Використання методики «незавершені речення» в роботі практичного психолога щодо духовно-морального виховання ліцеїстів

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДИКИ «НЕЗАВЕРШЕНІ РЕЧЕННЯ» В РОБОТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЩОДО ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЛІЦЕЇСТІВ

Лунєгов В.П.

У статті висвітлено своєрідний авторський метод духовного виховання учнівської молоді, який є результатом 20-річного досвіду роботи з використанням методики «Незавершені речення» і наступним листуванням з учнями, подано аналіз анкет ліцеїстів та приклади порад психолога.

Проблема духовного розвитку особистості є актуальною і вельми цікавою у зв’язку з тим, що людина, як відомо, являє собою не тільки фізичне тіло, але ще і психічне, і духовне. Причому дух — це найвища складова людини, найбільш важлива, тонка, незніщенна і менш за все вивчена. М.О.Бердяєв казав, що «тільки духовне життя заслуговує на бессмертя, тільки дух володіє якістю вічного життя» [1]. У науковому світі існує думка, що психологія духовності - це психологія 21-го століття, хоча вивчати її почали у другій половині 20-го. Методики для діагностування рівня духовності особистості достатньо умовні і малочисельні. Тому у своїй діяльності, проводячи психологічні консультації, ми використовуємо, перш за все, діагностичні бесіди. Розглядаються не тільки проблеми навчання і взаємовідносин підлітка з оточуючими людьми, але й питання дружби, пошуку сенсу і цілі в житті, щастя, здоров’я, унікальності душі й духа людини і т. ін.

Мета даної роботи — показати, яким чином використовується методика «Незавершених речень» в діяльності психолога з духовно-морального виховання учнівської молоді.

На підставі багатолітнього досвіду ми розробили систему підходів (не тільки з психологічної, але і з духовної точки зору), конкретні рекомендації учням у вирішенні їхніх духовних проблем. Ці рекомендації мають вигляд письмових коментарів до висловлювань ліцеїстів за методикою «Незавершені речення», що утворюють своєрідний психологічний портрет кожного ліцеїста. Ці дані доводяться до відома адміністрації та колективу педпрацівників, а також і батьків — у належному вигляді з огляду на етику психолога — для всебічної і більш ефективної роботи з особистістю дитини.

Дуже важливим напрямом у роботі з ліцеїстами є дослідження рівня їх духовності і пов’язаних із ним морально-психологічних проблем. Таким було соціальне замовлення керівництва ліцею у зв’язку з актуалізацією процесів відродження духовності й соборності нашої молодої країни.

Із цією метою використовується саме тест «Незавершених речень» — проективна методика у вигляді анкети. Потім проводиться психологічний аналіз і надається характеристика кожного учня з таких питань: сімейні стосунки, любов і дружба, заповітні бажання, розуміння щастя, ставлення до вчителів, до свого ідеалу, до своїх помилок і гріхів, світосприйняття. У висловлюваннях проявляються також і дитячі фобії. Даний метод стимулює учнів подумати про своє життя, про сенс свого існування і про своє майбутнє. Не знижуючи уваги до навчальних предметів, діти активніше засвоюють загальнолюдські цінності, розширюють свої пізнання про навколишній світ.

Використання в роботі психолога з дітьми тесту «Незавершених речень» важко переоцінити, і ось чому. Психологу, ураховуючи його різноманітні функціональні обов’язки, практично неможливо детально ознайомитись з особистістю навіть і половини учнів та обговорити з кожним його проблеми й надати психологічні рекомендації, настанови, як поводитись у житті. Цього не дозволяє ані щільний графік навчання дітей, ані дефіцит їхнього вільного від занять часу. а те, що проблеми існують у кожного підлітка, великі чи малі, які він розуміє чи ні, — так це безперечний факт.

У зв’язку із цим ось уже більше 15-ти років у Херсонському фізико-технічному ліцеї при ХНТУ та ДНУ налагоджено своєрідне листування психолога з дітьми з метою надання їм у письмовому вигляді реальної психологічної допомоги. Через дану форму роботи вже пройшли декілька тисяч ліцеїстів, більшість із яких на цей час є випускниками, здобули значний соціальний статус. Вони є відомими професіоналами своєї справи не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Випускники нам вдячні, тому що багато хто з них став не тільки чудовим професіоналом, але й дуже шляхетною людиною з неабияким рівнем духовності.

Перед кожним свого часу постає істотне питання, що все ж таки важливіше для людини: професійність чи високі моральні риси її особистості, які служать основою її неповторної індивідуальності. У свій час відповідь на це питання запропонував відомий психолог, засновник Ленінградської психологічної школи, академік Б. Г. Ананьев. Сутність його теорії така. У кожній дорослій людині перетинаються і взаємодіють риси особистісні з рисами професійними, тобто особистість взаємодіє з таким поняттям, як суб'єкт діяльності. В ідеалі вони мають співпадати: довершена особистість повинна бути високим професіоналом, майстром своєї справи. Але на практиці таке буває дуже рідко. Людина вільно чи невільно віддає в собі перевагу чи особистості, чи суб'єкту діяльності. Причому ця перевага буває настільки значна, що в душі і в долі людини ніби відбувається роздвоєння: особистість окремо, а професіонал окремо. На жаль, перевагу людина найчастіше надає саме своєму кар'єрному зростанню. При цьому немає ані бажання, ані часу займатися самовихованням, покращувати якості власного характеру. і сумним є той факт, що відбувається моральне падіння суспільства загалом. Але є такий закон: коли людина виховає в собі довершену особистість, вона зможе потім зробитися і добрим робітником. Але якщо вона пропустить сенситивний період для розвитку своєї особистості, то ніякий професіоналізм не допоможе їй потім як людині стати яскравою індивідуальністю.

Ось чому в нашому ліцеї надається таке велике значення духовному розвитку ліцеїстів. Наша новітня розробка в роботі над анкетами «Незавершені речення» полягає в тому, що на кожний пункт анкети кожному учню надається письмовий коментар на те, що він написав у цьому пункті, з даної теми з конкретними психологічними рекомендаціями. Бо кожний пункт анкети — це якась важлива тема чи життєва ситуація. Як правило, там випливають якісь проблеми учнів, тим паче, що час на продовження початку речення обмежено — 15 секунд. Мимоволі учень фіксує на папері найбільш актуальне, те, що його найбільш турбує. До того ж, дітям гарантується нерозголошення результатів анкетування в тому вигляді, як вони є, тому вони проявляють максимум відвертості.

Звісно, у цій формі роботи є одна особливість: більшість дітей отримують відповіді не відразу, а коли буде оброблено анкети всього класу. Але ті, хто бажає якнайшвидше отримати результати (а це люди, які інтенсивно працюють або бажають працювати над собою), приходять у кабінет психолога з проханням, щоб їх роботи були перевірені в першу чергу, у день написання або в найближчий час.

Цінність нашої роботи полягає ще й у письмовій формі, бо, як відомо, усні знання доволі швидко забуваються. Усі анкети з коментарями психолога надаються ліцеїстам для вдумливого читання, а після цього вони зосереджуються в кабінеті психолога в якості розгорнутого психологічного портрету кожного учня. Але в кінці 11-го класу, завершуючи своє навчання в ліцеї, усі ліцеїсти отримують свої анкети на руки, щоб вони все життя служили учням не тільки як пам’ять про ліцейські роки, але й були б особливим стимулом для подальшого духовного самовдосконалення. У якості зворотного зв’язку спілкування з випускниками ліцею показало, що вони вдячні за надані їм у свій час духовні письмові поради, що в подальшому сприяли їхньому інтенсивному особистісному зростанню.

Таким чином, розкривши переваги й цінність даного методу роботи психолога з дітьми, ми переходимо до аналізу висловлювань ліцеїстів з тем, запропонованих в анкеті «Незавершені речення», найбільш типових проблем підлітків. Це особливе листування психолога з учнями, або ж письмові психологічні консультації.

Наша пробна анкета «Незавершені речення» являє собою відповідний тест з книги В. Л. Марищука, адаптований до ліцейських вимог [2]. Обробка результатів являє собою кількісний і якісний аналіз робот ліцеїстів. Але якщо кількісні дані мають чисто статистичне значення, то якісний аналіз «Незавершених речень» дуже важливий саме в індивідуальній роботі з особистістю кожного учня; тому йому і надавалась основна увага.

— «Думаю, що мій батько рідко…»

Саме таким незавершеним реченням починається перша тема, котру ми пропонуємо дітям. Треба сказати, те, що діти пишуть у першому пункті анкети, є дуже характерним. Частіше за все вони пишуть про те, що батько рідко допомагає мамі по господарству, рідко коли приділяє їй увагу чи дарує квіти. Також з’ясовується, що чоловіки зазначай не виявляють розумної турботливості про навчання своїх дітей. Вони чи занадто суворі к дітям, чи, скоріше, взагалі не цікавляться навчанням своїх дітей. Коментуючи висловлювання дітей із цього питання, ми вказували на те, що стосунки батька з матір'ю стосуються насамперед їх двох, і навряд чи на них зможе хтось вплинути, тим паче дитина. а у своєму навчанні вже час розбиратися самостійно. Для цього в ліцеї створені всі належні умови. В усякому разі, обох батьків треба шанувати й поважати, тому що порушення моральної заповіді про шанування старших призводить до несприятливих наслідків для дітей.

Майже половина всіх учасників тестування характеризували свого батька цілком позитивно, а деякі навіть називали його ідеалом.

Серед основних позитивних якостей татусів діти називали працелюбність, турботу про сім ю, прояв толерантного ставлення до дитини і її навчання, доброту та ін. У таких випадках нами було рекомендовано вибирати своїх батьків (у даному випадку батька) в якості свого ідеалу в житті, якщо учень сам не виявив такого наміру. Тим більше, що одним із пунктів анкети є питання про вибір свого життєвого ідеалу. а в якості стимулу для цього дітям наголошувалось, що за умови постійної роботи з покращення власної особистості, у свій час їхні майбутні діти теж будуть їх вважати своїм ідеалом.

Третя група відповідей, хоча й нечисленна, указувала на відсутність батька в сім ї. Більшість дітей переймаються з цього приводу, багато хто приходить до висновку, що їхнє сімейне щастя в неповній сім'ї неможливе. Як правило, вони у зруйнуванні сімейних відносин звинувачують батька. Але ми при цьому звертали увагу дитини на те, що у всякому конфлікті завжди винуваті обидві сторони, бо хтось першим конфлікт починає, а хтось його підтримує і не хоче гасити. Недосконалість двох людей, які конфліктують між собою, може призвести до вибуху, що здатен знищити родину як таку.

У цей час ні батько, ні мати не думають про інтереси дитини; для них важливі тільки особисті амбіції чи образа, що базується на гордощі і ураженому самолюбстві. Тут ми рекомендуємо дитині проявити терпіння і слухняність щодо батьків і ні кого з них не звинувачувати. Поважне ставлення до старших, особливо до власних батьків, є запорукою довголіття і здійснення відповідної моральної заповіді.

— «Якщо всі товариші проти мене…»

Наступний пункт нашої анкети характеризує звичні настанови дітей на вирішення конфліктних ситуацій. Як і очікувалось, в абсолютній більшості учні в цьому пункті пишуть: «…то і я проти них». Або дещо подібне: «…то вони мені не товариші», «…то я знайду собі нових друзів», «…то мені все однаково» і, нарешті, «…то такого не може бути». Абсолютно вочевидь, що майже вся наша молодь, якщо не сказати все суспільство, живе з історично застарілим принципом «око за око» і «зуб за зуб». Та і що зробиш, коли такі принципи пропагуються в телевізійних фільмах і в інших засобах масової інформації? Чи багато хто за великим рахунком учить дітей гуманним християнським принципам прощати, любити своїх ворогів і т.п. Адже майже зовсім нікому з наших учнів, які анкетувались, не приходила на думку така проста річ: якщо всі товариші, як один, раптом стали проти тебе, то це не може бути випадковістю. Значить, ти чимось перед ними винний, або неправий, треба про свою провину подумати, а не про свою образу, визнати цю провину або неправоту перед товаришами. Тільки так можна досягти примирення, коли серце товаришів пом’якшає. Адже всяка провина потребує каяття. Але наші діти навіть слова такого не знають. Їх, навпаки, учать тому, як треба боротись за свої права, забуваючи про обов’язки. Чи не звідси в них виникають агресивність та егоїзм? Тут наше завдання в тому, щоб збудити в дитині почуття вільної людини (від свого егоїзму). Уміння критично оцінювати власні вчинки, поведінку.

Заради справедливості треба сказати, що деякі діти в конфліктних ситуаціях шукають шляхи примирення зі своїми товаришами. Та, знову ж таки, дуже рідко це є визнанням своєї неправоти. Частіше ліцеїсти пишуть про те, що вони всіма засобами будуть доводити свою правоту. Але тут виявляється їх незнання простого психологічного закону: чим переконливіше і активніше ти будеш доводити неправоту свого апонента, тим більше він буде укріплятись на своїй позиції і дотримуватись своїх сталих принципів, немов би боячись утратити їх. У наших коментарях ми вказуємо дітям на всі ці особливості міжособистісних стосунків.

— «Моєзаповітне бажання…»

Питання про бажання та волевиявлення є дуже важливим, особливо в молодому віці. і тут існує своєрідна «пастка», до якої практично всі люди потрапляють. Справа в тому, що мудрі люди колись казали: «У людини зваженої розсуд іде попереду виповнення бажань». Але, знову ж таки, замало хто з людей вчиняє зважено. Не є виключенням і наші учні. Зазвичай вони не обмірковують розумність і моральний сенс усякого свого бажання, що сходить на серце, особливо, якщо воно дуже потужне. Діти одразу ж поспішають виконувати ці бажання, хоча наслідки потім можуть бути передбачуваними й сумними, навіть невиправними. Ми рекомендуємо ліцеїстам формулювати заздалегідь свої заповітні бажання, а потім поетапно їх виконувати. А інакше в майбутньому може настати гірке розчарування, утрата сенсу життя і т.п. Так, бажання повинні бути і мають здійснюватись, при цьому бажано, щоб вони були зваженими й гуманними, а не суто егоїстичними. Але що ми бачимо на практиці? 70% хлопчаків і майже стільки ж дівчат мріють тільки про своє матеріальне благополуччя, причому в космічних розмірах. Часто мова йде про мільйони доларів. і в цьому діти бачать своє щастя. Але насправді не тільки щастя, а навіть звичне «благополучне життя» не залежить від багатства людини. Саме так наголошує мудрість, і наші діти мають право це знати, щоб не підпадати потім глибокому розчаруванню.

Є й такі діти, котрі й самі не знають, чого вони бажають. Тут доречно буває пригадати звісну приказку: «Коли корабель не знає, куди йому плити, то йому немає попутного вітру». і дійсно, чи навряд такі ліцеїсти досягнуть успіху, навряд чи їм пощастить.

Але звичайно значний відсоток дітей висловлюють у своїх анкетах дуже добрі, шляхетні й оригінальні бажання. Усі вони розглядаються психологом індивідуально, і кожній дитині заради її підтримки надається спеціальний коментар.

— «Майбутнє здається мені…»

Яким людині уявляється її майбутнє? Особливо підлітку, тому що його справжнє майбутнє точно ще попереду. і коли поняття «майбутнє» з’являється у свідомості молодої людини, то про що вона думає? Про себе, своє особисте майбутнє? Так, звісно. Але багато хто з дітей переймаються також з приводу грядущого всього людства, своєї Батьківщини, народу…

Щодо особистого майбутнього кожного ліцеїста дітям треба знати, що майбутнє людини завжди бере початок в їх теперішньому часі. а що зараз для них найголовніше? Звісно ж, це їхнє навчання. Багато хто з них це розуміють. Треба тільки нагадувати дітям про те, що від успішності їхнього навчання дуже багато чого залежатиме: і їх вступ до ВНЗ, і адекватний вибір професії (не найбільш престижної чи заробітної, але тої, що відповідає його здібностям, можливостям і мотивації; а також і досягнення якоїсь великої мети або мрії в житті.

Слід сказати, що багато хто з дітей думають про наближення кінця світу й бояться його. Імовірно, що ці страхи роздувають в них засоби масової інформації, які навряд чи хвилює нестійкість людської, особливо дитячої психіки. На це ми відповідаємо дітям, що людині добрій і духовній боятися нема чого. Відомо, що дух людини, його справи і пам’ять про нього є безсмертними і незніщивними у вічності. До того ж, чутки про близький кінець світу, як-то кажуть, «дуже перебільшені», і ніхто не може точно знати дати кінця. У завершення питання про кінець світу заспокоює той факт, що багато людей, наприклад, християни (ким і ми по більшості є), вважають, що це буде не знищення життя як воно є, у тому числі і людського, а лише перевтілення світу фізичного у світ духовний. Це допоможе дітям протистояти негативному впливу ЗМІ, які час від часу роздмухують істерію з приводу «кінця світу» або інших катаклізмів.

Деяка частина ліцеїстів невизначеність і сумні перспективи свого майбутнього і своєї країни пов’язують з недосконалістю, на їх думку, нинішньої влади. Про те, що люди самі обирають собі владу і заслуговують на неї, звісно, ліцеїсти замало думають. Але який буде їх особистий внесок в майбутнє нашої Батьківщини?

— «Мало хто знає, що я боюсь…»

Кого чи чого боїться кожний з них, — на це питання відповідали ліцеїсти. Виявилось, що всі їх страхи можна поділити на дві групи: фізичні і моральні. До фізичних можна віднести: страх висоти, темноти, маніяків, болі і т. ін. і, як не дивно, чомусь багато хто з хлопчаків і дівчат бояться дрібних комах, павуків і т.д. У загальній схемі рекомендації психолога дітям з даної теми наступні. Щодо фобій фізичного плану, то в ліцеїстів тут не повинно бути панічного страху, але — розумне побоювання, уникнення травмонебезпечних ситуацій (наприклад, висоти). а тим, хто не має, як вони вважають, страху взагалі, треба мати на увазі, що страх (але не жах) потрібен людині; він, як і біль, виконує деяку захисну функцію організму. Разом із тим наявність фобії потребує допомоги психотерапевта.

Особливо корисні людині моральні страхи: побоювання прожити своє життя даремно і без сенсу, не досягти головної життєвої мети, зрадити любов і надію своїх батьків тощо.

— «Моя мама…»

У цьому пункті анкети висловлюється ставлення дитини до своєї матері. Якщо порівнювати дані, отримані тут, з першим пунктом, де мова йде про батька, то є певні відмінності. Приблизно вдвічі частіше лунають більш теплі і ніжні вирази на адресу матері ніж батька. Мати — це майже для всіх учнів світле й дорогоцінне, що є в них у житті. Недоліки матерів майже не вказуються.

Але при всьому цьому деякі з ліцеїстів говорять про надмірну турботу з боку матері; на зайву емоційність, пов’язану в тому числі з проблемами на роботі і в повсякденному житті. Тому діти вказують, що вони іноді конфліктують із мамою, але потом усе одно буває примирення. Є й такі ліцеїсти, котрих обурює той факт, що мати не вважає їх дорослими і не завжди прислухається до їхньої думки.

Рекомендації з боку психолога тут аналогічні тим, що і в пункті про взаємини дітей із батьком. Дітям рекомендується брати приклад з мами в усьому позитивному і будувати на цих рисах характеру свій ідеал. а весь негатив треба вчитись прощати мамі беззаперечно. Треба пам’ятати, що людина часом просто не може контролювати потік своїх емоцій. До того ж, майже всі учні пишуть про взаємну любов до своєї матері. а якщо любиш людину, то її треба вміти прощати, тим паче, найбільш близькій. Що стосується відстоювання власної думки, то учні часто бувають егоїстичні, не беруть до уваги ані турботу батьків, ані їхній життєвий досвід. Над такими питаннями ми пропонуємо подумати учасникам нашого дослідження.

— «Думаю, що справжній друг…»

Кожний учень тут повинен перед собою поставити питання: «Що я думаю про справжнього друга? Про дружбу взагалі?» Тут також діти часто роблять характерну помилку, котра називається стереотипністю мислення. Якщо тільки 1−2 рази дитині не пощастило в дружбі, то вона відразу приходить до статистично необґрунтованого висновку, що дружби взагалі не існує, навкруги лише омана і зрада. Таке буває притаманне і дорослим емоційно недосконалим особистостям. Якщо 1−2 рази жінку зрадив хтось із чоловіків, то вона говорить: «Усі мужики сволота».. Узагалі-то досвід свідчить, що справжнього друга шукати не обов’язково. Він сам знайде тебе, коли ти вдосконалиш свій характер і будеш вартий справжньої дружби. Для істинної дружби, як і для любові, треба постійно працювати над собою і зростати духовно.

Багато хто з дітей детально описують якості особистості друга і вимоги до нього. «Друг повинен захищати мене в будьякій ситуації», — пишуть вони. Але чи повинно так бути? а якщо ти неправий? Що ж, і тоді друг повинен тебе підтримувати у твоїй неправоті?

У коментарях з даної теми ми звичайно даємо дітям вказівку на те, що варто найбільше цінувати у справжній дружбі: це вірність і спільні духовні цінності.

— «Я міг би бути дуже щасливим, якщо б…»

Можна сказати, що питання про щастя є найголовнішим у житті людини. Хто з нас не хоче бути щасливим? Але чи багато хто може сказати точно, що таке істинне щастя? Адже кожен розуміє його по-своєму: для когось щастя у грошах, у безпроблемному житті, кар'єрі, політиці тощо. а для когось воно в дітях, у своїй сім ї, у любові й повазі до своїх близьких людей. і всі ці атрибути щастя діти описують у своїх роботах. а деякі з них пишуть, що вони й так щасливі. Однак нам вважається, що поняття щастя вони плутають зі звичайним життєвим благополуччям. Діти пишуть: «Я щасливий, тому що в мене все є». Але щастя — це не коли все є, а коли людині нічого зайвого не потрібно, ні до чого матеріального вона серцем не прив’язана. Щастя — коли в дусі любові віддаєш, а не приймаєш. Іншими словами, це є творення добрих справ, не егоїстичне, а щире. і тоді тобі розкривається щастя. Як якась раптова вища нагорода. Щастя — надзвичайна, невимовна духовна радість, коли хочеться співати й любити весь світ. а ще щасливим не можна бути тільки самому, бо це слово означає частку з кимось, улюбленим тобі. Усі ці постулати дійсного щастя ми розкриваємо дітям.

— «Зробив би все, щоб забути…»

Іноді майже в кожного з нас у житті виникає така ситуація, котра нам дошкуляє. і хотілось би щось чи когось забути, витерти з пам’яті, та не виходить. Часто це буває дуже велика образа на когось або душевна травма, утрата близької людини. Ми при цьому пояснюємо учням, що за для заспокоєння свого серця треба зробити певну внутрішню роботу над собою. Справа в тому, що, коли ми від душі прощаємо своїх кривдників і хоча б подумки бажаємо їм усього найкращого в їхньому подальшому житті, тоді сумління заспокоює, ублажає нас, на серці стає хороше й легко. Те ж саме відбувається й тоді, коли ми просимо прощення в тих людей, яких образили чимось умисно чи випадково. Звісно, для зняття подібних проблем існують певні психотехніки, методики НЛП. Але ми надаємо перевагу методу бесіди чи письмового коментаря — для усвідомлення ліцеїстами їхніх психологічних проблем.

— «Найбільшою помилкою в моєму житті було…»

Часто ця тема у ліцеїстів перегукується з попередньою, і тоді ми даємо тут їм аналогічні рекомендації. Буває так, що діти пишуть про якусь серйозну помилку, але конкретно її не називають. Але ми у всякому випадку надаємо коментарі і свої рекомендації з приводу того, що людина повинна робити у випадку скоєння помилки. Іноді діти за помилку вважають якісь минулі випадки, на які вони вплинути не могли. Аж до абсурдного твердження, коли дитина пише, що помилкою було саме її народження. Зрозуміло, що в цьому випадку, як бачимо, недостатньо просто коментарів, а потрібна серйозна психотерапевтична робота з учнем.

Але ми намагаємось довести до свідомості дітей головну думку: не варто впадати в розпач і вважати, що все втрачено. Помилки можна і треба виправляти, а психолог покаже шляхи їх виправлення. Якщо ж помилка вже дійсно не виправна, то однак можна нівелювати її наслідки каяттям у звершенні цієї помилки (чи гріха). Життєвий досвід нам каже, що тоді над людиною звершується милосердя долі. і діти повинні це знати.

— «Ідеалом людини для мене є…»

Питання про вибір свого ідеалу частково здіймався у пунктах, що стосуються ставлення учнів до своїх батьків. Але стосовно даного пункту варіантів відповідей було декілька: «Ідеалом являюся я сам», «Ідеальних людей не існує», «Я не створюю собі кумирів», «Ідеали для мене — мої батьки» тощо. Іноді діти називають якогось спортсмена, рок-зірку, кіноактора та ін. У цьому разі ліцеїстам пояснюється різниця між поняттями «Ідеал» і «кумир»: ідеал завжди позитивний і благотворний, а кумир є недійсним ідеалом, що потребує від своїх шанувальників сліпого фанатизму.

Учні повинні з нашою допомогою прийти до висновку, що ідеал все ж таки необхідний кожній людині, бо інакше нема з кого брати позитивний приклад для самовдосконалення. Але дуже небезпечно для особистості людини, коли вона ідеалізує саму себе: з рештою відбувається самовинищення особистості. Якщо ж дитина не бачить ідеалу у своєму оточенні, то їй рекомендується вибрати для себе хоча б окремі позитивні риси характеру тих людей, котрих вона добре знає.

— «Думаю, що більшість сучасних юнаків та дівчат…»

Як сприймає дитина більшість нашої молоді, їх принципи і звички, спосіб життя? Чи подобається їй така більшість? Чи відносить вона до неї саму себе? Над цими питаннями психолог пропонує учню задуматись.

І тут виникає цікава закономірність. Практично всі ліцеїсти, висловлюючи кожний окремо свою думку про сучасну молодь, не одобрюють її моральний образ, осуджують його. Іноді навіть у дуже різких виразах. Однак, знаходячись у колі тих, кого вони критикують, чомусь починають вести себе часто так, як і ті, — за нашими висновками.

Особливий акцент у коментарях дітям на цю тему робився на те, що кожний із ліцеїстів повинен стежити саме за собою і своїм життям. Бо він відповідає за них. Своїм особистим прикладом людина повинна благотворно впливати на своє оточення. Як сказав святий Серафим Саровський, «Врятуй себе, і тоді навкруги тебе врятуються тисячі».

Аналізуючи результати проведеної роботи, ми дійшли висновку, що вона є цікавою і корисною. Ми отримали оригінальну методику аналізу духовно-моральних якостей учнів. Як показала двадцятирічна практика, застосування нашої методики допомагає визначити серйозні проблеми дітей, що дає можливість визначити напрями подальшої індивідуальної роботи. Ця методика позитивно впливає на процес удосконалення й гармонізації особистості ліцеїстів. моральний духовність психологічний незаврешений.

Література

• 1. Методика психодиагностики в спорте / В. Л. Марищук, Ю. М. Блудов и др. М.: Просвещение, 1990. С. 137−138.
• 2. В поисках смысла (мудрость тысячелетий) / сост. А. Е. Мачехин. Изд. 2-е, перераб. и доп. М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. 912 с.