Личное, національне і загальнолюдське в поезії З. А. Єсеніна
Глубоко і щиро Єсенін любить Росію, приймаючи її такою, якою вона є. Поетові непотрібно прикрашати батьківщину, вона мила то будь-якому образі. Швидше, навіть так: чим бідніші і безрадісніше пейзаж, тим трепетнее і ніжніше б'ється серце автора. Обновление Росії, її вихід із злиднів й темноти поет спостерігає захоплено. Йому хочеться бачити щасливих благополучних співвітчизників, саме тому так… Читати ще >
Личное, національне і загальнолюдське в поезії З. А. Єсеніна (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Личное, національне і загальнолюдське в поезії З. А. Есенина
Кто я? Що? Лише мрійник,.
Синь очей втратив у імлі,.
И тебе любив я лише до речі,.
Заодно з іншими землі.
С. Єсенін.
Сергей Олександрович Єсенін — істинно російський поет. Його рідна стихія — народна поезія, російська село, рязанські шляхи і косогори, поля та вирубування лісу. Творчість Єсеніна дуже особистісне, пропущене через серце й душу, від цього, мабуть, напевны, прекрасні і нехитрі його твору.
Край ти мій занедбаний,.
Край ти мій, пустир,.
Сенокос некошеный,.
Лес так монастир.
В вікна б’ють без промаху.
Вороны крилом,.
Как заметіль, черемха.
Машет рукавом.
Читая вірші Єсеніна, дізнаєшся думи, переживання, пристрасті поета. Недарма ж він говорив, що все життя їх у віршах. Але поет будь-коли замикалася у колі лише особистих інтересів. Його приваблювала життя земляків, переживання й невеличкі радощі їх. Близько серцю приймав Сергій Олександрович побут села. У вірші «Русь», написаного 1914 року, Єсенін з і смутком дивиться життя глибинки, пояснює антинародну суть імперіалістичної війни. Поетові ще складно остаточно зрозуміти й оцінити всі події, але горі Ай-Петрі і сльози російських жінок ранять його душу.
Повестили під вікнами соцькі.
Ополченцам йти війну.
Загыгыкали баби слобідські,.
Плачь прорізав колом тишу.
Затомилась село невесточкой —.
Как-то милі в далекому краю?
Отчего не повідомлять звісткою, —.
Не загинули у спекотному бою?
Глубоко і щиро Єсенін любить Росію, приймаючи її такою, якою вона є. Поетові непотрібно прикрашати батьківщину, вона мила то будь-якому образі. Швидше, навіть так: чим бідніші і безрадісніше пейзаж, тим трепетнее і ніжніше б'ється серце автора.
Полюбил я сірих журавлів.
С їх курликанням в худі дали,.
Потому що у теренах полів.
Они ситих хлібів не бачили.
Только бачили березь так цветь,.
Да рокитник, кривою і безлистый,.
Да розбійні чули свисти,.
От яких легко померти.
Обновление Росії, її вихід із злиднів й темноти поет спостерігає захоплено. Йому хочеться бачити щасливих благополучних співвітчизників, саме тому так радісно і оптимістично починають звучати його вірші 1918;1920 років.
Сойди, прийди нам, червоний кінь!
Впрягись в землі голоблі.
Нам гірким стало молоко.
Под цієї старим дахом.
Верьте, перемога нас!
Новый берег недалекий.
Волны білими пазурами.
Золотой скребуть пісок.
А потім дійсність злякала поета — занадто багато крові й горя побачив він навколо. Не міг та й хотів зрозуміти раціональності того що відбувається. Гуманіст власне своєї, Єсенін не хотів погодитися з яке твориться навколо злом. Йому близькі загальнолюдські цінності: свобода, життя, любов, в навколишній світ вона бачила попрання цих істин. У вірші «Лист до жінки» поет пояснює своє збентежене стан.
Не знали ви, що у сонмище людському.
Я був, як кінь, загнана в милі,.
Пришпоренная сміливим ездоком.
Не знали ви, Що в суцільному диму,.
В розкиданому бурею побут.
С цього й мучуся, що ні зрозумію.
— Куди несе нас рок подій.
Но уникнути дійсності не вдавалося, вона настигала скрізь. Ні творчість, ні любов, ні Батьківщина — ніщо були заступити поета від розв’язання існуючих проблем. Для Єсеніна село — велика загальнонаціональна тема, патріотична і «глибоко особиста. Тому така гірко і тяжко він переживає всі труднощі, які випадали на частку російського мужика. Сумно й тоскно звучать вірші 1924—1925 років. Дивно унісонно його настрою та стан навколишнього природи: «заметіль плаче», «саваном покрита» рідна сторона. Поет гребує миритися з цим нової дійсністю. Так багато було сподівань, і щось збулося. Він воліє піти, не бачити чергових бід страждань навколо. А ще не залишилося душевних сил. Пророцтвом звучить останнє вірш, написане кров’ю, може бути, невипадково.
До побачення, мій друже, до побачення.
Милый мій, ти у моїй грудях.
Предназначенное расставанье.
Обещает зустріч попереду.
До побачення, мій друже, без руки, без слова,.
Не смутку і сум брів, —.
В цьому житті вмирати старе,.
Но і може жити, звісно, не новин.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.