Уява (WinWord, ТХТ)

" Я повернув крісло до коминку і впав у дрімоту. Атоми миготіли в мене поперед очі. Їх довгі ряди, переплетені самим дивним чином, перебувають у русі, викручуючись і крутячи, як змії. Але що це? Один із змій підхопила себе за хвіст, і це образ глумливо завертілася в мене поперед очі. Я опритомнів від спалахи блискавки; всю решту ночі я витратив, працюючи над наслідками моєї гіпотези… Давайте навчається марити, добродії! «.

Ф.А.Кекуле, німецький хімік. (З опису відкриття кільцевої структури бензола).

1.

ВВЕДЕНИЕ

.

Уява — особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних процесів разом із тим що становить проміжне становище між сприйняттям, мисленням і пам’яттю. Специфіка цієї форми психічного процесу у тому, що уяву, мабуть, характерно лише чоловіки й дивним чином з діяльністю організму, що у той самий час самим із усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні що інше, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Можна припустити, що саме уяву, бажання його зрозуміти й пояснити залучило увагу до психічним явищам у минулому, підтримувало і продовжує його стимулювати і ніші дні. Що ж до загадковості цього феномена, вона полягає у тому, що досі пір нам майже невідомо саме про механізм уяви, в тому числі про його анатомо-физиологической основі. Де у мозку людини локалізовано воображеиие? З цією роботою яких відомих нам нервових органічних структур це пов’язано? На ці важливі питання ми нічого конкретного відповісти поспіль не можемо. Принаймні це ми можемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про відчуття, сприйнятті, увазі і пам’яті, що, звісно, не говорить про невеличкий значущості даного феомена в з психології та поведінці людини. Тут справи саме протилежним чином, саме: ми знаємо дуже багато у тому, яке уяву має у життя людини, як він впливає його психічні процеси та гніву й навіть у організм. Це і спонукає виділити й спеціально розглянути проблему уяви. Завдяки уяві людина творить, розумно планує власну діяльність і управляє нею. Майже вся людська матеріальна та своє духовне культура є продуктом уяви і людей, а яке ця культура має для психічного розвитку й удосконалення виду, ми вже досить добре знаємо. Уява виводить людини межі його одномоментного існування, нагадує йому минуле, відкриває майбутнє. Маючи багатою уявою, то вона може по-різному часу, що не може ми собі дозволити жоден інший жива істота у світі. Минуле зафіксовано у образах пам’яті, довільно воскрешаемых зусиллям волі, майбутнє представлено мрійливо і фантазіях. Уява є основою наглядно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися у ситуації і виконувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Воно багато в чому допомагає то тому випадку життя, коли практичні дії чи неможливі, чи утруднені, чи навіть недоцільні (небажані). Від сприйняття уяву особливий тим, що його образи не завжди відповідають реальності, вони мають елементи фантазії, вимислу. Якщо в уяві постає свідомості такі картини, котрим нічого чи мало що відповідає дійсності воно називається фантазії. Якщо, крім того, уяву націлене у майбутнє, його називають мечтой.

2. ВПЛИВ ВООБРАЖЕНИЯ НА ОРГАНІЧНІ ПРОЦЕССЫ.

2.1 СВОЄРІДНІСТЬ ВООБРАЖЕНИЯ ЯК ОРГАНІЧНОГО ПРОЦЕССА.

2.1.1. ПЛАНИ ВООБРАЖЕНИЯ.

Уява то, можливо чотирьох основних видів: активне, пасивне, продуктивне і репродуктивне. Активне уяву характеризується тим, що, користуючись ним, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи. Образи пасивного уяви виникають спонтанно, всупереч волі та бажання людини. Продуктивне уяву особливий тим, що у ньому дійсність свідомо конструюється людиною, а чи не просто механічно копіюється чи відтворюється. Та заодно образ вона, проте ж творчо перетвориться. У репродуктивному уяві ставиться завдання відтворити реальність у вигляді, якою вона є, і було тут також присутній елемент фантазії, таке уяву більше на сприйняття чи пам’ять, ніж творчість. З феноменом уяви в практичної діяльності людей передусім пов’язаний процес художнього творчості. Тож з репродуктивним уявою то, можливо соотнесено направлення у мистецтві, зване натуралізмом, і навіть почасти реалізм. Загальновідомо, що з картин И. И. Шишкина ботаніки можуть вивчати флору російського лісу, так як все рослини з його полотнах виписані з точністю. Роботи художников-демократов другої половини в XIX ст. І.Крамського, І.Рєпіна, В. Петрова за всієї соціальної загостреності також є пошуки форми, щоби якнайтісніше прилягала до копіювання дійсності. Джерелом будь-якого напрями у мистецтві може лише життя, вона ж в ролі первинної бази щодо фантазії. Але ніяка фантазія неспроможна винайти щось таке, що було б відомо. У зв’язку з цим саме реальність стає основою творчості низки майстрів мистецтва, чий політ творчої фантазії не задовольняють реалістичні, а тим паче натуралістичні способи вираження. Але це реальність пропускається через продуктивне уяву творців, вони по-новому її конструюють, користуючись світлом, кольором, наповнюючи свої твори вібрацією повітря (імпресіонізм), вдаючись до крапковому зображенню предметів (пуантилізм у живопису та музики), розкладаючи світ на геометричні фігури (кубізм) тощо. Навіть твори такого некомуністичного модерністського напрями мистецтва, як абстракціонізм, що є основою сучасного авангарду, нерідко створювалися з допомогою продуктивного уяви. Наприклад, знамените абстрактне полотно П. Пікассо — це хаотичне нагромадження геометризованных тіл чи його частин, а передусім відбиток подій війни у Іспанії 1936;1939 рр. Коли дивитися на і спробувати трактувати кожну окрему деталь в цієї картини, то «за абстрактної формою постає цілком конкретний образ, конкретна думку. Отже, з продуктивним уявою в мистецтві ми зустрічаємося й у випадках, коли відтворення дійсності реалістичним методом художника категорично не влаштовує. Його світ — фантасмагорія, ірраціональна образність, яку — цілком очевидні реалії. Плодом такого уяви є роман М. Булгакова, фантастика братів Стругацьких, антиутопії у російській й зарубіжної літературі (Е.Замятин, О. Хакслі, Дж. Оруелл), фантастичні кентаврицы і кентаврята чотирнадцятирічної московської школярки Наді Рушевої (рис. 1). Звернення до настільки незвичним, вигадливим образам дозволяє посилити інтелектуальне й эмоционально-нравственное вплив на людини. Частіше всього творчий процес у мистецтві пов’язані з активним уявою: колись ніж закарбувати будь-якої образ на папері, полотні чи нотному аркуші, художник створює їх у своїй уяві, докладаючи до цього свідомі вольові зусилля. Нерідко активне уяву настільки захоплює творця, що він втрачає зв’язок із своїм часом, своїм, у створюваний їм образ. Чимало свідчень цьому на літературі про письменників. Наприклад, одне з яких: у час роботи над романом Гюстав Флобер, описуючи отруєння своєї героїні, відчув в роті смак миш’яку. Рідше імпульсом творчого процесу стає пасивне уяву, оскільки, незалежні від волі художника образи найчастіше є продуктом підсвідомої роботи творця, прихованої від цього самого. І, тим щонайменше контролю над творчим процесом, достойні літературі, дають можливість навести приклади ролі пасивного уяви у мистецькому творчості. Так, Франц Кафка виняткову роль у творчості приділяв сновидінням, запам’ятовуючи в своїх фантастично похмурих творах. З іншого боку, творчий процес, починаючись, як правило, с вольового зусилля, тобто. з акта уяви, поступово настільки захоплює автора, що уяву стає спонтанним, вже не він творить образи. а образи володіють ще й управляють художником, і він підпорядковується їх логіці. У цьому сенсі наочно творчість Ф. М. Достоевского. Крізь усі романи письменника проходить буквально кілька глобальних ідей, з яких і страждають його герої, такі різні, й такі єдині в що об'єднує їх творчому уяві письменника. Робота людського уяви, зрозуміло, не обмежується літературою і мистецтвом. У неменшої ступеня вона проявляється у науковому, технічному, інші види творчехтва. В усіх цих випадках фантазія як різновид уяви грає позитивну роль. Але й інші види уяви. Це — сновидіння, галюцинації, мрії і від мрій. Сновидіння можна зарахувати до розряду пасивних і мимовільних форм уяви. Справжня їх роль життя досі не встановлено, хоча відомо, що у сновидіннях людини знаходять вираз і задоволення багато життєво важливі потреби, що з низки причин, не можуть одержати реалізації в життя. Галюцинаціями називають фантастичні бачення, які мають, повидимому, майже ніякого зв’язку з оточуючої людини дійсністю. Зазвичай вони — результат тих чи інших порушень психіки чи роботи організму — супроводжують багато хворобливі стану. Мрії на відміну галюцинацій — це цілком нормальне психічний стан, що було фантазію, пов’язану з бажанням, найчастіше кілька идеализируемым майбутнім. Мрія від мрії відрізняється тим, що вона трохи більш реалістична і ставляться більш ступеня пов’язані з дійсністю, тобто. у принципі можна здійснити. Мрії та мрії у людини займають досить багато часу, особливо у юності. Для більшості людей мрії є приємними думами про майбутнє. В окремих трапляються й дещо тривожні бачення, які породжують почуття занепокоєння, провини, агрессивности.

2.1.2. ФУНКЦІЇ ВООБРАЖЕНИЯ, ЙОГО РАЗВИТИЕ.

Люди дуже багато мріють що їх розум може бути. Він продовжує функціонувати і тоді, як у мозок людини не надходить нова інформація, що він не вирішує ніяких проблем. Саме на цей час і починає працювати уяву. Встановлено, що людина за власним бажанням над стані припинити потік думок, зупинити уяву. У житті людини уяву виконує ряд специфічних функцій. Перша полягає в тому, щоб репрезентувати дійсність в образах і можливість користуватися ними, вирішуючи завдання. Ця функція уяви пов’язані з мисленням і органічно в нього включена. Друга функція уяви полягає у регулюванні емоційних станів. З допомогою своєї фантазії людина спроможна хоча б почасти задовольняти багато потреби, знімати породжувану ними напруженість. Ця життєво важлива функція особливо підкреслюється і розробляється в психоаналізі. Третя функція уяви пов’язані з його через участь у довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини, зокрема сприйняття, уваги, пам’яті, промови, емоцій. З допомогою майстерно що викликаються образів то вона може брати до уваги потрібні події. З допомогою образів то здобуває можливість керувати сприйняттям, спогадами, висловлюваннями. Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій — здібності виконувати в умі, маніпулюючи образами. Нарешті, п’ята функція — це планування і програмування діяльності, складання таких програм, оцінки їх правильності, процесу реалізації. З допомогою уяви ми можемо управляти багатьма псіхофизиологическими станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність. Відомі факти, які свідчать, що з допомогою уяви, суто вольовим шляхом то вона може проводити органічні процеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров’яний тиск, температуру тіла. Дані факти лежать у основі аутотренінгу, широко використовуваного для саморегуляції. З допомогою спеціальних вправ і прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці - науці, літературі, мистецтві, інженерії та інших — розвиток уяви, природно, відбувається в заняттях даними видами діяльності. У аутогенним тренуванні потрібний такого результату досягають шляхом спеціальної системи вправ, які націлені те що, щоб зусиллям волі навчитися розслаблювати окремі групи м’язів (рук, ніг, голови, тулуба), довільно підвищувати чи знижувати тиск, температуру тіла (щодо останнього використовуються вправи на уяву тепла, холода).

2.1.3. УЯВУ І ТВОРЧЕСТВО.

Запитань, визначеного в заголовку цього параграфа, вже торкнувся в початку реферату. У цьому параграфі йтиметься переважно у тому, як фантазія людини використовують у самої психології, і навіть про психологічному аналізі продуктів і немає механізмів уяви. Найперше зауважимо, що образи фантазії будь-коли бувають цілком відірваними від реальності, які мають з ній нічого спільного. Помічено, що й будь-який продукт фантазії розкласти на складові його елементи, але серед них важко буде відшукати щось таке, чого дійсності би існувало. Навіть коли виявляється, коли подібного роду аналізу ми піддаємо твори художниківабстракціоністів, в складових елементах бачимо по крайнього заходу для всіх нас знайомі геометричні фігури. Ефект нереальності, фантастичності, новизни продуктів творчого й іншого уяви досягається здебільшого за рахунок незвичного поєднання відомих елементів, включаючи зміна їх пропорцій. Існують індивідуальні, типологічні особливості уяви, пов’язані зі специфікою пам’яті, сприйняття й мислення людини. У одних людей може переважати конкретне, образне сприйняття світу, яке внутрішньо виступає в багатстві й розмаїтті їх фантазії. Про таких індивідів кажуть, що вони мають художнім типом мислення. За припущенням, він фізіологічно пов’язані з домінуванням правого півкулі мозку. В інших відзначається велика схильність до оперированию абстрактними символами, поняттями (котрі мають домінуючим лівим півкулею мозку). Уява людини виступає як відбиток якостей її особистості, його психологічного стану у цей момент часу. Відомо, що продукт творчості, його утримання і форма добре відбивають особистість творця. Цей факт знайшов широке використання у психології, особливо у створенні психодіагностичних особистісних методик. Особистісні тести проективного типу (Тематичний апперцептивный тест — ТАТ, тест Роршаха і ін.) засновані на так званому механізмі проекції, за яким чоловік у своїй уяві схильний приписувати іншим свої особистісні якості і стану. Проводячи по спеціальної системі змістовний аналіз продуктів фантазії піддослідних, психолог його основі судить стосовно особи людини, кому продукти належать. На рис. 2 як ілюстрацію показано одна з сюжетно невизначених картинок, що використовується в проектному тесті типу ТАТ з вивчення потреби у досягненні успіхів. Подивившись ж на таку картинку протягом 20 з, випробовуваний потім мусить написати за нею цілий розповідь, відповідаючи наступного року перелік запитань: 1. Хто цих людей? Що зображено на даної картинці? 2. Що з цими людьми доти? 3. Про що вони у цей час часу? Які думки, бажання і почуття в них є? 4. Що буде далі? Розповіді, написані піддослідними по трьом-чотирьом подібним картинки, піддаються змістовному аналізу, оцінюються балах, і шляхом подальшою обробки робиться висновок про ступеня розвиненості у випробуваного досліджуваного якості личности.

2.1.4. УЯВУ І ОРГАНІЧНІ ПРОЦЕССЫ.

Вот ми й підійшли до тієї главі, що становить суть мого реферату. Не дивуйтеся з того що цю частину, фактично найважливіша у цій роботі, вийшла досить маленька. Як мовилося раніше вище, уяву — один із найбільш малообследованных областей людського свідомості, хоча дана воістину загадкова функція є значним елементом нашому житті. Я докладно у тому, яку саме роль діяльності він грає, оскільки це можете судити і з собі самим (уявляєте, що ви можете «представляти » ! Складно?), і при цьому це досить докладно описувалося на початку моєї работы.

Уява є одним з суб'єктивно найяскравіших психічних явищ, де якість психічного як ідеального проявляється найрельєфніше. У цьому плані уяву здається досконалої протилежністю органическому як матеріального. І, тим дивасніше факти, розмовляючі у тому, що уяву і органічні процеси тісною чином взаємопов'язані. Розглянемо дехто з тих фактів докладніше. У людей досить багатою фантазією у результаті дуже розвиненого уяви можуть змінюватися органічні процеси, наприклад з’являтися ознаки, які зазвичай супроводжують ті чи інші емоції (почастішання пульсу, збої в подиху, підвищення кров’яного тиску, виділення поту і т.п.). Вона має місце тоді, коли людина сподівається якусь ситуацію, наприклад несе у собі йому. Невгамовна фантазія у особливо чутливих, емоційно неврівноважених людей навіть викликати деяких видів захворювань, зокрема і ті серйозні, як серцево-судинні і шлунково-кишкові. Деякі сучасні лікарі, які вірять у психогенную природу подібних захворювань, стверджують навіть, що, наприклад, шлункові захворювання частіше трапляються немає від те, що ми їмо, через це, що, тобто. від різноманітних переживань, супроводжуваних фантазіями. Фізіологічні реакцію психологічні стану, пов’язані з уявою, слід розглядати, як цілком явище нормальне. Вони сприяють преднастройке організму на майбутню діяльність й цим полегшують її. Тими чи інші, усвідомлюваними чи неусвідомлюваними органічними змінами супроводжуються практично майже всі пов’язані з фантазією образи. Відомо явище, що отримало назву идеомоторный акт. Суть її у тому, що чітке уявлення якесь русі викликає в людини саме ця рух, яке, зазвичай, не контролюється ні органами почуттів, ні свідомістю. Якщо, наприклад, попросити людини потримати на витягнутої руці у положенні нитку із вантажем навіть уявити, як вантаж обертається, то кілька днів можна побачити, що він і по самому справі почне описувати кола, здійснювати обертальні руху. Мимовільне прояв рухів, що з відповідними емоціями (міміка, жести, пантоміміка), широко використовується людьми в невербальному спілкуванні. Підсвідомо помічаючи їх, ми судимо про емоційних станах іншого, краще розуміємо його й вибираємо правильні реакцію його дії. Идеомоторным актом крім сфери повсякденного спілкування користуються артисти естради, демонструють зі сцени здатність знаходити предмети, захованих у залі (по уловлюванню микродвижений рук чи око, вироблених поруч які є людиною, які знають, де заховано відповідний предмет), звані, угадывающие думки людей по мимоволі виробленим ними рухам. На фактах існування зв’язок між образами людини її органічними станами будується теорія і практика психотерапевтичних впливів, зокрема і тих, які отримали популярність у нашій країні (А.Кашпіровський, А. Чумак та інших.). Особливий психологічний інтерес викликає зв’язок сновидінь з органічними станами. Наш мозок, як свідчать дослідження, продовжує працюватимете, і уві сні, залучаючи на свій діяльність все органічні структури, пов’язані із психологічними процесами: сприйняттям, увагою, пам’яттю, мисленням і промовою. Але це звичайно відбувається на рівні підсвідомості, і натомість гальмівного впливу, що чиниться ретикулярною формацією на кору мозку людини. Факт згадування змісту сновидінь з переконливістю каже нам у тому, уві сні активним чином працює пам’ять. Люди, котрі сплять, психологічно в повному обсязі ізольовані від сприйняття навколишньої дійсності і здатні належним чином реагувати її у. У сні почасти зберігається вибірковість реакцій. Батьки, наприклад, особливо мати, дуже відчутно реагують на руху своїх дітей і миттєво прокидаються, почувши їх. У сні людина навіть може приймати певні рішення, формувати плани, які потім нерідко реалізуються наяву (як свідомо прийняті наміри). Режим сну й неспання в різних покупців, безліч дітей різного віку є неоднаковим. Новонароджений увесь час проведе у систематичної зміні станів сну й неспання. Час сну в нього коштує від 13 до 16 годин на добу. Більшість дорослих сплять загалом 7,5 годин, проте індивідуальні відмінності вони досить великі. Є, наприклад, люди, котрі сплять лише 3 години на добу, і їх йому цілком вистачає. Є такі, кого ніхто не може задовольнити навіть сон, триває дев’ять місяців і більш годин. Відмінність індивідуально нормальному часу сну зафіксовано у повсякденній свідомості людей уявленнях про про і. Першими називають тих, хто лягає пізно і постає пізно, а другими — тих, кому властиво лягати і вставати рано. Разом з ссавцями люди утворюють єдину біологічну групу, на яку характерний ритм, званий біологічними годинами. У науці він відомий під назвою циркадного ритму і становить періодичні зміни у організмі, які у протягом двох діб. Вони з станами сну й бодорствования, мають період повного виробничого циклу, приблизно рівний 24 год. Він кілька збільшується, приблизно до 25 год, коли людина не спроможна спати вперше і не стані зовні відрізнити час дня від часу діб. Люди, сліпих від народження, цей ритм він може кілька відрізнятиметься від зрячих, а й в них його індивідуальна тривалість дуже стійка. Відомий випадок, коли в сліпої людини він систематично тривав 24,9 год, причому з надзвичайною сталістю, отже кожні два тижні він вибивався з ритму і, ніж спізнитися працювати, змушений був приймати снодійне чи робити щоабо інше, що забезпечує йому сон. Спроби змінити циклічні наступу сну й неспання шляхом застосування психотропних та інших впливів зазвичай закінчуються невдачею. Циркадный ритм тому треба вважати досить стійкою психофізіологічної характеристикою человека.

2.2. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ВООБРАЖЕНИЯ У ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ.

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.

2.2.1. РОЛЬ ВООБРАЖЕНИЯ У ОСВОЄННІ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.

Особливості характеру людини завжди пов’язані особливостям його діяльності. Уявімо будь-яке практичну справу. Наприклад, водіння автомобіля. Посадимо за кермо людини із демонстративною характером, і нехай він навчається їздити у машині. Як він поводитися? По-перше, він, буде копіювати зовнішній бік водіння, прагнути справити враження на оточуючих, імітуватиме дії, водителя-профессионала, у своїй не особливо вдумуватися, у те, що. робить. Навчитися водити автомобіль таким шляхом можна. Але й і освоєння лише однієї водіння (що вже казати вже про правилах дорожнього руху) цього досить. Потрібні знання. Так, наприклад, виявляється, що При гальмуванні на злегка вологій дорозі під колесами може утворитися повітряна плівка, і автомобіль стає некерованою. Якщо не знати цього, а «спиратися «одне лише безпосереднє, копіювати зовнішні дії, водія — напевно схибиш. Отже, управління автомобілем з урахуванням самих лише почуттів недосконале, і може бути з ошибкой.

Тепер поспостерігаємо за психастеником. Перш ніж сісти за кермо, він грунтовно підготувався. Прочитав масу журналів і книжок з автоделу, містять, окрім іншого, і є дані з водіння. Він дуже багато знає і може розповісти, що як треба робити. Але, по-перше, погано може робити те, що знає, по-друге, який завжди вчасно метикує, які з численних наявних проблем нього знань прикласти до даної ситуації. У результаті як і, як і демонстративний, помиляється, хоча її помилки іншого роду. Крайнощі, які проявляються в психіці людини, позначаються в тому вигляді діяльності, яким чоловік займаються. Вочевидь, що таке середній між двома крайніми шлях освоєння діяльності (у разі - водіння) найкраще: людина як відчуває те що потрібно робити, не лише може повторити одну дію одним, а й цілком осмислює, розуміє его.

2.2.2. ОСОБЛИВОСТІ ПІДСВІДОМОГО ЧУВСТВА.

Інтуїтивне почуття тієї чи іншої явища загалом складається під впливом сукупності причин. Воно може бути викликано довільно,. Як і кожна почуття, воно лише щодо керовано: його можна трохи стримати, інакше направити, але керувати ним довільно не можна, оскільки це почуття, а чи не умоглядна конструкція. Його не можна довго стримувати, воно має бути виражено, осмислене, інакше піде, як вода крізь пальці. Носити у собі один і той саме відчуття також не можна — вся душевна життя зупиниться. Якщо почуття явища загалом є, вона завжди крихко, будь-яке більш сильне почуття може збити його, і це. Інтуїтивне почуття розвивається, зазвичай, повільно — картина те, що цікавить, повинна скластися, тому вона дає запитання з великим запізненням, відповідає не так на те, що питається в момент. Щоб ідея народилася, вона повинна дозріти. Давно помічено, що митці часто відповідають, не так на те, що питається в момент, звідси виникають непорозуміння, іноді кумедні, часом — прикрі. , — говорив У. Брюсов у відповідь закиди, що, письменник не можуть відразу відповідати на прямі питання. Навіть У. Шукшина на свій час обвинувачували у тому, що він говорить про. Багато вчених займалися тим, що й сучасникам здавалося цілком неприложимым до життя і непотрібним. Згодом чинився (так буде завжди!), що митець, учений — найкращі виразники свого часу, своєї епохи. Вони дали відповіді питання, що найбільше назріли. На жаль, оточуючим це ясно років через 10, 20, а тієї через100. Чому така виходить? Тому, що творець сприймає питання ні з слів, понять, а серцем, від вражень, з якими зіштовхується, від цього, що його найбільше вражає, що зачіпає й починає у підсвідомості.) Бєлінський мав рацію тому, що художник неспроможна керуватися ні чуждою йому волею, ані шеляга навіть власним сваволею. Він може підпорядковуватись лише інтуїтивним почуттям, які розвиваються поступово, іноді роблять безліч поштовхів колись, ніж вирушити до ясному вираженню і усвідомлення. Відповідаючи на запитання, який його хвилює зараз, художник може мати простий відповідь, слідуючи з такого самого шляху, за якийсь час, але раніше, ніж відповідь дозріє. Те, що інтуїтивні почуття лише щодо керовані, може викликати жаль. Їх відкласти, відразу направити на те що цей час поперед очі, вони можуть тільки підкорятися чи не підпорядковуватися, якщо вони виникають. Проте, попри тимчасовість і швидкоплинність інтуїтивних почуттів, їх відносну керованість, при зіткненні з одні ми й тими самими явищами вони оживають знову. Це підвищує ймовірність їх усвідомлення. Відомо зване. коли найрозумніші думки спадають на думку вже після розмови, на драбині. Можливо, у випадках творчість спрацьовує з запізненням, коли свідомий контроль поведінки знижується. Один знайомий розповідав, як вона відчуває наближення натхнення: в спині, начебто в хребті, з’являється напруга, потім вона рухається вище, захоплюючи плечі, шию. Це напруга порівняв з відчуттям від засмаги, обпаленої сонцем шкіри. Печіння (напруга?) рухається по хребту вгору. Повільно. Як б наштовхуючись якісь перешкоди чи осередки гальмування. Потім долає їх й порушується вище. Іноді вони це повільний поступ займає півгодини, іноді - до двох — трьох годин. Він характеризував тому, що у досвіду знає, — щоб прискорити цей рух і оволодіти ним, треба розслабитися, відключитися від усього світу і розумовою поглядом розглядати таке відчуття, спостерігати його рух. Іноді напруга стає майже нестерпним, і тоді час думки дезорганизуются — вони плавають у голові, як звільняючи дорогу новим уявленням. Напруга піднімається вищою, і сягає потилиці (іноді - лише до плечей, шиї), і їх уважному розгляданні і натомість розслаблення воно раптом зникає. Це — правдивий ознака, що хвилини за два-три у голові почнуть з’являтися нові думки. Вони зачіпають все істота, їх хочеться запам’ятати, записати, вони здаються важливими і значимими, відкривають щось нове у цьому, що цікавило. Він підводиться й записує усе, що після цього з’являється у голові, хіба що зі боку спостерігаючи що виходить натхнення, народження нових поданні. І все більше стежу його, як його з’являється. Зіткнення із далекими мені людьми заганяють таке відчуття всередину, його важче відчути, зв’язку з ним втрачається, і тоді вже болісно і подовгу чекаю, а коли воно хоч трохи ворухнеться знову. Слід відзначити: психологічні дослідження практичного характеру, зокрема праці Р. Бэнд-лера і Дж. Гриндера, показують, що наведене опис правдоподібно. Підсвідомість повідомляє про себе формі тих чи інших відчуттів. Але вони — особливий, вони — труднообъяснимы. Оскільки в людину, є підсвідомість, він повинен заявляти про себе кращому разі деяким невиразним, прихованим внутрішнім відчуттям і того! Якби воно заявив про собі ясно, воно було б підсвідомістю. Припустити, що стану підсвідомості відчувається зовсім, важко. Це суперечить свідченням тих, хто займається творчістю постійно. Мінімум, що має бути, у моменти особливої активації підсвідомості - хоча якесь внутрішнє напруга. Що стосується точнішого описи виникаючих відчуттів, воно навряд чи можливо. Не можна невизначене чи розмите явище описати з допомогою абсолютно точних характеристик, на кшталт числових, дати їй точне визначення. Це було б насильством над реальністю. Людські відчуття можна описувати лише з тієї точністю, з яким вони дано у суб'єктивному спостереженні, але з точніше. Інакше таке опис буде нереалістичним, безглуздим, неточну реальність стане підтягувати до точним поняттям і тому — створювати ілюзії. Від того ж знайомий говорив, що це відчуття можна порівняти зі змінами погоди перед грозою. Його збирається нечасто: раніше він переживав це з кілька разів у день, тепер — разів у день чи разів у дні. Не беруся стверджувати, достовірно чи ні, оскільки йдеться про суб'єктивних спостереженнях. Але все ж гадається, сказане заслуговує на увагу. Він тоді ще говорив, що напруга, переходячи у нові уявлення, хіба що висвітлює свідомість особливим, незвичайним світлом — світлом ясного бачення, повного та всебічного розуміння, чому приділяється увагу. Він, що заради таких прозрінь і живе людина. На його думку, якщо хтось одного разу пережив це стан, чекатиме його повторення знову. Втім, він — професійний художник і не усе, що він каже, то, можливо поширене інших. Те, що лише по такого самоспостереження думки з’являються мимоволі, очевидно, доводить, що йдеться сьогодення натхненні. Хоча… Якби це були так, то по деякому внутрішньому відчуття, запам’ятавши його різні стадії, навчившись їх розрізняти у собі, можна було б судити не мало про стан свого підсвідомості! Можливо, цим шляхом можна навчитися творчості? У усякому разі, думку приваблива. Та стверджувати її всерйоз можна було б тільки основі багатьох, можливо, масових перевірок, Північні народы-ненцы, евенки, нганасане — розрізняють десятки станів снігу, позначаючи їх відповідними словами. Досвідчені сталевари на переході від жовтого до червоного — квітам, пов’язаним з температурою і якістю плавки, помічають сотні відтінків. Музиканти уловлюють звуки між двома нотами… Не виключено, що людина, котра опанувала творчість, згодом починає розрізняти безліч станів підсвідомості: травмовану, підсвідомість; его.

(), пожвавлення почуттів; наближення рішення; народження нової ідеї, нового рішення; залишкове напруга; поступовий спад напруги в результаті висловлювання енергії у творчості; невиразне відчуття, що у душі, тощо. буд. Відомі, коли турбує, але нове не народжується… Не виключено, що у основі суб'єктивного досвіду людина поступово навчаються розрізняти дедалі більше станів на переході від підсвідомості свідомості… Уміння розрізняти ці стану може розвиватися від найяскравіших до більш тонких. Людина, здатний до цього, може бути дуже чутливим до дії на підсвідомість, який мають оточуючі. Одні придушують, інші позбавляють зібраності, треті активізують, четверті допомагають, п’яті… У результаті розвиток творчості може змінитися погляди на окружающих.

2.2.3. РОЛЬ ВООБРАЖЕНИЯ У КИБЕРНЕТИКЕ.

У лабораторії зі створення штучного інтелекту (США) перед вченими стояла проблема: як машину бачити? Здається все досить просто: постав камеру, підключи мікросхему, і у порядку! Але ні. Завдання була просто навчити «бачити », а зробити, щоб робот міг сприймати як окремі об'єкти, а й цілі сцени. І тому йому необхідно через зорові органи впізнавати дуже багато інформації про об'єкт. Наприклад, її становище стосовно інших предметів в просторі, якість поверхні, колірні характеристики, призначення та т.д. Загалом, усе це представляє досить високі труднощі. Наприклад, щоб повністю бачити відносне становище тіл у просторі потрібно мати стереоскопическим зором. Але це проблема вдасться розв’язати. Набагато важливіше навчити машину «розуміти «будь-які ситуації, сцени. У цьому вся таки полягає головна труднощі. Вчені ще зовсім, точніше не розуміють як процес відбувається в людини. Ясна лише мета: треба створити у машини штучне уяву. Тоді оглянувши кілька окремих предметів вона зможе потім уявити ситуації у цілому і проаналізувати ее.

3.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Практично, усе це що переповісти вам, дорозі мої читачі, про уяві. Якщо ви хоч уважно дивилися мою роботу, то, швидше за все, усвідомили собі роль цього феномена (властивого лише людині) у житті людей. Уява — найважливіша частина нашого інтелекту. Ні була б людини цього дару, його і людиною у сенсі цього терміну назвати було б не можна! Ми втратили можливість творити. ТІЛЬКИ ПРЕДСТАВТЕ, ЩО НЕМАЄ І НІКОЛИ НЕ БУЛО НІЯКИХ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА. У світі загалом було б краси. (І знову ця звична фраза: «Уявіть собі! «Ми настільки до подібним выражениям, що цілком не замислюємося, що вони означають. А ви спробуйте замислитися. Тоді ви вже напевне зрозумієте значення уяви у житті). І що тут пояснюю? Адже це давно всім відомі істини. Але, так би мовити, повторення — мати навчання. У моєму рефераті всі ці «істини «повторені і систематизовані. І все-таки я житиму надією, що у прочитанні даної роботи ви почерпнете собі певна кількість нову інформацію і підвищите свій культурний рівень. Усвідомлюючи це буду спати спокойно.