Правління Калігули. 
Римська держава у І столітті нашої ери

тіберій калігула клавдій Після смерті Тіберія влада перейшла до сина Германіка Гая Юлія Цезаря (87−41), прозваного Калігулою («чобіток»). Популярність батька поширювалася і на його дітей.

Калігула почав з амністії всім засудженим за Тіберія, розпорядження якого були визнані недійсними. Донощиків було покарано, закон про образу величності перестали застосовувати. На відміну від ощадливого Тіберія Калігула витрачав величезні кошти на театральні вистави та спорудження нових будинків. Перший період правління молодого імператора характеризувався згодою між ним і Сенатом. Але незабаром молодий правитель став зловживати владою. Почались переслідування, насамперед осіб сенаторського стану. Подібно до елліністичних царів Калігула вважав себе необмеженим монархом. Він наполягав на тому, щоб його називали паном, вимагав собі божественної шани. Коли були витрачені значні кошти, зібрані Тіберієм, Калігула почав вдаватись до найрізноманітніших заходів, щоб поповнити скарбницю: конфісковувалось майно засуджених, улаштовувались примусові аукціони, провінції мусили платити надмірні податки.

Політика Калігули щодо провінцій відрізнялася від політики його попередника. За наказом Калігули в Єрусалимському храмі мусили поставити величезну статую імператора. Наказ цей мало не призвів до повстання, яке не відбулось тільки завдяки передчасній смерті імператора. Політика Калігули щодо іудеїв Александрії призвела до іудейського погрому, організованого еллінізованим населенням міста за підтримки урядової адміністрації.

Тиранічний спосіб правління Калігули і дозвіл рабам робити доноси на своїх панів викликали незадоволення не тільки сенату, а й командного складу преторіанців. Проти Калігули було організовано змову, і 15 січня 41 р. його вбив преторіанський військовий трибун Кассій Херея.