Формування читацьких інтересів молодшого школяра на основі використання ілюстрованого матеріалу

ДИПЛОМНА РОБОТА

ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ ІНТЕРЕСІВ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ІЛЮСТРОВАНОГО МАТЕРІАЛУ

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Теоретичні засади формування читацьких інтересів молодших школярів
• 1.1 Читання як мовленнєва діяльність
• 1.2 Загальна характеристика малюнків та ілюстрацій як засобів наочності
• Розділ II. Методика формування читацьких інтересів молодших школярів засобами образотворчого мистецтва
• 2.1 Загальна характеристика творів різних жанрів для дітей
• 2.2 Використання малюнків та ілюстрацій під час вивчення творів для дітей
• 2.3 Експериментальне підтвердження ефективності формування читацьких інтересів з допомогою малюнків та ілюстрацій
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Національне відродження, демократичні перетворення в Україні потребують розв’язання проблеми національної освіти, докорінне оновлення загальноосвітньої, зокрема початкової освіти. Навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процес усебічний розвиток і виховання підростаючою покоління відповідно нових завдань і потреб суспільства, що вимагає внесення істотних змін у процес навчання молодших школярів, зокрема оволодіння ними навичками читання Ефективність здобуття знань залежить і від того, наскільки слово вчителя або прочитаний ілюстрований текст спонукатиме учнів до активного мислення, розуміння ними змісту і значення слова, правильного співвідношення його з об'єктами і явищами реального світу, до безпосередньо чуттєвого сприйняті я об'єктивної дійсності. А це безпосередньо пов’язане з умінням школярів виразно відтворювати та емоцій правильно сприймати художній твір.

Підвищення якості навчання і виховання учнів у молодших клас неможливе без глибокого копіткого вивчення і втілення у життя перевірених досвідом знахідок і досягнень передових педагогів.

Багато різних факторів впливає на успішність учнів. Одним найважливіших є вміння свідомо, правильно виразно та швидко читати Великі труднощі чекають на дитину яка не вміє читати при виконання домашніх завдань їй не цікаво на уроках, вона приречена на зубріння розумову обмеженість. Такий учень не буде активним читач бібліотеки, не відчуватиме потреби спілкування з книгою, бо читан приносить не задоволення, а муку.

В. Сухомлинський вважав, що першочергове завдання школі закласти основу для того, щоб художнє слово, рідна мова ста органічною потребою особистості, відкрите для дітей з перших крої шкільного життя [72, 143].

Що таке читання або уміння дитини читати? Це, насамперед, наявність Інтересу до читання, до книг, як джерела пізнання і громадського виховання, опанування літературною мовою, а отже. і морально-естетичне та суспільно-політичне виховання, розвиток духовного світу дитини, її почуттів. Таким чином, читання є ефективним засобом навчання виховання та розвитку дитини і це здійснюється передусім завдяки умінню дитини бачити та слухати. Саме такі важливі якості властиві справді митцям, які ясно чують своїх героїв, бачать їх рухи і жести, спостерігають різні предмети і виявляють відповідний їм зміст.

Ось це уміння бачити дає дитині цілісне, глибоко достовірне уявлення про прочитане. Розвитку цього уміння сприяють такі дві взаємопов'язані умови: інтерес до читання з боку суб'єкта і краса ілюстрації. Перший фактор означає, що дитина не може бути байдужою до прочитаного. Другий фактор-краса ілюстрації - сприяє розвитку естетичного сприйняття, тому, викликає позитивні емоції, почуття, переживання, які стимулюють суб'єкт до пізнання та осягнення дійсності. «Краса у мистецтві, — писав Л. Толстой, — має бути для того, щоб примусити звернути на себе увагу, притягти і примусити вникнути у зміст твору». Говорячи словами Ф. Шілера, краса форми пробуджує «самодіяльність розуму вже у сфері почуттєвості», бо виступає, так би мовити, як «проміння істини» .

У генетичному плані розвиток естетичного споглядання спочатку відстає від розвитку уяви, фантазії. Фантазія і дійсність по-різному взаємодіють у свідомості дитини залежності від її вікових особливостей. Про це свідчать дані багатьох досліджень. Так при аналізі перших дитячих малюнків привертає до себе увагу передусім те, що дитина спирається на свої погляди й уявлення, а не на безпосередні спостереження за предметами. І лише потім, у процесі накопичення життєвого досвіду, дитина починає керуватися й тим, що впадає їй в очі. Найбільш поширеним об'єктом її перших малюнків є людина. Потім коло об'єктів значно поширюється: вона вже малює звірів, машини, хатні речі - усі навколишні предмети.

У зв’язку з цим не можна погодитися з категоричним твердженням В. Вундта, який вважав, ніби безпосереднє споглядання не стосується дитячих малюнків і що всі вони є схематичними картинами пам’яті. В. Вундт відкидає також і роль фантазії, а отже, і творчості у цьому виді дитячого мистецтва.

Насправді ж звернення дитини до малюнків свідчить насамперед про дозрівання її естетичного сприйняття, яке має творчий характер, а продукти фантазії мають наочний характер. Дослідження свідчать, що малюнки зрілих митців є наслідком як розвиненої спостережливості, так і багатої творчої уяви. Без відтворювальної фантазії, таким чином, неможливе естетичне сприйняття. Без неї воно є лише «безпосереднє споглядання», за допомогою якого не можна сприйняти ні індивідуальну красу предмета-гармонію, ні багатство його людського змісту.

Зі вступом дитини до школи відбувається великий крок у розумовому розвитку. Коло дитячого читання обумовлене віковими, психологічними особливостями, тобто рівнем розвитку у дитини цього віку сприйняття, пам’яті, уваги, уявлення. Близько 4 тис. слів має словниковий запас першокласник, говорить досить швидко, мова його стає більш зв’язною, правильною. Проте великим гальмом для читання є ще низька техніка читання. Багато зусиль витрачає на це дитина, зміст прочитаного часто забувають. Тому за читанням учнів треба уважно стежити. Твори, які читають діти, мають бути надруковані крупним шрифтом, з яскравими ілюстраціями, короткими, зрозумілими. К. Ушинський говорив про роль ілюстрації: «Спробуйте один і той самий твір розповісти двом однаково здібним: одному за картинками, другому без картинок, і ви оціните тоді все, значення картинок дитини» [80,78].

Працюючи з учнями протягом цілого навчального тижня, вчитель має змогу спостерігати за вихованцями під час уроків, прогулянок, виховних заходів. Основне місце у навчальному процесі займає урок. Керуючи навчальним процесом він формує в учнів читацькі інтереси через ілюстрації та малюнки.

Щоб викликати в учнів любов до художньої літератури, треба організовувати тематичні виставки книжок, підбирати оповідання, вірші, казки для читання, проводити їх обговорення. Твори мають бути не великими, гарно ілюстрованими, цікавими, змушувати мислити дітей і, основне, щоб вони хотіли їх читати. Неможливо аналізувати твір без взаємозв'язку з іншими творами мистецтва — живописом, музикою тощо.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що на сьогодні дуже мало уваги приділяють ілюстраціям у підручниках, художніх книжках. Явище це є негативним. Адже, заходячи в книжковий магазин, дитина швидше зацікавиться яскраво оформленою книжкою і саме її візьме до рук. Існує думка, що ілюстрація у книжці не несе такого емоційного насичення, як сам текст. Вона є хибною, бо не знаючи змісту, дитина, гортаючи сторінки книжки, отримує основну інформацію саме через малюнки, через ситуації зображені за допомогою малюнка на сторінках книги. Через деякий час, коли ця книжка займе чільне місце у домашній дитячій бібліотеці, дитина ознайомиться зі змістом твору, який духовно збагатить юного читача.

У художній літературі слово несе і знання, і естетичне навантаження, але воно обов’язково повинно бути проілюстроване. Діти молодшого шкільного віку емоційніші від дорослих, все і в усьому вони бачать яскравість, а сірість і безликість породжують почуття дисгармонії навіть у дитячій книжці. Якщо дитина взяла у руки книжку, яка лише зовні їй сподобалась, або є цікаво проілюстрованою — це вже 50 відсотків успіху. На даний час панує проблема: «Як зацікавити дітей книжкою?», «Як сформувати у дітей читацькі інтереси?» Дійсно, з настанням епохи комп’ютеризації, дедалі менше можна побачити дитину, яка у вільний час читає художню літературу. Тому слід оформити, проілюструвати книжку так, щоб учень не тільки хотів. взяти її до рук, а й прочитати. Вчитель на уроках повинен використовувати багато малюнків, ілюстрацій і звернути увагу на те, що якщо дитина прочитає про зображуване, то дізнається більше цікавого і нового у тій, чи іншій книжці.

Ілюстрація — «душа». книжки для малят. Хто заперечуватиме цю істину? Саме народження книжки для дітей пов’язане з утвердженням ілюстрації як провідного елемента в складі слова і зображення «Книжки з малюнками» — кажуть дорослі і діти, а смисловий акцент незмінно роблять на «малюнки». Яскраві, живі, дотепні вони відповідають дитячому, безпосередньому сприйняттю світу.

Тому проблема формування читацьких інтересів за допомогою малюнків і ілюстрацій є важливою і актуальною для сучасної початкової школи, і її ми досліджуємо в цій дипломній роботі.

Гіпотеза дослідження: ефективне формування читацьких інтересів молодших школярів можна забезпечити комплексом спеціально підібраних малюнків та ілюстрацій, а також певних вправ та завдань.

Об'єкт дослідження — процес формування читацьких інтересів молодших школярів.

Предмет дослідження — формування читацьких інтересів молодших школярів за допомогою малюнків та ілюстрацій.

Мета роботи полягає в теоретико-експериментальному вивченні впливу ілюстративного матеріалу на формування читацьких інтересів.

Для досягнення цієї мети в дипломній роботі поставлено такі основні завдання: проаналізувати психолого-педагогічну та лінгвістичну літературу з питань впливу малюнків та ілюстрацій на формування читацьких інтересів:

охарактеризувати методику розвитку читацьких інтересів на основі ілюстративного матеріалу;

перевірити вплив ілюстрацій та малюнків на формування читацьких інтересів;

розробити систему вправ та завдань з використанням ілюстративного матеріалу для розвитку читацьких інтересів учнів.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи:

аналіз і узагальнення наукових джерел;

спостереження;

тестування;

бесіда.

Розв’язання проблем, що випливають із завдань, надає що випливають із завдань, надає дослідженню певного теоретичного значення — поглиблюється розуміння особливостей читацьких інтересів та шляхи їх формування у молодших школярів за допомогою малюнків та ілюстрацій.

Вирішуючи проблему формування читацьких інтересів, було проведено експериментальну перевірку впливу використання ілюстративного матеріалу на формування читацьких інтересів.

Перш ніж провести експериментальне дослідження, ми ознайомилися з публікаціями у періодиці, щоб з’ясувати, наскільки ця тема є актуальною серед вчителів і науковців, зокрема, з журналами

" Початкова школа" та «Навчальна школа» за період 1980;2007 pp. У «Початковій школі» є ряд статей, що стосуються проблем формування читацьких інтересів молодших школярів. Зокрема, хочеться відзначити таких науковців, методистів, як Н. Ващенка [6], Н. Скрипченко [68], О. Савченко [65], О. Онищенко [51], В. Мартиненко [39], М. Наумчук та ін. Під час опрацювання посібників, статей цих авторів виявлено рекомендації щодо побудови підручників з читання для формування навички читання та аналізу художнього твору. Проте нема цілісного дослідження про вплив ілюстрацій та малюнків як засобів формування читацьких інтересів молодших школярів

На нашу думку, наукова робота потребує націленості на експериментальне дослідження. Тому що завдяки цьому ми зможемо переконатися на власному досвіді, що ілюстрування тексту допомагає розвивати в учнів читацькі інтереси.

Експериментальне дослідження ми проводили у початкових класах. Беручи до уваги Читанки Савченко О. Я. зробили висновки, що вони здебільшого проілюстровані, проте є мало ілюстрацій до віршів, байок, тому учні читають ці твори — неохоче. Отже, змістом експериментального дослідження стала перевірка впливу ілюстрацій та малюнків на формування в учнів читацьких інтересів. Тому ми запропонували систему вправ для з’ясування цієї проблеми.

перевірка інтересу учнів до читання без застосування ілюстративного матеріалу;

використання малюнків та ілюстрацій під час роботи над художніми творами;

відображення дітьми змісту прочитаних творів у малюнках;

перевірка читацьких інтересів молодших школярів під час використання проілюстрованих творів.

Провівши дослідження, ми переконалися, що ілюстративний матеріал покращує рівень читацьких інтересів, а отже, показники ефективності зросли.

Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу загалом та уроків читання зокрема, а також з гуманістичних засад гармонійного розвитку особистості школяра Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи ефективної реалізації виховного та розвивального потенціалу уроків читання, доповнення навчального матеріал) підручників та інших педагогічних та освітніх цілей.

Доречно згадати такі слова: «Дитинство — це пора коли дивишся на світ широко розплющеними очима і вимагаєш негайного пояснення всього, що відбувається, тому ілюстратори повинні ясно і вичерпно відповідати на питання як?» і «чому?», утримуючись від нерозсудливих злетів фантазії.

Отже, книжкова ілюстрація — частина книги. Художник повинен врахувати для кого написана ця книга спосіб творення, формат, шрифтовий рядковий, щоб знайти гармонійне вирішення, створити художній образ ілюстрованої книги.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків з малюнками Загальний обсяг роботи 76 с.

Розділ І. Теоретичні засади формування читацьких інтересів молодших школярів

1.1 Читання як мовленнєва діяльність

У світовій практиці читання вважають головною формою засвоєння найрізноманітнішої змістової та емоційної інформації, особливим засобом розумового і духовного розвитку особистості.

У початковій ланці школи читання виступає особливим предметом, який одночасно є унікальним засобом власне навчання молодшого школяра й інструментом для вивчення будь-яких навчальних предметів початкової, середньої і старшої ланок школи. Воно є одним із видів мовленнєвої і пізнавальної діяльності, активно впливає на мовний, естетичний розвиток дитини, залучає її до читання книжок, художньої й науково-пізнавальної літератури.

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

Уміння дитини читати вже у початковій ланці школи розглядають у двох аспектах. Перший — формування техніки читання — буквально сприймання графічної моделі слова і правильне звукове її відтворення за одиницями читання (склад, різного типу злиття: ПГ, ППГ, ПППГ, ПГПП) з поступовим переходом до читання цілими словами, словосполученнями, реченнями; і другий — здобуття знань через читання художньої і науково-пізнавальної літератури, вироблення свого власного ставлення до прочитаного, а отже, виховання, розвиток своєї читацької самостійності. Як бачимо, основою другого аспекту є необхідна база першого. Взаємозв'язок, взаємозумовленість тут надзвичайно тісні, але на окремих етапах розвитку початковому вмінню читати у широкому розумінні цього слова відводять особливе місце.

Уміти читати — означає оволодіти технікою читання, усвідомлено сприймати те, що читаєш, орієнтуватися в художній, науково-пізнавальній і довідковій літературі, рекомендованій для молодшого шкільного віку, а також у періодиці (дитячих журналах, газетах).

Уміння читати — це наявність інтересу до читання, до книг як джерела пізнання, громадського виховання, опанування літературної мови, а отже, і моральне, естетичне й суспільне виховання, розвиток духовного світу дитини, її почуттів.

При створенні відповідних умов на уроках читання формується людина нового суспільства, закладаються основи світогляду юного громадянина, його всебічного розвитку. Найкраще цьому сприяють тексти художньої літератури. Через це у зміст навчання читати вводяться від 80 до 90% саме художніх текстів. Водночас учень має бути готовим до вивчення таких навчальних предметів, які вимагають високого рівня розвитку логічного мислення (природознавство, біологія, математика та iн). У зв’язку з цим на уроках читання опрацьовуються тексти науково-пізнавального характеру, на основі яких мають не лише формувати способи, види, якості читання, а й встановлюватися логічні, часові, просторові, причинні та інші зв’язки. Учень має бути обізнаний з науково-технічним розвитком суспільства, людиною — творцем цього процесу, її ставленням до навколишнього середовища. Читаючи тексти підручників з математики, природознавства, граматики і правопису, слухаючи пояснення вчителя, учень має справу з об'єктивно існуючими або тими, що колись існували, фактами, явищами, подіями, процесами.

Читання ж текстів художньої літератури — це особливий вид пізнання дійсності. Тут учень сприймає предмети, об'єкти, явища, події не реального світу, а дійсність, створену фантазією, уявою художника (поета, прозаїка). Дізнаючись про явища, факти, події, людей з художнього твору, читач водночас має навчитися бачити і ставлення до всього описуваного самого письменника. А це вимагає посилення специфіки роботи над художніми текстами. Дитина поступово має осягнути те, що письменник з життя добирає для зображення ті явища, події, вчинки, які найбільше відповідають його естетичним ідеалам, поглядам, розумінню. Специфіка опрацювання текстів художньої літератури має будуватися гак, щоб учні вчилися бачити в одному явищі, події різні аспекти, знаходити і розуміти причини ставлення автора до описуваного і висловлювали своє ставлення, своє розуміння, зіставляли його з авторським, знаходили спільне й відмінне.

Зміст і форма літературного тексту впливають на кожну особистість по-різному. В окремих випадках сприймання може бути неадекватне змістові художнього твору. Це пояснюється специфікою художньої літератури — різними шарами її змісту, особливостями художнього образу, психічним складом читача, рівнем його розвитку.

У молодшого школяра ще немає розуміння художнього образу як єдності конкретного і загального. Він інтуїтивно, часто примітивно, на основі різного роду асоціацій, постійного зближення, зіставлення свого життєвого досвіду, своїх уявлень, почуттів сприймає зображене у творі.

Як наголошує Л. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту [10, 86]. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншою персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь. Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів. Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв’язків, то у художньому — вчитування (заглиблення) у зміст, тлумачення, інтерпретація тексту Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, свого читацького погляду, доведення за допомогою тексту свого розуміння, а отже, і багаторазове активне перечитування, що безперечно позитивно впливає і на формування способів, видів, якостей читання, і на виховання молодших школярів.

1.2 Загальна характеристика малюнків та ілюстрацій як засобів наочності

Важливе значення у формуванні всебічно розвинутої людини здатної до активної участі в усіх сферах людської діяльності, має образотворче мистецтво — один із навчальних предметів загальноосвітньої школи, що сприяє моральному та естетичному вихованню учнів.

Видатний чеський педагог-гуманіст Я. Каменський проголосив «золоте правило» дидактики: «Все, що тільки можна, давати для сприймання чуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, те що підлягає смаку, — смаком, доступне дотикові, — через дотик. Коли будь, які предмети відразу можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони відразу схоплюються кількома чуттями…»

Усі види діяльності з малюнка, живопису, композиції й ознайомлення з кращими творами образотворчого мистецтва, у процесі яких розвиваються розумові дії та мисленні операції, творча уява і художні інтереси, естетичні почуття й образотворчі здібності, судження й узагальнення, формуються ідейно-естетичні переконання, дуже важливі для вчителя образотворчого мистецтва.

Багато видатних діячів науки й культури відмічали позитивний вплив образотворчого мистецтва на розвиток різноманітних якостей людини. Відомий російський психолог, дослідник образотворчої діяльності дітей Є. Ігнатьєв писав, що в процесі зображення бере участь не будь-яка окрема функція — сприймання, пам’ять, увага, мислення та ін., — а особа людини в цілому.

Малювання широко застосовується в практичній діяльності спеціалістів різних професій і сприяє підвищенню їхньої кваліфікації. Духовні запити людини потребують образотворчої грамоти, основи якої мають закладатися в початковій школі висококваліфікованими педагогами.

Одним з основних засобів зображення видимого світу в образотворчому мистецтві є малюнок.

Малюнок — зображення предметів і явищ, виконане на площині від руки за допомогою графічних засобів: лінії, штриха, плями їхніх комбінацій.

Малюнок відомий з давніх-давен і протягом тисячоліть, служить людству. Він має величезні образотворчі можливості. За умовними малюнками, що їх залишила людина епохи палеоліту й неоліту, ми дізнаємось про її життя, побут, знаряддя праці тощо.

Ще в стародавньому світі людина через спостереження передавала дійсність відповідно до об'єктивних законів сприйняття. Плоскі пастельні зображення земляними фарбами тварин, на яких полювала людина, орнаменту, а також декоративні зображення на знаряддях праці (продряпані на камінці, кістках) свідчать про те, що спочатку малюнок був невід'ємний від живопису та гравюри.

Велику роль відіграв малюнок у виникненні шрифту, якому передувала піктографія (письмо за допомогою малюнка).

Малюнок, як і все мистецтво, пройшов складний і довгий шлях розвитку, відтворюючи реальну діяльність, передаючи глибокі почуття й думки художника. Умовно-плоскі малюнки виконувались на папірусі, рельєфні зображення — на камінні, кераміці.

В центрі уваги грецьких художників була фізично красива і духовно досконала людина. У малюнку греки досягли реалістичного проектування образів, високої художньої майстерності, втілених у різноманітних побутових малюнках на вазах, мармурових плитах тощо.

На малюнок, як і на всю культуру, в епоху середньовіччя впливала церква. Розвиток його значною мірою був пов’язаний з ілюструванням рукописів, а також із створенням іконографічних зразків для ікон і фресок. Малюнок часто мав характер схематичних креслень і начерків.

Художники доби Відродження заклали теоретичні та практичні основи методики реалістичного малюнка, встановили закони лінійної та повітряної перспективи, світлотіні, пластичної анатомії. Важливого значення набув реалістичний малюнок з натури, виник станковий малюнок із його основними жанрами: історичним, портретним, пейзажним.

Вагомий внесок у розвиток реалістичного малюнка зробили художники Росії й України: А. Лосенко, О. Іванов, К. Брюлов. Подальший внесок у розвиток реалістичного малюнка зробили П. Чистяков та його вихованці чудові майстри малюнка І. Рєпін, В. Суріков, В. Васнецов, В. Серов, М. Врубель.

Малюнок, як і мова, із давніх-давен є могутнім засобом спілкування людей і пізнання світу. Кожна людина повинна знайти основи образотворчого мистецтва, набути елементарних навичок з малювання, які потрібні їй для практичної діяльності. Інколи не можливо уявити предмет або явище природи тільки за словесним описом. Тоді за допомогою малюнка, через його конструктивну форму, пропорції, а часто і розміри, створюється виразне уявлення про об'єкт вивчення.

Відомий український художник В. Касіян писав, що малюнок — це фундамент не лише для всіх галузей образотворчого й декоративного мистецтва й архітектури, а й для всіх видів образного мислення, що завдяки малюнку ми пізнаємо все, що нас оточує, малюнок допомагає образно передати свій задум і вченому, і техніку [31, 57].

Малюнок є первинною функцією творчого задуму людини, яка повинна володіти ним досконало. Малюнок потрібний людям різних професій: інженерам і робітникам, учителям і лікарям, агрономам і геологам. На роль малюнка у творчій діяльності людини вказував український конструктор літаків О. Антонов. Він зазначав, що з малюнка починається все, без нього не сконструюєш ні літака, ні пральної машини.

Залежно від призначення малюнки можна поділити на такі види: художній, науково-пізнавальний, технічний.

Художній малюнок є основою образотворчого мистецтва, мета якого — образний і емоційний показ об'єктів та явищ навколишньої дійсності. У ньому художник передає своє ставлення до зображуваного, підкреслює основне, характерне, зберігаючи живе сприйняття натури. Художник, як і письменник, не копіює натуру, а створює художній образ, викликаючи у глядача відповідні почуття. Навчання художнього малюнку ґрунтується на пізнанні законів композиції, лінійної та повітряної перспектив, пластичної анатомії та оптики.

Науково-пізнавальний малюнок має пояснювальний характер об'єктів чи явищ навколишнього світу. Він допомагає вивчити зовнішню й внутрішню будову об'єкта. Такі малюнки зустрічаються в підручниках із природознавства, ботаніки. Науково-пізнавальні малюнки, які вчитель виконує на класній дошці або на папері, допомагають пояснити учням ту чи іншу форму об'єкта флори або фауни та ін.

Технічний малюнок передає зовнішній, часто і внутрішній вигляд деталі, вузла, машини. На відміну від художнього перспективного малюнка, технічний малюнок є умовним. В основі побудови такого малюнка лежать аксонометричні проекції, вивчають його в курсі креслення.

Нас цікавить лише художній малюнок. За виконанням художні малюнки можна поділити на лінійні і тонові. Основними образотворчими засобами техніки виконання художніх малюнків є лінія, штрих і пляма.

Лінією можна передавати не тільки зовнішні обриси предметів, а й їхній об'єм, положення в просторі. Вид лінії на сам перед залежить від призначення малюнка. Лінія має виявляти характер натури.

Лінійний малюнок більш художній і емоційний, якщо його виконати просторовою лінією різної товщини, насиченості та довжини. Звичайно, що б показати об'ємність та простір зображуваного об'єкта на площині паперу, лінії на передньому плані передають більш чітко за тоном ніж на задньому плані. Треба пам’ятати, що контурна лінія однакової товщини часто надає зображенню сухості, маловиразності, малюнок тоді нагадує креслення. Лінійний малюнок у творчій діяльності чудово використовували такі художники, як А. Дюрер, Ж. Давід, В. Серов та ін. (додаток 2).

Тоновий малюнок виконують не тільки просторовими лініями, а й світлотінню, яка допомагає показати пластичну форму предмета, його рельєф, положення в просторі. Високохудожні зразки живописного малюнку створили І. Репін, В. Суріков, Д. Кардовський, К. Єлева, К. Трохименко та ін. .

Навчальний малюнок — це цілеспрямоване зображення на предметній площині об'єктів реального світу з метою вивчення правил побудови форми та зображення.

В роботі над малюнком використовують різні матеріали: білий і кольоровий папір. Кольоровий папір використовують здебільшого для малюнків і начерків олівцями, сангіною чи фломастерами.

Малюнки можуть бути виконані не лише кольоровими олівцями, а й вугільними олівцями, сангіною, тушшю, пастеллю.

Отже, малювання широко застосовується в практичній діяльності спеціалістів різних професій і сприяє підвищенню їхньої кваліфікації.

Процес малювання пов’язаний з умінням мислити. Відомий художник-педагог П. Чистяков писав, що малювати — це означає розуміти. Треба вміти малюнок порівнювати з натурою, продумувати послідовність роботи, логічно мислити, працювати свідомо.

Крім малюнків велике значення у розвитку уяви та фантазії, займають ілюстрації.

Ілюстрація (лат. illustratio — освітлюю, пояснюю) — це малюнки до літературних творів (казок, байок, оповідань, романів тощо), які розкривають і доповнюють їх зміст, допомагають, краще зрозуміти і запам’ятати їх, якісніше уявити образи творів.

У галузі ілюстрації працював видатний український художник К. Трутовський. Видано дуже багато різних книжок, які добре ілюстровані художниками різних поколінь і в різних манерах. До визначних майстрів належить: Д. Кардовський, В. Фаворський, Є. Кибрик, І. Їжакевич, В. Касіян, О. Кульчицька, М. Дерегус, Х. Данченко, В. Чебаник, Г. Якутович.

Нажаль, мало уваги приділяється в нашій країні дитячим книгам. Зараз ілюструванням книжок займаються такі художники, як: В. Лебєдєв, Є. Рачов, К. Кузнецов, Ю. Васнецов, В. Копашевич, А. Базилевич, В. Полтавець, Н. Лопухова, О. Павловська та ін.

Ілюстрації, образно розкриваючи зміст літературних творів, впливають на розвиток у дітей уяви, мислення, пам’яті. Високохудожні ілюстрації допомагають і педагогам у навчально-виховному процесі в школах, зокрема на уроках розвитку зв’язного мовлення. Використовуючи ілюстрації художників, педагоги вчать дітей створювати аналізувати те що було прочитане (пісні, байки, казки, оповідання тощо).

Робота художника над ілюстрацією за своїм характером схожа на його роботу над сюжетною композицією. Відмінність полягає в тому, що художник, ілюструючи художній твір, розкриває графічними засобами думку автора, творчо доповнюючи її. В сюжетних композиціях художник сам вибирає зміст і образи, які трактує по — своєму, створюючи сюжетну композицію. Проте обидва художники в своїй роботі спираються на етюди, замальовки, зроблені з натури, а також на власну пам’ять і фантазію, уміння і навички.

Щоб оформлення книги було високохудожнім і цілісним, художник спочатку робить макет книги, де подає в ескізній формі оформлення суперобкладинки, оправи, форзаца, авантитулу і титулу. В макеті книги він визначає ілюстрації (сторінкові, які займають частину її або дві сторінки) заставки (малюнки на початку розділу, тобто на початку сторінки) кінцівки (малюнки у кінці розділу, наприкінці сторінки). Добре продуманий і якісно виконаний макет дає змогу художнику творчо і з насолодою працювати над розробленням ескізів до ілюстрацій твору знаходити виразно композицію і вдале кольорове вирішення кожної з них.

Ілюстрування, як і створення сюжетної композиції, неможливе без систематичної роботи з натури, яка збагачує творчу уяву ілюстратора допомагає йому вдосконалювати свою художню майстерність.

Залучення вчителів до передбаченої програмою творчої роботи має велике навчальне і виховне значення. Воно сприяє загальному розвитку дітей. Творча робота над ілюстрацією дає багатий матеріал для вивчення навколишньої дійсності, допомагає зрозуміти складні явища життя, виділяти головне, суттєве від другорядного й уловлювати загальну ідею явища; розвиває здатність до уважного вивчення предметів та їхнього взаємозв'язку. Ілюстрації сприяють образному мисленню, розвитку творчих здібностей.

Педагогам доцільно взяти таку тематику літературних творів, яку будуть виконувати їхні вихованці в школі. Це літературні твори (вірші, казки, оповідання, спочатку прості за змістом) про рідну природу, потім про тварин, птахів, комах, риб, а пізніше й людей. Можна використати ілюстрації до творів, серед образів яких є людина. Це казка «Солом'яний бичок», «Колобок», «Кривенька качечка» та ін. (додаток 1)

Для створення високохудожніх ілюстрацій до літературних творів не досить вибрати якийсь уривок з тексту. Потрібно глибоко знати зміст твору, вивчити описані в ньому події, образи людей, їхній побут, звичаї та ін.

Вибравши сюжет для ілюстрування, той, хто малює, своє перше враження повинен відобразити з уяви в ескізах невеликого формату. На цьому етапі визначають, який потрібно вивчати матеріал, які саме потрібні замальовки для подальшої роботи над ескізами. Реалістичне вирішення ілюстрацій вимагає вивчення певного історичного матеріалу замальовок побутових речей, одягу, а також різних начерків із навколишнього життя.

Отже, ілюстрації до літературних творів мають велике навчальне виховне значення. Під час їх аналізу розкривається зміст твору, виявляється головне і другорядне, зображені предмети переднього і заднього планів підкреслюють, інколи, найголовніше у творі. Використання ілюстрацій до літературних творів сприяє формуванню, умінь і навичок у творчому процесі.

Розділ II. Методика формування читацьких інтересів молодших школярів засобами образотворчого мистецтва

2.1 Загальна характеристика творів різних жанрів для дітей

Читання — мистецтво синтетичне і складне. Синтетичність і складність його залежать від дійсності, що лягла в основу твору, а також від змісту і форми її змалювання. Це значить, і від жанру твору, оскільки художня дійсність знаходить своє відбиття в різних жанрах.

До читанки для початкових класів входять різні жанри: оповідання, казки, вірші, байки, малі фольклорні жанри (приказки, прислів'я, загадки), а також твори, близькі до художніх — науково-популярні або ділові статті.

Кожний літературний твір має свої особливості, що визначають специфіку читання. Тим більше, ця особливість є між окремими жанрами. Тому, закономірно існує і певна різниця в читанні творів різних жанрів [4,147].

Мистецтво виразного читання (декламації) має на меті відтворення в живому слові образів, почуттів, переживань, щоб донести до слухача ідею твору і певним чином вплинути на нього.

Живе слово ріднить з поетом більше, ніж написане. Можливо, це пояснюється тим, що поетичне слово і народжується в інтонаційній оболонці - не лише в мізку, але й на язиці.

І. Франко писав, що декламаторові не досить пам’яті, виробленого голосу та творчої фантазії. До цього він має додати немало власної праці, повинен вдуматися в поезію, відчути її не лише в цілості, але в кожнім рядку, у кожній найменшій частині і для читання кожної частини дібрати найліпшого способу" .

У шкільній практиці однією з перешкод на шляху до оволодіння інтонацією часто буває неправильне смислове тлумачення тексту або його частин. Вчителеві доводиться терпляче і доступно пояснювати учням думку, висловлену автором, а потім уже добиватися від них інтонації, яка б відображала смислове та емоційне багатство тексту.

Був час, коли деякі вчителі наполягали на тому, щоб видавати шкільні хрестоматії з логічними наголосами. Це, зрозуміло, призвело б до насаджування логічних шаблонів, тоді як, навпаки, слід звертати увагу на «різноманітність логічного і художнього підходу до тексту» і привчати учнів самостійно шукати форми інтонаційної виразності [30, 28].

Художня література відтворює життя в образах, картинах. Через художній твір передаються ідеї письменника читачеві, художні твори викликають відповідні почуття, думки, визначають поведінку людини.

У художній літературі відображені прекрасні образи борців за свободу народу, носії правди, засуджено зло і насильство панівних класів. Художня література оспівує красу рідної природи, людей праці, боротьбу за мир.

Письменник схоплює суттєві типові факти, риси, властиві багатьом явищам, людям, і показує їх в художніх образах.

Художні твори впливають на почуття й розум дітей, викликають певні емоції, переживання. Читання художніх творів допомагає учням краще пізнати навколишній світ, розширює їх кругозір [7, 12].

У кожного виконавця звучання тексту має народитися, а не бути йому нав’язаним. Використовуючи зв’язки, слід пам’ятати про діалектичний, суперечливий характер їхнього впливу на слухача. З одного боку, вони допомагають краще збагнути і відчути твір, а з другого — заважають виявити власне ставлення до твору, гальмують самостійне осмислення його.

Зразок має бути прикладом того, як слід сприймати, аналізувати, усвідомлювати твір, щоб він став своїм, близьким і дорогим настільки, щоб викликав бажання відтворити його в щирому і переконливому звучанні [64,18].

Як же організувати уроки читання художніх творів, щоб домогтися найбільшого виховного впливу на учнів?

Учитель повинен твердо усвідомити, що лише цілісне сприймання художніх образів твору дасть можливість зрозуміти їх, а разом з тим і відчути до дійових осіб прихильність, симпатію чи, навпаки, ненависть, гнів. Тому перше знайомство учнів з художнім твором повинно бути проведено в суцільному вигляді, а не по частинах, як це слід робити при читанні ділової статті.

Сприймання художнього твору залежить від виразності його читання. Виразне читання викликає образні уявлення. Отже, від того, наскільки виразно буде прочитано художній твір, залежатиме усвідомлення його учнями. Таким чином, виразне читання учителем і учнями є неодмінною вимогою методики роботи над художнім твором.

Крім того, однією з умов глибокого розуміння художнього твору є аналіз художніх особливостей, робота над композицією твору, адже художній задум письменника розкривається всією системою образотворчих засобів.

Побудова уроку читання художніх творів залежить від жанру, мови. Отже, залежно від специфіки того чи іншого твору уроки будуються по-різному [75, 12].

Важливе значення при читанні художнього твору має підготовча робота до читання. Основне завдання підготовчої роботи (бесіди, розповіді) полягає в тому, щоб створити у дітей певний настрій, викликати інтерес до описуваної в художньому творі події, підготувати учнів до емоційного сприймання образів твору. Вступна бесіда не повинна бути тривалою. Не треба перед читанням художнього твору переказувати його зміст. Попередній переказ знижує інтерес учнів до читання твору, послаблює його безпосередній вплив на учнів.

У короткій вступній бесіді чи розповіді вчитель повинен стисло ввести в курс тих обставин, при яких відбувається описувана в творі подія, створити певний настрій, почуття до сприймання твору [70, 201].

Після підготовчої роботи проводиться читання твору вчителем чи учнями.

Читання вчителем художнього твору має дуже важливе значення. Від якості читання залежить і сприймання його учнями, коли вчитель закінчив читати художній твір, то не слід зараз же порушувати переживання учнів запитаннями. Треба дати можливість дітям кілька секунд переживати враження від прочитаного. Готуючись до виразного читання художнього твору, учитель повинен сам добре навчитись читати твір. У 1−2 класах, майже, як правило, перший раз повинен читати вчитель.

Знайомство дітей з мистецтвом живого художнього слова започатковується здебільшого сприйняттям казки. Діяння позитивних героїв казки викликають і в дошкільнят, і в школярів, і навіть (що зовсім не дивно) у дорослих почуття замилування і захоплення [73,42].

Казка — фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події.

При підготовці читця настає такий період, коли він починає відчувати смак звичного слова, прагне виконувати твори. Саме у цей період їхнього творчого саморозкриття доцільно перейти до казки [26, 30].

Герої казок приваблюють спостережливістю, кмітливістю, вірою в себе, довір'ям до інших, щирим прагненням допомогти нещасним, гнобленим та голодним; вірою в торжество правди, добра й справедливості, а також готовністю жертвувати собою заради торжества гуманістичних ідеалів. І молодим батькам, і вчителям, що готуються до читання дітям казок, слід би вдумливо прочитати той невеличкий підрозділ в книжці В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям», який називається «Кімната казки». На основі свого багатого досвіду видатний педагог дійшов таких найважливіших висновків:

" Казка, гра, фантазія — животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень" .

" Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками… «,

" Без казки — живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, — неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови, як повного ступеня людського мислення і мови" .

" Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казкових образів. П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове" .

" Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань" .

" Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем" .

" З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість" .

" Казка — благодатне джерело виховання любові до Батьківщини…"

Вчителеві варто скористатися також спостереженнями і висновками К. Чуковського, який підкреслював, що, по-перше, пісні і казки з сумним фіналом не приваблюють дитину, по-друге, виконавцеві казки для дітей треба перенестись в дитячий світ, зануритись почуттями своїми в стихію напливу дитячої радості.

Казка найчастіше також є прозою; в ній є персонажі, дія, діалоги. Проте текст за характером зовсім інший, що змушує вчителя більше уваги приділяти вивченню її особливостей. Може здатися, ніби легко розібратися в усьому, що стосується прози, але у процесі роботи над казкою розкриваються і пізнаються нові її грані.

З цим жанром ще студенти займаються ще під час вивчення курсу «Дитяча література з основами літературознавства». Увага вчителів зосереджується на деталях казки, які більшою чи меншою мірою впливають на манеру її виконання. Зокрема, виконавець казки має врахувати і те, що душевні порухи казкових героїв зображаються через фізичні діяння.

Читаючи казки, доводиться змінювати пози, промовляючи репліки різних дійових осіб, враховувати зміни адресата, не забувати про загальний, романтично піднесений тон, що відтворює незвичайні, дивовижні картини та ситуації, не збитися на побутово-інформативне читання.

Жанр казки близький до оповідання, проте має свої специфічні особливості, які відрізняють його від оповідання.

За змістом і формою казки неодноманітні. Вони умовно поділяються на три групи:

Казки про тварин, у яких головними дійовими особами виступають звірі або птахи — «Лисичка та журавель», «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Дружні звірі» (українські народні), «Біда навчить» Лесі Українки.

Чарівні казки (фантастично-пригодницькі та героїчні), в яких провідними героями виступають могутні воїни-визволителі чи інші особи, що втілюють у собі найкращі позитивні якості людини — «Кирило кожум’яка», «Івашко», «Дивна сопілка» (українські народні), «Снігуронька» (російська народна).

3. Соціально-побутові та побутові казки. У них позитивними героями виступають прості люди, наділені високими моральними якостями — «Як брати батьківський скарб знайшли» (болгарська народна), «Багатий брат і бідний брат» (естонська народна), «Сім лозин» (азербайджанська народна), «Про злидні» (українська народна).

Кожна група таких казок відрізняється своїми художніми особливостями, що вказують на специфіку їх читання. Всі вони мають велику силу впливу на розум, волю і почуття дітей.

Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це — глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого — глибоким осмисленням творчої манери розповіді. Яка характеризує даний жанр та його емоційність.

Для читця важливо простежити за компонентами казки, за кульмінацією (вона може повторюватися тричі і дати найбільше напруження в кінці казки), за характерами персонажів, які розкриваються в діях, вчинках. Необхідно враховувати і таку особливість, як відсутність великих описів, коментарів, чітке розмежування позитивного і негативного початку в діях персонажів.

Та найголовніше і найскладніше — це знайти потрібний для казки тон: простоти, щирості, безпосередності, довір'я і захоплення тими «чудесами», про які розказуєш слухачам. Термін «розказати», а не читати, поступово стає звичним у практичній розмові школярів. А коли вже всі звикають до цього терміна, то, природно, відпадає мова про те, чи можна перевтілюватися, коли розказуєш казку. Адже казка розповідає про те, що відбувалося «давним-давно, десь, колись…»

Це була незвичайна подія, іноді таємнича, іноді навіть смішна, але обов’язково незвична. Водночас виконавець не може бути безстороннім повідомлювачем тих давніх, фантастичних подій. Адже він сам живе тими подіями, уявляє той світ і «заражається» ними.

Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: «Була собі коза» (Вовк та козенята"), «Жили собі дід та баба» («Лисичка» — російська народна), «Було це чи не було, а зустрілися колись пес та кіт» («Дід і пес» — українська народна"), «Колись давно-давно, в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка» («Калинка» — Г. Демченко), Колись був у Києві якийсь князь («Кирило Кожум’яка»), «Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає» («Снігуронька»), «Жив колись на світі один чоловік і мав три сини» («Як брати батьківський скарб ділили» — молдавська народна казка).

Такі зачини мають вироблену давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти й абстрагувати: сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів — заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця знайти для цього відповідні інтонації.

Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події в казках розгортаються динамічно. Де також дія розпочинається з перших рядків: «їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав доткати їм голод» («Лисиця та їжак» — українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного [68, 8].

Дійові особи казок, як уже зазначалося, переважно поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них на роду чи автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує на особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темперальних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум’яка зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованістю лукавістю в голосі передаємо слова змія; «- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?», а відповідь Кожум’яки — гордовито з роздратуванням; «Де вже миритися? Битися з тобою з іродом проклятим». Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному. Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати [7, 55].

Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування («Вовк та козенята», «Рукавичка», «Дружні звірі», «Кривенька качечка» та інші). У казці «Рукавичка», наприклад, питальна фраза «А хто в тій рукавичці?» повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабанчиком і ведмедиком.

Казковій розповіді властиве широке використання: стійких і влучних епітетів: «Іде, солодкими оченятами позирає» («Півень, собака і лисиця» — литовська народна), «Підійшла Снігуронька до вогнища, стоїть — тремтить, в лиці ні кровинки нема, руса коса розсипається» («Снігуронька»); протиставлень, порівнянь: «Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить, як мертва» («Лисичка»), «От і почали вони битися — аж земля гуде», «Аж пирхає, аж захлинається проклятий» (, Кирило Кожум’яка"); тавтологічних повторів: «Ходім та ходім, снігуронько!», «Іди, іди, Снігуронько! Іди, іди, дитинонько…» («Снігуронька»), «Та як так, то так…» («Казка про липку й зажерливу бабку» — українська народна); стійких виразів: «Думали-думали і нарешті придумали» («Бременські музиканти» — німецька народна); прикладок — характеристик (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, старик-роковик) тощо. Все це надає казці мальовничості, чарівності, принадності. Читець повинен добре усвідомлювати суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності [10, 18].

Текст казки, наголошував Г. Артоболевський, живе у виконанні. Проте не слід нав’язувати студентам «етнографічної» манери виконання. Кожен з них є особистістю зі своєю манерою говорити, триматися, внутрішньо «перероджуватись». Тому ми прагнемо підвести студентів до пошуків свого особистого стилю виконання, своїх прийомів в інтонуванні, в поведінці, в подачі тексту.

Головне, до чого завжди повинен прагнути виконавець, — постійно спілкуватися зі слухачами, підтримувати встановлений з ними контакт, відчувати реакцію слухачів і при потребі корегувати її. Бажано. Щоб студенти виробили своє власне читання і навчилися переконувати, співчувати, захоплюватись, обурюватися, тобто діяти словом. Без цих умінь казка звучатиме як сухий інформаційний матеріал. У словесній дії студент може виявити свою ініціативу, безпосередність, індивідуальну особистість. Він вчиться впливати на слухача за допомогою особливого дидактичного матеріалу — казки. Свого часу прекрасний знавець народної творчості К. Чуковський говорив, що мета казкарів полягає в тому, щоб якою завгодно ціною виховати в дитині людяність — прекрасну здатність людини хвилюватися чужим нещастям, радіти радощами іншого, переживати чужу долю, як свою.