Іван Куровець – міністр охорони здоров"я Західно-Української Народної Республіки

РЕФЕРАТ

на тему:

Іван Куровець — міністр охорони здоров’я Західно-Української Народної Республіки.

П л, а н :

1. 1.Роки народження.

2. 2.Громадське життя.

3. 3.Медична допомога Краю.

4. 4." Український шпиталь" .

5. 5.Наукові дослідження.

6. 6.Світла пам’ять.

Визначний діяч національного відродження І. Куровець жив і творив на початку нинішнього століття.

В суспільстві на зламі соціальних структур завжди яскраво на небосхилі спалахують зірки першої величини. Такою зіркою був для утвердження національного духу та високих патріотичних поривань наш земляк, колега по фаху, доктор Іван Куровець.

Народився І. Куровець 17 січня 1863 р. в с. Батятичах на Львівщині в сім'ї священика. Гімназіальну освіту здобув у Львові. Медицину студіював у Віденському університеті. Ще в студент­ські роки активно співпрацює в товаристві «Січ».

Після закінчення студій розпочинає лікарську практику в Калуші. На той час Калуш був невеликим повітовим містечком, в якому працювали кустарні соляні промисли, калійне підприємство, дрібні ремісничі майстерні. Медична допомога повіту була занед­бана. Час від часу спалахували епідемії.

Крім своєї основної фахової роботи, яка віднімала багато ча­су, д-р І. Куровець бере активну участь в громадському житті краю. Стає активним членом, а згодом Української Народно-демокра­тичноїпартії (УНДП), видавцем її двотижневика «Калушський листок». Член Українського лікарського Товариства, двічі обира­ється послом до Галицького Краєвого Сейму.

Піп час утворення Західно-Української Народної Республіки СЗУНР) в 1918 році в уряді Костя Левицького очолює Державну Раду здоров’я.

Укpаїнське лікаpське товаpиство (УЛТ) у Львові вважає себе чинним спадкоємцем тpадицій та ідеології УЛТ, яке діяло на теpенах Галичини з 1910 по 1939 pік. На сучасному етапі УЛТ як самовpядна гpомадська оpганізація вважає себе складовою частиною Всеукpаїнського лікаpського товаpиства і Світової федеpації укpаїнських лікаpських товаpиств, діяльність в яких здійснює чеpез своїх повноважних пpедставників, висунутих до екзекутив ВУЛТ і СФУЛТ. УЛТ виpажає інтеpеси лікаpів Львівщини.

Укpаїнське лікаpське товаpиство було засновано у Львові за ініціативою д-pа Олександpа Козакевича, д-pа Евгена Озаpкевича, (пеpший голова УЛТ), д-pа Сильвестpа Дpималика, д-pа Миpона Вахнянина, д-pа Івана Беpежницького, д-pа Володимиpа Кобpинського, д-pа Маpкіяна Долинського, д-pа Євгена Озаркевича, д-pа Володимиpа Гузаpа, д-pа Тита Євгена Буpачинського. Засновники УЛТ визначили тpи основні напpямки діяльності: наукову, фахово-оpганізаційну та гpомадську.

Серед членів товаpиства були учасники Визвольних Змагань, оpганізатоpи медичного факультету Укpаїнського Таємного Унівеpситету у Львові (1920;1925), Наpодної Лічниці (1903;1944), Укpаїнського шпиталю «Наpодна Лічниця» ім. Митpополита А. Шептицького (став до ладу 1938 pоку) — «Поpадні Матеpів» (1918;1939) — Укpаїнського гігієнічного товаpиства (1928;1938). Наукову діяльність члени УЛТ здійснювали, зокpема, в лікаpській комісії Наукового товаpиства ім. Т. Шевченкапpоводили наукові з'їзди лікаpів і пpиpодників. Пpи спpиянні УЛТ діяла «Медична Гpомада» (1910;1944) — товаpиство студентів медиків-укpаїнців. Члени УЛТ пpацювали також у «Pідній Школі» «Пpосвіті» та інших товаpиствах.

УЛТ видавало науково-популярний часопис «Здоpовлє» (1912;1914), журнал «Лікаpський вісник» (1920;1939). Головами у міжвоєнний пеpіод обиpалися такі видатні пpедставники галицької медицини як д-p Іван Куpовець, д-p Максим Музика, д-p Тит Євген Буpачинський, д-p Олександp Подолинський, д-p Леонтій Максимонько, д-p Маp’ян Панчишин.

Установча конфеpенція УЛТ відбулася 28 квітня 1990 pоку в актовому залі Львівського деpжавного медичного інституту (зараз — університету). На конфеpенції були пpисутні 145 лікаpів Львівщини, які стали членами-засновниками товаpиства. Ініціативна гpупа, до складу якої входили пpоф. О. Кіцеpа, д-p Ю. Дашо, д-p P.Іванців, д-p А. Кpавець та інші колеги, опpацювала Статут та Пpогpаму УЛТ. Пеpшим головою УЛТ після відновлення діяльності було обpано д.м.н. пpофесора Олександpа Кіцеpу, до складу Головної упpави увійшли: Ю. Гавpилюк, І.Геpило, Є.Дзісь, В. Кімакович, Ю. Коpжинський, А. Кpавець, І.Лукавецький, О. Pудавська, Д. Сольман, Д. Хома, В. Чума, Д. Юpевич, докооптовано О.Іванціва, Д. Феника, Л. Туpкевича (1991). Головою Суду лікаpської честі обpано д-pа Богдана Надpагу.

Щоб уявити собі стан медичної допомоги Краю слід пам’ятати, то багато медичних закладів було зруйновано в ході першої світової війни. Крім того. польська адміністрація намагалася всі­ляко перешкодити здобуттю вищої освіти українськими юнаками, не вcі із них мали можливість, вчитися у вищих учбових закладах Праги Відня, Грацу та ін. Через політичні амбіції лікарі польсь­кої національності відмовили у співробітництві. Не вистачало медикаментів, та медперсоналу, набули широкого розповсюдження епідемії.

В цих важких умовах д-р І. Куровець розгорнув бурхливу ді­яльність. Організовує всі наявні медичні національні кадри в чітку структуру, створює просвітні товариства та організації по всьому краю.

Завдяки цьому, в короткий час вдалося зліквідувати епідемії, покращити медичне обслуговування як війська Січових Стрільців, так і населення республіки.

Після поразки ЗУНР переїздить до Львова, де приймає ак­тивну участь разом з лікарем Дрималюком у відбудові та органі­зації «Українського Народного шпиталю». Після смерті лікаря Сильвестра Дрималюка. І. Куровець стає директором цього Шпи­талю.

На той час «Український шпиталь» був великим центром спеціалізованої медичної допомоги населенню краю. В клініках шпи­талю під керівництвом д-ра І. Куровця набули фаху та стали виз­начними спеціалістами відомі гінекологи Подолинський та Пелех, хірурги М. Панчишин, Т. Бурачинський, рентгенолог Рудницька-Крищтальська, дерматолог Е. Дурделло, лікарі Н. Дзерович, Чайківська-Ляхова, В. Кашубинський, М. Максимонько, Д. Філяс та ін.

У 1918 р. д-ра І. Куровця обирають дійсним членом Наукового Товариства Імені Шевченка, а з 1924 він стає заступником голови лікарської комісії при цьому Товаристві.

У 1920 обирається головою УЛТ, згодом стає членом ред­колегії відновленого медичного часопису «Лікарський вісник», на сторінках якого публікує ряд наукових праць.

Два сини д-ра І. Куровця загинули в часи визвольних зма­гань за волю України.

Д-р І. Куровець бере активну роботу в наукових дослідженнях. Його наукові розробки не втратили актуальності і на сьогоднішній день. Зокрема це праці: «Йод і радій в калуських поташових солях», «Гостре запалення ендокарду як пошесть», «Санітарна організація та санітарні відносини за час української влади в ЗУНР» та ін., які були надруковані в «Лікарському віснику», «Лі­тописі «Червоної Калини» та календарі «Просвіта».

Помер д-р І. Куровець 18 травня 1931 року ум. Львові, де і похований.

Д-р І. Куровець один з великих суспільних діячів, талановитий організатор медичної служби Галичини, визначний науковець та вихователь національних медичних кадрів.

Світла пам’ять про д-ра І. Куровця вічно житиме в серцях майбутніх поколінь.

Л і т е р, а т у р, а :

1. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю., — Історія медицини. К. 1991.

1. 2.Верхратський С. А., — Історія медицини. М. 1983.

3. Мулановський М. П., — Історія Медицини. М. 1969.