Алая літера. 
Готорн Натаніель

Алая літера. Готорн Натаниэль

АЛАЯ БУКВА Роман (1850) У вступному нарисі до роману розповідається про рідне місто автора — Сейлеме, про його предків — пуританах-фанатиках, роботу у сей-лемской митниці людей, з якими йому довелося там столкнуться.

" Ні парадний, ні чорний хід митниці не веде до рай ", та контрактної служби у тому установі не сприяє розквіту хороших задатків в людях. Якось, копаючись у паперах, звалених докупи у величезній кімнаті третьому поверсі митниці, автор знайшов рукопис якогось Джонатана П’ю, справжнього, померлого вісімдесят років тому вони. Виявилося це життєписом Естер Прин, яка жила кінці XVII в. Разом з паперами зберігався червоний шматок, при уважному розгляді погляду постала навдивовижу розшита кольоровими нитками літера «А », а коли автор доклав його до грудях, йому здалося, що вона відчула опік. Звільнений після перемоги вігів з роботи, автор повернувся до літературним занять, і йому дуже знадобився працю містера Пью.

Итак, з бостонської в’язниці виходить Естер Прин з немовлям на руках. Тут гарна сукня, що вона зшила собі у в’язниці, на грудях — червона вишивка в вигляді літери «А «- першу букву слова Adulteress (перелюбниця). Усі навколо засуджують поведінка Естер і його викликає наряд. Її ведуть на ринкову площа до помосту, де йому доведеться стояти досі під ворожими поглядами натовпу, — покарання виніс суд до її гріх й відмова назвати ім'я батька новонародженої дочери.

Стоя у ганебного стовпа, Естер згадує свою минуле життя, дитинство у колишній Англії, літнього, згорбленого вченого, з яким зв’язала долю. Обвівши поглядом натовп, вона помічає в задніх лавах людини, і той відразу оволодіває її думками. Людина цей, як і чоловік, немолодий, в нього проникливий погляд дослідника і согбенная спина невтомного трудівника. Він розпитує оточуючих у тому, хто вона така. Вони дивуються, що він про неї чув. Людина пояснює, що він нетутешній, довго пробув в рабстві у язичників і тепер нарешті якийсь індіанець навів їх у Бостон, щоб отримати викуп. Йому розповідають, що Естер Прин — дружина одного англійського вченого, надумавшего переметнутися на Нову Англію. Він надіслав дружину вперед, а сам затримався у Європі. За двох років життя жінок у Бостоні Естер не отримала запрошення від нього не однієї звісточки і різко вирішила, що, мабуть, він загинув. Суд взяв до уваги що пом’якшує обставина і засудив занепалу жінку до страти, а лише засудив простояти 3 години на помості у ганебного стовпа й під кінець життя носити на грудях знак безчестя. Усіх обурює, що вона назвала ім'я співучасника гріха. Дивний бостонський священик Джон Уїлсон переконує Естер відкрити ім'я спокусника, слідом за переривчастим від хвилювання голосом до неї звертається молодий пастор Димсдейл, що його парафіянкою у неї. Але молода жінка завзято мовчить, міцно притискаючи до грудях ребенка.

Когда Естер повертається у в’язницю, до неї приходить той самий незнайомець, яку вона бачила на площади.

На насправді це стосується її чоловік, лікар, він називає себе тепер Роджером Чил-лингуортом.

Первым справою він заспокоює плачучого дитини, потім дає ліки Эстер.

Она боїться, що її отруїть, але лікар обіцяє не мстити ні молодий жінці, ні дитині. Було занадто самовпевнено з її боку брати шлюб із юної красивою дівчини і очікувати від неї почуття у відповідь. Естер завжди було з ним чесна і прикидалася, що любить його. Вони обидва завдали, власне, одна одній злостиво й тепер квити. Чиллингуорт змушує її заприсягтися, що вона нікому не відкриє його справжнього імені Ілліча та свого з нею кревності. Нехай усі вважають, що її чоловіка помер. Він вирішує у що там що дізнатися, з ким согрешила Естер, і помститися її возлюбленному.

Выйдя з в’язниці, Естер поселяється у занедбаному будиночку околицями Бостона та ще заробляє життя рукодельем.

Она настільки вправна вишивальниця, що вона немає відбою від замовників. Її дочка Перл зростає красунею, але має палким, переменчивым характером, тому Естер із нею нелегко. Перл гребує підпорядковуватися ніяким правилам, ніяким законам. Червона літера на грудях в назавжди врізалася їй у память.

Печать бути знехтуваним лежить дівчинці: вона справляє враження інших дітей, не зле жартує над ними. Помічаючи дива в дівчинки і зневірившись довідатися, хто її батько, деякі городяни вважають маленьку диявольським поріддям. Естер будь-коли розлучається з донькою й всюди водить її з собою. Якось вони дійдуть губернатору, щоб віддати замовлену їм пару парадних гаптованих рукавичок. Губернатора вдома, і вони чекають на нього садом. Губернатор повертається разом із священиками Уилсоном і Димсдейлом.

По дорозі вони казали про те, що Перл — дитя гріха, тому було б забрати її в матері і просить передати до інших рук. Коли вони повідомляють звідси Естер, та нізащо не погоджується віддати дочка. Пастор Уїлсон вирішує з’ясувати, виховує її Естер в християнському дусі. Перл, що знає ба більше, ніж потрібно було у її віці, стоїть на своєму і питання, хто її створив, відповідає, що мати побачила її в рожевому кущі на дверях в’язниці. Благочестиві джентльмени майже остаточно дійшли жах: дівчинці вже 3 роки, а не знає про Боге.

Познания в медицині та побожність здобули Чиллингуорту повагу жителів Бостона. Невдовзі прибуття він вибрав своїм духівником преподобного Димсдейла. Усі парафіяни дуже шанували молодого богослова і було стурбовані його здоров’ям, різко ухудшившимся останніми роками. Люди вбачали у приїзді їх місто вправного лікаря перст Провидіння і наполягали, щоб містер Димсдейл звернувся до нього за помощью.

В результаті молодий священик та старий лікар подружилися, і потім навіть оселилися разом. Чиллингуорт, який уперто намагається відкрити таємницю Естер, дедалі більше підпадає під владу одного-единствен-ного почуття — помсти. Відчувши палку натуру в молодому священнике, хоче поринути у потаємні глибини його душі, й для цього зупиняється перед чем.

Чиллингуорт постійно провокує Димсдейла розповісти йому про нераскаявшихся грішниках. Він стверджує, що виною тілесного недуги Димсдейла є душевна рана, і умовляє священика відкрити йому, лікаря, причину його страждань. Димсдейл вигукує: «Хто такий, щоб ставати між страждальцем і Господом? «Але якось молодий священик міцно засинає днем у міністерському кріслі і прокидається навіть, коли Чиллингуорт входить у комнату.

Старик підходить щодо нього, кладе руку хворому на груди, розстібає одяг, яку Димсдейл будь-коли знімав у присутності лікаря. Чиллингуорт тріумфує- «так веде себе сатана, коли переконується, що дорогоцінна людська душа втрачені для небес і виграна для пекла » .

Однажды вночі Димсдейл йде ринкову площу і стає в ганебного стовпа. Якось на зорі повз проходять Естер Прин і Перл. Священик гукає їх, вони піднімаються на поміст і стають поруч із. Темне небо раптом осяяне — швидше за все, це упав метеор.

И тут вони помічають неподалік помосту Чиллингуорта, який невідривно дивиться ними. Димсдейл каже Естер, що відчуває невимовний жах які були людиною, але Естер, пов’язана клятвою, не відкриває йому таємниці Чиллингуорта.

Годы йдуть. Перл виповнюється сім років. Бездоганне поведінка Естер і його безкорислива допомогу стражденним призводять до того, що урбанізовані жителі містечка починають ставитися до неї з своєрідним повагою. Навіть червона літера відтепер здається їм символом не гріха, а внутрішньої силы.

Эстер вирішує відкрити Димсдейлу, що Чиллингуорт її чоловіка. Вона шукає зустрічі з священиком. Нарешті випадково зустрічає їх у лісі. Димсдейл каже їй, як і страждає від того, що це вважає її чистим і непорочним, між тим як і заплямував себе неправедним поведінкою. Його оточують брехня, порожнеча. Естер відкриває йому, хто приховується під назвою Чиллингуорта. Димсдейл входить у лють: з вини Естер він «оголював свою немічну злочинну душу перед поглядом того, хто таємно глумився з неї «. Але він прощає Естер. Обидва вони широко вважають, що гріх Чиллингуорта ще страшніше, ніж їх гріх: він зазіхнув на святиню — на людську душу. Вони розуміють: Чиллингуорт замишляє нові підступи. Естер пропонує Димсдейлу бігти і почав нове життя. Естер домовляється зі шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих покупців, безліч ребенка.

Судно має відплисти через дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь. Але він відчуває, як в нього паморочиться голова. Чиллингуорт пропонує йому свої послуги, Димсдейл відмовляється. Народ проводить ринкової площі, щоб проповідь Димс-дейла. Естер зустрічає у натовпі шкіпера брістольська судна, і той каже їй, що Чиллингуорт теж пливе із нею. Вона бачить іншому кінці площі Чиллингуорта. Той зловісно усміхається їй. Димсдейл вимовляє блискучу проповідь. Починається святкове хід. Димсдейл вирішує покаятися перед народом. Чиллингуорт розуміє, що це полегшить борошна страждальця, зате жертва тепер вислизне від цього, він благає не викликати ганьба на священний сан. Димсдейл просить Естер допомогти йому зійти поміст. Він постає у ганебного стовпа і кається у своїй гріху перед народом. Потім він зриває одяг священика, оголюючи груди. Погляд його вгасає, він вмирає, підносячи хвалу Всевышнему.

После смерті Димсдейла для Чиллингуорта життя втратила сенс. Він-бо відразу постарів, і минуло і два-три роки, як і помер. Всю свою величезні статки він заповідав маленькій Перл. Після смерті старого лікаря дружина й її прийомна дочка зникли. А історія Естер стала легендой.

Через ви багато років Естер знову, добровільно одягнувши емблему позора.

Она самотньо живе у своєму старому будиночку околицями Бостона. Перл, судячи з усього, щасливо вже вийшла заміж, пам’ятала про матір, писала їй, посилала подарунки і хотіла б, щоб жила з ним. Але Естер вважала, що має здійснитися спокута. Коли її померла, її поховали поруч із пастором Димсдей-лом, та їх могили перебували на відстані один від одного, немов по смерті прах цих двох осіб ні був смешаться.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.