Предмет психології як науки

Предмет психології як науки

Вступ Психології випала нелегка доля. Її теорії несуть на собі значний відбиток особистості своїх творців, тому це, скоріше, «наука імен», ніж «наука фактів». До того ж реально вона існує у вигляді напрямів психології, які більше орієнтовані на загальне, ніж на унікальне, в психіці. її здобутки мало відомі громадськості, і вона не посідає серед інших наук того місця, яке їй має належати. І все це за очевидної значущості психології людини в приватному і суспільному житті.

Проте не слід вбачати у цьому ознаки «відставання» психології від інших наук. Психологія — своєрідна наукова дисципліна, і це відбиває її багатовікова історія. Предмет психології залежить від культури: він змінюється протягом історичного часу, збагачується зусиллями як окремих діячів, так і наукових шкіл, але все ж залишається неповним. Можливо, тому психологія не дає вичерпної відповіді на свої одвічні методологічні проблеми. І все ж упродовж століть вона прагне створити образ людини, а логіка її історичного поступу формує не лише пізнавальне, а й гуманне ставлення до людини, спонукає до поглиблення знань про неї, закликає до самопізнання і самовдосконалення. У цьому вбачається її непересічна цінність і значення.

Як і будь-яка інша гуманітарна наука, психологія беззахисна перед ідеологією тоталітарної держави. Це явище виразно продемонструвала радянська психологія. Хоча філософія марксизму, що правила їй за методологію, й дозволяла опрацьовувати ґрунтовні теорії, вона ж змушувала виконувати ідеологічну функцію: створювати моделі «гармонійної особистості», визначати умови виховання «радянської людини», відшуковувати ознаки «соціалістичного колективу», протиставляти свої здобутки «зарубіжним». Природою тоталітаризму можна пояснити й притаманні радянській психології (психології в Україні того часу також) особливості: ізольованість від світової науки, досить високий рівень психологічної теорії і низький — психологічної практики, розвинений центр і занедбану периферію.

Заперечення марксизму ходом історичного розвитку (та й внутрішні суперечності радянської психології) спричинили її кризу. Вихід з неї пролягає через деідеологізацію науки, через пошук її належного місця в суспільстві, включення у всесвітній процес психологічного пізнання.

Криза — також джерело дальшого руху психології у напрямку до того образу людини, який створюється нею віками. Зокрема, вона засвідчує, що психологічна наука має вивчати не психіку, не окремі психічні явища, а психологію людини як унікальне й цілісне життєве явище. Спираючись на свою історію і виходячи із сучасних можливостей, психологічна наука повинна розкривати механізми побудови людиною образу світу (пізнавальна функція психіки), з’ясовувати, як цей образ втілюється у процесах людського життя (регулятивна функція), досліджувати, як людина, будучи суб'єктом власної активності, виявляє свою індивідуальність (інструментальна функція).

Не слід сподіватися, що психологія вийде з кризи самотужки. Як психіка окремої людини залежить від соціальної ситуації розвитку, так і психологія залежить від характеру взаємин людини з суспільством. Суспільство, яке вимагає пристосування, а не творчості, неминуче перетворює психологію на знаряддя досягнення своїх негуманних цілей. Вихід України на демократичний шлях розвитку — підстава для нового бачення людини як мети, а не засобу суспільства. Психологія у цьому зв’язку отримує шанс стати наукою, необхідною і суспільству, і громадянину. Це той статус, якого вона прагне впродовж своєї історії і який їй по праву належить.

1. Предмет психології як науки психологія наука теоретичний методологічний Предметом психології є психіка (від грец. psychikos — душевний) людини і тварини, тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології — це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов’язані між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині.

Психологія вивчає внутрішній світ людини, психічні процеси, стани, властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності, становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки.

Внутрішній психічний світ людини розглядається як живий, неперервний процес, що формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.

Психологічна наука розглядає:

* психічні процеси — відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уяву, почуття, увагу;

* психічні стани — уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

* психічні властивості — спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Продукти психіки здійснюють взаємодію людини із довкіллям, допомагають людині орієнтуватись у середовищі і забезпечують її успіх в усіх видах діяльності (ігровій, навчальній, трудовій тощо).

Психіка пов’язана з активним відображенням людиною об'єктивного світу та створенням у свідомості людини його картини, із знаходженням свого Я у об'єктивному світі, з адаптацією до середовища.

Психічне відображення не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням світу. Це активне відображення, яке завжди належить суб'єкту і залежить від його особливостей.

Психічному відображенню властиві такі особливості:

* воно дає змогу об'єктивно відображати світ. Правильність відображення перевіряється практикою;

* це змінне, динамічне явище, відображає минуле, теперішнє і майбутнє. Воно може поглиблюватися та удосконалюватись;

* воно забезпечує доцільність поведінки та діяльності; «виражає індивідуальну своєрідність людини;

* має випереджальний характер;

* психічний образ — це ідеальне явище, тобто таке, що виникає та існує у психіці та свідомості людини, формується в процесі її активної діяльності.

Відображення майбутнього називають випереджувальним відображенням.

Структура психіки має три рівні: свідомий, підсвідомий, несвідомий. У кожної людини питома вага цих рівнів різна. Психіку розглядають як динамічну систему, яка постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Психологія — це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах.

2. Завдання та значення психології

Психологічна наука розв’язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і факторів розвитку розв’язуються такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; б) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

Діагностичні завдання мають на меті: 1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступінь зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Виконання діагностичних завдань передбачає визначення конкретного завдання, добір відповідних методів збирання даних, аналіз зібраних даних та інтерпретацію їх, встановлення діагнозу, формулювання психологічного прогнозу.

Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до таких дефектів, спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу, розробку рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).

Психологи, зокрема, консультують, допомагають людині обрати спеціальність, роботу, яка відповідала б її інтересам та здібностям, надають допомогу, пов’язану з процесами адаптації.

Психокорекцію фахівці розуміють як діяльність, пов’язану з виправленням тих особливостей психічного розвитку, які за узвичаєною системою критеріїв не відповідають установленій нормі. У психології методи корекції надзвичайно різноманітні.

3. Зв’язок психології з іншими науками Психологія має багатогранні зв’язки як із природничими, так і з соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. З природничими науками психологія пов’язана загальнотеоретичними положеннями, що використовуються для обґрунтування закономірностей розвитку психіки, проблемами природженого та набутого, Що вважаються центральними як у психології, так і в генетиці, проблемами фізіології, зокрема фізіології вищої нервової діяльності, деякими проблемами фізики.

Експериментальна психологія розвивалася під впливом досліджень природничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології виникли з потреб астрономії. Згодом вони стали основою таких наук, як психофізика та психоакустика. Дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, законі біологічної еволюції, досягненнях фізіології.

Принципово іншою спробою розв’язати питання про місце психології серед інших наук є віднесення її до центру міждисциплінарних зв’язків філософії, суспільствознавства, природознавства, педагогіки, медицини, техніки. При цьому виходять з того, що всі ці науки тією чи Іншою мірою вивчають людину, і лише перед психологією вона постає у всій повноті її виявів. Це ставить її в особливі стосунки з іншими науками: вони змушені звертатись до психології у пошуках необхідних їм даних. Отже, психологія мусить не стільки користуватися здобутками суміжних дисциплін, скільки збагачувати їх своїми досягненнями.

Залежність психології від природознавства та філософії пов’язана з природою людської психіки. Вже побіжний погляд свідчить про її зумовленість як біологічними, так і соціальними процесами. Ця обставина істотно ускладнює питання про місце психології серед інших наук. Адже якщо вважати психіку біологічним явищем, то психологію слід віднести до природничих наук, коли ж стверджувати її соціальність, — то до суспільних. І справді, історія психології знає чимало спроб редукціонізму, серед форм якого найпоширенішими є фізіологічний і соціологічний. Проте наслідком редукціонізму завжди були спрощене розуміння психіки і втрата психологією своєрідності свого предмета.

Місце психології серед інших наук ілюструє мал. 1. З суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою та ін.) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливості індивідуальної і групової поведінки людей, закономірності формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини. Без філософії психологія не могла б опрацьовувати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. І логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша — його процесуальний, а друга — результативний аспекти.

Мал. 1. «Трикутник наук» (за Б. М. Кедровим) Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку як результат і чинник еволюції, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів. Проте ці механізми не можуть вивчатися без аналізу їх власне психологічного змісту.

Не менш виразний зв’язок психології з педагогічними, медичними, технічними науками, математикою. Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може ігнорувати закономірності сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги, динаміку засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей, розвиток особистості школяра. Медичним наукам, зокрема психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні «внутрішньої картини» хвороби, визначенні оптимальної терапевтичної тактики, застосуванні методів психологічного впливу на хворого. Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Математика має справу з просторовими формами й кількісними відношеннями і безпосередньо не звертається до психології. Однак психологію цікавить, наприклад, як у дитини виникає поняття числа, за допомогою якої системи координат людина орієнтується у просторі; як співвідносяться між собою кількісні і якісні способи побудови психічного образу. Відповіді на ці питання стосуються й математики. Адже ця наука, незважаючи на безмежність її абстракцій, має вихідні положення (те саме поняття числа), зміст яких пов’язаний із закономірностями функціонування людської психіки.

Кожна галузь має свою сферу дослідження, свої завдання та специфічні методи. Особливе місце серед них посідає загальна психологія, яка вивчає ґрунтовні психологічні закономірності, формулює теоретичні засади та принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує і узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

Широкі міждисциплінарні зв’язки психології є свідченням не лише теоретичного, а й практичного її значення. Разом з іншими науками вона покликана брати участь у розв’язанні завдань, які постають у ході розвитку суспільства. Такими, зокрема, є: виявлення чинників зростання продуктивності праці; наукове обґрунтування проектування, розробки і експлуатації техніки; вдосконалення форм обслуговування населення; психологічне забезпечення охорони здоров’я людей; навчання і виховання підростаючого покоління. При цьому педагогічна психологія, наприклад, з’ясовує процеси засвоєння людиною суспільного досвіду, визначає психологічні засади формування особистості, опрацьовує психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, активізації мислення учнів та студентів, розвитку їхніх здібностей, забезпечує профорієнтаційну роботу у навчальних закладах. Разом з психологією розвитку, що вивчає закономірності онтогенезу психіки, вона озброює педагогів знаннями, необхідними для їхньої професійної діяльності. Кожна галузь психології має свої завдання і, розв’язуючи їх, утверджує себе як дисципліна, корисна і суспільству, і громадянину.

Проте є суперечність між місцем, яке відводиться психології в системі наук, значущістю завдань, що стоять перед нею, і тим станом, в якому вона реально перебуває. Адже від психології ще не залежить розвиток інших наук. Та й у громадському житті її роль не завжди помітна. Щодо тоталітарних, та й посттоталітарних суспільств, то там психологія взагалі не мала належного наукового розвитку. Тим часом, як свідчить історія психології, вона здавна прагне вийти за власні межі. На сучасному етапі розвитку науки це виявляється у намаганнях бути не стільки академічною — суто теоретичною галуззю знань, скільки практичною психологією — дисципліною, що розв’язує актуальні завдання, поставлені плином життя. Наслідком такого процесу й стала поява галузей психології, які, власне, є напрямками практичної психології, через які академічна наука доводить своє життєве призначення.

Через ці галузі психологія допомагає іншим наукам розв’язати завдання, що мають і психологічний зміст. Проте це «чужа» практика, тоді як їй потрібна практика психологічна. Чужа практика відводить психології допоміжну роль: диктує свої обмеження і не дозволяє здійснювати безпосередній вплив на досліджуваний об'єкт. Однак лише можливість такого впливу відкриває перед психологією шлях до завоювання авторитету в суспільстві та належного місця в системі інших наук. Перспективним щодо цього є застосування різних форм психологічної допомоги. Виникає ситуація, за якої вже не психологія йде до людини, а людина звертається до психології. Це накладає на неї велику відповідальність, але й дає шанс стати справді практичною дисципліною, посісти належне місце серед інших наук.

Між практичною і академічною психологією має бути зв’язок. Без нього практика можлива, проте це буде радше індивідуальна діяльність людини, яка називає себе психологом, ніж сфера збагачення та перевірки істинності психологічного знання. Отже, потрібна методологія — система теоретичних принципів, яка б підносила рівень кожної та слугувала їх об'єднанню. Побудувати таку систему, зважаючи на існування напрямків психології, непросто, оскільки академічна психологія оперує даними досліджень, а практична — даними, що їх психолог отримує, допомагаючи пацієнтові.

Однак психологічне знання не може бути суто «академічним» чи «практичним». У будь-якому разі воно має характеризувати психіку і бути адекватним її природі. Для цього й потрібні методологічні принципи, котрі б задавали орієнтири і загально-, і конкретно-психологічного аналізу психічної реальності.

Висновки Предметом наукового пізнання психології як науки є психічні процеси, стани, властивості, поведінка особистості, цілісної та неповторної. Сьогодні дуже важливо, щоб людина думала про себе в новому ракурсі: сприймала себе не лише як фізичну істоту, а як духовну особистість, що володіє душею.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком, поведінковими реакціями і діяльністю особистості.

Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв’язок: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших науки використовують психологічні знання для пояснення або розв’язання певних питань. Міжпредметні зв’язки психології та інших наук сприяють їх взаємному розвиткові й застосуванню на практиці.

Література

1. Ждан А. А. Історія психології від античності до наших днів. — К, 1990.

2. Загальна психологія / Скрипченко О. та ін. — К., 1999. — 463 с.

3. М’ясоїд П. А. Загальна психологія. — К., 1998.

4. Статінова Н.П., Сень Г. П. Основи психології та педагогіки. — К.: 2002.