Форми співучасті та види співучасників у злочині

ЗМІСТ.

ВСТУП стр.

РОЗДІЛ І.

Поняття та ознаки співучасті у злочині 5.

1. Поняття співучасті 5.

2. Про «єкти ознаки співучасті 6.

3. І Суб «єктивні ознаки співучасті 8.

РОЗДІЛ ІІ.

Форми співучасників у злочині 11.

1. Проста форма співучасті 11.

2. Складна форма співучасті 12.

3. Співучасть без попередньої змови 13.

4. Співучасть із попередньою змовою 14.

5. Злочинна організація 15.

РОЗДІЛ ІІІ.

Види співучасників у злочині 20.

1. Виконавець 20.

2. Організатор 21.

3. Підмовник 21.

4. Посібника 22.

ВИСНОВКИ 24.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26.

ВСТУП.

Забезпечення захисту інтересів громадян й держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, котрі зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розробка інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, 1 особливо це стосується запитання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, годиною диктує правила гри владним структурам.

Проте в радянський період було б заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану й професійну злочинність й, починаючи із 1960 року із нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як «злочинні угруповання », «кримінально-злочинні формування », «злочинець у законі «та ін. А таке послаблення боротьби із організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворений, зміцненню структурних зв «язків на чолі із «злочинними авторитетами », котрі найпослідовніше поширювали й пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу. Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносив, як стверджують деякі вчені, а про «єктивний наслідок цого попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, котрі заговорили українською у «язані із розвитком самого суспільства в якому вон існує.

На даний годину спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки й так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні «вимагачі «своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особини, побутові послуги, в згодом й складніші - залякування чи Фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції. 3 «явилася нова форма співучасті - організоване злочинне угрупування, що на Заході носити назву «мафія ». Тому найближчим годиною необхідно внести деякі доповнення до кримінального кодексу, що стосуватимуться визначення злочинного угрупування та особини його керівника, що має суттєві відмінності від наявного в КК визначення особини організатора злочину (див. далі).

Отже, розробка інституту співучасті на даному етапі розвитку Української держави має суттєве значення. Дана праця має на межі систематизувати вчення різних вчених, що займалися розробленням інституту співучасті, в єдину закінчену роботу, в саме: визначити поняття співучасті, її органи, форми та види співучасті.

РОЗДІЛ І.

Поняття, .ознаки та форми співучасті в злочині.

1. Поняття співучасті.

Злочин може бути скоєно як однією особою, то й декількома, що діють в співучасті. Інститут співучасті дає можливість вирішити запитання: кола осіб, котрі можуть й повинні нести відповідальність за спільно скоєний злочин, а також встановлення підстав й між відповідальності цих осіб; співставлення суспільної небезпеки винних із врахуванням характеру й ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців,.

Співучасть в злочині розглядається як особлива Форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків более високим ступенем суспільної небезпеки. Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного й того ж злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при попередній змові про злочинну діяльність, не лише можуть полегшити скоєння злочину, але й і дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду суспільний підноси нам, забезпечити більшу латентність /скритність/ злочину й містять небезпеку для злочинця бути відкритим й покараним. 1].

Підвищена небезпека злочинної діяльності при співучасті особливо проявляється, коли йде мова про злочини скоєні неповнолітніми.

Вперше в кримінальному законі визначення поняття співучасті було б дано в Основах кримінального законодавства СРСР й нині відображається в ч.1 ст. 19 КК України: Співучастю визначається — спільна доля двох чи понад осіб у вчиненні злочину. Співучасть у злочині, в более повному її розумінні, — це умисна спільна доля двох чи понад осіб у вчиненні одного й саме його злочину.

У багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визначається найбільш небезпечною нормою злочинної діяльності чи виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, — бандитизм /ст- 69 КК/ масові безпорядки /ст-7І КК/, а також злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб /ст.81−84 КК/. 2] У багатьох випадках скоєння злочину в співучасті визначається законом /ч.2 ст. 41 КК/ обставиною, ще обтяжує відповідальність.

При оцінці впливу співучасті на ступінь небезпеки злочину необхідно враховувати, що спільність дій співучасників в ряді випадків підвищує його суспільну небезпеку. разом із тім співучасть неоднорідна за шкідливістю складників її дії й за небезпекою особливості співучасників. Серед них зустрічаються активні організатори й підмовники, а частіше — пасивні суб «єкти втягнуті в злочин через недостатню свідомість[3].

Отже, співучасть — це особлива форма скоєння злочину умисно двома й понад особами, що має вищий ступінь суспільної небезпеки.

І.2.Об «єктивні ознаки співучасті.

Визначення співучасті включає дві про «єктивні ознаки співучасті:

І/ доля в злочині двох чи понад осіб,.

2/ СПІЛЬНІСТЬ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ.

Найменше число винних при співучасті - дві особини, їхні обов «язковими юридичними ознаками є: досягнення віку, із якого наступає кримінальна відповідальність. Взаємодія винного в процесі скоєння небезпечного діяння із неосудним чи із малолітнім не створює співучасті, оскільки не виникає спільного умисного посягання двох й понад осіб на охоронювані кримінальним законам суспільні відносини. Використання в злочинних цілях особини, котра не може керувати своїми вчинками, розцінюється як посереднє виконання злочину.

Обов «язкова ознака співучасті - спільність діянь винних. Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь двох й понад осіб, Єдиний їм злочинний наслідок, причинний зв «язок між діянням шкірного співучасника й загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно заговорили українською у «язані й практично проявляються в нерозривному зв «язку. 4].

У про «єктивній стороні співучасті розрізняються таким чином два різновиди про «єктивних зв «язків: зв «язок між діями співучасників й зв «язок між діями шкірного й загальним злочинним результатом. Значення їм дій окремого співучасника неоднакове. У першому випадку коні - умова посягання інших осіб, е іншому — частина загальної заподій злочинних наслідків.

Кожен співучасник злочину в певній мірі допомагає здійсненню намірів інших співучасників. Алі він не викликає невідворотньоЇ дії, оскільки співучасник по своїх волі вирішує, чи брати йому доля спільному злочині" Міх співучасниками існує взаємообумовлюючий зв «язок, тобто така про «єктивна залежність, при якій дії співучасника одного служать умовою дій іншого.

Найбільш значний елемент спільності скоєння злочину — причинний зв «язок між дією шкірного співучасника й загальник для співучасті злочинним результатом. Причинний зв «язок в даному випадку означає таку про «єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за годиною передує настанню наслідків й закономірно, невідворотньо викликає його, 3 вказаного зв «язку за годиною випливає, що суб «єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання лише на стадіях попередньої злочинної діяльності чи в процесі закінчення злочину, але й до його тактовного завершення. Якщо ж злочин уже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть. [5].

Особливістю спричинення злочинного наслідку при співучасті є в бо він викликається спільними зусиллями спільно-діючих осіб. Наслідок тут один й неподільний на частини за числом співучасників, але й це не виключає принципу персональної відповідальності.

Випадки, коли особини беруть доля, здавалося б в одному замаху, але й прагнуть до досягнення різних наслідків, не створює співучасті.

Отже, для наявності про «єктивної сторони співучасті необхідні ні:

І/ спільність дій кількох співучасників,.

2/ спричинення одного і саме його, єдиного для всіх співучасників, злочинного результату,.

З/ причинний зв «язок між діянням шкірного співучасника й єдиним злочинним результатом.

3. Суб «єктивні ознаки співучасті.

Обов «язковою суб «єктивною ознакою співучасті є умисел. У ст. 19 КК вказано на «умисне спільне «скоєння злочину при співучасті, тобто спільна діяльність співучасників про «єднуеться умислом, спрямованим на досягнення одного й саме його результату. Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не було за дії, котрі він сам вчинив, але й і за результат дій всіх інших співучасників.

Співучасть передбачає наявність у шкірного із співучасників прямого умислу що до спільних дій й прямого чи непрямого умислу стосовно злочинного результату. 6].

Інтелектуальні елементи умислу включають: а/ усвідомлення суспільної небезпеки власної дії. б/ усвідомлення суспільної небезпеки дії іншого /інших/ співучасників.

в/ передбачення настання спільних наслідків.

Суть вольового моменту умислу до того, що співучасник бажає настання спільних наслідках, чи свідомо допускає їхні настання. Випадки, коли винні про «єктивно допомагають один одному, при скоєнні злочину, але й не усвідомлюють цієї взаємодії, не відносяться до співучасті.

Вигляд умислу частково залежить й від ролі суб «єкта в спільно скоюваному злочині. Організатор й підмовник діють, як правило, із прямим умислом; виконавець й посібник можуть діяти й із непрямим умислом. 7].

Якщо в диспозиції з статтею Особливої Частини вказується ціль чи мотив, то співучасником визначається лише тієї, хто знає про наявність вказаної цілі, мотивацію в спільному діянні й свідомо допомагав їхнього здійсненню.

За суб «єктивними ознаками співучасть відрізняється від не узгодженого співпадання умисних дій двох й понад осіб за місцем годиною від тісно заговорили українською у «язаних необережних дій винних, а також від поєднання умисного посягання однієї особини із необережною дією іншої. 8].

Не є співучастю необережне сприяння умисному посяганню, чи, навпаки, умисне сприяння діянню, що скоюється із необережності.

Отже, для наявності суб «єктивної сторони співучасті необхідний умисел співучасників, який включає:

І/ взаємну проінформованість співучасників про злочинну діяльність шкірного чи когось з них;

2/ невідомлення кожним з співучасників того, що він своїми діями спільно із діями інших вчиняє злочин чи сприяє його вчиненню;

З/ бажання чи свідомо допускання настання єдиного злочинного результату. /ДОДаТОК №І/.

РОЗДІЛ II.

Форми співучасті у злочині.

Форма співучасті - це зовнішня сторона, що розрізняється по способу об (єднання діянь двох й понад осіб в єдине посягання, тобто по способу взаємодії винних. Формою співучасті визнається зовнішній прояв злочинної діяльності двох й понад осіб. Розподіл співучасті за Формою має значення задля розуміння його зовнішнього образу, але й я для вивчення внутрішніх якостей, для всіх елементів співучасті, Встановлення форми співучасті необхідне для правильної кваліфікації спільних посягань й для визначення між відповідальності шкірного з співучасників. 9].

Форми співучасті розрізняють:

1/ за про «єктивною ознакою — проста й складна співучасть,.

2/ за суб «єктивною ознакою — співучасть без попередньої змови, співучасть із попередньою змовою, злочинна організація. 10].

2.1 Проста форма співучасті.

Проста форма — це форма співучасті, при якій усі спільно діючі особини безпосередньо виконують про «єктивну бік злочину. Вона розділяється на: спІввиконавство без попереднього порозуміння та співвиконавство із попереднім порозумінням.

Співвиконавство без попереднього порозуміння передбачає відчуженість між учасниками злочину попереднього змови. Воно, як правило, дістає вияв у приєднанні однієї особини до уже розпочатої іншими особами злочинної діяльності.

Спів виконавство із попереднім порозумінням якщо матір місце в тихий випадках, коли між всіма учасниками злочину мав місце зговір про спільне скоєння злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого злочину може матір місце й розподіл ролей. Важливо встановити, що усі учасники злочину до моменту його скоєння дали згоду на виконання будь-якої відведеної кожному із них ролі для досягнення спільної злочинної мети. 11].

Отже при простій формі співучасті кожен із співучасників є виконавцем злочину,.

2.2 Складна форма співучасті.

Співучасть із розподілом ролей, має місце тоді, коли один співучасник безпосередньо скоює злочин /виконавець/, інші сприяють йому. Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів, підмовників й посібників. Особливість співучасті організаторів підмовників та посібників до того, що смердоті безпосередньо не виконують тихий дій, котрі створюють про «єктивну бік злочину. Співучасть із розподілом ролей звичайно за попереднім змовленням. Взаємодія винних тут более трвала, чим при співвиконавстві, хоч й дія даної форми в типовими випадки короткочасного зв «язку. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, то він бере доля в спільній злочинній діяльності. У складній співучасті відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця /так кликана акцесорність./.

2.3 Співучасть без посередньої змови.

Найпростішою й небезпечною формою співучасті є співучасть без попередньої змови, коли узгодженість злочинної діяльності співучасників чи незначна, чи відсутня. Суб «єктивний зв «язок між ними мінімальний й обмежується знанням одного співучасників про приєднання злочинної діяльності Іншого, що звичайно встановлюється чи в останній момент початку скоєння злочину чи навіть в процесі його скоєння. Не дає можливості співучасникам узгодити свої дії заздалегіть продумати все необхідне, а також прийняти міри до схову слідів злочину. Тому співучасть без попередньої змови частіше всього суттєво не підвищує суспільну небезпеку всього скоєного вцілому. Тільки в деяких випадках з певних обставин, місця скоєння злочину, й т.ін. наявність співучасті без попередньої умови підвищує суспільну небезпеку скоєного, У цих випадках дана форма співучасті, що звичайно іменується групою передбачається в Особливій частині КК в якості кваліфікуючої ознаки відповідних злочинів. 12].

Ознаки:

а/ наявність двох й понад осіб; б/ доля шкірного із них виконанні дій, охоплюють ознаки про «єктивної сторони складу злочину;

в/ виконання злочину про «єднаними зусиллямиспільно; р/ наявність умисху шкірного із співучасників на спільне скоєння злочину; буд/ узгодженність дій учасників злочину двостороннім зв «язком, що відображає їхні взаємну освідомленість про спільне скоєння злочину. 13].

Отже, співучасть без попередньої змови має місце там й тоді, де й коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших /20/ в процесі виконання злочину, коли він уже почався, але ще до його закінчення. 14].

2.4 Співучасть із попередньою змовою.

Намір вчинити злочин виникає передчасно, як й змова. Отже, співучасть із попереднім змовленням мов місце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність до скоєння злочину. За своїм характером попередня змова може бути різноманітною, може зупинятись лише на окремих моментах скоєння злочину, не створюючи чисельних зв «язків між співучасниками й не узгоджуючи вцілому їхні діяльність. Алі змова може бути й суттєвою наприклад, в розкраданні майна в особливо великих розмірах. 15].

Змова може бути про:

І/ годину, місце чи способи скоєння злочину;

2/ про розподіл ролей;

З/ про приховування слідів, здобутого .

Небезпечна форма співучасті:

І/ згуртованість співучасників, більша їхнього злочинні стійкість, наполегливість;

2/ попередність змови визначив більшу енергійність дій всіх співучасників. 16].

Ознаки цієї форми таких, як співучасті без попередньої змови лише додається:

е/ попередня змова на скоєння злочинною групою. 17].

Отже співучасть із попередньою змовою — наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину" Яка досягається до початку злочинної діяльності.

2.5 Злочинна організація.

Злочинна організація найбільш небезпечна форма співучасті. Нормування її частіше всього свідчить про наслідки винних скоїти посягання, неможливе дія однієї особи,.

Злочинною організацією визначається стійке об (еднання двох й понад осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Історичними ознаками злочинної організації є:

І/ згуртованість співучасників — відданість шкірного співучасника організації, готовність жертвувати усім для досягнення мети.

2/ стійкість організації - утворення організації для скоєння багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини чи вчинити один що вимагав спеціальної злочинної діяльності.

Іншими ознаками ж є:

І/ розроблений й схвалений учасниками організації план злочинної діяльності чи скоєння певного злочину,.

2/ розподіл ролей;

З/ наявність організатора /керівника/ організації;

4/ прикриття своєї діяльності, як своїми силами, так з допомогою сторонніх осіб;

5/ вербування нових членів;

б/ наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків, наявність матеріальної бази.

Особливість кримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає до того" до створення такої організації містить в діях співучасників закінчений злочин. але й учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за тих злочини, в які смердоті брали доля. титану особини, котрі не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації. 18].

Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види злочинів організації:

І/ банда /ст.б9КIК/-елементарна форма злочинної організації.

Ознаки: стійкість, озброєність, наявність спеціальної мети;

2/ злочинна група у ВТУ /ст.69 /. Специфічною ознакою є: наявність мети.

З/ група контрабандистів;

4/ антидержавна організація / ч.3., ст.6З КК/. Мета: повалення.

Існуючого ладу України;

5/ організована група /ч.З.ст.86 КК/.

У останні рокта намітилося зростання загального рівня злочинності й зміни в її структурі. Тому деякі вчені наголошують на закріпленні відповідальності за тих види суспільно — небезпечних діянь, котрі не передбачені кримінальним законодавством, але й криміналізація які є про «єктивно необхідною. До них належати 1 організована злочинність, боротьба із якою визнана сьогодні пріорітетним напрямком боротьби із злочинністю. Організована злочинність повністю охоплюються поняттям складної форми співучасті, але й проаналізувавши цю форму співучасті із точки зору суб «єктивної ознаки, котра характеризує рівень стійкості взаємозв «язків можна прийти до висновку. Зміни в структурі злочинності, зародження розвиток організованої злочинності - дасть підстави говорити про виникнення нової Форми співучасті, котра відокремлюється вищим рівнем сталості суб «єктивних зв «язків між злочинцями. 19] «.

Отже, в кримінальному законодавстві необхідно закріпити поняття організованої злочинності та поняття організованого злочинного /мафіозного/ угрупування, що мав відмінності від звичайного організованого переліку співучасників ОЗГ, запровадити норму про відповідальність юридичних осіб.

Організована злочинність — це кримінальне системна структурне явище, що являє собою сукупність чисельних" керованих злочинних формувань /груп, угрупувань, співтовариств/ та злочинного середовища, котрі зазнаються здійсненням злочинів, як промислом й створюють систему власної безпеки, що грунтується на використанні комплектних протиправних засобів та методів /продукції насильства, погроз тощо.

Під поняттям організованої злочинності розуміють виключно нове явище, тобі й маєш Заході позначається терміном «мафія ». Організована злочинність в закономірним результатом розвитку злочинності в будь-якому суспільстві.

Організованому злочинному угрупуванню притаманні такі ознаки:

І/ Наявність в групі не менше п «яті чоловік;

2/ Стійкість;

З/ Озброєність;

4/ Структурність /розподіл ролей.

Загальновідома схема організованої злочинної групи — це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник /дон/, радник, керівник загонів / «капітани, бригадири «/, керівники груп / «лейтенанти «/, рядові члени / «бики », «торпеди/, Ієрархічність побудови приводити до чіткого розподілу владних й виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи. 20].

Кримінологічні ознаки:

І/ Високий рівень зв (язків із корумпованною частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів.

2/ Регіональний контроль;

З/ Наявність загальних правил поведінки;

4/ Вербування нових членів;

5/ Тісний зв «язок із верхівкою традиційної злочинності; б/ Масштабний характер злочинної діяльності,.

7/ Політизація злочинної діяльності - тобто встановлення ОЗГ відносин із політичними партіями чи окремими політичними діячами.

8/ Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько — комерційною діяльністю,.

9/ Легалізація /відмивання/ капіталу,.

ІО/ Встановлення контролю над засобами масової інформації.

Ці ознаки вказують на особливість організованої злочинності, як форми злочинної діяльності. Саме смердоті підлягають доведенню в процесі кваліфікації діяння за частиною з статтею КК, Яка передбачає обтяжуючу обставину — скоєння злочину організованою групою,.

Отже, організоване злочинне у групування — це найвища форма злочинної співучасті.

РОЗДІЛ III.

Види співучасників злочину.

У ст. 19 дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника й посібника. У основу такого розподілу покладено про «єктивні критерії - ступінь й характер участі шкірного із них вчиненні злочину.

Рівень участі - це інтенсивність діяння кожної З осіб, котрі діЮТь спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину. характер участі визначав функціональну роль шкірного співучасника в спільному злочину. Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, відмовника й посібника слід вважати характер дій, котрі вчиняв кожен з них. 21].

3.1 Виконавець.

Виконавцем визнається особа, Яка безпосередньо скоїла злочин. тобто виконала тих дії, котрі входять в склад злочину. При цьому вказані дії можуть бути виконанні повністю однією особою, чи декількома по частинах, котрі будуть співвиконавцями злочину, Співвиконавцем якщо й та особа, Яка знаходячись разом із іншими на місці злочину, надала їм допомогу в скоєнні злочину[22] «.

Проте злочин може бути скоєно із використанням малолітньої чи неосудної особини, в такому випадку викличе місце посереднє виконання злочину. Тому визначення виконавця потрібно дещо розширити: отже, виконавцем визнається особа, котра повністю чи частково, виконала діяння, що передбачене статтею Особливої частини КК. 23].

3.2 Організатор.

Організатором, визначається особа, Яка організувала скоєння злочину чи керувала його вчиненням /, ст,І9 КК/,.

Дії організатора можуть бути різними й виражатись в:

І/ керівництві підготовкою й скоєнням окремих злочинів;

З/ складенні плану їхні здійснення, вербуванні співучасників;

З/ розподілі ролей між ними й тд.

Найважливішим являється ті, що організатор про «єднує зусилля інших співучасників, направляв їхнього спільну діяльність на стадії готування чи безпосереднього виконання злочину. Організатор завжди діє із прямим умислом, тобто він знає: про характер тихий дій, котрі повинні бути виконані рядовими учасниками, знає про склад групи, про методи її злочинної діяльності. 24].

У якості організаторів частіше всього виступають небезпечні злочинці із великим досвідом поможуть замаскувати своє роль злочині.

3.3 Підмовник.

Підмовником визнається особа, «про схилило до скоєння злочину, тобто умисно викликала в іншої особини, майбутнього виконавця впевНеНІСТЬ сКОїти ЗлОЧИН.

Специфічною рисою діяльності підмовника що відрізнять його від інших співучасників є ті, «що він здійснює вплив за грати особини й викликав в неї прагнення скоїти певним злочин. Підмовників може бути й кілька.

Підмовництво завжди конкретне. Не можна схиляти до скоєння злочину взагалі без вказівки визначеного про «єкту посягання. Тому не якщо підмовництва, якщо хто — небудь, не викликаючи рішучості на скоєння певного злочину, розвиває в ін. особах нездорові подивися на тих чи інші явища життя чи навіть схвалює в загальній формі тієї чи ін, вид злочинної діяльності /наприклад проповідує / «воровську романтику «/.

З суб «єктивної сторони діяльність підмовника майже завжди характеризується наявністю прямого умислу, коли винний визнає, що своїми діями викликає рішучість у іншої особини скоїти конкретний злочин, активно направляє своєї волі на досягнення саме цієї цілі, бажаючи, щоб було б скоєно даний злочин. Проте можливі випадки підмовництва із непрямим чи неконкретним умислом.

При наявності підмовника умисел на скоєння злочину завжди саме в нього, а підмовлений приймає рішення про скоєння злочинних діянь не самостійно, а под впливом підмовника /ч.5. ст. 19 КК/. 25].

3.4 Пособник.

Посібником — визнається особа, Яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів, а також особа, котра заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя й засоби скоєння злочину, сліди злочину чи предмети, добуті злочинним шляхом ./год. 6.СТ.І9 КК./.

Дії посібника здійснюються, як правило до скоєння злочину. Вони можуть матір вигляд як активних дій / давши зброю, пораду/,. то й бути бездією /особами, що вол «яаані попередити чи відвернути злочин./.

За характером змісту вчинених посібником дій розрізняють їхні три види:

І/ інтелектуальне пособництво — поради, вказівки тощо;

2/ фізичне пособництво надання засобів, знарядь, усунення перешкод;

З/ пособництво — переховуваннязаздалегідь дана Обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину чи предмети, добуті злочином. 26].

З суб «єктивної сторони пособництво пзредбачає наявність прямого чи побічного умислу, поки винний, усвідомлюючи суспільно небезпечним характер злочину, передбачаючи можливість настання злочинних наслідків й бажаючи настання цих наслідків чи їхнього допускаючи, свідомо надав виконавцю суттєву допомогу у вказаних Формах.

Висновки.

Грунтовно вивчивши інститут співучасті можна зробити ряд висновків:

Отже, співучасть — це особлива форма скоєння злочину умисно двома й понад способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.

Про «єктивнимии ознаками співучасті :

1/ доля в злочині двох чи понад осіб.

2/ спричинення одного й саме його, єдиного для всіх співучасників. злочинного результату,.

З/ причинний зв «язок між діянням шкірного співучасника й Єдиний злочинний результат.

Суб «єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:

І/ взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність шкірного чи когось з них,.

2/ усвідомлення кожним з співучасників того. що він своїми діями спільно із діями Інших вчиняв злочин чи сприяв його вчиненню.

З/ бажання чи свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.

Форми співучасті розрізняють:

1/ за про «єктивною ознакою — проста й складна співучасть,.

2/ за суб «єктивною ознакою — співучасть без попередньої змови, співучасть із попередньою змовою, злочинна організація та необхідно не законодавчо не закріплену форму: організоване злочинне угруповання.

Відповідно до СТ.І9 КК співучасниками злочину є: 1/ виконавець, 2/ організатор, 3/підмовник, 4/ пособник.

Причетність до злочину може проявлятись в:

І/ заздалегідь не обіцяному прихованні злочину,.

2/ недонесенні про злочин,.

З/ потуранні вчиненню злочину.

Відповідальність співучасників визначається із застосуванням відповідної частини ст. 19 КК та тієї ст Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин.

При призначенні покарання необхідно враховувати запитання, що потребують спеціального вирішення це :

І/ посередня винність,.

2/ співучасть у злочині із спеціальним суб «єктом,.

3/ провокація злочину,.

4/ ексцес виконавця.

5/ невдале підмовництво чи посібництво,.

6/ добровільна відмова від співучасті.

дія более повного розуміння інституту співучасті, можна навести декілька схем /див. додатки/.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Конституція України, 1996 р. 2. Галиакбаров Р. Р7 Кваліфікація групових злочинів. -М.: Юрид. літ. -.

1980. 80с. 3. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф.

Л. З. Матишевського. -К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с. 4. Кримінальний кодекс України (станом на 15 листопаду 1997 р.) -До., 1997;

168с. 5. Коржанський М. І. Кримінальну це право України. Частина загальна: Курс лекцій. -До.: Наукова думка, 1996;336 з. 6. Наукова — практичний коментар кримінального кодексу України: станом на 1 января 1997 року. /За ред. У. Ф. Бойка. -До.: Юрінком, 19 1997.-960с. 7. Постанова Пленуму Верховного Суду України 1963;1996 рр. 8. Радянське кримінальна право. Частина загальна / Здравосмыслов Б. У., Гальфер М.

А. Гришаев П. І., та інших. -М.: Юрид. літ. 1982;440с. 9. Радянське кримінальна право. Обшая частина: Підручники /Під ред. Кригера Г.

А., Кузнецовоцй І. Ф., Ю. М. Ткачевского, -2е вид., доп. і перераб. -М.:

Вид МДУ, 1998. -386с. 10. Талнов П. Ф. Відповідальність за співучасть у злочині. М., Юрид. літ. 1974. -208с. 11. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. № 1с. 39. 12. Фріс П. Л. Конспект лекцій із кримінального права. 13. Фріс П. Л. Кримінально — правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету.

Випуск 1. Ів.Франківськ — Коломия, 1997. -190с. ———————————- [1] - «Радянське уголовнее првво. рбщая частина: Підручник// під ред. Крипера Б. А. 2 т., М., МГУ, 1988 г.с.175 [2] Радянське кримінальна право./часть загальна/ Здравомислов Б. В. М.:Юрид.1982г.с.216 [3] Коржанський М. Й, Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій До: наук думка, 1996.с.259 [4] Радянське угойовное право. Чнсть загальна /Здравомнюлов В.В. -М.: Юрид. лит., 1982. с. 217 [5] Кримінальне право Хкраїни. Загальна частина //За радий проф ». Матииевського П.С.-К.:Юрінком Їнтер.1997.с.260 [6] Кримінальне право України"3агалаиа частина//за ред" проф. Машичневського П.С.-К.:Юрінком Їнтер.І997.с.261 [7] / «Радянське кримінальна право. Частина обіаая /Здравомнсдов Б.В.,-11.: Юрид. лит»,І982.с.230. [8] Радянське кримінальна право Частина общая/Здравомисдов Б.В.-М., ЮрйД. лит.,І982.С.23І [9] Радянське кримінальна право, Частина загальна /Здравомаслов Б, В.,-М." Юрид. лит., 1982.с.23І [10] Фріс П. Л" Конспект лекцій із кримінального права [11] «Нвуково-практичниіі коментар кримінального кодексу України /З» ред.

Бойка В., Юрінком.1997.с.8О. [12] Радянське кримінальна право, Ооздая частина: Учебник//Под.ред.Кригера Г. А.;

2-ге изд.доп. і перераб,-М.:изд, МГУ,І988.с.180.

[13] Галиакбаров У. Р. Квалифик, группових прєступлений.- м.:юрид"лит.І980.С.27. [14] Фріс П. Я, Конспект лекцій із кримінального права. [15] «Радянське кримінальна право. Про на часть: Учебнїік//Псд"ред, Кригера Г. А,-М.Изд.N.Г.У.1988.с.I84. [16] «Коржанський м.И. Уголовне право України.Части на загальна: Курс двкцій,-:Наукова думка.І99б.с.256. [17] Ганиакбаров Р. Квалификация группових прзступлений.-м.:Срид, ЖИТ.- І980.С.17 [18] Коржанській М. Й. Крим.право Украхни. К, Наук.думка.1996.с235. [19] Фріс П.Л.конспект лекцій із кримінального права [20] Фріс П.Л. Кримінальнго-правові ознаки організованоі злочинності.Збір.юр.фак., випуск 1.1997.с.130 [21] Крим. право Укр.Загальна частина.(ред.Чатишевського) П.С., К., 1997.с.267. [22] Радянське кримінальна право. Общая часть.(ред. Крігер Г. А, М., МГУ, 1988.с.183. [23] Тельнов П,ЄА. Відповідальність за соучаствие у злочині, М., юрид. литю, 1974.с.38 [24] Радянське кримінальна право. Общая часть.(ред. Крігер Г. А), М., МГУ, 1988.с.184. [25] Радянське кримінальна право. Общая часть.(ред. Крігер Г. А), М., МГУ, 1988.с.186 [26] Коржанський М. Й. Крим.право Укр. Частина загальна, курс лекцій, До., Наук.думка.1996.с.259.