щем:

1) підприємство легко зареєструвати, бюрократичні процедури незначи-тельны;

2) власник підприємства має повної свободою дій зі порівнянню з товариствами чи товариствами і те що дохід підприємця не-посредственно залежить від цього, наскільки успішно він чи діє у області бізнесу, в такий спосіб, з’являється стимул до ефективної ведення бизне-са;

3) досить низькі проти юридичних осіб ставки налогооб-ложения: підприємець не платить податку додану вартість (ПДВ), податку з прибутку тощо., вона платить лише індивідуальний подоход-ный податок, яка ставиться до прогресивним податках (нинішній мо-мент ставка у ній становить від 12% до.

45% - максимальна ставка при річному доході понад 300 тисяч карбованців, щоправда є серйозне занепо-коєння, що з реаліях існуючої економічної системи з урахуванням інфляції максимальна ставка цього податку призведе до наступній ситуації: практи-чески всі прошарки населення, включаючи й ті, чий дохід нижче від прожиткового мини-мума, оподатковуватимуться по максимальної ставке).

До вад ж можна віднести такі моменты:

1) існує велика обмеженість фінансових ресурсів: зазвичай фінансів одного підприємця недостатньо, щоб почати бізнес, а вже у тому, щоб розширювати вже розпочату справу; наприклад, предприни-матель може позичку у банку, але у нинішньої економічної ситуації в взяти кредит у банку може лише те підприємець, який має «блат», т. е. знайомих в правлінні чи раді директорів банку, а частіше усе-го непросто якогось знайомого з правління, а знайомого председате-ля цього правління тому, що нинішній економічної обстановці ніяких юридичних гарантій те, що ти повернеш кредит, просто нет.

Це виводить початківця свою справу підприємця в практично безнадійну ситуацію. У банку можна взяти позичку під заставу майна, але ці до початкуючому підприємцю не належить, оскільки з угодами ти-па, як під заставу беруть житло, банки намагаються зв’язуватися через прак-тически відсутності можливості конфіскувати на нього має значення погашення позики. Проблема обмеженості фінансових ресурсів загострюється і те, що існує певний так званий поріг ефективності, т. е. мінімальний розмір бізнесу (себто обсягу обігу субстандартні та капіталу), нижче цього порога підприємницька діяльність становит-ся часом непросто невигідною, неефективною, а й нежиттєздатною. Цей поріг фахівці оцінюють по-різному, але у будь-якому разі лік охочих іде упродовж десятків тисяч доларів. Як відомо, для підприємця одне з гострих проблем у тому, щоби стабільну, устойчи-вую зв’язку з постачальниками, необхідність мати надійне постачання. Пре-дприниматель часто відчуває з постачанням значні труднощі, тоді як середніх розмірів підприємство, що випускає аналогич-ную продукцію з постачанням не відчуває практично ніяких проб-лем;

2) існуючі відносини з владою: підприємці їй не довіряють практически ніякої підтримки з боку властей;

3) одній з проблем, з якою зіштовхується сьогодні підприємець являет-ся проблема відсутності в нього будь-якого професіоналізму: не знає, що таке бізнес, що таке бізнес-планування; він, можливо, й чула про бізнес-плані, можливо бачив її, але зазвичай немає найменшого уявлення у тому, як він складати; наприклад, проти техниче-скими навичками набагато менше людей має певними позна-ниями в західних областях обліку, організації, управління чи маркетингу; в основ-ной основному люди й не представляють всіх труднощів, із якими їм при-дется зіштовхнутися при починанні бізнесу, повному обсязі, але якщо все-таки мають уявлення, їх чекає, вони однаково не знають, як справитися з цими проблемами. В багатьох підприємців немає такого поняття «як підприємницька етика, наприклад при распростране-нии удаваної інформації підприємець несе практично ніякої от-ветственности, т. е. фактично може видавати реклами будь-яку инфор-мацию, підприємці так би мовити, роблять гроші всілякими і неможливими способами;

4) вона з труднощів при реєстрації даної організаційно-правовою форми ось у чому: іноді дуже важко вибити ліцензію на ли-цензируемый вид деятельности;

5) іще одна недолік у тому, що таке відповідальність індивідуального підприємця необмежена, т. е. підприємець ризикує усім своїм майном, на відміну акціонерів, що ризикують лише активами фірми, а чи не своїм имуществом.

3.

Заключение

.

Отже, у цій роботі коротко було розглянуто сучасні організаційно-правові форми підприємств у Російської Федерації, деякі переваги та не-достатки правових форм.

Кожна з вищерозглянутих організаційно-правових форм має пре-имущества й недоліки, виникає запитання: яку правову форму вибрати? У услови-ях ринкової економіки та нынедействующего законодавства (див. статтю Конститу-ции 34, п. 1 Російської Федерації на право використання своїх здібностей для осу-ществления економічної діяльності) кожен підприємець добровільно мо-же вибирати той чи інший організаційноправову форму предприятия.

Глоссарий.

Речове право — це суб'єктивне громадянське право, об'єктом которо-го є річ. Різновид майнові права. Обличчя, що має вещ-ным правом, здійснює його самотужки, не вдаючись при цьому до содействию інших. Власник речі володіє, має і розпоряджається нею на власний розсуд не більше, встановлених законом. Речове право — це абсолютне право, тобто її захищається проти будь-якого порушника цього права. Це означає, що всі і кожен зобов’язані утриматися від порушення речового права даної особи, а власник, своєю чергою, вправі вимагати від усіх і кожного припинення дій, які перешкоджають його речового правничий та відновлення у натурі порушеного права, т. е. повернення ве-щи (див. ВІНДИКАЦІЯ), якщо вона вибула з Його володіння. Такі позови именуются вещно-правовыми, на відміну зобов’язального позову про відшкодування збитків разі, коли зажадати річ у натурі неможливо (див. РЕЧОВИЙ ПОЗОВ). Громадянське законодавство низки країн Європи, наприклад ФПГ і Швейцарії, відносить до речовому праву право власності, заставу, право застройки на ділянці, що належить іншій юридичній особі, деякі сервиу-ты та інших. (Див. також УЗУФРУКТ.).

Громадянські права — це вид правами людини, до складу якого самі основ-ные, які його гідне існування — як фізичне, і психологічне, моральне, духовне, дозволяють відчувати вільною в самої повсякденного життя (під собою підстави, захист з боку держави, свободу від насильства, декларація про вільний рух, на «въезд-выезд », принцип презумпції невинності і т.п.).

Диверсифікація (diversification) — вкладення капіталу різні види цінних паперів і ком-пании, працюють у різних областях.

1. Одночасне розвиток багатьох які пов’язані друг з одним видів производ-ства, розширення асортименту вироблених виробів і кількості сфер деятель-ности фірми на ринках нова продукція, не пов’язаної з основною произво-дством фирмы.

2. Розсіювання інвестицій і випадкових ризиків з допомогою інвестування на: а) різні компанії, займаються різноманітної предпринимательсдідька лисого діяльністю; б) в цінних паперів компанії, але що є власником акцій других компаній; в) до соціальних фондів, мають портфель різних цінних бумаг.

Майнові права — це суб'єктивні права учасників правоотношень, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а і з тими матеріальними (майновими) вимогами, які візникают між учасниками громадянського обороту щодо розподілу цього майна, і обміну (товарами, послугами, роботами, цінними паперами, грішми і др.).

Зобов’язальне право — це сукупність цивільно-правових норм, регулюючих зобов’язання; вона становить розділ Цивільного кодек-са Російської Федерації і складається із загальної й особливої частин. Загальна частина включає визначення зобов’язання, норми забезпечення виконання зобов’язань та ін. Норми особливою частини зобов’язального права регулируют окремі види обязательств.

Оперативного управління право — особлива різновид речових прав в граж-данском законодавстві Російської Федерації. За обсягом правомочий значитель-но поступається праву власності та права господарського ведення. У відповідність до Цивільним Кодексом Російської Федерації суб'єктами права оперативного управ-ления може лише казенне підприємство й нам учреждение.

Субсидиарная відповідальність — це з видів громадянської ответственности; це додатковий відповідальність осіб, які поруч із должніком відповідають перед кредитором за належне виконання зобов’язання в випадках, передбачені законами чи договором.

Используемая під час написання реферату литература.

1. Банківська справа / під ред. проф. Колесникова В.І., М. «Фінанси і статистика», 1996, 477 с.

2. Цивільний Кодекс РФ (частини 1 і 2), М., 1996, 560 с.

3. Макконел К. Р., Брю С. Л.: принципы, проблемы й відкрита політика, в 2-х т. / т.1, М.,.

1993,399 с.

4. Нікітов А. Мале підприємництво у ринковому інтер'єрі Росії /.

Діалог, № 2, 1995, 30 — 42 с.

5. Економіка / під ред. доц. Булатова О. С., М., 1997, 786 с.