Аналіз фінансового стану УМГ Прикарпаттрансгаз

Міністерство освіти України.

Івано-Франківський державний технічний університет нафти й газу.

кафедра економіки підприємства.

КУРСОВА РОБОТА.

із курсу «АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ.

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «.

Аналіз фінансового стану.

УМГ «Прикарпаттрансгаз».

Виконала :

ст. грн. ЕКНз-95−1.

Хлібкевич О.В.

Перевірив:

Данилюк М.О.

Івано-Франківськ 2000р.

ЗМІСТ.

ВСТУП 4.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОНАННЯ РОБОТИ 5.

1.1. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ 6.

1.2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ І ДЖЕРЕЛА АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО.

СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 9.

1.3. загальна модель І система показників аналізу.

фінансового стану 11.

1.4. основні напрями аналізу балансу 19.

1.5. методика аналізу балансового прибутку 25.

1.6. ліквідність й платоспроможність підприємства 28.

2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 37.

2.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА 37.

2.2. АНАЛІЗ БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА 41.

2.3. АНАЛІЗ ЗВІТУ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ 47.

2.4. АНАЛІЗ ЛІЛКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ.

ПІДПРИЄМСТВА 51.

3. НАПРЯМКИ І РЕЗЕРВИ ПОКРАЩАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ.

ПІДПРИЄМСТВА 58.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 62.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 64.

ДОДАТКИ 65.

Вступ.

У умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничоторговельну діяльність самостійно, але й конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їхні продукції, змушує продавця (виробника) враховувати їхні інтереси й запити й виробляти ту продукцію, котра потрібна покупцеві. Підприємство, що програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а чи не може оплатити вартість товару, робіт й послуг, розраховуватися із бюджетом по обов «язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо вол «язання по платежах перевищує вартість його майна. Отже, щоб не статі банкрутом, підприємство мусить постійно стежити за ситуацією на ринку й забезпечити високу конкурентоздатність своєї продукції.

Одним із інструментів із «ясування конкурентоздатності є аналіз фінансового стану підприємства, чи фінансовий аналіз. Аналізувати фінансовий стан будь-якого підприємства є нагальною необхідністю, бо не можна вести господарство без міри ваги й рахунку, не добиваючись перевищення доходів над видатками. Це завжди було б важливо, тім понад — тепер, коли на зміну безгосподарності й безвідповідальності приходити підприємництво, сувора дисципліна й ощадливість.

Аналіз фінансового стану підприємства є важливим елементом фінансового менеджменту й аудиту. Користувачі фінансових звітів підприємств й фірм використовують методи аналізу для прийняття управлінських рішень, спрямованих на подалі збільшення прибутковості, виявлення причин збитковості, а також забезпечення стабільного фінансового стану.

Введення нового плану рахунків бухгалтерського обліку, приведення форм бухгалтерського обліку в більшу відповідність із вимогами міжнародних стандартів зумовлюють необхідність розробки методики фінансового аналізу, котра б відповідала сучасним вимогам ринкової економіки.

Метою даної курсової роботи є комплексний фінансовий аналіз виробництва на підприємстві УМГ «Прикарпаттрансгаз ». Ціллю роботи є пошук резервів й напрямків по покращенню фінансового стану підприємства, їхнього економічне обгрунтування й визначення їхнього впливу на показники, що характеризують фінансовий стан на даному підприємстві.

1.Теоретичні та методичні основи виконання роботи.

1.1. Фінансовий менеджмент та його складові частини.

Фінансовий менеджмент заговорили українською у «язаний із сукупністю рішень, котрі приймаються у зв «язку із формуванням й підтриманням оптимальної структури фінансових коштів фірми в умовах ринку, забезпеченням доходів власників й утримувачів акцій.

Фінансовий менеджмент має справу із одного боці із загальним доходом фірми, із основними джерелами грошових нагромаджень й надходжень, із довгостроковими й короткостроковими кредитами й використанням прибутків, аналізом й зберіганням фінансової стійкості й ліквідності, а із іншого боці - із одержанням максимально можливих прибутків, дивідентів по акціях й ризиком збитків.

Виходячи із цілі максимізації прибутку фірма винна приймати лише такі рішення, в результаті яких, можна очікувати одержання нею всіх видів прибутку.

Тому при наявності альтернативи необхідно приймати тих рішення, що ведуть до підвищення прибутку, курсу акцій й до збільшення виплачуваного дивіденду.

Однак на практиці такі дії заговорили українською у «язані із ризиком втрати частини капіталу, втратою її володарями майбутніх доходів, знеціненням ділового іміджу й навіть крахом фірми. Крім того, існує ряд техніко-технологічних, ресурсних, екологічних, політичних обмежень, на котрі фірма над змозі вплинути й котрі зменшують прибуток фірми.

Прибуток й ризик впливають на ціну акції протилежним чином. Більш високий прибуток фірми викликає зростання дивідентів, збільшення ризику Веде до зменшення ціни, а це Веде до скидання цих акцій їхні власниками на фондових біржах й до ще більшого ускладнення фінансового стану фірми.

Прибуток й ризик — ключові моменти фінансового менеджменту. З ними заговорили українською у «язані три види фінансової діяльності: o збільшення прибутку, o зберігання фінансової стійкості, o забезпечення ліквідності (платоспроможності), тобто здатності підгримувати свої фінансові вол «язання на всіх рівнях.

Фінансовий менеджмент постійно розв «язує протиріччя, яку виникає між цілями фірми й її фінансовими можливостями.

Структура фінансового менеджменту наведена на рис. 1.1.1. Вона складається із трьох структурних блоків, із які блок III має визначальне значення.

[pic].

Рис 1.1.1 — Структура фінансового менеджменту фірми.

Блок І - фінанси фірми. Він характеризує усі можливі економічні відносини фірми на всіх рівнях.

Блок II — блок аналізу фінансів фірми по показниках фінансової стійкості й за критерієм достатності доходів й прибутку в ситуації фінансового ризику.

Блок III — управління балансами фірми, альтернативні рішення й дії щодо виправлення фінансового стану фірми у сфері кредитних відносин фірми із кредитними установами, розрахунків у фінансових відносинах із іншими фірмами, в спілкуванні із фінансовими структурами й установами, фондовими біржами за допомогою вибору оптимальних кредитних відносин, видів розрахунків, лізингу, факторингу, гри курсами цінних паперів, що належати фірмі, на фондовій біржі.

Фінансами фірми називаються будь-які складні економічні відносини, котрі виникають із приводу формування й розподілу грошових коштів для забезпечення збалансування доходів й витрат, фінансової стійкості й платоспроможності фірми за критерієм одержання прибутків й одночасної підтримки благополуччя акціонерів на різних рівнях відносин: із Державою — із приводу платежів й отримання бюджетних асигнувань, зі страховими компаніями — по страхових внесках й страхуванню ризиків та майна, із інвестиційними інститутами: інвестиційними фондами, холдингами, консорціумами — із приводу підтримки інноваційних програм та інвестицій, із банками — із приводу кредитів, сплати позичкових процентів й депозитів, на власній фірмі - із приводу продаж акцій й забезпечення дивідентів акціонерам.

1.2. Основні заподіяння й джерела аналізу фінансового стану підприємства.

Основними джерелами фінансового стану є: o форма 1 річної та квартальної звітності «Баланс підприємства «(додаток.

А), o форма 2 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансові результати й їхнє використання «(додаток Б), o форма 3 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства » .

Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини й значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку й фінансової звітності.

Баланс ставши более наочним й пристосованим для вирішення завдань, поставлених перед аналізом фінансового стану в умовах ринку.

З метою аналізу фінансового стану може використовуватися й інша інформація — дані бухгалтерського й оперативного обліку, поточної звітності підприємства, необлікована інформація.

Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту й закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому й аналіз фінансового стану, як було б сказано вище, може бути двох видів: внутрішній й зовнішній.

Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві й є комерційною таємницею, виконується він шляхом порівняння їхні із плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями — податковою інспекцією, банком, іншими структурами. Бухгалтерська звітність, Яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить про «єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, Яка є комерційною таємницею.

Існуюча бухгалтерська звітність відрізняється від тієї, Яка застосовувалася раніше (2−3 рокта тому), отже, відповідно змінилася й методика аналізу.

То в балансі уже не наводяться показники наявності власних оборотних коштів, стійкі пасиви, зникли такі розділи колишньої методики, як аналіз надлишку чи нестачі оборотних коштів, нормованих запасів й ціла низька інших.

Водночас ринкова економіка висунула вимоги до аналізу цілої системи нових показників, котрі раніше в нашій практиці не використовувались, наприклад, аналіз ліквідності фінансової тривалості, розрахунок й аналіз коефіцієнтів цих показників. Інформація про фінансовий стан підприємства винна достовірно відображати фінансовий стан підприємства й його модифікації, що відбувалися за звітний період. Щоб упорались з цим, необхідно передусім вивчити аудиторський звіт про точність фінансових звітів, що його складає незалежний аудитор. Це дуже важливо нині, коли коло користувачів цієї інформації значно розширилося.

Основні користувачі інформації про фінансовий стан такі: 1. Керівництво підприємства — для керівника підприємства ця інформація необхідна для ефективного керування підприємством, для прийняття ефективних управлінських та планових рішень, 2. Акціонери підприємства, тобто його власники. Вони оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції, 3. Податкове управління. Йому необхідно матір інформацію про фінансовий стан підприємства (зокрема про суму прибутку) для визначення торб податків, що їхні вол «язане сплатити підприємство.

1.3. Загальна модель й система показників аналізу фінансового стану.

Аналіз фінансового стану підприємств проводитися із метою виявлення вразливих місць й визначення шляхів їхні усунення. Дані аналізу відіграють вирішальну роль при визначенні напрямів конкурентної політики підприємства, смердоті використовуються при оцінці виконання поставлених проти нього завдань й для розробки програм розвитку на перспективу.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми і методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу: o горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності із попереднім періодом, o вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників із оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат, o трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності із поруч попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану), o аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту чи позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв «язків показників, o порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно із показниками конкурентів чи з середньо-галузевими та середніми показниками, o факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) чи стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим.

(власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, то й зворотним (синтез), коли його окремі елементи із «єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їхні формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства — про «єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування і використання фінансових ресурсів — можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

У економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а чи не на жорстких аналітичних взаємозв «язках та залежностях. До неформалізованих належати такі методи: o експертних оцінок й сценаріїв, o психологічні, o морфологічні, o порівняльні, o побудови системи показників, o побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб «єктивізмом, оскільки у яких велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належати тих, основою які покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи: o ланцюгових підстановок, o арифметичних різниць, o балансовий, o виокремлення ізольованого впливу факторів, o відсоткових чисел, o диференційний, o логарифмічний, o інтегральний, o простих й складних відсотків, o дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються й традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів). o Для отримання необхідної аналітичної інформації розв «язують групу аналітичних завдань, якої можна зобразити як загальну модель. У економіці існує дуже багато таких моделей. На мою думку, найбільш вдалою є модель, котру запропонував Мних Є.В. у своєму навчальному посібнику (рис 1.3.1.) [pic].

Рис 1.3.1 — Загальна модель аналізу фінансового стану підприємства.

Вихідним етапом аналізу фінансового стану підприємств є аналіз майна підприємства. Він передбачає загальну оцінку майна із виділенням оборотних мобільних коштів й позаоборотних (іммобілізованих). Відомості про розміщення наявного в розпорядженні підприємства майна містяться в активі балансу.

У структурі балансу особлива роль належить найбільшим засобам, до складу які входять: наявні гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси. До позаоборотних активів відносять: реальні основні засоби, довготермінові інвестиції й нематеріальні активи.

Завданням аналітика є оцінка структури найбільших та іммобілізованих засобів, а також зміни їхні наявності за аналізований період.

У ході аналізу майна підприємства визначають також джерела його утворення. При цьому дається оцінка структури власних й позичених засобів. До власних коштів, за рахунок які відбувається придбання, надходження й створення майна, відносять статутний фонд й прибуток. У склад власних джерел можуть ввійти також засоби, отримані від держави, орендодавців, інших підприємств, окремих осіб, зацікавлених у розвитку підприємства.

Основним джерелом фінансування мобільних активів є власні оборотні кошти, якими підприємство розпоряджається в останній момент його заснування. Спрямовуючи фінансові результати в основні і оборотні кошти, виходять із економічної доцільності: розмір власних оборотних коштів винен забезпечувати мінімальну потребу протягом одного виробничого циклу у виробничих запасах, заділах незавершеного виробництва, залишках готової продукції. Єдиним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток підприємства.

До позичених засобів належати отримані в кредит від державних, комерційних й кооперативних банків та інших підприємств. Позичені кошти поділяються на кошти тривалого використання й кошти короткотермінового використання. У процесі аналізу позичених коштів оцінюється ефективність їхні використання та можливість своєчасного повернення.

Важливими показниками, котрі характеризують ефективність використання своїх коштів, є показники оборотності оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів характеризується такими показниками, як оборотність у днях, кількість обертів, коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Аналіз оборотності оборотних коштів передбачає виявлення ступеня прискорення (чи сповільнення) оборотності й суми коштів, додатково залучених в господарський оборот (вилучених із обороту).

Аналіз фінансової сталості підприємства передбачає визначення ступеня фінансової незалежності від зовнішніх позичених джерел. Одним із важливих показників, котрі характеризують фінансову сталість підприємства, є показник питомої ваги всієї суми вол «язань по залучених (позичених) коштах у вкладеннях в активи власних коштів. Цей показник отримав назву «коефіцієнт автономії «. Він показує, наскільки підприємство є незалежним від позичених коштів.

На основі коефіцієнта довгострокового залучення позичених коштів судять про стабільність тієї частини коштів, котра утворюється за рахунок довготермінових кредитів.

Важливим показником фінансової сталості підприємства є коефіцієнт маневрування. Цей показник дає змогу оцінити структуру розподілу власних засобів шляхом визначення питомої ваги власних оборотних коштів у загальнійсумі джерел власних коштів. Коефіцієнт маневрування дає відповідь на запитання, Яка частина власних коштів підприємства не закріплена в цінностях іммобілізованого характеру й перебуває в стані, який дає змогу более чи менш вільно маневрувати цими коштами.

Аналіз платоспроможності дає змогу визначити здатність підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових вол «язань. При цьому прискіплива увага приділяється такому показнику платоспроможності, як загальний коефіцієнт покриття, що характеризує ставлення мобільних засобів до короткотермінової заборгованості. Коефіцієнт покриття дає змогу із «ясувати, чи достатньо у підприємства коштів, котрі можуть бути використані ним для погашення своїх короткотермінових вол «язань.

Частковим показником загального коефіцієнта покриття є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує ставлення найбільш ліквідної частини оборотних засобів (грошових коштів та цінних паперів) до поточних вол «язань. Цей коефіцієнт дає відповідь на запитання, котра сума короткотермінових вол «язань підприємства на звітну дату може бути погашена негайно.

Певну аналітичну цінність має проміжний коефіцієнт покриття. Він визначається як ставлення суми грошових засобів, цінних паперів й дебіторської заборгованості разом взятих до короткотермінових вол «язань підприємства. Таке співвідношення показує, чи достатньо цієї суми для погашення короткотермінових боргів. Оцінюючи цей показник, слід врахувати тривалість короткотермінового кредиту при закупівлі товарно-матеріальних цінностей й продаж продукції підприємства.

Для оцінки загальної ефективності господарської діяльності підприємства визначені показники рентабельності. Вони показують, наскільки прибутковою є діяльність підприємства.

Аналіз показників рентабельності передбачає оцінку рівнів рентабельності, визначення динаміки рентабельності, причин й факторів, котрі впливають на її зміну, й ступеня їхні впливу на цю зміну. Заключним етапом аналізу рентабельності є розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення рентабельності.

Виділяють такі основні показники рентабельності: рентабельність капіталу (майна), рентабельність фондів (рентабельність виробництва), рентабельність продукції.

Завершальним етапом аналізу фінансового стану підприємства є розробка заходів щодо зміцнення фінансового стану. У шкірного підприємства завжди є резерви поліпшення фінансового стану. З «ясувавши в ході аналізу заподій фінансових труднощів, їхні слід згрупувати за основними напрямами.

Головними із них є виробничі фактори: обсяги виробництва, якість та асортимент продукції, що випускається, відповідність термінів її поставки термінам, передбаченим договорами. Важливу роль відіграють також фактори, заговорили українською у «язані зі стабільністю матеріально-технічного постачання, наявністю ринків збуту й загальногосподарські.

Можна говорити й про власні фінансові фактори. Це насамперед рівень рентабельності, який багато в чому визначається рівнем цін на продукцію підприємства. Якщо рівень цін не забезпечує підприємству необхідного для його нормального розвитку рівня рентабельності, то слід подумати про перехід на випуск более вигідної продукції, а також про пошук таких покупців (до того числі на нових ринках збуту), котрі можуть придбати продукцію за вищою ціною.

Другою важливою про «єктивною причиною фінансових труднощів може бути погана забезпеченість виробничого процесу фінансовими ресурсами. У цьому випадку слід потурбуватися про реалізацію понаднормативних запасів товарноматеріальних цінностей, ліквідацію надлишкових й маловикористовуваних основних фондів, реалізацію наявних у підприємства цінних паперів. Серед інших засобів збільшення фінансових результатів мобілізація наявних у підприємства засобів спеціальних фондів, до того числі резервного, створюваного спеціально із такою метою. Необхідно вивчити можливість отримання кредитів у банках, постачальників, покупців.

Вирішальним способом підвищення ефективності може статі зміну форми господарювання чи форми власності.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується складанням конкретного плану його зміцнення, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи.

1.4. Основні напрями аналізу балансу.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служити бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

У балансі відображаються ресурси й вимоги на ці ресурси чи ж частка участі у яких, він служити також індикатором «фінансового здоровий «я «підприємства. Відповідно до загальноприйнятих стандартів обліку, баланс розкриває зміст зрозуміти активу й пасиву. Активи підприємства відображені в балансі як вартість майна й боргових прав, якими розпоряджається й котрі контролює підприємство на звітну дату. Пасиви — це вол «язання підприємства за позиками й кредиторською заборгованістю чи джерела утворення господарських засобів, а також власний капітал. Перевищення вартості активів над пасивами становить вартість власних активів підприємства, до того числі його прибуток.

Актив балансу характеризує засоби підприємства за складом й напрямами використання. За міжнародною термінологією обліку активи, чи засоби підприємства, — це господарські ресурси, котрі «повинні «принести вигоду підприємству. Активи характеризуються трьома основними ознаками, тобто смердоті повинні: забезпечити економічні вигоди, контролюватися підприємством, бути результатом попередніх подій чи операцій.

Активи мають грошову оцінку чи можуть бути перетворені в гроші, крім того, активи включають відстрочені платежі, котрі не є господарськими ресурсами.

Активи балансу поділяються на оборотні і позаоборотні. Оборотні активи — це засоби, використані, продані чи спожиті протягом звітного періоду, який, як правило, становить один рік. Позаоборотні активи — це засоби, котрі використовуються понад один звітний період (рік), смердоті придбані із метою використання в господарській діяльності й не призначені для продаж протягом року.

Активи включають приміщення, споруди та обладнання, фінансовий лізинг, інвестиції в інші підприємства, довготермінову дебіторську заборгованість, вартість патентів, авторських прав, ноу-хау, тортові знаки та інші нематеріальні активи, ліквідні цінні папери, поточну дебіторську (чи комерційну) заборгованість, товарно-матеріальні запаси, наявні кошти й кошти на банківських рахунках, авансові витрати.

Пасив балансу має три основні розділи: «Джерела власних коштів », «Довгострокові пасиви », «Розрахунки та інші пасиви ». У першому розділі пасиву балансу представлена інформація про джерела власних активів підприємства. Тут містяться відомості про розміри статутного фонду, спеціальних фондів й цільового фінансування, амортизаційного й ремонтного фондів, доходів майбутніх періодів й балансового прибутку, кредиторської заборгованості по розрахунках за майно й фінансування капітальних вкладень. У цьому розділі наводяться нагромаджені суми спрацювання основних засобів (й нематеріальних активів), МШП, резерву на покриття передбачених витрат й платежів, торгової націнки на нереалізовані товари.

У іншому розділі пасиву балансу міститься інформація про довготермінові кредити банків та інші позичені засоби, отримані в певному порядку. У цьому ж розділі показують суму заборгованості банкам за всіма видами прострочених позик.

У третьому розділі пасиву відображаються дані про заборгованості короткотермінового характеру, терміни погашення які настають протягом року із дня виникнення. У цьому ж розділі показують позики под векселі, видані зі рядками платежів, котрі не перевищують одного року із моменту складання балансу. Заборгованість, оформлену векселями із більшими рядками, відносять до довготермінових позичених коштів.

Отже, якщо актив балансу характеризує склад господарських засобів підприємства, то пасив показує, із які джерел смердоті утворені. Ці засоби поділяються на власні та залучені. Основними видами залучених джерел є кредити банку й кредиторська заборгованість.

Пасив балансу — це сума вол «язань підприємства. Наприклад, статутний фонд є вол «язанням перед власником щодо виділених підприємству основних й оборотних засобів. Кредити банку є вол «язаннями підприємства перед банком щодо отриманих кредитів на різні цілі.

Кредиторська заборгованість є вол «язанням перед контрагентами: постачальниками — за отримані товарно-матеріальні ціності та наданіі послуги, робітниками й службовцями — щодо оплати роботи, бюджетом — щодо відрахувань із прибутку та інших платежів. Різного роду фонди й резерви — це вол «язання адміністрації перед колективом підприємства загалом щодо виробничого й соціального розвитку.

У процесі господарської діяльності засоби підприємства чи зростають (на суму отриманого прибутку), чи зменшуються (на суму отриманих збитків). Врівноваження активу й пасиву балансу здійснюється шляхом введення в пасив з статтею «Прибуток «чи до активу опозиція з статтею «Збитки ». Отже, прибуток можна трактувати як суму власних засобів підприємства, що зростають, а збитки — як суму власних засобів, котрі «проїли » .

З короткого аналізу структури балансу можна зробити висновок, що баланс ставши более наочним, й — що особливо — пристосованим для вирішення тихий завдань, котрі постали перед аналізом фінансового стану в ринкових умовах. При колишній методиці аналізу вирішальну роль відігравали порівняння значень статей й розділів балансу із їхнього нормативними величинами, виявлення причин відхилень від нормативу, виявлення впливу цін на стійкість фінансового стану підприємства. Однією з найважливіших особливостей фінансової звітності, застосовуваної нині, є відсутність у ній планових показників та нормативів. У умовах ринку планування втрачає риси централізованого адміністративного керівництва підприємством, а служити передусім виробленню гнучкої стратегії й тактики господарської поведінки підприємства, що прагне зміцнити своє становище при швидкій мінливості ринкової кін «юнктури.

Аналіз фінансового стану за звітний період починається із його загальної оцінки за даними балансу. А, щоб аналізувати усі перелічені вище моменти, необхідним етапом, що передує проведенню аналізу, є приведення звітного балансу до форми, що, із одного боці робить можливим про «єктивний аналіз, а із іншого боці, є максимально зручним для проведення аналітичних розрахунків. Згідно із діючими нормативними документами, баланс тепер складається із оцінки нетто, він вже позбавлений основних регулюючих статей. Для сучасного аналізу можна користуватися одним з трьох засобів:

1. Провести аналіз безпосередньо за балансом без попередньої модифікації балансових статей,.

2. Побудувати згрупований аналітичний баланс (таблиця 1.4.1.), поєднавши однорідні за складом елементи балансових статей. Таке перегрупування балансу можна виконати різноманітними засобами, навіть про «єднанням статей різних розділів,.

3. Провести додаткову чистку балансу від наявних у ньому регулятивів із наступним про «єднанням статей в необхідному розрізі.

У таблиці 1.4.1. наведено один з варіантів побудови згрупованого балансу — нетто, за яким можна визначити загальну суму фінансових ресурсів підприємства (підсумок активу балансу на кінець звітного періоду). По цьому балансу необхідно уточнити також оцінку майна підприємства (підсумок активу балансу /Бн/, для чого необхідно здійснити такий розрахунок: підсумок балансу /Бн/ = підсумок балансу — резерв по сумнівних боргах — резерв майбутніх платежів — доходи майбутніх періодів — збитки минулих років — збитки звітного року).

Таблиця 1.4.1 — Згрупований баланс нетто. |№ |АКТИВ |на |на кінець| |п/п | |вушко |року | | | |року | | |1 |Основні засоби, необоротні активи. | | | | |основні засоби й нематеріальні активи | | | | |капітальні та фінансові вкладення | | | |Всього за розділом 1 | | | |2 |Запаси й затрати | | | | |виробничі запаси та незавершене вир-во | | | | |готова продукція | | | | |товар за собівартістю | | | | |інші запаси й витрати | | | |Всього за розділом 2 | | | |3 |Грошові кошти, розрахунки, інші активи | | | | |грошові кошти | | | | |короткострокові фінансові вкладення | | | | |розрахунки із дебіторами | | | | |інші активи | | | |Всього за розділом 3 | | | |БАЛАНС | | |.

|№ |ПАСИВ |на |на кінець| |п/п | |вухо |року | | | |року | | |1 |Джерела власних засобів | | | | |статутний фонд | | | | |спеціальні фонди й цільове фінансування | | | | |нерозподілений прибуток | | | | |інші джерела | | | |Всього за розділом 1 | | | |2 |Довгострокові пасиви | | | | |довгострокові пасиви банку | | | | |довгострокові позики | | | |Всього за розділом 2 | | | |3 |Розрахунки та інші пасиви | | | | |короткострокові позички та позики | | | | |розрахунки із кредиторами | | | | |інші пасиви | | | |Всього за розділом 3 | | | |БАЛАНС | | |.

Отриманий результат показує реальну вартість майна підприємства. Чи реальна оцінка активів й пасивів балансу необхідна передусім банку для впевненості в кредитоспроможності підприємства, якому він пропонує кредит, а також підприємствам, що вступають в економічні відносини.

Для аналізу наступних питань фінансового стану необхідно продовжити перегрупування статей балансу із тим, щоб одержані результати були зручні для проведення аналітичних розрахунків.

Перегрупування статей балансу в активі проводитися за ступенем зменшення ліквідності активів, а пасивів — за ступенем зростання термінів погашення вол «язань.

1.5. Методика аналізу балансового прибутку.

Аналізуючи «Звіт про фінансові результати «підприємства необхідно велику увагу звернути на аналіз балансового прибутку підприємства. Балансовий прибуток характеризує фінансовий результат всіх видів господарської діяльності підприємства. Аналіз балансового прибутку проводитися шляхом зіставлення фактично одержаного балансового прибутку за звітний період з даним за минулий рік. При цьому детально аналізуються складові частини балансового прибутку, вивчаються напрями їхні розвитку за звітний період, аналізується структура прибутку за звітний рік.

Після загальної оцінки стану балансового прибутку на підприємстві необхідно перейти до факторного аналізу прибутку. як було б зазначено вище, на зміну балансового прибутку впливає зміну складових частин балансового прибутку, котрі одночасно є й факторами.

На зміну балансового прибутку впливають такі фактори:

1. Зміна прибутку від р[pic]еалізації продукції. Алгоритм розрахунку такий:

[pic] (1.5.1).

де[pic]- результат від реалізації відповідно у звітному й базовому році.

Під час перебування чергу прибуток від реалізації продукції можна розбити на цілий ряд додаткових факторів:

1.1. Зміна обсягу реалізованої продукції:

[pic] (1.5.2) де ПСпер й ПСб — повна собівартість перерахована та базового рокувідповідно,.

1.2. Зміна структури реалізованої продукції:

[pic] (1.5.3) де [pic] - перерахований результат від реалізації продукції.

1.3. Зміна повної собівартості реалізованої продукції:

[pic] (1.5.4) де ПС3 — повна собівартість звітного року.

1.4. Зміна цін на реалізовану продукцію:

[pic] (1.5.5) де Вз, Упер — виручка від реалізації за відрахуванням ПДВ, акцизів та інших податків у звітному році та перерахованої величини.

2. Зміна прибутку від іншої реалізації продукції, робіт, послуг.

Необхідно взяти суму фактичного прибутку (збитків) від іншої реалізації,.

3. Зміна позареалізаційних результатів. Необхідно взяти окремо за звітний період суму позареалізаційних доходів й окремо суму збитків: різниця між ними покаже розмір збільшення (зменшення) балансового прибутку.

Також важливим моментом аналізу балансового прибутку є його прогнозування на наступний період. Для цого необхідно провести екстраполяцію балансового прибутку. Суть екстраполяції полягає у наступному: спочатку робиться вирівнювання значень прибутку по прямій й по параболі, потім знаходиться середньо-квадратичне відхилення значень по прямій й по параболі. Якщо середньо-квадратичне відхилення по параболі менше за середньо-квадратичне відхилення по прямій, то якості рівняння, по якому якщо здійснюватись екстраполяція якщо рівняння параболи.

Рівняння прямої виглядає так: y=a+b*t (1.5.6).

Рівняння параболи виглядає так: y=a+b*t+c*t2 (1.5.7) де а, b, скоефіцієнти рівняння.

Значення а, b для рівняння прямої визначаються вирішенням наступної системи рівнянь:

[pic] (1.5.7).

Коефіцієнти рівняння визначаються так: [pic] (1.5.8) де y — це фактичне значення балансового прибутку, n — кількість фактичних значень балансового прибутку,.

Значення а, b, з для рівняння параболи визначаються вирішенням наступної системи рівнянь:

[pic] (1.5.9) де[pic], а усі решта значень (тобто і з) визначаються складанням нової системи рівнянь, але й в якій уже якщо визначене значення b.

Після цого необхідно визначити середньоквадратичне відхилення (дисперсію):

[pic] (1.5.10).

де Уфакт й Урозр — фактичне й розрахункове значення балансового прибутку.

Після даних розрахунків доцільно графічно показати зміну балансового прибутку за аналізований період, а також вирівняні значення балансового прибутку по прямій й по параболі.

1.6. Ліквідність й платоспроможність підприємства.

Фінансовий стан підприємств можна оцінювати із точки зору його короткострокової й довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність й платоспроможність, тобто спроможність своєчасно й в повному обсязі розрахуватися по короткострокових вол «язаннях. Термін «ліквідний «передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необходимых платежів у міру настання їхні строку.

Найліквіднішою є готівка (чи сальдо балансового рахунку). Наступним за ступенем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки на випадок необхідності смердоті можуть бути швидко реалізовані в гроші.

Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їхнього в гроші спочатку необхідно їхнього продати. Отже, под ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його в гроші, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротший цей період, тім вищою є ліквідність даного виду активів.

Короткострокові вол «язання — це борги, рядків погашення які не перевищує одного року. Колі настає рядків платежу, в наявності у підприємства винне бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їхнього ліквідності й розташованих у порядку зменшення ліквідності із вол «язаннями по пасиву, про «єднаними за рядками їхнього погашення й в порядку зростання цих строків. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в гроші, активи підприємства, як було б зазначено вище, поділяються на групи:

1) найбільш ліквідні активи,.

2) активи, що швидко реалізуються,.

3) активи, що реалізуються повільно,.

4) важкореалізовувані активи.

Пасиви групуються за ступенем рядок їхні оплати у три групи:

1) короткострокові пасиви,.

2) довгострокові пасиви,.

3) постійні пасиви.

Інформація, що характеризує величину поточних активів, наведена в II й III розділах активу балансу.

Відомості про короткострокові вол «язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву балансу.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

Ними є: o загальний коефіцієнт покриття (чи поточний коефіцієнт). o коефіцієнт швидкої ліквідності. o коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

[pic] (1.6.1) де: ПА — поточні активи (підсумок II розділу активу + підсумок ІІІ розділу активу),.

ПЗ — поточні вол «язання (підсумок III розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, стільки гривень поточних активів підприємства припадає однією гривню поточних вол «язань. Логіка даного показника полягає до того, що підприємство погашає короткострокові вол «язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні вол «язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цого показника залежить й від галузі й від виду діяльності. У західній обліково-аналітичній практиці наводитися критичне нижнє значення цого показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові вол «язання.

Якщо ж на підприємстві ставлення поточних активів й короткострокових вол «язань нижче, ніж 1: 1, це говорити про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство над змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1: 1 припускає рівність поточних активів й короткострокових вол «язань. Алі, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не усі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1: 1, то можна зробити висновок про ті, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, котрі сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, із точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути заговорили українською у «язане із невмілим Управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися под впливом двох факторів:

1. Збільшення поточних активів.

2. Значного зростання короткострокових вол «язань.Для із «ясування причин модифікації цого показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів й їхнього розміщенні в порівнянні із початком року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так:

[pic] (1.6.2) де ДК — грошові кошти, розрахунки та інші активи (підсумок III розділу активу).

Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, лише він обчислюється по вужчому палі поточних активів, коли із розрахунку виключена найменш ліквідна їхнього частина — виробничі запаси.

Виключаються матеріальні запаси не лише через ті, що смердоті менш ліквідні, а основному через ті, що грошові кошти, котрі можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їхнього закупівлю. У умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% й менше від облікової вартості запасів. «Розумним «коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

На практиці багато підприємств мають более низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5: 1), тому для оцінки їхні ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цого показника за певний період години. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було б заговорили українською у «язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:

[pic] (1.6.3) де ДК— грошові кошти (каса + троянд. рах. + вал. рах. + інші кошти) Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових позикових вол «язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 :1. У практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, й за межі не можна робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас перед «являли йому свої боргові вимоги.

Для оцінки ліквідності окрім коефіцієнтів застосовуються і інші показники.

Розмір власних оборотних коштів, Яка розраховується: власний капітал + довгострокові кредити банків + довгострокові позикипідсумок розділу І активу балансу.

Говорячи про поточні активи, слід матір на увазі, що в складі III розділу активу є окремі з статтею: «Резерв по сумнівних боргах », «Резерви наступних платежів », котрі не мають ставлення до позикових коштів підприємства. Так, джерелом утворення резерву по сумнівних боргах є балансовий прибуток підприємства.

Резерви наступних витрат платежів формуються за рахунок собівартості продукції. Отже, для одержання обґрунтованої інформації про величину поточних вол «язань підприємства при оцінці ліквідності ці з статтею балансу слід виключити з загального підсумку III розділу пасиву. Розмір власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, Яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, котрі мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить від структури активів й від структури джерел засобів. Аналіз цого показника здійснюється в динаміці, його зростання розглядається як позитивна тенденція.

Основним й постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Слід розрізняти поняття «оборотні кошти «й «власні оборотні кошти ». Оборотні кошти — це кошти, котрі здійснюють оборот (гроші —> кошти —> гроші) протягом року чи одного виробничого циклу. Вони складаються в двох частин: а) постійного обігового капіталу. Це та частина поточних активів, необхідність у якій відносно постійна протягом усього операційного циклу. b) змінного обігового капіталу (синонім — варіююча (змінна) частина поточних активів). Необхідність у цій частині виникає лише в пікові моменти виробничого циклу.

Оборотні кошти характеризують активи підприємства (II й ІІІ розділи активу балансу). Власні оборотні кошти — це джерела коштів, а саме — частина власного капіталу підприємства, що розглядається як джерело покриття поточних активів. Розмір власних оборотних коштів дорівнює перевищенню поточних активів над поточними вол «язаннями. Інколи складається й зворотна ситуація, коли поточні вол «язання перевищують поточні активи. Тоді одним з джерел покриття основних коштів й позаобігових активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансовий стан підприємства вважається в цьому випадку нестійким. Потрібно вживати негайних заходів щодо його поліпшення.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власного капіталу (капіталу, що функціонує). Він визначається:

[pic] (1.6.4) де ВК — власні кошти (підсумок II розділу активу + підсумок III розділу активу).

Докапітал, що функціонує (підсумок І розділу пасиву).

Цей показник показує, котра частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто характеризує ту частину власних обігових коштів, котрі знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник винен знаходитись в межах 0,4−0,6. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно й залежить, наприклад від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Таким чином, можна зробити висновок, що ліквідність — це спроможність, будь-якого із активів трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, впродовж якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший цей період, тім вищий ліквідність.

З цією метою визначається індекс ліквідності, що показує кількість днів, необходимых для перетворення поточних активів у готівку.

Слід наголосити, що, говорячи про ліквідність підприємства, часто ототожнюють це поняття із платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак по суті ця оцінка помилкова, якщо в поточних активах значна питома ваги припадає на неліквідні й короткострокову дебіторську заборгованість.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів й еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є: o наявність грошей у касі, на розрахунковому рахунку. o відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Причому наявність незначних залишків грошей на розрахунковому рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на розрахунковий рахунок можуть надійти впродовж кількох днів.

Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар). Він складається на будь-яку дату. Макет платіжного балансу зображений в таблиці 1.6.1.

Таблиця 1.6.1 — Платіжний баланс (календар підприємства). |АКТИВ |ПАСИВ | |Наявні кошти для |на поч.|на кін.|Негайні та інші |на поч.|на кін.| |покриття |року |року |платежі |року |року | |заборгованості | | | | | | |1. Грошові кошти| | |1. | | | |на розрах. | | |Заборгованість по| | | |рахунку, в касі й| | |позичці | | | |інших рахунках | | | | | | |2. Розрахунки із | | |2. Заборгованість| | | |дебіторами | | |кредиторів | | | |Всього: | | |Всього: | | | |Сальдо | | |Сальдо | | | |БАЛАНС | | |БАЛАНС | | |.

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає: підприємство неплатоспроможне. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на ті характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто із урахуванням години, необхідного для перетворення їхнього у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку які проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: o грошова платоспроможність, o розрахункова платоспроможність, o ліквідна платоспроможність.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої й комерційної діяльності. разом із цим надійна фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не лише оцінка активів й пасивів балансу, а також й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

як відомо, для встановлення платоспроможності підприємства перш на вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо: a) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5), b) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується за формулою:

[pic] (1.6.5) де ПА — поточні активи, Р — витрати майбутніх періодів, ПП — поточні пасиви, Д — доходи майбутніх періодів.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами розраховується за формулою:

[pic] (1.6.6).

У процесі аналізу цих показників може статі наявною фінансова ситуація, якої необхідно оцінити.

По-перше, коефіцієнт ліквідності й коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами може бути нижчим за нормативний, проте виявляється тенденція до зростання цих показників на підприємстві. У цих випадках розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності:

[pic] (1.6.7) де Кл1, Кл0 — фактичне значення коефіцієнта ліквідності на вухо й кінець звітного періоду, КЛ (норм)-нормативне значення коефіцієнта, Ч — звітний період.

Значення одержаних розрахунків: a) якщо До В. П >1 — те в підприємства є реальна можливість відновлення платоспроможності, b) якщо КВ.П. 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом 3-х місяців, й навпаки.

Таким чином, висновки щодо незадовільної структури балансу й визнання підприємства неплатоспроможним можна зробити, якщо у підприємства Кб й Кз нижче нормативних можливостей й відновити свою платоспроможність підприємство не може.

Алі якщо у підприємства ці коефіцієнти нижче нормативних, проте є реальна можливість відновити свою платоспроможність у встановлені рядки, може бути прийнято рішення щодо відстрочки визнання підприємства неплатоспроможним протягом 6 місяців.