Образ митця у романі М.Булгакова Майстер і Маргарита

Тема митця у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита».

" З усіх письменників 20-х — 30-х рр. ХХ століття, напевно, Михайлом Булгаковим найбільшою мірою зберігається у російській громадській свідомості. Зберігається й не так своєї біографією, з якої згадують зазвичай його листи Сталіну та єдиний телефонна розмова з тираном, скільки своїми геніальними творами, головний із яких — «Майстер і Маргарита ». Кожному в наступному поколінні читачів роман відкривається новими гранями. Пригадаємо хоча б «осетрину другий свіжості «, прийде на розум сумна думку, що вічно у Росії всі другий свіжості, все, крім літератури. Булгаков це саме блискуче довів » , — отако кількома словами Борис Соколов, відомий дослідник творчості Булгакова, зумів показати, який внесок вніс письменник в російську й світову литературу.

Слово «майстер» невипадково винесено Булгаковим в заголовок його знаменитого роману «Майстер і Маргарита». Він справді є одним із центральних постатей булгаковського твори. Майстер — історик, сделавшийся письменником. Майстер — людина талановитий, але дуже непрактичний, наївний, боязкий в життєвих справах. Він написав її геніальний роман про Понтии Пілаті і належав до групи, що роман цей буде комусь потрібен, що його друкувати і читати уже тому, що це добра роман. Причому у свої справи, на свій роман він вкладає всю душу, і коли виявляється, що праця його нікому не потрібен, крім лише Маргарити, що він викликає лише озлоблення і нападки критиків, для Майстра життя втрачає всякий смысл.

Майстер — багато в чому автобіографічний герой. Його вік в момент дії роману («людина приблизно тридцяти максимально восьми років ») — це у точності вік Булгакова у травні 1929 року. Газетна кампанія проти Майстра й його роману про Понтии Пілаті нагадує газетну кампанію проти Булгакова та її повісті «Фатальні яйця », п'єс «Дні Турбіних », «Біг », «Зойкина квартира », «Багровий острів «і роман «Біла гвардія » .

Доля Майстра складається під впливом різноспрямованих могутніх сил, кожна з яких намагається захопити його з собою. Божественної волею йому подарований письменницький талант, що робить безвісного працівники музею Майстром. Працюючи над своїм твором про «жорстокому п’ятому прокуратора Іудеї вершнику Понтийском Пілаті», Майстер тим самим виконує заповіт Бога. Але живе він у світі, де злі, вульгарні, недоумкуваті нікчеми прийшли до влади, де, по чудовому визначенню Булгакова, «що хто кинеш, нічого немає». У світі божественний дар Майстра виявляється під забороною чимось дуже небезпечна. Майстер — людина, не створений до тієї жорстокої боротьби, яку його прирікає суспільство. Він не розуміє, що, ставши письменником, він цим перетворюється на конкурента латунских-берлиозов, нездар і демагогів, котрі захопили «літературну ниву» і вважають її своєї законної годівницею, своєї вотчиною. Вони бездарні і тому ненавидять будь-якого талановитого конкурента. Вони пристосуванці і негідники, і тож сьогодні в них страшну злість викликає людина внутрішньо вільний, людина, який свідчить тільки те, що він думає. І вони намагаються її ліквідувати. Це дуже природно, і може бути інакше, але Майстер цього розуміє. Він до всього готовий. Ненависть і злість них його пригнічує. До цього додається відчуття безвиході, непотрібності своєї справи, його роману. І був у відчаї, сломался.

Проте Майстер був єдиним у Москві людиною, вибравши вірний шлях. Він вирішив служити великому, божественному мистецтву, не став писати на замовлення, у тому, «які можна». Але його непристосованість і слабкість було неможливо не зашкодити його ідеалах. Не дивно, що Майстер, відчувши безпорадність і свою непотрібність, з власної волі входить у клініку для душевнобольных.

«Я більше немає жодних мрій і також немає, — каже він Воланду, — ніщо мене навколо не цікавить, крім неї, мене зламали, мені нудно, і це хочу втручатися в підвал». «А ваш роман, Пілат?» — «Він ненависний, нього, вельми багато відчув через него».

Та постає запитання: чи міг головним героєм вступити інакше? Безумовно, міг. Майстер міг продовжити свою боротьбу або ж, якщо вона сама відкинув свій роман, знаходила іншу мету у житті. Його вчинок лише посилила душевні страждання та її самого, і зриви Маргарити. Він зненавидів і роман, і себе самого.

Булгаков не погоджується з Майстра й вважає, що його герой не заслужив світла. Та все ж після зустрічі з Воландом автор дає шанс своєму герою завершити справу своєї життя словами: «Вільний! Вільний! Він прагне тебя!».

Приклад долі Майстра Булгаков у своїй романі поміщає найважливіші йому думки, судження і міркування місці художника, творчої особи у суспільстві, у світі, про його взаємостосунках з владою та своєї совістю. Булгаков дійшов висновку у тому, що митець ні брехати ні собі іншим. Художник, який бреше, над ладу зі своїми совістю, втрачає всяке декларація про творчество.

У зв’язку з цим постать Майстра у романі неоднозначна: він є внутрішньо послідовним, але водночас він не бачить сил творити землі, брехливе погоджуючись чи наполегливо опираючись існуючої громадської моралі, його творчості позбавлене компромісів, й тому він «не заслужив світла, але заслужив спокій». І саме Воланд та її почет відновлюють справедливість стосовно Майстру, роблячи його рукописи «негорящими», що означає, на думку самого Булгакова, що тільки справжнє творчість бессмертно!

Для листів: [email protected].