Цукровий діабет

ДІАБЕТ ЦУКРОВИЙ (цукрова хвороба, цукрове мочеизнурение) — ендокринна захворювання, при до-ром через брак в організмі гормону підшлункової залози інсуліну розвиваються всіх видів обміну веществ.

У походження Д. з. великій ролі грає спадковість; іншим важливий чинник у розвитку захворювання є систематичне переїдання, надлишкове вживання з їжею легкозасвоюваних вуглеводів. Цукор крові є основним подразником клітин, синтезують інсулін, та постійний підвищений рівень цукру крові при переїданні може провадити до функціональному виснаження цих клітин. Нерідко Д. з. обумовлений поразкою підшлункової залози запального, судинного, травматичного чи іншого характеру. Нерідко Д. з. розвивається після нервовопсихічних стресів від перенесених потрясінь, інфекційних заболеваний.

Коли інсуліну в організмі печінку та м’язи втрачають здатність перетворювати що надходить цукор в глікоген, отже, тканини не засвоюють цукор не можуть використовувати його на ролі джерела енергії, що веде до підвищенню неї у крові (ги-пергликемия) і виділенню цукру з сечею (гликозурия) — найважливішим симптомів Д. з. Першими скаргами хворого, як правило, є стала сильна спрага і рясне (до 6 л і більше коштів у добу) виділення сечі. Сеча хворого містить цукор, тому має високий питому вагу. Часта скарга — завзятий шкірний сверблячка, особливо у області промежини. При Д. характерна схильність до гнойничковым захворювань шкіри, можливі порушення статевої функції. При неправильному чи недостатньому лікуванні прогресування хвороби супроводжується появою болів у кінцівках внаслідок поразки периферичних нервів. Важкі ускладнення Д. з.— порушення зору внаслідок змін судин сітківки очі, і навіть поразка ниркових клубочков з порушенням функції. Д. з. зазвичай сприяє розвитку атеросклерозу, прогресуванню його клинических.

За відсутності лікування порушення обміну речовин неухильно прогресують, в організмі накопичуються продукти неповного окислення жирів — так зв. кетоновые тіла, підвищення концентрації к-рых у крові веде до отруєнню організму. Поступово в хворих знижується апетит, наростають жага, слабкість, сверблячка; відзначається сухість шкіри слизових оболонок; зростає кількість виділеної сечі; з’являються нудота, блювота, біль у животі, запах ацетону з рота. Самопочуття хворих прогресивно погіршується, млявість, сонливість переходить до несвідоме стан: розвивається найважчий ускладнення Д. з.— діабетична кулі. Поява ознак погіршення течії хвороби вимагає їх негайного звернення до врачу.

Лікування Д. з. проводиться під наглядом лікаря на протягом усього життя хворого. Вперше виявлений Д. з., зазвичай, вимагає госпіталізації хворого для детального обстеження вибору методу лікування. Основними леч. засобами є дієта, інсулін і цукрознижувальні таблетки. Мета лікування — домогтися нормалізації обмінних процесів в організмі, показником чого є зниження рівня цукру крові до величин, майбутніх до нормальних, відсутність чи мінімальне вміст цукру в сечі. Зазвичай паралельно поліпшується самопочуття хворого: зменшуються жага, слабкість, кількість виділеної сечі і др.

Дотримання дієти необхідно під час лікування будь-який форми Д. з. При легкому перебігу захворювання у часто вдається домогтися його компенсації з допомогою дотримання дієти не залучаючи ліків. Основним у своїй є обмеження вуглеводів до 50—60% загальної калорійності їжі; практично виключають із раціону продукти, містять легко засвоювані вуглеводи, їх усунути м’ясом, картоплею, чорним хлібом та інші продуктами; кількість їх визначає лікар. Жири мають становити до 25% загальної калорійності їжі, а періоди загострення захворювання загрози розвитку діабетичної коми вершкове олію та інші жири повністю виключаються. На білки доводиться прибл. 20% калорійності їжі. Для хворих Д. з. харчова промисловість випускає спеціальні продукти, які містять легкозасвоюваних вуглеводів: цукерки на сорбите чи ксилите, диабетические хліб, печиво, ковбасні изделия.

Інсулін є основним засобом лікування, за винятком випадків легкого течії Д. з. Випускаються препарати інсуліну тривалістю дії від 6—8 годину. до 30— 36 годину. із моменту введення препарату. Вигляд інсуліну, його дозу поєднання препаратів інсуліну тривалої дії підбирає лікар. У лікуванні Д. з. повинен активно брати участь сам хворий: хворий або його близькі родичі, зазвичай, навчаються у кваліфікованого мед. персоналу техніці самостійного підшкірного запровадження інсуліну. Треба сказати, що інсулін дозується в так зв. одиницях дії. Хворий повинен завжди мати при собі записку, що містить дані про те, що вона страждає Д. сек. і отримує інсулін, з зазначенням дозы.

Профілактика — раціональне харчування, який виключає переїдання, зловживання солодощами і здобою; збереження нормального ваги тіла, своєчасне лікування запальних захворювань жовчних колій та підшлункової залози. При спадкової схильності до Д. з. необхідно періодичне мед. обстеження із метою своєчасного виявлення ранніх ознак порушення обміну та його корекції. При развившемся Д. з. профілактика спрямовано попередження загостренні захворювання та її ускладнень. Щоб запобігти гнойничковых захворювань шкіри хворі повинні слідкувати за се чистотою, остерігатися дрібних травм, саден, потертостей, т. до. при Д. з. будь-яке ушкодження шкіри можуть призвести до освіті довго не заживающей виразки. Дуже важливо було ознайомитися з станом ротовій порожнині, не рідше двох на рік обстежитися у стоматолога. Слід пам’ятати, що приєднання іншого захворювання, фізичне перевтома чи нервнопсихическое напруга можуть погіршити протягом Д. з., призвести до його декомпенсації. Хворий компенсованим Д. з. багато роки зберігає працездатність і можливість повноцінної жизни.