Рижская церква святого Франциска і парк Миера

Рижская церква святого Франциска і парк Миера

Артур Рейльян Шведский король Густав II Адольф, завоювавши Риги в 1621 року, вирішив прогнати із міста всіх католиків, примусити їх віддати лютеранам все храми і повертатися. Сто років і це, але у 1721 року Петро Перший наказав виділити їм одне місце для служб. Магістрат підкорився — що ще залишалося робити — і виділив старий дерев’яний будиночок біля купи сміття за палісадами. Але тепер вони були задоволені і вже цим, тому, побудувавши невелику капелу, там молилися до кінця XIX століття. Її залишки досі видно за будинком за адресою Католю, 14 — католицьким госпіталем, пам’ятником архітектури класицизму. Здебільшого, ризькими католиками займалися францисканці, тому неважко пояснити вибір заступника церкви.

Возле церкви відкрили цвинтарі, єдина у Ризі, призначене з цією конфесії, проіснувало воно до 1879 року. Упродовж цього терміну встиг померти що у Риги у гості до дочки, примадонні ризького театру, відомий німецький композитор Конрадин Крейцер — це свого роду 1849 року. Початковий надгробок — білий мармуровий хрест — не збереглося, що у 1913 року скульптор Про. Ферст створив нове — два каменю друг на одному, згори ще один пірамідальній форми, увінчаний хрестом. На камені перебуває медальйон з портретом композитора, але в хресті перебуває напис «Conradin Kreuzer » .

Рига 1889 року не була така обмежена релігійними рамками, католицизм пробрався навіть у стару частина міста, у особі церкви Скорботної Богоматері, тому було перешкод будувати сучасний, великий чималий костел. Роботу над проектом доручили інженеру Флоріанові фон Вигановскому. Невдовзі звели стіни, провели центральне опалення, ризький майстер Габленц викував все, що вимагалося, художники написали картини для вівтаря (одну — автора Якоба Миттенлейтера — знайшли з 1795 року), й власну церкву можна було освячувати, як і зробили на 1892 году.

Алтарь садом визнали за 1929 року, після відкриття віруючі пройшли урочистим ходом вулицями Риги.

Долгая історія Католицької семінарії Латвії з кінця Другий Світовий війни тривала біля церкви свтого Франциска. Спочатку вона працював у домі № 14 по вулиці Католю, та його раптом у 1951 року націоналізували потреб 61-ого дитсадка. Для навчання виділили сусідній парафіяльною будинок № 16, але його через десятиліття забрала держава, залишивши семінарії лише 230 м², не зайнятих 36-ым домоуправлением. Було очевидним, що тих приміщень бракує, хоча після 1977 року ризька семінарія набула статусу всесоюзної право приймати учнів із всіх республік, крім Литви, де подібне навчальний заклад вже працювало у Каунасі. Розширення почали із реконструкції старого сараю, отримавши 613 м². Потім (1988;1992) побудували й новий корпус, де з’явилася й єдина у Ризі культове приміщення, побудоване радянської влади — невеличка часовенка.

То цвинтарі, про який ідеться йшла на початку статті, нині більшість рижан сприймає як звичайний парк Миера, тобто Спокою, як нагадування про старому використанні території. Тим більше що, ще 1908 року, під час створення саду, садівнику Куфальдту нагадали про санітарних правилах, що забороняли на цвинтарях якесь будівництво, суть у тому разі - кафе; з більшими на зусиллями звели будиночок сторожа. Розважальні заходи на кшталт вечорів танців чи концертів теж пресекались.

Пришедшему змінюють Куфальдта Андрію Зейдаксу правила не заважали через закінчення терміну давності - либонь цвинтарі згадували до 30-ым років сучасності зовсім деякі, зате їм припали до душі естрада п’ять 000 слухачів, майданчик засмаги, пісочниця — кожному своє. Після розваги корисно подумати про «смерть, вирішили проектувальники, й у 1927 року поставили скульптуру Ріхарда Маурса «Memento mori (пам'ятай про смерти).

Когда-то церква святого Франциска був єдиний, котра зберегла традицію телефонувати три десь у день: світанку, опівдні і заході, а ті, хто вважав за краще вранці виспатися, змусили з першої частини отказаться.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.