Права і свободи громадян, закріплені у Конституції Російської Федерації

Права і свободи громадян, закріплені у Конституції Російської Федерации

Контрольная робота з предмета «У конституційному праві Росії «студентки 2 курсу заочного відділення Сергєєвої Елены Академический правової унивеститет при Інституті держави й права РАН Москва, 1997 год В різні епохи проблема правами людини, незмінно залишаючись політико-правової, набувала або релігійне, або етичне, або філософське звучання в залежність від соціальної позиції що були при владі классов.

Важнейшим кроком у розвитку правами людини з’явилися буржуазно-демократичні революції XVII-XVIII ст., які висунули як широкий набір прав людини, а й принцип формального рівності, став основою універсальності правами людини, який додав їм справді демократичний характер.

Дальнейшим етапом поглиблення та розвитку каталогу правами людини стала друга половина XX в. По Другій Першої світової, супроводжувалася грубими масовими порушеннями правами людини, вони вийшли межі внутрішньодержавної ж проблеми і стали предметом постійної роботи міжнародного співтовариства. Визнання Загальної Декларації правами людини, Європейської конвенції про захист людини та основних свобод Міжнародного пакту про громадянських і політичні права, Міжнародного пакту про економічних, соціальних і культурних правах, Конвенції про попередженні злочинів геноциду й незвичні покарання для неї, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та інших найважливіших міжнародно-правових актів стало неоціненним внеском у розвиток цивілізації й економічної культури XX в.

Что саме стосується конституцій, всі вони, підлаштовуючись під певний етап життя суспільства постійно доповнювалися правами і свободами людини, але, у своїй забезпечували повноправну життя не всьому суспільству загалом, а лише певної частини суспільства, що є «правлячої верхівкою» такого общества.

Значение Конституції залежить від того, законодавчі норми, встановлених у ній, повинні бути ніж формою втілення державної волі народу, тобто завдання, які ставить собі суспільство, вказуються принципи її і жизнедеятельности.

Конституция закріплює найважливіші та соціально значимі для окремої людини, й держави правничий та свободи. Для людини є необхідними умовами гарантування гідності й честі, властивою людської особистості; природного права щодо участі у вирішенні питань пристрої і управління тим суспільством, членом якого якого є; соціальних і ступінь економічних умов, необхідних задоволення життєво важливих йому потребує матеріальних та духовних потреб. Тому основні фундаментальні права, зафіксовані у конституції держави й найважливіших міжнародно-правових актах, є правової базою для похідних, але з менш важливі прав.

В Конституції РФ проводиться розмежування основних права і свободи на правничий та свободи людини і громадянина. Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, де він розраховує як на огородження своїх прав від незаконного втручання, а й у активне сприяння держави у їх реалізації. Статус громадянина випливає з окремою правовою його зв’язки й з державою — інституту громадянства (ст. 6 Конституції РФ). Там, де йдеться про права людини, використовуються формулювання «кожен проти неї», «кожному гарантується» тощо., що підкреслює визнання права і свободи за будь-яким людиною, які є біля Росії, незалежно від цього, чи є він громадянином РФ, іноземцем або посадовою особою без гражданства.

Конституционные правничий та свободи є головним елементом конституційного правовідносини, в якому бере участь держава й громадянин. Для громадянина сенс такого правовідносини полягає у отриманні у своїх прав, а держави — до обов’язків надати цю защиту.

Основные права і свободи як зізнаються державою, а й захищаються їм, оскільки значимість конституційно закріплених прав виявляється у тому, що саме їхнє реалізація забезпечує оголошення держави як демократичного і правового. У якій б державі перебував людина — якого є вільним істотою, що є під захистом країн світу, власного держави, громадянином якого якого є, і навіть держави, у якому він перебуває. Цей стан свободи не дарується державою (таке становище відбувалося у колишньої конституції), а належать їй від народження (ст. 17 ч.2 Конституції РФ).

Часть 1 ст. 1 Конституції РФ проголошує Російську Федерацію демократичною, правовою державою з республіканської формою правління. Сенс правової держави розкривається через ст. 2 Конституції: «Людина, його правничий та свободи є вищу харчову цінність. Визнання, непорушення кордонів і захист права і свободи чоловіки й громадянина — обов’язок держави». Тому основні правничий та свободи не лише зізнаються державою, а й захищаються їм, як умову його существования.

Конституционным прав і свобод властиві ознаки, які у основі інших прав, закрепляемых іншими галузями права. Усі правничий та свободи громадян, у тій чи іншій сфери життя похідні від основних прав і свобод можливо, закріплених у.

Конституции. Відмінність конституційні права і свобод можливо залежить від неподільність їхнього капіталу від особистості. Людина (громадянин) немає права відмовитися або іншій юридичній особі такі права.

Конституционные правничий та свободи становлять ядро правового статусу особи і лежать у основі від інших прав, закрепляемых іншими галузями права. Конституція лише встановлює принципи, у яких має будуватися поточне законодавство.

Только конституційними правами і свободи мають неперфонифицированностью, оскільки мають своїм адресатом не конкретної людини, а поширюються усім., галузеве законодавство звертається переважно до визначених даної галуззю особам (власники майна, покупці, позивачі і відповідачі тощо.). .

Характерной особливістю конституційні права і свобод можливо є також і те, що вони рівні й єдині всім без винятку. Так виникнення основних права і свободи громадян пов’язані з приналежністю до громадянству Російської Федерації, у зв’язку з ніж не купуються і відчужуються по волевиявленню громадянина і може бути втрачено лише разом із втратою громадянства.

В висновок порівняння можна додати, що конституційними правами і свободи закріплюються в правовому акті держави, у яких вищу юридичну силу.

Итак, конституційними правами і свободи людини і громадянина — невід'ємні найбільш важливі правничий та свободи, його ж від народження (в належних випадках в силу його громадянства), захищені державою, складові ядро правового статусу особи і отримують вищу юридичну силу.

Перечисление в Конституції Російської Федерації основних права і свободи на повинен тлумачитися як заперечення чи применшення інших загальновизнаних права і свободи чоловіки й громадянина. Раніше декларувалося безоглядне володіння всю повноту соціально-економічних, політичних лідеріва і особисті права і свобод можливо у Конституції Російської Федерації передбачається можливість обмеження права і свободи людини, що може бути застосоване на з метою захисту конституційного ладу, моральності, здоров’я, законних правий і інтересів інших громадян (стаття 17 ч.3 Конституції РФ).

Основные фундаментальні правничий та які з них інші правничий та свободи забезпечують різні царини життя людини: особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цим традиційно конституційні правничий та свободи прийнято класифікувати втричі групи: 1) особисті, 2) політичні, і трьох) соціальні, культурні, экономические.

Все правничий та свободи невіддільні одне від одного й взаємопов'язані, тому така поділ носить суто умовний характер.

Личные правничий та свободи пов’язані безпосередньо особою, не пов’язуються з приналежністю до громадянству і випливають із нього. Особисті правничий та свободи неотчуждаемы і належать людині від народження (ст. 17 ч.2). Такі правничий та свободи, які необхідні забезпечення охорони життя, свободи, гідності, та інші природні права, пов’язані з його індивідуальної, приватної жизнью.

Личные права включають: під собою підстави, декларація про волю і особисту недоторканність, на недоторканність приватного життя, житла, вільний рух і вибір місця проживання, свободу совісті, свободу думки і вислів, на судову захист своїх прав, на юридичний захист, на процесуальні гарантії у разі притягнення до суду тощо.

В статті 20 основного закону проголошено під собою підстави, введено правило, відповідно до якому не може бути довільно позбавлений життя. Зафіксовано положення про прагненні держави повної скасування страти, яка надалі може застосовуватися лише як виключного виду покарань особливо тяжкі злочини проти особистості. Право життя поєднує у собі дії з створенню й підтримці безпечних соціальної та природного середовища проживання, умов життя (напр., політику держави, забезпечує відмови від війни, військових способів дозволу соціальних і національних конфліктів, цілеспрямована боротьби з злочинами проти особистості, незаконним зберіганням зброї та поширенням зброї і т.п.).

К сфері особистих правами людини належить декларація про охорону державою гідності особистості. Ніщо може бути основою його приниження (ст. 20 Конституції РФ). Гідність перетворює людини з об'єкта впливу на активного суб'єкта правової держави, тому метою держави є забезпечення охорони людської гідності. Ця конституційна норма є правовий обов’язком посадових осіб й коштовності всіх працівників державними структурами, але, до жалю, Україні цього принципу нині мало работает.

Право на свободу включає у собі можливість здійснювати будь-які правомірні дії (тобто. які суперечили закону). Недоторканність особистості, як особисту свободу, у тому, що хто б вправі насильно обмежувати свободу розпоряджатися у межах закону своїми діями і вчинками, користуватися свободою пересування. У Конституції Російської Федерації декларація про волю і особисту недоторканність доповнене істотною гарантією, що забороняє піддавати людини катуванням, насильству, іншому жорстокому чи унижающему людську гідність зверненню чи покаранню, і навіть без його згоди піддавати медичним, науковим й іншим дослідам (з цього норму, закріплену у Конституції РФ вплинули міжнародні норми, регулюючі забезпечення права і свободи особистості). Введено гарантії від неосновательного арешту, укладання під охороною. Відповідно до ст. 22 ч.2 Конституції РФ таке обмеження свободи можна тільки у зв’язку з рішенням Господарського суду, до судового рішення обличчя піддається терміном трохи більше 48 годин.

Ограничение в правах (відповідно до ст. 55 ч.3 Конституції РФ) є наслідком федерального закону, що передбачає даний принцип, і лише у тій мірі, у це необхідна за з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, правий і законних інтересів інших, забезпечення Ізраїлю і безпеки государства.

Статья 23 ч.1 Конституції Російської Федерації говорить: «Кожен має право недоторканність приватного життя, особисту й сімейну таємницю, захист честі і доброго імені». Приватній життям може бути ті аспекти життя особистості, які він у силу своєї волі не хоче робити надбанням інших. Вперше у Конституції закріплено право особи на одне захист честі і доброго імені, при цьому, якщо честь добре ім'я людини піддалося приниженню чи образі, то у законодавстві визначено порядок судового захисту, до складу якого декларація про відшкодування моральної шкоди. Поняття недоторканності приватного життя включає у собі декларація про таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, якщо, звісно, обмеження таких прав не передбачено судовим рішенням, що має виключити сваволю чиновників і зловживання посадових осіб правозахисних органів. Вказані вище постулати викладені у оновленої редакції проти попередніми конституціями.

В справжньої Конституції зазначена гарантія реалізацію цих прав, про що свідчить ст. 24 п.1 — збір, зберігання, використання й розповсюдження інформації про приватного життя особи без його згодою не допускаються. Кожному мусить бути надано можливість ознайомлення з матеріалами й документами, безпосередньо затрагивающими його правничий та свободи, якщо інше не передбачено законом. Таке виняток (передбачене законом, але з відомчими інструкціями) можливо коли йдеться, приміром, про державної тайне.

Единственная форма, не претерпевшая значеннєвих і редакційного змін — стаття на право на житло і гарантії його реалізації, у якій зазначено, що хто б вправі проникати у житло проти волі мешканця ньому осіб, крім випадків передбачених федеральним законом чи підставі судового вирішення (ст.25). Правом на охорону житла мають особи, які її власниками, законними орендарями чи котрі живуть за договором найму. Причому помешканням визнається і місце тимчасового перебування людини, тоді, тоді як житло вселяються люди, мають те що право, їх дії є порушенням недоторканності, зокрема не вимагають згоди інших проживающих.

Комплекс прав, пов’язані з національною приналежністю, відбиває специфіку багатонаціональної Росії. Відповідно до ст. 26 справжньої Конституції «кожен вправі визначати свою національну приналежність». Додатковою правової гарантією рівноправності незалежно від національності є конституційна норма у тому, що «ніхто може бути примушений до визначення і вказівкою своєї національної приналежності». Раніше можна говорити про обов’язкове вказівку свій національності в певних документах, що було підставою дискримінації. Зараз мало допускається позиція про національної принадлежности.

В Конституції відбито становище, передбачене міжнародними правовими нормами, про свободу пересування, вибору місця і перебування. Стаття 27 Конституції РФ зазначає, що таких правом має кожен, законно які перебувають біля Російської Федерації. Проте реалізації права на вибір місце проживання супроводжує певний порядок — реєстрація протягом 7 днів, у органах внутрішніх справ громадянина, прибулого на місце проживання. Важливе значення має тут закріплення у Конституції права кожного вільно виїжджати межі Російської Федерації і безперешкодно повертатися, має також певний порядок регистрации.

Свобода совісті і віросповідання полягають у свободі прийняття чи неприйняття релігійних вірувань, сповідувати індивідуально, і навіть з іншими особами будь-яку релігію або сповідувати ніякої (ст. 28 Конституції РФ). Ніяка релігія не може визначатися як державній чи обязательной.

В Російської Конституції відтворено встановлення, що міститься в ст. 19 Загальної декларації правами людини, на право громадян шукати, отримувати вільно поширювати інформацію. Їм доповнено статтю, закріпляюча право громадян свободу думки, слова, і навіть на безперешкодне вираз думок й переконань (ст. 29 Конституції РФ). Конституція, визнаючи такі свободи, встановлює, що не може бути примушений для вираження своїх думок й переконань і відмови від нього. Оскільки, за умов тоталітарного режиму, не допускалося інакомислення, такі правничий та свободи були обмежені.

В справжнє час обмеження свободи слова застосовується охорони державної безпеки, суспільного ладу, здоров’я дитини і моральності населення, не допускаються пропаганда чи агітація, збудлива соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу.

Положения про правах громадян свободу думки можна віднести як до особистим, і до політичним правам.

Под політичними правами і свободами розуміють права, які заторкують безпосередньо політичних інтересів людини. Політичні права висловлюють можливості індивіда щодо участі у житті і здійснення структурі державної влади. До цієї категорії прав ставляться: декларація про свободу думки, право безперешкодно дотримуватися своїх думок, декларація про свободу шукати, отримувати поширювати інформацію, декларація про мирні збори, право волю асоціацій, декларація про що у віданні державних справ як безпосередньо, і через своїх представників, право обирати і «бути обраними і др.

В відмінність про особисті права, що належать кожній людині, політичні права належать тільки пересічним громадянам держави. Але всі політичні правничий та свободи (і людини, і громадянина) користуються рівної судової захистом государства.

В Конституції 1993 року закріплено становище, з яких випливає, що єдиним джерелом влади й носієм суверенітету Російській Федерації є народ. Це найважливіша основа конституційного ладу, реалізовувана лише крізь політичні права кожного громадянина, які у повною мірою наступають по досягненні громадянином 18 лет.

Переходя безпосередньо до визначення кола політичних права і свободи необхідно відзначити статтю 29 Конституції РФ (свобода думки і вислів), пов’язану і з особистої, і політичної стороною життя суспільства, що у правовому демократичній державі повинні превалювати різні погляди й переконання. Ці принципи закріплюються конституційно і позначають, що людина вправі передавати, поширювати та виробляти інформацію будь-яким законним способом. Зловживання свободою передачі можуть зашкодити суспільству, дестабілізації обстановки, і порушення громадського согласия.

Согласно ст. 30 Конституції РФ «Кожен має право об'єднання…», тобто. створення різного роду (недержавних) громадських об'єднань є з іншими особами, і навіть входити і безперешкодно виходити їх. Такими об'єднаннями є - добровільні, самокеровані, некомерційні формування, створені за ініціативи громадян, у цілях задоволення їх (духовних, матеріальних) потреб. Мета об'єднання у тому, що його слід задоволенню інтересів особистості, що входить у таке об'єднання. До сформування громадського об'єднання потрібно ініціатива щонайменше трьох фізичних осіб (крім політичних партій та профспілок). Стаття 30 Конституції РФ фіксує гарантію свободи діяльності громадських об'єднань є. Для здійснення статутних завдань об'єднання громадяни вправі проводити зборів, демонстрування таланту і мітинги, ходи і пікетування, — як вираз соціальної і політичної активності громадян — за умови, що цей поступ будуть проводиться мирно, без зброї (ст. 31 Конституції РФ). Ці заходи вимагають санкціонування влади у відношенні їх проведения.

Среди об'єднань слід виділити, передусім, політичні партії, створені на основі політичних інтересів громадян. Мета створення політичних партій був частиною їхнього політична діяльність, що у повторних виборчих кампаніях, залучення у рішенні державних проблем.

Главной з основних функцій партій є інформаційна; з допомогою політичних партій до державні органи доходить інформацію про проблемах суспільства. Громадянин може полягати у Комуністичній партії, і навіть бути безпартійним, що ні забороняє законодавство.

Политические громадян можуть бути виражені як безпосередньо (референдум, всенародне голосування), і через своїх представників (ст. 32 п.1 Конституції РФ).

«Граждане Російської Федерації заслуговують обирати й бути обраними до органів державної влади органи місцевого самоврядування, і навіть брати участь у референдумі» (ст. 32 п.2). Право обирати надається громадян із 18 років, в сили може висувати кандидатів тих чи інші пости у відповідність із чинним законодавством. Позбавляються право обрання особи недієздатні і засудженим до позбавлення волі вироком суду, але з обмежуються в виборчі права особи, які під вартою, поки що не винесено не набере чинності обвинувальний вирок суда.

Избирательное право підрозділяється на активне і пасивне. Активним вважається право обирати, як вказувалося вище вік громадянина, який володіє такого може бути 18 років і більше. Пасивним є право обраним направляти до органу державної влади чи орган місцевого самоврядування. Це реалізується невеликою частиною населення, хоч і належить всім. Пасивне виборче право настає у різних возрастах — залежно від характеру тієї чи іншої органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Так, для обрання посаду Президента РФ необхідно досягти 35 років, а обрання депутати Державної Думи — 21 року.

Необходимо відзначити, як активне, і пасивне виборче право реалізується громадянами абсолютно добровільно.

Избирательное право Російській Федерації є загальним, рівним і прямим, при таємному голосовании.

Статья 32 п. 4 встановлює, що «Громадяни Російської Федерації мають рівний доступ державній службі». Рівний доступ передбачає місце громадян заняття будь-якій державній посади зволікається без жодної дискримінації. Наступним пунктом укладає право громадянина щодо участі в виконання правосуддя, заснований на праві громадян обійматиму посаду судді, бути присяжним засідателем, народним заседателем.

Конституционно закріплено право громадян звертатися особисто, і навіть спрямовувати індивідуальні і колективні звернення до державні органи влади й органи місцевого самоврядування. Звернення громадян мають значення спосіб зміцнення зв’язків державної машини з населенням, джерело інформації, необхідний для розв’язанні тих завдань громадської жизни.

Конституция 1993 року, крім особистих і розширення політичних конституційні права регламентує соціальні, економічні та культурні права, що утворюють заключну категорію конституційні права і свобод можливо.

Социальные і економічні права покликані забезпечити людині гідний рівень життя, декларація про працю й вільний вибір роботи, декларація про рівну оплату за равный працю, декларація про соціального забезпечення, декларація про захист материнства та дитинства, право освіту.

К цієї категорії також відносять і культурних права, гарантують доступ людини до благ культури, свободу художнього, наукового, технічної творчості, її у культурному житті і користуванні установами культури. Цей вид прав дозволяє реалізувати культурні людській потребі, забезпечити зростання рівня її культури, без якої нормальна людина неспроможна повноцінно здійснити свої особисті та політичні права.

Преобразования, які у економічного життя, зажадали внесення коректив у відповідні статті основного закону.

Как основу ринкових відносин, Конституція закріплює декларація про ведення підприємницької діяльності, для якої нормальна людина використовує свої і трубку, насос. З метою забезпечення правомірні, цивілізованих умов становлення та розвитку ринкових відносин Конституція Російської Федерації встановлює заборона економічну діяльність, спрямовану на монополізацію і несумлінну конкуренцію. Право економічну діяльність включає низку конкретних прав, які забезпечують можливість час починати й вести підприємницьку діяльність. У цьому суб'єкт економічного права може створювати підприємства під свій ризик й, вільно розпочинати договори коїться з іншими підприємцями, отримувати й розпоряджатися собственностью.

Важнейшим інститутом соціально-економічних відносин є, закріплене в Конституції РФ право приватної власності, неодмінна умова демократичної ринкової економіки. Власність — це основа справжньої незалежності людини та її впевненості у майбутньому. Держава вжила він обов’язок захищати приватну власність, забезпечувати її недоторканність. Право приватної власності регулюється багатьма галузями російського права.

Конституция РФ гарантує захист права власності. Зокрема п. 3 статті 35 мається на увазі, державні органи немає права, посилаючись на можливість будь-яку доцільність і навіть у закон, позбавляти людини майна проти її волі. Угоду держави і власником можна досягнути за умови рівноцінного і попереднього відшкодування. Гарантією права приватної власності є й право наслідування власності. Положення, регулюючі право наслідування закріплюються в Цивільному Кодексі Російської Федерації, де визначаються всі тонкощі переходу власності за заповітом власника наследнику.

Конституция РФ встановлює, що володіння, користування і розпорядження землею та інші на природні ресурси здійснюється їх власниками вільно, якщо це завдає шкоди навколишньому середовищі не порушує правий і законних інтересів громадян. Свобода у діях власника землі дуже відносна, оскільки п. 3 ст.36 визначає умови і Порядок користування землей.

В умовах ринкової економіки зазнало зміни право особи на одне працю. Це викладено у редакції, закріплено декларація про захисту від безробіття і встановлено заборона примусової праці. Трудові правничий та свободи захищають людини від свавілля роботодавців, дають можливість обстоювати своє гідність й інтереси.

Конституционная трактування змісту прав у сфері праці цілком відповідає положенням про цьому Міжнародному пакті про економічні, соціальних і культурних правах.

Конституционно закріплені норми, за якими людина має працювати за умов, відповідальних вимогам безпеки і гігієни, а винагороду за працю виплачувалося без який би не пішли дискримінації і нижчих за встановлений федеральним законом мінімальної відстані оплати праці. Якщо такі вимоги порушено через дії роботодавця і працівникові з виробництва буде завдано шкоди, то роботодавець несе матеріальну, а окремих випадках кримінальну ответственность.

Согласно п. 3 ст.37 визнається декларація про індивідуальні і колективні суперечки з допомогою встановлених федеральним законом способів її вирішення, включно з правом на страйк. Дозвіл такі суперечок передбачено Федеральним законом про порядок дозволу колективних трудових суперечок від 23 листопада 1995 р. Будь-яка система вирішення суперечок передбачає можливість невдоволеної боку перетворити на суд.

С трудовими правами тісно пов’язане декларація про відпочинок, саме тому вона закріплюється й у ст. 37. Кожен повинен раціонально використовувати час відпочинку. Функції держави у цій сфері полягають у встановленні тривалості робочого дня, вихідних святкових днів, оплачуваної щорічного отпуска.

С визнанням права на працю держава мусить створити умови, які б сприяли економічного розвитку суспільства, найповнішої зайнятість населення. Для цього воно гарантує безкоштовність середнього професійної освіти в державних підприємств і муніципальних установах та підприємствах, що необхідною передумовою на підготовку до праці. Замість що закріплюється раніше принципу безплатності всіх видів освіти передбачається загальнодоступність і безкоштовність освіти у межах державного стандарту. Зберігається декларація про здобуття вищої освіти як у державних навчальних закладах на основі. Що ж до недержавних вузів, то громадянин вправі діяти за приватне, тобто. платне вищий навчальний заклад без будь-яких обмежень із боку закону. Держава гарантує безкоштовне навчання та загальнодоступне отримання дошкільного, основного загального й середнього професійної освіти (ст. 43 п.2). Батьки (або особи їх які замінять) сприятимуть отриманню дітьми основного загального образования.

Конституция визначає і взаємні права батьків та дітей. Права батьків полягають у турботі дітей та його виховання. Працездатні діти, досягли вісімнадцятирічного віку, зобов’язані турбуватися про непрацездатних батьків. Держава захищає сімейні громадян, і - певні права матері і дитини. Воно розвиває охорону здоров’я матері і дитини, передбачає соціального забезпечення та охороні праці робочих матерів. Є також відпустки і допомоги, пов’язані з вагітністю і пологами, перелік яких встановлено у трудовому законодательстве.

К числу соціально-економічних прав належить декларація про соціального забезпечення по віку, у разі хвороби, інвалідності, втрати годувальника, на виховання дітей й інших випадках, встановлених законом (ст. 39 Конституції РФ). До даного права є, передусім, в гарантированность отримання державних пенсій і соціальної допомоги, встановлюваних законом. Усі форми соціального забезпечення будуються на закріпленні суб'єктивних прав громадян отримання пенсій і допомоги за наявності відповідних підстав. Кожен заздалегідь повинен знати, які є підстави й умови забезпечення.

Конституционно закріплюється право особи на одне житло. Воно включає у собі захист житла, в відповідно до цього не може бути довільно позбавлений житла по будь-яким міркувань.

Однако будівництво житлових приміщень має здійснюватися як державою, але і індивідуально самими громадянами і створюваними ними кооперативами. Заохочується кооперативний і індивідуальне до житлового будівництва, розвинена широка система позичок цього, неоподатковуваних.

Следующим ланкою у системі соціально-економічних прав є декларація про охорону здоров’я і медичної допомоги. Вона передбачає безкоштовність медичної допомоги у державних підприємств і муніципальних закладах охорони здоров’я. Медичну допомогу фінансується рахунок коштів відповідного бюджету, страхових внесків і інших поступлений.

Конституция вказує (ч.2 ст.41) на обов’язок держави фінансувати федеральні програми охорони створення та зміцнення здоров’я населення, необхідність вжити заходів щодо розвитку державної, муніципальної і приватної систем здравоохранения.

Учитывая практику минулих років, Конституція 1993 р. особливо обумовлює, що з приховування фактів та соціальні обставини, створюють загрозу не для життя і здоров’я людей, тягне за собою відповідальність відповідно до федеральним законом. Це є важливим гарантією захисту здоров’я, бо розповсюдження явно недостовірних чи брехливих даних про стан довкілля, епідеміях, катастрофах тощо. можуть призвести до жахливому результату (наприклад, аварія на Чорнобильської АЭС).

Дополняя вищезазначене право, Конституція Російської Федерації закріплює декларація про сприятливе середовище, декларація про достовірну інформацію про його стан і відшкодування збитків, заподіяної здоров’ю та майну внаслідок екологічного правопорушення (ст.42). У державі діє програма, що передбачає допомогу особам, постраждалим від екологічного правопорушення (ін., при Чорнобильської аварії). Громадяни можуть поводження з вимогами, восстанавливающими цього права, що запобіжного на підприємства міста і організації, порушують екологічне законодательство.

В вказуванні переліку конституційні права і свобод можливо передбачається критерій соціально-економічних прав, який виділяє культурні права человека.

К культурним можна віднести права, необхідні людині у розвиток рівня її культури, без якої нормальна людина неспроможна повноцінно існувати.

Конституционно закріплені принципи гарантують свободу літературного, художнього, наукового, технічного та інших видів творчості, викладання, декларація про що у культурному житті і користування досягненнями культури, на доступом до культурним ценностям.

Согласно закону, кожний займатися творчої діяльністю; і державні органи влади та органи місцевого самоврядування немає права втручатися у творчу життя людини, що відбувалося у роки тоталітарного режима.

Государство гарантує охорону авторам інтелектуальної власності, встановлюючи порядок застосування відповідальності до осіб, які порушили дане право. Так, присвоєння деяких видів авторства тягнуть у себе кримінальну ответственность.

В укладанні треба додати те що державу встановлює гарантії реалізації прав і свобод можливо граждан.

Однако слід відзначити, що Росія сьогодні є правовою державою, як і в реальності правничий та свободи людини відмовлялися вищу харчову цінність. Формування правової держави й повагу правами людини — завдання надзвичайно важка і його виконання можливим внаслідок багато років зусиль всього суспільства, що з подоланням як спадщини минулого (історичні традиції Росії несумісні з демократією та свободою), і прорахунків, допущених останні годы.

Список литературы

1. Є. І. Козлова, Про. Є. Кутафин «У конституційному праві России».

2. Загальна теорія правами людини. Издат. НОРМА, Москва, 1996.

3. М. У. Баглай, Б. М. Габричидзе «У конституційному праві Російської Федерации».

4. Конституційний статус громадянина, Москва, 1989.

5. Воєводін Л.Д. Конституційні правничий та обов’язки радянських громадян, Москва, 1972.

6. Конституція Російської Федерації.