Авторы із СНД тепер можуть взаємодіяти із зарубіжними авторськими товариствами без посередників

Авторы з СНД тепер можуть взаємодіяти із зарубіжними авторськими товариствами без посредников

26 листопада 1990 Рада Міністрів СРСР прийняв спеціальну постанову № 1095 «Про заходи з демонополізації в області експорту й імпорту авторських прав». Згаданою постановою передбачалося, що це автори, мешканці на території СРСР, і навіть їх спадкоємці з початку 1991 року вправі на засадах самостійно розпоряджатися там які належать їм авторськими правами. Саме з цим дати все автори й їхні наступники можуть лише безпосередньо укладати договори про використанні по закордонах створених ними творів науки, літератури та мистецтва, а й, минаючи національні авторско-правовые суспільства, самостійно отримувати з-за кордону належні їм авторські вознаграждения.

Тенденция по обмеження авторами, котрі живуть біля СНД та його спадкоємцями прав національних авторських товариств збирати там від імені авторське винагороду бере початок з 1994 року. У 1999 ця тенденція набула свого подальший розвиток у області музичного мистецтва. Йдеться бажанні низки провідних композиторів, і аранжувальників із СНД безпосередньо отримувати свої гроші з-за кордону. Якщо 1994;95 роках до цього прагнули переважно творці музично-драматичних творів (опер, балетів, музичних комедій) і класичного авангарду, чиї твори завжди користувалися певним попитом на світовому музичному ринку, то вже у 1999 року членами зарубіжних авторських товариств вирішили автори музичних творів для народних інструментів, і навіть автори оригінальної музики, спеціально написаної для супроводу театралізованих, спортивних, циркових уявлень, і аттракционов.

Что ж змушує авторів найперспективніших в комерційному плані (з погляду західного музичного ринку) музичних творів нехтувати посередницькими послугами національних авторських товариств СНГ?

Для здобуття права спробувати знайти відповіді це питання необхідно, передусім, встановити яку мету переслідує той чи інший автор, вступаючи у взаємини з тим чи іншим національним авторським обществом.

Руководствуясь таким критерієм оцінки дій автора, як мету його співробітництва з авторським суспільством, всіх авторів із СНД можна умовно розділити на дві группы:

1) До першої групи можна віднести ряд авторів, самостійно котрі займаються просуванням на світовий ринок свого музичного творчості полягає і які розраховували саме з допомогою національних авторських товариств, включити свій репертуар в загальносвітові електронні бази данных:

CAE (the list of copyright owners) — список всіх власників авторських прав (композиторів, аранжувальників, авторів тексту, музичних видавців), фіксуючий якого з існуючих у світі авторських товариств, ці власники би доручили керувати своїми авторськими правами.

WWL (the worldwide list of the most frequently used works) — всесвітній список найбільш часто використовуваних произведений Авторы сподівалися, що це у якійсь мірі зможе допомогти не лише самостійно виходити таких великих західних незалежних музичних видавців, як Rondor Music Ltd чи Сікорського, а й збільшить збируваність там належного їм авторського винагороди. Для цієї групи авторів наочним прикладом успішного співробітництва музичного видавця і композиторки є багаторічна практика відомого музичного видавництва Сікорського з доробком геніального російського композитора Сергія Рахманинова.

Тем ж творам (зокрема й що авторів із СНД), що з тих чи інших причин, не представлені у базах даних CAE і WWL, ніяких звань автоматично присвоюється чи статус SAI (Дані про охорони авторським правом даного твори на час відсутні), чи PAI (Дані про обладателе авторських прав На цей твір нині відсутні). Якщо якийсь з творів підпадає під будь-якій із цих статусів (SAI і PAI), то автор такого твори ризикує будь-коли дістати руки авторське винагороду. Це пов’язано з тим, що радіо, телекомпанії, антрепренери, фірми грамзапису тощо. зазвичай прагнуть не нараховувати використання ними творів зі статусом SAI авторського винагороди. Винагороду по використання творів зі статусом PAI перераховується з цього приводу будь-якого західного авторско-правового нашого суспільства та, зазвичай, через певний час стає власністю цього товариства. Оскільки Закон дозволяє суспільству використати в свої потреби суми зібраних і незатребуваних протягом певного терміну часу авторських гонорарів (з СНД, зазвичай — 3 года).

Когда ж аналізованої нами першої групи авторів із СНД став відомий, що й твори на найближчим часом ні представлені у цих базах даних, то представники цієї групи віддали перевагу розпочати західні авторско-правовые общества.

2) Другу, найчисленнішу групу, представляють автори й їхні наступники, розглядають діяльність національних авторських товариств крізь призму свого попереднього досвіду спілкування з Всесоюзним Агентством по Авторським Правам (ВААП).

Данная група авторів поки твердо переконана, що національні авторські суспільства зобов’язані забезпечувати насамперед всеосяжне комерційне використання, як новостворених музичних творів, і творів з так званого «сплячого репертуару», домагаючись отримання у своїй кожного з них персонального максимальної величини авторського гонорара.

Столь завищені очікування тих авторів у співпраці з національними авторськими товариствами виникли завдяки що існувала тривалий час примусової системи використання світовому ринку державою (СРСР) їхніх авторських прав. Натомість єдиним закладом у СРСР, якої держава дозволяло вести там всі торговельні операції з авторськими правами громадян СРСР тоді було Всесоюзне Агентство по Авторським Правам (ВААП).

Двойственная природа ВААП в тому, що, формально будучи організацією, здійснює колективне управління авторськими правами, ВААП фактично виконувало функції музичного видавництва, реалізуючи на монопольної основі за межами СРСР первинні і вторинні авторські права всіх авторів творів літератури та искусства.

Отмена на законодавчому рівні державній монополії у сфері авторських правий і запровадження прямої заборони на суміщення національними авторськими товариствами функцій такого комерційне підприємство, як музичне видавництво доки змогли похитнути сформованих серед пострадянської творчої інтелігенції стереотипів мислення щодо ролі національних авторських товариств у справі охорони авторських прав.

Более того, численні публікації засобів із СНД, присвячені авторско-правовой тематиці, сприяють збереженню та навіть у певної ступеня популяризації таких стереотипов.

Наиболее це проявилося під час 1997 року, як у країн СНД як уже почалися відродження ключової постаті музичного ринку кожної країни світу — музичних видавництв (music Publishing house). Окремі видання відразу поспішили оголосити про створення пострадянському просторі в нових авторських товариств, покликаних конкурувати з роботи вже існуючими. Зі свого боку багато авторів, повіривши пресі, відразу побажали розірвати все що були в їх із національними авторськими товариствами договори управління авторськими правами й у пошуках кращої долі можливість перейти до «конкурентам». Певне вплив ці публікації зробили й що на деяких керівників новостворених музичних видавництв. Вони також почали розглядати національні авторські суспільства як ймовірних конкурентів на музичному ринку СНГ.

В результаті СНД на 1997 року мало не склалася досить унікальна за суті ситуація, до цього часу було ні у країні світу — конкурентна боротьба між музичними видавництвами і національними авторськими товариствами. Унікальність цій ситуації буде легше зрозуміти, якщо на історично сформований й успішно існуючий досі характер відносин між авторськими товариствами та музичними видавцями на западе.

Во Франції, Англії, Америці й інших країнах заходу музичний видавець за своєю сутністю не зможе конкурувати з авторським суспільством, оскільки є однією з повноправними членами цього товариства (так само як композитор, аранжувальник і львівський поет), бере активну участь під управлінням справами цього товариства і завжди зацікавлений у його успішній роботі зі збирання своєї (видавничої) частки авторського вознаграждения.

Например загальне кількість членів однієї з популярних нині серед авторів з СНД французького суспільства авторів, композиторів, і музичних видавців (Societe des Auteurs, Compositeurs et Editeurs de Musique — SACEM) становить більш 76 000. У цьому керівний орган суспільства — Рада Директорів складається з 6 поетів, 6 композиторів, 1 режисера і шість музичних видавців. Рада Директорів обирається Генеральної Асамблеєю, у якої приймають участь усіх членів суспільства. Щороку до ході проведення Генеральної асамблеї, крім затвердження фінансових і управлінських звітів суспільства, відбувається переобрання чітко визначеного кількості членів Ради Директорів. Переобранню підлягають 2 поета, 2 композитора і 2 музичних видавця. Представника гільдії режисерів у Раді Директорів Асамблея переизбирает лише щотри года.

Более цього у силу вимог законодавства цих стран:

1) На музичного видавця, а чи не на авторське суспільство, покладається обов’язок забезпечити в розумний термін (ніяких звань, зазвичай, пізніше 2 років після підписання з автором видавничого договору) комерційне поширення музичного твори, постаченого розумної та достатньої рекламної компанією. Музичний видавець повинен використовувати цю твір постійно й безнастанно за умов, відповідних звичайним професійним вимогам (наприклад, мови у Франції - відповідно до усталеної практики музичного видавництва «Эдисьон де Мюзік франсэз»), щоб дати автору можливість досягнення успіху в публики.

2) На авторське ж суспільство покладається обов’язок відповідно до наданими йому авторами і музичними видавцями повноваженнями забезпечувати збір належного їм авторського винагороди (авторської та видавничою частки), розподіляти зібране в такий спосіб винагороду у певному пропорції між авторами і музичними видавцями, і навіть полегшити імовірним користувачам (радіо, телекомпаніям, рекламним агентствам тощо.) авторських прав доступом до твору (надати інформацію про власників авторських прав, умовах використання твори, брати участь у узгодженні з користувачами довгострокових тарифних ставок тощо.). До речі згадувані раніше електронні бази даних (CAE, WWL), таки покликані полегшити легальний доступ ймовірних користувачів до світової репертуару і контролювати збір авторського гонорара.

На яких умовах французьке суспільство авторів, композиторів, і музичних видавців (SACEM) забезпечує прийом на своїх рядах авторів з СНГ?

Под авторами в SACEM розуміють як композиторів, аранжувальників і поетів, і навіть режисерів, кіно України й телепродюсерів, музичних видавців. Для фізичних осіб, збираються розпочати SACEM, існує дві основні умови приєднання до суспільство: треба бути автором тексту чи музики по крайньому мері 5 творів, і навіть продемонструвати суспільству, що та ідеї були опубліковані й закони використовують. Для цілей вступу до суспільство юридичних осіб у ролі автора-продюсера музичних програм телебачення чи відеокліпів, їм необхідні мати не лише одну що вийшла ефір програму і тільки один випущену цивільний оборот касету із записом спродюсированного аудіовізуального твори. Видавничі фірми, аби взяти SACEM, повинен мати щонайменше 10 опублікованих ними музичних творів у друкарській формі (збірники текстів пісень, клавірів, партитур і т.д.).

Физическим особам, аби взяти ряди SACEM, слід явити у Головне Управління Документації суспільства (225, avenue Charles-de-Gaulle, F-92 521 Neuilly-sur-Seine France) такі материалы:

— довідку про виконанні творів чи примірника аудіо касети, компакт-диска, відео касети із записом произведения;

— заповнену проформу вступного заявления;

— дві фотографії автора;

— рукопис твори (мелодія і гармонія плюс текст);

— фотокопію индентифицирующей сторінки закордонного паспорта (якщо громадянин якоїсь країни, що входить у СНД, проживає мови у Франції - фотокопію виду на жительство);

— дозвіл від національного авторського суспільства (оскільки країн СНД не входить у Загальний Рынок);

— документ про сплаті вступний внесок у вигляді 640 франков.

Юридические особи (видавничі фірми, продюсерські кіно України й телекомпанії) у SACEM наступний перелік материалов:

— заповнену проформу вступного заяви, скріплену підписом керівника предприятия;

— фотографію керівника підприємства, який підписав вступне заяву і фотокопію индентифицирующей сторінки його загранпаспорта;

— статут предприятия;

— копію посвідчення про реєстрацію предприятия;

— рукопис 10 опублікованих цим підприємством музичних произведений;

— платіжне доручення про переведення в SACEM вступного взноса;

— доручення, уполномочивающую конкретного співробітника підприємства здійснювати взаємодія з SACEM поза тій чи іншій країни СНГ.

Любое фізичне чи юридична особа, беручи SACEM, приймає він добровільно стосовно суспільству такі обязательства:

— виконувати статут та внутрішні правила общества;

— реєструвати у суспільстві всі свої произведения;

— письмово передати суспільству право вирішувати чи забороняти поза СНД публічне виконання (телемовлення, радіо, концерти, шоу тощо.) і механічне відтворення (звукозапису, касети, відео тощо.) створених автором творів. Фізичні особи укладають з нашим суспільством спеціальні договори, а юридичних осіб додатково надають іще одна спеціальний документ — передатний акт. Передатний акт складається у трьох примірниках на французькою мовою. Кожна сторінка акта повинна містити підпис керівника підприємства міста і дату складання документа.

Алексей Сергійович Кондрин, Директор Автономної некомерційної організації з колективному управлінню майновими правами «Незалежний Фонографічний Альянс «(НФА).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.