Мирное врегулювання суперечок у ОБСЄ

Мирное врегулювання суперечок у рамках ОБСЕ

Современная система мирного врегулювання міжнародних суперечок у рамках загальноєвропейського процесу є результатом двадцятирічної копіткої роботи, що на регулярних зустрічах представників держав — учасників Ради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ)* і чотирьох спеціальних нарадах експертів НБСЄ по мирного врегулювання суперечок (Монтрьо — 1978 р., Афіни — 1984 р., Валлетта — 1991 р., Женева — 1992 г.).

Первоначально проблема мирного врегулювання суперечок у рамках НБСЄ грунтувалося на проекті конвенції про європейської системі мирного врегулювання суперечок, зроблений Швейцарією в 1973 р. Проект передбачав використання обов’язкового арбітражу практично в відношенні всіх можливих категорій споров.

На нараді 1978 року у Монтрьо експертам вдалося розробити засадничі принципи розроблюваного методу, названі «загальним подходом».

Второе Нарада експертів НБСЄ по мирному врегулюванню суперечок у Афінах завершилося ще більше скромними результатами. У підсумковому документі вказувалося тільки доцільність «продовжити обговорення цього питання на відповідних рамках загальноєвропейського процесса».

Третье Нарада 1991 року у Валлете виявився більш продуктивним, чому значною мірою сприяв відповідний мандат віденського Підсумкового документа НБСЄ від 15 січня 1989 р., підкріплений положеннями Паризької хартії для Нової Європи від 21 листопада 1990 р. Нарада прийняло 8 лютого 1991 р. документ, озаглавлений «Принципи врегулювання суперечок й положення процедури НБСЄ по мирного врегулювання споров».

Документ припускав створення спеціального «Механізму НБСЄ з врегулювання суперечок», завданням якого є полягала в винесенні рекомендацій державам щодо оптимальних процедур врегулювання суперечок.

Особенность Механізму у тому, що «розгляд спору, проведене Механізмом, й зняти будь-які допущені ним зауваження або Поради конфіденційні, хоча факт створення Механізму може визнаватися відкрито». Нова процедура НБСЄ з врегулювання суперечок не застосовується, якщо жодна зі сторін вважає, що такий спір торкається питань, що стосуються територіальної цілісності чи національної оборони, права на суверенітет над територією суші чи одночасних домагань на юрисдикцію над др. и районами.

Существенный елемент валлеттской процедури також у тому, що у взаємною згодою сторін у суперечці новий Механізм НБСЄ може здійснювати функції встановленню фактів, проводити експертні діями щодо предмета спору, складати доповіді. Сторони можуть по взаємною згодою визнавати будь-які зауваження або Поради Механізму мають обов’язкову силу.

Четвертое Нарада експертів НБСЄ по мирного врегулювання (Женева, 1992 р.) виробило остаточні рекомендації щодо системи мирного врегулювання суперечок у рамках НБСЄ, що й були офіційно прийнято Радою НБСЄ на Стокгольмської зустрічі 15 грудня 1992 г.

Система складається з чотирьох элементов:

— Механізму НБСЄ з врегулювання споров;

— Конвенції ло примирення і арбітражу в рамках НБСЄ (прийнято Стокгольме);

— Комісії НБСЄ по примирення (становище вважають у Стокгольме);

— Положень про директивному примирення (ухвалюватимуть у Стокгольме).

Конвенция по примирення і арбітражу в рамках НБСЄ передбачає загальну процедуру примирення і арбітражу з урахуванням угод ad hock чи основі попередніх взаємних заяв. Конвенція відкрита для підписання зацікавленими державами — учасниками НБСЄ. У ній передбачена двоступенева система врегулювання суперечок у Примирних комісіях і Арбітражних, трибуналах. Примирительная комісія може створюватися по односторонньому заяві держави — учасника Конвенції. Головна мета Примирюючої комісії — допомагати сторонам в суперечці у пошуках врегулювання відповідно до міжнародним правому й їх зобов’язаннями у межах СБСЕ.

Процедура примирення у тому, що якщо боку дійдуть взаємоприйнятому врегулюванню, то умови для цього врегулювання фіксуються в резюме висновків, подписываемом представниками сторін і членів Комісії. У цьому розгляд закінчується. Що стосується незгоди сторін Комісія становить заключний доповідь із пропозиціями щодо мирного врегулювання спору і доводить його відомості сторін. Якщо недоїмку протягом 30 днів боку не погоджуються з пропозицією, доповідь іде Раді СБСЕ.

Арбитражный трибунал, своєю чергою, може створюватися по обопільному зверненню які сперечаються сторін чи з односторонньої проханні держави — учасника Конвенції з закінченні 30 днів після уявлення доповіді Примирної комісії Раді СБСЕ.

Что стосується визнання обов’язкової юрисдикції Арбітражного трибуналу, то державиучасниці мають можливістю зробити всі заяви про її визнання шляхом повідомлення депозитарію Конвенції. Така заява може бути зроблене без обмеження терміну чи певний строк, він може поширюватися попри всі суперечки або вилучати суперечки, що стосуються територіальної цілісності держави, його національної оборони, права на суверенітет над територією суші чи одночасних домагань на юрисдикцію над др. и районами.

Положение про Комісії НБСЄ по примирення, прийняте на Стокгольмської зустрічі, спрямоване на доповнення валлеттской процедури мирного врегулювання суперечок. Ця процедура примирення розглядається як одній з можливостей, яких можуть вдаватися державиучасниці з урахуванням спеціальних домовленостей чи основі попередніх взаємних заявлений.

Положением передбачено, зокрема, що держава-учасник може у час заявити, що його за умов взаємності погодиться з процедурою примирення Комісії щодо суперечок між них і др. и государствами-участниками.

Государство-участник може також зробити заяву, або загалом порядку, або у зв’язки України із конкретним суперечкою він буде вважати обов’язковими, за умов взаємності, умови врегулювання, запропоновані Комиссией.

Положения про директивному примирення передбачають, що також Рада НБСЄ чи Комітет старших посадових осіб (КСДЛ) «можуть наказати двом будь-яким державам-учасникам звернутися до процедурі примирення із метою їм сприяння вирішенні «спору, що вони не змогли врегулювати протягом розумного періоду часу». У згаданому разі чи Рада НБСЄ, чи КСДЛ можуть наказати сторонам передати суперечка на розгляд Примирюючої комиссии.

Особенности слідчої і погоджувальної процедур.

Механизм реалізації принципу мирного дозволу міжнародних суперечок існує у вигляді системи міжнародно-правових коштів такого врегулювання. Відповідно до ст. 33 Статуту ООН, держави, що у будьякій суперечці, продовження якої міг би загрожувати підтримці міжнародного світу та безпеки, мають насамперед прагнути вирішити суперечку шляхом «переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органам чи угодам чи інші мирними засобами свій вибір». Під обстеженням Статут ООН має на увазі слідчі комісії, тобто слідчу процедуру, а під примиренням — погоджувальні комиссии.

Обследование (слідча процедура). Це засіб мирного врегулювання, якого вдаються у випадках, коли спорящие боку розсуваються в різні оцінці фактичних обставин, викликають суперечка чи що призвели до спору. Для процедури обстеження боку створюють на паритетних засадах міжнародну слідчу комісію, іноді на чолі з представником третього держави або міжнародної організації. Слідча комісія має учреждаться виходячи з спеціального угоди між сперечалися сторонами. У угоді визначаються підлягають розслідування факти, лад і термін освіти комісії, обсяг повноважень її, і навіть місце перебування комісії, щодо її права переміщатися, термін, куди кожна спорящая сторона має подати свою виклад фактів, тощо. Результати сумлінної роботи комісії фіксуються у доповіді, який має обмежуватись лише встановленням фактів. За сторонами зберігається повну свободу скористатися висновками слідчої комісії з своєму усмотрению.

Примирение (погоджувальна процедура). Як засіб мирного врегулювання суперечок примирення, на відміну обстеження" включає як з’ясування фактичних обставин, а й вироблення конкретних рекомендацій для сторін. При застосуванні погоджувальної процедури боку, як у разі з обстеженням, утворюють на паритетних засадах міжнародну погоджувальну комісію, що й виробляє свої рекомендации.

Выводы погоджувальної комісії носять факультативний характер, тобто є юридично обов’язковими для сторін, що у суперечці. Найбільш докладно порядок створення і функціонування погоджувальної комісії викладений у Акті про мирне вирішенні міжнародних суперечок 1928 року, переглянутому ГА ООН в 1949 г.

ОБЩИЙ АКТ про мирне вирішенні міжнародних суперечок 26 вересня 1928 р. з поправками, внесеними ГА ООН 28 квітня 1949 г.

Глава 1. Про погоджувальної процедуре

Статья 1

Споры різного роду між двома чи кількома сторонами, присоединившимися сьогодення Загальному акту, які міг би бьпь дозволені дипломатичним шляхом, будуть, крім можливих застережень, передбачених у ст. 39, підлягати погоджувальної процедурі на умовах, передбачених у справжньої главе.

Статья 2

Споры, вказаних у попередній статті, передадуть постійної або спеціального погоджувальної комісії, освіченою тяжущимися сторонами.

Статья 3

По проханні, спрямованої цієї мети одною договірних сторін якась інша боці, мусить бути освічена, в шестимісячний термін, стала погоджувальна комиссия.

Статья 4

При відсутності іншого угоди зацікавлених сторін перебуває, погоджувальна комісія буде складена наступним образом:

1. Комісія складатиметься з 5 членів. Сторони призначать кожна за одним члену, що може бути обраний у складі громадян відповідної боку. Три ін. члена комісії оберуть із загального згоди у складі громадян третіх держав. Ці останні (члени комісія) повинні бути різного громадянства, не мати постійного місця проживання біля зацікавлених сторін перебуває і перебувати з їхньої службі. З їхніх числа боку призначають голови комиссии.

2. Члени комісії призначатимуться на 3 року. Вони може бути переизбираемы.

Статья 7

1. Справи в погоджувальної комісії будуть порушувати шляхом заяви, спрямованого голові обидві сторони, діючими по взаємному угоді, чи, за відсутності такого, тою чи другою з сторон.

2. Заява міститиме, після стислого викладу предмета спору, запрошення комісії зробити все необхідні заходи, здатні призвести до соглашению.

3. Якщо заяву походить від одній з сторін, воно буде негайно повідомлятися нею інший стороне.

Статья 10

Работы погоджувальної комісії будуть публічними тільки з рішення, прийнятого комісією з дозволу сторон.

Статья 12

При відсутності іншого угоди сторін, рішення погоджувальної комісії прийматимуться з більшості голосами й комісія може приймати рішення з суті спору лише за наявності всіх його членов.

Статья 15

1. Узгоджувальна комісія матиме завданням з’ясувати спірні питання, збирати цієї мети шляхом слідства, чи іншими шляхами все потрібні матеріали й намагатимуться привести боку до угоди. Вона може, після розгляду справи, повідомити сторонам умови дозволу питання, котрі відрекомендовуються їй підходящими, й призначити їм термін, протягом якого вони повинні высказаться.

2. Після закінчення своїх робіт комісія становитиме протокол, констатуючий, дивлячись для розслідування обставин, або що сторони дійшли вирішенню питання й, в належному разі, у якому умови дозволу, або що сторони було неможливо бути наведено до угоди. У протоколі нічого очікувати указуватися, були рішення комісії прийнято одноголосно чи з більшості голосов.

3. Роботи комісії би мало бути, якщо лише Сторони не погодилися інакше, закінчено протягом шестимісячного терміну, вважаючи від часу, коли суперечка було представлено комиссии.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.