Олимпийские ігри та зовсім раннє християнство

ОЛИМПИЙСКИЕ ІГРИ І РАННЄ ХРИСТИАНСТВО

После завершення трьохсотрічної епохи гонінь на християн історія античного світу настав час, коли одна релігія у державі була визнана пануючій. Едиктом 313 р. всім предостав лялась повну свободу віросповідання. Проте, зазначає В. В. Болотов, при імператорі Грациане (375−383 рр.) починається поступове обмеження і придушення язичництва.

Историю розгорілася християнства проти публічних ігор можна простежити по Кодексу Феодосія, що є звід імператорських законів, опублікованих від часу Костянтина Великого. Документ складено спеціальної комісією юристів в 438 р., за царювання Феодосія II. Відповідно до цим документом початок боротьби з язичницькими традиціями належить імператором Константом едиктом 341 р., у якому наказується «заборонити безумство жертвопри ношень «[Cod Theod. XVI, 10, 2]. Дуже цікавий едикт, ухвалений наступного року, у якому зазначається: «Хоча забобони повинні прагнути бути цілком припинені, тим щонайменше хочемо, щоб храмам, які є поза міста, не було завдано шкоди; оскільки чимало їх дали початок ігор цирку і іншим видовищ, не личить знищувати будинку, звідки римський народ отримав розваги зі своїми стародавніх святах [Theod. XVI, 10, 3].

Таким чином, можна побачити, що, починаючи боротьбу з язичництвом, імператори ставилися до традиції громадських ігор із великою обережністю, враховуючи пристрасть народу до видовищ у Римі та стійкість традицій агона у Греції. Так, імператор Грациан своїм едиктом дозволяє у Африці змагання атлетів й оголошує, що «не слід було обмежувати громадських забав, але навпаки, треба спонукати народ висловлювати свою радість, оскільки вона щаслива «[Cod Theod. XVI, 10, 3]. Забороняючи одне з свят, імператор Аркадій заявляє, що «не ворог видовищ І що, скасовуючи їх, не хоче переграти держава робить у смуток «[Cod Theod. XV, 6, 2].

Крайней радикальністю щодо християнських обрядів відрізняється едикт Констанція (353г.), він велить закрити храми в усій імперії і заборонити у яких доступ хто не пішли. Заборонялися і жертви богам: «Якщо хтось дозволить собі не є виконати наших велінь, нехай буде він вражений мстивим мечем, нехай майно його надійде у фиск, така ж кара призначається правителям провінцій, які знехтували покаранням винних «[Cod Theod. XVI, 10, 4].

Однако, судячи з іншому эдикту, ухваленого 1970;му, цей едикт був передчасним і поганські звичаї були ще поширені. Тому новий едикт забороняє в повному обсязі жертвопринесення, лише ті, здійснені вночі «[Cod Theod. XVI, 10, 5]. У 356 р. у законі, підписаному Констанцием і цезарем Юліаном, сказано: «Ми хочемо, щоб зізнався в приношенні жертв і служінні ідолам карали смертної стратою «[Cod Theod. XVI, 10, 6].

Исследователи відзначають, що Констанцій, який став у 353 р. єдиним правителем імперії, активно втручався у діяльність церкви, але переслідування поганських культів в період правління цього імператора не зазначалося жорстокістю. Імператори, починаючи з Костянтина, які є християнами, у боротьбі проти язичництва не були досить послідовними, призначаючи найсуворіші покарань відправлення поганських культів, де вони ніколи й не скрізь наводили в виконання. З іншого боку, переслідування язичників було обов’язком магістрів, які, як помічає Р. Буасье, «якщо були язичниками, не звертали увагу його (імператора) погрози та самі здійснювали злочини, які мали карати » .

Война проти язичників проводилася з певною послідовністю за правління Феодосія I, який перейнявся метою встановити імперії релігійне єдність. У 381 р. Феодосій видав едикт, забороняв жертвопринесення, пов’язані з ворожіннями і заклинаннями. У 385 р. імператор видав новий едикт, котрій характерна загрозливіша форма. У 391 р. молодий імператор Західної Римської імперії Валентиан II, який вирішив остаточно знищити язичництво, видає едикт, яким забороняє приносити жертви, укладати храми, поклонятися статуям [Cod. Theod., XVI, 10, 10]. Наступного року Феодосії повторив закон Валентиана II, розширивши і доповнивши його. Закон Феодосія стосується всіх, його всім владениям імперії без винятку; він забороняє все релігійні церемонії, яким б характером вони відрізнялися. Едиктом забороняється як заколювати жертовних тварин і звинувачують гадати з їхньої начинці, а й запалювати світильники, воскурять фіміам, розвішувати на вшанування богів квіткові гірлянди. У його едикті Феодосій I не задовольняється закриттям міських храмів, він піддає нагляду і села: забороняє прикрашати дерева і робити вівтарі з дерну, забороняє запалювати вогонь на вшанування лаврів, спалювати перші плоди на вшанування пенатів, робити узливання на вшанування геніїв [Cod. Theod., XVI, 10, 12].

Однако цей суворий едикт ще означав знищення язичництва. Як зазначають дослідники, закони виконувалися буквально лише у інших містах, очах у імператора, що стосується віддалених місцевостей, де самі магістри часто були язичниками, перебували кошти обходити закон. Багато місцях продовжували віддячувати поклоніння поганським богам. Це становище призвела до того, що наступникам Феодосія I доводилося повертатися до давнім і видавати нові едикти, які забороняють поганські культи. При Аркадії (395−408 рр.) проти язичництва були й практичні заходи у вигляді місій для звернення язичників в християнство, у ході траплялося й насильницьке руйнація поганських храмів.

Среди едиктів, підписаних Феодосієм I, присвячених забороні поганських обрядів, і традицій, останнім є вищезгаданий документ 392 р. Тому широко поширена версію тому, що Олімпійські гри були запрещенны едиктом Феодосія I, не знаходить документального підтвердження. Безумовно, в контекст едикту 392 р. були включені Олімпійські ігри та зовсім інші змагання атлетів, гри гладіаторів і бої дикими звірами. Як відомо, список переможців Олімпійських ігор обривається 359 р. і після деякого перерви триває, закінчуючи 291-й Олімпіадою 385 р. на імені вірменського царя Вараздата, що переміг змаганні по кулачному бою. Як стверджує багато дослідників, доля Олімпійських ігор було вирішено у період 392 і 395 рр.

Рассматривать питання завершенні понадтисячолітньою історії Олімпійських ігор й інших видів античного агона у зв’язку з Міланським едиктом і ім'ям Феодосія стало в історії фізичної культури певної традицією. Такий їхній підхід у світі едиктів Кодексу Феодосія, безумовно, виправданий. Разом про те існують відомості, виходячи з яких можна й інші причини припинення колись блискучих еллінських агонів і скоригувати оцінку особистої ролі Феодосія I у припиненні Олімпійських ігор. Якщо прийняти це до уваги свідчення істориків у тому, що Феодосій не заборонив гри, а обмежував їх днями народження імператора і запровадження його за престол, ту виставу про Феодосії I як жорстокому гонителе агона кілька пом’якшується. З іншого боку, відомий нам вчинок Феодосія I, пов’язані з забороною в Антіохії «борческих і ристательных ігор «була викликана відмовою її мешканців від сплати милостинь на військових витрат і поваленням статуй імператора та її дружини.

О тому, наскільки змагання часів Феодосія відрізнялися від суворого еллінського агона і які трагічні події були із ними пов’язані, ми можемо бачити по розповіді Флешье Эспри, де йдеться, що намісник імператора в Фессалонике Боферик, дізнавшись про перемогу Феодосія над Максимом, заснував переважають у всіх підлеглих йому містах загальнонародні гри. Кумиром ж жителів Фессалоніки був візник Боферика. Однако Боферик із якихось причин заборонив йому брати участь у ристании і взяла його під варту. Коли майстерний ристатель звернувся безпосередньо до городянам з проханням звільнити його, все місто прийшов у рух, спалахнув заколот, під час якого повсталі умертвили Боферика, що спробував їх заспокоїти. У відповідь цього Феодосій відправив воїнів для покарання жителів Фессалоніки, внаслідок чого цирку загинуло дуже чисельна.

Если вірити Сократові Схоластику, після походу проти Євгена Феодосії викликав з Константинополя в Мілан тато свого сина Гонорія та призначив для святкування перемоги кінські арени. «У призначений для торжества день, до обіду, володів ще силами і пильно дивився кінські бігу, а після обіду раптом відчула себе гірше і було вже на видовище, послав замість себе тато свого сина, й у наступної ночі помер «[Сократ Схоластик, Церковна історія, з. 236].

Таким чином, наведені факти дають підстави вважати, що розглянути питання про припинення Олімпійських ігор й інших періодичних агонів Еллади у прямій залежність від конкретного едикту Феодосія перестав бути єдино можливою версією аналізованих подій.

Олимпийские і інші агони Греції могли існувати окремо від жертвопринесення, процесій та інших обрядів поганського культу. Таке явище відомо в Антіохії, де гри, які мали назва Олімпійських, проводилися до 520 р.

Список литературы

1. Болотов В. В. Лекції з історії древньої церкви. У три Т. М., 1994.

2. Буасье Р. Падіння язичництва. М., 1892.

3. Кузищин В.І. Олімпійські гри як феномен давньогрецької і світова культури// Питання історії, 1997, № 1, з. 41−49.

4. Флешье Эспри. Історія про імператорі Феодосії Великому. СПб., 1796.

5. Н. В. Рекутина. Олімпійські ігри та зовсім раннє христианство.